CC BY
42
УДК 340
КОНСТИТУЦ1ЙНЕ ЗАКР1ПЛЕННЯ СВОБОДИ СОВ1СТ1: ОСНОВН1 НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ
А. Ю. РАДЧЕНКО,
молодший науковий ствробШник НД1 державного будiвництва та м^цевого самоврядування НАПрН Украгни, Украгна, м. Хартв
Досл1джено конституцтне законодавство Украгни, що регулюе правовий статус релтйних об'еднань, сформульовано пропозици щодо його вдосконалення в1дпов1дно до м1жнародно-правових стандарт1в.
Ключов1 слова: свобода вiросповiдання, свобода совют^ конституцшне регулювання
Будь-яка теоретична концепщя чи модель повинна бути придатною для практичного використання. Саме тому теоретичш дослщження е неповними без звернення до прикладних аспеклв порушених питань. У прав1 це означае, зокрема, можливють трансформацп теоретичних висновюв у юридичну практику 1 передушм у законодавство як основне джерело вггчизняного права.
Вдаючись до анал1зу основних напрям1в розвитку вггчизняного законодавства про релтйш об'еднання, слщ передушм звернути увагу на методолопчш засади його розвитку, як обумовлеш низкою чинниюв: по-перше, моделлю державно-церковних вщносин, закладеною в Конституцп Украши, а саме державно-церковною автоном1ею сепарацшного типу; по-друге, особливостями сучасного етапу розвитку украшського суспшьства. Передуем йдеться про таю особливост1, як транзитивний характер украшського суспшьства 1 вшськовий конфлшт з сепаратистськими парамштарними структурами, що тривае на Сход1 Украши. Полггачний бш останнього питання ми залишаемо за межами дослщження, концентруючись саме на юридичному
аспект проблеми й тих ризиках, що виникають у зв'язку з цими конфлжтами для правового статусу релтйних об'еднань.
До названих вище методологiчних засад ми вщносимо такi положення: 1. Розвиток вггчизняного законодавства мае будуватися, виходячи з вимог верховенства права i тих принцитв, що з нього випливають. Йдеться передусiм про таю принципи: 1) прюритет прав людини при визначеннi напрямкiв
законодавчого розвитку; 2) верховенство Конституцп та , вiдповiдно, моделi
державно-церковних вщносин, закладених в Основному Закош; 3) дотримання
вимог верховенства права у законодавчш дiяльностi [4; 6]).
2. Помiркована сепарацiйна автономiя1 е адекватною сучасним
укра!нським реаиям. При цьому слiд наголосити, що сепарацшнють вiдносин
держави i церкви повинна бути саме помiркованою. Державi не слiд вдаватися
до радикально! свггськост^ що iгноруе будь-якi релтйш потреби тому, що тим
самим вщбуваеться порушення прав вiруючих, i тому, що ослаблен
проблемами корупцп, полiтичних потрясiнь, економiчноi кризи державш
iнституцii зацiкавленi у залученш церкви до релевантних ii мiсii питань i
використаннi соцiального потенщалу церковного служiння.
3. Слiд враховувати, що релтйш об'еднання мають . як формалiзований,
так i не формалiзований характер, а тому законодавець не повинен ^норувати
цих вщмшностей, надаючи можливiсть для громадян реалiзовувати своi
релiгiйнi права у межах неформаизованих об'еднань.
4. Дiяльнiсть релтйних об'еднань е проявом здiйснення свободи
вiросповiдання, гарантовано! Конститущею Укра!ни i багатьма мiжнародно-правовими договорами, до яких приедналася наша держава. Тому питання вдосконалення законодавчого регулювання у цiй сферi так само мае розглядатися тд кутом прав людини.
5. Розвиток законодавчого регулювання мае розглядатися комплексно.
1 Тут ми використовуемо термшолопчний апарат класиф1кацп моделей державно-церковних вщносин, запропонований Г. Моран.
Тeopiя i npакmuка npавoзнавсmва. — Bun. 2 (8) / 2015 ISSN 2225-6555
Йдеться i ^о ^офтьний Закон У^аши «^о сво6оду совют i pелiгiйнi оpгaнiзaцiï», i ^о pештy законодавства, яке дотичне до дiяльностi pелiгiйних об'eднaнь (у тpyдовiй, освiтнiй, вiйськовiй та iнших сфеpaх).
6. Пpи виpiшеннi питання меж втpyчaння деpжaви у pелiгiйнy свободу i автономш pелiгiйних гpомaд ми спиpaeмося на iдеï пpопоpцiйностi та балансування, що пеpедбaчae зважування piзних конститyцiйних цiнностей пpи виpiшеннi питання можливост й доцiльностi того чи шшого обмеження.
7. У межах meï стaттi ми не ^агнемо зaпpопонyвaти цiлiснy модель pефоpмyвaння законодавства пpо pелiгiйнi об'eднaння, наша мета -акцентувати увагу наукового загалу на пpоблемi вдосконалення конституцшно1' моделi деpжaвно-цеpковних вiдносин в aспектi пpaвого статусу pелiгiйних об'eднaнь.
Питання вдосконалення конституцшного тексту e доволi не^остам з огляду на склaднiсть внесення змш до Kонститyцiï Укpaïни. Однак ^^титу^я e юpидичною «Бiблieю» хiбa що умовно, ïï текст не e даниною тpaдицiï, що мae вiчно залишатися незмiнною. Навпаки, необхщно й доцiльно обговоpювaти питання змш тих чи шших конститyцiйних ноpм, якщо вони не повною мipою вiдповiдaють сyспiльним потpебaм, e зaстapiлими чи незpозyмiлими.
Kонститyцiйнa модель деpжaвно-цеpковних вiдносин вiдобpaженa, пеpш за все, у ст. 35 Основного Закону У^аши, що raparnye свободу вipосповiдaння. Пеpедyсiм слiд пpивеpнyти увагу до частин 2-4 meï стaттi. Як ми бачимо тут пpоблеми? Нaсaмпеpед вapто звеpнyти увагу на тдстави обмеження пpaвa на свободу вipосповiдaння, зaкpiпленi в ч. 2 ст. 35 Kонститyцiï. Це питання важливе для дiяльностi pелiгiйних об^днань, що e фоpмою колективного сповщування pелiгiï з вiдповiдним пошиpенням на не!' цих обмежень. Вказан в ч. 2 ст. 35 тдстави не повною мipою коpелюють з аналопчними пiдстaвaми, зaкpiпленими в ч. 2 ст. 9 Kонвенцiï ^о захист пpaв людини i основних свобод, де обмеження ^ава на свободу pелiгiï допyскaeться в iнтеpесaх ^омад^ко!'
безпеки, охорони публiчного порядку, здоров'я чи морал або для захисту прав i свобод шших ошб.
Можливо автори Конституцп вважали, що громадський порядок охоплюе i громадську безпеку. Однак необхiдно вщм^ити, що украшське законодавство розмежовуе щ поняття (даний висновок стае бшьш очевидним, якщо проаналiзувати змiст поняття «громадська безпека», викладений у ст. 1 Закону Украши «Про особливост забезпечення громадського порядку та громадсько1' безпеки у зв'язку з подготовкою та проведенням футбольних магав» [8]). Аналопчно громадська безпека i громадський порядок розмежовуеться i в мiжнародно-правових документах. Таке розмежування мiстять, зокрема, Оракузью принципи тлумачення обмежень i вiдступлень вiд положень Мiжнародного пакту про громадянськ i полiтичнi права [9], на як часто посилаються украiнськi суди у справах, де балансуеться релiгiйна свобода [3].
Вщповщно, якщо йдеться про обмеження свободи вiросповiдання в iнтересах свiтськостi (наприклад, заборона активно!' релiгiйностi у державних школах) - це обмеження в штересах публiчного порядку. Натомiсть, якщо маеться на увазi обмеження в штересах захищеност важливих iнтересiв суспшьства (наприклад, заборона релiгiйних манiфестацiй, як мiстять очевидну загрозу життю i здоров'ю iнших осiб), то таке обмеження вщбуваеться в iнтересах громадсько1' безпеки. Таким чином, громадська безпека становить самостшну важливу пiдставу для легитимного обмеження свободи вiросповiдання. З урахуванням викладеного, вважаемо, що було б доцшьним додати громадську безпеку як окрему тдставу для обмеження права на свободу вiросповiдання у текст ч. 2 ст. 35 Конституцп.
Поряд iз цим варто наголосити, що пропозицп закрiпити нацюнальну безпеку як окремий легiтимний критерш обмеження свободи вiросповiдання [10] навряд чи е коректними. Такий тдхщ можна зрозумiти на тлi тих подш, що розгорнулися в Автономнш Республiцi Крим i тривають зараз на Донбасс Йдеться
про випадки шдтримки та пропагування сепаратизму, в яю втягнут релiгiйнi об'еднання. Однак нацiональна безпека сама по co6i не е пiдставою для обмеження свободи вiросповiдання згiдно з Конвенцiею про захист прав людини i основоположних свобод, а тому спроби Украшсько1 держави застосовувати таю обмеження можуть наражатися на критику в европейських структурах i на вщповщт заяви до Свропейського суду з прав людини. Сшд також нагадати, що в науковш лiтературi взагалi ставиться шд сумнiв право держави обмежити релтйну свободу в iнтересах нацiональноï безпеки. У даному випадку законодавцевi та правозастосовним органам слщ виходити з того, що штереси нацiональноï безпеки слщ поеднувати з публiчним порядком чи громадською безпекою. Тодi таке обмеження можна буде визнати леитимним.
Вважаемо, що вдосконалення потребуе i ч. 3 ст. 35 Конституцп. Вираз «церкви i релтйш оргашзацп» варто замiнити на «релтйш об'еднання». По-перше, вказаний вираз мютить логiчну суперечнiсть, адже церква може розглядатися як рiзновид релiгiйноï оргашзацп. По-друге, поняття «церква» е конфесшно забарвленим, адже стало асоцшеться саме з християнством. Отже, використання цього слова шдважуе релтйну нейтральнiсть Украшсь^' держави. I, по-трете, вираз «релтйш оргашзацп» так само е не зовшм адекватним, адже о^м релтйних органiзацiй iснують також неформалiзованi релтйш об'еднання. Формально кажучи, великi церкви також не е релтйними оргашзашями, а становлять iерархiчну централiзовану структуру, яка охоплюе низку релiгiйних оргашзацш.
Таким чином, ч. 3 ст. 35 Конституцп доцшьно б було викласти у таю редакцп: «Релтйш об'еднання в Украт вiдокремленi вщ держави i школи. Жодна релтя не може бути визнана державою як обов'язкова». Таке формулювання е релтйно нейтральним i дозволяе уникнути зазначених вище проблем i двозначностей.
Частина 4 ст. 35 Конституцп Украши також, на нашу думку,
сформульована не зовшм вдало. Ми критично сприймаемо перше речення ще1' частини стосовно того, що «шхто не може бути увшьнений вщ сво1'х обов'язюв перед державою або вщмовитися вiд виконання закошв за мотивами релiгiйних переконань». По-перше, це речення е настiльки абстрактним, що de facto позбавлено змюту. Власне вже наступне положення (у разi якщо виконання вiйськового обов'язку суперечить релтйним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку мае бути замшене альтернативною (невшськовою) службо) е винятком з цього правила. Однак варто враховувати, що таких винятюв може бути багато. Серед подiбних винятюв, якi обговорюються у доктринi, право лшаря вiдмовитись вiд проведення певно1' медично1' процедури, право фотографуватися в релтйному головному уборi, особливий характер трудових вщносин у релiгiйних оргашзащях, можливiсть використання заборонених речових у релтйних церемонiях (вiдома справа про пейоль у США) тощо [2]. Наявнють саме такого конституцшного положення робить ус подiбнi та будь-як iншi винятки iз закладеного у Конституцп сшввщношення релiгiйних обов'язкiв i правових приписiв неможливими. По-друге, вважаемо, що така постановка питання щодо сшввщношення норм права i релт1' е неприйнятною з теоретично1' точки зору. Верховенство права не е панування права над вшма шшими сощальними регуляторами [1, с. 185]. Мае йтися про те, що право - основний регулятор у свггському суспшьств^ однак законодавство е чутливим щодо релтйних потреб громадян i в окремих випадках може робити винятки iз загальних юридичних правил (таким самим винятком власне е i право на альтернативну службу для ошб, релiгiйнi погляди яких не узгоджуються з виконанням вшськового обов'язку).
Аналiз ч. 4 ст. 35 Конституцп Украши дозволяе стверджувати про iснування ще одше1' проблеми. Йдеться про те, що вказана конституцiйна норма гарантуе право на альтернативну службу лише з релтйних мотивiв. Цьому кореспондуе положення ст. 2 Закону Украши «Про альтернативну (невшськову) службу» [7],
зпдно з якою право на альтернативну службу мають громадяни Украши, якщо виконання вiйськового обов'язку суперечить iхнiм релiгiйним переконанням i цi громадяни належать до дшчих згiдно i3 законодавством Украiни релтйних оргашзацш, вiровчення яких не допускае користування зброею.
Наведений пiдхiд неприйнятний з таких шдстав. По-перше, европейський (а так само i свгговий стандарт) у цiй сферi полягае в тому, що релтя не мае упрившейованого становища серед шших переконань i свiтоглядiв [5, c. 83], а отже, мае захищатися на рiвнi з ними. Це, до реч^ випливае i зi ст. 35 Конституцii Украiни, яка гарантуе свободу свiтогляду i вiросповiдання, а не лише релiгiйнi права, а так само i зi ст. 18 Мiжнародного пакту про громадянськ i полiтичнi права i ст. 9 Конвенцii про захист прав людини i основних свобод. У низш документiв ООН (резолюцп Комiсii i Комiтету ООН з прав людини № 1987/46, № 1995/83) вказуеться на необхщнють гарантування права на вщмову вщ вшськово!' служби на основi всiх щирих переконань. По -друге, рiвнозначний характер рiзних свiтоглядiв вимагае, щоб альтернативна служба не була правом лише релтйних громадян, а поширювалася на усiх громадян, чи!' та глибокi етичнi переконання не узгоджуються з
виконанням вiйськового обов'язку. Передушм ми маемо на увазi осiб, якi мають пацифiстськi переконання, не пов'язаш з релiгiею. У цьому сенс варто також нагадати справу С1гера, розглянуту Верховним Судом США за чашв вшни у В'етнамг У цiй справi суд визнав право вщмовитись вiд несення вшськово1' служби з мотивiв совюп, незалежно вiд того, чи зумовлеш цi мотиви релiгiйними або будь-якими шшими етичними переконаннями. У цьому сенс варто використовувати сприйнятий законодавством i доктриною багатьох краши термiн «conscience objection» - вщмова з мотивiв совютг
З огляду на викладене, ч. 4 ст. 35 Конституцп Украши було б доречно сформулювати без згадування про неможливють бути увшьненим вщ сво1'х обов'язкiв перед державою або вщмовитися вiд виконання закошв за мотивами
релтйних переконань, а речення про право на альтернативну службу переформулювати. На наш погляд, ця норма могла мати такий вигляд: «У разi якщо виконання вшськового обов'язку суперечить вимогам совют громадянина, виконання цього обов'язку мае бути замшене альтернативною (невшськовою) службою».
Шдкреслимо, що вказаш змши конституцшного тексту i похщш вщ цього змши до законодавства i правозастосовно!' практики е корисними i для гарантування свободи вiросповiдання i прав релтйних об'еднань. Толерування ошб, що вщмовляються вiд виконання вiйськовоï служби з мотивiв етичних, але не релтйних переконань сприяе насадженню загального режиму толерантност у суспiльствi, ствердженню етичного плюраизму, зниження рiвня напруженостi мiж рiзними прошарками населення. Звичайно, що таю кроки не мають приводити до зловживання названим правом. Для цього законодавець може закршити, а правозастосовш органи вимагати виконання обов'язку доведення
юнування щирих етичних переконань вщ особи, яка претендуе на замшу
виконання вшськового обов'язку альтернативною службою.
Таким чином, ст. 35 Конституцп Украши було б, на нашу думку,
доцшьно викласти в такш редакцп:
«Кожен мае право на свободу свггогляду i вiросповiдання. Це право включае свободу сповiдувати будь-яку релтю або не сповiдувати шяко^ безперешкодно вiдправляти одноособово чи колективно релтйш культи i ритуальнi обряди, вести релтйну дiяльнiсть.
Здiйснення цього права може бути обмежене законом лише в штересах охорони громадського порядку, здоров'я i моральност населення або захисту прав i свобод шших людей.
Релтйш об'еднання в Украт вщокремлеш вiд держави i школи. Жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов'язкова.
У разi якщо виконання вшськового обов'язку суперечить вимогам совют
громадянина, виконання цього обов'язку мае бути замшене альтернативною (невшськовою) службою».
Список лггератури:
1. Вовк Д. О. Право i релЫя: загальнотеоретичш проблеми стввщношення / Д. О. Вовк. - Х. : Право, 2009. - 224 с.
2. Вовк Д. О. Релшйна свобода i верховенство права: проблеми юридично'1 р1вносп / Д. О. Вовк // Антропология права: фшософський i юридичний впм1рп : статп учасниюв Х круглого столу, 6-8 грудня 2014 р. - Льв1в : Галицька друкарня, 2015. - С. 257-281.
3. Вовк Д. О. Як украшсью суди балансують релтйну свободу: анал1з у контексп св^ськосп [Електронний ресурс] / Д. О. Вовк // Право i громадянське суспшьство. - 2014. -№ 3. - Режим доступу : http://lcslaw.knu.ua/index.php/item/178-yak-ukrayinski-sudy-balansuyut-relihiynu-svobodu-analiz-v-konteksti-svitskosti-vovk-d-o
4. Лемак В. Принцип верховенства права в Укрш'ш: основш загрози / В. Лемак // Право Украши. - 2010. - № 3. - С. 44-51.
5. Лттл Д. Вивчення «релшйних прав людини»: методолопчш засади / Д. Л^л // Релшйна свобода i права людини: правничi аспекти : у 2 т. - Т. 2. - Львiв : Свiчадо, 2001. -С. 77-116.
6. Петришин О. Верховенство права у системi правового регулювання суспшьних вщносин / О. Петришин // Право Украши. - 2010. - № 3. - С. 24-35.
7. Про альтернативну (невшськову) службу [Електронний ресурс] : Закон Украши вщ 12.12.1991 р. № 1975-Х11. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1975-12.
8. Про особливосп забезпечення громадського порядку та громадсько'1 безпеки у зв'язку з тдготовкою та проведенням футбольних матчiв : Закон Украши вщ 08.07.2011 p. № 3673-VI // Офщшний вюник Украши. - 2011. - № 59 (12.08.2011 р.). - Ст. 2348.
9. Оракузью принципи тлумачення обмежень i вщступлень вщ положень М!жнародного пакту про громадянсью i пол^ичш права 1985 р. [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14624.
10. Тарасевич И. А. Конститционно-правовые основы религиозной безопасности Российской Федерации : дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 / Иван Анатольевич Тарасевич. - Тюмень, 2014. - 376 с.
Радченко А. Ю. Конституционное закрепление свободы вероисповедания: основные направления развития.
Проанализировано конституционное законодательство Украины, регулирующее правовой статус религиозных объединений, сформулированы предложения по его совершенствованию в соответствии с международно-правовыми стандартами.
Ключевые слова: свобода вероисповедания, свобода совести, конституционное регулирование
Radchenko A. Y. Constitutional recognition of freedom of conscience: development guidelines.
The article analyzes the constitutional legislation of Ukraine regulating the legal status of religious communities, and formulated proposals to improve it in accordance with international legal standards.
Key words: freedom of religion, freedom of conscience, constitutional regulation.
Надгйшла до редколегИ 23.10.2015 р. © Радченко А. Ю., 2015 9
Розширена анотащя
статт Радченко Алши Юривни на тему: «Конституцшне закрiплення свободи совгстк основн1 напрямки розвитку»
Radchenko Alina Yuriivna, junior research associate at the Scientific Research Institute of State Building and Local Government of National Academy of Law Sciences of Ukraine, Kharkiv
An extended abstract of paper on the subject of: CONSTITUTIONAL RECOGNITION OF FREEDOM OF CONSCIENCE:
DEVELOPMENT GUIDELINES
The paper explores the constitutional legislation of Ukraine regarding the legal status of religious associations, formulating proposals for its improvement in accordance with international legal standards.
The legal status of religious associations and their correlation within and with the state are bound to the recognition and implementation of freedom of conscience. While consolidating the principle of freedom of conscience constitutions of modern democracies do not define the scope of this principle's legal regulation. Thus creating artificial complications when defining the substance of the legal status of religious associations, built on the foundation that is freedom of religion. Therefore, the designation of ways and approaches to the constitutional regulation of freedom of conscience and association are both theoretically and practically important research directions in the theory of law.
The article focuses on the analysis of methodological development principles of national constitutional law on religious associations. The author reveals the constitutional model of church-state relations in Ukraine, which is a prerequisite to the analysis of the current state of constitutional recognition of freedom of conscience and the right of association in Ukraine. The author also dwells on the issue of
establishing legal grounds for the restriction of freedom of religion, and the analysis of Ukrainian citizens' complications when exercising the right of alternative service for religious or other reasons.
As an outcome of the research, the author defines and analyzes the main approaches to the improvement of the constitutional legislation of Ukraine in terms of regulation of freedom of conscience and activity of religious associations in accordance with European legal standards.
Key words: freedom of religion, freedom of conscience, constitutional regulation
