CC BY
21
Таврща ХОРОЛЬСЬКА
СВОеРЩШСТЬ 1НТЕРПРЕТАЦМ ЮНУВАННЯ I СУТНОСТ1 людини М. I. ПИРОГОВИМ
У cmammi йдеться про оригшальну фшософсъко-християнсъку штерпретащю зворотноспи та незво-pommcmi людського iснування i cymmcmi, запропо-новану просвШителем М. I. Пироговим. Звороттсть особистгсного людського iснування ein пов'язуе h такими життевими цшностями як oceima, освгче-нкть, наука, знания. Незворотшсть — забезпечуеться культурою самоформування людсько'г гдентичностг на засадах цтсног системы соцюкультурних та релтйних духовних цтностей, н)еал1в i норм. Остання аналгзуеться з погляду декшькох складових культури становления екзистенцп ocoöucmocmi та Ггжиттевого ceimy.
Особистоси такого типу, як Микола 1ванович Пирогов, воютину гордасть свого часу вже за одше! Tie! обставини, що сама ix присутшсть у сусгпльст пщвищуе духовний стан народу, нацп, людини, моральне звучания часу.
Думки видатного просветителя XIX столитя про те, що житгя людей будь-яко! доби шби переслщуе «згубне коло», актуальн1 й доек Починаючи вщ Понпя Пшата i дотепер, з одного боку, винуватцем у Bcix негараздах бутгя само! людини i суспшьства владою визнаеться народ через його нерозумшеть, нео-св1чешсть, нерозвинешеть та бездуховнють, через вщеутшеть яскравих ¡нди-вщуальностей у ньому. 3 ¡ншого — народ зневажений владою, яка нерщко заважае ciM'i, закладам освети i виховання являти суспшьству великих шди-в1дуальностей та, час вщ часу, ведучи боротьбу з ними, культивуе стадш почупя серед pi3HHX верств населения для того, щоб люди лише видавали себе ¡ндивщуальностями, а не були насправд1 такими.
Культура самоформування ¡ндивщуально! форми буття передбачае наявшеть певно! ще! та способу життя як надежного, яи людина повинна втошти, звичайно, з урахуванням сощально-юторичного розгоргання BapiaHiie та можливостей вибору. Останне i забезпечить оптим1защю, усп1шшсть та свободу самоформування життевого ceiTy екзистенцп, сутн1сть й ¡снування людсько! особистосп.
Втшення ще! шдивщуально! форми життя можна подати наступними постулатами:
ф 'тософ'ш осв'гти 1(3)/2006
133
— автономш'сть вибору та усвщомлення «закошв» життя як надежного;
— врахування \ покладання екзистенцшного життя на сощальний та духов-но-культурний контекст;
— побудова щентичносп як певно! штеграцп автономп та сощально! \ дух о в н о - культур н оТ комушкацп людсько! особистосп;
— вщповщальшсть особистосп за процес формування власного життя;
— «зворотнють» та «незворотшсть» житгевого св1ту, юнування \ сутносп екзистенци.
Системне усвщомлення вище викладених принцишв шдивщом може бути корисним для процесу самоформування щентичносп, досягнення «незворот-ност!» позитивного змюту \ нди вщуального житгевого свггу. Допомогти ж людиш гх усвщомити повинш не в останню чергу освтц наука \ виховання, вважае М. Пирогов. Його \фкування про юнування \ сугнють людини кргзь призму виховання й освгга дають пщставу зробити висновок про те, що смислов1, етико-культурш аспекта формування житгевого св1ту особистосп у жодному раз1 не можуть затемнюватися, вважатися другорядними, поступатися, скаж1мо, мате-р1альним, еконо\пчним аспектам, на чому, до реч1, так акцентують свою увагу сучасш системи освгги \ науки. Гщшстъ \ сов1сть шдивщв у процес! формування свое! щентичносп, творенш власного житгевого свггу не можуть визнаватися застаршими або такими, що втратили свою актуальнють та силу нав1ть за обставин порятунку «чесп \ совютЬ певних систем освгги [ виховання. Адже «... втрати в освт — не головна втрата у житп. Втрати в дупл, швечення дупл, наяьа ми беззастережнопогоджуемосяз юнихроыв, — непоправшин» [12,5,46].
1снування людини не звшьняеться вщ морал1 та не знаходиться поза культурою. Воно керуеться, регулюеться не лише ддею об'ективних закошв, ай ви-значаетъся, не в останню чергу, активнютю, волею 1 вибором людей, цшим комплексом 1х потреб та штереав, спод1вань, настанов, моральних \ культурних щнностей, смисл1в та значень. Вщтак, системи освгги 1 виховання — це сере-довище, у якому, як ш в якому ¡ншому, формуеться свого роду ¡манентна морально-вщповщальна рефлекая ¡ндивщдв, що забезпечуе ор1ентири, адек-ватш вчинкам I поведшщ екзистенци у вим1рах людяносп та людськосп.
Под1бний лейтмотив 1 принцип пщходу до розумшня сутносп буття людини, до особистосп сповщував у свой просвшггельськш даяльносп та свгго-гляд1 Микола 1ванович Пирогов. Саме тому надго важливе мюце в нш посши питания духовного, культурного та морального життя людини \ суспшьства, 1х ¡снування I розвитку в гуманютичному вим1р1, оскшьки вш чггко усвщом-лював, що поза моральним, духовним та культурним оновленням житгя, неможливий ш економ1чний, ш полпичний прогресивний розвиток. Адже важко заперечити думку, за якою в инцевому пщсумку вщ характеру духовних цшностей, що сповщують люди, вщ моральних щеал1в та етичних принцишв, яи збуджують людську актившсть, вщ певного морального вибору суспшьства, вах 1 кожного, зал ежить та чи ¡нша вщповщь на виклик, у тому числ1, й на-шого сьогодення, а не лише вщ дп об'ективних закошв.
Самовщчутгя гщносп власного бупя, на його думку, повинне бути притаман-ним людськш особистосп вщ колиски до могили, вщ часу, коли вона менш ясно
134
Фтософ'т освгги 1(3)/2006
вщчувае свое «Я» \ до пори, коли починае правдоподобно усвщомлювати, що не груба оболонка тша збериж: людську \ ндивщуальнють, людську сутшсть. Саме тому вш у захват! вщ стопав, гордих у свогх переконаннях стосовно духовно! природа людини, яка у будь-якому раз! сама повинна шукати \ давати вщповщь на питания про свое призначення та сенс житгя. 3 часу знайомства з житгям \ творч1стю Сократа у светогляд Пирогова ввшшл о уявл ення про ютинно людську шдивщуальшсть, про житгевий татворчий геропм особистосп, про несприйнятга нею невшпаства та петьми, про и чутлив1сть до справедливосп та гуманность Але са\п по соб1 наука й освета розглядають людину лише як ноая певних функщй, одноб1чно. Людина-функцюнал1ст не стшьки творить свое щентичне юнування \ сутшсть, скшьки руйнуе цшсшсть житгево! тканини, сегментуе свш особиспсний житгевий свет, вцщаляючи йога вщ справжнього.
Сегментац1я особистюного життевого св1ту людини скеровуе освету \ науку на мо н о ф у н к ц! о н а л ь н у спрямованють, переважно на прирют знань, а не на формування цшсноТ щентичност!, що е згубним для людсько! ¡ндив1-дуальносп, вважае просветитель, осильки може з'явитися несшвставн!сть п вчиныв, повед1нки та життевих ¡деал1в. Останне стосуеться \ релшйного морал\заторства, вщчуженого вщ ютини та краси. Церква може втратити свою значим1сть для ¡снування \ самореал!зацп людини, якщо не поеднае у сво1х ц!нностях ¡стину, красу та моральну правоту значно бшыыою м1рою тепер, н1ж вчора. I вже як л ¡кар, а не лише як просветник, Пирогов пщкреслюе, що наветь у живому оргашзм! не бувае повно! спещал!зацп окремих частин, завдяки чому орган!зм I належить до живого св1ту.
Такий пщхщ засвщчуе намагання М. Пирогова вщшти вщ чистого просвет-ницького романтизму стосовно юнування 1 сутносп людини. В1н стурбований тим, що людина часто-густо шукае житгевий порятунок у простор! пересудав, поза межами науки, у простор! удаваних житгевих смиопв та сурогапв куль-тури, у простор! другорядних чеснот, яю не можуть застерегти житгевий свет особистосп вщ зворотносп та зла. I единою вт!хою для людини у набутп життевого оптим!зму залишаеться самоствердження у виконанн! функцюналь-ного обов'язку будь-якою цшою. Але ж чи можна вважати ¡стинно людським обов'язком перетворення життевого св1ту особистосп у такий, що втратив людсьысть ! людянють, приклади чого дае нам новетня ¡стор!я, сучасний глобал!зований св!т.
У русл! власного розумшня суп життя сусп1льства та самощентифжацп особистост! М. Пирогов особливу увагу придшяе проблем! свободи! свобода совют!, процесу взаемодп светсько!, науково! та рел1г1йно! свщомост! ! самосвщомосп особистосп, наци, народу, суспшьства. Вш неодноразово наголошуе на тому, що люда мають! пщстави, 1 право дотримуватися р!зних, у чомусь розб!жних светоглядних позицш, можуть 1 повинн! вщстоювати сво! внутршш переконання, погляди на свет, людину, ддйсн1сть. Але будь-який час вимагае усунення штучних бар'ер!в пом!ж людьми, як! вщр!зняються думками й поглядами, таводночас мають надто ефективний чинник для наближення до порозумшня та еднання. Пщ таким чинником М. Пирогов мав на уваз1 еднють культури, науки, осв!ти, виховання та в1ри.
Ф'тософ'/я осв'гти 1(3)/2006
135
Наш час — це цший спектр суперечностей у морально-культурному та духовному житп людини 1 суспшьства, який чистить Т1 питания, що були актуальними \ у XIX стол1тп, \ до яких привертае увагу М. Пирогов. До таких питань вш вщносить питания про мюце, роль \ значения у людському юнуванш духовного виховання, про феномен совют! та свободи совюп, про завдання систем освгти щодо !х формування в особистосп.
Що ж таке совють? Фшософський енциклопедичний словник тлумачить з\пст цього поняття як здатнють особистосп на критичну самооцшку. Совють — це «... категор1я етики, що характеризуе здабшстъ особистосп здшсню-вати моральний самоконтроль, самостшно формулювати для себе моральш обов'язки, вимагати вщ себе !х виконання та робити самооцшку скоених вчинив...» [14, 620].
Однак важливо звернути увагу на те, що у даному визначенш поняття «совют!» недостатньо наголосу на емоцшному аспект! оцшки людиною влас-них думок та вчинив, на момент! и критичного ¡нтерсуб'ективного ставлення до дай шших людей, сшвставлення власних та чужих суджень I вчинив. Це по-перше. По-друге. Зведення особисто! совют! до ¡ндивщуально! свободи совют! може призвести до того, як застериае Пирогов, що будь-який злочинець сприйматиме спробу виправдовувати сво! неправом1рн1 д1яння пщ гаслом недоторканност! ¡ндив1дуально1 сов1сп, безумовно! правом1рносп лишень власноТ оц1нки житгевих обставин та процес1в. Вщтак, особиста сов1сть як свобода може набути ознак та змюту свободи безсовюносп.
Останне \ скеровуе думку на розум1ння особисто! сов1сп як свободи у бшыы широкому зм1стовному контексп — як особисто! свободи св!товщчуття ! вшьного вибору будь-якого св!тогляду: наукового, атеютичного, рел!г!йного та адекватних !м вчинив, узгоджених з! свободою совют! та правом шших, ¡з загальнолюдськими цшностями й щеалами.
Отже, не можна ототожнити право особистосп на виб!р св!тосприйняття з поняттям особисто! СОВЮТ! яквиключно особиспсно! властивосп, осильки здатшсть людини лише на самоощнку без вище вказано! сп!вставленосп набуде форми суб'екптазму у його крайньому вияв1 — егоцентризм1.
Але ж вщомо, що основоположною нормою повед1нки людини у сучасному цивш1зованому суспшьств! е якраз не его!зм, а гумашзм, толерантн1сть, тер-пичпсть щодо шшого погляду на св1т, до чужо! думки. Цивш1зоване суспшьство зобов'язуеться забезпечити можливють кожн1й людин1 сповщувати будь-яьа власн1 переконання ¡, що бшып важливо \ бшьш суттево, — забезпечити и апр!орне право пропагувати !х, пропонувати для обговорення шшим людям. Однак припустим!сть розма!ття погляд!в, на думку видатного просв1тителя, не може бути безмежним, а принцип \ норма суверенносп сов1сп не повинна заворожувати людину, особливо у випадку демонстрацп людиноненависництва стосовно ¡ншо! людини.
Саме з вихованням такого свгговцдаошення на засадах особисто! совютт як свободи повинш пов'язувати свою даяльнють вс! системи освии 1 виховання, оскшьки саме з ними, своею чергою, пов'язаш духовне, гуман!стичне онов-лення людсько! суп й юнування, перех1д суспшьства до д!алопчних вщносин.
136
ф/лософ/я освпи 1(3)/2006
Отже, проблема свобода сов1сп, якою ошкувався М. I. Пирогов, усучаснш фшософп та практичному жита не зводиться лише до свободи вибору ¡ндивщуально-егоютичних дай та ощнок. Вона також тюно пов'язана з умовою демократизаци та гумашзаци способ!в мислення, свиовщношення та житгевияв1в кожно! людини. 1ншими словами, свобода совши, незалежно вщ юторичних повороте у розвитку суспшьства та юнуванш людини, була \ залишаеться одшею з фундаментальних духовних щнностей хоч би тому, що знаходиться в оргашчному зв'язку з шшими свободами. Принаймш, свобода совют! не виключае 1 свободу слова, \ свободу громадсько! д1яльносп рпних сощальних спшьнот та об'еднань, оргашзацш та шституцш, у функцюнуванш яких може виявлятися творчий прояв людського духу з ознаками не лишень особистюно! життездатносп, а й ¡з ознаками нездоланно! сили нацюнальних почутпв, самосвщомосп, що мають для з'ясування сутност! людського ¡снування не менше значения, шж особистюний дух.
3 шитого боку, вщчуження собют! як особисто! властивосп людини, вихо-дячи ¡з вище викладеноТ думки, насправда виглядае удаваним, осильки у будь-якому раз! свггосприйняття та св1товщношення становлять наслщок шдивщуального судження та вчинку, яй переростають в ¡ндивщуальне пере-конання. Тобто власним самоспйним переконанням I певною внутршньою духовною культурою особиспсть в!льно стверджуеться у будь-якому свгговщношенш: науковому, фшософському, релшйному.
Однак поняття свободи совклт у свггогляда М. I. Пирогова найчастиле сшв-ставне з вщносинами людей, що влаштовують свое житгя за християнськими цшностями. Можна припустити, що тай переваги у свггогляда М. I. Пирогова пов'язаш з певною вщмшнютю фшософського та християнського тлумачення з\псту понять «свобода» \ «совють».
Який же змют у щ поняття вкладае християнський свггогляд? Доктор богослов'я, арх1епископ Смоленський та Калшшградський Кирило, пщкреслюючи цю вщмшнють, наголошуе, що фшософський свггогляд зосереджуеться зде-бшыыого на тлумаченш цих понять у сощально-юторичному аспект! — свобода вщ рабства, особисто! людсько! незалежносп тощо. Релшйний — на внутршшш свобода людини, на свобода вол!, свобода вщ гргха, свобода вщ шстинктивно! руйшвно! основи, що 1 шдноситъ л юдину над твариною, постаючи субстанщею людськосп. По-шшому, релшйний пщхщ вважае головною частиною зм!сту поняття «свобода» внутршшю свободу, поза якою немае звання людини.
Совють релшйний свггогляд тлумачить як спроможшстъ людини визначати дистанщю м!ж моральними щеалами, божим моральним законом та своею реальною поведанкою. Якщо ж ця поведшка вщизняеться вщ морального закону, моральних щеэдпв, то у цю мить повинна заговорити совють як внутршшш контролер, вважае Кирило, з метою подолання пр!рви, що утворилася м!ж щеалами та реальнютю. Такий погляд на поняття совюп! свобода ¡мпонуе ¡МЛ. Пирогову.
Однак слщ зауважити, що феноменолопчна методолога взагал! та XX—XXI столпъ зокрема, наблизили можливють поеднання двох моменив духовно! реальност! у сутност! й юнуванш людини. Суть и полягае у тому, що
Фтософ!я освгти 1(3)/2006
137
фшософське поняття свободи совют! не зводиться лише до светоглядно! свободы. Свобода совкл!, у той же час, е можливютю та необхщнютю людини прислухатися до свого внутршнього «Я», безпосередньо \ феноменолопчно значно бшыиого, шж «Я» пщ кутом зору певних життевих та сошальних обставин. Саме п цим другим «Я» \ пов'язаш «свщчення та суд» особистосп над собою та обставинами. А внутрппшй голос пщштовхуе людину до певного морального вчинку, поведшки. Отже, д1яльне життя людського «Я» розпочинаеться з концентрацп внутршнього життя, вол1 у ход1 реалпацп мети. Це стае законом внутршнього життя особистосп. Наветь якщо людина мае добре здоров'я, пщкреслюе М. Пирогов як л ¡кар, а не шклуеться про свш споЫб думок, про свою самосвщомють, честь, мужшсть \ гщшсть, то вона знаходиться за один крок до фпично! хвороби.
Томуданий об'ективний момент у склад! людсько1суб'ективноспдозволяе розглядати п внутршне життя з позицп необхщносп. Конкретною формою розкриття змюту необхщносп е дшсний вияв свободи вол1 як атрибутивно! характеристики суб'ективно! активносп, як зростаючо! шдивщуамзовано! вол! всезагально-конкретного спрямування. 1ншими словами, людина у своему житп шби перешуе себе волею власного «Я» у свет як загальне. Отже, шдивщуал!зоване самоп!знання та самоствердження особистосп починаеться з цшепокладанга, у якому мютиться всезагальна об'ективна необхщшстъ як четко усвщомлена цшшстъ — свобода. Чим менше людина займаеться самошзнанням та самоствердженням, тим бшьше обману, шюзш у!"! дуып та жита й тим часпше вона апелюе до «середовища», «влади», «шших». Але ж будь-яку людську варпсть можна надбати, живучи для ¡ншого, як для себе, проголошуе загальновщомий гуманютичний принцип екзистенц1ально! фшософи. Однак при цьому зауважимо: людинолюбство мае бути суто добровшьним.
1дея прислухання особистосп до свого внутр1шнього морального «Я», щея духовно! суверенносп ¡ндивща тривалий час засуджувалась I фшософськи, й юторично як крайнш ¡ндив1дуал1зм та дурний ¡мщж людини. Ми поддляемо думку В. Б!блера про те, що будь-який сутгево значущий культурний феномен не е насл!дком дурного свавшля людини, а скор1ше феноменом, який виявляе певне внутршше зосередження духовного бупя особистосп, що репрезентуе пев-ну епоху, культуру у форм! вщповщальних, ¡нколи нав1ть геро!чних вчинив в ¡м'я збереження! розвитку останшх. Саме таи вшьн1 вчинки та катарсис особисто! вщповщальност! людини ! постають змютовним зосередженням ще! свободи совюп [2,16—57]. У цьому контекст! самопримус людинидо пращ над собою не може розглядатись як несвобода. Свобода, що розум1еться свободою вибору поза роботою над собою, неможлива у процес1 творения власного житгевого св!ту. Свет поза працею над собою немае сенсу, осильки вш як належний повинен бути наповнений смислами! щнностями культури. Вщгак, екзистенц!я сама собою, власними зусиллями, на власний розсуд, своею «розумною природою» (Аристотель) надае сенс особистому юнуванню! сутносп, у тому числ!! пщ час навчання, у процес! д!яльного опанування досягнень культури.
Таким чином, суттево значущим для свободи прислуховування людини до свого внутршнього голосу, до великого (морального) «Я» е те, що формуеться
138
Фтософ^я ОСВ1ТИ 1(3)/2006
вонау npocTopi кулыури, науки, освети, виховання. Тому виховання i самовихо-вання першого i другого «Я», вважае Пирогов, повинш базуватися на враху-ванш як внутршньо! суверенное!! особистосп, моральное!!, свободи coBicii, так i обставин «суспшьно! домовленосп». У свобод! coBicri, таким чином, реал!зуеться особистюна екзистенщя людини, яка вимагае вщ не! власних зусиль розумшня того, що вщбуваетъея з нею та светом. Огже, хочеш бути гщною людиною — почни з себе. Недарма латиномовний вар!анттермша «со — вють» означав одночасно i уевщомлення сенсу власних дай, i моральну вщповщальшеть людини за них. А термш homo consziens так i перекладаеться з латини як «людина уевщомлююча», «людина со — вюлива» на противагу терм!ну homo sapiens, кр!зь призму змюту якого людське юнування i сутшсть можуть позбав-лятися «тягаря» вшьного вибору, свободи coBicii й вщповщальнос!! [7, 11]. Вщтак перед М. I. Пироговим не стоеть питания-дилема: чому вцщати перевагу в осветянсько-виховному npoueci — знанию, яке безперечно формуе людську особистють, чи поеднанню у ньому знания, coBicii та свободи. Головне для нього — це не поступатися останшм заради та в ¡м'я будь-яких практично-праг-матичних цшей, виправдовуючись при цьому щеею «гри за правилами» (Декарт). А оскшьки в основ! саме християнського световщношення людини лежить заглиблен!сть в щею coBicii та свободи вол!, то i християнство npocBi-титель розглядае не просто як один i3 багатьох юторичних тип1в светогляду, а як певну ¡сторичну форму внутршньо! зосередженост! людини, розмисл1в свщомосп, що вилюе щею суверенное!! шдивща як особистосп. Однак неуз-годжен!сть екзистенц!йних та соц!альних щеал1в i ц1нностей спричиняють розлад i вщчуження свободи coBicii, моральних та культурних засад становления !ндив!дуальнос!!. Вих!д ¡ з такого кризового стану световщношення людини та систем освети i виховання Пирогов вбачае, насамперед, на шляху з'ясування наступного: по-перше, чи варто людиш слшо узгоджувати самовиховання та принципи виховання з тим, що нового у цьому плаш вимагае час та суспшьство; по-друге, чи доцшьно людям щоразу радикально змшювати юнування та принципи розвитку суспшьства; по-трете, чи приймати людиш як виклик дол! несум!сн!сть екзистенцшного вибору з мораллю та цшностями сощуму i налаштовувати себе на протистояння i боротьбу, не розраховуючи при цьому на перемогу та схвальнють загалу.
Mi>K ¡ншим, найболюч!ше вщчуження свободи совюп спостер!гаеться в суспшьному житп, осьольки тут воно пов'язане з вседозволенютю використан-ня будь-яких засоб!в заради досягнення певно! суспшьно! мети. Саме тому проблему свободи совют! та ц вщчуження Пирогов скеровуе у площину права, у площину взаемозв'язку та взаемоди права Й свободи coBicii. На його думку, правове визнання свободи совюп, внутрпынього голосу людини, до якого повинна дослухатися i особистють, i влада, потр!бне не стшьки ¡ндив1ду, скшьки суспшьству. Адже будь-яке суспшьство стикаеться з тим, що людин1 не можна наказати думати i чинити виключно так, як того хоче воно. 3 шшого боку, не слщ припускати помилки, що свобода coBicii не потерпае вщ п правового невизнання, що i без права coBicii людина може вшьно виявляти себе, хизуючись уевщомленням свободи свое! совют! за будь-яких сощально-полетичних
Фтософ^я оевпи 1(3)/2006
139
обставин. Йдеться про те, що правов1 основи свобода людани взагал11 свободи сов1сп зокрема, залишаються у кожному випадку фундаментальними основоположными принципами функцюнування громадянського суспшьства та шдавщв. Однак при цьому не слщ впадати в чергову шюзю стосовно того, що широкий проспр свободи совгст!, визначений законом, швелюе потребу людани у тому, щоб поводитися совгсно при здшсненш будь-яко! дальность
Право на свободу сов1сп так само, як ¡ннп норми людського юнування, не може бути безмежним та непов'язаним, у першу чергу, з нормами морально-етичного спрямування. Скаж1мо, права на свободу слова, миинпв, публ1чних ви-стугпв тощо завжда повинш бути поеднаш з моральною вщповщальшспо людани за сво1 судження, запропоноваш загалу. Тобто саме свобода сов1сп не повинна дозволяти людаш видавати, наприклад, малодостов1рш судження зависокодос-тов1рш, за беззаперечш ¡стини в осганнш шстанцй. Таким модусом вимогливосп, напогляд М. I. Пирогова, не може нехтувати будь-якалюданай особливо та, що навчае гщносп шших, впливае на формування штелектуально! свободи, як одного ¡з аспект!в прояву свободи совгст! людсько! особистосп. Але, як пише
0. Солженщин, «... штелектуальна свобода— надто бажаний дар, однак як будь-яка свобода—дар не самощнний, а — прохщний, лишень розумнаумова, лишень зас\6, щоб ми з його допомогою могли досягти якоюь шшо! мети... » [12,5,9].
Дещо толерантшша думкаМ. I. Пирогова: осв1та \ наука свщчать не лише про формування штелектуально!' свободи особистосп, а й достеменного устремлшня людини до правда, однак, застер1гае вчений, лише тодц, коли наука та освгга не мають у соб1 «недуги», яка може спричинити масштабш сощальш недуги. На жаль, сьогодш ми можемо констатувати, що в1ра Пирогова, Сократа та вах просв1тник1в у всемогутшсть ¡нтелекту стосовно збереження гщносп, справедливое^ 1 свободи не витримала випробовувань часу I стала чи не найголовшшою «знев1рою» сучасно! людини. Просв1титель Пирогов, спостерцаючи за житгям украшсько! людини XIX — початку XX столггтя на Вшниччиш, зазначае, що обшетя осв1чено! людини — бшьш вдале, вщр1зня-еться виразною продуманютю в його облаштуванш. Розвинена самосвщомють осв1чених «малорос1в» — то здобуток'гхтрудово! самов1дцаносп та слщування б1блшно-молитовному принципу: »Сплячий розум народжуе потвор». При слабкому розвитку моральних основ людини можна було б говорити лишень про спритшсть та ловкацтво у процеа облаштування власного об1йстя укра-шською людиною, вважае Пирогов.
Так, у системах освгга варто вчити читати, рахувати, писати, але не забу-вати про любов до Бога та евггу, створеного ним, любов до Батыавщини I шану до батыав. Саме така сума знань, вмшь 1 почувань у свош системнш ц1л1сносп творить совюну, моральну 1 гщну людину, творить людську сутнють, надае особистосп сили втриматися та вистояти перед дурницями I спокусами у думках 1 вчинках, надихае особиспсть на знания I дотримання права, чест1 й гщносп, виконання обов'язку, вважав М. I. Пирогов.
1Птература:
1. Антология педагогической мысли России второй половины XIX — начала XX в.
/Сост.п. А. Лебедев. — М.: Педагогика, 1990.
140
Фшософ'т освгти 1(3)/2006
2. Библер В. С. Нравственность. Культура. Современность. Философские раздумья о жизненных проблемах /Этическая мысль. Научно-публицистические чтения // Редкол.: А. А. Гусейнов и др. — М.: Политиздат, 1990.
3. Братусь В. Д. Великий хирург, ученый, гуманист Н. И. Пирогов: К 175-летию со дня рождения // Клинич. хирургия. — 1985. — № 11.
4. Галицький Л. I. Украша i д1яльшсть М. I. Пирогова у викладанш гумаштарних наук. — Дншровськ, 1992.
5. Каган О. С. Якого духу ця людина? // Радянська медицина. — 1941. — № 1.
6. Кульчицький К. I. Микола Пирогов: дивовижш уроки життя Бути людиною // Мед. Газета Украши. — 1994. — № 42—43, грудень.
7. Мамардашвили М. К. Сознание и цивилизация // «Природа», №11, 1988.
8. Милтс А. А. Совесть / Этическая мысль. Науч.-публицист, чтения // Редкол.: А. А. Гусейнов и др. — М.: Политиздат, 1990.
9. Мыслители разных эпох о совести. Там же.
10. Мусин-Пушкин А. А. Пирогов как педагог. — Пг., 1917.
11. Пирогов Н. И. Севастопольские письма. — Спб., 1899.
12. Солженицын А. На возврате дыхания и сознания. // «Новый мир». — № 5. —1991.
13. Согомонов Ю. В. Моральное отчуждение: грани малоизученной проблемы /Освобождение духа // Под ред. А. А. Гусейнова, В. И. Толстых. — М.: Политиздат, 1991.
14. Философский энциклопедический словарь. — М.: «Советская энциклопедия», 1983.
Таврида Хорольская. Своеобразие интерпретации существования и сущности человека Н. И. Пироговым
В статье анализируется оригинальная философско-христианская интерпретация обратимости и необратимости человеческой сущности и существования, предложенная просветителем Н. И. Пироговым. Обратимость индивидуально-личностного существования связывается им с такими жизненными ценностями как образование, образованность, наука, знания. Необратимость обеспечивается культурой самоформирования человеческой идентичности на основе целостной системы социокультурных и религиозных духовных ценностей, идеалов и норм. Последняя анализируется в контексте нескольких составляющих культуры становления екзистенции и ее жизненного мира.
Tavrida Chorolska. Original Interpretation of Man's Existence and Essence made by M. I. Pirogov
Original philosophical and Christian interpretation of reversibility and irreversibility of man's essence and existence suggested by M. I. Pirogov is analyzed in the article. Reversibility of individual existence is connected with such life values as education, erudition, science and knowledge. Irreversibility is supported by culture of personal identity formation on the ground of integral system of socio-cultural and spiritual values, ideals and norms. The last one is analyzed by means of several constituents of existence development and its life space.
Ф 'тософ'ш ocbíth 1(3)/2006
141
ОСВ1ТА I НАУКА В ПОСТНЕКЛАСИЧН1Й ПЕРСПЕКТИВ!
Постнекласична наука, яка складаеться у процеа сучасно! глобально! науково! революци, багато в чому зм!нюе звичш уявлення про науковють у поглядах на свет! людину, знания й осв!ту. Нова рубрика ставить соб! за мету знайомити читача з досягненнями ! проблемами постнекласично! науки, акцентуючи увагу на !х загальнокультурних наслщках та нових осветшх завданнях! можливостях. Оскшьки предмет постнекласично! науки — складш людином!рш системы, здатн! до самооргашзаци! саморозвитку, подш науки на природознавство! гумаштаристику стае тут проблематичним, як! традицшш меяа наукових дисциплш у сфер! трансдисциплшарних нелшшних дослщжень. Адекватн! фшософсыа засади светоглядних! методолопчних зрушень стають основою не тшьки наукових пошуыв, але й осв!тн!х стратегш. Зв'язок фшософц науки! фшософи освети за доби постнекласики набувае нового змюту
Багато з вищесказаного наочно представлене у статт! «Методолопя ! принципы синергетики», якою ми вщкриваемо нашу рубрику. Статтю написано нашим московським колегою, знаним спещалютом у галуз! синергетики й фшософп синергетики Володимиром Григоровичем Будановим, провщним науковим сшвробетником 1нституту фшософп РАН. Ф1зик-теоретик за першим фахом, кандидат ф!зико-математичних наук В. Г. Буданов — автор державно! програми «Концепцп сучасного природознавства» для гуманетарйв, створено! на основ! еволющйно-синергетично! парадигми. Уже п'ятнадцять ройв в!н викладае цей курс на фшософському факультет! Московського державного ушверситету, в Рос!йському державному гуман!тарному ушверситет! та ¡нших вузах.
Координатор рубрики, доктор фшософських наук, професор, завгдувач кафедри фшософп / методологи науки Кшвського нацюнального ушверситету теш Тараса Шевченка 1рина Добронравова
142
Фтософ'ш освпи 1(3)/2006
