Научная статья на тему 'Історична правда та художній вимисел у романі Ґ. Ґрасса «Моє століття»'

Історична правда та художній вимисел у романі Ґ. Ґрасса «Моє століття» Текст научной статьи по специальности «Языкознание и литературоведение»

CC BY
165
25
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
Ґ. Ґрасс / постмодерністський роман / історична правда / художній вимисел / часово-просторові зсуви / Г. Грасс / постмодернистский роман / историческая правда / художественный вымысел / смещения во времени и пространстве

Аннотация научной статьи по языкознанию и литературоведению, автор научной работы — О. М. Істоміна

У статті йдеться про особливості відтворення автором історичного минулого у постмодерністському художньому творі. Прослідковується на окремих прикладах співвіднесення історичної правди та художнього вимислу у романі Ґ. Ґрасса «Моє століття», трансформація реальної дійсності у художню, поєднання су’єктивної оповіді з об’єктивною розповіддю.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Историческая правда и художественный вымысел в романе Г. Грасса «Моё столетие»

В статье речь идет о специфике отображения писателем исторического прошлого в постмодернистском художественном произведении. Прослеживается на отдельных примерах соотношение исторической правды и художественного вымысла в романе Г. Грасса «Мое столетие», трансформация реальной действительности в художественную, синтез субъективного и объективного повествования.

Текст научной работы на тему «Історична правда та художній вимисел у романі Ґ. Ґрасса «Моє століття»»

УДК 821.112.2/7.084)6

О. М. 1стом1на

(Мел1тополь)

ст. викладач iноземноl мови i лператури та укра1нсько1 мови i лператури кафедри тмецько1 фшологи та методики викладання шмецько1 мови Меттопольсьюго державного педагойчного ушверситету 1м. Б. Хмельницьюго

1сторична правда та художнш вимисел у роман1 I. 1расса «Мое стол1ття»

Гюнтер Грасс завдяки своему неперевершеному письменницькому таланту здобув широку популярнiсть не лише у Шмеччит, але й далеко за 11 межами. Вiн один iз зарубiжних авторiв, твори якого активно публiкуються, рецензуються, всебiчно дослщжуються та перекладаються рiзними мовами. Вш мае постшних перекладачiв та видавництва майже в тридцяти кранах. В Украш на даний момент юнуе укранський переклад лише роману «Бляша-ний барабана» (переклад О. Логвиненка) та повiстi «Кiт i миша» (переклад Н. Сняданко). Однак, незважаючи на це, украшськ1 вченi остантм часом все бiльше цiкавляться творчим доробком Г. Грасса. Серед впчизняних науковц1в, як1 дослвджували творчiсть митця, варто назвати Д. Затонського, К. Шахову, С. Оверську, С. Варецьку, С. Маценка, Г. Моргачову, Н. Скляр, О. Масало-ва, В. Дегтяренко, Н. Двденко та ш.. Предметом вивчення лiтературознавцiв стали фшософсько-естетичш погляди, своервдтсть творчо! манери та стилю письменника тощо. Так, С. Варецька [2] здiйснила системний аналiз раннiх романiв автора «крiзь призму бароково! парадигми» (у 2008 р. дослвдниця захистила кандидатську дисертацш «Барокова парадигма у творчосп Г. Грасса»). Г. Моргачова [8] дослвджувала проблеми художнього осмислення ютори у Данцизькш трилоги Г. Грасса. Деяю вченi (С. Маценка, Н. Скляр, С. Варецька, С. Оверська) присвятили сво! публтацл автобiографiчнiй прозi митця к1нця ХХ - початку ХХ1 ст. Останнiм часом з'явились такж науковi розвщки (Л. Букреева, Н. Дденко), в яких дослщжено структуру шдивщуально-авторсь-ких художнiх концеппв та засоби 1'х мовно! репрезентацл у творах Г. Грасса.

Провщною темою багатьох творiв Нобелiвського лауреата Г. Грасса е iсторiя Шмеччини та нiмецького народу. Тяж1ння до вщображення юто-ричного минулого пояснюеться тим, що Грасс був не лише спостертачем, а й активним учасником творення ютори свое1 Батьшвщини, бо крiм лгте-ратурно1 дiяльностi бiльшу частину свого життя був громадським та пол-iтичним даячем.

Значну роль у пiзнаннi процесу ввдтворення ютори вiдiграють лгтера-турно-художш твори, тому що, як стверджуе С. Варецька, «опрацювання

© Тстомша О. М.

юторп у формi художнього твору привертае до себе увагу бшьшо! юлькосп реципieнгiв, анiж пiдручник з штори. Вiдтак, популярним стае жанр Гсто-ричного роману, який поеднуе в собi iсторiю та вигадку. Автор такого роману створюе уявний свгт, спираючись на реальнi iсторичнi сввдчення. <.. .> 1сторична дiйснiсть у таких романах зображена доступною й зрозум-шою для читача» [3, с. 111]. Тому одтею з характерних особливостей твор-чо! манери письменниюв-ромашспв к1нця ХХ ст. - початку ХХ1 ст. (Р. Хох-хут, Г. Грасс, Н. Мейлер та ш.) е тiсне поеднання у литературному творi художнього вимислу з фактами реально! дшсносп та юторичними гоздя-ми, бо саме художнш твiр, створений, з одного боку, на основi iсторичних подiй та факпв реально! дiйсностi, а з шшого - авторських спогадiв та уяви, може найкраще репрезентувати минуле.

Одним iз яскравих прикладiв поеднання еторично! правди й художнього вимислу е роман Г. Грасса «Мое столитя», який вийшов друком у 1999 роцi i став своервдним пiдсумком столiгтя, що минало. Шмецький лгтерату-рознавець В. Вебер зазначав в однiй iз перших рецензш на роман Г. Грасса: «Книга е такою повчальною не лише стосовно творчосп цього художника, а й у загальному плаш викладу тих самих поглядiв i настро!в, як1 на порозi нового тисячолитя iснують у лiтературному свт. <.. .> I хоча дiя в його iсторiях вигадана, самi щ iсторi! часто бувають бiльш правдивими, нiж до-стовiрнi документи еторично! науки » [4].

Метою дано! статп е аналiз зображених у ромаш iсторичних подiй i факпв реально! дiйсностi та визначення сшвввдношення iсторично! правди й авторського вимислу.

У лiтературi ХХ столiття посилюеться роль творiв, присвячених проблемам, у яких автор-ерудит вiдтворюе дшстсть, вiдкрито використовую-чи зображуване для широких фшософських суспiльно-полiтичних узагаль-нень, звертаючись при цьому не стшьки до емоцiй читача, ск1льки до його штелек1у [7, с. 134]. Якщо у романi Х1Х - початку ХХст. вiдображалися стосунки автора зi свiтом, людьми, Богом, самим собою, природою, то для роману юнця ХХ - початку ХХ1 ст. характерною е деканошзащя жанру. Як зауважуе Л. Сокол, «<...> жанровi моделi роману наближаються до критики, наукового тексту, штелектуально! головоломки; коли в романах попе-редшх епох вiдбивався навколишнiй свгт, то в сучасному романi вщбива-ються мистецьш тексти, створенi в попередш часи. Сучасний романiст анатомуе мистецтво, реконструюе, переосмислюе» [10, с. 37].

С. Шарифова пов'язуе деканошзацш роману в лiтературi з поняттям деконструкцп, яка е iнструментом художнього вщображення буття, що складаеться з хаотичних елеменпв. При цьому провадним принципом орган-iзацi! тексту стае нонселекщя (набiр рiзноманiтнiх засобiв створення ефек-ту навмисного розговадного хаосу: розповщна уривчастiсть, шформацш-

не перевантаження тексту, стирання меж1 мiж реальнiстю i вигадкою) [8, с. 150-151].

Т. Бовсушвська стверджуе, що роман е «унiверсальним жанром трансформативного типу» [1, с. 71]. На думку дослвднищ, «роман доби постмо-дершзму - це безконечна низка модифтацш, жодна з яких не вiдтворюе попередню навiть у творчосп одного й того ж письменника. <.. .> Сучас-ний письменник постiйно прагне вийти за iснуючi меж1 сутнiсного як обу-мовленi традицiею, врештi в основi тако! творчостi лежить подолання за-лежностi вiдмежсвiдомостi» [1, с. 73].

Роман Г. Грасса «Мое столитя» мае характерну для постмодернютсь-кого твору, одшею з ознак якого е фрагментарнють, структуру: вш скла-даеться, ввдповвдно до кшькосп рок1в у столiттi, зi ста коротких частин, кож-на з яких за обсягом не бшьше шж 1,5 - 4 сторшки. У кожному роздiлi автор, удаючись найчастiше до ретроспективно! оповщ, вiдтворюе той чи iнший юторичний факт, або описуе визначну для певного перюду суспшь-но-полiтичну ситуацш. На перший погляд, частини зовам не пов'язаш мiж собою за змютом, бо в кожнiй з них рiзнi оповiдачi, рiзнi персонаж!, свш сюжет, але в цшому !х поеднуе один лейтмотивний образ твору -Шмеччина. Про задум написання роману автор повiдомляе: «Сто рошв -сто iсторiй. На перший погляд все дуже просто. Але попм почалася робота. Меш ще раз треба було зануритися у темнi сторони вторичного проце-су, кривавих вiйн, вдеолопчних переслiдувань i висвiтлити те, що зазвичай швидко забуваеться. Для мене було важливо, написати коротка оповщання у традицл барочних календарних юторш, надаючи при цьому слово не тим величним особам, про яких говорять, що вони творять юторш, а тим, на чию долю вона випала: iсторiя, яка зробила з них жертв, убивць, одно-думщв, мисливщв та тих, кого переслщують. До того ж я мав намiр, вщоб-разити визначену нiмцями у двох свiтових вшнах iсторiю та И наслiдки в Шмеччиш» [12, с. 179]. Отже, надаючи слово звичайним людям, вш пере-поввдае iсторiю «знизу», обирае для оповiдi т iсторичнi поди та факти, як1, на його думку, були важливими для шмецького народу, i про як1 треба було ще раз згадати на меж1 столiть. Як засввдчуе вже сама назва твору, - це грассове столитя, бо «вiн мае свш особливий погляд на поди минулого столитя» [4, с. 1]. Отже, основним завданням для Грасса було не створення ще одного поабника з ютори Нiмеччини, а показ власного ставлення до подш минулого столiття.

Для зображення юторичного розвитку Нiмеччини у ХХ столгт автор використовуе у творi досить щкаву розповiдну манеру, яка поеднуе в собi об'ективну розповiдь i суб'ективну оповiдь, художню вигадку i реальнiсть.

У всiх частинах оповщь ведеться ввд першо! особи однини (Ich-ErzдЫer), проте майже у кожному - Я-оповщач iнший (рядовий солдат, шахтар^

продавець платiвок, асистент лiкаря, селянка, молода дослщниця, токар, бортмеханiк, бармен, учень художника, в'язень i навiть лгтературний персонаж - капiтан Сiрiус). Дек1лька роздiлiв (наприклад «1927», «1953», «1959», «1965», «1975», «1987», «1988», «1999») носять автобiографiчний характер i в ролi Я-оповiдача виступае сам Г. Грасс. Цi роки були важливими не лише для Грасса, а й мали вагомий вплив на iсторичний розвиток Н1меччи-ни. Вперше Грасс з 'являеться у ролi оповвдача в частинi щд назвою «1927», що спiвпадае з роком народження письменника. Суто суб'ективне поввдом-лення про власне народження на початку розд^ («Мама виношувала мене до середини золотого жовтня ... » [5, с. 77] - а Грасс народився 16 жовтня) змшюеться об'ективною розповщдю про сощально-полттичне становище кра!ни («<...> але, якщо бути точним, золотим був лише рiк мого народження, тсда як iншi двадцяп, що до, що тсля мого народження, лише поблискували або намагалися заглушити своею рiзнобарвнiстю сiрi буднi» [5, с. 77]). Перераховуючи об'ективнi факти i розмiрковуючи, як1 з них «.могли б надшита сяянням...» [5, с. 77] його рш народження - стабшза-цiя рейхсмарки чи вихвд у свiт фшософського трактату М. Гайдегера «Бут-тя i час» («Sein und Zeit», 1927), - Г. Грасс не заглиблюеться у ввдтворення iсторичних подробиць, а лише висловлюе свое особисте ставлення до цих фактiв. Так, наприклад, вш вважае, що у повоенний час, коли скрiзь пану-вали голод та iнфляцiя, «назвати золотими цi пишнi слова [трактат Гайдегера - О.1.], що тдводять до екзистенцiального фiналу, було б грубою помил-кою» [5, с. 78]. У такий споаб автор виступае проти теоретично! абстрактно! фшософп, яка не враховувала потреби суспiльства, тогочасне становище i нiяк не могла допомогти населенню кра!ни краще зрозумiти дшсшсть i змiнити !! в позитивний бiк на краще.

Опис деяких автобiографiчних моментiв вiдображае водночас стан культурного розквпу кра!ни i особисте захоплення Грасса музикою. Так, автор згадуе iм'я «золотого» тенора Рiхарда Таубера, якого обожнювала його мати, i перераховуе пiснi, як1 вш постiйно слухав. Рiзнi факти i по-вiдомлення, численнi часово-просторовi зсуви також зумовлюють ство-рення багатопланово! розповiдно! структури роману «Мое столптя». Н. -Копистянська зауважуе, що «художнш час, на вщмшу вщ реального, не е одноварiантним, автор мае владу над часом, може надати йому напрямок, швидк1сть, ритм, повторювашсть, багатоварiантнiсть, плавнiсть, повноту чи уривчаспсть, фрагментарнiсть» [7, с. 180].

Часопроспр як поняття i як образ, як структурний та вдейно-фшософсь-кий фактор е жанро- i системотворчим [7, с. 249]. Не зважаючи на хроно-логiчний принцип побудови роману (роки, яш е назвами роздшв, розмь щенi послвдовно з 1900 по 1999 рш), для нього е характерним використання рiзних часових планiв, !х складна взаемодiя. Змальовуючи тi чи iншi iaro-

ричш подо Г. Грасс використовуе, як i в сво!х попереднiх творах, особливий час, вигаданий ним самим - Vergegenkunft («четвертий час», який е свое-рiдним синтезом минулого, тепершнього i майбутнього). Це художнш прийом, за допомогою якого автор, вщтворюючи теперiшню реальнiсть, то забтае наперед, то навпаки згадуе мищш поди, але при цьому про-слiдковуеться безпосередня взаемодiя усiх часових форм. Таким чином Г. Грасс уникае у ромат лшеарно! хронологи.

Так, наприклад, дiя в оповвдант «1901» ввдбуваеться у кiнцi 50-х роюв, коли оповiдач знаходить у антикварнш лавцi торговця Куртхена Мюлленха-упта на Шамiссоплац поштовi лиспвки вiд Ельзи Шюлер доктору Бенну. Листiвки проштампованi сiчнем 1945 року у £русалим^ i автор, згадуючи про важк1 часи у кшщ Друго! свгтово! вiйни, повiдомляе, що «пошп <.. .> не вдалося в останш мiсяцi вiйни знайти адресата серед руш мюта» [5, с. 6]. Лише в самому тексп лиспвок даеться натяк на 1901 рж («Сьогоднi, пер-шого, найпервшого березня, коли столiття, що ледь-но розпустилося, стопъ на кволих шжках i вихваляеться своею одиницею ...» [5, с. 6]), i поввдом-ляеться iсторичний факт, який мав мюце у цьому роцi, а саме, вщкриття Вуппертальсько! канатно! дороги. Отже прослвдковуеться складна органь защя часово-просторово! моделi твору Саме час i простiр допомагають осягнути формування iсторичних i фiлософських поглядiв автора.

Роман «Мое столгття» охоплюе широкий тематичний спектр: сустль-но-полiтичне становище краши, економчш вщносини, вiйни та 1х наслвдки, спорт, розвиток техшчного прогресу, екологiчнi проблеми, шоу-бiзнес, мистецтво тощо.

У ромат спостертаеться синтез трьох розповщних планiв: фiкцiйного, документального, iсторичного. Художню вигадку (фiкцiю) автор поеднуе з реальними документальними свiдченнями, як1, на прохання Г. Грасса, ре-тельно добирав нiмецький iсторик Олаф Мшер. Документальнi вкраплення письменник iнтегруе у роман за допомогою рiзних елеменпв, наприклад, висловлювання iсторичних осiб, поввдомлення iз засобiв масово! шформацл тощо. 1сторичний план розповiдi реалiзуеться, насамперед, завдяки вказiв-кам на реальш краши, де ввдбувалися т чи шш1 iсторичнi поду", називанню полпичних дiячiв та керiвникiв кран, спортсметв та представник1в культури i мистецтва, рiзноманiтних геоrрафiчних, военних, соцiальних реалш, харак-терних тому перiоду, що описуеться, а також завдяки поввдомленню деяких факпв iз бiографiй реальних iсторичних осiб. Проте, щоб роман не був за-надто документальним, автор використовуе художню вигадку, а саме, вводить вигаданих розповiдачiв, як1 змiнюшться майже у кожному роздш, по-еднання рiзних часових рамок в одному сюжет!, школи вигаданi поди тощо.

Наприклад, в оповщанш «1910» Г. Грасс описуе подiю, яка мала мюце в реальному житп, а саме створення найбшьшо! та найпотужтшох гарма-

ти на той час. В оповадант з точною достовГршстю поввдомляеться, що цю гармату було вiдлито на заводах тмецького концерну Крупп у перюд з 1912 по 1914 р., напередодш Першо! свгтово! вшни. Вона мала 420-мм калiбр i називали И «Товстуха Бертам». («До вшни залишалося рок1в два ввд сили. <.. .> I вiдлили вони таку штукенц1ю, яка у вах викликала гордiсть, тому що тако! махiни ще свiт не бачив. <...> З не! повинно було вийти щось на зразок мортири. Це так1 коротка. Калiбр був точно сорок два сантиметри» [5, с. 30]. Щоб уникнути зайво! документальносп, автор вводить фiктивного оповвда-ча, який у художнш формi повiдомляe про реальнi факти. Оповвдь ведеться вгд першо! особи, в ролi оповiдача виступае жiнка, мешканка заводського поселення на iм'я Берта. Вона розповщае, що «ливарники iз нашого посе-лення назвали !! [гармату - О.1.] так на мою честь, тому що в селищi я була найтовспшою» [5, с. 30]. Однак, iснуе верт, що назву «Товстуха Берта» гармата отримала на честь тогочасно! власнищ концерну «Крупп», онуки (за деякими свадченнями - на честь дружини) Альфреда Круппа [9].

Г. Грасс вважае юторш «продуктом людсько! дiяльностi, в як1й поспйно повторюються однi й т ж саш помилки» [13, с. 19]. На думку Д. Затонського у деяких творах Г. Грасса «стилетворчим фактором <.. .> е екзистенц1йна замкненiсть кола, вщсутшсть вибору у широкому коричному i навiть над-iсторичному розумшт» [6, с. 224], а отже «свгтов1дчуттю Грасса притаман-ним е безцшьний одвГчний рух по колу» [6, с. 224]. Сввдченням тому е те, що роман «Мое столгття» автор починае i заюнчуе згадками про вiйну. «Я, замшюючи себе самого самим собою, незмшно, з року в рiк був при цьому присутшм. Звичайно ж не завжди на передовiй лшп: оск1льки безперервно йшла якась вiйна <...>» [5, с. 3] - так розпочинаеться роман. Кiнцiвка твору переконуе рецип1ента у постiйнiй повторюваносп iсторичних подiй: «Поди-вимося, подивимося, що буде... Якщо тшьки знову не почнеться вшна... Спочатку там внизу, на твдт, а попм запалахкотить усюди» [5, с. 313].

Таким чином, здшснивши короткий огляд роману Г. Грасса «Мое столгття», можна зробити висновок, що твiр мае складну художню структуру, яка характеризуется наявнiстю багатьох оповiдачiв, рiзних часових планiв, синтезом вторично! правди та художньо! вигадки. У такий спосiб автор намагався передати весь трапзм описувано! ним епохи, особливосп сприй-няття iсторi! окремими його стввичизниками.

Художне вадтворення юторичних процеав, соц1альних, полiтичних, етич-них та естетичних проблем, що були характерними для Нiмеччини того часу, автор здшснюе за допомогою iронi!, гротескових метафор, алюзiй, ретроспекцi!, цитування. Цi та багато iнших засобiв художньо! виразносп, що характеризують своерщшсть творчо! манери Г. Грасса, дають нам широкий проспр для поглибленого вивчення роману «Мое столгття» та тзньо! творчостi письменника в цшому.

Список використано1 л1тератури:

1. Бовсунiвська Т. Когнiтивна жанрологiя та поетика : монографiя / Т. В. Бовсушвська. - К. : Видавничо-полirрафiчний центр «Ки1'вський ут-верситет», 2010. - 180 с.

2. Варецька С. Барокова парадигма у творчост Гюнтера Граса [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. фшол. Наук : спец. 10.01.04 -лгтература заруб1жних кран / С. О. Варецька. - Кт'в, 2008. - 20 с.

3. Варецька С. Художне осмислення трансформацш штори (за романом «Траегао»ею краба» Гюнтера Граса) / С. О. Варецька // Вюник Львiв. ун-ту. [cерiя Фiлол]. - Львiв : Вид. ун-ту, 2008. - Вип. 44. - Ч. 2. - С. 110-117.

4. Вебер В. Примечания к творчеству Гюнтера Грасса и его недавно вышедшей в свет книге «Мое столетие» [Електронний ресурс] / В. Вебер. -Режим доступу до статт : http://www.wsws.org/ru/2000/okt2000/grass-007.html

5. Грасс Г. Моё столетие : [роман] [пер. с нем. С. Л. Фридлянд] / Г. Грасс. - М. : ООО «Издательство АСТ» ; Харьков : Фолио, 2001. - 336 с.

6. Затонский Д. „Жестяной барабан" Гюнтера Грасса, или Понимаем ли мы мир, посреди которого существуем? / Д. В. Затонский // Иностранная литература. - 2001. - № 12. - С. 217-228.

7. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторi лгтературоз-навства : монографiя / Н. Х. Копистянська. - Львiв : ПА1С, 2005. - 368 с.

8. Моргачова Г. Художне осмислення етори у «Данцизькш трилогл» Гюнтера Грасса [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. фшол. наук: спец. 10.01.04 - лгтература зарубжних краш / Г. В. Моргачова. - Кив, 2010. - 20 с.

9. Немецкая пушка Большая Берта [Електронний ресурс]. - Режим доступу до статл : http://www.topweapon.ru/nemeckaya-superpushka-bolshaya-berta. html

10. Сокол Л. Укранський постмодертстський роман : реалп та критика (на прикюдГ роману Ю. Андруховича «Перверзiя») [Електронний ресурс]. - Режим доступу до стати : http://chtyvo.org.ua/authors/ Sokol_Liudmyla/Ukrainskyi_postmodernistskyi_ roman_realii_ta_krytyka_ na_prykladi_romanu_Yu_Andrukhovycha_Pereverziia.pdf.

11. Шарифова С. Жанровое смешение в романе : коммуникативно-социокогнитивнш поход : моноrрафiя / С. Ш. Шарифова. - Москва: «Московский Парнас», 2011. - 400 с.

12. Frielinghaus H. Der Butt spricht viele Sprachen : Grass-bbersetzer erz^len / Helmut Frielinghaus. - Güttingen : Steidl Verlag, 2002. - 192 S.

13. Moser S. Gьnter Grass : Romane und Erzwungen / S. Moser. - Berlin : Erich Schmidt Verlag, 2000. - 194 S.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.