Научная статья на тему 'Сучасний письменник як транснаціональний суб'єкт дії (за творчістю Ж.-М. Ле Клезіо)'

Сучасний письменник як транснаціональний суб'єкт дії (за творчістю Ж.-М. Ле Клезіо) Текст научной статьи по специальности «Философия, этика, религиоведение»

CC BY
39
9
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
транснаціональний суб'єкт / соціальна позиція / авторська функція / транснациональный субъект / социальная позиция / авторская функция

Аннотация научной статьи по философии, этике, религиоведению, автор научной работы — О. О. Юрчук

В статті ідеться про дискурс авторської функції в сучасній літературі, який складається з кола питань, пов'язаних з поняттям «авторства» в умовах соціального постмодерну; авторства як акту встановлення прямої взаємозалежності між твором і творцем; авторською позицією як сукупності Я-суб'єктів; характеристикою сучасного письменника як транснаціонального суб'єкта дії. Матеріалом для обговорення вищеназваних питань стала творчість Ж.-М. Ле Клезіо, оскільки його авторська позиція повністю відповідає статусу «людина світу».

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Современный писатель как транснациональный субъект действия (по творчеству Ж.-М. Ле Клезио)

В статье речь идет о дискурсе авторской функции в современной литературе, включающем ряд вопросов, связанных с понятием «авторства» в условиях социального постмодерна; авторства как акта установления прямой взаимозависимости между произведением и творцом; авторской позицией как совокупностью Я-субъектов; характеристикой современного писателя как транснационального субъекта действия. Материалом для обсуждения вышеназванных вопросов стало творчество Ж.-М. Ле Клезио, поскольку его авторская позиция полностью отвечает статусу «человек мира».

Текст научной работы на тему «Сучасний письменник як транснаціональний суб'єкт дії (за творчістю Ж.-М. Ле Клезіо)»

УДК 821.112.2(436)»18/19»+821.112.2 «18/19»]-311.1.09:140.8

О.О. Юрчук (Кшв),

кандидат фшолопчнт наук, доцент, дoктopант кафедpи теopiï та iстopiï свiтoвoï лiтеpатypи Кшвського нацioнальнoгo лшгвютичного yнiвеpситетy

Сучасний письменник як транснацюнальний суб'ект д11 (за творчiстю Ж.-М. Ле Клезю)

Думка пpo актуальнють антpoпoлoгiчнoгo пiдxoдy до вивчення ли^а-тypи, яка з самого початку ^TOp^roi' пам'ятi сyпpoвoджye людство, вис-тупаючи в poлi кoмyнiкативнoгo медiyмy, належить В. Iзеpy [2, с. 4]. Зо^е-ма, вiн намагався вщповюти на питання пpo те, чому виникае потреба в лiтеpатypнoмy вимислi й як цей фага^ може вплинути на вивчення лгге-pатypи. За його думкою, юнують тенденцп, як1 долають обмеження досль джень лiтеpатypним текстом i пеpенoсять вiдкpиття, зpoбленi в pезyльтатi аналiзy xyдoжньoï лiтеpатypи й мистецтва на засоби комуткацл в цiлoмy. В oснoвi такиx тенденцiй лежить усвщомлена iдея пpo те, що xyдoжня лiтеpа-тypа i мистецтво вже не е кyльтypoyтвopюючими паpадигмами, як це було pанiше, а ïx функци пеpейшли до засoбiв масoвoï кoмyнiкацiï, як1 визнача-ють наш час. Внаслщок чого сучасне лiтеpатypoзнавствo мае дослщжува-ти означувану i медшну функци лiтеpатypи, poзгopтати ïï тексти в бiк по-тpеби i попиту. Якщо лiтеpатypа як зааб кoмyнiкацiï сyпpoвoджyвалo людство з самого початку його iCTo^raoï пам'яп, це мае бути викликано в1дпо-ввдними антpoпoлoгiчними пoтpебами, сеpед якиx головною залишаеться xyдoжнiй вимисел. Тому в ^mpi уваги лiтеpатypнoï антpoпoлoгiï залишаеться xyдoжнiй oбpаз як фpаrмент сoцiальнoï пам'ят!, який беpе участь в фopмyваннi xyдoжньoï тpадицiï i сyспiльнoï свiдoмoстi, як юнцевий pезyль-тат xyдoжньoгo пошуку, як один з кpитеpiïв оцшки xyдoжньoгo твopy. Для письменника твopчiсть стае пpoцесoм xyдoжньoгo п1знання, де наpoджyeть-ся нова збагачена особистим й iстopичним дoсвiдoм xyдoжня пpавда, яка впливае на свiтoгляднy позицш людини. Iзеp наголошуе, що лiтеpатypнiй антpoпoлoгiï властива i певна iстopична цiль, яка полягае не в забезпечент належного виxoвання людини, а в самoпpoсвiтi, яка нiчoгo стльного не мае з енциклопедичним накопиченням знань. Насампеpед, тут iдеться пpo пpoцес самopефлексiï, де мистецтво бшьш не веде до втiлення вдеалу, а пpoяснюe пеpедyмoви, щоб повшше poзкpити сучасний погляд на свix Художня лiтеpатypа - не тшьки пoстiйне вiдтвopення свiтy, в якому живе сучасна людина, але i poздyми пpo те, ким вона е.

Незважаючи на великий масив теopетичниx й iстopикo-лiтеpатypниx дoслiджень, пpисвячениx пpoблемам сyчаснoï лiтеpатypи, спецiальнoмy аналiзy ïï як сoцiальнoгo явища з викopистанням мiждисциплiнаpнoï методологи не пpидiлялoсь належнoï уваги. Певний iнтеpес до сoцiальнoгo ас

© Юpчyк О. О.

пекту вивчення бiльш проявляла iсторiя лгтератури, але i вона була бшьш зосереджена на вивченнi окремих перiодiв розвитку художньо! прози i не переслгдувала мету И всебiчного сощального осмислення. Тi дослгдження, як1 обрали за предмет вивчення феноменальну природу лгтератури, вия-вили фраrментарнiсть i деяку вiдсутнiсть концептуального характеру.

Антрополопчний щдхгд до вивчення сучасно! лгтератури передбачае ставлення до не! як до сощально-культурного явища за мети виявлення И сощально! сутносп й сприйняття як одного з елеменпв духовно! сфери сус-пiльства. Змют Г суттсть лiтератури проявляються в сощокультурному сере-довищГ як ознаки, як1 характеризують И феноменальну природу. Анал1з соц-юкультурно! функцл художньо! прози акцентуе увагу на И мющ в духовнш сферГ життя сусп1льства, и ролГ в процеа сощал1заци особистостг Цей анал1з дозволяе отримати цшсне уявлення про И сощальну визначетсть Г виступае основою для характеристики лгтератури як культурно-сощального явища.

В епоху постмодерну стають неминучими змши в геополгтичному ввдношент. Все яскравше проявляеться здатнють цившзаци до оператив-них проекцш Г ршень у всесвГтньому масштаб^ здшснення яких вщбу-ваеться в режим реального часу. Все часпше в сферГ культури Г мистецтва з'являються новГ транснацюнальт суб'екти ди, яш слабо пов'язат з нацю-нальними державами Г по праву належать статусу «людина свГту».

Загалом, вгдмГчае М. Сер [3, с. 34], поняття «культурам» передбачае двГ речт з одного боку, антрополопчну штерпретацш, тобто сукупшсть звича!в родини, племет, народу, яка практикуеться Г фжсуеться мовою, з Гншого боку, культурну - вищий духовний розвиток, спрямований на витончетсть Г красу, готовий до даалогу з шшою культурою. В наш час у сучаснш культурГ спостерцаеться загальна тенденщя до подальших перспектив толерантносп й вгдкритосп по ввдношенню до чужо! культури. Зокрема, переачний захвд-ний европеець на сьогодт мае ва пдстави для зГзнання, що бщт перифершт кра!ни з !х формою життя Г творами мистецтва пронизан бшьшою духовш-стю Г креативтстю, тж центральт заможн держави. Витоки ще! тенденци були зумовлет понад столгття тому великим штересом до етнографп, який обумовив дискурс сучасно! мультикультурно! концепцл. Останн культурт подл лише щдтверджують щ закономГрносп культурного розвитку.

Справжньою сенсащею у культурному жит Парижу наприюнщ 2011 року стала виставка «Музе! - це свГти», яку влаштував в ЛуврГ вгдомий фран-цузький письменник Ж.-М. Ле Клезю. Вш отримав право вгд оргатзаторГв обрати для виставки мистецью експонати з Мексики, Гат, Африки Г республ-ши Вануату. Основним задумом експозици було наголосити, що в справжнь-ому мистецга не кнуе Герархи. Поряд з класичними музейними експонатами екзотичн реч (а серед них не т1льки картини, а й ексклюзивн марки авто) ставали справжтми мистецькими шедеврами. Ле Клезю вважае, що справжне знайомство з новим свГтом здшснюеться лише через гарт мистецью витвори.

Як бачимо, тематика виставки не обмежувалась ан жанрами, ан гео-графГчними кордонами. Сдиним критерГем для вгдбору експонапв був есте-тичний смак письменника, художт твори якого вже давно визнат свГтом. Африку, Мексику, Нову Мексику (твдень США), Та!ланд письменник добре знае не по чутках. ВГдчуттям прямого контакту з екзотикою цих кра!н

наповнена його TBop4iCTb, мандри cbítom сприяли накопиченню багатого власного досввду, допомогли справжне вiддiлити вiд штучного. Мабуть через це для виставки вiн вiдiбрав картини Альфредо Вшхюа Роке (Alfredo Vilchis Roque) - художника-самоука з Мех1ко, який малюе в жанрi retablos. Цей художник вмiе переказати в картинках чужу iсторiю. Його живопис в стилi exvoto (близький до на1вного мистецтва) користуеться великим попитом серед простих мексиканцiв, адже вони завжди можуть замовити художнику картину на власний сюжет на знак подяки Святим за створене ними Чудо. Приклад з живописом Роке суголосить думцi про ту частину сучасно-го мистецтва, яке виступае в ролi нос1я соцiальноï пам'ятт, мае прямий зв'я-зок з мiфом, запозичае у нього головне - художню iнтерпретацiю явищ ото-чуючоï дiйсностi. Водночас з тим, його мистецтво юнуе як фрагмент масо-воï сввдомосп, активно впливае на формування суспiльноï думки, виступае соцюкультурним феноменом i елементом духовноï сфери сучасного життя. 1нтерес до еттчно1' культури екзотичних краш весь час привертав увагу про-зака, есеюта, дослiдника-антрополога Ж.-М. Ле Клезю.

Ж.-М. Ле Клезю - один з небагатьох письменнишв, визнаних ще за життя класиком французькоï лггератури. В 1994 роцi Ле Клезио був названий журналом «Lire» найвидаттшим франкомовним письменником. Вим його заслуги перед французькою лiтературою були визнанi й iншими шсти-тутами. Лiтературний дебют - роман «Протокол» вiдмiчений премiею Теофраста Ренодо в 1963 р., за роман «Пустеля» (1980) вш отримав лгтера-турну премiю Поля Морана. Ле Клезю залишаеться письменником впли-вового видавницгва «Gallimard», в якому короткий час працював редактором серiï «L'aube des peuples». Вш номiнувався на Гонкурiвську премiю, став нобелiвським лауреатом у 2008 р. [1, с. 248].

Проте навггь зараз, коли його визнав весь свiт, вш намагаеться залишати-ся вiрним соб^ «вщлюдником», який продовжуе уникае самореклами i па-ризьких лiтературних кш, не любить давати iнтерв'ю й, загалом, р1дко бувае у Франци. «Коли ви письменник, ви вiрите в лiтературнi премiï, - казав Ле Клезiо в промовi на церемони вручения нобелiвськоï преми, - як будь-яка лiтературна премiя, нобелiвська дае бажання знову працювати. Ми пишемо для того, щоб отримати вщповвд, а прем1я - це одна з ввдповвдей».

Про свш перший лiтературний успiх Ле Клезю розповщае: «Я добре пам-'ятаю, що усп1х мого першого роману «Протокол» зробив мене пiдозрiлим. В мене було - i було завжди - почуття непорозумiння. По суп, письменство було мо1м «покликом» з раннього дитинства. Ця приемна розвага щдгриму-валась оточенням - мапр'ю, ддусем i далекими родичами - двоюрвдними сестрами з Мавриюя, з якими я обмiнювався книгами. Думаю, я рано зро-зутшв, у всякому випадку, побачивши батька в Африщ, що под1бна дяльшсть нi в якому разi не може бути професш (батько був лгарем), що вона анi прокормить того, хго нею займаеться, ан дасть йому полсвкення в свт. Вчити-ся, не вiтати в хмарах, нахилившись над завданням з математики й ютори, отри-мувати хорошi оценки, брати участь в конкурсах, устшно складати iспити, думати про кар'еру - а члени моеï родини з давнiх чаав працювали лiкарями, суддями, адвокатами i школи не були бiзнесменами, тим бшьше плантаторами на цукрових плантащях - ось яким мало б бути мое майбутне, вщ якого я не мiг

не ухилитися, пам'ятаючи про мою лж i розпорошену увагу. Я мав стати сушеним фруктом. Лиературна нагорода, яка визначила мене, стала диктува-ти умови, до яких я не був готовий. Я ставав письменником, «литератором» як було визначено в мо!х документах» [6, с. 2].

В световому масштабi його творчосп географiчний фактор важливь ший за лгтературний. Мiркуючи над питанням про людський тип «доброго дикуна», про який мрiяв великий просвгтник Ж.-Ж. Руссо, Ле Клезю зiзнасться, що не любить само! ще! подiбного просвiтництва. «Думаю, що вiдчуваю вiдразу до Руссо,- говорить вш, - зокрема, до його «Сповщ». Менi здаеться, що Монтень i Вольтер краще висловлювались про вiдвiчнi народи Америки, як1 не були анi добрими, анi дикунами. Однак ми говоримо про американськ народи, про !х мистецтво i фiлософiю, згадуемо ме-ланезiйцiв або африканцiв екваторiальних лiсiв. I вах !х називаемо дикунами. Це неминуче, але дивно. Виходить, що в сучасному французькому словнику е слова, як не можна вимовляти: вiдноснiсть культур, усна литература, центральноамериканська фiлософiя, концептуальнiсть канаксько! або австралшсько! мов, взаемопроникнення культур, викладання мов ма-лих народiв, синтаксис креольсько! мови тощо» [6, с. 4].

Ле Клезю - великий мандлвник, космополит; закоханий в неевропейсью культури. Вiн сам себе називае маргиналом i пiлiгримом с одшею справж-ньою батьк1вщиною - французькою мовою, яку викладав тд час сво!х мандрiв. Показником «мовно! якосп» творiв Ле Клезiо можна вважати й той факт, що в обов'язкову програму французьких шил дотепер входить його новела «Хлопчик, який хопв побачити море». Вттм парадоксальним е те, що носш класично! французько! мови весь час икав з Францл. «Я можу сказати, що належу до роду гетавнишв. Я вирiс у Нщщ, однак знав, що це термшове мiсце проживания i ми вщправимося в iншi мiсця. Мiй батько покинув о. Маврикш з екожтчних причин. Вiн обрав мiсце проживання далеко вiд Свропи, спочатку в Гайат, попм в НггерЦ. Я мгг обрати конкрет-не мюце, село або мiсцевiсть, до яких ми- би належати. Або мн- би залиша-тися на шчийнш територi! як Париж - це багатонацюнальне мiсто. Я не мандрував, я не люблю мандрувати. З родиною я зупинився спочатку в Мексищ, полм в США. Й я не знаю, де моя родина буде жити в наступному роцi. Я працюю там, де знаходжусь. < > Не можу говорити за iнших,- про-довжуе вiн,- але власно я прив'язаний до всiх цих маленьких речей, яю, без сумнiву, представляють для мене величезну цiннiсть. Це пустир^ по яких котяться перекотиполе, колр неба в часи супнок гурк1т копит коней, на як1 деруться дгти, сильний прiсний запах з фрукпв, як1 щойно впали на землю, акцент людей, кшр потьмяншого агату в очах iндiанських жшок, дощ, який галасно барабанить в Маврики. Менi здаеться, що я мiг би жити з подбни-ми ввдчуттями повсюди. Тим не менш я люблю бiльше всього про це писа-ти, користуючись французькою мовою» [6, с. 1].

М1сце, де вш про це пише, не мае великого значення. На питання преси «чому ви не пишете про Францию?» вiн в1дповш, що навпаки, йому здаеться, що вш пише лише про не!, про И минуле («Той факт, що я живу тут чи там не вщдаляе мене ввд едносп, яку утворюе сузiр'я Франц1!, контури якого, безу-мовно, визначенi не географiчно, а скорiше почуттями, вщчуттями, тим ма-

терiалом, що утворений пам'ягтю i сввдомютю. < > Крiм того, говорячи правду, я переконаний в близькосп культур сучасного свiту. Не так багато зали-шилось по-справжньому чужих i привабливих кран, як це бачив Р. Бейден-Павелл. Наприклад, коли ви говорите про американо-мексиканський кордон, ви також говорите про Пбралтарську протоку i кордон з Н1меччиною... З iншоl сторони, саме через мову i книги все ще можна говорити про сучас-ну Францш i бачити, що вона юнуе в ща схожост мiж течiями, iдеями i неприборканими дiями в ршент насущних проблем») [6, с. 3].

1ншого разу письменник зiзнався, що вiйна в Алжирi, й неможлив^ь говорити про не! об'ективно, викликало почуття жаху i, починаючи з цього моменту вiн перестав в сво!й свiдомостi й дщсносп жити у Францп. Ле Клезю переконаний, що всi люди його поколшня були сиротами Велико! Францп 1789 року. «Можна змiнити зовшшшсть, примкнути до прогре-сивно! партп, змочити факел новим пальним, але цей розрив шкуди не дшеться. Вiн примушуе мене дивитися на сучасне сусшльство, зокрема, на новий лiбералiзм як на спробу забути те, що ввдбулося в дщсносп, перекреслити все. Не прохайте письменника, чия пам'ять - це все, що в нього е. Iнодi вш зловживае цим, або помиляеться, але вш не може не бачити становления iмперiй, розвитку провокуючих нерiвностi i махь наци торговельних обмшах, коли сировину або робочу силу вимiнюють на конкретнi предмети i речi. Все наше тепершне, не тiльки у Фраицi, але й в Н1меччит, Гтали, США, бере звщси начало. За щ жахливi роки вiйни в Алжир^ Малайзп, роки важкого набуття незалежносп Африкою й Океа-нiею шби створили деяке граничне буття, проспр безк1нечного очжу-вання, в якому як в чистилищi, перебувають чоловiки i ж1нки. Треба бути невеликим пророком, але пам'ятати про минуле» [6, с. 1]. Впм Ле Клезю вдалось заслужити собi репутацш полiтично нейтрального i навiть аполитичного письменника, що виявилось привабливою пiдставою для нобе-лiвського комитету, який шукав кандидатуру з бездоганною в цьому планi бiографiею. I навпь, не дивлячись на тшткоректшсть, яка останнiм часом е виршальною для багатьох престижних мiжнародних конкурсiв, слiд визнати справжнiй талант митця, який проявив себе значно рашше за всесвiтне визнання.

За свое життя письменник написав й опублшував понад тридцять ро-матв, серед них «Терра амата», «Втеча» и «Пустеля», за як1 на церемони вручення нобелiвськоl преми вш був ввдзначений як «автор нових вщправних опов1дних лiнiй, поетичних пригод i чуттевого екстазу, дослвдник людства за межами цившзаци.» Мова письменника не проста, але надзвичайно поетич-на. Особливого смислу його текстам надае ритм1ка i настрш. «Взагат, вiн поет, а прозу пише за непорозумiнням.» - висловилась одного разу Юлiана Яхнiна, професiйиа перекладачка з французы®! мови за радянських часiв, яка у 80-т роки минулого столiття переклала роман Ле Клезю «Пустеля» [4, с. 3].

Навить, якщо популярнiсть до Ле Клезю прийшла ще за чаав хiпi, не варто шукати в його творах впливу настрою цього молодiжного руху з його особливим прагненням до свободи, культу любовi i протесту проти будь-якого насильства над особистiстю. До того ж Ле Клезю на той час жив в iндiанському племеш Швденно! Америки. Вiн належить, передусiм, до

тих письменнишв, про яких пише серйозна лгтературна критика. Швидко подолавши в co6i спокусу експериментувати з прозою в дуй «нового роману», BiH шби залишився вiрним традицп французьких романтиков, як1 захоплювались сходною екзотикою. Але сам вiн в цьому не зiзнавався тко-ли. Його улюбленими письменниками залишаються Дж. Джойс i Р. Спвен-сон, яш «свое натхнення черпали з перших рошв власного досвiду i через письменство переживали власне минуле, намагаючись зрозумiти «чому» й «як» (з штерв'ю Ле Клезiо журналу «La belle France»).

В прозi Ле Клезю, внаслвдок романтично! традици, опов1дь також межуе з фантастикою i реальтстю. Тон його творiв можна спiймати не стiльки на рiвнi мови, ск1льки на рiвнi ритмiки, вловивши загальний емоцшний настрш.

«Пустеля» - ключовий роман для розумшня його свiтогляду, це текст з розгорнутими темами i символами схожий на юторш про первюну силу, яка протистогть мiсту, що руйнуе корiння й iндивiдуальнiсть, протистогть колонiальному завоюванню племен аборигенiв. Це текст шщмцд, спогля-дання, тут зосереджена сутнiсть свiтогляду письменника - вiра в природу i скепсис до сощуму. Можна застосувати до «ПустелЬ» за тдказкою автора, вщомий вислiв фiлософа Морiса Мерло-Понтi про мовчання фiлософа (з книги «Видиме i невидиме»). Коли фiлософ говорить, вш проявляе слабк1сть, непояснену слабшсть. Вiн говорить, коли йому треба було мовчати, розчи-нятися в мовчанш, доходити в фiлософiï до юнування, до якого вiн вже звик. А все виходить навпаки, немовби вiн хоче виразити словами те мовчання, яке чуе. I його твiр демонструе це безглузде зусилля. В «Пустелi» мотив мовчання е провщним. Але вщ цього позицiя оповвдача - транснац-iонального суб'екта дiï - проявляеться ще сильнiше, адже вiн залишае за собою право бути професшним спостерiгачем за життям iнших.

Список використаноТ лiтератури

1. Боргомано М. Жан-Марi Гюстав Леклезiо / М. Боргомано // Алх-iмiя слова живого. - К. : Промшь, 2005. - С. 247-250.

2. Изер В. Что такое литературная антропология / В. Изер // Логос. -1999. - №№3. - С. 185-217.

3. Серр М. Только красота нас спасет / М. Серр. // Вестник Европы. - 2009. - №> 26-27. - С. 29-41.

4. Хотинская Н. Последний романтик Жан-Мари Леклезио. Интервью / Культура. - 2008. - №> 40. - С. 15-19.

5. Le Clézio Jean-Marie Gustave. Le Déluge / Le Clézio Jean-Marie Gustave. -Paris : Gallimard, 1966, - 288 р.

6. Le Clézio Jean-Marie Gustave [Електроний ресурс] / Le Clézio par lui-même // Le Point - 2007, 17.01. - Режим доступу до журналу : http:// www.lepoint.fr/actualites-litterature/2007-01-17/le-clezio-par-lui-meme/1038/0/ 25897.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.