CC BY
11
УДК 1:316.4
DOI: https://doi.org/10.21564/2075-7190.42.170775
Жданенко Ceimnana Eopuciena, кандидат фшософських наук, доцент, доцент кафедри фшософи Нацюнального юридичного ушверситету iMeHi Ярослава Мудрого, м. Харюв, Укра'на е-mail: svetlana.zdanenko@gmail.com ORCID ID: 0000-0001-6276-8275
Мелякоеа Юлiя Bacuniena, кандидат фiлософських наук, доцент, доцент кафедри фшософи Нацюнального юридичного ушверситету iменi Ярослава Мудрого, м. Харюв, Укра'на e-mail: melyak770828@gmail.com ORCID ID: 0000-0001-6699-8075
СУТН1СН1 ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАВА НА 1НФОРМАЦ1Ю
Показано, що право на iнформацт i свобода слова е двома в1дособленими еле-ментами ширшого поняття свободи iнформацii. Право на iнформацiю не поглина-етъся свободою слова, мае власну суттстъ та функцт щодо задоволення певних ттереЫв суб'ектiв. Доводиться, що право на доступ до тформацп гарантуереа-лiзацiю бтъш широкого за змiстом права на iнформацiю. Обгрунтовуетъся потреба комплексного фтософсъкого вивчення iнформацiйноi свободи людини та ii правового регулювання.
Ключоei слова: права людини, право на iнформацiю, тформацшт права i свободи, свобода слова, свобода тформацп, право на доступ до тформацп.
Постановка проблеми. Проблема захисту шформацшно'' свободи та по-шук його ефективних засобiв е актуальними для багатьох кра'н. Причому у державах, що мають тотал^арне минуле, важлившими стають способи захисту шформацшно'' свободи не стшьки за допомогою держави, скшьки вщ само'' держави. У цьому випадку тдвищуеться контролююча функщя над-державних оргашв, яю не залежать вщ волi держави, вщ ii економiки, поль тично' обстановки.
Оскiльки концептуальна основа права на шформащю знаходиться сьогод-нi у стадп активно'' розробки й становлення, якi-небудь одноманiтнi пiдходи до визначення його сутностi вiдсутнi. Проте значна увага придшяеться ств-вiдношенню права на шформащю з шшими шформацшними правами i свободами громадян. Виникае потреба у виявленнi взаемозв'язку права на шфор-
142
© Жданенко С. Б., Мелякова Ю. В., 2019
мащю зi спорiдненими поняттями, аби належним чином визначити дослщжу-ваний феномен.
У першу чергу виникае штерес до спiввiдношення права на шформащю зi свободою слова, оскшьки iсторично право на iнформацiю зростае зi свобо-ди слова. Бшьше того у багатьох крашах у чинних конституцшних нормах про свободу слова видшяють вiдносно нове право на шформащю. У той же час правове регулювання шформацшних прав i свобод у рiзних крашах ха-рактеризуеться особливостями. На цш пiдставi дуже поширена позицiя, що свобода слова поглинае право на шформащю.
Анал1з останн1х досл1джень 1 публжацш свiдчить про те, що проблема права на шформащю та його стввщношення зi свободою слова е доволi грун-товно опрацьованою.
Серед фундаментальних дослiджень даного напряму слiд видшити роботи Н. Берестовицько'1, М. Дубровшо'1, М. Муратова, В. Снеткова [1-4]. Вони зроби-ли спробу простежити дiалектику даного права та свободи слова та визначити меж мiри права на шформащю. Незважаючи на вже наявну судову штерпрета-щю й здiйснений фiлософсько-правовий аналiз, дане право, на нашу думку, знаходиться в процес свое! еволюци завдяки iнтенсивному технiчному розвитку.
1ншо'1 позици дотримуються Ю. Дмитрiев i А. Златопольський, розглядаючи право на шформащю як складову частину свободи слова i друку [5]. Однак такий тдхвд викликае серйознi заперечення, оскшьки це призводить до збвд-нення його змюту. Отримання шформацп е лише одним з елемешив бшьш вузького права на доступ до шформацп. Право ж на шформащю поглинае свободу слова i друку, якi регулюють в основному розповсюдження шформацп.
Французький учений Б. Вуайен видшяе право на шформащю як самостш-не право, оскшьки воно забезпечуе людиш реалiзацiю здiбностi до адаптацп в соцiальному свт. Вiн пiдкреслюе, що на практищ право на iнформацiю найтiснiшим чином пов'язане зi свободою слова, оскшьки шформащя по-ставляеться насамперед засобами масово! iнформацii. ЗМ1 поширюють саме думки i найчастiше думки тих, ким вони контролюються. Тому право на ш-формацiю, на думку цього автора, не тшьки не може включатися у свободу слова, воно е сощальною «котею» традицшно! свободи слова i навiть знаходиться з нею у певнш суперечносп. Для того щоб виршити дане проти-рiччя й забезпечити об'ектившсть у наданнi вiдомостей, одержувач шформаци повинен творчо ставитися до не! [6].
Формулювання шлей. Метою статп е спроба фшософсько! концептуаль зацii права людини на шформащю.
Виклад основного матер1алу. Право на шформащю, на нашу думку, не по-глинаеться свободою слова i друку. Воно е багатшим, змютовшшим i мае власну субстанщю, вiдiграючи особливу роль у задоволенш певних iнтересiв суб'ектiв.
Як справедливо стверджуе Н. Корченкова, право на шформащю не тшьки не поглинаеться свободою слова, не е одним з й елеменпв, але знаходиться у пев-нш суперечносп з нею [7, с. 79]. Воно передбачае перш за все право на об'ективну шформащю про поди у суспшьному житп, тсда як свобода слова спрямована на вшьну циркулящю ощнно'1 шформацй, думок i позицiй окремих оаб.
1ншим важливим критерiем вiдмежування права на шформащю вщ свободи слова слугуе ефективний доступ до джерел шформацй. Останнш е не-iстотним для реалiзацii вiльного слова й обмшу думками з приводу суспшьних справ, тодi як право на шформащю ютотним чином буде порушено за вщсут-ностi можливост одержати вiдомостi значущого характеру для будь-якого члена сощуму. Крiм того, право на шформащю i свобода слова виконують рiзнi функцп у суспшьста. Якщо свобода слова забезпечуе вшьне обговорен-ня суспiльних справ, то за допомогою права на шформащю громадянське суспшьство взаемодiе з державою, залучае новi порцп шформацй до публiч-них дебатiв i дисциплiнуе суб'ектiв влади [8, с. 244].
Особливо'].' уваги потребуе стввщношення понять «право на шформащю» та «свобода шформацй», адже часто в дискуаях вони застосовуються як вза-емозамшш.
Французький дослiдник Р. Пшто використовуе термiн «свобода шформа-цй», розглядаючи 11 як структурний елемент свободи слова [9]. На його думку, шформащя е одностороншм процесом передачi вiдомостей вiд iнформатора до одержувача шформацй. Як складова свободи слова, свобода шформацй мае вщбиток дуально! природи останньо'!: з одного боку, передбачае правомочнють стосовно розповсюдження повщомлень i, з iншого боку, правомочнють сто-совно безперешкодного отримання iнформацii. На його думку, свободу шформацй слщ вiдмежовувати вщ права на iнформацiю.
Навряд чи можна погодитися з таким пщходом до стввщношення свободи слова зi свободою шформацй. До того ж, шформащя включае рiзного роду вщомосп, не тшьки оцшочш i такi, що вiдображають чиюсь вшьну думку, певну позищю. Оскiльки поняття шформацп поглинае поняття «думка», «вшьне слово» i «позицiя iндивiда», то i свобода iнформацii не входить, а включае у свш змют традицiйну свободу слова.
Проте можна погодитися з Р. Пшто, коли вш видшяе в данiй груш шфор-мацiйних прав i свобод активний i пасивний аспекти, яю властивi практично будь-якiй правомочностi стосовно поводження з iнформацiею. I такий подвш-ний характер обумовлений саме тим, що обмш, комунiкацiя, взаемна передача вщомостей припускають i обумовлюють поняття iнформацii. Iнформацiя е тшьки там i тодi, коли е приймач шформацп, який може сприйняти шформащю, як щось нове, невщоме рашше i таке, що мае певну цшшсть. 1нфор-мацiя сама по собi не юнуе.
Представником широкого тдходу до розумшня стввщношення свободи слова та права на шформащю е шмецький дослвдник Г. Горшг [10]. Право на шформащю вш розглядае як пасивну форму свободи шформацп, уникаючи використо-вувати термiн право на шформащю самостшно, хоча i вказуе на те, що щ термiни iдентичнi. Активною формою свободи шформацп е свобода слова.
Оскшьки право на шформащю включае сприйняття будь-яко! вшьно цир-кулюючо! у суспшьсга шформацп, вiн вважае його разом зi свободою слова двома сторонами свободи шформацп. Таким чином, Г. Горшг не проводить ч^кого розмежування цих свобод, розглядаючи Хх у сукупностi [10].
Однак навряд чи можна погодитися з таким широким тдходом, адже не-зважаючи на тюний взаемозв'язок мiж собою правом на шформащю i свободою слова, вони мають власне смислове навантаження i волод^ть самостш-ною значущiстю. Не можна розцшювати право на iнформацiю тiльки як право долучатися до чужих думок, яке, хоча й не завжди, виступае у формi пасивно! поведшки суб'екта. До того ж дане право мютить й активну пове-дiнку з пошуку, передачi, збер^ання шформацп. Такий змiст не припускае пасивного характеру права на шформащю.
У цшому можна погодитися з Г. Горшгом стосовно визнання широких меж свободи шформацп, яка включае абсолютно вс шформацшш права i свободи громадян, охоплюючи сферу комушкацп й шформацшно!' дiяльностi в сус-пiльствi. Через таку 11 широту недоцшьно видiляти активну i пасивну сторони свободи шформацп, тсда як обидвi цi сторони притаманнi i свободi слова, i праву на шформащю.
З шшого боку, Г. Горшг абсолютно мае ращю щодо неприпустимостi об-меження свободи шформацп окремими видами шформацп, оскшьки це супе-речило б сощальному сенсу дано'х свободи. Свобода iнформацii втратила б свою цiннiсть, якби питання про загальнодоступшсть джерела iнформацii виршувалося на власний розсуд законодавця або виконавчох влади. На думку цього автора, ва джерела, якi задовольняють суспшьш або iндивiдуальнi потреби, е вщкритими й загальнодоступними.
На думку М. Корен, свобода комушкацп в загальному плаш, е свободою кожно! людини спшкуватися одна з одною, передавати або одержувати шформащю, тобто вщправляти i приймати повщомлення [11]. Також - це свобода слова i свобода одержувати шформащю. При цьому авторка справедливо на-голошуе, що захист процеав комунiкацii через його правове оформлення i виступае в цiлому як свобода iнформацii. Не видiляючи право на шформащю в структурi свободи шформацп, вона, проте, неявно мае на увазi тд ним свободу на отримання iнформацii. Уявляеться все ж таки, що свобода отримання шформацп, що обмежуеться пасивною правомочшстю, е набагато вужчою за своХм змютом, ашж право на шформащю.
Голландський учений Г. Схауйт [12], дотримуючись схожо'1' позицп, визна-чення свободи шформацп обмежуе лише публiчною iнформацieю, що обер-таеться у суспшьнш сферi. При цьому автор видшяе двi форми свободи ш-формацп: iндивiдуальну та iнституцiйну свободу шформацп. 1нституцшна, яка е свободою засобiв масово'1' шформацп, включае свободу преси, свободу вщання i свободу шших засобiв шформацп. Механiзм захисту шституцшно'1' свободи шформацп включае ri ж аспекти, що й шдивщуально'1', тобто свободи кожного iндивiда вшьно передавати й одержувати iнформацiю, здшснюючи iнформацiйний обмiн. Але для шституцшно'1' свободи шформацп особливе значення мае свобода шукати й одержувати шформащю як основний елемент у дiяльностi ЗМ1. Таке розмежування не робить ютотного впливу на концепцiю в цшому, проте виявляеться надзвичайно корисним у процес правового вре-гулювання дано'1' групи прав.
Голландський учений Дж. де Мей, розглядае право на шформащю в контекст демократичних принцитв, коли органи управлшня зобов'язанi роз-кривати громадськостi сво'1' документи й аргументи на користь ухвалення певного ршення. На цьому принцип грунтуються двi формули прав людини: свободу шформацп у вузькому сена, що е свободою ЗМ1 шукати шформащю; i право громадянина на шформащю, тобто свободу одержувати шформащю. Обидвi свободи взят разом е важливими для iндивiда як право творити себе й удаватися у сенс будь-якого предмета, що привернув його увагу [13].
Право людини на шформащю закршлюе найбшьш загальш сощальш можливосп у розпорядженш iнформацiею. Воно розкривае свою суть через свободу, що е загальною властивютю прав людини. Право е мiрою i змютом свободи, i свобода ж е суттю прав. У правах людини свобода знаходить свш вимiр i свiй змют. А отже, iнформацiйна свобода громадян безпосередньо за-безпечуеться дiевим мехашзмом реалiзацiï права на iнформацiю. Права i свободи людини розумшться як обмеження державноï влади, а масштаб свободи визначаеться ступенем автономп особистостi. Меж1 свободи е значно шир-шими, анiж меж1 права людини.
Свобода шформацп включае всю систему шформацшних прав i свобод громадян, зокрема свободу слова i вираження думок, свободу друку i засобiв масовоï шформацп, права шукати, одержувати, проводити, збер^ати, поши-рювати й передавати шформащю. Вона також може включати право громадян на публiчну вщповщь i спростування недостовiрноï шформацп, захист джерел шформацп, заборону цензури, iншi права громадян в шформацшнш сферь Свобода iнформацiï сприяе самореалiзацiï людини, повному розвитку ïï за-даткiв i здiбностей, реалiзацiï потреб. Особливiсть свободи iнформацiï по-лягае у вiльному розпорядженнi шформащею, невтручаннi у сферу приватно'1' шформацшно'1' життедiяльностi людини, яка лежить за рамками обов'язюв
перед суспшьством i державою. Державне втручання у сферу духовно! жит-тeдiяльностi особи мае бути обмеженим, оскшьки ця сфера являе собою су-купнiсть проявiв розуму, вщчуття й волi. Тому такими важливими е надiйнi гарантп захисту вщ держави i посадовцiв, що перешкоджають здiйсненню громадянами ïx шформацшно'1 свободи.
Незважаючи на вiдсутнiсть чiткиx меж свободи шформацй, ïï змiст цшком конкретний i знаходить свое вираження у сумi конкретних прав i юторично традицiйниx свобод особи. Серед них головне мюце займають традицшна свобода слова i вираження думок та право на шформащю, що знаходиться у стадп становлення, яю розрiзняються предметом правового регулювання. Свобода слова базуеться в основному на шформацй похщного характеру, ощнних кате-горiяx, тодi як право на шформащю включае у предмет свого правового регулювання доступ до державних ресурав i ознайомлення з шформащею суспшь-но значущого характеру. Проте на практицi ïx складно розвести, тому що най-частiше вони тiсно взаемозв'язанi й обумовлюють юнування один одного.
Свобода шформацп не вичерпуе свого вмюту у свободi слова i правi на iнформацiю, а включае й шшу iнформацiйну правомочнiсть громадян у суспшьста, зокрема свободу засобiв масово'1 шформацп, яка цiлком конкретна за сво'1'м змiстом i належить до сфери функцюнування демократичного куль-турно-iнформацiйного простору. Дана свобода торкаеться в цшому вае'1 сфери комушкацп й циркуляцп шформацп в суспшьста. Свобода шформацп не зводиться до якогось певного виду сощально'1 шформацп. Можна припустити, що межi свободи шформацп продовжуватимуть розширюватися вщповщно до розвитку iнформацiйного суспiльства й становлення шформащйно'! цивь лiзацiï. Межами свободи шформацп е конкретш права i свободи, врегульова-нi правом у сферi iнформацiï.
Свобода шформацп забезпечуе вшьну й безперешкодну циркулящю ш-формацiï в суспiльствi й одночасно гарантуе невтручання у сферу шдивщу-ально'1 iнформацiйноï життедiяльностi особи. З цього виходить, що в рамках обов'язюв держави перед громадянським суспшьством дiе саме право на ш-формащю, що припускае не доступшсть соцiальноï iнформацiï взагалi, а вщо-мостей суспiльно значущого характеру, що знаходяться у володшш й розпо-рядженнi державно-владних органiв.
Особливо'1 уваги заслуговуе питання про стввщношення права на шформащю i права на доступ до шформацп. Достатньо часто перше наполегливо замшюеться другим. Наскшьки правомiрно щентифшувати щ поняття або наскiльки самостiйним е право на доступ до шформацп?
Право на доступ до шформацп е частиною ширшого конституцшного права на шформащю, що включае, ^м прав шукати i одержувати, також права передавати, проводити i поширювати шформащю.
У специфiчному правовому контекст право на доступ до урядово'1 шформацп означае забезпечене правовими засобами право вивчати або котювати урядовi документи, бути присутшм на засщаннях управлшських оргашв i користуватися певним державним устаткуванням. Дане право мае на мет захистити право на шформацшне самовизначення громадянина. Таким чином, право на шформащю як частину ширшого «права знати» конституюе один з найважливших елементiв третього поколшня прав людини [7, с. 91].
Мабуть, це також дозволяе квалiфiкувати право на доступ до урядово'1 шформацп' як основне право людини. I навт вщмовляючи праву на доступ до шформацп у фундаментальному характер^ навряд чи можливо нехтувати тим фактом, що воно дае шдивщу певний ступшь контролю над державною владою i захищае його вщ державного свавшля. Дiяльнiсть офщшних органiв рiзного роду повинна бути вщкрита для громадян i ЗМ1 так, щоб вони були вшьними вибрати iнформацiю на свiй розсуд i незалежно вщ iнформацiйниx служб державно! адмшютрацп.
Американський дослiдник С. Вiерементрi також схильний розглядати право на доступ до шформацп як основне право людини. У той же час вш використовуе термш «право на шформащю» як рiвнозначний праву доступу. Ц права не тшьки не розмежовуються в його штерпретацп, але з легюстю замшюються бшьш загальним термiном «право знати». Це призводить до того, що право на шформащю включае, як головний елемент тшьки правомочнють одержувати шформащю. Уявляеться, що дане тлумачення значно збщнюе розумшня права на шформащю, зводячи його лише до доступу до шформацп. С. Вiерементрi приходить до висновку, що, оскшьки для реалiзацiï рiзниx прав на вах рiвняx необхщний доступ до вiдповiдноï шформацп, то право на доступ до шформацп саме по собi е особливим правом людини. Заперечення цього, на його думку, суперечило б i зробило б даремним будь-яке окреме основне право [14].
На думку Б. Вуайена, право на шформащю пропонуе ефективний доступ до джерел, що забезпечують наявшсть сощального одержувача для тради-цiйноï свободи слова [6]. Дане право грунтуеться на тому переконанш, що кожна людина мае право знати з тiеï простоï причини, що без знання вона не е людською ютотою у повному розумшш слова. Доступ до джерел Б. Ву-айен розглядае як критерш вщмежування права на шформащю вщ свободи слова.
Звертаючись до аналiзу права на шформащю, А. Малько штерпретуе дане право як право на доступ до офiцiйноï шформацп, акцентуючи увагу на схиль-носп законодавчоï й виконавчоï гшок влади закривати шформащю. Вш пропонуе розвинути й конкретизувати конституцшний обов'язок державних
оргашв за поданням шформацп, що необхщно, на його думку, щоб «звести до мiнiмуму можливiсть свавшля з боку чиновниюв» i «змшити вiдношення мiж владою держави й громадянським суспшьством» [15]. Вiн справедливо тд-креслюе особливе значення права на шформащю у пол^ичнш сферi сустль-но'1' життедiяльностi, вказуючи, що «комп'ютеризащя забезпечить широкий доступ до шформацп i тим самим полегшить функцюнування суспшьства, привертаючи до участ в його управлiннi будь-яку защкавлену сторону, забезпечить повне здшснення народовладдя» [15, с. 60]. До того ж новi шформа-цшш технологи роблять реальним принцип рiвноï доступностi до шформацп всiх защкавлених сторiн.
Таким чином, при аналiзi права на iнформацiю в цешр уваги знаходить-ся доступ до шформацп. Навряд чи можна погодитися з А. Малько, що це однозначш феномени. Формальний шдхщ, з позицп правомочности яка складае змют дослщжуваних явищ, диктуе необхiднiсть жорсткого вщмеж-ування права на шформащю вщ свободи шформацп, i права на доступ до шформацп вщ права на шформащю. З шшого боку, штуггивно дiе презумпцiя, що щ поняття накладаються одне на одне i видшити критерп ïx взаемороз-подiлу дуже складно, якщо не неможливо. Спроби визначити конкретш меж призводять часом до штучного вщнесення тiеï або iншоï правомочности до певного поняття.
Очевидно, право на шформащю за сво'1'м змютом е ширшим, тодi як право на доступ до шформацп складаеться з правомочности шукати, запитувати i одержувати певного роду шформащю у правозобов'язаних суб'екпв. За своею суттю право на доступ до шформацшних джерел гарантуе реалiзацiю ширшого права на шформащю. Проте обидва вони виконують однаковi со-цiальнi функцп i найчастiше виявляються термiнологiчно взаемозамшш. Це виправдано, оскiльки критерiй ïx розмежування формальний i не визначае iстотниx вiдмiнностей. Мабуть, доцiльно запропонувати розумiти спiввiдно-шення цих понять як загальне i приватне. Право на доступ до шформацп, забезпечуючи можливють ознайомлення з урядовими й адмшютративними офшшними документами, гарантуе реалiзацiю загального права на шформащю [16, с. 38-46].
Висновки. Таким чином, право на шформащю займае свое особливе мю-це у низщ шших шформацшних прав особи. Це обумовлено специфшою його змюту, характеристиками об'екта i суб'екта, юридико-правовими властивос-тями певноТ краши. Але не меншого значення у зв'язку з цим набувае та роль, яку право на шформащю ввдграе в суспшьно-пол^ичнш практищ краши. З широко'1' сукупносп iншиx iнформацiйниx потреб громадян, яю одержують правовий захист, лише право на шформащю реально забезпечуе взаемозв'язок
суспшьства в особi окремого шдивща й держави, додаючи, тим самим, шдивщу статус активного суб'екта сощального життя i гарантуючи мехашзми демократично'' вiдповiдальностi в рамках режиму народовладдя. 1нформацш-на свобода людини, група правових норм, що й регулюе, вимагають комплексного фшософського вивчення.
Л1ТЕРАТУРА
1. Брестовицкая Н. М. Теоретические и социокультурные основания концептуализации проблемы свободы слова в европейской традиции: дис. ... д-ра филос. наук. Санкт-Петербург, 2006. 359 с.
2. Дубровина М. А. Защита конституционного права на свободу мысли и слова в современной России: дис. ... канд. юрид. наук. Саратов, 2007. 208 с.
3. Муратов М. Я. Право на свободу слова (история и современность): дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 2002. 177 с.
4. Снетков В. Н. Средства массовой информации как фактор реализации свободы слова и права на информацию: политико-правовой аспект: дис. ... д-ра полит. наук. Санкт-Петербург, 2001. 489 с.
5. Дмитриев Ю. А., Златопольский А. А. Гражданин и власть. Москва: Прогресс, 1994. 384 с.
6. Voyenne B. Le droit a ¡'information. Paris: Aubier-Montaigne, DL 1970. URL: http://www.sudoc.abes.fr/DB=2.1/SRCH?IKT=12&TRM=001829629 (дата звернен-ня: 20.03.2019).
7. Корченкова Н. Ю. Становление теоретико-правовой концепции права на информацию: дис. ... канд. юрид. наук. Нижний Новгород, 2000. 203 с.
8. Юридична вщповщальшсть за правопорушення в шформацшнш сферi та осно-ви шформацшно' делштологй / I. В. Арютова, О. А. Баранов, О. П. Дзьобань та ш. Ки'в: КВ1Ц, 2019. 344 с.
9. Pinto R. La liberie d'opinion et d'information. Controle jurisdictiormel et controle administrtif. Domat, Montchrestien, 1955. 278 p.
10. Gomig G-H. Auperangsfreiheit und Informationsfreiheit als Menschenrechte. URL: http://books.google.com.ua/ (дата звернення: 28.03.2019).
11. Koren М. Tell me! The right of the child to information, thesis. URL: http://books.google.com.ua/ (дата звернення: 22.01.2019).
12. Schuijt G. Werkers van het woord. Media en arbeidsverhoudingen in de journalistiek. Deventer: Kluwer, 1987. 467 p.
13. Meij J. de. Wat is toch vrijheid van nieuwsgaring? Selectiviteit in de massacommunicatie. Kluwer, Deventer, 1971. 239 p.
14. Weeramantry C. G. Access to information: a new human right. The right to know. URL: http://elib.uum.edu.my/kip/Record/um836342 (дата звернення: 18.04.2019).
15. Малько А. В. Право гражданина на информацию. Общественные науки и современность. Москва, 1995. № 5. С. 56-62.
16. Дзьобань О. П. Фiлософiя шформацшного права: свггоглядш й загальнотеоре-тичш засади. Харюв: Майдан, 2013. 360 с.
REFERENCES
1. Brestovitskaya, N. M. (2006). Teoreticheskiye i sotsiokulturnyye osnovaniya kontseptualizatsii problemy svobody slova v evropeyskoy traditsii. Doctor's thesis. Sankt-Peterburg [in Russian].
2. Dubrovina, M. A. (2007). Zashchita konstitutsionnogo prava na svobodu mysli i slova v sovremennoy Rossii. Candidate's thesis. Saratov [in Russian].
3. Muratov, M. Ya. (2002). Pravo na svobodu slova (istoriya i sovremennost). Candidate's thesis. Moskva [in Russian].
4. Snetkov, V. N. (2001). Sredstva massovoy informatsii kak faktor realizatsii svobody slova i prava na informatsiyu: politiko-pravovoy aspekt. Doctor's thesis. Sankt-Peterburg [in Russian].
5. Dmitriyev, Yu. A., Zlatopolskiy, A. A. (1994). Grazhdanin i vlast. Moskva: Progress [in Russian].
6. Voyenne, B. (1970). Le droit a l'information. Paris: Aubier-Montaigne, DL. URL: http://www.sudoc.abes.fr/DB=2.1/SRCH?IKT=12&TRM=001829629 [in French].
7. Korchenkova, N. Yu. (2000). Stanovleniye teoretiko-pravovoy kontseptsii prava na informatsiyu. Candidate's thesis. Nizhniy Novgorod [in Russian].
8. Aristova, I. V., Baranov, O. A., Dzoban, O. P. et al. (2019). Yuridichna vidpovidalnist za pravoporushennya v informatsiyniy sferi ta osnovi informatsiynoyi deliktologiyi. Kiyv: KVITS [In Ukrainian].
9. Pinto, R. (1995). La liberie d'opinion et d'information. Controle jurisdictiormel et controle administrtif. Domat, Montchrestien [in French].
10. Gomig, G-H. (2017). Auperangsfreiheit und Informationsfreiheit als Menschenrechte. URL: http://books.google.com.ua/ [in German].
11. Koren, М. (2017). Tell me! The right of the child to information, thesis. URL: http://books.google.com.ua/ [in English].
12. Schuijt, G. (1987). Werkers van het woord. Media en arbeidsverhoudingen in de journalistiek. Deventer: Kluwer [in English].
13. Meij, J. de. (1971). Wat is toch vrijheid van nieuwsgaring? Selectiviteit in de massacommunicatie. Kluwer, Deventer [in English].
14. Weeramantry, c. G. (2013). Access to information: a new human right. The right to know. URL: http://elib.uum.edu.my/kip/Record/um836342 [in English].
15. Malko, A. V. (1995). Pravo grazhdanina na informatsiyu. Obshchestvennyye nauki i sovremennost - Social Sciences and Modernity, issue 5, 56-62 [in Russian].
16. Dzoban, O. P. (2013). Filosofiya informatsiynogo prava: svitoglyadni y zagalnoteoretichni zasadi. Kharkiv: Maydan [In Ukrainian].
Жданенко светлана Борисовна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина
Мелякова Юлия Васильевна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина
СУЩНОСТНЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАВА НА ИНФОРМАЦИЮ
Показано, что право на информацию и свобода слова являются двумя обособленными элементами более широкого понятия свободы информации. Право на информацию не поглощается свободою слова, имеет собственную сущность и функцию относительно удовлетворения определенных интересов субъектов. Доказывается, что право на доступ до информации гарантирует реализацию более широкого по содержанию права на информацию. Обосновывается потребность комплексного философского изучения информационной свободы человека и ее правового регулирования.
Ключевые слова: права человека, право на информацию, информационные права и свободы, свобода слова, свобода информации, право на доступ к информации.
Zhdanenko Svitlana Borysivna, PhD in Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine
Meliakova Yuliia Vasylivna, PhD in Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine
ESSENTIAL CHARACTERISTICS OF THE RIGHT TO INFORMATION
Problem setting. The problem of protecting information freedom and finding its effective means is relevantfor many countries. It is importantfor countries with a totalitarian past. Ofparticular importance for the protection of information freedom is the activity of non-state institutions. In this regard, it is necessary to develop the conceptual bases of the right to information. Currently, there are no unambiguous approaches to the definition of the essence of the right to information. Considerable attention is paid to the relation between the right to information and other information rights and freedoms. First of all, there is interest in the relation between the right to information and freedom of speech, since the right to information is derivedfrom freedom ofspeech. The need to institutionalize
the right to information actualizes the problem of determining its essence and content by correlating with other similar concepts.
Recent research and publications suggest that the problem of the right to information and its relation to freedom of speech is well developed. The right to information is considered as a composite part of the freedom of speech and press. Another approach assumes the independent status of the right to information, as it provides a person with the process of adaptation in society. The right to information acts as a social copy of the traditional freedom ofspeech. Separately considered the right to information in the context of the right to free access to information. However, no single concept of the right to information has been formulated.
Paper objective. The aim of the paper is to attempt a philosophical conceptualization of the human right to information.
Paper main body. The right to information is more meaningful than freedom ofspeech. It is not absorbed by the freedom of speech and is not its element. It implies the right to objective information about events in society, and freedom of speech is aimed at the free circulation of thoughts and positions ofparticular individuals. For the realization of the right to information, free access to sources of meaningful information is important. And for the exercise offreedom of speech such access is not significant. Freedom of speech provides a free discussion of events in society, and with the help of the right to information, civil society is provided with information for public debates.
Of particular note is the relation between the concepts of "right to information" and "freedom of information". Freedom of information is considered as an element of freedom of speech, which consists in the authority to disseminate messages and to receive information freely. On the other hand, the concept of information includes the concepts of "opinion", "free word", "position". It means that freedom of information includes in its content the traditional freedom of speech.
In the sphere of information rights, there are active and passive aspects. The right to information can be considered as a passive form of freedom of information, and freedom of speech as active. At the same time, freedom of information in the broad sense includes absolutely all information rights and freedoms of citizens, covers the sphere of communication and information activities. Freedom of communication is the ability ofeach person to communicate, transmit or receive information. The protection of communication processes through its legalization acts as freedom of information.
There are two forms of freedom of information: individual and institutional. Institutional freedom of information includes freedom of the press, broadcasting and freedom of other media. For it, freedom of search and getting information as a basic element in the work of the media is of particular importance. Freedom of information ensures the free and unhindered circulation of information in society and at the same time guarantees noninterference in the sphere of individual information activities of a person.
Often the right to information is replaced by the right to access information. From the point of view of constitutional law, this approach is justified, since it is considered as one of the basic political rights. It can be specified as the right to access the official information, often hidden by the authorities. In this regard, it is necessary to develop and specify the
obligation of state bodies to provide information to the public. Since the realization of different rights at all levels requires access to relevant information, this right becomes special for a person. Access to sources is a criterion for distinguishing the right to information and freedom of speech. The development of information technologies, which makes real the principle of equal access to information ofall interested parties, is essential for this process.
It is obvious that the right to information in its content is wider than the right to access information. But the right of access guarantees the realization of the right to information. At the same time, both of these rights perform the same social functions and are terminologically interrelated.
Conclusions of the research. Thus, the right to information holds a special place among other information rights. This is due to the specifics of its content, object and subject composition, legal properties. But no less significant is the role that the right to information plays in the socio-political practice of the country. Only the right to information actually ensures the interrelation of civil society and the state, gives the individual the status of an active subject of social life and guarantees the mechanisms of democratic responsibility within a democracy.
Keywords: human rights, the right to information, information rights and freedoms, freedom of speech, freedom of information, the right of access to information.
