CC BY
11
Key words: forestry, forest management, forestry entities, permanent and temporary forest.
УДК 347.912.15
Р. В. Колосов
ТАРИФ НА ПРАВОСУДДЯ АБО ПРАВОСУДДЯ ДЛЯ ОБРАНИХ (НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ЗАКОНА УКРАШИ «ПРО
СУДОВИЙ ЗБ1Р»)
Стаття присвячена науково-практичному анал1зу Закону Украши «Про судовий зб1р» та виявленню його особливостей у поргвнянт з Декретом Каб1нету мШстргв Украгни «Про державне мито». Акцент у досл1дженн1 робиться на змтах та новелах у законодавств1 про судов1 витрати. В робот1 досл1джуеться передумови прийняття Закону Украгни «Про судовий зб1р», розкриваються методолог1чн1 тдходи по розрахунку судового збору, який тепер визначаеться в1д розм1ру мiнiмальноï зароб1тног плати та щни позову, з'ясовуються об'екти справляння судового збору, визначаеться порядок стати, звшьнення вiд сплати та повернення судового збору, аналiзуються тдстави розстрочки та вiдстрочки сплати судового збору. Важливим е те, що дане наукове до^дження носить мiжгалузевий характер, i автор робить спробу до^дити правовi засади сплати судового збору у адмтстративному, господарському та цившьному судочинствi.
Клю^о^^ слова: судовий збiр, державне мито, судовi витрати, правосуддя, доступ до правосуддя.
Постановка проблеми. 08 липня 2011 р. Верховна Рада Украши прийняла Закон Украши «Про судовий збiр» [1], який вперше на законодавчому рiвнi врегулював правовi засади сплати судового збору, його розмiр та об'екти, порядок повернення судового збору. До його прийняття, тдстави i порядок справляння судового збору були визначеш Декретом КМУ «Про державне мито» [2], завдяки якому здшснювалося правове регулювання, яке вже не можна було вважати досконалим i таким, що вщповщае потребам часу, зокрема iз-за вщсутносп единого системного тдходу до визначення ставок судового збору у рiзних видах судочинства. Тому, необхщшсть прийняття цього Закону та внесення змш в законодавство про судовi витрати вже давно назрша. Це пов'язано з наступними чинниками: По-перше: до вступу в силу Закону Украши «Про судовий збiр» юнувала незрозумша (у тому чист i для юриспв) система оплати судових витрат. Кожна особа, що зверталась до суду повинна була сплатити два платежа державне мито та збiр на шформацшне-техшчне забезпечення розгляду справи) направлеш фактично на одш i ri ж цш. По-друге: незважаючи на необхщшсть сплатити два платежi фшансування судово'1 гшки залишалась вкрай низьким. Вже стала звичною ситуащя, коли у судах не вистачало паперу, поштових конвертсв, марок чи шших канцелярських товарiв. Тому, можна смшиво стверджувати, що законодавство про судовi витрати потребувало ютотних змш, виходячи з цього залишалось лише визначитись з шляхами реформування.
Аналiз останшх до^джень i публжацт. Проблема визначення та формування судових витрат завжди було в цен^ уваги науковщв. Особливо це стосуеться судового збору, сплата якого прив'язуеться до фундаментального права на звернення до суду, чим i пояснюеться велике практичне значення цього питання. Його дослщженню присвятили сво'1 роботи таю вчеш як: А. Т. Боннер, М. М. Бородш, С. В. Васьковський, Р. С. Гукасян, В. А. Кройтор, В. В. Комаров, К. I. Малишев, В. К. Пучинський, та ш.
Але переважна бшьшють цих наукових праць виконана ще за шших сощально-економiчних умов та нормативно-правовох бази. Тому дослiдження в цш сферi наразi е особливо актуальним, оскшьки радикально оновлена законодавча база (прийнята нова редакщя ЗУ «Про судовий збiр»), а практика виявила низку проблем, пов'язаних з ефектившстю застосування окремих його положень.
Метою роботи е проаналiзувати та порiвняти положення Декрету КМУ «Про державне мито» та ЗУ «Про судовий збiр» i встановити, якi новели та змши передбаченi у вщповщному законодавствi.
Виклад основного матер1алу. Головною новелою ЗУ «Про судовий збiр» е змiна методологiчних пiдходiв у розрахунку з розмiру мшмальнох зароб^но! плати. Якщо ранiше державне мито визначалося в залежносп вiд розмiру неоподаткованого доходiв мiнiмуму доходiв громадян (далi НДМГ), то судовий збiр розраховуеться виходячи з суми мшмально! зароб^нох плати (далi МЗП), встановлено! на 1 сiчня календарного року. Отже, вщтепер величина судового збору е величиною непостшною, яка знаходиться в прямш залежносп вiд розмiру мшмальнох зароб^нох плати (ранiше судовi витрати прив'язувалися до неоподаткованого мшмуму доходiв громадян який складав 17 грн.), яка зазвичай встановлюеться ЗУ «Про державний бюджет Украши». Так, вщповщно до ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет Украши» [3] мшмальна зароб^на плата встановлюеться у наступному розмiрi з 1 ачня -1218 гривень, з 1 грудня - 1378 гривш. Однак, це не означае, що розмiр судового збору буде змшюватися декiлька разiв на рiк. Бо, вiдповiдно до п.1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збiр» судовий збiр справляеться у вiдповiдному розмiрi вiд мшмально! зароб^нох плати у мiсячному розмiрi, встановлено! законом на 1 ачня календарного року, в якому вщповщна заява або скарга подаеться до суду. Отже, сума судового збору на 2015 р. визначаеться виходячи з мшмально'1' заробггно'1' плати встановлено'1' на 1 ачня 2015р., а саме 1218грн. Сдине, що незрозумшо, яким чином буде визначатися судовий збiр, якщо ЗУ «Про державний бюджет Украши» буде прийнято з затзненням, доречи прецеденти цього е не таким рщким явищем в юторп украшського бюджетного права.
Першим, а можливе головним наслщком цього стало значне пщвищення суми судових витрат. Дшсно, розмiр НДМГ не змшювався вже понад 15 роюв, але чи потребувало законодавство про судовi витрати таких докорiнних змш. При цьому це зроблено не тшьки шляхом iстотного пiдвищення ставок судового збору, а й шляхом розширення об'ектсв справляння судового збору. Наприклад, у разi потреби забезпечити докази чи позов у господарському судочинсга треба сплатити 0,5 МЗП, в адмшютративному судочинсга 0,3 МЗП, а в цившьному - 0.5 МЗП для юридично'1' особи та 0.2 МЗП для фiзичноi особи, хоча рашше заяви про забезпечення доказiв були безкоштовними.
Крiм того, зменшилась категорiя позивачiв, яких було звiльнено вщ сплати судового збору. Хоча, це не стосуеться рiзних державних оргашв та структур, якi вiдтепер смшиво можуть проходити усi ступенi украшсько'1 судово'1 системи. Так, незрозумiло з чим пов'язано скасування пшьг щодо сплати судового збору при поданш позовiв на пiдставi порушення авторських та шших прав штелектуально'1 власносп. Ситуацiя у цiй сферi й так не найкраща, а тут, ще держава створюе додатковi перепони для захисту прав штелектуально'1 власносп.
Отримали правову та грошову регламентащю послуги суду за видачу докумешив. Зокрема, за повторну видачу копи судового ршення 0,003 розмiру мiнiмальноi заробiтноi плати за кожний аркуш паперу; за видачу дублiкату судового наказу чи виконавчого листа - 0,03 розмiру мiнiмальноi заробiтноi плати; за роздрукування техшчного запису судового засщання - 0,01 розмiру мiнiмальноi заробiтноi плати за кожний аркуш тексту на паперi формату А4; за видачу в електронному виглядi копп
техшчного запису судового засiдання - 0,03 розмiру мшмально! зароб^но! плати, тощо.
Отже, судовi витрати зросли у десятки разiв, що дозволило деяким авторам стверджувати про бажання влади обмежити доступ населення до правосуддя, яке стало дуже коштовним «задоволенням».
Хоча, ще у рекомендацп № Я(81) 7 Комiтету мшс^в державам-членам Ради Свропи стосовно шляхiв полегшення доступу до правосуддя ч^ко вказуеться, що прийняття до судочинства не може обумовлюватися сплатою стороною державi яко!-небудь грошово'! суми, розмiр яко'1 е нерозумним стосовно справи, що розглядаеться. ^ею мiрою в якiй судовi витрати е явною перешкодою для доступу до правосуддя, 1'х слiд по можливосп скоротити або анулювати [4]. В той же час, справедливо вщзначалося в юридичнш лiтературi, що правосуддя не можна вщносити до певних соцiальних благ, якими людина може вшьно розпоряджатися, оскiльки загальновизнаним е те, що правосуддя - одна з форм державного управлшня, зааб виконання державою внутршньо! функцп охорони власносп, прав i свобод громадянина шляхом вирiшення спецiальним органом державно! влади - судом цившьних i кримiнальних справ за правилами передбаченими цивiльним i кримiнальним процесуальним правом [5, с. 8-9]. А деяю вчеш взагалi не знаходять для права на доступ до правосуддя мюце в системi прав людини i громадянина i вiдносять його до юридичних гарантiй реалiзацii та захисту конституцшних прав та свобод людини i громадянина [6, с. 44-45].
Головним позитивним здобутком прийняття ЗУ «Про судовий збiр» автор вважае зникнення такого виду судових витрат як шформацшне-техшчне забезпечення судового процесу. Яка була користь вщ двох платежiв (державне мито та збiр на шформацшне технiчне забезпечення розгляду справи) направлених на одне й теж саме, автору до сьогодення пояснити важко. Отже, судовий збiр став единим платежем, який необхщно сплатити при зверненш до суду. Цим самим усуваеться плутанина в юридичних термшах бо, вщтепер судовi витрати будуть ч^ко прив'язаш до сплати судового збору, а державне мито та збiр на шформацшне - техшчне забезпечення судового процесу виключеш з вщповщних нормативно-правових акпв або замiненi на словосполучення «судовий збiр» Другою перевагою ЗУ «Про судовий збiр» е те, що вш розповсюджую свою дш на рiзнi види судочинства (адмшютративне, цивiльне, господарське), що дозволяе ушфшувати вiдповiднi законодавства, а судовий збiр визнати унiверсальною юридичною конструкцiею, яка застосовуеться в адмшютративному, господарському та цившьному судочинствi. Позитивним наслiдком цього е наявшсть единого понятiйного апарату, що дозволить уникнути плутанини при сплат судових витрат. Крiм того, тсля прийняття ЗУ «Про судовий збiр» вiдпала потреба при сплат судових витрат звертатися одразу до декшькох нормативно-правових актiв, якi нерщко були протилежними за змiстом. Все перераховано вище е позитивними моментами прийняття ЗУ «Про судовий збiр», який доречи у цшому складено юридично виважено i продумано. Хоча, правова природа судового збору залишаеться невизначеною, бо Податковий кодекс Украши не мютить такого виду податюв чи зборiв як судовий збiр. Це, безумовно слiд вщнести до недолiкiв чинно! редакцГ! ЗУ «Про судовий збiр». Оскiльки бажано, на законодавчому рiвнi, врегулювати питання куди й на що будуть спрямовуватися кошти вщ сплати судового збору.
Одшею з новел законодавства про судовi витрати е те, що вщтепер необхщно сплатити судовий збiр не тшьки за подання апеляцшно! скарги, але i за подання заяви про приеднання до апеляцшно! скарги. При цьому розмiр судового збору е однаковим як для апелянта, так i для особи, що подае заяву про приеднання до апеляцшно! скарги. Це положення фактично призведе до лшвщаци шституту приеднання до апеляцшно! чи
касацшно!' скарги. Бо який сенс подавати заяву про приеднання, якщо можна подати обгрунтовану самостiйну скаргу вщ власного iменi, тим бшьш, що iнтереси учасникiв процесу школи повнiстю не спiвпадають.
Крiм того, Декрет КМУ «Про державне мито» не роздшяв оскарження ухвал та ршень суду. В наслiдок чого, деяю правники стверджували, що за оскарження ухвал суду державне мито не сплачуеться. I це твердження мало право на юнування, бо ш Декрет КМУ «Про державне мито», ш вщповщне процесуальне законодавство не розмежовували оскарження ршень та ухвал суду. Вщтепер, ця прогалина усунена i судовий збiр сплачуеться за подання будь-яко!' апеляцшно!' чи касацшно!' скарги, незалежно вiд того оскаржуеться ршення чи ухвала суду. Така побудова ЗУ «Про судовий збiр» дозволяе уникнути плутанини при сплат судового збору.
Деюлька ошв треба сказати про вiдстрочення чи розстрочення сплати судового збору. Так, згщно ст. 8 ЗУ «Про судовий збiр» суд може зменшити розмiр судового збору або звшьнити вiд його сплати, враховуючи майновий стан сторони. Здаеться добра справа, але, на погляд автора, ця стаття майже не отримуе розповсюдження. По-перше: й диспозицiя передбачае право суду, а не обов'язок зменшити розмiр судового збору; по-друге: шде в ЗУ «Про судовий збiр» не передбачеш критерп чи конкретш обставини, за яких суд може застосувати ст. 8 ЗУ «Про судовий збiр». Отже, ця стаття носить бшьш декларативний характер, оскшьки не передбачено мехашзму та критерпв п застосування. Тому, передбачена норма буде використовуватися лише по «великим святам» i лише за добро!' волi суду.
Розглядаючи ж саму сутшсть цього положення варто зазначити про його дискусшшсть. Так, з одного боку ЦПК Грузп вiдiйшов вiд традицiйного пiдходу надання пшьг щодо сплати державного мита залежно вщ категорп справи або за шшими ознаками i передбачае як повне, так i часткове звшьнення вiд сплати судових витрат, вщстрочку, зважаючи саме на майнове становище позивача [7, с. 156]. З шшого боку, виршення питання про надання пшьг залежно вщ майнового становища особи не може належати до компетенцп суду, оскшьки не становить юрисдикцшно!' дiяльностi. Як свщчить практика цивiльного судочинства Польщ^ розгляд клопотань про звiльнення вщ сплати судових витрат займае багато час, вимагае значного обсягу листування для встановлення реального матерiального становища заявника та вщволшае суддiв вщ виконання основно!' ролi з винесення судових ршень [8, с. 362]. Кожний з цих пiдходiв мае право на юнування та мютить сво'1' переваги та недолiки.
Цшавим у цьому планi е 1нформацшний лист ВГСУ «Про деякi питання практики застосування ЗУ «Про судовий збiр» вщ 21.11.2011р., № 01-06/1625/2011 [9] де описуються рiзноманiтнi правовi ситуацп з вiдстроченням сплати судового збору, при цьому не визначаючи моделi чи рекомендацп правово'1 поведшки суду, не вказуючи й критерп якими мае керуватися суд при виршенш питання про вiдстрочення чи розстрочення сплати судового збору. Наприклад, якщо строк на який надано таку вщстрочку закшчився, а сплату судового збору здшснено не було, то господарський суд свое ухвалою може: а) продовжити строк; б) звшьнити сторону вщ сплати судового збору; в) залишити позов без розгляду. Це ршення мае бути прийнято виходячи лише з одного критерп - фактичних обставин справи. Ясна рiч, що таю широю рамки суддiвського розсуду не сприяють здшсненню правосуддя по справь
В свою чергу в п.5. шформацшного листа ВГСУ «Про деяю питання практики застосування ЗУ «Про судовий збiр» вщ 05.07.2012 року № 01-06/869/2012 вказуеться, що особа, яка заявляе клопотання про розстрочення чи вщстрочення сплати судового збору (що може бути викладене в заявi чи скарз^ яю подаються до господарського суду, або в окремому документ^, повинна навести доводи i подати докази на пщтвердження того, що 11 майновий стан перешкоджав сплатi нею судового збору у встановленому
порядку i розмiрi [10]. При цьому оскшьки ст. 129 Конституцп Укра!ни як одну iз засад судочинства визначено рiвнiсть усiх учасниюв судового процесу перед законом i судом, отже в тому чист й органiв державно! влади, то самi лише обставини, пов'язанi з фшансуванням установи чи оргашзацп з державного бюджету Укра!ни та з вщсутшстю у ньому коштiв, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися пщставою для звшьнення вiд тако! сплати [10].
В результат чого, редакцiю ст. 8 ЗУ «Про судовий збiр» слщ визнати невдалою, яка потребуе змш з встановленням чiтких пiдстав для вщстрочки чи розстрочки сплати судового збору, не кажучи вже про звшьнення вщ сплати судового збору. Одним з недолшв чинно! редакцп ЗУ «Про судовий збiр» також е те, що ш самий закон, ш процесуальнi кодекси не мютять перелiк документiв, що мають надаватися стороною для пщтвердження оплати судового збору та порядку його оформлення. В результат! чого, перерахування суми судового збору здшснюеться за загальними правилами, виходячи з вимог ЗУ «Про платжш системи та переказ коштв в Укра!ш». Хоча, рашше юнувала спещальна процедура оформлення таких докумешив.
Однiею з переваг ЗУ «Про судовий збiр» е встановлення ч^ких пiдстав для повернення судового збору (ст. 7 ЗУ «Про судовий збiр»). Хоча, процедура цього е досить складною, бо сплачена сума судового збору повертаеться лише за ухвалою суду у разi зменшення суми позовних вимог, внесення судового збору у бшьшому розмiрi шж потрiбно, повернення скарги чи заяви, вщмови у вiдкриттi провадження у справ^ залишення заяви без розгляду або закриття провадження у справь Доречи, у п.4. Iнформацiйного листа ВГСУ «Про деяю питання практики застосування ЗУ «Про судовий збiр» вщ 21.11.2011р., № 01-06/1625/2011 вказуеться, що питання повернення судового збору мае виршуватися господарським судом, у тому чи^ й за вщсутносп заяви (клопотання) сторони та шшого учасника судового процесу про повернення сплачено! суми судового збору. Змют пов'язано! з цим ухвали може бути наведено в резолютивнш частиш рiшення, прийнятого по справi. I хоча у автора е велию сумшви про повернення судового збору без вщповщно! заяви, але у цшому встановлення чiтких пiдстав повернення судового збору е дуже доцшьним.
Висновки. Таким чином, правосуддя в Укршш значно подорожчало, а значить стало менш доступним для переважно! бшьшосп громадян Укра!ни. При цьому це проявляеться не лише у ютотному пщвищенш ставок судового збору, а й значному розширенш об'екпв, за якими вiн сплачуеться. Такий крок законодавця може бути виправданим лише за одше! умови покращення чи навт значного покращення рiвня та якосп правосуддя. Хоча, сама змша принципiв фiнансування судово! системи не може вплинути на це, але мае бути пщгрунтям для забезпечення належного фшансування судово! системи, позитивний ефект вщ чого важко переоцшити, що мае створити передумови для покращення матерiально-технiчного забезпечення судiв, та !х принаймнi фiнансовоi незалежносп. У цiлому ж можна зробити наступш висновки:
По-перше: судитися стало дорожче, по деяким категорiям справ сума збору виросла у десятки разiв. Це можна розглядати з двох ракурав. Негативним моментом е те, що шляхом пщвищення ставок судового збору обмежуеться доступ до правосуддя, оскшьки вважати новi ставки судового збору для фiзичних та юридичних оаб сощально виваженими та економiчно обгрунтованими навряд чи можливо. А позитивний момент полягае у тому, що це може викликати розвантаження судово! гшки, яка на час прийняття ЗУ «Про судовий збiр» була дуже перевантаженою. Тобто, кшьюсть позовiв мае зменшуватися, а сторони судового спору будуть спробувати виршувати все шляхом перемов самостшно або з залученням медiаторiв (незалежних посередниюв).
По-друге: Змшилася формула розрахунку судового збору, якщо рашше вш
прив'язувався до неоподаткованого мшмуму доходiв громадян, то зараз обчислюеться у процентних вiдсотках вiд мшмально!' зароб^но!' плати. Спiльним е те, що в обох випадках сплата судових витрат й зборiв прив'язуеться до цши позову.
По-трете: спрощуеться порядок оплати судового збору, якщо рашше треба було сплатити два платежа державне мито та збiр на шформацшне-техшчне забезпечення судового процесу, то тепер судовi витрати обмежуються сплатою судового збору, правда розмiр якого е значно бшьшим шж перераховаш два платеж разом узятi.
По-четверте: розширеш об'екти справляння судового збору. Так, тепер необхщно оплачувати судовий збiр при: а) оскарженнi ухвал суду; б) поданш заяви про забезпечення позову; в) поданш заяви про забезпечення доказiв; г) заяви про перегляд судового ршення; д) подачi заяви про приеднання до апеляцшно!' чи касацшно!' скарги.
По-п'яте: ютотно збiльшилися мiнiмальнi та максимальш межi розмiру судового збору. Так, новi мiнiмальнi ставки судового збору за звернення до суду iз заявами немайнового характеру складае: у цившьних справах 1218 грн. - для юридичних оаб, 487,2 грн - для фiзичних осiб (замють 17грн.), у господарських справах - 1218 грн. (замють 85 грн.), в адмшютративних справах 1218 грн - для суб'ек^в владних повноважень, юридичних оаб або фiзичною оаб - пiдприемцiв; 487,2 грн - для фiзичних осiб (замiсть 3,40 грн.). Отже, неозброеним оком видно значне тдвищення ставок судового збору.
По-шосте: змiнились тдходи до сплати судового збору у так званих змшаних позовах, тобто де присутш двi чи бшьше неоднорiднi позовнi вимоги. Так, за подання заяви, що одночасно мае майновий та немайновий характер судовий збiр сплачуеться за ставками встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Наприклад, за подання позовно!' заяви про розiрвання шлюбу з одночасним подшом майна судовий збiр справляеться за розiрвання шлюбу i за подш майна.
По-сьоме: змшюються термшолопчш аспекти судових витрат, якщо рашше вживалося поняття «державне мито» та «^р на шформацшне технiчне забезпечення розгляду справи», то зараз в ГПК, ЦПК та КАСУ вш замiнюеться единим термшом «судовий збiр».
По-восьме: вводиться платня за видачу докумешив в електронному видi, копи техшчно!' записи судового засщання - 0,03 розмiру мшмально!' зароб^но!' плати, а також за роздрукування техшчного запису 0,01 розмiру мшмально!' зароб^но!' плати за кожний аркуш тексту на паперi формату А4.
По-дев'яте: тдняття ставок судового збору мае про стимулювати учасниюв для виконання норм законодавства, договору та звичш'в дiлового обороту. Це мае розвантажити суди i можливо прискорити розгляд справ у адмшютративному та цивiльному судочинствi. Крiм того, позитивним моментом для судово!' гшки влади е те, що дрiбнi справи майже перестануть бути предметом судового розгляду.
По-десяте: великим плюсом прийняття ЗУ «Про судовий збiр» е врегулювання питання оплати судових витрат на законодавчому рiвнi. Не менш важливою е спроба ушфшувати законодавство про судовi витрати. ЗУ «Про судовий збiр» розповсюджуе свою дш на вщповщш норми права у адмшютративному, господарському та цившьному судочинствi.
Список використано1 л1тератури
1. Про судовий збiр : Закон Украши вiд 08.07.2011 № 3674-У1 // Вiдомостi Верховно!' Ради Украши. - 2012. - № 14. - Ст. 87.
2. Про державне мито : Декрет КМУ вщ 21.01.1993 № 7-93 // Вщомосл Верховно!' Ради Украши. - 1993. - № 13. - Ст. 113.
3. Про державний бюджет Украши на 2015 рж: Закон Украши вщ 28.12.2014 № 80-УШ // Офщшний вюник Украши. - 2015. - № 3. - С. 311. - Ст. 55.
4. Рекоменда^я Компоту MiHicTpiB державам-членам Ради бвропи стосовно шляхiв полегшення доступу до правосуддя № R(81) 7 вiд 14.05.1981року [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_133
5. Цивтьне процесуальне право УкраУни: тдруч. / В. В. Комаров В. I. Тертишшков, £. Г. Пушкар та iн; за ред. В. В. Комарова. - Харюв : Право, 1999. - 592 с.
6. Погортко В. Ф. Права та свободи людини i громадянина в УкраУш / В. Ф. Погортко, В. В. Головченко, М. I. Орий. - КиУв : 1н Юре, 1997. - 252 с.
7. Хоперия Н. А. Процессуальное законодательство Грузии / Н. А. Хоперия // СНГ: реформа гражданского процессуального права : матер. междунар. конф. / под общ. ред. М. М. Богуславского и А. Трунка. - Москва : ООО «Городец», 2002.
8. Боярский Л. Доклад по доступу к правосудию: Польша / Л. Боярский // Доступ к правосудию: проблемы бесплатной юридической помощи в странах Центральной и Восточной Европы. - Будапешт, 2003 - С. 362.
9. 1нформацмний лист ВГСУ «Про деяк питання практики застосування ЗУ «Про судовий збiр» № 01-06/1625/2011р. вщ 21.11.2011р. // Бiзнeс-Бyхгалтeрiя-Правo. Податки. Консультаций - 2011. - № 50. - С. 40.
10. 1нформацмний лист ВГСУ «Про деяк питання практики застосування ЗУ «Про судовий збiр» № 01-06/869/2012 вщ 05.07.2012 року // Все про бухгалтерський облж. -2012. - № 116. - С. 25.
Стаття надшшла до редакцп 05.05.2015 р. R. V. Kolosov
THE TARIFF FOR JUSTICE OR JUSTICE FOR THE ELITE (SCIENTIFIC AND PRACTICAL COMMENTARY OF THE LAW UKRANE «ON COURT FEE»)
The article is devoted to scientific and practical analysis of the law of Ukraine «On court fee» and identify its features in comparison with the Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On state duty». The focus of the study is on changes and innovations in the legislation on court costs.
The paper explores the preconditions of acceptance of the law of Ukraine «On court fee», the article describes methodological approaches to calculation of court fees, which are determined from the minimum wage and the amount of the claim, clarified the object of levying the court fee, is determined the procedure for payment, the grounds of arranging on the installment system and postponement ofpayment of judicial collection are analyzed.
The author came to the conclusion on a significant increase in the rates of court fee, which significantly restricts access to justice. This occurred by increasing the minimum and maximum limits of the amount of court fee and expansion of the levying court fees. On the one hand, should encourage the parties to implement the legislation, the agreement or customs of business turnover, and on the other hand, relieve the courts, and it is possible to expedite the examination of cases in administrative, commercial and civil litigation. The main achievement of the adoption of the law of Ukraine «On court fee» is the disappearance of this type of legal expenses, as the information-technical support of the judicial process, which has greatly simplified the procedure of payment of court fee. As a result, the court fee will be one payment, which must be paid when applying to the court.
Analyzed in the work and recent changes in the law of Ukraine «On court fee», which the legislature has drawn a clear differentiation of the rates of court fee depending on the nature of the dispute (property or moral) and the identity of the claimant or applicant, for physical persons is determined by a much lower rate of court fee. Importantly, this research is of interdisciplinary nature, and the author makes an attempt to explore the legal basis of the payment of court fees in administrative, commercial and civil proceedings. Keywords: court fee, state duty, court costs, justice, access to justice.
