CC BY
37
3. Яновська Л. О. Твори в 2 т. Т. 2. Драматичш твори / Упор. Н. Шумило / Л. О. Яновська. - К.: Дтпро, 1991. - 711с. Стаття надшшла до редакцп 31.10.2014 I. V. Melnychuk, M. M. Khoroshkov RECEPTION OF HENRIK IBSEN'S DRAMA-DISCUSSION IN UKRAINIAN DRAMA OF EARLY XX-th CENTURY: GENRE AND STYLE ASPECT The article highlights famous plays «Without faith», «Human's happiness», «Nolimetangere», «The fire Dragon» by LubovYanovska due to their genre and style specific, modern aesthetic and artistic concepts. The authors pay attention to the analysisof the modern aesthetics, new methods of dramatic action founded by famous playwriterHenrik Ibsen and his influence to Yanovska's dramas. The article deals with main features of LubovYanovska's dramas such as: melodrama pathos, symbolic forms, modern intellectualism, trying to create drama-discussion, attention to philosophical problems, ideological conflicts, basic principles of ethics andmorality. Moreover, Yanovska's»Without faith», «Human's happiness», «Nolimetangere» are very similar to some plays of another author of theearly XX-th century - Volodymyr Vynnychenko. So, «Without faith», «Human's happiness», «Nolimetangere» deal with the same problems as «Black Panther and White Bear», «Life's level» (written by V. Vynnychenko): morality and immorality, fair-dealing with Yourself, meaning of life, art and its place in life, ethics conflicts etc. It turns out, that both authors of the same literature period created very similar plot and realized the same idea at their plays.
In her dramas abstract moral and ethic concepts (kindness, evil, faithfulness, decency, treachery, lie) areimplemented into concrete, typical human characters. A social features of writer's characters, their psychology and behavior are realize in symbolic forms («Nolimetangere», «Without faith»). Thus LybovYanovska's dramas were a part of modern Ukrainian literature discourse of the early XX century.
Key words: drama, melodrama, drama-discussion, Ibsen's theatre, modernism, modern drama.
УДК 82.091-312.2(045)
Н. I. Назаренко, К. С. Дацер РОЗМА1ТТЯ ХРОНОТОП1В В РОМАНЕ М. БРЕДБЕР1 «ДО ЕРМ1ТАЖУ»
У cmammi здтснено анал1з часовог та просторовог оргатзацИ роману М. Бредберi «До Ермтажу». Теоретичною базою до^дження е науковi роботи М. Бахтта та Н. Копистянськог. До^джуються функци та художня цтшсть хронотопу у лтературному творi. Увага зосереджуеться на хронотопах дороги, зустрiчi, замку (палацу), топоЫ м^та.
Клю^о^^ слова: часопростiр, хронотопи дороги, зустрiчi, замок, сюжет, топос м^та, Просвтництво.
1м'я Малкольма Бредбер^ одного з провщних письменниюв та л^ературознавщв сучасно'1 Великобритании добре вщоме втизняним фахiвцям у галузi л^ератури. 1нтелектуал та культуролог, лауреат Букерiвськоi премп, неперевершений майстер розповвд, М. Бредберi вдало синтезуе в своiх романах теор^ л^ератури та художню реальнють тексту. Його провщш твори: 1959 - «1сти людей недобре» («Eating People Is
Wrong»), 1975 - «1сторична особиспсть» («The History Man»); 1965 - «Крок на Зах1д» («Stepping Westward»); 1983 - «Обмшш курси» («Rates of Exchange»); 1992 -«Професор Кримiнале» («Doctor Criminale»); 1994 - «Новий англiйський роман» («The Modern British Novel»); 2000 - «До Ермгтажу» («To the Hermitage»). Не можна не погодитися з оцшкою украшсько'1' дослiдницi О. Чернявсько'1, яка вважае, що у його дiяльностi вiддзеркалився притаманний англiйськiй лiтературнiй традицп своерiдний культурний феномен, що набув значного розвитку у ХХ сташтп: поеднання л^ературознавця та автора. Тут доречно згадати iмена В. Вулф i Е. М. Форстера, а з сучасних митщв - Д. Фаулза, А. Мердок, М. Дреббл [8, с. 4]. Проте дос опублшовано небагато роб^, що висв^лювали б критичнi погляди Бредберi та художш особливостi його романiв. 0кремi науковi працi, присвяченi творчостi письменника, акцентували на аналiзi специфiки його шдивщуально! художньо'1 манери (Е. Гешева, I. Дробiт, Н. Сизоненко, Н. Фролова, О. Чернявська). На жаль, немае украшомовних перекладiв його ромашв.
Роман «До Ермiтажу» - його остання книга, своерiдний духовний запов^ письменника. Насичення тексту названого роману цитатами, алюзiями, наявнiсть стилiзацii, використання епiграфiв, переосмислення сюжетiв, мотивiв, образiв, окремi стилiстичнi прийоми свiдчать про очевидний штертекстуальний зв'язок iз парадигмою Просв^ництва та широким лiтературним контекстом вщ античностi до авторсько'1' сучасносп. Проте особливостi часопросторово'1' оргашзацп тексту цього небуденного литературного твору ще не були предметом окремого досшдження, що обумовлюе актуальн1сть ща роботи.
Об'ект дослщження - художнiй св^ роману М. Бредберi «До Ерм^ажу».
Предмет досл1дження - взаемозв'язок часових i просторових вiдносин у вказаному романi.
Мета роботи полягае в досшдженш своерiдностi просторово-часових зв'язкiв в ромаш i передбачае вирiшення таких завдань:
- визначення ролi та художшх функцiй хронотопу «дороги» та зв'язаному з ним хронотопу «зустрiчi» в аналiзованому романi;
- виявлення специфiчних ознак двох рiзних темпоральних рiвнiв твору;
- характеристика топоав мiст як явищ топографiчного хронотопу.
У процес дослiдження було застосовано методи контекстуального i хронотопiчного аналiзу, а також елементи описового та юторико-культурного методiв.
Термiн «хронотоп», що означае взаемозв'язок часу i простору в л^ературному творi, як вщомо, був введений в обiг л^ературознавства М. Бахтiним. Час i проспр разом з сюжетом твору, системою персонажiв, наративом е головними компонентами художнього св^у лiтературного твору. М. Бахтш стверджував, що саме хронотоп е оргашзацшним центром основних сюжетних подiй у романах: «В л^ературно-художньому хронотопi ... час гуспшае, щiльнiшае, стае художньо зримим; проспр стае iнтенсивнiшим, втягуеться у рух часу, сюжету, юторп. Прикмети часу розкриваються у просторi, i проспр обмiрковуеться та вимiрюеться часом» [1, с. 355]. Як формально-змютова категорiя, часопростiр визначае образ людини в лiтературi i дозволяе розглядати поетику художнього твору, дослщжувати манеру авторсько'1' оповiдi та особливостi художньо-стильових засобiв. «Хронотопи можуть включатися один в одного, ствюнувати, переплiтатися, змшюватися, зiставлятися, протиставлятися або знаходитися в складшших взаемовiдношеннях. Загальний характер цих взаемовiдношень е дiалогiчним (у широкому розумшш цього термiна)» [1, с. 401]. Важливо зауважити, що дiалог хронотопiв не може входити в зображену в творi
реальнють, вiн поза нею, хоч i не поза твором в цшому. Дiалог входить в св^ автора, виконавця i в свгт слухачiв та читачiв, причому самi цi свiти також хронотопiчнi.
Не викликае сумшву образотворче значення хронототв, бо сюжетнi поди в ньому конкретизуються, а час набувае чуттево-наочного характеру. Справдi, можна згадати под^ з точною вказiвкою мiсця i час, де вона вiдбулася, але щоб подiя стала образом, потрiбен хронотоп, що дае пiдrрунтя для його показу-зображення. Отже, хронотоп служить вщправною точкою у розгортанш «сцен» в ромаш, тодi як шш^ «пов'язуючi» поди, що знаходяться далеко вщ нього, подаються у формi сухого iнформування чи повiдомлення. «Хронотоп як переважаюча матерiалiзацiя часу в просторi е центром образотворчо'1 конкретизацп, втiлення для всього роману. Вс абстрактнi елементи роману - фшософсью i соцiальнi узагальнення, ще'1, аналiзи причин i наслiдкiв -тяжшть до хронотопу, через нього наповнюються плоттю i кров'ю» [1, с. 401].
Британський письменник у своему ромаш «До Ерм^ажу» презентуе свою вераю подорожi Денi Дiдро до Петербурга на запрошення iмператрицi Катерини II, яка вщбулася у 1773 рощ. Ця iсторiя мае багато продовжень та штерпретацш - iсторiя зникло'1 бiблiотеки Дiдро, iсторiя створення пам'ятника Петровi I, iсторiя шведського багатозначного проекту пiд назвою «Дщро», органiзованого 1993 року, в якому брав участь i наратор - alter ego автора. В ромаш переплетено 2 типи оповвд -гомодiегетичний та гетеродiегетичний, 2 епохи - XVIII та XX столбя; незмшне лише мiсце дп - Санкт-Петербург та палац Ерм^аж, просторовий топос якого поеднуе два рiзнi часовi пласти.
Як зазначае I. Дроб^, одними з провiдних тем британського роману останшх десятилiть ХХ ст. виступають проблеми юторп, репрезентащя юторп як травматичного досвiду, недовiра до офщшно!' науково'1 юторюграфп, пошуки шляхiв альтернативного iсторичного письма. кторична тематика присутня у багатьох романах, однак для творчосп Дж. Барнса, М. Бредберi i Г. Свiфта прикметною е свiдома артикуляцiя власно'1 точки зору на спосiб тзнання юторп, яка стае провiдним мотивом твору [3, с. 2].
На нашу думку, емблематичш хронотопи дороги, зустрiчi, замку (палацу), салону виконують важливу художню функщю у цьому ромаш. Спробуемо проаналiзувати кожен iз них.
Вже сама назва роману - «До Ерм^ажу» - презентуе щею подорожi i позначае ii географiчний маршрут та кiнцеву мету: «Rastrelli's fine Winter Palace (it shines pinkly and wonderfully in sign now, further along the Neva bank), tying vast baroque wings together with huge display galleries and strange hanging gardens.» [9, c. 12] - «Зимовий палац Растрелл^ слшучо рожевий, вш видшеться вдалиш, на березi Неви, i виглядае просто незрiвнянно - чудова барокова споруда, частини яко'1 з'еднаш величезними галереями i дивними висячими садами.» (Тут i далi переклад наш. - Н. Н., К. Д.). Саме в Ермпаш тд час карнавалу вiдбулася зустрiч фiлософа i письменника Д. Дщро з Катериною II: «I'm French', he says. 'My name is Diderot'. 'And I am Catherine, Russia,' she says, 'the hermit of the Hermitage» [9, c. 15].
На думку дослщнищ С. Царьово'1, назва роману мае також метафоричний пщтекст, позначаючи певний Шлях Просв^ництва, яким думки та ще'1 фiлософiв рухалися на Схщ, до Росп. Вважаемо, що цей термш у М. Бредберi мiстить неабияку частку iронii. Мандрiвникiв вiн називае пiлiгримами i вiд iменi оповiдача раз у раз зауважуе: «Коротше кажучи, цей проект дае меш можливiсть здшснити паломництво по Шляху Просвiтництва до одного з мюць, де воно зароджувалося» [9, c. 114] або так, теж iронiчно: «А що я тут роблю? Мандрую Шляхом Просв^ництва» [9, c. 102].
Ермiтаж - палац, насичений юторичним часом. В ньому вщклалися слiди життя царiв i придворних, пам'ятки iсторичних подш, а в його галереях - величезш культурнi багатства. Ермiтаж став невщ'емним символом Санкт-Петербурга. Трактування топосу Петербурга в ромаш Бредберi складне. Автор не втримуеться вiд iронii в епiзодi, коли оповiдач дивиться на пам'ятник Петру Першому, який позбавлений т1е'1 мощi i монументальносп, очшувано'1 пiсля прочитання «Мiдного вершника». Петро на ньому «набагато цившзовашший i галантний, нiж уявлялося, майже француз» [9, с. 368]. Бредберi протиставляе книжковий Петербург тому, який побачив сам в 1993 рощ, в перюд чергових пол^ичних негараздiв: iмперський i урочистий Невський проспект проти жалюпдного i напiвпорожнього. Петербург тут усвщомлюеться оповiдачем в традицшному ключi. При цьому тут не виникае пародп, замiсть не'1 - пряме протиставлення уявного та реальносп i, як результат, глибоке розчарування в побаченому.
1накше Бредберi пише вщ iменi Дiдро. Французький митець багато разiв представляв це мiсто в свош уявi, але був приголомшений побаченим: «A city that's been built from nothing, over the course of, out of the stuff of, his own lifetime. A new European capital, that just appeared like a mirage when no one was expecting it at all»-«Мюто, яке виросло з шчого, всупереч всьому, протягом його власного життя. Нова европейська столиця, яка з'явилася як мiраж, коли шхто цього не очшував» [9, с. 339]. Катерининська столиця фантастичним чином «... нагадуе таемничi iрреальнi мюта, що наповнюють твори його улюблених письменникiв ...» [9, с. 344]. Фшософ супроводжуе видиме словами: безглуздють, вигадка, абсурд, тдкреслюе його «европейськiсть», чужiсть кршш, в якш побудовано. «Мiстичне, багатомовне мюто, сплетшня самих рiзних культур, втшення будь-яких фантазiй, що так i не надбали строго'1 форми» [9, с. 87].
Вш теж розчарований росшською столицею, але iнакше: «мiсто-мрiя, викохане в його снах» - тшьки видимiсть, за якою приховаш жахлива бiднiсть людей, якi прийшли на його будiвництво з надiею на заробiток, болотнi топи, що вже почали тдточувати основи молодого мюта, фальшивiсть самого росiйського Просв^ництва, з якою Дiдро зiткнувся при дворi iмператрицi.
Париж, Лейпцiг, Петербург, Гамбург - мюця локального зовшшнього простору головного героя роману, який тюно пов'язаний з його внутршшм простором. Як стверджуе Н. Копистянська, зовшшнш простiр формуе внутрiшнiй проспр, вiдбивае характери, смаки, стани душi персонажа; абстрактнi поняття i загальш характеристики передаються просторовою деталлю, розрахованою на те, щоб викликати певш асощацп у читача [4, с. 172-173]. Природно, що щ мюця з'еднанi дорогами, якi долае Дщро.
Хронотоп дороги мае велику сюжетну роль в художньому свiтi роману М. Бредберь Дорога всiх зрiвнюе, призводить в самi рiзнi мюця, i це дае можливiсть показати вс соцiальнi верстви. Як пише М. Бахтш, «на дорозi своерщно поеднуються просторовi й часовi ряди людських доль i життiв <...>. Тут час нiби вливаеться в проспр i тече по ньому (утворюючи дороги); метафоризащя дороги рiзноманiтна й багатопланова, але основний стрижень - плин часу» [1, c. 276]. В ромаш дорозi з Парижа до Петербурга Дщро, який взагалi не полюбляв подорожi, вщдав шiсть мiсяцiв свого життя, але збагативши при цьому свiй життевий досвiд. В Лейденi вiн зустрiчаеться з професорами, в Амстердамi - з видавцями, пропонуючи 1'м видання повного зiбрання сво'1'х творiв. Завбачливо оминувши Берлiн, щоб не залишитися в полонi гостин у Фрiдрiха II Пруського, французький письменник на довгий час затримуеться в саксонському мю^ Лейпщгу, де не тшьки весело проводить час, але й починае писати свою, можливо, найкращу книгу - «Племшник Рамо». До реч^ з творiв
Д. Дщро запозичуеться i концепт дороги, який займае важливе мюце в романi М. Бредберi. Мюце дп роману Дiдро «Жак-фаталют» - дорога, по якш вiд трактиру до трактиру 'дуть верхом Жак i його безiменний Господар. Мотив дороги супроводжуе вс сцени цього роману, часом дуже колоритш, з ним пов'язаш суперечки, роздуми, розповвд геро'в. Дорога дозволяе персонажам зустр^ися з самими рiзними людьми: хитрими монахами, знатними дамами, офщерами, дуелянтами, простими селянами.
В ромаш Бредберi «До Ерм^ажу», мандруючи реальними «жахливими дорогами», де «стогнуть i орють обiрванi селяни, тащаться вози, валяються в грязюцi свинi, верещать немовлята, виють собаки, кричать осли, мародерствуе пруська солдатня» [9, с 68], фшософ йде метафоричним Шляхом Просв^ництва - пише фантастичний меморандум для iмператрицi, створюючи в сво'й уявi нову Росiю, проектуючи будiвлi i цiлi мiста, осмислюючи конституцiю i виховання досконало' людини. «Росiя, омрiяна епохою Просв^ництва» [9, c. 69] i «досконале, розумне життя народу» [9, с 70] - ось мета Дщро, на досягнення яко!' вiн намагаеться спрямувати дiяльнiсть Катерини II.
Бшьшють дiалогiв мiж ними побудоваш в наслiдування структурi «Племшника Рамо» як дискусiя антагонiстiв. Фшософ i iмператриця займають дiаметрально протилежш позицп. Там, де Дiдро кшцевою метою бачить свободу, iмператриця мрiе про змiцнення свое!' i так абсолютно':! влади. Рiзняться 1'хш погляди i з iнших питань. Тому дiалогiчна структура розповiдi виявляеться вдалою, виявляючи i явнi, i приховаш суперечностi в поглядах Дiдро i Катерини. Дiдро заявляе: «Я проповщую Розум i Просвiтництво. Але Просв^ництво без практичного застосування не мае сенсу. Воно мае сприяти множенню багатств, приводити до нових вщкритпв та винаходiв, заохочувати розвиток наук i торгiвлi» [9, с. 254]. Але самодержиця не приймае втручання шоземця у справи кра'ни i тому вiн залишаеться осторонь подш. Багато фiлософiв намагалися сво'ми вченнями впливати на хщ юторп i прогресивний розвиток краш. Але, за iронiею юторп, 1'хш намiри не втшювалися в життя. М. Бредберi наводить приклади провалу фiлософiв-радникiв: Рене Декарт при дворi шведсько' королеви Христини, Вольтер i король Прусп Фрiдрiх II, Денi Дiдро в Ермiтажi у Катерини II.
На зворотному шляху до улюбленого Парижа французький фшософ вщчувае, що вш вже не той Денi, який при'хав до Росп кiлька мюящв тому. Але, зупинившись в Гамбурз^ все ж таки вiн робить ще одну спробу повернути Роаю на Шлях Просвiтництва - створюе проекти нового росiйського унiверситету, росшсько' енциклопедп, вiдкриття банювсько' системи, удосконалення суспшьних вiдносин - але жадано' вiдповiдi вiд Катерини не отримуе. Дщро вимушений визнати, що саме в Петербурзi «жорстоко' перевiрцi пщдалася мрiя всього його життя» [9, с. 474].
Але, зауважимо, що Деш Дщро - не единий головний герой роману. Не менш важливою е постать оповщача (наратора) в главах про сучасшсть. Отже, геро'в в романi два, вони доповнюють один одного, i один втрачае сенс без iншого. Бредберi в цьому випадку вибудовуе дiалог, перекличку двох геро'в, тих самих «Я» i «Вiн», якi ведуть дискуаю в романi Дiдро «Племшник Рамо». Практично з оповiдачем не пов'язано скшьки-небудь активних дiй ^ тим не менш, саме до нього стягуються ва нитки розповщь Саме його постать об'еднуе два рiзних часових та iсторичних пласти роману.
М. Бредберi не приховуе безумовно' подiбностi мiж собою i фiгурою оповiдача, у них приблизно один i той же життевий шлях i життевий досвiд, у них однаковi погляди i св^огляд. У той же час i сам письменник, i герой його роману «До Ерм^ажу» нiяк не одна особа. С. Царьова вважае, що вщповщь на питання, хто ж такий оповщач у ромаш, слщ шукати, звернувшись в минуле, до структури ромашв Дiдро. Хто такий племшник Рамо в однойменному ромаш Дщро? У ньому багато вщ автора, але яка з його
iпостасей - «Я» або «BiH» - ближче до фiлософа? Це питання не мае вщповвд або, принаймш, вiдповiдь неоднозначна. Приблизно так само йдуть справи i в ромаш Бредберi. Образ оповiдача, маючи зовнiшню схожiсть, майже збiгаючись в деталях i3 зовнiшнiстю самого Бредбер^ водночас увiбрав в себе i якюь риси вiд письменника i фшософа Дiдро. Biн е, скорее, втiленням якоюь абстрактно'1 фiгури Письменника, Творця, Автора [7, с. 113].
В ромаш важливе значення також мае хронотоп зус^чь Дщро подолав, як вже було зазначено вище, величезну вщстань вiд Парижа до ново'1 росшсько'1' столицi, щоб зустр^ися з iмператрицею. В главах про сучасшсть учасники лiтературного проекту пщ назвою «Дiдро» вперше зустрiчаються i знайомляться в порту Стокгольма, саме перед вщплиттям парому до Росп. Хронотоп зустрiчi вiдзначаеться «високим ступенем емощйно-щншсно'1' iнтенсивностi» [1, с. 138]. Зустрiчi в романi, як зазначае Бахтш, зазвичай вiдбуваються на дорозь «На дорозi («великiй дорозi») перетинаються в однiй часовiй i просторовш точцi просторовi та часовi шляхи щонайрiзноманiтнiших людей -представникiв уах станiв, статкiв, вiросповiдань, нацiональностей, вшу» [1, с. 138]. Саме це й спостер^аемо в ромаш Бредберь 1нтрига полягае в тому, що нiхто з присутнiх не знае щлей проекту «Дiдро». Кожен припускае, що це пов'язано з ïx професiйною сферою: спiвачка - з оперою, драматург - з театром, столяр - «щось щодо меблiв». Компанiя, дiйсно, збираеться дуже строката: сшвачка, актор, столяр, дипломат, письменник, фшософ. «I look around the party: nine of us <...> none of us seems to know any other. Who are we all then? How did we come to be here? What are we all doing? What is this about?» - «Я оглядаю всю групу: нас дев'ятеро людей <...> один з одним ми явно не знайомь Хто ж ми таю? Навщо ми сюди прийшли? Що ми тут робимо? До чого все це?» [9, с. 103] - щ слова наратора створюють явний штертекстуальний перегук з вщомим рефреном iз роману Д. Дщро «Жак-фаталют» -«Як вони зустршися? .. Як ïx звали? .. Звiдки вони прийшли? .. Куди вони прямували? » [2, с. 378]. Певно'1' вщповвд на це питання немае. Важливий сам процес подорожi i пов'язаний з ним процес тзнання св^у, його вiдкриття. Якщо спочатку учасники подорожi дивуються, з якою метою ïx запросили брати участь в цьому заxодi, то поступово задум органiзаторiв проекту прояснюеться: зiбрати разом людей, якi могли б служити уособленням рiзнобiчностi i ушверсальносп таланту самого Денi Дiдро, автора «Енциклопедп». Але як самому Дщро не вдалося повшстю реалiзувати проект Енциклопедп та Просв^ницько'1' держави, так i дослщникам його творчостi виявилося не пщ силу дослiдити весь масштаб творчо'1' спадщини фiлософа в межах одного проекту.
В главах про минуле спостер^аемо протиставлення образiв двох мют - Парижа й Петербурга, столищ Просв^ництва та «мюта-фантома». В сучасних главах просторовий пласт роману мютить контрастнi описи Санкт-Петербурга та Стокгольма. «Stockholm, Sweden's fine watery capital», «everything here is so neat,so satisfying, so wealthyish, so burgherish» [9, с. 26] - «тут с^зь так чисто i чинно, самовдоволено, заможно, по-бюргерськи». Наратор характеризуе столицю Швецп як «приемне та порядне мюто», але дисонансом звучить слово «нудьга» - «the triumph of the bourgeois, the reign of the decent, the tedium of the commonplace.» («^умф буржуа, царство пристойносп, нудьга щоденносп...» [9, с. 412]. Перепливши паромом Балтшське море, на фош чудово'1' арxiтектури Санкт-Петербурга наратор бачить бщно одягнених, стурбованих людей, яю намагаються щось продати, стоячи бшя зупинок транспорту на засмiчениx вулицях. I, разом з тим, вш уявляе це мюто як мюто письменникiв, «столицю бентежних, неспокiйниx душ» - «the city of writers, the capital of intense and
troubled souls» [9, с. 252]. В ромаш Стокгольм уособлюе заможшсть та упорядкованiсть Швеци, Петербург зображено духовним символом бентежно'1 Росп.
Пiдсумовуючи все вищевикладене, доходимо висновку, що хронотопи дороги, зустрiчi, палацу, топоси мют постають центром основних сюжетних подiй, передаючи художнi та фшософсью ще'1 твору. Роман М. Бредберi «До Ермiтажу» - дуалютичний твiр, який мiстить переплетення двох часових пласпв та двох титв оповiдi, протиставлення Просвiтництва i «варварства», контрасты описи мiст i опозицшш пари персонаж1в (Дiдро - Катерина II, Вольтер - Фрiдрiх II, Дщро - Вольтер тощо). Вишукана семантико-стилютична структура аналiзованого роману i художне багатство вае'1 прози Малкольма Бредберi надають невичерпнi можливостi для подальших наукових розвiдок у сферi дослiдження сучасно'1 англшсько!' романiстики.
Список використано1 л1тератури
1. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М. М. Бахтин // Литературно-критические статьи. - М.: Искусство, 1986. -С. 234-407.
2. Дидро Д. Монахиня. Племянник Рамо. Жак-фаталист и его хозяин [Текст]: пер. с фр. / Д. Дидро. - М.: Художественная литература, 1973. - 496 с.
3. Дроб^ I. кторичний дискурс в британському ромаш 80-90-х роюв ХХ стшття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата фшол. наук: спец. 10.01.04 «Лтература зарубiжних краш» / I. Дробгт. - К.: 2010. - 20 с.
4. Копистянська Н. Аспекти функцюнування простору, просторово'1 деталi в художньому творi / Нонна Копистянська // Молода нащя: Альманах. - Вип. 5 / Гол. ред. О. Проценко. - К.: Смолоскип, 1997. - С. 172-178.
5. Копистянська Н. Час/художнш час: до питання про ютор^ поняття i термша / Нонна Копистянська // Вюник Львiвського ушверситету: Серiя фшолопчна. - Львiв, 2008. - Вип. 44. - Ч. I. - С. 219-229.
6. Путеводитель по английской литературе [Текст]: пер. с англ. / Под ред. М. Дрэббл и Дж. Стрингер. - М.: Радуга, 2003. - 928 с.
7. Царева Е. В. Жанровые традиции философской прозы Д. Дидро в книге М. Брэдбери «В Эрмитаж!» / Е. В. Царева // Вестник МГОУ. Серия «Русская филология». - 2010. - Вып. 4. - С. 110-114.
8. Чернявська О. Малкольм Бредберi - теоретик роману i митець: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата фшол. наук: спец. 10.01.04 «Л!тература зарубiжних краш» / О. Чернявська. - К.: 2001. - 20 с.
9. Bradbury M. To The Hermitage / M. Bradbury. - L.: Picador, 2000. - 504 p.
Стаття надшшла до редакцп 28.10.2014
N. I. Nazarenko, K. S. Datser
VARIETY OF CHRONOTOPES IN M. BRADBURY'S NOVEL
«TO THE HERMITAGE»
M. Bradbury's novel «To the Hermitage» is constructed on the basis of a neat subdivision into 36 chapters alternating between «Now» and «Then,» literally saying so in the chapter headings. The events presented in the past consist of the journey to Saint Petersburg undertaken by the French philosopher Denis Diderot at the behest of Catherine the Great, Empress of Russia, in the year 1773; of the philosopher's subsequent stay at the Russian court; his interviews with the tsarina; his ultimately failed attempt to convince her of his vision of an enlightened Russia; and of his eventual return to Paris. The philosopher's dreamlike conceptions are set against the reality of executive power. The relationship of servant and master is explored, with respect to Diderot and Catherine, but also within the fiction of Jacques le Fataliste, Diderot's famous novel so frequently quoted and referred to by
Bradbury. Diderot on his journey to Russia not only personifies Enlightenment, but also offers a blueprint, in sixty-six notebooks, of his vision of a new, enlightened, well-ordered Russia. 220 years later, in October 1993, a group of literati, artists and critics embarked on a ferry from Stockholm to St. Petersburg with the purpose offollowing the traces of the famous Frenchman. The story is related in the first person by an unnamed member of this group, who is present in his capacity as an English writer of some modest reputation. In his diffident manner and discreet understatement, M. Bradbury is recognized. The group he has been invited to join forms the self-styled «Diderot Project,» initiated and organized by an eminent Swedish scholar, whose importance is signalled by his membership of the Nobel Prize Committee. Despite some severe hitches in the project's execution, they return to Stockholm after a short stay in St Petersburg, and the narrator is getting ready for his flight home to England.
This paper contains the analysis of the temporal and spatial organization of M. Bradbury's novel «To the Hermitage.» The theoretical basis of the study is scientific heritage of M. Bakhtin and N. Kopystyanska. The authors of the article study the function and artistic value of time-space category in a literary work. Attention is focused on the chronotopes of the road, meeting, castle (palace), and topos of city. This novel's topography is essentially engaged with Russia past and present, and possibly with Saint-Petersburg, Paris and Stockholm.
Key words: time-space category, chronotope of the road, meeting and castle (palace), plot, topos of city, Enlightenment.
УДК 821.161.2-3(045)
О. Г. Павленко
ФШОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧШ ЗАСАДИ УКРАШСЬКОГО ЛИТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ ДОБИ Ш1СТДЕСЯТНИЦТВА
В статтi обхрунтовано фшософсько-естетичт засади украгнського лтературного процесу другог половини ХХ столття, виявлено iманентну суттсть зазначеного феномена, що розгортаеться довкола з'ясування причин його виникнення та експлтуеться полiфункцiональнiстю, валоративним i ментальним наповненням свтоглядних i художтх практик його репрезентантiв.
Ключовi слова: ш^тдесятництво, етико-художт засади, свтоглядний антропоцентризм, персоналiзм, вiдчуження, нацюнальний iмператив, естетосфера.
Глибинш трансформацп в соцiально-економiчному та суспшьно-пол^ичному житп Украши друго'1 половини ХХ столбя суттево вплинули на розвиток культури та мистецтва, докоршно змшивши принципи традицшного осмислення буття людини. У зв'язку з цим виникла потреба пошуку нових штелектуальних конструкцш, звшьнених вщ усталених стереотитв i догм.
Новий вщлш часу «штелектуально'1 юторп Украши» (О. Пахльовська) припадае на 60-т роки, знаменш появою на мистецькому обрп когорти талановитих митщв -представниюв творчо'1 штел^енцп, небайдужих до сощальних та громадсько-пол^ичних проблем суспшьства, тих, «...яким засв^илась ютина i яю вже не захотши зректися чи вщступитися вщ украденого св^ла» [9, с. 65]. Сам факт 1'хньо'1 духовно'1
