CC BY
42
КОМПЕТЕНТНОСТНОЕ ИЗМЕРЕНИЕ ПОДГОТОВКИ СПЕЦИАЛИСТА В СИСТЕМЕ ВОЕННОГО ОБРАЗОВАНИЯ
Панфилов А. Ю., Петрова Л. А.
Рассмотрено содержание категорий компетентностного подхода в контексте подготовки военных специалистов. Разработана целостная модель будущего военного специалиста, раскрывающая содержание его основных видов деятельности. Подчеркнуто, что обоснование модели военного специалиста является описанием системы объективных требований и характеристик личности.
Ключевые слова: компетентностный подход, компетентность, военный специалист, военно-профессиональные компетенции.
MEASUREMENT OF COMPETENCE TRAINING IN MILITARY
EDUCATION
Panfilov O. Yu., Petrova L. O.
The article deals with the content categories of competence-based approach to determining the content of the training of military specialists. Developed a holistic model of future military specialist, revealing the contents of its core activities. Proved that the rationale for the model of military specialist is a description of the objective requirements and personality characteristics.
Key words: competence approach, competence, a military expert, professional military competence.
УДК 130.3
В. А. Кротюк, кандидат фшософських наук
ПАТР1ОТИЗМ I ГРОМАДЯНСЬК1СТЬ ТА IX РОЛЬ У ФОРМУВАНН1 ОСОБИСТОСТ1 — ГРОМАДЯНИНА
Проаналiзовано змiст основних принцитв формування особистостi — громадян-ськостi та патрiотизму. ВисвШлено науковi тдходи до ще1 проблеми на основ1 аналгзування праць вШчизняних та зарубiжних до^дниюв: Г. Ващенка, Г. Кершенш-тайнера, В. Сухомлинського та т.
Ключовi слова: патрютизм, громадянсьюсть, цiнностi, громадянське виховання.
Актуальшсть та стан науковоТ робробленост теми. Проблема становления духовно-моральних якостей особистосп, зокрема таких, як громадянсьюсть i патрютизм, завжди була актуальною як у наущ, так i в сусшльнш практищ, а на перехвдних етапах iсторичного розвитку народу набувае на особливу вагу.
© Кротюк В. А., 2011 29
Тема патрютизму i громадянськосп у вгтчизнянш фшософськш наущ тривалий час була гранично щеолоозованою, тому И тлумачення суттево рiзнилися, а iнодi й зовсiм ставали взаемовиключними. Ця обставина вимагае вщ дослiдникiв точности i коректностi у використаннi базових, системоутво-рюючих елементiв, як1 незначною мiрою пов'язанi з рiзного роду щеолопч-ними i моральними тлумаченнями даних феноменiв. Однак не слщ принижу -вати значення iдеологiчних, моральних, а також етшчних складових, яш iманентно притаманнi феноменам громадянськосп i патрiотизму. Розумiння генези цих феномешв можливе в контекстi сощально1 динамжи, яка характе-ризуеться постiйними змшами сощально! ситуацп, значень кожно! зi складових конкретно! сощально! композици, а також самих дослщжуваних феномешв у рум, розвитку та взаемодп, причому з урахуванням 11 нерiвномiрностi, що у свою чергу вщкривае можливiсть iмовiрнiсного прогнозування. Крiзь призму соцiальноl динамiки виразнiше видно й аспект самооргашзацп. 1нши-ми словами, сощальна динамiка, внаслщок 11 iнноващйно! сутностi, дае змо-гу перевести поняття «громадянсьюсть» i «патрютизм» у площину живо! соцiально-iсторичноl конкретики.
В украшському суспiльствi i науковш думцi зiбрано багату спадщину, яка потребуе докладного вивчення i застосування в сучасних умовах. Нагадаемо лише iмена Г. Сковороди, М. Драгоманова, М. Грушевського, А. Макаренка, В. Сухомлинського, К. Ушинського, С. Кримського, аби шдкреслити, що з XVIII ст. до сьогодення простежуеться безперервний зв'язок украшсько1 сусшльно-ФшосоФсько! думки, присвячено1 темi громадянського виховання.
Патрiотизм i громадянськiсть — рiзнi за своею природою, але в той же час тюно пов'язаш мiж собою феномени. Вони виявляються як сощальш характеристики особистостi i соцiальних стльнот та вказують на якють !х соцiального розвитку.
У найзагальнiшому виглядi патрiотизм виступае iнтегративною, систе-моутворюючою характеристикою особистостi (соцiальноl спiльноти, сус-пiльства в цiлому), яка мае генетичне коршня i вiдображуе зв'язок «людина (спiльнiсть) — середовище юнування i розвитку», що iсторично об'ективно склався i передбачае морально-емоцiйний зв'язок названих суб'екпв з комп -лексом географiчних, етнiчних, iсторичних, культурних, iдеологiчних, есте-тичних, релiгiйних тощо уявлень, власне й iнтегрованих в поняття «Батьюв-щина», що мають цiннiсно-дiяльнiсну природу i вираженi у прагненш вщ-стоювати данi щнносп, захищати !х i примножувати.
Зрозумшо, що, вiдiграючи iстотну роль в житп людей, суспiльств i держав, патрютизм був i залишаеться предметом активного вивчення. За минулi три столитя склалося декшька основних пiдходiв до його дослiдження.
Перший пщхщ, який найбiльш поширений в науково-дослщницькш лгте-ратурi та публiцистицi, можна назвати пiднесено-дiяльнiсним. Вiдповiдно до нього патрютизм тлумачиться як пiднесене почуття любовi до Батькiвщини, 30
як суто позитивне емоцшне вщображення, вияв в абстрактнiй формi любов1 до складових поняття «Батьювщина». Сила патрютичного почуття спонукае людину до активних дш на благо Батьювщини.
Другий пiдхiд тлумачить патрiотизм як сустльне явище. Його змiст i характер значною мiрою зумовлюються особливостями iсторичного розвитку сустльства, держави та и правлячо! елiти. Патрютизм — категорiя сощально-iсторична. У кожний iсторичний перюд, кожна сустльна сила, вдаючись до цього поняття, вкладае у нього змiст, який вiдповiдае 11 морально--по лггичнш орiентацi!. Почуття патрiотизму тiльки тодi е справжнiм, коли воно сполуча-еться з iсторичною свiдомiстю. Без осмислення iсторичного досвщу, без знания культурно! спадщини народу патрютизм неможливий.
Третiй шдхщ, що склався в 60-х — на початку 80-х роюв XX ст., розглядае патрiотизм як явище сусшльно! свщомосп, причому з середини 80-х роюв стала переважати тенденцiя доосмислення патрютизму як одного з явищ духовного життя суспiльства.
Четвертий пiдхiд — державницький, або етатичний, характеризуеться розглядом держави як головного об'екта патрютизму. Найбшьш повно його розробив Г. Гегель, зодно з яким поняття патрютизму означае прагнення сшльних цшей та штеремв держави, будь це штереси особистостi, групи людей чи сустльства в цiлому. Патрiотизм виражаеться в почутп гордостi за державу. Остання ж виступае головним об'ектом вищих почутпв i помислiв особистосп.
П'ятий — особистiсний пiдхiд. У ньому першорядна роль вiдводиться особистосп як вищiй цiнностi. А вияви патрiотизму, за словами Г. Флоров-ського, становлять «культурну творчiсть i нацiональне напруження власних сил».
Шостий пiдхiд — духовно-релiгiйний, розглядае дану якють особистостi як акт високо! духовностi, глибоко релiгiйне почуття.
Давно вщшчено, що рiвень патрiотизму в сустльстга багато в чому визна-чаеться ступенем екстремальностi станiв. Патрютичш настро! ростуть не тшьки в часи важких випробувань (перiоди воен, стихiйних лих, сощальних потрясшь), а й в епохи творчого розкыту, культурного сходження, нацiонального щднесення. Вичизняна iсторiя дае нам яскравi приклади патрiотичного ентузiазму, який виявив-ся в добу Козаччини, у буремному вирi нацюнально-визвольних змагань 1917 — 1920 роюв, у грiзнi роки Велико! Вгтчизняно! вiйни. Навпаки, в перюди лихо-лiття, застою стутнь патрiотичностi або знижуеться, спадае, вироджуючись у космополiтизм, або зайве нагттаеться, виходячи за параметри норми, внаслщок чого патрiотизм як «складний комплекс сустльних почутлв» [8, с. 243] транс-формуеться у викривленi й у мру загострення все бшьш агресивнi форми, що виявляються у вигляд нацiоналiзму, расизму, шовiнiзму.
Патрютизм, отже, у природному своему виглядi виступае не тшьки як «моральний i полiтичний принцип, соцiальне почуття, змiстом якого е любов
до Батьювщини» [10, с. 335], А й перш за все як складний процес пошуку i встановлення оптимальних вщносин людини з самою собою, сво1м родом, етносом та умм свiтом. У цьому контекстi справжнiй патрiотизм слiд розумь ти як екстремум-оптимум iсторичного процесу взаемоди окремих людей та !х спiльнот. За визначенням О. Козлова, «патрютизм — феномен моральний i звернений до пе! сфери щншсного свiту людини, який лежить в основi морально! самоiдентифiкацi! того чи шшого народу, формування, його "культу -ри духу"» [6, с. 31].
У сощально-психолопчнш лiтературi патрютизм розглядаеться як одна iз складових громадянських цiнностей людини, до яких так само належать: iдентичнiсть з нацюнальним спiвтовариством, усвiдомлення виключно! рол1 рiдно! мови в життi наци, держави, вщповщальшсть за долю наци, шановне ставлення до iнших нацюнальних спiльнот [1, с. 50]. Патрютизм як складова громадянських цiннiсних орiентацiй, безумовно, може виступати одиницею вимiру духовно! зрiлостi особи, давати внутршню опору i впливати на формування життевих виборiв. Основним виявом патрiотизму е любов до свое! Вгтчизни, свого народу.
Що стосуеться громадянськостi, то вона передбачае в основному дижм!ч-ний цiннiсно-правовий зв'язок людей (сшльнот) як громадян з визначеною державою, який реалiзовано через !хне ставлення до прав i обов'язюв, закр^ плених у вщповщних нормативних актах (конститущя, закони), а також у зви-чаях i традиц1ях. За словником юридичних термжв «громадянськiсть — це готовнiсть i здатнiсть людини, громадянина до активно! учасп у справах сус-тльства i держави на основi глибокого усвщомлення сво!х прав i обов'язюв». Громадянськють розгортаеться в дiапазонi вщ просто! законослухняностi до громадянсько! активносп, в критичнi перюди виходить за меж1, що визначають стiйкiсть системи, i спрямована на !! радикальне перевлаштування.
Крiм того, громадянськiсть е й сощально-психолоочним феноменом. У цьому аспекп вона е складною особистюною характеристикою (якiстю), що iнтегруе в собi взаемопов'язанi утворення у свщомосп та самосвiдомостi, як! виникають на Грунп оволодiння людиною системою громадянських щн-ностей, що стали для суб'екта значущими внутр!шн!ми регуляторами пове-д!нки, д!яльност!. Критерi! громадянсько! свщомосп та самосвiдомостi осо-6истост! дають змогу виокремити ц!нност! як основний елемент становления громадянськосп.
Громадянськють е механiзмом набування власним життям ново! якост!. Це позначаеться майже на вмх елементах осо6ист!сно! структури, на пiзна-вальнiй та емоцшно-вольовш сферах. Домiнувания орiентацi! осо6истост! на духовно-моральш ц!нност! буття характеризуе високий ступ!нь реалiзацil сутн!сного потенцiалу особистоси як громадянина, постае результатом !! самовдосконалення.
Патрiотизм i громадянськйсть реалiзуються в контекст етшчносп, однiею з основних ознак яко! е самоiдентифiкацiя представниюв однiе! етнiчноl 32
стльноти вщносно iнших. У реальносп всi цi поняття — патрютизм, грома-дянськiсть i етнiчнiсть — взаемопов'язаш i перебувають у динамiчному спiввiдношеннi та едностi, якi щоразу визначаються специфжою моменту i характером впливу комплексу рiзного роду об'ективних i суб'ективних чин-ник!в. 1х урахування мае вирiшальне значення при формуванш системи ви-ховання i стратегiй соцiального управлiння.
У чиннш «Концепцi! громадянського виховання в умовах розвитку укра-!нсько! державностЬ> визначено, що «громадянське виховання — процес формування громадянськостi як штегровано! якост особистостi, що дае лю-диш можливостi вiдчувати себе морально, сощально, полiтично i юридично дiездатною», а у роздМ «Змiст громадянського виховання» зазначено, що «виховання громадянина мае бути спрямованим, передумм, на розвиток па-трiотизму — любовi до свого народу, до Укра!ни...» [7, с. 7-13]. Це положен-ня викликало досить критичнi зауваження. Зокрема, О. Вишневський зазначив: «Цiнностi нацюнальш, патрiотичнi не залежать вiд сощального устрою в дер-жавi. Вш може бути тоталiтарним чи демократичним, подобатись людинi чи нi, але Батьювщина для не! завжди буде Батьювщиною. Вершиною в iерархil нацюнальних цiнностей е нацiональна iдея, яку визнають всi громадяни, що свщомо обрали свое громадянство» [5, с. 24].
Основою виховання людини i громадянина, за В. Сухомлинським, мае стати дiяльна турбота про життя, щастя, спокiй iншо! людини. Справжшм громадянином стае тiльки та людина, яка в дитинствi оволодiла мистецтвом людяносп, гуманностi. Душевна краса, моральне обличчя особистостi, вмш-ня бачити добро i зло формуються в дитинств^ а тому в доросле життя людина повинна вступати належно вихованою. Педагог прагнув, аби дни бачили життя свое! Батьювщини очима громадянина, кровно зацiкавленого в !! роз-квiтi, славi, могутносп. На всiх заняттях, коли вивчалося минуле i сучасне нашо! Вгтчизни, вiн намагався пробудити почуття того, що Вгтчизна — це рщний дiм; щастя Батьк1вщини — особисте щастя кожного, !! горе в годину тяжких випробувань — горе кожного [9, с. 302].
Провщною щеею громадянського виховання, на думку !! основоположника шмецького педагога Г. Кершенштайнера, е формування державно! свь домостi особистостi. У передмовi до свого твору про державно-громадянське виховання вiн писав про власш враження вiд перебування в Укра!ш перед початком Першо! свiтово! вшни i висловлював думку, згiдно з якою тд час военного лихолитя спiльна небезпека об'еднуе громадян. Але у мирш роки iнтереси одиниць беруть верх, пануе байдуж1сть до державних справ не тшь-ки пересiчних iндивiдiв, а й можновладщв, хоча вони про це школи публiчно не наголошують. Цей природний, его!стичний нахил людини можна ефектив-но лiкувати лише в один спомб: планово i послщовно виховувати всiх у на-прямi державно! думки, тобто непорушно! свщомосп, що добро одиниц1 найкращим чином збер^аеться в державi добре упорядкованш, збудованiй на
моральних тдвалинах, i кожний мае обов'язок — державу, в якш вш живе, так пiдтримувати, як це тшьки в даному разi можливо [3, с. 95].
Виховання моральности патрiотизму мае Грунтуватися на шднесенш громадянського почуття, яке закладене в людиш генетично, проте воно позитивно розвиваеться чи деформуеться залежно вщ соцiального оточення. Любов до свого краю, родини, Батьювщини змалку складаеться у людини несвщомо. Але справжня любов сягае вершини лише тод!, коли вона духовно усвщомлена, самовизначена. Якщо ж переважае шстинктившсть, то любов до Батьювщини може обернутися слшим афектом, здатним заглушити в душ! i голос совюп, i голос справедливостi, i навiть вимоги елементарного сенсу. Тод! людина переживае не творче тднесення, а навпаки, погорду, зневагу до шших народ!в. 1дея Батьювщини передбачае в людиш живе начало духовность Якщо ж людина не мае останнього, то вона може прожити все життя в межах свое! держави ! не «знайти» свое! Батьювщини, не полюбити !! вшм серцем, залишитися духовною сиротою. У сучасному свт е багато таких безрщних людей, як! не здатш любити свою Батьювщину тому, що вони жи-вуть его!стично-груповими штересами, але належно! духовносп не мають.
Цжавою з цього приводу е думка М. Боришевського, який вважае духовшсть об'еднувальною засадою вмх структурних компонентов ! системи ценностей за-галом. Вш розглядае духовшсть як «утшення у свггоглядних ор!ентащях людини сподовань, прагнень, щеалгв, духу народу, наци, що визначае спрямоватсть осо-бистюних потреб, переживань ! зумовлюе настанову на вщповщний життевий виб!р. Це осмислення особиспстю гумашстичного сенсу цшей людсько! житте-д!яльносп» [2, с. 147]. Дослщжуючи роль духовних цшностей у становленш громадянина, дослщник запропонував концептуальну модель зршо! особистосп-громадянина, духовна сфера яко! включае вщповщну систему ценностей ! цштс-них орiеитацiй: утвердження в м!жлюдських стосунках гуманних засад: доброти, толерантносп, щиросп, власно! пдносп, вщповщальносп, принциповосп тощо; ставлення до пращ не тшьки як до засобу забезпечення матер!ального достатку, а й як до джерела радосп, натхнения ! щастя; усвщомлення вщповщального ставлення до родинних обов'язюв; здатносп мислити критично ! самокритично ! на цш основ! плекати власш об'ективш оцшки; еколопчну виховашсть, що включае дбайливе ставлення до природи; св!доме та вщповщальне ставлення до прав ! обов'язюв громадян вщповщно до державного законодавства, захист Кон -ституци та державних символов вщ посягань з боку несв!домих громадян держави або ж шоземних омб; самовдосконалення ! творшня себе задля осягнення найвищо!, достойно! людсько! пдносп мети — слугувати людит, народов!, Вь тчизт ! вбачати в цьому найбшьше людське щастя; !нтерес до юторп рщного краю, його минутого; усвщомлення неоцененного значення мистеитва, лггерату-ри в житт людини, естетичну виховашсть; свщоме та вщповщальне ставлення до рщно! мови, в якш на генетичному р!вш втшюються творча сила народного духу, помисли народу, його сподвання, в!ра та воля; повагу до мов шших народв; 34
бездоганне володшня родною мовою, розвинену нацiональну свiдомiсть, нацю-нальну пдтсть з пошаною до всiх етноав, що е патрiотами i як громадяни само-вщдано слугують Батьювщит [2, с. 148-150].
У сучасному розумiннi громадянин — це людина, яка усвщомлюе свою належнiсть до конкретно! наци, держави, частини свиту, планети Земля, Всес-вiту, яка мае почуття вiдповiдальностi за !х становище i визнае сво! права та обов'язки. Належнiсть людини до конкретно! держави визначае !! громадян-ство, що дозволяе !й реалiзувати i, якщо потрiбно, захистити щ права i свобо-ди. Громадянство забезпечуе людинi правовий захист як усередиш кра!ни, так i за !! межами. Сучасний громадянин умiе користуватися iнститутами право-во! демократично! держави, поважае демократичш цiнностi i прихильно ставиться до громадянсько! дiяльностi.
Аби пщготувати людину до життя в громадянському суспiльствi, потрiб-но забезпечити !й належне виховання. Тому формування демократичних цшностей мае стати основою виховання громадянина демократичного сус-пiльства. Серед цих цшностей на першому планi мусять бути тi, в основi яких закладено щею належностi до народу та залежносп вщ нього, до сустльства, держави, нацi!, а також взаемозалежносп загальнолюдського нацiонального.
У контекст даного дослiджения цiкавою е точка зору О. Вишневського щодо взаемовщношення нацiональних i громадянських цiнностей. На його думку, громадянськ! i нацюнальш цiнностi перебувають у певнiй суперечнос-тi. Бiльш того, злиття цих груп цшностей, а вщтак громадянського i нацю-нально-патрiотичного виховання, е науково некоректним, оскшьки суперечить таким аргументам.
1. Громадянсьюсть стосуеться внутрiшнього життя держави, тодi як на-цiонально-державницьке самовизначення людини i народу випливае з контексту м1жнародних стосунк!в.
2. Нацюнально-патрютичне виховання Грунтуеться на ценностях, що зросли на iсторичному Грунт! кожно! конкретно! нацi! i об'еднуються поняттям нацю-нально! !де! (суверенитету, соборности, патрiотизму i готовносп до самопожертви у раз! потреби захистити Батьювщину, шануванш рщно! мови, нацюнальних ! державних символ!в). Цшносп ж громадянського життя об'еднуються в загаль-ному понятт демократ!! ! е стльними для вах демократичних краш.
3. Усвщомлення етносу, наци як номя неповторного, своерщного, що зумовлюе един! ! довготривал! поняття та назву держави. Громадянсьюсть вказуе на внутршнш сустльний устрш держави, який у процес !! юторич-ного юнування може зазнавати змш.
4. Нацюнально-патрютичне виховання ор!ентуеться на !сторичш потреби наци, головна серед яких — державотворення. Метою громадянського виховання е формування якостей, необхщних для життя в громадянському сусшльствь Викривлення цшностей у першому випадку веде до нацизму, в другому — до розвитку антропократичного свггогляду.
5. Нацюнальна щея та щея демократ мають pi3Hi цМ, а отже, й pi3Hy спрямованiсть. Тшьки оргашчне i збалансоване поеднання цих двох щей робить !х продуктивними [4, с. 32].
Висновки. На сьогодт в Украхт в rony3i громадянського i патрiотичного виховання зроблено чимало. Важливе значения мали ухвалення «Концепцп громадянського виховання особистостi в умовах розвитку украшсько! держав-носи», де окреслено основнi засади, цЫ, напрями, змiст, форми i методи громадянського виховання, i «Концепцп нацiонально-патрiотичного виховання молодо», де визначено основи виховно! роботи з молоддю. При цьому важливо вщзначити, що лопкою розвитку украшського сyспiльства саме молодi належить стати головним номем патрiотизмy, громадянськосп, громадянських прав i свобод, правово! держави та шших принцитв i понять, за якими нинi живе бiльшiсть кра!н i народiв нашо! планети, що вщносять себе до «цивiлiзованого людства». Саме висування i потiм засвоення цих понять та принцитв означа-тиме поеднання патрiотизмy i громадянськосп як складного i часом внутршньо суперечливого симбiозy в соцiально-правовому просторi. Дослщження i социальна практика переконливо показують, що патрютизм у зв'язщ з громадян-сьюстю та етшчшстю виконуе роль чинника, який згуртовуе, «цементуе» сус-пiльство, нейтралiзyе негативш явища i процеси, виступае потужним стимулом позитивного розвитку особистостi i сyспiльства в цiломy.
Л1ТЕРАТУРА
1. Боришевський, М. Й. Соцiально-психологiчна сутшсть та генеза духовности осо-бистостт [Текст] / М. Й. Боришевський // зб. наук. пр. 1н-ту психолог!! !м. Г. С. Кос-тюка АПН Украши. — Т. XI, ч. 5. — К., 2009. — С. 50-58.
2. Боришевський, М. Й. Духовт цшносп в становленш особистосп — громадянина вим!рах [Текст] / М. Й. Боришевський // Педагопка i психологш. — К., 1997. — № 1. — С. 147-148.
3. Васькович, Г. Кершенштейнер i укра!нська педагопка [Текст] / Г. Васькович. — Мюнхен, 1970.
4. Вишневський, О. Громадянсьюсть (civics) у структур! змгсту сучасного украшсько-го виховання [Текст] / О. Вишневський // м!жн. конф. «Освгта для майбутнього розвитку» : тези. — К. : НУ «КМА», 2002. — С. 32.
5. Вишневський, О. Громадянське виховання: благо чи небезпека? [Текст] / О. Вишневський // Освгта Украши. — 2000. — № 45.
6. Козлов, А. А. Молодые патриоты и граждане новой России: социологический очерк
[Текст] / А. А. Козлов. — СПб., 1999.
7. Концепцш громадянського виховання особистост в умовах розвитку украшсько! державносп [Текст] // Шлях освгти. — 2000. — № 4. — С. 7-13.
8. Словарь по этике [Текст] / под ред. И. С. Кона. — 4-е изд. — М. : Политиздат, 1981. — 430 с.
9. Сухомлинський, В. О. Народження громадянина [Текст] / В. О. Сухомлинський // Вибраш твори : в 5 т. — К. : Рад. шк., 1976. — Т. 3. — С. 302.
10. Философский словарь [Текст] / под ред. И. Т. Фролова. — 7-е изд., перераб. и доп. — М. : Республика, 2001. — 719 с.
ПАТРИОТИЗМ И ГРАЖДАНСТВЕННОСТЬ: ИХ РОЛЬ В ФОРМИРОВАНИИ ЛИЧНОСТИ — ГРАЖДАНИНА
Кротюк В. А.
Проанализировано содержание основных принципов формирования личности — гражданственности и патриотизма. Освещены научные подходы к этой проблеме на основе анализа трудов отечественных и зарубежных исследователей: Г. Ващенко, Г. Кершенштайнера, В. Сухомлинского и др.
Ключевые слова: патриотизм, гражданственность, духовные ценности, гражданское воспитание.
PATRIOTISM AND CITIZENSHIP AND ITS ROLE IN SHAPING THE PERSONALITY OF CITIZEN
Krotyuk V. A.
The content of such basic principles ofpersonality forming as citizenship and patriotism is analyzed in the article. Scientific approaches to this problem are highlighted on the base of analysis of domestic and foreign researchers' proceedings: G. Vaschenko G. Kershenshtaynera, V. Sukhomlynsky et al.
Key words: patriotism, citizenship, spiritual values, civic education.
УДК 345.2:355.25+378
О. Л. Гончаренко, кандидат фшософських наук
ПАРАДИГМАЛЬШ ЗАСАДИ ЗАХЩНО1 В1ЙСЬКОВО1 ОСВ1ТИ: ДОСВ1Д ДЛЯ УКРА1НИ
Проаналiзовано захiдну парадигму вшсъковог освти. Показано тенденцп розвитку вшсъковог освШи на прикладi армт провiдних крат свiту. ОбТрунтовано можлшiстъ i визначено основт шляхи Шплементацп засад захiдно'i парадигми вШсъковог освШи у систему вшськовог освШи Украти. Запропоновано деяк рекомендацп щодо вдо-сконалення вшськовог освти Украти.
Ключовi слова: збройт сили, вшсъкова освШа, захiдна парадигма вшськовог освти, вШсъковий професюнал, сощалъний мехашзм формування вШсъковог освти.
Актуальтсть проблеми. На злам! тисячолгть освгта виступае потенцш-но могутшм чинником сощально-економ!чного, науково-техшчного, культурного та оборонного розвитку держави. Змши в характер! навчання вщбуваються
© Гончаренко О. Л., 2011 37
