CC BY
13
УДК 340.12 (447)
Л. В. Ярмол
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету '^bBiBCb^ полггехшка",
канд. юрид. наук, доц., доцент кафедри теори та фшософп права
ПРАВО ЛЮДИНИ НА РЕЛ1Г1ЙНУ ОСВ1ТУ ЯК СКЛАДНИК СВОБОДИ В1РОСПОВ1ДАННЯ
© Ярмол Л. В., 2015
Проанашзовано загальнотеоретичш положення щодо розумiння права людини на решгшну ocBiTy як складника свободи в1роспов1дання. Розкрито поняття, види права людини на релiгiйну освггу. Сформульованi окремi пропозицп щодо вдосконалення юридичного механiзму забезпечення права людини на решгшну освiту.
Ключовi слова: свобода вiросповiдання, релiгiйна освiта, можливосл, права людини, юридичне забезпечення.
Л. В. Ярмол
ПРАВО ЧЕЛОВЕКА НА РЕЛИГИОЗНОЕ ОБРАЗОВАНИЕ КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ СВОБОДЫ ВЕРОИСПОВЕДАНИЯ
Проанализированы общетеоретические положения относительно понимания права человека на религиозное образование как составляющей свободы вероисповедания. Раскрыто понятие, виды права человека на религиозное образование. Сформулированы отдельные предложения по совершенствованию юридического механизма обеспечения права человека на религиозное образование.
Ключевые слова: свобода вероисповедания, религиозное образование, возможности, права человека, юридическое обеспечение.
L. V. Yarmol
THE HUMAN RIGHT TO RELIGIOUS EDUCATION AS A COMPONENT OF HUMAN FREEDOM FOR BELIEF CONFESSION
In the paper is analyzed general theoretical provisions of comprehension of the human right to religious education as a component human freedom for belief confession. This article is concerned to the concept and types of the human right to religious education. It is proposed improvements of juridical mechanisms of ensuring the human right to religious education.
Key words: human freedom for belief confession, religious education, possibilities, human right, juridical ensuring.
Постановка проблеми. Одшею i3 важливих особистюних можливостей людини е li свобода вiросповiдання, яка проголошена, визнана в основних мiжнародних актах з прав людини та в законодавсга ушх демократичних держав.
Аналiз мiжнародних, нормативно-правових акпв Украши, та й шших держав, дозволяе стверджувати, що серед складниюв свободи вiросповiдання виокремлюеться такий, як право людини на релшйну освггу. Право здобувати освггу, зокрема, i релшйну, е важливою щннютю для
людини. Розумшня сутностi права на релшйну освiту, аналiз юридичних гарантiй його забезпечення, мае не лише теоретичне значення, а й практичне. Укра!на, ставши на шлях формування демократично!, правово! держави, повинна докладати максимальних зусиль для реального забезпечення i тако! можливосп людини, як здобуття релтйно! освiти.
Аналiз останнiх дослщжень та публiкацiй. На сучасному етат розвитку внчизняно! та зарубiжно! правово! науки окремi юридичнi аспекти права людини на здобуття релтйно! освни дослiдженi у працях М. Бабiя, К. Борисова, С. Бур'янова, Д. Вовка, Р. Герхара, В. Сленського, М. Заковича, А. Колодного, Б. Лобовика, М. Мариновича, О. Сагана, А. Якушевича та шших учених.
Метою дослщження е аналiз загальнотеоретичних аспекпв права людини на релiгiйну освпу та формулювання окремих пропозицiй щодо вдосконалення його механiзму юридичного забезпечення в Укра!ш.
Виклад основних положень. Право людини здобувати релшйну освггу як складник свободи вiросповiдання проголошено у низцi мiжнародних актiв, наприклад, у:
□ Мiжнародному пактi про економiчнi, соцiальнi i культурнi права (ООН, 1966, ст.13);
□ Декларацп про лiквiдацiю всiх форм нетерпимосп та дискримiнацi! на пiдставi релш! чи переконань (ООН, 1981, ч. 2. ст. 5);
□ Протоколi № 1 до Конвенци про захист прав людини та основоположних свобод (Рада Свропи, 1952 р., ст.2);
□ Щцсумковому документ Вщенсько! зустрiчi держав-учасниць НБСС (1989, п. п. 16.6, 16.7);
□ Рекомендаци Парламентсько! асамбле! Ради Свропи 1396 (1999) "З релiгi! та демократи"
(п. "ii" 13);
□ Рекомендаци Парламентсько! асамбле! Ради Свропи 1202 (1993) "Щодо релтйно! терпимосп в демократичному суспшьствГ' (п."iii" ст. 16).
В Укра!ш основою юридичного мехашзму права людини здобувати релiгiйну освпу е: Конституцiя Укра!ни (ст. ст. 35, 52); Закон Укра!ни "Про свободу совют та релiгiйнi оргашзацп" вiд 23 квiтня 1991 р. (ст. ст.3, 6, 11, 14); Закон Укра!ни "Про освiту" (в редакци 1996 р.); Закон Укра!ни "Про вищу освiту" вiд 1 липня 2014 р. та шшг У нормативно-правових актах Укра!ни проголошено принцип вщокремлення школи вiд церкви (релтйних органiзацiй). Однак формулювання та й сама суть цього принципу по^зному вщображеш в законодавствi. Так, у Конституци Укра!ни проголошено, що лише школа вiдокремлена вiд церкви (ч. 3 ст. 35). У Закош "Про свободу совют та релшйш органiзацi!" закрiплено, що державна система освни в Укра!нi вщокремлена вiд церкви (релiгiйних органiзацiй) i мае свiтський характер (ч. 1 ст. 6). У 1996 р. до Закону Укра!ни "Про освпу" внесено змши i доповнення, зпдно з якими заклади освiти в Укра!ш незалежно вiд форм власносп (а не лише державна система освгш) вiдокремленi вiд церкви (релтйних органiзацiй), мають свiтський характер, ^м тих, якi заснованi самими релтйними органiзацiями (ст. 9).
Згiдно iз Законом Укра!ни "Про освiту" серед основних принцитв освiти е i такi: незалежнiсть освiти вiд полгшчних партiй, громадських i релiгiйних оргашзацш (крiм навчальних закладiв, заснованих релшйними органiзацiями); науковий, а також свгтський характер освiти (крiм навчальних закладiв, заснованих релiгiйними органiзацiями) (ст. 6).
На наш погляд, лише державна система освгш повинна мати свгтський характер, у зв'язку з чим до Конституци Укра!ни та Закону Укра!ни "Про освпу" пропонуеться внести вщповщш змiни. Свiтський характер державно! системи освни означае, що навчально-виховний процес у таких закладах вшьний вщ втручання релiгiйних органiзацiй, не допускаеться залучення учнiв, студентiв
до учасп в релшйних заходах шд час навчально-виховного процесу, до членства в релтйних органiзацiях.
Згiдно з Конвенщею про боротьбу з дискримшащею в галузi освiти (ЮНЕСКО, 1960), дозволясться створювати чи зберiгати рiзнi системи освiти або навчальнi заклади за мотивами релшйного або мовного характеру, що вiдповiдае вибору батьюв або законних опiкунiв учнiв. Однак входження в щ системи або вступ до цих закладiв мае бути добровшьним, а освiта, яку вони надають, повинна вiдповiдати нормам, визначеним чи затвердженим компетентними органами, зокрема щодо освгги того самого ступеня (п. Ь ст. 2). Вищенаведеш положення Конвенци вiдображенi (щоправда, у дещо видозмiненому формулюваннi) й у шших мiжнародних актах з прав питань людини (наприклад, у ч. 3 ст. 13 Мiжнародного пакту про економiчнi, сощальш i культурнi права; п. в) ст. 6 Декларацп про лiквiдацiю вшх форм нетерпимостi та дискримшацп на пiдставi релп-и чи переконань). Отже, зпдно з нормами мiжнародного права, недержавш системи освiти рiзних рiвнiв можуть створюватися i за мотивами релшйними, тобто не мати повнютю свiтський характер, i не обов'язково, щоб 1х створювали релiгiйнi оргашзацп. Безперечно, що в статутних документах таких навчальних закладiв мають бути передбачеш мотиви релiгiйного характеру 1х створення.
Визнання права людини на релтйну освiту одним зi складникiв свободи вiросповiдання спираеться на уявлення про те, що отримання тако! освгги "для себе", а не тшьки для того, аби стати священнослужителем, - невщ'емне право будь-яко! особи. В одному з релтезнавчих словниюв зазначено, що релiгiйна освiта - це навчальний процес, зорiентований на передання особi певного обсягу релтйно1 шформацп з метою пiдвищення рiвня И релтйно1 освiченостi, усвiдомленого сприйняття змiсту певного релiгiйного вiровчення [1, с. 70]. На наш погляд, у цьому визначенш необхщно уточнити, що релтйна освiта зорiентована не лише на тдвищення рiвня релтйно! освiченостi особи, але й на И формування. До того ж релшйна освiта повинна формувати в особи практичш навички щодо сповщування певного вiровчення.
Отже, можемо стверджувати, що право людини на релшйну освпу - це можливiсть людини отримувати певний обсяг шформаци релшйного змiсту з метою формування та (чи) тдвищення рiвня релтйно1 шформованосп, усвiдомленого сприйняття змiсту певного релейного вiровчення та формування практичних вмшь i навичок щодо його сповщування.
Право на релiгiйну освiту (за суб'ектним складом його здшснення) може бути шдивщуальним i колективним. В законодавсга Укра1ни передбачено, що громадяни можуть навчатися релейного вiровчення та здобувати релтйну освiту iндивiдуально або разом з шшими (ч. 3 ст. 6 Закону Украши "Про свободу совют та релiгiйнi оргашзацп"'). Водночас у вказаному Закон необхщно закршити норму про те, що здобути релтйну освiту мае право кожен, а не лише громадяни.
1ндивщуальне здобуття релшйно1 освiти не потребуе встановлення юридичних засобiв його реалiзацil, на вiдмiну вiд навчання спшьно з iншими.
Колективне (нешдивщуальне) здобуття релшйно1 освiти може бути: загальнопросвггаицьке (наприклад, навчання у недшьних школах, на бiблiйних курсах; запровадження певних дисциплш щодо вивчення релтйних вiровчень, !х окремих аспектiв у навчальний процес загальноосвгтшх та шших навчальних закладiв (наприклад, "Християнська етика", "Каношчне право" тощо); професiйно зорiентоване (здiйснюеться в духовних навчальних закладах). Вказаш способи колективного здобуття релтйно1 освiти передбаченi також у законодавсга Укра1ни: це й можливiсть самих громадян здобувати релтйну освiту спшьно з шшими, i право релтйних органiзацiй створювати для релтйно1 освгш дорослих вiдповiднi навчальнi заклади i групи, а також провадити навчання в шших формах (ч. 3, 4 ст. 6 Закону Украши "Про свободу совют та релшйш оргашзацп"').
Залежно вщ категорш суб'екпв, якi здобувають релiгiйну освiту, можемо видшити: право громадян конкретно1 держави на релтйну освiту; право шоземщв на релiгiйну освiту; право апатридiв на релiгiйну освiту; право дгтей на релiгiйну освiту; право засуджених на релшйну освiту; права шших категорш ошб на релiгiйну осв^у.
Розглянемо юридичш засоби здобуття релтйно! освгш дiтьми. Зазначимо, що процес отримання релтйно! освiти дiтьми координують !хш батьки. Так, у низцi мiжнародних актiв з прав людини передбачено, що релтйне, моральне виховання та навчання дней залежать вiд власних переконань батьюв чи осiб, яю !х замiнюють (ч. 3 ст. 26 Загально! декларацi! прав людини; ч. 3 ст. 13 Мiжнародного пакту про економiчнi, соцiальнi i культурнi права; ч. 4 ст. 18 Мiжнародного пакту про громадянсью й полiтичнi права). Так, у Декларацп про лшвщацш усiх форм нетерпимосп та дискримiнацi! на пiдставi релiгi! чи переконань закрiплено, що "кожна дитина мае право на доступ до освни у сферi релт! чи переконань вiдповiдно до бажань !! батькiв або законних ошкушв..." (ч. 2 ст. 5).
Законодавство Укра!ни також передбачае, що батьки або особи, котрi !х замiнюють, за взаемною згодою, мають право виховувати сво!х дiтей вщповщно до власних переконань та ставлення до релш! (ч. 3 ст. 3 Закону Укра!ни "Про свободу совют та релiгiйнi органiзацi!").
Однак право батьюв визначати релiгiйне, моральне виховання та навчання сво!х дней, безумовно, не безмежне. Кожна дитина повинна виховуватися в душ розумшня, терпимосп, дружби мiж народами, миру i загального братства, поваги до свободи релш! чи переконань шших людей (ч. 2 ст. 26 Загально! декларацп прав людини; принцип 10 Декларацп прав дитини (ООН, 1959); ч. 3 ст. 5 Декларацп про лшыдацш вшх форм нетерпимосп та дискримшацп на пiдставi релт! чи переконань). Практика релт! чи переконань, в яких виховуеться дитина, не повинна завдавати шкоди ш !! фiзичному чи розумовому здоров'ю, ш повноцiнному розвитку (ч. 5 ст. 5 Декларацп про лшыдацш вшх форм нетерпимостi та дискримшацп на пiдставi релiгi! чи переконань). Отже, керiвним принципом у вихованш i навчаннi дiтей для батьюв все ж таки повинш слугувати iнтереси !хньо! дитини (принцип 7 Декларацп прав дитини; ч. 1 ст. 18 Конвенци про права дитини (ООН, 1989); ч. 2 ст. 5 Декларацп про лшвщащю вшх форм нетерпимосп та дискримшацп на пiдставi релш! чи переконань).
В ушх дiях щодо дней, незалежно вщ того, здшснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями сощального забезпечення, судами, адмшстративними або законодавчими органами, першочергова увага придшяеться якнайкращому забезпеченню штереив дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенци про права дитини (ООН, 1989). Вказане положення обов'язково повинно враховуватися тд час виршення вшх стрних питань, котрi виникають тд час виховання i навчання дней (наприклад, у випадках розлучення батькiв або !х утрати).
У деяких державах реалiзацiя права дитини на релтйну освiту забезпечуеться й державними навчальними закладами, вивченням окремих вiровчень. Наприклад, у Конституци ФРН (1949) передбачено, що "викладання релт! у державних школах, за винятком неконфесшних, обов'язкове. Без шкоди для права нагляду з боку держави релшйне навчання проводиться вщповщно до принцитв релтйних общин. Однак, жоден вчитель не може бути зобов'язаний викладати релтю супроти свое! волГ' (ч. 3 ст. 7). Однак батьки мають право вибрати замють уроюв релiгi! уроки етики. Якщо ж у публiчнiй школi налiчуеться як мiнiмум 5-8 учнiв, яю належать до певно! релiгi!, вони повинш бути забезпечеш уроками вщповщно! релiгi! [2, с. 111]. У Бельги органiзовуеться нейтральна освiта. Пщ нейтральнiстю розумiють, зокрема, повагу до фшософських, iдеологiчних та релiгiйних поглядiв батькiв i тих, хто навчаеться. Школи, якi органiзовуе державна влада, аж до кшця обов'язкового шкшьного навчання дають можливiсть вибору мiж однiею з визнаних релiгiй i викладанням неконфесiйно! моралi (§ 1 ст. 24 Конституци Бельги (1831). Отже, державш навчальш заклади в Бельги та ФРН забезпечують право дней i на релтйну, i на свiтську освiту. У початкових та середшх школах Грецi! релшйна освiта здiйснюеться згiдно з догмами i традицiями Схiдно! (Православно!) церкви. Неправославш ж учнi не зобов'язаш вiдвiдувати вiдповiднi курси. В 1спанп викладання католицько! доктрини як основного предмета здшснюеться в усiх школах. Водночас за учнями зберiгаеться право вщвщувати або ж не вщвщувати цi заняття. У деяких кра!нах забороняеться здобуття релiгiйно! освiти в державних навчальних закладах. Наприклад, у Конституци Япони (1947) передбачено, що "держава та !! органи повинш утримуватися вщ проведення релейного навчання i будь-яко! релiгiйно! дiяльностi" (ч. 3 ст. 20).
На наш погляд, у державних навчальних закладах повинна здобуватися релтезнавча освгга, яка е складовою освгги свггськог Так, можуть викладатися такi релiгiезнавчi курси, як "Релшезнавство", "Основи християнства", "Християнська етика", "Основи мусульмансько1' культури" тощо, що, зрештою, й вщбуваеться на практицi.
Релiгiезнавча освiта - це система освгтянсько1' роботи, метою яко1 е озброення особи ушею сумою знань, якi мае академiчне релiгiезнавство, про природу, сутнiсть, функцюнальнють, iсторiю та географiю релiгiï [3, с. 98]. Вона ознайомлюе сво1'х реципiентiв з рiзними поглядами на релпй' без будь-яких симпатiй чи антипатш, розкривае сутнiсть вiровчення, особливосп культу, характер iсторiï тiеï чи iншоï релiгiйноï течiï. До навчальноï програми з релiгiезнавства входять також теми про вшьнодумство в юторп духовно1' культури та деякi шшг
На необхiдностi вивчення релiгiезнавства та окремих його аспекпв наголошуеться i в рекомендацiях Ради Свропи. Так, у Рекомендацп Парламентсько1' асамбле1' Ради Свропи (1999) "Протиправш дiï сект" передбачено, що "Асамблея настiйно наголошуе на необхiдностi включити до навчальних програм, зокрема для шдлптав, спещальш вiдомостi про iсторiю окремих вiровчень та фiлософськi погляди ïхнiх представниюв".
У Рекомендацiï Парламентсько1' асамбле1' Ради Свропи 1396 (1999) "З рел^п та демократiï" зазначено, що держави-члени Ради Свропи повинш сприяти розвитковi знань про релiгiю, особливо:
- у межах етично1' та громадянсько-демократично1' освiти пiдтримувати навчання про те, що релп-и е зiбранням цшностей, розрiзнення яких повинно бути розвиненим серед молодо
- сприяти викладанню у школах порiвняльноï iсторiï рiзних релiгiй, звертаючи увагу на 1'х походження, схожiсть деяких цiнностей та розмаптя звича1'в, традицiй, свят тощо;
- заохочувати вивчення юторп i фшософи релп-и та дослiдження з цих предмета в ушверситетах паралельно з дослiдженнями теологiчними; уникати (якщо йдеться про дiтей) будь-яких конфлшив мiж здiйснюваним державою навчанням релш1' та релiгiйною вiрою шмей, поважаючи ïхнiй вiльний вибiр у цьому дуже делшатному питаннi (§ "ii" п.13).
Юридичним засобом охорони права людини здобувати релшйну освпу е передбачене в законодавствi Украши положення про те, що "не допускаеться будь-яке примушування... до навчання релтГ' (ч. 3 ст. 3 Закону Украши "Про свободу совют та релшйш оргашзацп"'). На наш погляд, навчання ошб повинно базуватися на плюралютичних засадах, тому не повинно бути примусового й, наприклад, атеютичного навчання, а не лише релейного.
Про те, що право людини на релтйну освпу у нашш державi не е декларативним, а реалiзуеться у практичному житп, свiдчать нижченаведенi данi.
На 1 шчня 2015 р. в Украш дiяло 198 духовних навчальних закладiв, де навчалося 17 829 слухачiв денно1' й 10071 заочно1' форми навчання; 12 406 недшьних шкш [4]. Для порiвняння наведемо статистичш данi. Так, станом на 1 шчня 2001 р. в Украш дiяло: 126 духовних навчальних закладiв, де навчалося 9618 слухачiв денно1' й 8070 заочно1' форми навчання; 7684 недшьних шкш [5]. Отже, в Украш простежуеться позитивна тенденщя щодо збшьшення кiлькостi духовних навчальних закладiв, недiльних шкiл та слухачiв у них.
За власним волевиявленням кожна людина могла прийняти ршення про отримання релiгiйноï освiти i до прийняття Закону Украши "Про свободу совют та релiгiйнi оргашзацп"', але реалiзувати його тодi було дуже важко. В першi ж роки радянсько1' влади був прийнятий Декрет РНК РРСФР "Про вщокремлення церкви вщ держави i школи вiд церкви" (23 сiчня 1918 р.) [6, с. 50]. Аналопчний декрет прийняв 19.01.1919 р. Тимчасовий Робнничо-Селянський Уряд Украши. Згаданими нормативно-правовими актами було передбачено, що школа вщокремлена вщ церкви. Не допускалося викладання релшйних вiровчень у вшх державних, громадських, приватних навчальних закладах, де викладалися загальноосвнш предмети. Громадяни могли навчатися релш1' лише приватно. Отож, вiдтодi вивчення релiгiï стало приватною справою громадян i могло практикуватися лише в шм'г Вимоги до навчання релшйного вiровчення "приватним способом" у законодавствi не розкривалися, тому це давало пщстави для найрiзноманiтнiших тлумачень,
особливо стосовно навчання неповнолпшх. Релшйним оргашзащям заборонялося створення бiблiйних лiтературних гуртюв з вивчення релт!, а також вщкриття бiблiотек.
Основнi положення Декрету Тимчасового Робпничо-Селянського Уряду Укра!ни вщ 19.01.1919 р. пiзнiше були вщтвореш у Положеннi про релiгiйнi об'еднання в Укра!нськш РСР (затверджене Указом Президи Верховно! Ради УРСР вщ 1 листопада 1976 р.) [7, с. 230].
Кримшальний кодекс УРСР (1960 р.) (ст. 138) передбачав кримшальну вщповщальнють за порушення закошв про вiдокремлення церкви вiд держави i школи вiд церкви. Президiя Верховно! Ради УРСР 26 березня 1966 р. прийняла Указ "Про застосування ст. 138 Кримшального кодексу УРСР", в якому детально роз'яснювалося, що слщ розумпи пiд порушенням законiв про вiдокремлення церкви вщ держави i школи вiд церкви, а також був поданий вичерпний перелш дiянь, за якi передбачалася кримшальна вiдповiдальнiсть [7, с. 251]. До них належали й оргашзащя i систематичне проведення занять з навчання неповнолггшх релт! з порушенням встановлених законодавством правил. 1ндивщуальне навчання релш! батьками сво!х дiтей не передбачало кримшально! вiдповiдальностi, але якщо на такому навчаннi були присутш дни шших вГруючих, то дГяння розглядалося як систематичне навчання неповнолпшх релiгi!, а вщповщш особи притягувалися до кримшально! вщповщальносп. Ст. 138 Кримшального кодексу Укра!ни була вилучена лише 1992 р., коли вже дГяв Закон Укра!ни "Про свободу совют та релiгiйнi органiзацi!", який значно розширив можливосп людей щодо отримання рел^шно! освни [8].
Пщсумовуючи, можемо зазначити, що право на релшйну освпу посiдаe важливе мюце в системi прав людини, виступае складником свободи вiросповiдання. Право людини на релтйну освпу - це можливють людини отримувати певний обсяг шформацп релiгiйного змюту з метою формування та (чи) пщвищення рГвня релiгiйно! iнформованостi, усвiдомленого сприйняття змюту певного релiгiйного вiровчення та формування практичних вмшь i навичок щодо його сповщування.
У Конституци Укра!ни принцип вiдокремлення школи вщ церкви, вщ релiгiйних органiзацiй слщ закршити у такому формулюваннi: "Державна система освгш рГзних рГвшв мае свнський характер". Також необхiдно внести вщповщш змши до законодавства Укра!ни про освпу, закрiпивши в ньому, шо свнський характер мае лише державна система освни. Вщповщно, шшГ системи освни можуть бути i не вщокремлеш вГд релiгiйних органiзацiй, можуть створюватися ними або й шшими суб'ектами, зокрема за релiгiйними мотивами.
1. Рел1г1езнавчий словник / за ред. проф. А Колодного, Б. Лобовика. - К. : Четверта хвиля, 1996. - 392 с. 2. Робберс Герхард. Государство и церковь в Федеративной Республике Германия / Робберс Герхард //Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США / под общ. ред. А. Колодного. - К. : Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украины. -1996. - С. 111-115. 3. Закович М. Осв1та в контекстi свободи сов1ст1 / Закович М., Колодний А. // Рел1гШна свобода : гуматзм i демократизм законодавчих тщатив у сферi свободи совiстi (míжнародний i украгнський контекст) / за заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. - К. : Вiддiлення релiгieзнавства 1н-ту фшософИ iменi Г. С. Сковороди. - 2000. - С. 97-100. 4. Дат Державного департаменту у справах нащональностей та релiгiй. Форма 1. Звт про мережу церков i релiгiйних оргатзацт в Украгм станом на 01.01.2015 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://risu. org. ua/ua/index/resourses/statistics/ukr2015/60129/ 5. Релiгiйнi оргамзацИ' в Украгш станом на 1 ачня 2001 року. (У Державному комiтетi у справах релiгiй. ОфщШний вiсник) // Людина i свт. - 2001. - № 1. - С. 35-42. 6. О религии и церкви: сборник высказываний классиков марксизма-ленинизма, документов КПСС и Советского государства. - М. : Политиздат, 1981. - 176 с. 7. Сборник законов Украинской ССР и указов Президиума Верховного Совета УССР 1938-1979: В 2 т. - К., 1980. - 300 с. 8. Закон Украгни "Про внесення змт i доповнень до деяких законодавчих актiв Украгни у зв 'язку з прийняттям Закону Украгни "Про реабтта^ю жертв полтичних репрест в Украгт" вiд 15.05.1992 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2. rada. gov. ua
