Научная статья на тему 'Суспільство ризику та напрямки пошуку адекватних освітянських стратегій'

Суспільство ризику та напрямки пошуку адекватних освітянських стратегій Текст научной статьи по специальности «Экономика и бизнес»

CC BY
89
17
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Область наук

Аннотация научной статьи по экономике и бизнесу, автор научной работы — Любов Бевзенко

У центрі уваги даної статті знаходяться людина і суспільство, що перебувають у стані підвищеної невизначеності та ризику. Вважаючи, що одним із основних понять ризикології має стати поняття ризикової свідомості, автор концептуалізує її як особливий стан свідомості, що відповідає ситуації ризику. Спираючись на теоретичні засади синергетики, автор аргументовано доводить, що у своїх когнітивних та соціальних настановах така свідомість характеризується зсувом у бік зняття дуалізму між раціональним та ірраціональним, і між колективізмом та індивідуалізмом. Останнє вимагає відповідних змін в освітянських практиках, які теж набувають особливого змісту та форми в ситуації суспільства підвищених ризиків.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

The central idea of the article is the individual and society at the highest stale of uncertainty and risk. Believing that the risk consciousness is one of the main notions of riskology, the author defines it as the state of highest risk consciousness. The theoretical theses of synergetics have been applied for stating that in cognitive and social sciences the highest risk consciousness is characterized as shifting to elimination the dualism between rational and irrational, individualism and collectivism. The last one requires the transformation of educational practices that are timely for the high risk society.

Текст научной работы на тему «Суспільство ризику та напрямки пошуку адекватних освітянських стратегій»

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

Любов БЕВЗЕНКО

СУСП1ЛЬСТВО РИЗИКУ ТА НАПРЯМКИ ПОШУКУ АДЕКВАТНИХ ОСВ1ТЯНСЬКИХ СТРАТЕГ1Й

У центрi уваги даног статтi знаходяться людина I сустльство, що перебувають у станi тдвищеног невизначеностi та ризику. Вважаючи, що одним 13 основних понять ризикологИ мае стати поняття ризиковог свiдомостi, автор концептуалiзуе гг як особливий стан свiдомостi, що вiдповiдае ситуацИ ризику. Спираючись на теоретичнi засади синергетики, автор аргументовано доводить, що у свогх когттивних та соцiальних настановах така свiдомiсть характеризуется зсувом у бш зняття дуалнму мiж рацюнальним та iррацiональним, i мiж колективнмом та iндивiдуалiзмом. Останне вимагае вiдповiдних змт в освтянських практиках, як теж набувають особливого зм^ту та форми в ситуацИ сустльства тдвищених ризиюв.

Останш 15—20 роив минулого столитя позначен рiзкими змшами в штонащях тих дискурсивних практик, що стосуються суспшьних процешв як в глобальному, так i у локальних масштабах. Цей штонацшний зсув характеризуемся переходом ввд досить спокшного та врiвноваженого обговорення шляхiв та напрямыв суспшьного прогресу, можливост забезпечення суспшьного гомеостазису i сталого розвитку, до констатацп зростання нерiвноважностi, невизначеност^ ризикованост суспiльних сташв та неготовностi людини опанувати щ стани як на рiвнi теоретично!, науково! рефлексп, так i на рiвнi практики прийняття рiшень аж до ситуаци переычно!, повсякденно! невизначеность

Стало зрозумiлим, що суспiльство, рухаючись шляхом прискорення наукових i техшчних розробок, виробляе при цьому не лише засоби покращення умов людського iснування, а й збiльшуе ризики такого шнування. Наша кра!на мае сумний досвш перебування в епiцентрi подiбних

ризикових навантажень. Чорнобильська катастрофа стала вже хрестома-тшно поширеним аргументом на користь констатаци наближення тих меж, за якими людина буде не у змозi впоратися з тими ризиками, що створила сама для себе, шдкорюючи природу i нехтуючи принципами еколопзму як необхiдностi ставитися до природи не лише як до об'екта шдкорення, а й як до суб'екта непростого дiалогу.

Зростання щшьност невизначеностi, навантаженiсть персональних бiографiй потребами приймати ртення в таких ситуащях зумовлюють активiзацiю наукових розвiдок в напрямi пошуку теоретичних та методо-логiчних iнструментiв iнтелектуального осягнення таких ситуацш. Це розвiдки фiлософського, сощолопчного, антропологiчного, психологiчного спрямування, причому, важливо шдкреслити, межа мiж цими дисциплшар-ними подiлами стае все бшьш невизначеною. Екстремальнi ситуаци вимагають цшсних пiдходiв у 1х осмисленнi. Те саме можна сказати про теоретичну i практичну форми знання, як вже не можуть бути надто в^окремленими одна ввд одно1. М^цем 1х зустрiчi та взаемоперетину е, зокрема, осв^янсью практики, якi теж набувають особливого змiсту i форми в ситуаци суспiльства пiдвищених ризиив.

Науковою вiдповiддю на зазначенi виклики стала активiзацiя дослiджень в тому мiждисциплiнарному науковому напрямi, який затверджуеться шд загальною назвою «ризиколопя». Щ пошуки вiдрiзняються вiд iнших наукових розробок своею надзвичайною актуальнiстю i тим, що не стiльки призначеш для вдоволення людського прагнення до шзнання, скiльки мотивуються прагненням пошуку ресурсiв уникнення зростаючо1 загрози простому людському виживанню, що е наслвдком невпинно зростаючо! ризикованостi життя.

Затвердження ризикологи як окремого наукового напряму, що рекрутуе до сво1х рядiв науковцiв найрiзноманiтнiших дисциплiнарних належностей, можна вважати знаком зростаючо! усввдомленост необхвдност серйозно1 науково1 рефлекси з цього приводу не лише на рiвнi фшософських мiрку-вань, з яких, власне, ця рефлекшя починалася, а й нарiвнi мiждисциплiнар-них наукових пропозицш, дотичних до реально! повсякденно! практики виживання та прийняття ршення в ситуаци невизначеност та ризику. I тут слщ очiкувати висновив, якi можуть не вкладатися у стереотипи, що формувалися роками послвдовного поступу захщно! науки. Найперший з них — це апелящя до ращональност як основно! ознаки захщного способу життя. Пошуками контурiв ново! ращональност вже переймаеться як захщна, так i вiтчизняна фiлософська думка. Що означае бути ращональним у ситуаци граничного ризику? Чи можемо ми говорити про радикальну ввдмшшсть ращонально! та iррацiональноl поведiнки в такому випадку? I чи мае право на життя таке притаманне захвднш культурнш традици заперечення iррацiональностi, як основи людсько! поведiнки, шдживлене iдеею суспiльного прогресу очiкування близько! остаточно! перемоги ращональност над iррацiональнiстю? I якщо виявиться, що iррацiональ-

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

нiсть значною мiрою притаманна людинi в екстремальних ситуащях ризику, то чи е шляхи опанування нею на шдиввдуальному та груповому рiвнях? Опанування принаймнi на рiвнi теоретичного моделювання через розумш-ня ситуацiй та закономiрностей !! актуалiзацil. Що взагалi можна розумгги пiд висловом «опанування iррацюнальним»? Чи не е проблема пошуку ново! рацюнальност певною мiрою парадоксальною, бо вимагае визнання статусу ращонального за тим, що рашше було його протилежшсттю — iррацiональ-ним та неращональним.

Безумовно, ця робота не дае вичерпно! вщповвд на всi запитання, а лише вказуе на напрямок роздумiв та концептуальних поворо^в, що будуть пропонуватися нижче. Ми не будемо в даному разi далеко виходити за межi проблемного поля ризикологи та пов'язаних з цим осв^янських висновкiв.

З нашого погляду, поняттяризиковоiсвiдомостi мае бути одним iз ключо-вих в арсеналi ризикологiчних понять. Воно може стати за умови вщповщного уточнення змшту точкою перетину понятiйного забезпечення психолопч-ного, соцiологiчного, антропологiчного, культурологiчного поглядiв на ситуацiю ризику.

Якщо шд ризиковою свiдомiстю розумiти той стан сввдомосл, що супро-воджуе людину в ситуаци ризику та невизначеност^ то можна сказати, що цей стан свiдомостi втрачае свою часову та географiчну локальшсть i стае складовою сввдомост кожно! людини, незалежно вщ !! сощально-терито-рiальноl позици.

Спробуемо трохи уточнити, власне, смислове окреслення цього поняття.

Саме по собi родове поняття свщомосп е семантично дуже розмитим. 1снуе принаймш два рiзних контури його розумшня. Перший — це той, що ввдокремлюе свiдомiсть i несвiдоме й акцентуе увагу на притаманнш лише людиш здатностi до рефлекси з приводу подш як зовнiшнього, так i внутрш-нього свiту. Другий — це розумшня свщомост як того, що е суб'ективною протилежшстю об'ективнш реальностi. Така свiдомiсть структурно бшьш складна, мае в собi власне свiдоме, несвiдоме, пiдсвiдоме, надсвщоме. Саме таке розумiння буде використовуватися нами як вихщне.

Оскiльки йдеться про ризикову сввдомшть, то вже в самому термш закладено необхщшсть зiставити свiдомiсть та ситуацiю ризику. Тут можливi два варiанти: або вважати, що ризикова свщомшть — це складова свщомот як тако!, що актуалiзуеться в ситуацil ризику, !!, так би мовити шдсистемна складова, або вважати, що це шший стан функцюнування свiдомостi, шший модус !! поеднання iз зовшшшм свiтом. Саме останньо! точки зору ми будемо дотримуватися i спробуемо це нижче аргументувати.

Таким чином, понятшна дихотомiя, яка тут мае працювати, виглядае як протиставлення свiдомостi гомеостатичних, рiвноважних станiв i свiдомостi ситуаци ризику та невизначеностi. Це не частини людсько! свщомост^ а !! несумшш стани, рiзнi модуси активiзацil i органiзацil суб'ективного простору.

У межах ще! роботи нас найбiльше буде щкавити момент формування ршення щодо дт в ситуацИ невизначеност та ризику i як функщонально! складово! — ризиково! свщомость Ми зумисне не кажемо «прийняття ртення», бо за цим сто!ть уявлення про усвщомлешсть такого акту. Вважаемо, що саме ситуащя невизначеностi та ризику не дае змоги нехтувати процесами, що не контролюються нашою свiдомiстю (у вузькому розумшш слова), вiдбуваються в глибинах несвщомого, але суттевим, якщо не вирiшальним, чином впливають на кшцеве формування iмпульсу до дш, який i визначае поведiнку в ситуаци невизначеностi. Тому, говорячи про прийняття ршення, ми надалi будемо мати на увазi формування ршення шд дiею як свiдомих, так i неусвiдомлених чинникiв. I саме тут вже стае зрозумшим, що ми припускаемо неращональшсть (як наслщок неусввдом-леностi) дiй в ситуаци ризику.

Аргументащю необхiдностi саме такого бачення сутност ризиково! свiдомостi ми проведемо у двох площинах:

1. Розглянувши ситуацiю ризику та невизначеност через призму когт-тивного И осягнення. Шд когштившстю ми будемо мати на увазi все, що мае стосунок до знання про ситуацш в !! штегральному окресленш. Це знання про не! як розшзнавання (статичний аспект), знання про те, як iз нею поводитися (динамiчний аспект) i знання про те, як поповнювати знання з двох зазначених аспекпв (iнформацiйний аспект). При цьому шдкреслимо, не виключаючи тих складових знання, що присутш на рiвнi неусвщом-леному але вагомому для кшцевого формування iмпульсу до дИ. Основна iдея, що супроводжуватиме цю частину роботи, полягае в неможливост в такому разi моделювати когштивш процеси як процеси виключно послщовного, логiчного перебору варiантiв та рацiонального прорахунку як результату.

2. Розглянувши ситуацш ризику в !! сощальному вимiрi, спробуемо показати, що в раз^ коли в ситуаци ризику i високо! невизначеност опиняеться група людей, !хш стратеги виходу з не! не вщповщають стратепям iндивiдуалiзму, що значною мiрою впливае i на когнiтивнi процеси, знову ж таки унеможливлюючи !х переб^ у руслi виключно ращонального прийняття рiшення. Iндивiдуалiзм та ращональшсть виявля-ються пов'язаними мiж собою i можуть бути домiнуючими характеристиками гомеостатично! (неризиково!) свщомости Ризикова свщомшть змiнюе цi установки в бш бiльшоl iррацiональностi та колективiзму.

Методологiчним тдтрунтям намiчених розглядiв буде той шдхщ до моделювання процесiв рiзноl природи (в нашому випадку — когштивних i соцiальних), що вщкриваеться загальнонауковим нелiнiйним пiдходом до розгляду закономiрностей системно! динамiки. Саме ця методолопчна настанова, з нашого погляду, на даний момент найбшьш адекватна завданню вивчення ситуацiй шдвищено! невизначеностi, що й вiдповiдае ситуаци високих ризиюв.

У вiтчизняних та росшських наукових роботах ця загальнонаукова методолопчна стратепя розвиваеться пiд назвою синергетики або теори

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

самооргашзаци. У захвднш традици вона бiльше вiдома шд назвою теори катастроф, теори хаосу тощо. Смисловою та концептуальною квштесенщею цих пiдходiв е наголос на яиснш вiдмiнностi гомеостатичних та бiфуркацiйних станiв системно! динамiки. Ситуаци високо! невизначе-ностi — це i е ситуаци бiфуркацiйного поводження системи, !! виходу на бiфуркацiйнi стани з наступним переходом на шший режим функщо-нування. I не мае значення, про що йдеться — чи про поди в когштивному простора чи про змши у просторi соцiальних вiдносин.

Ризикова св^омкть у когнiтивному вимiрi. Когштивна обмеженiсть моделей рацiонального вибору

Сво! мiркування, спрямованi на реалiзацiю зазначено! вище мети, ми будемо вести в режимi критичного розгляду популярно! в сучаснш захщнш соцюлоги теори рацiонального вибору. Не заперечуючи результа^в ще! теори взагалi, !! дiездатностi у планi моделювання людсько! поведшки в ситуацiях сталих i рiвноважних, ми наведемо ряд аргументiв на користь того, що саме ситуащя невизначеност та пiдвищеного ризику е ^ею межею, за якою теорiя втрачае адекватнiсть. Це вiдбуваеться з ^е! причини, що перестають працювати основш принципи, на яких вона будуеться — прин-ципи рацюнальност та iндивiдуалiзму.

Починаючи з 80—90-х роив минулого сторiччя в захщнш соцюлоги значного поширення набув шдхщ, що мае загальну назву теори рацюналь-ного вибору. Концептуальне ядро цього шдходу становить уявлення про поведшку людини як таку, що вiдбуваеться на пiдставi рацiонального вибору. Провiдними теоретиками цього напрямку е А. Дауне, М. Олсон, Г. Беккер, Д. Коулман. Найбшьшого поширення напрямок набув у США, кра!нах Скандинави.

Характеризуючи теорш рацюнального вибору, один iз його основопо-ложникiв пише: «Теорiя складаеться iз принципу рацiонального i цшеспря-мованого поводження i намагаеться показати, як цей принцип, у сполученш з особливим сощальним контекстом, може пояснювати не тшьки поводження iндивiдуумiв, а й розвиток сощально! органiзацil»'.

Головнi методологiчнi принципи, на яких базуеться моделювання сощально! поведшки адептами цього напряму, можна позначити як принцип iндивiдуалiзму й економiчний принцип рацюнально! поведшки. !ншими словами, моделi поведiнки, що спостерiгаються у вузькш сферi економiчних вiдносин (де единим критерiем ефективностi дil е зиск, що обчислюеться у грошовш форм^, розглядаються як унiверсальнi, здатш покривати всю безлiч поведiнкових проявiв i соцiальних взаемодiй.

Для цього в рамках зазначено! теори використовуеться спещальний шструментарш, що формуеться як результат розширення економiчного

1 Коулман Дж. Капитал социальный и человеческий // Общественные науки и современность - № 3. - 2001. - С. 122.

поняття «каштал» до понять «соцiальний каштал», «iнтелектуальний каштал», «людський капiтал», «культурний i символiчний капiтал». Беручи свш початок вiд робiт П. Бурдье, цей понятшний ряд зазнав певних трансформащй у процесi адаптаци до потреб теори рацiонального вибору. «Я переслщую мету, що полягае у використанш економiчних принципiв ращонально! поведшки в аналiзi соцiальних систем. Концепщя соцiального капiталу — iнструмент, що допомагае виконати подiбний аналiз»¡, — зазначае Коулман. При цьому сощальний каштал розглядаеться як певний вид ресурсу, доступний сощальному актору, що може накопичуватися подiбно до звичайного кашталу в економiчних вiдносинах.

Поведшка людини водночас в рамках тако! теори розглядаеться як дiя, орiентована на досягнення визначено! мети, i в нiй присутнi двi форми ращональность

Перша — рацiональнiсть шструментальна, що забезпечуе вибiр мети вщповщно до принципу !! корисностi для шдивща. Друга — рацiональнiсть когштивна — полягае в тому, що для досягнення такого корисного результату дiяч робить певш аналiтичнi операци, оцiнюючи варiанти вибору вiдповiдно до критерш корисностi, вибираючи найоптимальнiший iз них.

1ншими словами, метою стае шдивщуальний зиск, його максимiзацiя, а засобом — розрахунок шляху тако! максимiзацil. При цьому зиск розумiеться у традищях американсько! i захщно! модершстсько! культури як успiх, для якого ^ею чи iншою мiрою може бути виставлений грошовий е^валент. При уважному розглядi, ми маемо м'яку редукщю всiх названих форм кашталу до кашталу фшансового.

Схему використання сощального капiталу Коулман описуе дуже прозо-ро. «Якщо А робить що-небудь для Б i думае, що Б вщповшть у майбутньому взаемшстю, це визначае очшування А i зобов'язання з боку Б. Таке зобов'язання може здшснюватися у виглядi «довiрчоl розписки», що знаходиться у А для пред'явлення Б. Щ «довiрчi розписки» складають основну частину кредиту, що мае А i який А може зажадати повернути в разi потреби. Але даний економiчний шститут не може шнувати без високого ступеня довiри серед членiв групи»3.

Такий шдхщ, на наш погляд, у певному розумшш навiть шокуе як для неамериканського культурного ареалу. Проте для сучасно! захщно! науки вш виявився дуже затребуваним. Але нашi заперечення щодо теори ращональ-ного вибору будуть пов'язаш не з культурно детермшованими особли-востями нашого мислення, а з рiзницею в ситуащях стабiльностi та невиз-наченость I, вiдповiдно, неможливiстю моделювати людську поведшку в ситуацiях стабiльностi та ситуащях невизначенога на пiдставi одних i тих самих моделей. Перехщ у стан ризиково! свiдомостi, що супроводжуе ситуаци пiдвищеного ризику, активiзуе iншi механiзми практичного

2 Там само. — С. 123

3Там само. — С. 127.

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

опанування ситуацieю — як на piBHi когнiтивному, так i на piBHi поведiнки та сощально! Ail.

Подивимося, що вщбуваеться в сферi когнiтивного в ситуаци ризику, яка породжуе ситуацiю когштивно! невизначеностi.

Один i3 основоположникiв синергетики, автор власне самого iMern цього напрямку, Герман Хакен, зробив грандюзну спробу зазирнути, як вш каже, в чорну скриньку, якою для нас е головний мозок людини, i змоделювати когнiтивнi процеси, грунтуючись на iдеях синергетики. Питання, чи е щ процеси продуктом мозку, чи свщомшть — бiльш широке поняття, наразi не е виртеним. Хакен вважае, що мозок е тим матерiальним носiем, де щуть пiзнавальнi процеси. Але таке припущення не вплинуло на результат роботи, бо моделювалися не процеси в нейронах, а саме процеси розшзна-вання ситуаци i виникнення штегрального знання на пiдставi опрацювання фрагментарно! шформаци.

Хакен вiдштовхувався вiд розбiжностей в поглядах синергетики й шших шкiл, що будують вiдповiднi модели Розбiжнiсть ця «виявляеться в тому випадку, коли ми аналiзуемо досить поширене уявлення про те, що мозок дiе на основi алгоритмiв як запрограмований комп'ютер. Ми вважаемо, що мозок дiе на основi самооргашзаци, що може використовувати алгоритми, а може !х i не використовувати. При традицшному пiдходi шформащя, що надходить, обробляеться послiдовно. При новому синергетичному пiдходi iнформацiя обробляеться в основному паралельно»4.

Для нас, з огляду на контекст наших розглядiв, найважлившою вида-еться змша уявлень про перебiг когнiтивних процесiв, що випливае з роботи Хакена. Щ речi вже давно вiдомi психологам, але тiльки зараз з'явилася можлившть !х описати, спираючись на строгий формальний апарат i вписати у кросдисциплшарний синергетичний дискурс.

Як ми розшзнаемо образи, ситуацiю в цшому? Якщо дотримуватися рацю-нально! когштивност^ то це мае вщбуватися шляхом усе бiльш докладного вивчення деталей, виявлення ознак, що цш ситуаци вщповщають. Але, як показав Хакен, найчастте розпiзнавання йде всупереч деталям. «Яким чином виникае штерпретащя? У XX столiттi знаменитий нейрофiзiолог Екклс разом з фiлософом Поппером написали книгу «Я i його мозок» (Self and its Brain), у якш певною мiрою представили Я як програмшта, а його мозок як комп'ютер»5, — каже вчений. Сам вш дотримуеться протилежно! точки зору. Вш думае, що за штегральну штерпретацш ситуаци не вщповщае якийсь органiзуючий центр, який обробляе шформацш, що надходить, — своерщний мозковий комп'ютер. Iнтерпретацiя виникае як результат самооргашзаци у просторi окремих квантiв знання. Саме тому вш застосовуе до аналiзу когштивно! активной апарат синергетики як найбшьш розроблено! теори самоорганiзацil.

4 Хакен Г. Принципы работы головного мозга: Синергетический подход к активности мозга, поведению и когнитивной деятельности. — М., 2001. —С. 18.

5 Там само. — С. 13.

Ситуащя вибору та ухвалення рiшення, найсуттевша для нас у роботi Хакена, розглядаеться ним як одна iз центральних. Аналiзуючи ситуацiю ухвалення ртення, ми рано чи пiзно дшдемо висновку про неповноту наявно! шформацп. Таке трапляеться регулярно — ввд побутових моментiв, до важливих економiчних i полiтичних рiшень. У раз^ коли ця неповнота незначна, ми можемо нею знехтувати. Але в ситуаци високо! невизначеност виникае ризик прийняття невiрного рiшення як наслщок неможливостi однозначного моделювання ситуаци, конфлшту можливих iнтерпретацiй. «Користуючись математичною термшолопею, можна сказати, що проблема ухвалення ршення некоректна. Дуже часто ршення доводиться приймати у конфлiктних ситуащях. 1з проблеми ухвалення рiшення випливае, що в загальному випадку наявним е широкий вибiр i чималий репертуар дш» '.

Хакен використовуе аналогiю мiж прийняттям рiшень i розпiзнаванням паттернiв у ситуаци зорового сприйняття. Якщо мiж тим, що ми знаемо про ситуащю i тим, що нам потрiбно знати для ртення, iснуе розрив, то ставиться питання — як ми компенсуемо ввдсутню шформащю.

Рацiональний перебiр варiантiв, порiвняння з попереднiми ситуащями у процесi такого перебору, породжуе ситуащю розгалуження з усе нароста-ючим числом можливих комбшащй. «Ми переконаш, що в нашому пiдходi проблему розгалуження можна обiйти, рiзнi можливостi можуть бути врахованi паралельно»7. У властивих людинi формах когштивност ситуацiя нiбито охоплюеться вiдразу цшсно, й iнтерпретацiя !! як виявлення основного змшту з'являеться як самооргашзащйно виникле узгодження всiх сигналiв, що надходять, у виглядi смислових паттершв.

Уявлення про нашу когштившсть, грунтоване на послiдовному переборi лише ращонально досяжно! шформаци, закладено в моделi шахового комп'ютера. «Секрет усшху шахового комп'ютера — у його швидкодп: за короткий час вiн встигае проаналiзувати величезну кiлькiсть ходiв. Спосiб дИ шахового комп'ютера повшстю вiдрiзняеться вiд того, як дiе квалiфi-кований шахiст: комп'ютер дiе не стiльки iнтелектом, скiльки грубою силою» — стверджуе Хакен8. Мозок обробляе шформащю набагато повшь-шше вщ комп'ютера (це ми бачимо на прикладi швидкостi звичайного рахування). Але оскшьки робота йде в паралельному режим^ то такi непо-сильнi комп'ютеру задачi, як розшзнавання образiв, мозок вирiшуе практично миттево.

Але що таке паралельне мислення? Це й е альтернатива послщовному, ращональному мисленню. Саме паралельшстю, полiфонiчнiстю, на думку ЛевьСтроса, вiдрiзняеться мiфологiчна свiдомiсть, що спираеться не на ращональш мисленневi процедури, а складаеться з образно-емощйного матерiалу. !! ще позначають як мiфо-поетичну свiдомiсть.

'Там само. - С. 282.

7 Там само. - С. 290.

8 Там само.

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

Таким чином, ми можемо стверджувати, що в ситуаци невизначеност та шдвищеного ризику нашi когнiтивнi процеси набувають якшно iнших характеристик, переходячи з режиму повшьного та послвдовного опануван-ня ситуаци, в режим паралельного !! вщстеження, з використанням рiзних каналiв такого вiдстеження. Понятшне, емоцiйне, образне, чуттеве, свь доме, несввдоме починають дiяти одночасно, до того часу, як iз цього хаотичного потоку не з'явиться, в результат спонтанно! самооргашзаци iнформацiйних кван^в, цiлiсний образ ситуаци. Але вш вже становить не понятiйно-рацiональну модель, а мае у своему складi той же матерiал — поняття, емоци, образи, переживання. Саме це i можна вважати результатом роботи ризиково! свщомост i вихiдним пунктом прийняття ртення про поведiнку в ситуаци ризику та невизначености

lндивiдуалiзм як соцiальне обмеження можливостей теорм рацiонального вибору

Якщо в когштивнш площинi ситуацiя ризику заперечуе дiездатнiсть моделей рацiонального вибору через заперечення когштивно! рацюналь-ностi як адекватного шструмента опанування ситуацiею на рiвнi знання, то в соцiальному вимiрi межi адекватностi теори рацiонального вибору ситуа-цiя ризику прокладае через заперечення спроможност iндивiдуалiзму як сощально! настанови породжувати адекватнi поведiнковi стратеги.

Iндивiдуалiзм е, як ми зазначили, необхвдною умовою рацюнально! поведiнки. Щ моделi апрiорi припускають, що людина дiе виключно у сво!х штересах. Роблячи комусь послугу, вона не переймаеться штересами шшо-го, а переслщуе лише власнi цiлi, заробляючи сощальний капiтал. Якщо до певного часу щ моделi бiльш-менш ввдповщали реалiям захiдного суспшь-ства, i iндивiдуалiзм та рацiональнiсть мали всi пiдстави вважатися його надiйним фундаментом, то зараз ситуащя рiзко змшюеться.

Про тi глухi кути, у як заходить iндивiдуалiзоване суспiльство, яскраво пише польсько-англшський соцiолог 3. Бауман. Вш звертае увагу на те, що з одного боку, навички колективiзму практично втрачеш в суспшьств^ що сповiдувало iндивiдуалiзм як едино вiрну життеву стратегiю. А з шшого боку, тi ризики й невизначеност^ перед якими опиняються люди, не залишають варiантiв для рацюнального вибору. Виявляеться мiнливою сама шструмен-тальна мета (люди не знають, чого прагнути в першу чергу), i рацюнальний когнiтивний прорахунок не може бути зробленим у принципа Природна спроба шдсилити iндивiдуальнi прагнення колективними натикаються на ввдсутшсть подiбних навичок. «Перспективи iндивiдуалiзованих особис-тостей, що заново шукають собi мшця в республiканських iнститутах громадянства, неясни Знову виходити на публiчну арену !х змушуе не стiльки пошук спшьних проектiв i способiв визначити поняття спшьного блага i принцишв спiльного iснування, скiльки висока потреба учас^ в "мережi": обмiн штимними подробицями стае кращим i ледве чи не единим

способом побудови суспшьства, що залишився»9. Почуття невизначеностi, з погляду сощолога, е всепроникним i пiдсилюеться тим, що усе бшьше фактiв сучасного життя працюють на утвердження людей у думщ, що ш у свiту в цшому нi в кожно! людини окремо немае майбутнього, що наявш навички поведшки не можуть обслуговувати таку ситуащю довгий час, i сви стае усе бiльш непiдконтрольним. А це виключае можлившть «правильно розрахувати наслщки тих чи iнших дш. Сьогоднi ми живемо в атмосферi постiйного страху»10.

У ситуацп невизначеност i страху стратегiя iндивiдуалiзму виявляеться неспроможною. Що ж вщбуваеться в цьому випадку? Спробу знайти ввдповвдь на це питання ми знаходимо в шшого вщомого соцiолога, що визначае сучасне захщне суспiльство разом з Бауманом у термшах суспшьства ризику i невизначеностi — Ульрiха Бека. Соцiолог фiксуе появу особливих сшвтовариств. Появу нiким не заплановану, спонтанну, яку вш називае спшьнотами страху, основою створення яких аж шяк не е ращональний вибiр. «Рушiйна сила суспiльства ризику виражаеться фразою "Я боюся!" М^це спiльностi нестатку займае спiльнiсть страху. Тип суспшьства ризику маркуе в цьому смислi епоху, в якш виникае i стае полiтичною силою спшьнота страху. Дотепер страх не був основою ращо-нально! дп. Чи справедлива ще ця гiпотеза?»".

Такi спiльноти характеризуються тим, що належшсть до них не е формальною й шнуе на рiвнi емоцшно! прив'язаностi та глибинно вкоршено! iдентичностi (те, що за Тьошсом вiдрiзняе спiльноту вiд суспшьства). А це корелюе з вщповщними станами сввдомосл. I головною характеристикою тут можна вважати наявшсть саме спшьноти остi, а, вiдповiдно, орiенто-ваностi на спiльнi, а не лише шдившуальш цiлi. Таку настанову прийнято позначати як колективштську.

Ми не будемо обговорювати питання, що чому передуе — змши в когш-тивнш площинi змiнам у сощальних стосунках чи навпаки. Швидше за все, зв'язок тут не причинний, а корелятивний. Фактом е те, що належшсть до тако! спшьноти вимагае, як виявляеться, пе! ж форми когштивност^ що й невизначешсть в ситуацп ризику. Ращональшсть поеднуеться з шдивь дуалiзмом, але виявляеться неадекватною в ситуацп появи колективштських поведшкових установок . Обговоримо це докладшше.

Рацiональний вибiр з математично! точки зору адекватно моделюеться за допомогою методiв теори ^ор. Будь-яка ситуацiя вибору може бути представлена як ситуащя гри, де шдивш е одним з партнерiв, а ситуацiя в !! сукупнот представляе його супротивника. Завдання гравця — прорахувати i обрати най оптимальшший хiд. I саме тут виникае перша проблема, що дае

9 Бауман 3. Индивидуализированное общество/ Пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. — М.: Логос. - 2002. - 390 с. - С. '3.

10 Там само.-С. 104.

11 Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну/ Пер. с нем. В. Седельника и Н. Федооровой; Послесл. А. Филлиппова.—М.: Прогресс-традиция, 2000. — 384 с. — С. '0.

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

змогу говорити про обмежешсть моделей рацiонального вибору. У ситуащях колективно! поведiнки змоделювати кроки окремого гравця виявляеться непросто. Там моделi не можна будувати, виходячи з того, що груповi й шдивщуальш цш збiгаються. Це далеко не завжди так. А отже рано чи шзно гравець повинен буде стати перед дилемою — або стати зрадником, обравши тактику поводження, спрямовану на досягнення шдиввдуально! вигоди, що розходиться з колективною, або дiяти iррацiонально в сми^ розглянуто! шструментально! рацюнальност i шти врозрiз iз уявленнями про власну користь. «Формальний результат аналiзу по методу теори iгор обмежуе масштаб рацюнального вибору. 1снуе серiя явищ, що виходять за рамки !! аналiзу. Наприклад, класовi конфлiкти, оргашзаци по iнтересах, де переслiдуеться швидше колективне, нiж iндивiдуальне благо», — вщзначае росiйський соцiолог В. Култигш".

Проте прихильники теори рацiонального вибору продовжують наполягати на можливост опису переважного числа поведшкових актiв саме в термшах такого пiдходу. Култигш вказуе на одну слабку сторону аргумен^в, що наводяться в цих випадках — розгляд поди вибору шбито з погляду зовшшнього спостер^ача. При цьому ми вже маемо справу не з реальною ращональшстю, яка е очевидною тшьки в суб'ективнш перспективу а з рацiоналiзацiею того, хто коментуе ситуацiю. «Теори рацiонального вибору прагнуть додати змшту соцiальним практикам, приписуючи !м рацюнальшсть ex post factum (уже шсля того, що сталося). Чим бшьш iррацiональна практика, тим бiльше значною е спроба показати, що вона насправдi ращональна ... З того, що щ практики можуть бути вписаш в рацiональний нарратив, зовшм не випливае, що емпiрично доведено валщшсть теори рацiонального вибору»13.

Схожий аналiз ми знаходимо в роботах шшого росiйського суспшьство-знавця А. Блшова, що теж звертаеться до теори ^ор як моделi шдившуальних поведiнкових стратегiй i доходить висновку, що рiвень адекватностi таких пiдходiв рiзко падае у випадку ситуацш колективно! поведiнки. Прогно-зувати поведшку людини в такому випадку, грунтуючись на припущеннi про його очшувану рацiональнiсть, виявляеться неможливо. «Як тшьки ми переходимо вщ самотнього дiяча до взаемодil двох чи декшькох осiб, ситуацiя, як правило, виходить з шд контролю моделi максимiзацil корис-ностi (принаймнi в тому вигляд^ в якому вона формально розроблена для випадку одного дiяча)» — пише Блiнов14. Це дае змогу йому зробити висновки цшшсного характеру, що суперечить уявленню про iррацiональ-шсть як про щось апрiорi негативне i таке, що потребуе безумовного усунення iз практики прийняття ршень цивiлiзованою людиною. В iррацiо-нальностi Блiнов справедливо вбачае шдстави для соцiальноl синергil, що

12 Култыгин. В. П. Теория рационального выбора // СОЦИС. — № 1. — 2004. — С. 33.

13 Там само. — С. 34.

14 Блинов А. Л. Синергетика коллективной иррациональности // Философия науки.— Вып. 8. — Синергетика человеческой реальности. — М., 2002. — 428 с. — С. 38.

виявляеться в колективностi як формi синерпчно! кооперативностi. «Лока-лiзована колективна когштивна iррацiональнiсть мае позитивну цiннiсть, тому що дае можлившть рацiональним у вах вiдносинах iндивiдам уникнути спокуси зрадництва й усшшно спiвробiтничати в штересах усiх учасникiв ситуаци»15.

Дотепер ми говорили про ту опозищю претензи теори рацiонального вибору моделювати ус форми сощально! поведiнки, що вибудовуеться в рамках наукового дискурсу. Але справедлившть альтернативних пiдходiв може стверджуватися й у просторi сощальних практик, що не чекають науково! легггимацп.

Якщо Бек говорить про спiльноти страху тiльки як результат сво!х теоретичних висновкiв, то в нашому суспшьсга ми маемо сумну можлившть спостерiгати !х емпiричну присутшсть. Яскравим зразком таких спiльнот е спшьноти чорнобильських самоселiв. Унiкальна постчорнобильська ситуа-цiя, породивши ситуацiю ризику та невизначеност^ послужила тим грунтом, на якому утворилися щ спшьноти страху.

Сощологи вже багато роив ведуть спостереження за людьми, що прожи-вають у тридцятикшометровш чорнобильськш зонi за сво!ми законами, як практично не мають шчого спiльного з законами, що регулюють «поза-зоновi» соцiальнi вiдносини.

Домшування мiфологiчноl складово! у свiдомостi жителiв зони, ввдсут-нiсть iнтенцiй до ращонального осмислення ситуаци, блокування безумов-но правдивих як для зовшшнього спостерiгача iнформацiйних повiдомлень (про рiвень забруднення середовища i землi, про необхщшсть медично! профiлактики) говорить на користь того, що ращональний вибiр займае в життевих стратегiях члешв таких спiльнот дуже мале мшце'М такi практики стають усе бшьш поширеними. !х неможливо скасувати, оголосивши незаконшсть i нецивiлiзованiсть з огляду на iррацiональнiсть та повернення до арха!чного колективiзму. А тому треба вивчати i намагатися зрозумiти !х природу.

Ризикова свiдомiсть

в соцюсамооргашзацшних контурах розгляду

Спробуемо це зробити, скориставшись уявленням про наявнiсть в суспiльствi процесiв соцiальноl самоорганiзацil, внаслшок яких i виникають подiбнi спшьноти як спонтанна реакщя суспiльства на ситуащю пiдвищеного ризику та невизначеность Ризикова свiдомiсть супроводжуе процеси сощально! самоорганiзацil в !х бiфуркацiйнi моменти. I тут iррацiо-нальнiсть не може бути вшокремленою вiд колективност^ одночасно з чим суб'ективне вже не може виокремитися вш штерсуб'ективного. Соцiальна

15 Там само. — С. 52.

16 Бевзенко Л. Феномен чорнобильских самосел1в. Самооргашзацшна штерпретащя.//Чорно-биль [ соц1ум. —№ '. —2000 — С. 173—184; Бевзенко Л. Сощальш контури формування моделей життед1яльност1 чорнобильських самосел1в // Чорнобиль [ сощум. — № 9. — 2003. — С. 145—170.

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

самоорганiзацiя породжуе iнший тип соцiальностi, iнтерсуб'ективностi, а свщомшть (в розумiннi суб'ективнiсть) при цьому починае функщонувати в режимi ризиково! сввдомосл.

Основу запропоновано! автором концепцп сощально! самооргашзацп становить уявлення про сощальш змiни як такi, що вщбуваються неперерв-но, але ця неперервшсть не е однорiдною в чась У певнi перiоди суспшьно! штори такi змiни не виводять сощальну систему за межi !! вщносно стабшь-ного, гомеостатичного стану, в той час, коли у кризов^ бiфуркацiйнi перiоди змши мають бшьш радикальний характер, змiнюючи докоршно весь системний соцiальний порядок.

1нтегральний малюнок сощально! впорядкованостi в кожний момент часу стае результатом поеднання дИ оргашзацтних та самооргатзацшних механiзмiв сощальних змш, що дае змогу будь яку реальну актуальну сощальну структуру уявляти як таку, що мае у сво!й основi як орган1зацтну, так i самоорган1зацшну структурну складову. Аналiз реальних структур за принципом наближеност до оргашзацшного чи самооргашзацшного полюса дае змогу вводити на !х множинi певну типолопзащю i з цього робити висновок про тип шнуючого в них сощального порядку, сощально! взаемодп та тип включеност iндивiда в щ структури. Межi !х домiнування пов'язаш з суспiльними станами, що можуть характеризуватися як стабшьш — з одного боку, i як кризовi — з iншого. Органiзацiйнi мехашзми досить успiшно працюють в першому випадку, а самооргашзацшш набува-ють бшьшо! ваги у кризових, бiфуркацiйних станах суспiльного поступу. Ситуаци шдвищено! невизначеностi та ризику, що е предметом ще! роботи, з'являються саме в бiфуркацiйнi моменти соцiальноl шторп.

Самоорганiзацiйнi структури-спiльноти нiбито народжуються з самого сощального середовища, мають здатшсть до того, що зветься самодобудо-вуванням за рахунок сили тяжшня, атрактивносту що дiе на елементи систе-ми (у випадку сощальних систем — на окремих шдиввдв). Реконструкщя таких структур в сощальному середовищi привела автора до думки, що вони мають характер актив1зованого натовпу, Ярового або мiфологiчного сощального середовища17. Але це той ракурс розгляду, який можна позначити як об'ективний, з позицп зовшшнього спостер^ача. Для мети, що ми пересль дуемо в цш роботу нам потрiбно звернутися до суб'ективного вимiру i подивитися, як виглядае включешсть до такого роду структур з точки зору шдивща, що до них належить.

У психолопчному просторi оргашзацшш процеси соцiального струк-туроутворення, що е цiльовими (у сенсi наявностi як цiлi, так i соцiального суб'екта цiлепокладання) спираються, насамперед, на нашу ращональшсть, здатшсть до щлепокладання, умiння дiяти алгоритмiчно, послiдовно, спiввiдносити iдеальний план з реальними дiевими актами. Свiдомiсть у !! анал^ичнш, розумовiй даностi становить основну опору оргашзацп.

17 Бевзенко Л. Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. — К.: Ин-т социологии НАНУ, 2002. — С. 193—243.

Планомiрнiсть, логiчнiсть, проективнiсть мислення, рацiональнiсть, уяв-лення про детермiнiзм i каузальшсть, що керують подiями, зумовлюе участь людини в оргашзацшних структурах.

У розпорядженш самоорганiзацiйних механiзмiв сощально! упорядко-ваностi знаходяться переважно неусвiдомлюванi психiчнi змiсти, наша iррацiональнiсть, почуття, переживання, здатшсть до паралельного мислення.

Для окремого шдивща включенiсть в оргашзацшну або самооргаш-зацiйну сощальну структуру постае рiзною якiстю штерсуб'ективност^ рiзною якiстю соцiальностi.

Оргатзацшна тканина сощальност може бути визначена як така, що складаеться з окремих рольових позицш, як визначаються незалежно ввд iндивiда, що !х займае. Для оптимального шнування оргашзацшно! струк-тури iндивiдуальнi характеристики, що не вписуеться в рольовi приписи, мають бути максимально зшвельоваш, i взаемодiя мiж членами тако! структури вщбуваеться на рiвнi саме рольових масок, того, що К. Юнг називав «персоною»18. У таких структурах шдиввдуальне та сощальне далеко не зб^аються i соцiальнi норми сприймаються як зовшшш обмеження, не iнтерiоризованi, але необхвдш до виконання через зовшшнш соцiальний контроль. Контури, якими «Я» повернуто до структури е чикими i сталими, !х змiна може бути пов'язана зi змiною позицil-ролi в рамках структури. У певному розумшш персона змушуе людину до лицедшства, але це не та гра, через яку проявляе себе самооргашзащя. Це нав'язана гра, а Хейзинга свого часу наголошував на тому, що грати не можна з примусу19. Це усвщомлена необхщшсть робити певш жести, але вщсутшсть парадоксального вщчуття свободи вибору в ситуаци дотримання шрових правил, яке е неодмшним атрибутом справжньо! гри.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Самооргатзацшна тканина сощальност утворюеться на пiдставi не ролi, а щентичност в розумiннi переживання людиною свое! тотожност з певним соцiальним цшим. В цьому випадку в психолопчному просторi iндивiда iнiцiатива переходить до внутршнього персонажа, якого Юнг iменуе як «замiсть». Це абсолютна ушкальшсть людини, пов'язана як з !! свщомштю, так i з !! несв^омим. Тому iдентичнiсть не може виникати на пiдставi свiдомого ршення — свiдомiсть може контролювати несвщоме лише в дуже окремих для нашо! культури випадках глибоко! внутршньо! рефлексп, в результатi чого людина досягае стану, що Юнг його позначав як «шди-вщуащя». У самооргашзацшних структурах iдентичнiсть виникае як наслщок атрактивностi, сили тяжiння, що справляе структура на людину. Тяжшня гри, мiфу, натовпу i е такою атрактившстю, якiй дуже важко опиратися i яка завжди набувае вигляду не зовшшнього велiння, а сильного внутршнього iмперативу, власного бажання.

Юнг К. Г. Психология бессознательного. — М., 1994. — С. 240.

Хейзинга И. Homo Ludens. В тени завтрашнего дня. — М.: «Прогресс», 1992. — С. 20.

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

Контури «Я» в рамках самооргашзацшно! структури е розмитими, внутршньоструктурш взаемостосунки вiдкритими, особистiсними. Гра, через яку переважно являе себе самооргашзащя, при всш жорсткостi правил, залишае для сво!х учасникiв великий прос^р для iнiцiативи, не регламентуе !х дп бiльше, нiж позначено правилами, мотивуе не стшьки результатом, скшьки самим процесом взаемоди, що робить такого роду сощальшсть значно мщшшою в порiвняннi з сощальшстю органiзацiйною, яка виникае внаслiдок функцюнальних навантажень на структуру i мотивуе до дп результатом виконання функцюнальних задач. Зазначимо, що в даному разi говорячи про гру, ми виходимо за межi того, що осягаеться математичним моделюванням, про яке йшлося вище. Йдеться про командш ^ри, але з перспективи окремого сощального актора.

Змщнюе самоорганiзацiйну сощальшсть i те, що рольове шдключення до сощально! структури е дискретним в часi i виникае лише на час виконання рольових обов'язмв, в той час, як самооргашзащя через щентичшсть забезпечуе неперервний зв'язок iз членом структури. Як зазначав Хейзинга, iгровi асощацп не розпадаються довгий час шсля закшчення гри20. Вiдчуття близькостi, прив'язаностi у тих, хто колись був в однш ^ровш командi, залишаеться на довп роки i тому в житт ми знаемо безлiч прикладiв.

Усi цi розбiжностi мiж оргашзащею та самоорганiзацiею в !х суб'ектив-ному вимiрi для нас важливi тим, що належнiсть до оргашзацшно! структури i той тип сощальност та iнтерсуб'ективностi, що цьому вщповщають, не налаштовують iндивiда до прагнення колективних форм дп. Колективютсь-ка настанова не притаманна людинi оргашзацп вже через природу тако! структури, яка е агрегативним утворенням i не демонструе властивостей емерджентносту що виникають неадитивним чином i е характеристикою структури як цшого, яке «бшьше за суму сво!х частин». Навпаки, само-органiзацiйна структура, самооргашзацшна соцiальнiсть тримаеться саме на колективносту поштовху до участi в нш, пов'язаному з неусвiдомленим, з архетипами колективного несвщомого, якi через нашу самшть впливають на нашi сощальш дil.

Оскiльки iсторично склалося так, що колектившсть, колективiстськi установки в нашш сучаснiй суспiльнiй науцi часто асощюються з часами тоталiтаризму та притаманного йому швелювання особистостi, треба сказати кшька слiв про те розумшня колективностi, яке ми вкладаемо в це поняття, говорячи про самооргашзацшш структури. Йдеться якраз про протилежне тому, що називають колективiзмом тотал^арних часiв. Маемо на увазi колективiзм команди, що грае разом, колективiзм не загально! безвiдповiдальностi, а навпаки — стимулюючо! вщповщальнот за товари-шiв по командi. Розмитшть меж «Я» формуе вiдчуття шшого як до певно! мiри частини самого себе. Там стосунки мiж елементами структури в синер-гетищ позначаються як «синергiзм», i синергетичний колективiзм нiколи не

20 Там само. — С. 23.

виглядае як рух шеренги солдат, а е складним кооперативним, когерентним утворенням. У рамках тако! колективност функщональна взаемозамщу-ванiсть невисока i тому затребувашсть кожного учасника колективу не дозволяе швелювати його унiкальнiсть.

Таким чином, можна шдсумувати, що кооператившсть, когерентнiсть самоорганiзацiйних структур виявляе себе як колектившсть — реальна, а не агрегативна. Одновимiрнiсть агрегативно! зв'язаност замiнюеться на багатовимiрнiсть, що спираеться на полiфонiчнiсть паралельно!, мiфологiчноl лопки, де каузальностi протисто!ть синхронiзм.

А тепер повернемося до поняття сощального кашталу, що е складовою теорп ращонально! дп. Вiдповiдно до Коулмана, як зазначено вище, сощаль-ний каштал — це такий же ресурс, як i фiнансовий каштал, i користуеться людина ним так само, як користуеться грошима, але замшть товару тут пропонуеться певна послуга, на яку в майбутньому отримувач мае вщповш-ти теж послу гою, про що дае розписку (справжню або уявну). Таке розумшня сощального кашталу не виводить нас за межi прагматизму та ращональност оргашзащйно! структури, процеси обмшу, що вщбуваються виключно в горизонтальнш сощальност^ мiжiндивiдуальних стосунках, де вiдсутнiй вимiр колективностi.

Перешкодою на шляху використання поняття сощального кашталу для моделювання стосунюв у самооргашзащйних структурах е наявшсть у них колективiзму i домiнування мотиву колективного успiху над шдивщуаль-ним. Екстремальним прикладом може бути акт самопожертви заради спшьних щлей. В термiнах соцiального кашталу це не можна зрозумгти, бо набуваючи таким актом великого сощального кашталу (послуга всш спшь-нот i кожному !! члену окремо), той, хто здшснив його, не може отримати вщповщно! послуги. Звичайна операщя обмiну вже не спрацьовуе. Само-пожертва е результатом не ращонального прорахунку, а продуктом iррацiо-нальностi ризиково!, кризово! свiдомостi, яка парадоксальним чином таку поведшку визначае як оптимальну.

Для того, щоб вщ сощально! самоорганiзацil знову повернутися до ризиково! свщомост^ що залишаеться для нас основним предметом обговорен-ня, звернемося ще до одного поняття, без якого не можна описати процеси сощально! самооргашзацп. Це поняття сощально! бiфуркацil — того стану суспшьства (соцiальноl системи, соцiального середовища), коли внутршш зв'язки мiж його членами доходять до меж^ за якою це суспшьство вже не може шнувати в тiй якот соцiального порядку, яка передувала сощальнш бiфуркацil. Такий стан виникае тод^ коли рiвень невизначеностi (а вщпо-вiдно — ризикованостi) життя стае граничним. Таким чином, ми можемо сказати, що спонтанш форми сощального порядку, що е наслщком сощально! самооргашзацп, виникають в точках сощально! бiфуркацil внаслщок активiзацil ризиково! свщомост^ яка руйнуе межi мiж рацiональним та iррацiональним у ситуацп прийняття рiшення, переводить людей з режиму пошуку шдивщуальних шляхiв виходу на режим об'еднання у спшьноти, що

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

протистоять невизначеност та пiдвищеному ризику. Ситуацш ризику та невизначеностi ми, шшими словами, можемо позначити як ситуацш сощально! бiфуркацil.

Висновки

Спробуемо шдсумувати сказане у виглядi ввдповвдей на такi запитання:

1. Який висновок зi сказаного можна зробити у зв'язку з проблемою ризимв i вибором iндивiдом стратеги поводження в разi позначення ситуаци як ситуаци ризику? Наскiльки спроможна теорiя рацiонального вибору пропонувати такi пояснення?

2. Ям загальнi висновки методолопчного та аксiологiчного порядку можна зробити, спираючись на запропонований шдхш i що це дае в плаш трансформаци теоретичних та практичних пiдходiв до проблеми сучасно! освiти.

Стосовно першого питання. Якщо ситуащя постае як ситуащя ризику та невизначеност для окремо! людини, то активiзована в цьому разi ризикова свшомшть з !! iррацiональнiстю та збшьшенням колективiстських установок може виглядати як певна патолопя. У разi ж, коли ситуащя розшзнаеться як ризикова багатьма людьми одночасно, i з якогось моменту ризик усвщомлю-еться (а вiрнiше — переживаеться) як спшьна загроза, активiзацiя ризиково! свщомост призводить до активiзацil свiдомостi мiфологiчноl, утворення спiльнот самоорганiзацiйного типу, що грунтуються на певних загальних мiфах. Стратегiя дiй, спрямованих на опанування та управлшня ризиками стае вже колективною. Напрямок цих дш може бути рiзним, i часто малоочшуваним та прогнозованим навiть для самих суб'ек^в дп.

У сферi когштивного, те, що в Хакена моделюеться як паралельна обробка шформаци, нам вшомо як шту!тивне, асоцiативне, безпосередне знання. Воно ж сполучене з тим, що ми називаемо мiфологiчним, мiфопоетичним, художшм, i асоцiюеться бшьшою мiрою з iррацiональ-нiстю, шж iз рацiональним опануванням ситуацiею. Роботи Хакена вшкри-вають шлях до розумшня того, що така когштившсть i такий спосiб ухвалення ршення не тiльки не пiде в забуття, а навпаки — ще чекае свого вщродження i нового визнання. I вш значно бшьшою мiрою супроводжуе процес прийняття ртення у критичнiй ситуацil, нiж перебiр варiантiв, що вiдповiдае рацiональному вибору.

Теорiя рацiонального вибору може обслуговувати аналiз тих форм людсько! поведшки, якi породжують органiзацiйнi форми сощальних впорядкованостей i вiдповiдають органiзацiйнiй складовш соцiальних вiдносин. !х можна позначити як послшовно лiнiйнi, оскiльки передбача-еться, що поведiнка когнiтивна (аналiз ситуацil) передуе соцiальнiй поведiн-щ, ведеться по алгоритмах послiдовного, покрокового прорахунку варiантiв. На противагу цьому самооргашзацшш форми соцiального порядку виникають у точках рiзко зростаючо! невизначеносту ситуацiях соцiальноl екстремальностi, ризику, де подiбне ухвалення рiшення виявляеться

неможливим. На соцiальнiй поверхнi виникають колективнi само-оргашзащйш феномени, моделювання поведiнки в яких за допомогою теори рацiонального вибору неадекватне.

На наш погляд, феномен чорнобильських самоселiв, який ми згадали вище, можна розглядати як один iз яскравих прикладiв неочшуваного варiанту колективного управлiння ризиками в ситуаци рiзкого збiльшення невизначеностi та активiзацil ризиково! свiдомостi¡1. Звертаючись до нього ще раз, ми хочемо шдкреслити наявшсть яскравих соцiальних практик, породжених ризиковою свщомштю. Неочiкуваними такi дп стали тому, що самi очiкування вибудовуються на пiдставi певних моделей розумшня ситуаци. I в рамках моделей, близьких до моделей ращонального вибору, спрогнозувати цей феномен не було можливим. Сама аварiя для тих, хто попав у зону !! найбшьшого впливу, породила ситуащю високого ризику та невизначеность Звичайш поведiнковi паттерни, що обслуговували повсяк-денне життя людей, тепер заперечувалися як неадекватно Поводження iз землею, тваринами, пов^рям, водою, лiсом, рослинами — все з розряду рутишзованих практик перейшло у практики проблемш, як вимагали змiн. Варiанти змш не були однозначними, що шдсилювало невизначенiсть та ризики вибору. Саме переселення в iншi райони не зняло ще! невизна-ченостi, але й додало невизначеност у сощальш практики. Усе це i мало наслщком активiзацiю ризиково! свiдомостi, результатом чого став феномен, вщомий шд назвою «самосели». Самосели — це спшьноти, що само-оргашзащйно виникли як логiчний результат активiзацil ризиково! свщо-мостi в ситуаци сощально! невизначеностi. Нерацiональнiсть виборiв тих, хто приймав ртення про повернення в зону радiацiйного забруднення для постшного проживання, може вважатися неадекватною лише за умов, що ми дивимося на них шд кутом зору моделей прийняття ршень в ситуаци стабшьность Цей феномен стае зрозумшим, якщо ми допускаемо можли-вшть переходу свiдомостi в шший стан i можливiсть змiни механiзмiв прийняття рiшень в ситуаци шдвищеного ризику та невизначеностi.

Друге питання. Ситуащя сучасних ризикiв, що все бшьше глобалiзуется, не е такою, яко! можна зовшм уникнути. Сусшльна рефлексiя з цього приводу може бути шдставою для пошуку ресурсiв, що !х мае суспiльство для вибудови стратеги поводження в щй ситуаци. Ризикова свщомшть, !! актуа-лiзацiя та iнституцiоналiзацiя мае стати одшею iз серйозних суспiльних проблем, до яких шститут освiти мае залучитися чи не в першу чергу.

Група росшських вчених, яю працюють у цiй галузi, порiвнюють таку свiдомiсть з оборонною свщомштю, що входила у стратегiчний ресурс кра!ни пiд час вiйськових дш". Проблема непроста, бо ризикова св1дом1сть та

21 Бевзенко Л. Д. Сощальш ризики. Спроба самооргашзацшного погляду // Сощальш ризики та сощальна безпека в умовах природних [ техногенних надзвичайних ситуацш та катастроф.— К.: Стилос, 200 1.-С. 70-95.

22 Воробьев Ю. Л.,Малинецкий Г. Г., Махутов Н. А. Управление риском и устойчивое развитие. Человеческое измерение // Общественные науки и современность. — № '. — 2000. — С. 1'1.

СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ

ринкова свiдомiсть багато в чому протилежнi одна однш. Якщо перша, як ми показали, мае бшьше спиратися на колектившьи настанови, то для друго! бшьше притаманний iндивiдуалiзм, якщо для першо! опора на виключно ращональш шляхи опанування ситуащею не е достатньою, то ринкова свщомшть, принаймнi до останнього часу, спиралася саме на щ когштивш механiзми.

Iндивiдуалiзм та ращональшсть виникають в логiцi прямування до устху, що в рамках суспшьства, де, за Вебером, пануе «дух капiталiзму», можна ототожнювати iз прямуванням до багатства. Зараз стае зрозумшим, що цей шлях не е одночасно тим, який веде в бш уникання зростаючих ри-зимв. Ризики, на думку Бека, в кашталштичному суспiльствi мають подвш-не обличчя, стаючи загрозою для одних та ресурсом збагачення для шших". Але, на наш погляд, сшвввдношення мiж цими групами буде все зменшу-ватися на користь перших, бо ризики не е такими матерiальними та обль ковними, як грошь I той хто звик працювати i жити в лопщ «заробити побiльше грошей», не зможе з тим же усшхом використовувати цю лопку для досягнення мети «заробити поменше ризику».

Порiвнюючи ситуацiю класового суспiльства та ситуащю суспiльства ризику, У. Бек пише: «Пол^ичному суб'екту класового суспiльства — пролетарiату — вiдповiдае в суспшьсга ризику всього лише перебування шд гiгантською загрозою, що ледве усвщомлюеться. За не! вiдповiдають усi разом i нiхто окремо. Причому кожен вщповщае лише однiею своею частиною. Друга половинка бореться за свое робоче мшце (свш прибуток, свою ^м'ю, свiй будиночок, свiй улюблений автомобшь, свою звичку проводити ввдпустку i т.iн). У разi, коли все це буде втрачене, людина опи-ниться у скрутному становищi i тут вже буде не до отруйних речовин)»24. Таким чином, суперечност лежать не лише у просторi мiжособистiсних та мiжгрупових стосунмв, а й у внутрiшньому просторi кожно! людини, що, з одного боку, належить до «доризикового» суспшьства i пристосована до тих взаемин, норм, щнностей, що в ньому склалися, а з шшого боку — хоча ще й неусввдомлено — вже живе в суспiльствi ризику, в якому i взаемини, i норми, i цiнностi мають набути зовсiм iншого характеру.

Це, на наш погляд, щншсть паралельного мислення та iррацiональностi (шту!тивносту образносту асоцiативностi, метафоричностi) як характеристик адекватно! ситуаци когнiтивностi, та щншсть колективiзму (синергiзму) як соцiальноl настанови, що неодмшно виникае внаслiдок суспшьно! самоорганiзацil в ситуацiях невизначенностi та ризику. Мова не повинна йти про повернення до iррацiональностi та колективiзму, що швелюе особис-тшть. Ми маемо говорити про зняття дуалiзму рацiонального — iррацiо-нального, шдивi дуального — колективного. Необхiднiсть переосмислення

23 Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. — М.: Прогресс-традиция. — 2000. — С. 56.

24 Там само. - С. 59.

цих феноменiв е викликом сучасно! нестабшьно! доби, i завдання такого переосмислення не може оминати сучасш освiтянськi практики.

Любовь Бевзенко. Общество риска и направления поиска адекватных

образовательных стратегий

В центре внимания данной работы находится человек и общество в состоянии высокой неопределенности и риска. Полагая, что одним из основных понятий рискологии должно стать понятие рискового сознания, автор концептуализирует его как особое состояние сознания, соответствующее состоянию повышенного риска. Опираясь на теоретические положения синергетики, автор аргументированно показывает, что в своих когнитивных и социальных установках такое сознание характеризуется смещением в сторону снятия дуализма между рациональным и иррациональным, индивидуализмом и коллективизмом. Последнее требует соответствующих трансформаций образовательных практик, которые тоже приобретают особый смысл в ситуации общества повышенного риска.

Lyubov Bevzenko. The Society of Risk and the Guidelines for Search for

Adequate Educational Strategies.

The central idea of the article is the individual and society at the highest state of uncertainty and risk. Believing that the risk consciousness is one of the main notions of riskology, the author defines it as the state of highest risk consciousness. The theoretical theses of synergetics have been applied for stating that in cognitive and social sciences the highest risk consciousness is characterized as shifting to elimination the dualism between rational and irrational, individualism and collectivism. The last one requires the transformation of educational practices that are timely for the high risk society.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.