CC BY
29
ПРОБЛЕМЫ ВИХОВАННЯ
Майя БАБК1НА
РОЛЬ СВ1ТОВО1 ТА УКРА1НСЬКО1 Л1ТЕРАТУРНО1 СПАДЩИНИ У ФОРМУВАНН1 ГРОМАДЯНСЬКО1 СВ1ДОМОСТ1 ОСОБИСТОСТ1
У cmammi розглядаеться роль лтератури як одного i3 виховних факторiв у становленн oco6ucmocmi та формуванн громадянськостi. До^джуеться вплив культури на свiдомiсть особистостi в р1зних лiтературних напрямах та перюдахрозвитку сустльства. Анал1зуються культура i творець як нерозривне дiалектичне едине, як суб 'ект i об 'ект ктори.
Проблема формування громадянсько! культури сучасно! молодi особливо актуальна на еташ розвитку демократичного сустльства. Оскшьки Укра!на розбудовуе громадянське суспшьство, то, природно, виникае потреба у напрацюваннi певних засобiв i методiв впливу на молоде поколшня, що житиме в цьому суспiльствi й одночасно будуватиме його. Одним i3 таких виховних засобiв на формування громадянських якостей особистосп розглядаеться лiтература та !! роль у сусшльному життi людини.
Мета cmammi — дослщити роль св^ово! та украшсько! лтературно! спадщини у формуванш громадянсько! свщомост особистостi
Подальший розвиток демократичного суспiльства, вирiшення численних проблем у житп кра!ни багато залежить вщ рiвня сформованостi громадянсько! позици в пiдростаючого поколiння, потребi духовно-морального розвитку особистостi, повазi до юторико-культурно! спадщини свого народу.
Проблема виховання людини як громадянина не втрачала свое! актуальност протягом уше! ютори розвитку сустльства. Вона надал^ залишаючись однiею з головних проблем педагогiки, психологи, фшософи, культурологи та iнших гуманiтарних наук, ставить собi за мету формування громадянина як штегровану особистiсть з почуттям власно! гiдностi, моральних iдеалiв, внутршньо! свободи, здатно! до самовизначення i самовдосконалення, яке мае проявлятись у залученш до культурно-iсторичного минулого людства, успiшнiй громадянськiй дiяльностi i прагненнi до гармони.
Гармонiйно-розвинена людина — це високодуховна, творча особистють, яка намагаеться творити добро, i громадянин, котрого хвилюють проблеми сустльства.
Значним виховним фактором у становлент особистосп i формуваннi громадянськостi е лтература, що розширюе меж особистого досвщу, дозволяе осмислити явища сучасносп i минулого, побачити створенi уявою письменника картини майбутнього. Вщграючи значну роль у сусшльному житп людини, лтература сприяе вихованню !! думок i почуттiв, освiдомленню обов'язку перед Батьювщиною i народом, впливае на дiяльнiсть особистостi.
Всi лiтератури рiзнi за нацiональним змiстом, iсторiею, традищями, але об'еднуе !х одна мета — виховання пдного громадянина. Гешальш лiтературнi твори входять у свщомють поколiнь, пристосовуються до нового суспшьного життя i набувають виховного сенсу.
"Слово о полку Iгоревiм" у слов'ян, "Пюня про Роланда" у французiв, "Пюня про мого Сща" в iспанцiв, "Пiсня про Шбелунпв" у нiмцiв, "Повiсть про дiм Тайра" в японцiв, "Беовульф" в англшщв е безсмертними пам'ятками нацюнально! лтературно! традици, якi вражають не лише поетичною красою, мають не тшьки iсторичну цiннiсть, а й несуть у собi високий патрютичний, моральний i духовний змiст.
Утвердження поваги до гiдностi й розуму людини, вияв !! природних здiбностей i людських почуттiв, звеличення людсько! дiяльностi, всебiчний розвиток особистостi вщображаються у гуманiстичних поглядах фiлософiв, митщв, письменникiв епохи Вщродження (Ф. Петрарка,
Дж. Бокаччо, Леонардо да Вшщ, Л. Арiосто, Т. Тассо, Ф. Рабле, М. Монтень, Г. Сакс, Т. Мор, В. Шекстр, М. Сервантес та ш.).
Особисте i суспiльне гармонiйно поеднуються у фшософських поглядах М. Монтеня. Щастя окремо! людини спiвпадае у нього з потребами шших людей i суспiльними iнтересами. На думку мислителя, той, хто вщчувае власну людську гiднiсть, зрозумiе сво! обов'язки перед шшими людьми i суспiльством, зрозумiе свое покликання сприяти суспiльнiй корисп, виконуючи обов'язок громадянина. Мислитель у своему творi "Дослщи" наголошуе, що "немае нiчого прекраснiшого i пдного схвалення, як належним чином добре виконати свое людське призначення" [6, 383].
В украшщв гуманiстичними щеями були пройнятi суспiльно-полiтичнi погляди I. Вишенського, котрий у сво!х творах звеличував тих, хто кращi '^рою дiяльною", критикував соцiальну несправедливiсть i пропагував iдею рiвностi всiх верств суспшьства [8, 13]. Пiдтримуючи традици рщно! культури i народного виховання, вiн був переконаний у необхщносп здобуття освiти рiдною мовою.
У XVII ст. висока громадянська тематика властива класицизму, що орiентувався на художт зразки та естетичнi норми антично! класики i досягнув свого найбшьшого розквiту у Франци. Представники цього напрямку (П. Корнель, Ж. Расш, Ж.-Б. Мольер та ш.) вбачали в античностi насамперед щею громадянськостi: вiрнiсть вiтчизнi, виконання сво!х обов'язкiв перед суспiльством i тдпорядкування особистостi iнтересам держави [12, 76].
У наступному столiттi нова щеолопчна течiя — Просвiтницгв — проявилась у сощологй, фшософи, педагогiцi, полтгащ, лiтературi, мистещта та iнших сферах духовного життя i дала свiтовi блискучих фiлософiв i письменниюв: Ш. Монтеск'е, Вольтера, Д. Ддро, Ж. Ж. Руссо, П. Бомарше — у Францл, Дж. Локка, Д. Дефо, Дж. Свiфта, Г. Фвд^а — в Англл, Г. Лесанга, Й. Гердера, Й. Гете, Ф. Шллера — в Нiмеччинi та ш. Просвiтигелi намагались обгрунтувати основи нового державного та суспшьного ладу, вiрили в людину, в й розум i високе покликання, прцщляли велику увагу проблемам виховання.
У вихованнi та моральному розвитковi особистостi вони вбачали можливють вдосконалення суспiльства. "Закони виховання — це першi закони, як зустрiчае людина в своему житп. Й оскiльки цi закони готують нас до того, щоб стати громадянами, то кожна сiм'я повинна керуватися зразком велико! им'!, яка охоплюе окремi им'!", — зазначав Ш. Монтеск'е у сво!й пращ "Дух закошв" [7, 187].
В Укра!ш в цей перiод Г. Сковорода вщстоював iдею суспiльства, побудованого на засадах загально! рiвностi, демократизму, гумашзму, патрiотизму. Метою виховання мислитель вважав тдготовку вiльно!, гармонiйно розвинено!, корисно! для суспiльства людини, з почуттям власно! гiдностi, здатно! тзнати себе i навколишнiй свiт. Найважлившою складовою теорi! пiзнання просвiтителя було тзнання людиною свое! ролi в житп народу i держави в iм'я найкращого служiння "гражданского", "народного" i "государственного". Кожна людина, на думку мислителя, повинна тзнати себе як частину власного народу, з яким зв'язана законами, звичаями, мовою, землею. Свою теорда тзнання i самотзнання Г. Сковорода вважав наукою, що веде до щастя. "Ое-то есть быть щастливым — узнать, найти самого себе", — писав вш у своему творi "Разговор пяти путников о истинном щастш в жизни" [10, 225].
Згодом на захист нащональних прав i пдноси людини стае I. Котляревський. Великого значення вш надавав нащонально-патрютичному вихованню, шдготовщ дiяльних, розвинених громадян. У сво!й "Ене!дi" письменник оствуе самовiдданiсть, мужнiсть, патрiотизм:
"Любое к отчизш де героть, Там сила вража не устоть, Там грудь сильмша од гармат" [5, 186].
У другш половит XVIII ст. новий напрямок у лiтературi — сентимешатзм — був спрямований до розкриття внутршнього св^у геро!в та !х почуггiв. Активнi сентименталiсти порушували питання про змiну суспiльних вщносин вiдповiдно до потреб просто! людини. Пасивш сентименталiсти, намагаючись вiдiйти вщ полiтики, шукали спасiння в духовному розвитку, критикували розбещешсть, холодний практицизм; !х симпатi! були на бощ трудового народу, в якому вони вбачали високу моральшсть i людяшсть. Однак усi сентименталiсти подiляли просв^ительську iдею про цiннiсть людсько! особистосп, вимагаючи поваги до
просто! людини, виховуючи почуття власно! гiдностi, сшвчуття i прагнення допомогти ближньому. Вони вважали, що для духовно багато! людини здшснювати добродiяльнi вчинки — це наслщувати власну природу [11, 132]. Представники цього напрямку в англiйськiй лiтератyрi — С. Рiчардсон, О. Голдсмщ Л. Стерн, у францyзькiй — Ж.-Ж. Руссо та його послщовники, в укра!нськш — Г. Квгтка-Основ'яненко.
"Природний" стан життя людей як рiвних i вiльних iстот, здатних до самовдосконалення, джерела та чинники сyспiльного насильства, шляхи повернення свободи, виховання людини-громадянина описанi у творах Ж.-Ж. Руссо. Французький мислитель вважав, що можна створити щеальний державний лад за взаемною згодою громадян, пiдтримyвав просвiтительськi iлюзi! про те, що суспшьш вiдносини будуються людьми свiдомо i не е результатом об'ективного розвитку юторп суспшьства. Серцевину сyспiльного договору вiн вбачав у гармони особистих i сусшльних iнтересiв. Сyспiльний договiр фiлософ трактував: "Кожен з нас вiддае себе i всi сво! права громад^ верховну владу над якою здшснюе загальна воля, i як член громади кожен з нас стае невщдшьною частиною цшого" [9, т. 2, 172].
Одним з компонент сустльно-правового iдеалy Ж.-Ж. Руссо було виховання громадянина. На його думку, для тдготовки громадян до життя в "державi розуму" потрiбна розгалужена система виховання, побудована на засадах "наслщування природi", врахування вiкових особливостей дитини, на продуктивнш працi i виявi самодiяльних можливостей, фiзичномy, моральному та штелектуальному розвитку вихованцiв. Вважаючи головним природним правом людини право на свободу, Ж.-Ж. Руссо висунув щею вшьного виховання i виступав проти авторитаризму у вихованш. "Жити — ось ремесло, якому я хочу навчати його (вихованця — М.Б.). Вш буде насамперед людиною...", — зазначае автор у своему творi "Емiль, або Про виховання" [9, т. 1, 30].
Народний характер, душевна цнота простолюду, нащонально-колоритний образ yкра!нцiв зображенi в сентиментально-реалютичних творах письменника i активного громадсько-культурного дiяча Г. Квiтки-Основ'яненка. Змальовуючи у сво!х творах реалiстичнi образи селян, письменник показав моральнiсть, працьовитють, щирiсть простих людей. "Коли прочуе яку бiднiсть, надiлить по сво!й силi й совiт добрий дасть", — у цьому полягае гумашстична тенденцiя його творiв [3, 45].
Засудження юнуючого сyспiльства i протиставлення йому iндивiдyма, розкриття свободи особистост з !! глибоким духовним життям, намагання передати внyтрiшню складнiсть людсько! психологi! властиве поглядам представникiв романтизму кшця XVIII — початку XIX ст. В. Гюго, А. Дюма, Ж. Санд, Дж. Байрон, Г. Гейне, П.-Б. Шелл^ А. Мщкевич та iншi звернулись до юторичного минулого сво!х народiв, виступаючи за утвердження нацiонального мистецтва, його народносп, пiдкреслювали неповторнi риси кожно! культури. Вони сприяли також зацiкавленостi процесом розвитку рiзних кра!н i народiв.
Найвiдомiший представник французького романтизму В. Гюго тдтримував iдею братства народiв i торжествувавання миру. Оцiнюючи юторичш процеси з морально! точки зору, вбачаючи в сусшльних подiях прояв добро! або зло! волi окремо! особистост^ вiн вiрив у перемогу сощально! справедливостi. "Мир — це тдсумок... Коли людська совiсть вщчувае, що вона перебувае в сташ рiвноваги iз соцiальною дiйснiстю; коли роздроблешсть народiв поступаеться мiсцем едност континентiв; коли нiхто не завдае шкоди сyсiдy — чи то окрема людина чи цша нащя; коли бiдний yсвiдомлюе необхiднiсть пращ, а багатий усвщомлюе велич пращ; коли матерiальна основа в людиш пiдпорядковyеться дyховнiй основi; ...коли дитина шануе батька, а батько поважае дитину; .коли кордони мiж нащями стираються; .коли кожна людина створюе в собi зi свое! чесност певну внyтрiшню вгтчизну... Таке майбутне", — так звучать рядки промови письменника на Конгрес миру в Парижi [1, 602].
Вiра в суспшьний прогрес, заперечення нацiонально! несвщомост i комплексу меншовартостi, мрiя про волю свого народу, яка надасть юторичний шанс батькiвщинi, властивi творчост генiального митця i мислителя Т. Шевченка. Вiн надавав великого значення вихованню високоморально! людини з громадянськими переконаннями, здатно! любити рiднy батьювщину, добре yсвiдомлювати обов'язки перед суспшьством, бути нетерпимою до лицемiрства i неправди. На його думку, виховний iдеал — це людина з багатогранними знаннями i естетичними смаками, здатна !х застосовувати у житп, котра обiзнана з
лтературними творами, BMÎe щнувати мистецтво i любить працю [11, 512]. Надаючи важливого значення шмейному вихованню, Т. Шевченко вважав, що воно повинно мати суспшьний характер.
Значний рiвень соцiальноï самосвiдомостi сустльства, тзнання соцiальноï природи суспiльства i людини в ïхньому iсторичному розвитку були необхщною передумовою розвинутих форм реалiзму. Прагнення виявляти основне в життевих явищах — об'ективну дшснють, виражати глибокi iстини життя — завдання, яке ставили перед собою представники реалiзму, що в Х1Х ст. набрав форми критичного реалiзму (Ф. Стендаль, О. Бальзак, Г. Флобер, Ч.Дткенс, В. Теккерей, О. Пушкш, М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоевський, Т. Шевченко, I. Франко, Л. Украшка та im). Головним завданням для представниюв реалiзму ХХ ст. (Р. Роллан, Р. Мартен дю Гар, Т. Манн, Г. Манн, Д. Голсуора, Б. Шоу, Т. Драйзер, Е. Хемшгуей та im) було звеличення позитивного героя-борця за щастя людства, перемогу людини над ворожими ш силами, подолання трагiзму дiйсностi.
Протиставлення людини суспшьству як щось чуже, що руйнуе iндивiдуальнiсть, ïï свободу, е твердженням екзистенцiалiзму — напрямку, що виник у 20-х роках ХХ ст. (М. Хайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, А. Камю та ш). Людська екзистенщя розглядаеться як абсолютна активнють, що постiйно перебувае в процес творення. Свiт набувае значущосп i структурностi лише завдяки екзистенци. Один iз лiдерiв екзистенцiалiзму Ж.-П. Сартр сповiдував iдеал одухотворенно!' мислячо1' людини та ïï формування пов'язував зi свiдомим вiльним вибором мети. Ефективним вважав самовиховання, вiру у себе i своï власш сили ("людина е лише такою, якою вона сама себе творить") [2, 222].
Сучасну лггературу в епоху науково-техшчного прогресу, прискореного ритму життя, напруги людських стосункiв, еколопчних проблем об'еднуе пошук людиною змюту життя, iстин, розкриття морального стану i внутрiшньоï гармонiï особистостi, подолання iндивiдуальноï вiдокремленостi, бажання людськоï едносп, протиставлення агресiï iдеалiв гуманiзму, досягнення гармонiï в едностi iнтересiв особистосп i суспiльства.
I хочеться погодитися з украшською поетесою Л. Костенко: "Коли в людини е народ, Todi вона уже людина " [4, 38].
I в середньовiчнiй лiтературi, i в класицизмi, i в реалiзмi та в шших лiтературних напрямах, проникаючи у внутршнш свiт людини i прослiдковуючи розвиток сусшльного життя, постiйно розглядались i дослщжувались проблеми "людина як особистють" i "людина як громадянин".
Письменники будь-якого перюду та напрямку намагались прослiдкувати вплив культури та лтератури на свiдомiсть особистостi, ïï розвиток, з'ясувати, чи можуть вчеш, мислител^ митцi керувати процесом формування культури, одночасно творити себе самого i навколишню дшснють. Культура i творець розглядаються як нерозривне дiалектичне едине, як суб'ект i об'ект ютори.
Проблеми, що розглядае у своïх творах письменник, завжди зумовлеш особливостями життя його народу, суспiльного розвитку його краши в певну епоху. Ц проблеми можуть бути подiбними до проблем iнших народiв, загальнолюдськими i вiчними.
Письменник прагне, щоб читач зрозумiв його позицiю, погляди, почуття i керувався у житп тим, що тзнав з його творiв. Саме так вiн проявляе свою громадянську активнiсть, намагаючись формувати у читача громадянську позищю, вбачаючи у ньому особистють.
Читач повинен вступати у сшвтворчють iз письменником, прагнучи зрозумiти лiтературний твiр i автора. Адже сприйняття художнього твору вимагае творчоï уяви, певних знань, життевого досвiду.
Сьогодення потребуе освiчених громадян, якi мають доступ до шформацп, що дозволяе 1м брати участь у житп сустльства, робити власний внесок у розвиток краши, приймати усвщомлеш та вщповщальш ршення. Оскiльки лiтература е одним iз факторiв впливу на свiдомiсть особистосп, постае необхвднють поглибити лiтературну освггу широкого загалу читачiв, ознайомити ix з класичною i сучасною лiтературою, з творами вiтчизняних i зарубiжниx письменникiв. Вiдкриваючи горизонти невiдомиx дос читачу знань, допомагаючи пiзнати навколишнш свiт, позитивно впливаючи на глибину штерешв, захоплень i вибiр
життево! позицп, лiтература е прекрасною школою виховання естетичних i громадянських почутпв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Гюго В. Дела и речи // Собрание сочинений: В 15 томах. — М., 1956. — Т. 15.
2. Джуринский А. М. История зарубежной педагогики. — М., 1998.
3. Кштка-Основ'яненко Г. Маруся // Твори. — К., 1956.
4. Костенко Л. Вибране. — К.: Дншро, 1989.
5. Котляревський I. Ене!да // Твори. — К., 1957.
6. Монтень М. Опыты // Сочинения: В 3-х т. — М.: Голос, 1992. — Т.3.
7. Монтескье Ш. О духе законов // Избранные произведения. — М.,1955.
8. Погребник В. Укра!нська класична лпература (шнець ХЬХХ ст.). — Льв1в, 1988.
9. Руссо Ж.-Ж. Педагогические сочинения: В 2-х т. / Под ред. Г.Н. Джибладзе. — М.: Педагогика, 1981.
10. Сковорода Г. Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни // Твори: В 2-х т. — К., 1961. — Т.1.
11. Фщула М.М. Педагопка. — К.: Академ1я, 2000.
12. Штейн А.Л. и др. История французской литературы. — М.: Просвещение, 1988.
Тетяна БОНДАРЕНКО
ФОРМУВАННЯ НАЦЮНАЛЬНО! САМОСВ1ДОМОСТ1 СТАРШОКЛАСНИК1В ЗАГАЛЬНООСВ1ТН1Х НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАД1В У ПРОЦЕС1 КРА6ЗНАВЧО1 РОБОТИ
Одним ¡з завдань, поставлених сьогодт перед освтою, е пошук шляхгв розвитку нацюнальног самосвгдомостг пгдростаючого поколгння. Ефективним засобом формування ц1е1 ттегративно'1 якостг в учтвськоХ молодI визнано краезнавчу роботу. Не зважаючи на те, що опрацьовано широке коло питань у цьому напрямку, залишаеться невиршеною проблема формування нацюнальног самосвгдомостг старшокласнитв у ход1 краезнавчоХ дгяльностг. У статт1 розглядаеться змгстовно-технологгчний аспект формування нацгональноХ самосвгдомостг учтв старших клаав у процесг краезнавчоХроботи.
Сучасш тенденцп сощально-полпичного розвитку Укра!ни вимагають вщ осв^и формування в молодого поколшня нацюнальних цшностей, нацюнально! свщомосп i самосвщомосп, нацюнального характеру, нацюнально! пдносп, активiзацi! нацiонально! самощентифшацп особистостi, змiцнення статусу укра!нця в мiжнародному соцiокультурному середовищi [7]. Важливою громадянською рисою особистосп визнано на сьогодшшнш день нацiональну самосвiдомiсть, яка е тим феноменом, що сприяе "...розвитку ушх потенцiй, можливостей особистосп, ушляхетненню мети, смислу i змюту !! життя та дiяльностi" [4].
Виникла потреба у розробщ, теоретичному обгрунтуванш та практичному використанн1 тих шляхiв i засобiв навчально-виховно! роботи, яю сприяють становленню нацiонально! самосвщомосп учнiвсько! молодi. Одним iз таких дiевих засобiв визнано краезнавство. Про зростання уваги до органiзацi! краезнавчо! роботи з боку влади свщчать державнi документи "Програма розвитку краезнавства на перiод 2002-2010 рокiв (постанова КМУ вщ 10.06.2002 р. №789), указ Президента „Про заходи щодо тдтримки краезнавчого руху в Укра!ш" (2001 р.).
У ходi краезнавчо! роботи створюються умови для розкриття вше! сукупносп фактiв, явищ, процешв (у !х взаемозв'язках i взаемовщношеннях), характерних для певно! територi! та визначення особливостей життя цiе! територп в природно-iсторичному, соцiально-економiчному та юторико-культурному вiдношеннях.
Ще на початку ХХ-го столотя батькiвщинознавство, яке шзшше було названо краезнавством, визнавалося педагогами могутшм засобом патрiотичного виховання, формування нацюнально! свщомосп i самосвiдомостi учшв (С. Русова, I. Франко, П. Антонович, С. Рудницький, В. Скороход, В. Геринович та ш.). На цьому наголошувалося i в ходi Першого Укра!нського Педагогiчного конгресу, що вщбувся у Львовi (1935 р.) [8]. Исля краху радянсько! системи, при якш краезнавство було спрямоване на розвиток радянсько! свiдомостi i самосвiдомостi, радянського патрiотизму, в 90-х роках ХХ-го столотя розпочалися пошуки шляхiв використання краезнавчо! роботи для формування нацюнально! самосвщомосп учнiвсько! молодi (Т. Анiкiна, Н. Таран, Л. Паламарчук, Г. Майборода). Г. Гуменюк довела
