CC BY
34
АнатолШ КОЛОДНИЙ свиськють державно! осв1ти
демократично! украТни
Устаттгрозкриваються особшвост1 / вгдмшшсть релшезнавчо! та релшйно/ (духовно}) освти, ¡х ни-ншнш стан в Украш. Обгрунтовуеться необх1дшсть / правом[рноат свтськостг, а вгдтак релтезнавчост1 вас! системы державно! освти кра 'ши.
Релшя \ освгга... Проблема 1х сшввщношення давно щкавила педагопчну громадсыасть \ Церкву. Останшм часом, у зв'язку з актуал1защею релтйного чинника в суспиььному {духовному житп, прагненням деяких Церков корисливо \ протиправно увшти удержавну школу переважно для самозбереження, вона поехала \ в Укршш.
Питания ниш не у тому, давати чи не давати через систему оевгги знания про релтю, а в им, яьа знания I в якому обсяз1 про не! викладати, коли, де \ хто IX мае давати. Постае ще питания \ щодо того, чи мають юнувати паралельно дв! системи оевгги — свггська I духовна, а чи ж духовна освгга за сво1м статусом мае прир!внятися до свггськоь \ засвщчуватися такими самими документами, яьа чинш й у сфер! свггського життя. Але яьацо це буде так, то зрозумшо, що на духовну оевггу тода поширюеться правило про вивчення в закладах оевгги того обов'язкового перелису-мМмуму навчальних дисциплш, яьа ниш викладаються у вЫх свггських навчальних закладах \ яй формують ьпирокий евггоглядний кругоз!р у IX рецишенпв, всю повноту науковоь культури. Певно ьцо тод1 пщлягати контролю з боку Мшстерства оевгги \ науки мав би й з\пстдуховноТ оевгаь. Держава мала б знати не лиьпе те, чому тут вчать, а й те, як \ хто вчить, чи сприяе це становлению всеб1чно осв1ченоь, уважноь до розьпирювання своьх знань особистосп, а чи ж формуе у не! атому, ьцо все, чому ц вчать через духовну оевпу, е ютиною типу: Адама витворено з глини, а Сну — з його ребра. Якась шша думка з цього приводу не варта уваги, бо ж вона вщ лукавого.
Нин! в Украьн! юнують паралельно релшйна (духовна) \ релшезнавча оевгги. Якьцо перьпа д!е переважно в духовних навчальних закладах, и патронують конфесп I система и в ряд1 Церков вже с клал ас я, то система релшезнавчоь оевгги в наьп час лиьпе складаеться. Вона будуеться на засадах гумашзму, толерантносп I дотримування конституцшного принципу свободи евггоглядав I принципу вщокремленьья Церкви вщ державно! освгга. При цьому долаються т! вади свггськоь оевгги, яьа були зумовлеш донедавна и атеьстичною зор!ентовашстю, будь-який погляд подаеться як один п можливих.
Ниш в державних навчальних закладах як обов'язковий предмет викладають курс академ1чного релтезнавства. Стандартна програма його мае державне затвердження. Навчальш заклади, засноваш наприватшй основГ мають право вибору щодо вивчення релшезнавчих курав. Але вони, як \ державш, повинш забезпечувати р1вень релшезнавчо! освгги вщповщно до державних стандарпв.
Оскшьки вивчення релтТ торкаеться багатьох делжатних проблем не лише правового, а й свггоглядно-виховного характеру, то навколо питань змгсту й оргашзацй релМезнавчо! освпи ниш тривають палы дискусй. Скашмо, дискутуеться питания, чи релМезнавча освпатотожна з релМйною, а якщо це так, то чи мае педагог-релшезнавець бути обов'язково релшйною людиною, як вш мае поеднувати свою конфесшну належшсть ¡з необхщнютю пщ час викладання бути позаконфесшним. Ще постае питания про те, як узгодити програмш знания, визначеш державним стандартом освпи, \ власш погляди на релЫю студента, який належить до того чи шшого «¡росповщання, що можуть бути й конфесшно упередженими щодо шшихрелМй, окр1м свое!.
Свггова освпянська практика вже давно довела, що релшйна I релшезнавча ос в ¡та мають вщмшний змют, ргзну зор1ентовашсть \ функцюнальшсть. Водночас вона засвщчила, що шыльне чи вуз^вське релшезнавство не повинне виконувати функшю узгоджування поглядцв на релМ! представниив рпних конфесш або ж молод! з релшйною 1 нерелшйною ор!ентащею, виховувати людину релтйною, а тим бшыпе конфесшно- р ел 1 г 1' й н о ю. Основна мета вивчення релЫезнавства — дати молод! повний обсяг об'ективних, науково вив1рених знань про релшю в рпних и конфесшних визначеностях, знань з п ¡сторп {суспшьного функцюнування. Академ¡чне релмезнавство покликане з наукових позицш розглядати релшю в контекст! евггово! культури, розкривати п сутшстъ, чпеце \ роль як в суспшьета, так \ в житп людини. Саме такий пщхщ вщповщае демократичним вимогам Конституц!! Укра1ни, Г! принципам про вщокремлення церкви вщ держави \ школи вщ церкви, сприяе сощальнш злагода у сустльстта, пошановуе сувереншсть кожного як особистоеп. У громадянському сусшльсга на державному р1вш не може бути ш релшйноТ, ш ате1стичн01 освпи. Останш можна оргашзовувати на приватному чи корпоративному р1внях. Загальнодержавна оевгга мае бути лише релшезнавчою. Це тшьки вщ неуцтва \ свое! евггоглядно! заангажованосп дехто з церковних д1яч1в, зокрема й пащархи, \ епископи, \ пастори, твердять, що релшезнавча ос в ¡та — то ате!зм. Через !хню конфесшну зашорешеть для них ва шип релш! також е атеТзмом, а ще бшьше — ерессю. Вони будуть мовчати тод1, коли у школах будуть викладати вчення лише !хньо! конфесп чи навиь церкви, а ось коли будуть розповщати про шпй, то вони нестямно будуть кричати: «Гвалт, нас б'ють» \ т. ш.
Останшм часом, а особливо шеля заяви Президента В. Ющенка про необхщнють вивчення у школах предмета п невизначеним зчпетом «Етика в!ри», в засобах мае о в о! шформацп, листах в державш органи, на засщаннях п цього приводу створено! при Мшосвгги спещально! ком!си все чаепше порушуеться питания введения у школах як обов'язкового предмету «Християнсько! етики» або «Закону Божого», а у вузах — теологи. Подекуди кер!вництво освггянських установ, зокрема в Галич иш, ¡гноруючи принцип
CBiTCbKOCTi державно! освгги, закршлений Конститущею i чинним законодавством, самочинно, а вщгак i протизаконно, ввело у школах викладання релшйних KypciB, переважно «Християнсько! етики», залучивши до цього ¡нколи не пщготовленихдо педагопчно! робота служител1в культу, ченщв i чер-ниць, р1зних проповщниив або ж пщготовлених на якихось короткотермшових катехитичних курсах греко-католицько! Церкви вчител1в. Маемо не що ¡нше, як протиправно з пщтримки клерикал1зованих мюцевих владних структур оргашзовану одшею Церквою на догоду co6i приховану катехизащю молода у державних школах i надержавний кошт. Такий пщхщ неприйнятний, бо ж вш веде до дискримшаци в галуз! релтйно! освгги, до и конфесюнал!заци, силового насадження того чи шшого в1росповщання i, нарешп, порушення свггоглядних прав людини взагалк Ми не маемо повторити принцип радянсько! освгги, коли у школах, не рахуючись ¡з наявшспо датей з в1руючих амей, обов'язковою була атеютична освгга. У наших ыжолах навчаються дата ¡з амей р1зних конфесш, вщм1нних свтоглядав. Конституц1я Укра'ши велить ¡з цим рахуватися. До того ж, вивчення релш! в систем! державно! освгги мае вщповщата не тшьки чинному в нашш Kpami законодавству, а також i м1жнародним правовим документам у галуз! свободи релМ' i в!ровизнань, як! вщкидають примусове насаджування через державну школу якихось свггоглядних систем. У цившзованих кра'шах такого свавшля немае. Державна школа мае бути повн1стю свггською. Знания про pefliriro д!тям мають давати лише CBiTCbKi особи, а не заангажоваш на ортодокс!! середньов!ччя, мало знаюч1 здобутки науки i культури служител1 культу або ченщ.
Рел!пйна осв1та — це навчальний процес, зор!ентований на передавання рецип!ентов! певного обсягу рел!г1йно! шформацп для пщвищування р!вня його рел!пйно! осв!ченосп, формування навичок засвоювання змюту певного релшйного в!ровчення. Але рел1г1йна осв!та не е позаконфесшною. Для !"! проведения залучають конфес1йно зор!ентованих oci6, а це призводить до одноб!чно заангажованих оцшювань ними шших в!ровчень, виховання негативного ставлення до них.
Релшйна освгга бувае загальнопросвиницькою i професшно-зор!ентова-ною. Загальнопросв1тницький характер мае навчання релш! в параф!яльних i недшьних (християнство), cyöoraix (¡уда!зм, християни-адвентсти) та п'ят-ницьких (¡слам) школах при громадах р!зних рел!гш, на р!зних б1бл1йних курсах тощо. Профес!йно-зор1ентовану релшйну осв!ту, яку ще можна назвати богословською, проводять pi3Horo типу духовш навчальн! заклади (академп, ун!верситета, семшарй, коледаа тощо). Вщ р1вня духовно! освгги в католицизм! i протестантизм! (на вщмшу, скаж!мо, вщ православ'я) залежить кар'ера особи в церковному житп. На початок 2006 року в Укра!ш pi3Hi конфесп мали 12 522 недшьних, суботнгх чи п'ятничних шкш i 175 духовних навчальних заклад!в. В останн!х навчалося понад 2,5 тисяч! oci6.
Наголосимо, що релтезнавчу oceiTy не слщ ототожнювати або п!дм!няти богословською (теолопчною). Остання, як i ате!стична, що домшувала в часи тотал!таризму, не е свггоглядно нейтральною, а водночас е ще й конфес!йно зор!ентованою, агресивно налаштованою щодо ¡нышхрелшйнихвчень i спшьнот.
Теологи взагал1 (навпъ християнсько!) не ¡снуе. Бона або католицька, або православна, або протестантська, або мусульманська, або якась шша. Оргашзащя ж богословсько! осв1ти в систем! державних навчальних закладав суперечитьдо того ж принципам свггськоеп освии, вщокремлення Церкви вщ Держави \ державно! школ и вщ Церкви, спричинюе подальше загострення суперечок \ конфлжпв на свггоглядному та конфесшному р1внях, оскшьки в державних школах \ вузах навчаютъся в1руюч1 з ргзних конфесш, а також ддти ¡з амей нев1руючих.
Ось як оцшив головний рабин Киева \ Украши Яив Блайх ту ситуацио, яка складаеться з порушенням принципу свггськост! осв!ги при викладанш в школах християнсько! етики: «Де-факто сьогодш в багатьох школах Украши викладаеться християнськарелшя (!). Цей предмет називаеться «Християнська етика». Пщручник вже ввдано. У ньому е реч1, як! не вкладаються в голову. У розповщях про християнсыа релит! говориться, якою поганою е будь-яка шша релшя. Я не хочу тут вдаватися в детам, щоб не викликати скандалу. Але взагагп цим варто зайнятися» (Еврейская Украина. — 2002. — № 2). Так, варто, бо ж, згщно з даючим законодавством, «викладач1 рел1гшних вчень! релМйш проповщники зобов'язан1 виховувати сво!х слухач1в у дуа терпимосп! поваги до громадян, як! не сповщують релш!, та до в!руючих ¡нших в1росповщань» (Про свободу совют1, релш! I переконань. Зб!рникдокуменпв. — К., 1996. — С. 6). Проти впровадження у державш школи християнсько! етики виступили кер!вники ряду протестантських спшьнот, муф-пй Украши Ахмед Там1м, нав1ть дехто ¡з православних владик. Ц!каву аргументац1ю з приводу цього дав арх!епископ 1гор 1сиченко. «Польсыа сусщи могли б розповюти нам багато ц!кавого про свш досвщ запровадження рел1ги в загальноосвтий школ! з приходом до влади «Солщарносп», — пише арх!епископ. — Дт тих, хто линув на п!взаборонену катехизащю до костелу, як на свято, сприйняли релшю як звичайний формальний предмет. Предмет, наякому обмшюються записками з сусщкою, який прогулюють, заякий д!стають незадовшьш оц!нки. Де й по-дшася романтика час!в «комуни»! А разом з тим неспод!вано почала спадати ! традицшнапольськарел^шшсть. Школа нжоли не замшить Церкву. Найкращий вчитель не зможе компенсувати пастирську недбалкть... Оптимальним шляхом розвитку осв!тн!х заьспад!в могло б бути стимульоване державою розширення мереж! приватних, зокрема й церковних, шкш, лщензованих Мшютерством освпи» (Наша в!ра. — 2005. — № 7).
Проблема входження Церкви у школу ниш актуаизувалася через низку причин:
1) вщзначаючи певну байдужють в!руючих до храмових богослуж!нь, зокрема вщсутшсть на них молода, церква у такий спос!б прагне повернута !х до себе, за допомогою держави виршшти свою проблему дефщиту молодих параф!ян, компенсувати певну свою безд!яльнють! безпорадшсть за нових умов життя;
2) домшуюч! церкви таким шляхом хочуть здШснити своерщний реванш за те, що в радянсыа часи вони були вщсторонеш вщ св!тсько! освпи, атеютично! за сво!м зм!стом;
3) у такий спошб деяы церкви (зокрема, УГКЦ та УПЦ МП) прагнуть виршшти проблему працевлаштування випускниьав свое! надм!рно розбухло! мереж! духовних навчальних заклад!в;
4) у цьому деяю церкви вбачають шлях виршення на свою користь питань м!жконфесшного \ \пжцерковного протистояння, бо ж одержують додатков1 можливосп для самореклами, утвердження думки, що лише !х конфеЫя гарантуе високу духовшсть \ моральнють особистосп.
Якихось духовних сионук з боку державних структур у !х прагненш релМзувати освгту немае. Тут ми спостер^аемо швидше прагнення вибачитися в такий споаб перед церквою за оргашзащю державою в недалекому минулому атеютичного виховання у свггськш систем! освгги. Наявне також прагнення посприяти цим деяким полггичним силам (навггь окремим владним даячам) завоювати прихильнють в1руючих виборшв. Дае про себе знати також певна мютичнють \ месшнють нишшнього Президента, який, порушуючи правов1 вимоги Конституци 1 Закошв Украши про освпу й про свободу совют1, самочинно й протизаконно дае розпорядження про долучення релшйного чинника у свггську ос в ¡ту. На р1вш свое! ам'! вш може це робити, але не на р!вш держави. Даш питания у такий споаб у правовш I цивш1зован1й держав1 не виршуються. Яьоцо у глави держави й виникае якась щея, то вона мае вилитися в подання до Верховно! Ради пропозицп про змшу якихось закон!в чи !х окремих положень, або про прийнятгя взагал1 якихось нових закошв. Таких !н!щатив з боку ддачого Президента немае, а е лише його Розпорядження Мшютерству осв!ти! науки, яке, дотримуючись субординованосп влади, хоч воно й протизаконне, повинно бути виконане (що й роблять в Мшосвгги).
Вщтак маятник, навггь з ш!ц1ативи Президента кра!ни I всупереч ор1ен-тащям на свггську бвропу, яка дае зразки св^ськост! осв1ти, р1зко хитнувся у протилежний б!к — вщ ате!зацп до релшезацп, вщ демократазацп до авторитаризацп. Але у цьому раз! нехтуеться те, що лише свггська осв!та може служити чинником збереження едност! кра!ни, м!жнащонального ! мгжконфесшного миру, осв!ченост! й всеб!чшй розвинутост! особи.
Тому проблему «освпа — рел!г!я» мають вир!шувати не пол!тики з Верховно! Ради, бо ж вони, через сво! вузыа парт!йн! штереси, зокрема для самореклами ! завоювання голос!в майбутн!х виборщв, можуть обстоювати позищю, що сшвпадае з штересами одше! з фаворитних конфесш. Зрозумшо, що оп!сля щ владники, потрапивши в залежнють вщ певних церковних структур, уже вдовольняють !х запити, нехтуючи штересами шших церков, а то й конфесш. Це, зокрема, мае мюце ниш в Криму, де влада всишко п!дтримуе Церкву Московського Патр!архату, та галичанських областях, де греко-католицька Церква практично вже нашвдержавна! тотальна. Скашмо, в цих областях нав!тъ вириыення проблеми впроваджування почергових богослужшь було використане для обмежування й витюнення православних. А в питаниях християнсько! осв!ти Собори УГКЦ пщ виглядом прохань вже дають поради Льв!всыай адмшютрацп, як! що треба робити в освт ( Див.: Резолющя про осв!ту // В!рую. — 2002, 14 с!чня).
Питания релшйно! осв!ти тим бшьше не повинш вир!шувати локально, на свш розсуд сам! освияни, бо ж тут також виявляться !х (а част!ше — кер!вництва шш) конфесшш уподобання, пщсшвування позиц!ям владних структур, домшуючим церквам, а то й прагматичш матер!альш зац!кавлення —
одержати щось вщ фаворизованих релишних спшьнот. Прикладом цього може бути хоч би прийняття директорами деяких шил Волиш назарянства шсля того, як тут попрацювали благодшницыа мюп ще! церкви, зокрема з питань комп'ютеризацй. У цих державних освтгнських установах вже з'явилися назарянсыа недшьш школи, серед учшв ироводяться конфеаею шип рел1гшно-виховш заходи.
Проблеми змюту свггсько! освгти тим бшьше мають виршувати не церкви чи яись 1х об'еднання, бо ж у цьому раз! матимемо явище конфесшно! заангажованосп, самозвеличення 1 самореклами якогсь церкви чи конфесп. 1нип ж релншш утворення поставатимуть у цьому раз! як дал ею вщ культури 1 духовносп феномени, а в пщгексп — як шкщлив! секти, що духовно ошуку-ють людей, нав'язують !м хибну релшйшсть тощо. Прогляньмо пщручник з «Основ православной культуры Крыма». У ньому всшяко, з! спотворюванням ходу юторп, зокрема украшсько!, звеличуеться одна Церква — Московсько-Православна. Зрозумию, що такий вузькоцеховий пщхщ не сприяе формуван-ню едност! нашого суспшьства. Адже шип конфесп не зможуть змиритися з цим 1 будуть вдаватися до всшяких форм протидп. Уже зараз маемо факти протистояння м!ж датъми в деяких школах на конфесшнш основу переведения батьками датей в шш! школи з тих шкш, яы за р!внем клерикал1зацп свое! робота вже стали фшалами певних церков.
Проблема сшввщношення рел!гп та осв!ти мае вирппуватися на загально-державному р!вш, хоч нин! у нас, враховуючи значну заполггизовашсть нашого життя, тяжко це зробити. Маемо не стшьки зростання рел1пйност!, скшьки своерщну моду на не!. Дехто з пол!гичних чпркувань (далеких вщ переконано! релЫйноеп) не ильки заграе з конфеаями за допомогою поту-рання всшяким !хн!м забаганкам, а ще й прагне пщпорядкувати вже сво!м заба-ганкам дещо вщ конфесШ, зокрема !х назву (наприьспад, християнсьы чи мусульмансыа парт!!), перебрати на себе оргашзащю виховання в дуа певних в!ровчень тощо. Згадаймо тут ХДПУ В!тал!я Журавського, Всеукрашське Об'еднання християн Валер!я Бабича, Християнсько-л!беральну парию Лео-нща Черновецького чи Парию мусульман Украши Рашида Брапна.
Дехто вважае, що за допомогою релшезац!! осв!ги можна шднести р!вень моральносп в суспшьств!. Але тут треба дивитися правд! в оч!. Х!ба в радянсыа часи, коли про християнську мораль взагал! не прийнято було говорити в позитивних тонах, ми мали такий розгул аморальносп, як ниш, коли ця мораль вщкрито й активно пропагуеться не лише у храмах! молитовних будинках, а й по рад!о! телебаченню, на шпалыах газет! журнашв, на виховних годинах вчителя ! в с!мейних розмовах? А х!ба в крашах Заходу, де н!яких заборон рел!пйна д!яльнють не зазнавала ! де в школах навчають дней релтТ, така вже висока мораль, що ми можемо !м позаздрити? Те, що маемо ми нин! (! це незаперечний факт), прийшло до нас теля здобугтя незалежносп з краш саме християнсько! традици. Та й що дала тотальна релшезащя Галичини Греко-Католицькою Церквою, коли в переважшй бшьшост! вшздять за кордон саме звщги молод! жшки ! давчата для торпвл! подеколи собою, полишення назавжди свое! рщно! земл!, а то й с!м'!. Той самий арх!епископ 1гор 1сиченко щкаво питае: «Х!ба важко
уявити, як вчительщ християнсько! етики батьки приносять цукерки з шампан-ським, щоб не зшсувати дитиш атестат?»
Вщтак моральнють залежить не вщ того, викладаеться чи ш у школах християнська етика \ чи вщвщуе людина храм. Можна знати, що е гр1хом, але коли маеш умови життя таьа, що треба якось вижити самому, а\п, то тут вже моральш в и упри стають дещо шшими. У цьому раз1 сирацьовуе вже принцип: чи морально не вчинити здавалося б аморальний вчинок, щоб не врятувати вищий Божий дар — життя. Аморальшсть з'являеться ще й там, де, як у нас в УкрнТш кажуть, «¡з жиру бюяться». Цжаво те, що це «жирування», служшня мамон¡, яке В. Ющенко колись називав «бандитизмом», Церкви, як правило, не засуджують, а навпаки — ще й нагороджують «жирувальниыв», пщносять ледь не в ранг «святих» сво1ми нагородами заяьась там благодшницыа пожертви. Але ж тут Церкв1 слщ мати на уваз1 те, що вони, в переважнш бшыпоеп, вдаються до благодшництва нап користь не стшьки через прагнення до спокути свой гр1х1в, а скорппе для зменшування податкового тиску самореклами.
Будь-яка релшя по-справжньому моральною людину школи не робила \ не зробить. Адже 1х моральш повчання базуються на страху покарання за грппш вчинки десь, колись 1 кимось. То ж безкарно за будь-яй й незл1ченш негщш дп можна прожити все свое земне житгя, а там, дивись, як буде, так \ буде. Навггь яьоцо \ в пеюю попаду, то й не так страшно, бо ж то також в1чне життя, а до його мук 1 випробовувань звикну. До того ж, деяй з конфесш, зокрема християнських, нехтуючи прерогативою лише Бога й 1суса Христа визначати \ вибачати гр1ховн1сть, вигадали ще й та'шство сповщ, що шбито дае гршшику можлив1сть чистим постати на «Суд1 Божому».
Моральною е та людина, яка не за страх, а за совють не чинить негщш вчинки, зор!ентована на гуманшсть у своему житп. То ж релишна етика будь-яко! конфесп не може дати те добре людиш, що Ш дае етика свггська. Вщтак незнания ц природи 1 функц1ональност1 виявив Патр1арх УПЦ КП Фшарет, коли у своему донос! Президенту Украши скаржився на Мшютерство осв™ за те, що воно, дивись, вводить у школах обов'язковий предмет ¡з загально! етики. А М1ж ¡ншим саме ця Етика вв1брала в себе уа загальнолюдсыа здобутки людства в моральшй сфер! 1 не така вузькозаангажована, як християнська: вона звеличуе людину, а не принижуе и якимсь вигаданим первюним гр!хом. Саме теля ц вивчення можна сказати, що «людина — то звучить гордо», а не хнюкати шеш чи молитви под1бного зм1сту: «Мы — слабые созданья и немощей полны, великие деянья исполнить не сильны». Ця Етика виховуе людину творцем борцем, а не в1чним жебраком й аскетом, на що зор!ентоваш, зокрема, Заповщ блаженства 1суса Христа (Мт. 5).
До реч!, принципи свпхькоТ Етики повнютю вщповщають б1бл1йним принципам суп людини, яку Бог, будучи сам творцем \ даячем-промислителем, створив на свш образ подобу (Бут. 1:27). При цьому своею третъою заповцщю, даною Мойсею (Вих. 20: 7), заборонив прикликати його ¡м'я марно, надаремно, тобто перебувати у сташ поспйно! молитви. Б!бл1я також заевщчуе той факт, що «Бог дав людям занятгя, щоб вони ним клопоталися» (Екл. 3:10). I дал1: «Я побачив, що нема шчого кращого для чолов!ка, як рад!ти сво!ми дшами, така ж бо його доля».
Свггська Етика, до того ж, вв1брала в себе, зокрема, й сенс б1блшно! морал1, загальнолюдських заповщей Мойсея, але вона виб1рково пццйшла до новозавггних моральных повчань, бо ж вони подекуди звучать неморально для людини з1 здоровим глуздом. Так, не можна сприйняти заклик 1суса: «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й мапр, жшку, дпей, браив, сестер та ще й свое життя, той не може бути мо1м учнем» (Лк. 14: 26). Або його повчання: «Я прийшов порпнити чоловжа п його батьком, дочку ¡з и мапр'ю, нев1стку ¡з и свекрухою. I ворогами чоловжа будуть його домашш» (Мт. 10: 35—36); «Я кажу вам: не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу». Под1бного у Б1блп можна знайти багато. Так, при повчанш не вбивати, не красти (грабувати), не чинити перелюб змют старозавтшх книг сповнений великою кшьыстю факпв скоення цього богообраним народом з всш самого Всевишнього щодо шших народ1в, яю вшановують ¡нших бопв. Вщтак Б1бл1я активно обстоюе нетолерантшсть м1жконфесшних вщносин, що суперечить засадам того громадянського сусшльства, яке вибудовуе Украша. То ж не треба ¡деалпувати колись в минулому в конкретних юторичних умовах вироблеш норми релшйно! мораш \ нав'язувати IX бездумно сьогоденню. 1стор1я вносить сво! корективи у гх сприйняття. Треба вщнаходити 1 сприймати з них те, що звучить не конфесшно, а в сенс1 загальнолюдському, може слугувати моральному поступу людства.
Протягом ¡сгори з'являлося багато р1зних моральних систем \ вчень. Деяы з них творилися вщомими й до сьогодн1 мислителями, а деяы повставали як елемент певного конфесшного в1ровченьы. Такою зокрема 1 е б1блшна мораль, що склалася в еврейському середовищ1, виражае його ¡нтереси 1 е, власне, зокрема своши Десятьма заповщями Мойсея, насамперед, ¡удейською, а не повн1стю християнською мораллю. Характерно, що т1, хто ревно обстоюе християнську мораль, при цьому чомусь оперують саме цими законами-принципами ¡удейсько! морал1, а про Заповщ блаженства 1суса Христа нав1ть забувають. Апостол Павло свщчить, що 1сус Христос «своею наукою знищив Закони заповщей» (Ефес. 2:15), що «Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися в1рою» (Гал. 4:24), бо ж «людина виправдуеться в1рою — без дш Закону» (Рим. 3:28).
Державш школи, зокрема вчител1, за 1х м1зерного ф1нансування мають великий обсяг навчально! 1 виховно! робота. То ж 1м ще не вистачае нахл1бника в особ1 т. зв. традищйних церков, як1 прагнуть долучити 1х до свого самозбереження через введения до навчальних плашв як обов'язкових тих чи шшихрелшйнихдисциплш. Конфесшн1 спшьноти мають право I можливють вщкривати при кожнш громада сво! недальн1 школи з виключним наповненням гх програм лише релшйними предметами. То ж церквам не слщ виявляти ледацюжн1сть, спонукати державних службовщв працювата орган1зац1йно на них, а слщ виршувата проблему християнського виховання датей, а особливо IX батьк1в (бо ж вщ с1м'1, насамперед, залежить моральна виховашсть), самоспйно. Державна школа х1ба що могла б тут допомогти церквам попервах своши класними примпценнями.
Бшьше того, так зваш традицшш Церкви ниш, об'еднавшись (при цьому Московський Патр1архат нав1ть не дискутуе з Ки1вським), прагнуть ввести до
навчального плану державних пиал якусь «Християнську етику в украшськш культур!». Я не стану тут говорити про неоковиршсть запропоновано! Церквами назви курсу. Справа в тому, що граючи на звуковш (1 не бшыые) спорщненосп сл1в «культ» 1 «культура», ш Церкви прагнуть в такий спос1б впровадити у школах навчання дггей Схщному християнському культу, тобто тш обрядов¡й практищ, що сформувалася на сшьсыай гсторп й через свою архаТчшсть, зрозумшо, в \iaci не сприймаеться вже нишшньою молоддю, цебто потенщйними в1руючими цих Церков. 1стор1я не сто!ть, а рухаеться. Вщтак не слщ нав'язувати молодим людям те, що вже юторично вмерло. Молодь у \iaci свош вже не бажае постшно клянчити «прости» I «помилуй», бо ж вона не вщчувае себе грппною 1 вщповщальною за той гр1х, який колись 1 хтось створив. Вонахоче славити 1суса Христа за його подвижницьке житгя, за зразок високо! моральное^, за той життевий ор1ентир, який вш залишив тел'л свое! мученицько! смерть Молодь у маа свош прагне утверджувати його вчення в житгя у сво'гх устремлшнях I д1ях, а не в1ддаватися всецшо т1ль-ки мол¡нню \ в цьому вбачати сенс свого житгя I покликання.
Ще одне. Про яку роль Православ'я в ¡стори украшсько! культури може йти мова, яьоцо шеля неканошчного поглинення в 1686 рощ Кшвсько! митрополп Московським Патр1архатом останн1й все зробив, щоб на догоду ¡мперсыай полчищ Росп винищити все нац1онально-украшське. Московська Церква знищила велич укра1нсько! православно! духовност! — Киево-Могилянську Академ!ю, перетворивши !"! в задогматизовану з духом середныдаччя просто духовну академш. Але надам тут слово вщомому сп!вцю украшського бутгя Володимиру Сосюр!. У свош «Третш Рот!» вш писав: «Росшське самодержавство, взявши соб! на допомогу страшного сшльника — православк, привело наш народ до того, що вш забув свое ¡м'я (нав!ть у сво!х церквах заборонялось молитись своею мовою, не кажучи вже про школи),! коли питали укра!нщв, хто вони, то була тшьки одна страшна в!аповщь: «Ми — православш» (Сосюра Володимир. Третя Рота. — К., 1988. — С. 201). То ж коли я чую ниш, що киево-православний ¡гумен Свстратш пщтримуе в Г! прагненнях Московську Церкву, то не дивуюся тому, бо ж вш вивчений на власне московсько-православних традищях, що привели украшщв до того, що вони «забули свое ¡м'я», вщтак власне украшську православну культуру. Швидше не забули, а й не знають, бо що знатимуть випускники православних духовних шил, коли !х вчать на традищях Московського Патр1архату. Таю особливосп Украшського Православ'я, як соборноправшсть, демократизм, софшшсть, нацюнальнютшеть, евангел1стсь-ьасть, вщкрит!сть та ¡н., лише дзвонять у двер1 Церков, яьа називають себе «Украшськими», з побажанням надати цьому нашого дшено нащонального змюту. Якби у пропонованому курс! щось було вщ Укра!нського Православ'я, то навряд чи так легко погодилася б на сшвпрацю з УПЦ КП, УАПЦ й УГКЦ Московсько-Православна Церква.
Часто ми чуемо вщ богослов1в р1зних конфесш думьсу, що св1тськють осв1-ти веде до морально! деградац!!, втрати моральних ор1ентир!в 1 т. п., а вщеутшеть релтйно! осв!ти, ор1ентовано! на конкретн! традиц1йн1 в!ровчення, зокрема християнсьи, через вщеутшеть вщповщно! духовно! спйкост! сприяе
заповненню украшського релшйного простору р1зними заруб!жними релшйними утвореннями. Таи ¡шркування беззастережно не можна прийняти. Тут претензи можуть бути у держави I церкви взаемш. Держава мала б подумати про формування такого змкту свое! освгти, який був би зор!ентованим на актуал1защю в навчальному процеа потенщалу загальнолюдських норм морал1, а також над створенням таких дитячих сшльнот, яи перебрали б на себе т! виховш функцп, що !х колись виконувала шонер1я I комсомол. Церкв! також слщ подумати над актуал1защею таких форм свое! д1яльност1, яю формували б стшисть щодо чужих для Укра'ши конфесш.
Дехто твердить, що впровадження богословських предмете у систему свпсько! освпи сприятиме зростанню духовносп молода. Але при цьому мае мгсце надто звужене розумшня самого феномену духовность Бона ототожнюеться ¡з релтйшстю, навпъ церковного обрядовою християнсьистю. I що ми маемо. Надто велику безпорадшстъ! неосв1чешсть виявляли крапц випускники з вищою фшософсько-богословською освгтою Чершвецького ушверситету на орган!зован!й нами зустр1ч1 !х нав1ть з1 студентами 2—3 курсу св1тського ушверситету «Киево-Могилянська Академ1я». А це тому, що в навчальному план! богословського циклу Чершвецького вузу левова доля годин була вщведена вивченню богословських дисциплш (800 годин лише на Святе Письмо), а свпсью предмета були нагодинному м1зер1 (наприклад, на ва фшософсьи предмета на цьому ще й фшософському факультет! видшялося лише 180 годин). То ж яку духовшстъ може принести в державну школу св1тськи недоосв1чений випускник такого духовного навчального закладу? 3 одного боку, вш дискредитуе саме християнство, а з шшого, — вш не може нар!вних говорита нав!ть ¡з сучасним студентом, що мае широкий шзнавальний кругоз!р, опанував здобутки свтово! культури ! науки. У прир!внюванш диплом!в свггсько! ! духовно! осв!ти цей фах!вець претендуватиме на читання рел!пезнавчих дисциплш. Але, як це визнае священикУПЦ МП Олександр Кубел!ус (в минул ому ректор Кшвських духовних академп ! семшарй), «викладати цей предмет мають не священ-нослужител!, осильки !х квамфжащя (переважно! бгльшосп) не вщповщае ви-могам сьогодення, перебувае на вкрай низькому р!вш ! при цьому не виключаеться конфесшна заангажованють, а професшш державн1 свпськ1 фах!вщ-рел!г!езнавщ» (Цит. за: РелМйна панорама. — 2001. — № 11. — С. 61).
Прагнучи ввшта у свтеьку осв!ту, Цфква водночас не пускае Дфжаву у свою духовну осв!ту. А варто було б поглянути з висот сьогодшшшх духовних — наукових! культурних — здобутив людстваназм!стт1е! освпи, яку пропонують сво!м слухачам ниш духовш навчальш заклади, бо ж вони опюля посилають сво'!х випускниив нести сво! знания в маси. Дерзав! варто було б знати, з чим вони до них йдуть. Певно, що шсля таких контрольних перев!рок I внесения вщповщних доповнень у навчальш плани глав! УГКЦ кардиналу Любомиру Гузару не довелося б говорити, що священики його Церкви мають такий низький р!вень гумаштарно! пщготовки, що в!руюч! лише завдяки свой вихованост! мовчки дослуховуютъ !х проповщ до инця. Що жтода говорита про священиив православних церков, у яких навчальш плани духовних навчальних закладав ¡з загальноосв!тшх предмепв ще бщншп й не такий осв1чений викладацький склад
деяких ¡з них. Так, з всш Синоду УПЦ КП п навчальних плашв духовних академш було вилучене вивчення фшософських, культуролопчних, юторичних 1 деяких ¡нших загальноосвшпх дисциплш. Влучно оцшив цей стан поьайний митрополит шел Церкви Даншл, коли висловився п цього приводу: «Готуемо кадильника». Саме вш просив нас ¡шшювати обов'язковють долучення до навчальних план ¡в духовних учбових закладав предмепв свггського циклу.
Проте, враховуючи св1тсьйсть нашо! держави, велику конфесШну строкатють и релшйно! карти (понад сто рпних конфесш, церков 1 течШ), наявнють значноТ кшькосп людей з нерелшйною свггоглядною ор!ентащею (понад 30 %), в систем! державно! осв!ти, на нашу думку, мае бути оргашзоване вивчення саме релтезнавчих навчальних дисциплш. Релшезнавча освгга — це система освггянсько! робота, мета яко! — озброення особи вс!ею сумою знань, яьа мае академ!чне релшезнавство про природу, сутшсть, функцюнальшсть, юто-рпо та географш релш! у великому р!зномаштп Г! конфесш. На вщмшу вщ релшйно! осв!га, релшезнавча е: свггоглядно-плюральною, осьольки знайомить свогх рецишенпв з р!зними поглядами на релш!; конфесшно незаангажованою, осьальки без будь-яких симпатш чи антипатий розкривае сутнють в!ровчення, особливосп культу, характер юторп^знихрелшйнихтечш. Релшезнавча подготовка забезпечуе принцип свп-ськосп осв!ги, вщповщае повшстю положению правових документов про вщокремлення школи вщ Церкви, а Церкви — вщ Держави. Бона прагне утвердити в навчальному процес! принцип переконання, творчого мислення, а не сприйняття навчального матер!алу лише на в!ру. Релшезнавча освгга шануе в людиш особистють! формуе в не! почутгя власно! гщносп, а не якоюь там гргховно! й безвшьно! ¡стоти, для яко! власне Я шщо.
Релшезнавчу осв!ту мають забезпечити державш навчальн! заклади. Дисциплшарна визначешсть Г! повинна бути вщмшною в середнш ! вищ!й школ!, в систем! релшезнавчо! спещал!зацп. На нашу думку, в середнш школ! слщ вивчати переважно гсторда рел!г!й, сучасн! релш! св!ту, а вже у вищш — основи релшезнавства, систему релшезнавчих спецкурс!в. Можливий паучник з перелжом бажаних тем для релшезнавчо! осв!ти ми подали видруком книги «Академ!чне релшезнавство» (К.: Свгг знань, 2000).
До викладання релшезнавства слщ допускати педагопв, як! здобули спещал!зовану релшезнавчу осв!ту в державних ун!верситетах Укра'ши. Бона вже е в Кшвському, Одеському, Донецькому, Чершвецькому, Прикарпатському державних й Украшському (Кшв) та Дрогобицькому педагопчних ун!верситетах. Вир!шуетъся питания вщкритгя рел!г!езнавчих спещал!зацш ! в ¡нших вузах.
Пщготовку релшезнавщв в Укршш найперше було налагоджено в Кшвському Национальному ушверситет! ¡м. Т. Г. Шевченка. Навчальний план спеща-лЬацптутмютить, окр!м базового курсу «Релшезнавство», ¡сторда християн-ства ¡ релшй Сходу, дисциплшарне релшезнавство — фшософда релш!, фе-номенологго релш!, юторпо релш!, етнологио релш!, психолог!ю й сощолопю релш!, курси з релшйно! фшософи р!зних конфесш, основ християнського в!ровчення, м!стикознавства, з нетрадицшнйрелшйност!, панорами сучасного релшйного життя, юторп релшезнавчо! ! богословсько! думки, а також спецкурси з украшсько! релшйно! духовност!, гсторп релш! в Укра!ш та шип.
Студенти проходять науково-дослщницьку та педагопчну релшезнавч1 практики, пишуть Kypcoei й дипломш роботи з pi3Hnx релтезнавчих дисциплш, мають 3ycTpi4i в конфеаях. Проте зауважимо тут, що змют релшезнавчо! ocniTii у вузах ще потребуе свого наукового обГрунтування i вдосконалювання. На naci написания програм i пщручниюв з pi3HHX релптезнавчих KypciB.
Пщготовку спещалютав вищо! науково! квал1фжацп з релшезнавства в Укра!ш можна було б оргашзувати через acnipaHTypy i докторантуру Вщщлення релптезнавства 1нституту фшософй ¡м. Г. С. Сковороди HAH Украши, деяких провщних угпверситеив.
Щоб забезпечити повноту i наступшсть в релЫезнавчш освт, варто було б створити при MiHicTepcTBi науки й освгга Украши спещальну методичну KOMiciro, завданням яко! була б пщготовка навчальних програм з релтезнавчих дисциплш, оргашзащя написания пщручно! лггератури, системи перепщго-товки викладач1в з фаху тощо.
Ряд чинних в Украпп Церков порушують питания про впровадження у навчальний процес свггських вуз1в як окремо! навчальноУ дисципл1ни Теологи. При цьому не враховуеться сама специфжа свпсько! освгги, адже вона вчить п1знавати ¡стину, а не сприймати ii беззастережно на Bipy, як це повинно бути пщ час вивчення теологи", вчить розм1рковувати, заперечувати й стверджувати, а не бездумно засвоювати, сприймати знания таким, яким його подають беззмшно TiicH4i рок ¡в богослови. Зрозумшо, студент св1тсько1 системи осв1ти сприйме i3 cMiniKOM б1бл1йну шформац1ю, що заець мае нероздвоеш копита, а Йону проковтнув кит, i вш с ид ¡в у нього в черев1 три доби, щось под1бне ¡з священних книг. То чи noipiÖHO плодити еретиыв, бо ж мислячий студент школи не прийме на Bipy будь-який догмат релМ1. Але, знову ж таки, як тода BHpiniyBaTH питания з екзаменащйною оцшкою? Саметомув багатьох кра1нах CBiiy вивчення теологи передано в систему богословськоТ (теолопчно!) осв1ти, а в свпхькш ii систем! вивчають Religious Studies або Science of Religion.
He станемо тут з'ясовувати змют i специф1ку теологй' (богослов'я). Це питания вщносно добре розглянуто у нашому «Акаделпчному релшезнавств1». Ми вважаемо, що у систем! вищо! с в ¡тс ь к о! осв!ги noTpiöHO вивчати саме рел!пезнавство. Воно, як i будь-яка ¡нша сфера наукового знания, не визнае абсолютно! усталеноеп якихось знань. На вщ\пну вщ теологи, елемент Bipn npucvTHift в ньому як принцип, а не як шструмент осягнення. Рацюнальному в релшезнавств1 вщводиться провщне мюце. yci його положения обов'язково повинш отримати емшричне пщгвердження, теоретичну доказовють. Богослов'я ж сво! положения не доводить до чуттево-сприйнятно! наочносп чи лопчно! очевидносп й ч1ткост!.
Християнське богослов'я, як правило, замикаеться сферою Святого Письма. Образно кажучи, воно завмирае часово i просторово. Основним для нього е Бог в контекст! його функцюнування. У богослов'! якщо й ¡снують люди, суспшьство взагал!, природне середовище, то лише як сфера д¡ял ьност! Бога, прояв його промислу, зафп<сованого в оповдах Священних Книг. Тому богослов'я вужче за предметом свое! з о р i е н то в а н о с Ti вщ релшезнавства. Останне, як свщчить нав!ть етимолог1я цього терм!на, вивчае pefliriro як
багатофункцюнальний феномен, а вже в контекст! цього вивчення акцентуе увагу на Святому Письмк Для вивчення релть воно застосовуе як загально-науков!, так \ специф1чш методи шзнання. Це дае йому можливють проникати в сутнють релшйних процеав \ не залишатися на поверхш явищ.
Акаделпчне релшезнавство вщЯзььяеться вщ теологи також сво'ь'м свггогляд-ним плюрашзмом \ позаконфесшшстю. Воно хоч 1 вказуе на певш вщишноеп рпних релшй, проте дослщжуе 1х як однорщш явища, не вщдае оцшно! переваги жоднш з них. На в ¡дм ¡ну вщ теологи, яка мае ч1тку конфесшну окреслешсть (так, немае християнсько! теологи взагал1, а е католицька, православна \ у великому р1зноман1тп протестантська) I в и межах мае зберегти свою тотожнють, релЫезнавство юнуе у форм! р1зномаштних течш I шкш. Вщ теологи його вщрпняе також складна \ змшна дисципл1нарна структура, яка дае можливють осягнути релшю не тшьки як цше, а й у цшому, в процеа и зм1н \ широко! фуивдональносп. До ще! структури входить, насамперед, фиюсоф!я рел!гп, Г! ¡сщля та !стор!ософ!я, психолог!я та соцюлопя, етнолог!я та геофа-ф!я, феноменолопя та культуролог рел!гн.
Рел!пезнавство пщходить до вивчення рел!г!йних феномен!в з позицн розуму, а не слшо! в!ри, беззастережного прийнятгя догмату тшьки тому, що вш е догмат, як це мае мюце в богослов'!. У ньому не спрацьовуе принцип: в1ра не доказуе себе, а показуе. До того ж, теоретичне релшезнавство доповнюеться практичним. Воно обстоюе право кожно! людини на свш шлях до Бога у згодц з! своею сов!стю. Яьоцо людина обралаякусь конфес!ю, знаходить себе в шй ! сприймае Г! в!ровчення як едино!стинне, то шхто не мае права руйнувати и духовний суверен ¡тет, силою нав'язувати ш яысь ¡нш1 переконання. А саме так хочуть д!яти т! конфеси, яю прагнуть пропхнути свое богослов'я у свггсыа навчальн! заьспади. Проте всьому свое мюце! свш час.
Церква (! то скорйпе деяьа !Т конфесшш християнсыа р!зновиди) нин! прагне до того, щоб використати державну осв!ту у сво!х штересах. 1нколи вона вдаеться до оцерковлення вчител!в на спещально для цього оргашзованих курсах. Проте ми вважаемо, що державна школа — не мюце для релшйно! освгги. I! мають проводити навчальш заклади, яьа оргашзовуються конфес!ями при сво!х кер!вних установах, монастирях, параф!ях. Як виняток, можна було б дозволити !м використовувати попервах частково (на правах оренди) примщення державних навчальних заьспад!в, але без пщпорядкування навчальн ого процесу в них кер!вництву р!зних шституц!й М!шстерства осв!ти! науки.
Певно можна було б також законодавчо визначитися в тому, що конфеси можуть вщкривати сво! загальноосвши навчальн! заьспади, де б отримували свжьку осв!ту т!, хто навчаетъся в них. При цьому конфеси могли б запроьпувати до викладання тут загальноосв!тн!х дисцигьлш лише тих викладач!в, диплом яких визнаеться державою. Слщ визначитися в тому, що загальноосвпня програма цих навчальних установ, яьоцо вони претендуютъ на выдачу доьсуменпв про осв!ту державного зразка, мала б затверджуватися обласними вщщлами осв!ти, а то й М!шстерством осв!ги! науки Украши. Та й оплачувати роботу в цих школах викладач!в загальноосвггшх дисципл!н мала б держава. Водночас в цих навчальних установах можна було б викладати! релтйш предмета, визначання
перелп<у я к их — за Тх конфес!ями-фундаторами. Таю школи, правда, як приваты!, вже юнують. 1х створили на свош основ! в р!зних мютах кра!ни Церкви християн-баптисив, адвентиспв сьомого дня, ¡удейських спшьнот та ¡н.
Демократизац!я украшського суспшьства в!дкрила сприятлив! можливосп для оргашзацп релшйно! осв!ти в нашш крапп. Яьоцо в тотал!тарн! часи в Украпп д!яла всього лише одна православна духовна семшар!я в Одес!, то на початок 2006 року маемо вже 175 духовних навчальних заклад!в р!зних конфес!й, в яких навчаеться 20448 слухач!в.
Найбшыпе !х в Украшсько! Православно! Церкви Московсько! юрис-дикцп — 16, де готують до р!зних вид!в релтйноТ д!яльност! 4454 особи. Церква мае в Киев! свою духовну академш. Ки!вський патр!архат в 2005 рощ мав 16 навчальних духовних установ з 1260 слухачами. 3 них дв! духовш ака-демй — у Киев!! Львов!, фшософсько-богословський факультет при Черш-вецькому ун!верситет! ¡м. Ю. Федьковича. Автокефальна православна Церква мала 7 духовних навчальних закладав. Серед них видшявся своею навчальною вщкритютю! творчим пщходом до формування навчальних плашв Харювський колепум 1 м. патр!арха Мстислава.
Надго багато уваги оргашзацп богословсько! освпи придшпоть греко-! ри-мо-католицька Церкви. У минул ому 2005 р. УГКЦ мала в УкраМ тринадцять семшарш ! духовну академ!ю. У Львов! вщкрито Укра!нський католицький ушверситет. Навчання в греко-католицыай систем! освпи охоплюе 1716 ос!б. 7 навчальних установ римо-католиив мають 687 слухач!в.
За пщгримки зарубгжних центр1в в останш роки спостертаеться актив!защя роботи з оргашзацп релишно! осв1ти у традищйних для Укра'ши протестант-ських церквах. Так, баптисти р1зних оргашзацшних об'еднань мають 53 сво! навчальн1 установи, де здобувають рел1пйну освгту 8655 ос1б. У 21 навчальному заклад! п'ятидесятниюв нин1 понад 1380 слухач1в, а у трьох адвентистських !х бшя 500. За спонсорства благодшницько! орган1зацп АДРА Церквою Адвентиспв сьомого дня вщкрито в примюыай зон1 Киева — в селищ1 Буча — Украшський гуман!тарний ¡нститут, який, маючи св1тський характер I працюючи за стандартами свпсько! освпи, навчае студенпв на чотирьох факультетах. Цей досвщ орган1зацп в рамках певно! конфесп вищих свпських навчальних закладцв мали б використати ¡нш1 Церкви, а не виявляти прагнення оцерковнити державну ос в ¡ту Укра'ши.
Прагнуть оргашзувати подготовку квал1ф1кованих кадр1в за допомогою вщкривання сво!х навчальних установ I нов1 рел1пйн1 течп. Так, мае вже 4 сво! духовш семшари Церква Повного €вангел!я, вщкрило Академ1ю ведичних знань Товариство свщомосп Кршни, оргашзували с1м навчальних установ харизмати.
Зрозумшо, що кожна з конфес1й по-своему забезпечуе навчальний процес у сво!х коледжах, семшар1ях, академ1ях, р1зну мету пересл1дуе цим. Так, феко-католики зор!ентовують д1яльн1сть сво!х навчальних установ на пщготовку, окр!м священнослужител1в, ще й капелашв, викладач1в рел1пйних курс1в для загальноосв!тшхшкш. Саме тому вони найгучшше волають про оцерковлення св!тсько! освпи, хоч, зрозумшо, нгхто не допустить !х випускник1в у школи негаличанськогорепону, як це мае мюце в Галичин1. Це призведе до нових форм
лпжконфесШного протистояния, як \ те, що Церква перенесла до Киева з\ Львова свш кер!вний офю, а на Сход! Украши творить сво! екзархати.
Украша в наш час перебувае пщ активним впливом [Мзних м!жнародних \псюнерських центр!в \ корпорацш, яи проводять р!зномаштш релшйш заходи, зокрема, конгреси, конференци, семшари за участю шоземних проповщнишв. В Укра!ш ниш активно д1е понад 300 заруб!жних шст \ м!сюнерських оргашзацш. Серед них: «Благодшнють», «Гедеон», «Мар1ам», «Нова церква», «Обггниця с в ¡ту», «Благовют», «Слм'я», «Чайтан'!» тощо. Значна юлыастъ шоземних \iicioHepiB прибувають в Украшу з туристичними або службовими в1зами як фах1вщ в галуз1 освгги, охорони здоров'я \ культури. Але невдовз! шсля пршзду вони розгортають широку релтйну мююнерську д!яльшсть. Останшм часом в державних установах оевга! набули поширення р!зш м!жнародш релшйш програми \ проекта, що 1х видають як новаторство у педагопщ. Подекуди започатковано створення в державних загальнооевгтшх школах клаав релшйного спрямування.
Окр1м дошюльних заклад! в \ загальнооевгтшх шкш, заруб!жш м!сюнери паралельно прагнуть проводити свою роботу й у вищих навчальних закладах Украши. Для робота на кафедрах шоземних мов багато вуз!в запрошують заруб1жних фах1вщв. Серед останшх чимало людей з богословською оевггою \ доевщом \iicioHepcbKoT робота. 1нтенсивне вивчення англшсько! мови вони здшенюють саме на релшйнш основу зокрема на матер1ал1 б1блшних сюжетав \ псал упв. За таких обставин вивчення литературно! англшсько! мови шдмь няеться теолопчним вар!антом англшсько! мови, яка мае вузьку сферу вжитку \ мало придатна для мовноТ практики.
У деяких вузах самошпцатавно створюються студентсыа релшйш товарис-тва з вивчення проблем сучасного християнства \ схщних релшй. Особливу увагу на упсюнерську роботу серед вуз1всько! штел^енщ! \ студент!в звертають Церква Сднання, деяы харизматичш Церкви, 1УПжнародна комуна саньясишв та ¡н. Так, при Омферопольському ушверситеи було створено студентську фо-мадську оргашзащю «Ушверситет Махар1ил Махеш Йоги». Основний напря-мок його д1яльносп — засвоення ведичних знань, яй охоплюють проблеми фиюсофц, медицины тощо. Кер1вництво \ викладання в ушверситеи здшенюють зарубгжш м1сюнери.
Аналгз мгсюнерсько! освтгнсько! даяльносп ргзних зарубгжних центр1в Украши заевщчуе, що роль релшйного чинника у вихованш украшсько! мол од 1 досить суперечлива \ далека вщ толерантносп. 1УПсюнери р1зних конфесш дають штерпретащю загальнолюдських \ християнських моральных цшностей у р!чиыц сво!х конфесш. Керуючись принципом релшйно! нетерпимосп, вони нерщко принижують значения ¡нших в1росповщань, зокрема традицшних для Украши, а також свггських моральных щнностей.
Деформована релшйна оевгга \ релшйне виховання молода не сприяють становлению у не! гармоншно! духовносп, формують невпевнешеть у власних силах, почутгя меншовартосп, нетерпимосп до ¡нших релшй, войовниче ставлення до ¡нов1рщв. Як це заевщчують непоодиной приклади, навггь вивчення християнсько! етики не стало чинником високо! моральное^
молод!, панацеею вщ моральных вад. Тому важливо, щоб держава захищала духовш ¡нтереси сво'гх громадян, будь-яку м1с1онерськудаяльшсть спрямову-вала в р1чище дотримування свобода совкл!, нацюнальних прюритеив, загальнолюдських цшностей. Релшйну освгту I виховання не можна проводи™ екстремютськими методами 1 спрямовувати на швелювання гсторичних та нацюнальних цшностей украшського народу для утвердження релшйних принцишв якогсь одше! з протестантських конфесш. Деформоване релМйне навчання 1 виховання не приносить корисп у розвитку духовних цшностей украшського суспшьства, формуе нетерпимють до ¡нших релМйних «¡рувань, принижуе громадянську гщшсть украшських дгтей.
Вщтак в систем! державно!' освни мае бути оргашзована лише релшезнавча освгга. У вах формах навчання !"! потр1бно здшснювати на засадах гумашзму, толерантноси \ дотримування принципу свободи совють РелИезнавчу осв1ту треба спрямовувати в русло нормал1зацп м1жконфес1йних вщносин { забезпечування стабшьносп суспшьного життя в Укра!н1. Лише вона може озбро!ти молодь знаниями законом1рностей виникнення, розвитку й функцю-нування рел¡г1Т, рпномашття и феномен1в, взаемозв'язку I взаемовпливу рел!гп та ¡нших сфер культури. Окр1м глибоких знань рел1пйного феномену, викладача-релшезнавця мае характеризувати висока моральнють, толерант-нютъ, об'ективнють, допитливють, вмшня незаангажовано працювати з в1рую-чими людьми 1 бажання розум1ти !х.
На завершения деьалька сл1в про експромтом запропонований В. Ющен-ком до впровадження в навчальний процес шил такого предмета, як «Етика в!ри». Президент вщразу ж не визначився у змют! запропонованого, бо ошеля говорив, що його можна назвати «християнська етика чи щось в цьому рода». Проте в його Розпорядженш шжо написано: впроваджуеться з 1 вересня 2005 року «Етика в1ри». Розм1рковуючи над щею пропозищею, вщразу робиш висновок, що це аж шяк не «християнська етика». Насамперед, у курс!, якщо ми все ж зважимося розробити його структуру та змют! впровадити в школ!, мае йти мова про природу в!ри, про те, що в1ра е релпшна! нерелМйна. В!ру ми маемо сп1вставити ¡з знаниям! переконанням, з1 евпоглядом людини, а вщшк вийдемо на питания про в!ру людини в Бога I в саму себе. Розкриваючи гносеолопчне I психолопчне пщГрунтя в1ри, п мехашзм ! характеристики, маемо вийти на питания традаци, здорового глузду, дов1ри, сшввщношення евщомого, уевщомленого ! неевщомого, неуевщомленого та ш. Особливий роздш програми курсу «Етика в!ри» — це питания релпшно! в!ри. Тут треба наголосити, що вона е полжонфесшною, розкривши при цьому особливосп християнсько!, мусульмансько!, ¡удейсько!, сх1дно! релшйно! в!ри. У завер-шальних темах курсу мова мае йти про свободу в1росповщань, толерантшеть м1жконфес1йних вщносин та шше. Зрозумшо, що за два мюящ, як то було визначено Розпорядженням Презвдента В. Ющенка, такий курс розробити, а тим бшыпе написати пщручники, методичн1 розробки, п1дготувати до його викладання вчител!в нереально. То ж 1 потяглися тод1 до «Християнсько! етики», яку в порушення Конститущ! \ Закошв Украши про свободу сов1сп \ про осв!ту вже викладають в галичанських \ деяких ¡нших областях, спод1ваючись,
що це буде формувати високоморальну особистють. Добре, що знайшлися ii, хто в цю шюзш (може й Президента) не noeipHB. Чинником морального виховання мае бути насамперед спм'я, а також засоби масово! шформацй. Найбшыпе причетне до формування наявних аморальних вияв1в серед молода наше телебачення, сшльнотна неоргашзовашсть молода, вщсутшсть здорово! громадсько! думки, иевна вщсторонешсть ciM'i вщ виховання датей та шше.
У своему духовному житп свггувшшов в етап постмодерну, характерними рисами якого е плюральшсть, вщсутшсть единов!рного бачення й оцшок, релятив!зм, нехтування авторитетом. То ж слщ працювати над тим, яы важел! морального впливу будуть ефективними за постмодерну. У будь-якому випадку роль релш! як визначального чинника морального виховання вже залишилася в минулому. На сучасну молодь не спрацьовуютъ заповщ Декалогу, не говорячи вже про заповщ блаженства ¡з Напрно! проповщ Icyca Христа. Християнська мораль робить л юдину моральною в!"! вчинках через страх Божого покарання пщ час Страшного суду. Але ж подумаймо, чи е така людина, власне, моральною. Не за страх, а за совютъ — ось наш принцип морал! свггсько! етики. Моральна та людина, яка живе за здоровими моральними принципами завдяки совют!, а не через страх. Цьому, насамперед, слщ вчити молодь, а не тому, що десь, колись i хтось у не! запитае, а що ти там творив на Земль Морально треба мислити i даяти незалежно вщ тво!х свпоглядних ор!ентацш та конфесшно! належносп.
Анатолий Колодный. Светскость государственного образования демократической Украины
В статье раскрываются особенности и отличия религиоведческого и религиозного (духовного) образования, его нынешнее состояние в Украине. Автор обосновывает необходимость и правомерность светскости, а поэтому религиоведческой ориентации всей системы государственного образования страны.
Anatoliy Kolodny. Secularity of State Education in the Democratic Ukraine
Peculiarities and differences of the religious studies and religious (spiritual) education, its nowadays status in Ukraine are explored. The author proves the necessity and legitimateness of secularism and afterwards religious studies orientation of the state educational system in Ukraine.
