CC BY
14
УДК 630*165.3 Ст. наук. сшвроб. Ю.1. Гайда, канд. с.-г. наук -
УкрНДЫрлк, м. 1вано-Франк1вськ
СТРУКТУРНО-ПРОСТОРОВА ОРГАН1ЗАЦ1Я ОБ'СКТЮ Ц1ННОГО ГЕНОФОНДУ Л1СОВИХ ДЕРЕВНИХ ПОР1Д IN SITU
Проаналiзовано сучасний стан структурно-просторово1 оргашзацп генетичних резерват1в люових деревних порiд на Заходi Украши та запропоновано заходи щодо ii оптим1зацп з врахуванням вiтчизняного та зарубiжного досвiду зонування приро-доохоронних територш та об'eктiв генозбереження. Обгрунтовано кiлькiснi парамет-ри окремих структурних елементiв генетичних резерватiв та ix функцiональне приз-начення. Встановлено, що структурно-просторова органiзацiя територп об'eктiв (генетичних резерват1в i плюсових насаджень) покликана забезпечити надшне збере-ження генетично'1 мiнливостi лiсовиx деревних порщ протягом довготермiнового пе-рiоду.
Ключов1 слова: об'ект збереження генофонду, люовий генетичний резерват, ядро, буферна зона.
Метод in situ вважають щеальним способом збереження генетично1' мiнливостi лiсовиx деревних видiв [8]. Вш передбачае вiдбiр у природних умовах i довготривале утримання популяци чи ii частини в сташ, який гаран-туе вiдтворення протягом багатьох поколшь ii алельного рiзноманiття [12, 14]. Процес збереження генофонду in situ не е простим консервуванням гене-тично"' мiнливостi в незмшному станi. Дiя комплексу еволюцшних чинникiв (мутацiй, мiграцii, генетичного дрейфу, природного вщбору, iнбрiдiнгу) протягом довготермшового перiоду так чи шакше призводить до певних вдаи-лень вщ виxiдноi генетичноi структури популяци. Збереження in situ мае за мету попередити радикальш змши алельно].' рiзноманiтностi популяцii, якi можуть ютотно знизити ii еволюцiйний потенцiал. Значно зменшити ризики виникнення негативних тенденцш у динамiцi генетичноi структури популя-цiй видiв лiсовоi дендрофлори можна шляхом структурно-просторово" орга-нiзацii об'ек^в in situ.
Метою цiеi роботи е вивчення вггчизняного та зарубiжного досвiду органiзацii природоохоронних територiй та об'екпв збереження генетичного рiзноманiття люових порiд, дослiдження сучасноi структурно-просторово"' де-композицii генетичних резерватiв лiсовиx порщ на заxодi Украiни та розроб-лення пропозицiй щодо ii оптимiзацii.
У вiтчизнянiй науковiй лiтературi та нормативно-правових документах можна знайти рiзноманiтнi шдходи до зонування територш природо-за-повiдного фонду. Так, наприклад, в межах бiосферниx заповiдникiв вщповщ-но до норм закону Украши "Про природно-заповщний фонд Украiним перед-бачаеться видiлення таких зон: заповiдноi, заповiдного регульованого режиму, антропогенних ландшаф^в, буферноi [1]. Нацiональнi парки та регь ональнi ландшафтнi парки структурують за такою схемою: заповщна зона, зони регульованоi рекреацii та зона стацiонарноi рекреацii, господарська зона. Територш боташчних та зоолопчних паркiв також подiляють на окремi частини рiзного цiльового призначення: експозицшну, наукову, заповiдну (в зоопарках - рекреацшну), адмiнiстративно-господарську. На територiяx при-леглих до природних заповiдникiв, а в разi потреби навколо уЫх iншиx
об'еклв природно-заповщного фонду, для забезпечення надежного режиму охорони та зменшення негативного антропогенного впдиву установлюють охоронш зони, розмiри яких визначаються вiдповiдно до 1хнього цiдьового призначення на основi спещальних обстежень дандшафтiв та господарсько! дiяльностi на придегдих територiях.
Щодо генетичних резервам дiсових порiд у "Настановах з дiсового насiнництвам [2] юнуе норма, яка прописуе видiдення основно! частини резервату та буферно! зони, причому ширина останньо! може змшюватися вiд 50 до 100 м. Незважаючи на це, обстеження генетичних резервам на заходi Укра!ни, якi здiйснювади в 2001-2006 рр., виявиди, що для жодного iз них не видiдено буферних зон як в планово-картографiчних матерiадах, так i в нату-рi. Вивчення зарубiжного досвiду збереження дiсових генетичних ресурЫв показало, що в багатьох европейських кра!нах структуризаци об,ектiв in situ придшяють серйозну увагу. Так, наприклад, у Швейцари, видiдяють чотири зони в межах територи резервату: абсолютно-заповщну, ядро, перепускну i буфер [5].
У Франци рекомендуеться видшяти двi зони - ядро i буфер, причому частка буферу в загальнш пдощi резервату е значною [17]. На рис. 1 наведено приклад оргашзаци територи генетичного резервату бука люового бiдя м. Нанс у пiвнiчно-схiднiй частинi Франци. Заштрихований блок 406 стано-вить ядро резервату, решта бдокiв навколо нього формують буферну зону. Жирною лтею позначено зовшшш межi резервату. Загальна площа резервату становить 234 га.
Рис. 1. Структурно-просторова оргашзащя територи генетичного резервату у Франци [17] (пояснення до рисунка в текст^
Аналопчш шдходи до зонування територи резервату застосовують в Румуни [13]. У Дани велике значення в перешкоджанш м^аци стороннього пилку надають iзоляцiйним насадженням, ширина яких повинна бути не мен-шою нiж 500 м [8]. Щоправда, при цьому зазначаеться, що зпдно з мiжнарод-ними рекомендащями вона може бути i меншою - 330 м.
Зважаючи на зарубiжний досвiд зонування територii об'екпв генозбе-реження та негативнi наслщки вiдсутностi такоi структуризацii територiй генетичних резерва^в в Украiнi, потрiбно в нових нормативно-правових документах, яю регулюють дiяльнiсть зi збереження цшного генофонду лiсовиx порiд, чпюше i повнiше прописати норми i параметри структурно-просторо-во" органiзацii таких об'екпв. Доцiльно збiльшити кiлькiсть структурних еле-ментiв вiд двох (резерват i буфер) до трьох. Територш генетичного резервату варто диференцшвати на (1) ядро, (2) перехщну зону, (3) iзоляцiйний буфер.
Ядро резервату, яке е його основною частиною, повинно займати пло-щу, не меншу нiж 8-12 га. Усяку господарську дiяльнiсть, окрiм заxодiв спри-яння природному поновленню, заготiвлi насшня, живцiв, iншого репродуктивного матерiалу, в зонi ядра заборонено. Межi ядра необxiдно в натурi промар-кiрувати (наприклад, червоною фарбою на крайшх деревах через 20-30 м.).
Переxiдна зона охоплюе окремi видши, в яких тимчасово можуть зростати штучш насадження цiльового виду, створеш iз насiння невiдомого або шшорайонного походження, та нелiсовi землi (сшокоси, сiльгоспугiддя, тощо). Такi дiлянки знаходяться у внутршньому контурi усього резервату, при цьому можуть мютитися в межах ядра, примикати до нього, або розташо-вуватися у буфернш зош. Насадження переxiдноi зони шдлягають замiнi на штучнi деревостани цшьового виду за допомогою репродуктивного матерь алу, отриманого з ядра резервату. Площа переxiдноi зони повинна бути як-найменшою. За наявностi навколо ядра резервату великоi площi насаджень цшьового виду невщомого чи шшорайонного походження, потрiбно вщмов-лятись вщ атестацii такого генетичного резервату. У перехщнш зонi можна вживати уЫх традицiйниx лiсогосподарськиx заxодiв, за винятком тих, яю можуть порушити стшюсть та стабiльнiсть насаджень ядра. Межi переxiдноi зони потребують також марюрування (наприклад, жовтою фарбою).
Буферна зона охоплюе насадження, яю оточують ядро i переxiднi зони. Ii функцiональне призначення полягае в запоб^анш проникнення на те-риторiю ядра пилку iз насаджень, створених iз насiння iншорайонного або невiдомого походження. О^м того, буфернi насадження повинш захищати основну частину резервату вщ можливих негативних впливiв бiотичного та абютичного характеру (буреломiв i вiтровалiв, сонячних опiкiв кори, пошко-дження самоЫву i пiдросту цiльовоi породи дикою i свiйською фауною тощо). Насадження буферноi зони замикають загальний контур резервату, який у натурi також маркiруеться (наприклад, бшою фарбою), а на його кутах вис-тавляються стовпчики.
Важливим параметром структурно-просторово" органiзацii е ширина буферноi зони навколо ядра резервату. Кшьюсне значення цього параметра залежить вщ максимальноi вiдстанi поширення пилку та насшня, яю е основ-ними засобами потоку гешв для видiв лiсовоi арбофлори. Цiлком зрозумiло, що пилок порiвняно з насiнням, через сво" розмiри i морфологiчнi особливос-тi, здатен переносити генетичну шформацш на значно бiльшу вiдстань. Так, Рональд Ланнер (R. banner) наводить цшу низку прикладiв виявлення значно" юлькос^ пилку дерев на вщсташ 1,5-36 миль вiд найближчих насаджень [11].
Симулятивне моделювання поширення пилку з врахуванням метеролопчних умов i особливостей ландшафту показуе, що пилкова хмара дуба з густотою 10 зерен/м може бути виявлена на вщсташ 30 км, а "пилковий дощ" 3i щiль-нiстю 1000 зерен/м може випасти через 25 км вщ джерела пилку [15]. Однак, шд час визначення iзоляцiйного бар'еру потрiбно орiентуватися не на макси-мальну дистанцiю перенесення пилку, а на ефективну вщстань, пiсля прохо-дження яко1 пилок збершае можливють виконання репродуктивних функцiй (фертильнiсть) i реалiзуе ïx. Окрiм того, потрiбно розрiзняти процеси поширення пилку на вщкритому просторi i в деревосташ, оскiльки в останньому випадку великий екрануючий вплив мають крони дерев.
Рашше було виконано велику кшьюсть польових дослiджень поширення пилку дерев [3, 4, 10, 16, 19 та шш^. Узагальнення ïxrnx результатiв дають змогу зробити припущення, що iзоляцiйнi смуги шириною 400-1200 м здатш захистити клоновi насiннeвi плантацiï та iншi насшницью об'екти вiд забруднення стороннiм пилком.
Дослщження ефективного поширення пилку сучасними методами з використанням бiоxiмiчниx i генетичних маркерiв свiдчать про значно мен-ший дiапазон поширення пилку, який приймае участь у формуванш генетич-ноï структури популяцiй. Так, вивчення репродуктивних процешв у бука ль сового, виявили, що вщстань поширення насiння обмежуеться 50 м (75 % пе-ребувае в межах 20 м), а бшьшють пилку, що брав участь у заплщненш, над-ходила з територи не дальше 50 м вщ насiнного дерева (лише незначна час-тка пилку iммiгрувала з вщсташ 300 м) [18]. Для рiзниx видiв дуба в утворен-m жолудiв найбiльшу роль вiдiграе пилок, що продукуеться в радiусi 60-80 м [9]. Середня вщстань поширення пилку у ялищ бiлоï становить 90 м, а максимальна - 233 м [6].
Дослщження тими ж методами "пилкового забруднення" насшних плантацiй виявили ефективне поширення пилку на значно бшьшу вщстань, а тому, iснуе думка, що для об'екпв in situ та ex situ необхщно формувати iзо-ляцiйний бар'ер шириною 500 чи навггь 1000 м [7]. Таким чином, зважаючи на поточний рiвень знань про ефективну дальшсть поширення пилку та насшня, можна розглядати ширину буферно!" зони 300-500 м як достатню для запоб^ання проникненню небажаного пилку на територш генетичного резервату.
Аналiз поточного стану структурно-просторово!' органiзацiï територш генетичних резерва^в дуба звичайного в Тернопшьськш i Львiвськiй областях дав змогу визначити ri об'екти, в яких можна здшснити зонування в межах видшених резервам, а також тi, до яких потрiбно приеднувати навко-лишнi насадження (таблиця). Як бачимо, в жодному резерват на цей час не видшено буферноï зони. У Тернопшьськш област генетичнi резервати представлен здебiльшого невеликими за площею насадженнями в межах одного таксацшного видшу. Оптимiзацiя ïxньоï структурно-просторовоï органiзацiï вщбуватиметься шляхом видiлення буферних зон за рахунок сумiжниx з дь ючим резерватом дiлянок. На Львiвщинi, де об'екти in situ переважно бiльшоï плошд i складнiшоï таксацiйноï структури, шд час зонування багатьох гене-
тичних резервата дуба доцiльно частину буферно! зони формувати iз дiлянок дiючих резервата.
Табл. ПропозицП щодо оnтимiзацii структурно-просторовоь оргашзаци генетичних резерватiв дуба звичайного в захiдних областях Украхни
№ резервату М1сце розташування (л1сове господарство: лшництво, квартал/видш) Пло- ша, га Кшь-к1сть Наяв-тсть бу- Рекомендуеться ви-дшення буферно! зони за рахунок:
вид1-л1в фер-но!зо- територи дшчого сум1жних д1лянок
ни резервату
Тернотльська область
10г Бережанське: Пвдгаецьке, 26/1,7 36,0 2 - + +
20г Бучацьке: Язловецьке, 84/1,2,3,4,5,6 44,9 6 - + +
30г Бучацьке: Бучацьке, 35/3 24,0 1 - - +
Кременецьке: Бшокриницьке, 4/4 7,3 1 - - +
Кременецьке: Суразьке, 28/6 4,5 1 - - +
60г Кременецьке: Суразьке, 66/2 11,0 1 - - +
Тернотльське: Мшанецьке, 50/9, 51/13 41,5 2 - + +
80г Чортшвське: Улашшвське, 51/1 18,5 1 - - +
Льв1вська область
10г Б1брське: Роматвське, 59/11, Суходшьське, 39/2, 42/3,5, Св1рзьке, 64/9 44,1 6 - + +
20г Буське: Тадатвське, 35/1 27,0 1 - + +
30г Брод1вське: Заболотщвське, 94/1,5 46,0 2 - + +
40г Льв1вське: Товшдвське, 1/14,15, 21/1,2 42/1.1, 2 59,4 6 - + +
50г Жовшвське: В'яз1вське, 54/2 1,0 1 - - +
60г Дрогобицьке: Трускавецьке, 24/5, 31/1,3 32/1 95,0 4 - + +
70г Стрийське: Моршинське, 2/1,5 Лотатницьке, 7/2,3,5,6 8/5,6,8,11,13,14 75,8 12 - + +
80г Самб1рське, Дублянське, 27/21,22 12,7 2 - - +
Самб1рське, Комартвське, 3/14 8/3,7 30/11 39/10 55,2 5 - - +
100г Радех1вське, Сокальське, 51/6,10,12 59/1,3 60/3 64/2,3,4 65/2,3 150,4 11 - + +
110г Старосамб1рське, Добромильське, 10/1 16,0 1 - - +
На рис. 2 наведено приклад можливого варiанту змши структурно-просторово! оргашзаци генетичного резервату дуба звичайного в Добро-мильському люнищш Старосамбiрського люового господарства. На цей час генетичний резерват видшений у межах 1 видшу 10 кварталу на плошд
16,0 га. На рис. 2, а iснуючi межi резервату зображеш жирною лшею. Рис. 2, б шюструе майбутню схему генетичного резервату шсля вщмежуван-ня буферноï зони (показана темним кольором) шириною 300-500 м навколо ядровоï частини (позначена штриховкою), межi якоï збiгаються iз границями юнуючого резервату. За новоï структурно-просторовоï оргашзаци резервату його площа зросте майже до 160 га. Таке збшьшення площд варто очiкувати для бшьшосп генетичних резерватiв внаслiдок змiни ïxньоï структурно-прос-торовоï органiзацiï. Однак, вилучення значноï частки лiсiв iз господарського використання не буде спостершатися, оскшьки режим обмеженого люокорис-тування поширюватиметься лише на ядро (в нашому приклад^ на площу 16 га). Особливють ведення люового господарства на дшянках буферноï зони полягатиме в необхщност забезпечення природного поновлення насаджень, а за неможливост цього - штучного поновлення iз насiння ядра резервату або сусщшх природних насаджень цього ж урочища. Необхщно також уника-ти застосовувати суцiльнi рубки в буфернш зонi бiля межi ядра резервату.
Рис. 2. Структурно-просторова органЬащя територи генетичного резервату дуба в Добромильському лiсництвi ДП "Старосамбiрськелкове господарство ":
а) на даний час; б) тсля зонування територи (пояснення в текста)
Висновок. Структурно-просторова оргашзащя територи об'екпв (генетичних резерва™ i плюсових насаджень) покликана забезпечити надшне
збереження генетично!' мiнливостi лiсових деревних порiд протягом довго-термшового перiоду.
Для oптимiзацп тepитopiальнol оргашзаци наявних в Укра'ш об'еклв in situ дoцiльнo переглянути зафжсовану в Настановах з люового насiнництва 1'хню двохзональну структуру i передбачити видшення трьох зон: ядрову зону (площа 8-12 га, функци - забезпечення збереження алельного piзнoманiття популяци цiльoвoгo виду); пepeхiдну зону (функци - забезпечення поступо-во! трансформаци насаджень цiльoвoгo виду невщомого чи iншopайoннoгo походження в деревостан цшьового виду iз насiння генетичного резервату); буферну зону (ширина 350-500 м, функци - iзoляцiя ядра вщ забруднення пилком iз насаджень, створених шшорайонним або нeвiдoмoгo походження насшням, захист насаджень ядра вщ ймoвipних негативних впливiв бютично-го i абютичного походження). Видiлeнi зони пoтpiбнo пpoмаpкipувати в нату-pi, а також внести в таксацшш описи та планoвo-каpтoгpафiчнi матepiали ль согосподарських шдприемств.
Л1тература
1. Закон УкраТни "Про природно-заповщний фонд Украши" // Вщомосп Верховно'! Ради. - 1992. - № 34. - С. 502. - (Б1блютека офщшних видань).
2. Настанови з лкового насшництва. - Офщ. вид. - Харюв : Вид-во УкрНДШГА, 1993. - 58 с. - (Нормативний документ Держкомлюу Укра'ни).
3. Санников С.Н. Дифференциация популяций сосны обыкновенной / С.Н. Санников, И.В. Петрова. - Екатеринбург : Изд-во УрО РАН, 2003. - 248 с.
4. Федорова Р.В. Количественные закономерности в распространении ветром пыльцы дуба / Р.В. Федорова // Материалы по геоморфологии и палеогеографии СССР : тр. ин-та географии АН СССР. - 1950. - Вып. 46. - С. 203-238.
5. Bonfils P. Das Schweizerische Programm zur Erhaltung forstgenetischer Ressourcen / P. Bonfils, R. Finkeldey // Geburek Th., Heinze B. (Hrgs.): Erhaltung genetischer Ressourcen im Wald - Normen, Programme, Maßnahmen. - Ecomed, Verlaggeselschaft Landsberg, 1998. -S. 136-150.
6. Cremer E. Population genetics of silver fir (Abies alba Mill.) in the Northern Black Forest -precondition for the recolonization of windthrow areas and associated ectomycorrhizal communities: Dissertation zur Erhaltung des Doctorgrades der Naturwissenschaften (Dr. rer. Nat.). - Marburg / Lahn. - 2009. - 37 p.
7. Gebureck Th. Sexual reproduction in forest trees / in Th.Geburek, J. Turok (eds.) Conservation and Management of Forest Genetic Resources in Europe. - Zvolen, Arbora Publishers, 2005. - Р. 171-198.
8. Graudal L. A systematic approach to the conservation of genetic resources of trees and shrubs in Denmark / L. Graudal, E.D. Kjaer, S. Canger // Forest Ecology and Management. - 1995. -№ 73. - Р. 117-134.
9. Koenig W.D. Is pollen limited? The answer is blowin' in the wind / W.D. Koenig, M.V. Ashley // Trend in Ecology and Evolution. - 2003. - Vol. 18, № 4. - Р. 167-169.
10. Koski V. A study of pollen dispersal as a mechanism of gene flow in conifers // Comm. Inst. For. Fenn. - 1970. - № 4. - 70 p.
11. Lanner R. Needed: a new approach to study of pollen dispersion // Silvae Genetica. -1966. - Vol. 52. - № 1. - Р. 50-52.
12. Müller F. Das österreichische Programm zur Erhaltung forstgenetischer Ressourcen / F. Müller, U. Schultze // Geburek Th., Heinze B. (Hrgs.): Erhaltung genetischer Ressourcen im Wald -Normen, Programme, Maßnahmen. - Ecomed, Verlaggeselschaft Landsberg, 1998. - S. 120-135.
13. Parnuta G. Romanian forest genetic resources conservation and management // Forest Management Network: Summary of second meeting. - EUFORGEN, Bucharest, Romania, 23-25 November 2006. - Р. 8. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.euforgen.org
14. Rotach P. In situ conservation methods / in Th.Geburek, J. Turok (eds.) Conservation and Management of Forest Genetic Resources in Europe. - Zvolen, Arbora Publishers, 2005. - Р. 149-170.
15. Schueler S. Modelling of oak pollen dispersial on the landscape level with a mesoscale atmospheric model / S. Schueler, K. Schlünzen // Environmental Modeling and Assessment. - 2006. -Vol. 11, № 3. - Р. 179-194.
16. Strand L. Pollen dispersal // Silvae Genetica. - 1957. - Vol. 6. - Р. 129-167.
17. Teissier du Cros E. Forestry and Conservation of Forest Genetic Resources Strategies for an integreted managment / Mitteilungen der Bundesforscungsanstalt für Forst- und Holzwirtschaft, Hamburg, 2006. - № 221- P. 38-46.
18. Wang K. Dispersal of seed and effective pollen in small stands of European beech (Fagus sylvatica L.) / K. Wang, H.H. Hattemer // Müller-Starck G. and Schubert R. (eds.). Genetic Response of Forest systems to Changing Environmental Conditions. - 2001. - Vol. 70 (For. Sci). - Р. 259-269.
19. Wright J.W. Pollen-dispersion studies: some practical applications // Journal Forestry. -1953. - Vol. 51, № 2. - Р. 114-118.
Гайда Ю.И. Структурно пространственная организация объектов ценного генофонда лесных древесных пород in situ
Проанализировано современное состояние структурно пространственной организации генетических резерватов лесных древесных пород на Западе Украины и предложены мероприятия по ее оптимизации с учетом отечественного и зарубежного опыта зонирования природоохранных территорий и объектов геносбережения. Обоснованы количественные параметры отдельных структурных элементов генетических резерватов и их функциональное назначение. Установлена структурно-пространственная организация территории объектов (генетических резерватов и плюсовых насаждений) призвана обеспечить надежное сохранение генетической изменчивости лесных древесных пород в течение долгосрочного периода.
Ключевые слова: объект сохранения генофонда, лесной генетический резерват, ядро, буферная зона.
Hayda Yu.I. Structure and spatial organisation of conservation units of forest genetic resources in situ
In the article the current state of structural and spatial organization of forest genetic reserves in Western Ukraine is discussed and the measures for its optimization with regard to domestic and foreign experience in zoning of protected areas and gene conservation units are proposed. Some quantitative parameters of structural elements of genetic reserves and their function are substantiated. Structural-spatial organization of territory of objects (genetic резерватов and plus planting) is set called to provide the reliable maintainance of genetic changeability of forest arboreal breeds during a long-term period.
Keywords: gene conservation unit, forest gene reserve, conservation core, buffer.
УДК 630*182.43:630*232.328 Асист. О.М. Гриник, канд. с.-г. наук -
НЛТУ Украти, м. Львiв
ЗАЛЕЖН1СТЬ Б1ОЛОГ1ЧНОГО ЗАПАСУ КОНВАЛП ЗВИЧАЙНО1 В1Д ПОВНОТИ ДЕРЕВОСТАНУ ТА ТИПУ Л1СОРОСЛИННИХ УМОВ НА ЗАХОД1 УКРА1НИ
Проаналiзовано чинники, яю спричиняють зменшення потенцшних запаав конвалп звичайно! За ретроспективним аналiзом л^ературних даних визначено межi сировинного ареалу конвалп та можливост промислово! загопвл^ Дослщжено цвь тшня та плодоношення iз врахуванням освггленосп та типу люорослинних умов. Визначено середш значення маси окремо! рослини залежно вщ шдекав пгрототв i трофототв. Визначено бюлопчний запас конвалп звичайно! залежно вщ типу люо-рослинних умов та вщ повноти деревостану в умовах Заходу Украши.
Основт ресурси конвалп звичайно! локал1зоваш на Захщному та Центральному ПолюЫ, де зосереджено майже 2/3 вЫх бюлопчних запаЫв сиро-
