CC BY
216Специфіка соціально-педагогічної діяльності з дітьми з особливими потребами (зарубіжний досвід)
Степанець І. О.
Харківський гуманітарно-педагогічний інститут
Аналізується зарубіжний досвід роботи соціальних педагогів з дітьми з особливими потребами у спеціальних навчально-виховних закладах. Ви-
значаються сучасний стан, загальні тенденції та проблеми соціально-педагогічної діяльності з дітьми зазначеної категорії. Виокремлюються функції, завдання, форми і методи соціально-педагогічного впливу на дітей з обмеженими можливостями. Підкреслюється важливість вивчення та впровадження зарубіжного досвіду для вдосконалення вітчизняної системи соціально-педагогічної діяльності.
соціальний, педагогіка, діти, особливий, досвід.
Степанець И.А. Специфика социально-педагогической дея-
тельности по детьми с особыми нуждами (зарубежный опыт). Анализируется зарубежный опыт работы социальных педагогов с детьми с особыми потребностями в специальных учебно-воспитательных учреждениях. Определяются современное состояние, общие тенденции и проблемы социально-педагогической деятель-
ности с детьми указанной категории. Выделяются функции, задачи, формы и методы социально-педагогического воздействия на детей с ограниченными возможностями. Подчеркивается важность изучения и внедрения зарубежного опыта для усовершенствования отечественной системы социальнопедагогической деятельности. социальный, педагогика, дети, особый, опыт.
Stepanec I.O. Peculiarity of the social and pedagogical work with the children having special needs (foreing experience). The foreign experience of social pedagogue's work with the children having special needs in special educational institutions is analyzed in the article. The modern state, general tendencies and problems of social and pedagogical work with the children of indicated category are determined. The functions, tasks, forms and methods of the social and pedagogical influence for the children having limited abilities are determined. The importance of studying and introducing of the foreign experience for developing of the social and pedagogical system in our country is emphasized.
social, pedagogics, children, special, experience.
Вступ.
Кожне суспільство прагне виховати таку особистість, яка б мала свободу вибору, була б здатна реалізувати свої інтереси, запити та потреби, була б підготов -лена до життя і праці у світі, що постійно змінюється. Інтеграція осіб з обмеженими психофізичними можливостями у суспільство є нагальною потребою часу. Саме ці завдання вирішує соціально-педагогічна теорія та практика.
В останній час робота та структура соціальних професій привертає увагу вчених всього світу. Це і легалізація деяких кваліфікацій, поєднання професійного навчання та практики, необхідність більш детального знання того, як функціонує соціальне забезпечення, наявність професійних працівників.
Соціально-педагогічна теорія та практика пов’язані з історичними, культурними, етнографічними традиціями певної країни. Ефективність соціально-педагогічної діяльності залежить від соціально-економічного розвитку держави, спирається на релігійні та морально-етичні уявлення про людину.
В умовах активного вдосконалення системи соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами в Україні особливо актуальним є вивчення змісту соціально-педагогічної діяльності з дітьми зазначеної категорії в інших країнах, зарубіжного досвіду у сфері організації соціальної роботи та системи підготовки висококваліфікованих спеціалістів.
Основним джерелом інформації стали праці І.Звєрєвої, А.Капської, А.Маллера, Л.Шипіциної, що присвячені вивченню досвіду зарубіжних країн з питань організації соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами.
Робота виконана за планом НДР Харківського гуманітарно-педагогічного інституту.
© Степанець І.О., 2009
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета статті - проаналізувати зарубіжний досвід роботи соціальних педагогів з дітьми з особливими потребами, визначити основні функції, завдання, форми та методи соціально-педагогічного впливу.
Результати дослідження.
Ідеї гуманізму і антропоцентризму, які впливали на ставлення до інвалідів у суспільстві, набули значного поширення в Європі у добу Ренесансу. Посилена увага до відхилень у розвитку дітей сприяла виникненню цілої низки спеціальних навчально-виховних закладів. Так, в Італії у 1662 році вперше в історії людства почала працювати справжня музична школа для сліпих.
В Європейських країнах майже до кінця ХУІІІ століття не існувало спеціального законодавства щодо регламентації ставлення суспільства до соціально і педагогічно занедбаних дітей, сиріт, безпритульних та інвалідів. Необхідність організації догляду й виховання дітей з особливими потребами призвела до того, що для них стали відкриватись благодійні заклади.
Перші спроби навчання дітей з легкими формами відсталості у спеціальних навчальних закладах належать Й.Г Песталоцці. Ним були засновані принципи роботи із зазначеною категорією дітей, які були покладені в основу майбутньої корекційної педагогіки:, а саме посильне навчання, використання спеціальних матеріалів, поєднання фізичної й розумової праці.
Допоміжне навчання в Німеччині почалося у 80-х роках ХІХ століття з введенням у Берліні паралельних класів при нормальних школах, з метою індивідуалізації навчання відсталих дітей [5].
У Великій Британії з’являються спеціальні школи для сліпих учнів (Королівський національний інститут для сліпих - 1868 р.), соціальні заклади для розумово відсталих (1892 р.), пізніше - для дітей, які мають сенсорні порушення. У 1911 році був заснований Королівський національний інститут для глухих.
В Америці першими заходами з організації навчання дітей з особливими потребами були створення шкіл-інтернатів, де проживали, отримували освіту й готувались до життя в суспільстві діти з тяжкими відхиленнями в розвитку. Також здійснювались спроби налагодити спеціальне навчання дітей у звичайних загальноосвітніх школах. Перші денні класи для глухих учнів були відкриті в Бостоні у 1869 році. У 1878 році у Клівленді були відкриті два класи для дітей з відхиленнями у поведінці, а у 1896 році - денні класи для розумово відсталих у Провіденсі, штат Род-Айленд.
У 1876 році у Відні відбувся І Міжнародний з’їзд у справах навчання аномальних дітей, з’являються нормативні акти щодо введення спеціальної освіти у багатьох країнах світу. Зокрема: в Саксонії - закон про обов’язкове навчання сліпих, глухих та розумово відсталих (1873 р.), у Великій Британії - закон про початкове навчання глухих і сліпих (1893 р.), в Швеції - закон про обов’язкове навчання сліпих (1896 р.), в Пруссії - закон про обов ’язкове навчання глухих, сліпих, розумово відсталих.
Варто зазначити, що на початку ХІХ ст. визначились основні принципи соціально-педагогічної діяльності, а саме: гуманізму, “утримуючого виховання”, трудового виховання, соціального виховання, приро-довідповідності, культуровідповідності.
У сучасному вигляді професія соціального педагога виникла після Другої Світової війни, коли у суспільстві спостерігалось безробіття, безпритульність та убогість, зростала кількість дітей з психофізичними вадами розвитку. Соціальні педагоги здійснювали свою діяльність переважно у напрямі охорони дитинства. Однак досвід роботи з дітьми з особливими потребами соціальні педагоги накопичували майже два століття.
Як професійна діяльність, соціальна робота спрямована на вирішення проблем людини, спричинених як змінами в особистому житті, так і в суспільстві, характеризується широким полем діяльності і визначається як сукупність соціальних дій, що здійснюється кваліфікованими спеціалістами. В останній час соціальна педагогіка все більш проникає у соціальні служби. Саме цьому у багатьох зарубіжних країнах поняття “соціальний педагог” та “соціальний працівник” розглядаються як синоніми.
Соціальні педагоги працюють з дітьми, молоддю та дорослим населенням, з тими, хто потребує особливої уваги і допомоги, має психофізичні вади розвитку, з правопорушниками та людьми девіантної поведінки.
У зарубіжних країнах виявляють такі категорії дітей з особливими потребами, як: розумово відсталі, глухі, сліпі, з недоліками слуху, зору, мови, з емоційними розладами, фізичними недоліками, аутизмом, травматичними порушеннями мозку, труднощами у навчанні, зі складними дефектами та іншими захворюваннями (туберкульоз, епілепсія, діабет).
Здійснюють свою діяльність соціальні педагоги у різних спеціальних закладах, а саме: у дошкільних закладах, школах-інтернатах, спеціальних школах, спеціальних класах при звичайних школах. В остан-
ній час поширюється робота соціальних педагогів з дітьми з тяжкими порушеннями у розвитку вдома.
Аналіз науково-педагогічних джерел [1-4] дає змогу визначити мету соціально-педагогічної діяльності у зарубіжних країнах, яка полягає у соціальній адаптації дітей з особливими потребами, сприянні розкриттю позитивного потенціалу, який є в кожній дитині, створенні рівних можливостей для життєдіяльності.
Таким чином, функціями соціального педагога є соціальна терапія, допомога, опіка, виховання та освіта. Робота соціального педагога охоплює весь процес соціалізації, що готує дитину до вступу у доросле життя, зокрема: формування особистості, придбання соціальної компетентності, незалежності та здатності до повноцінної участі у соціальному, політичному та культурному житті суспільства.
З дітьми з фізичними або розумовими відхиленнями працюють педагоги, психологи, медики. Вони проводять обстеження дитини, діагностику її проблем, дають рекомендації до їх подолання, спостерігають та вивчають процес розвитку дитини. Крім того, спеціалісти роблять висновок щодо можливостей дитини відвідувати дитячий садок або школу, вчитися у спеціальному чи звичайному класі. Втручання у розвиток дитини починається з її народження. Раннє діагностування відхилень від норми дозволяє уникнути багатьох труднощів у подальшій адаптації дитини до умов суспільства. Для діагностики широко використовується тестування, спостереження за дитиною під час діяльності. Широко практикується створення тренувальних (діагностичних) класів, в яких дитина знаходиться під постійним наглядом педагога і психолога.
Вивчення зарубіжного досвіду соціально-педагогічної діяльності дало можливість зробити той висновок, що особлива увага приділяється проблемі освіти дітей з обмеженими можливостями, а саме: розробляється законодавче підґрунтя спеціальної освіти; вдосконалюються механізми виявлення, обліку і діагностики дітей з порушеннями у розвитку, комплектування спеціальних освітніх закладів; уточнюється класифікація та виявляються нові категорії дітей з особливими потребами; створюється диференційована система спеціальних шкіл; розробляються варіативні моделі спеціальної освіти.
В останній час збільшується кількість спеціалізованих шкіл та класів. Батьки мають право обирати заклад, де буде навчатись їх дитина, але у відповідності з тим, який тип відхилення у розвитку їй присутній. Кожна спеціалізована школа або інший заклад мають право вирішувати, які засоби вони будуть використовувати у навчально-виховному процесі. Навчання відбувається за загальним навчальним планом, що пристосований для відповідної групи дітей з особливими потребами (крім розумово відсталих дітей). Деякі групи учнів потребують навчання за індивідуальним планом, використання специфічних педагогічних методів і технологій.
З метою підготовки дітей до дорослого життя, працевлаштування та полегшення процесу соціалізації велика увага приділяється професійному навчанню.
Соціальна та професійна підготовка здійснюється поряд з навчанням іншим предметам. Підлітків з психо -фізичними вадами розвитку знайомлять з професіями під час екскурсій на виробництво. Для того, щоб допомогти учням у виборі професії, в школах проводяться консультації з профорієнтації.
Основна тенденція у зарубіжних країнах - інтеграція учнів з особливими потребами у звичайних школах. При цьому їх необхідно забезпечити викладачами відповідної кваліфікації, матеріалами та обладнанням для навчання. Перебування дітей у спеціалізованих закладах дуже часто заважає їхньої соціальної інтеграції у суспільство, розглядається як спроба ізоляції їх від батьків, однолітків, повноцінного життя. Навчання ж дітей у класі з нормальними учнями позитивно впливає на процес соціалізації особистості, розвиває її навички та вміння. Для того, щоб процес навчання проходив більш успішно, необхідно забезпечити школи, крім законодавчих інструкцій, відповідними умовами, фінансами, кваліфікованими педагогами, розробити спеціальні педагогічні методики. Так, програма UNICEF спрямована на покращення умов спеціального навчання, інтеграцію дітей з відхиленнями від норми у звичайних школах.
Свою роботу соціальні педагоги можуть здійснювати у групах або індивідуально. Позаурочна діяльність (участь у гуртках, факультативне навчання, екскурсії, змагання, конкурси) забезпечує можливість дітям з особливими потребами досягти великих успіхів у соціалізації та адаптації до умов суспільства. Варто підкреслити, що індивідуальні заняття дають більш позитивний результат, ніж заняття у групах.
Для виховання у дітей з обмеженими можливостями соціальних навичок поведінки широко використовуються такі методи, як: дискусії, ілюстрації, рольові ігри, вправи, створення певних ситуацій, заохочення.
У багатьох зарубіжних країнах (Швеція, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Франція, Голландія, Англія) в якості лікувально-корекційного засобу широко використовуються арттерапія та музикотерапія, які виокремлено у самостійні методи соціально-педагогічного впливу.
Допоміжний напрям діяльності соціальних педагогів передбачає надання підтримки, здійснення соціальних, медичних, психологічних і навчальних заходів з метою забезпечення дітям з особливими потребами умов для успішної соціалізації, адаптації та інтеграції у суспільство.
Робота з родиною зводиться до того, щоб забезпечити батьків необхідною та своєчасною інформацією про стан розвитку дитини, надати професійну консультацію щодо застосування ефективних форм і методів соціально-педагогічного впливу. В родинах, де є діти з особливими потребами, великий показник витрат. Тому їм надають фінансову допомогу, скорочують роз -мір податків. Такі сім'ї мають перевагу у виборі місця проживання і місця роботи. У деяких країнах (Данія, Нідерланди, Норвегія, Швеція) існує практика, коли дітей беруть на будь-який час “сімейства допомоги” для того, щоб дати можливість батькам відпочити або приділити увагу іншим дітям.
Таким чином, соціально-педагогічна діяльність з дітьми з особливими потребами у провідних країнах світу здійснюється за такими основними напрямами, як: діагностика, реабілітація, корекція, спеціальне навчання, соціальне виховання, профорієнтація та працевлаштування, надання консультацій, соціальна допомога, правовий захист, охорона здоров'я, підтримка наукових досліджень у галузі спеціальної освіти. Висновки.
Вивчення та врахування педагогічно цінних здобутків зарубіжних соціальних педагогів у сфері роботи з дітьми з особливими потребами дасть можливість підвищити ефективність вітчизняного соціально-педагогічного впливу на дітей зазначеної категорії та уникнути прорахунків і недоліків на шляху розвитку й вдосконалення системи соціально-педагогічної діяльності.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем соціально-педагогічної діяльності з дітьми з особливими потребами.
Література.
1. Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: навч. посібник / Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєва, С.Р Хлєбік. - К.: ІЗМН, 1997. - 392 с.
2. Маллер А.Р. Проблема воспитания и обучения глубоко умствен -но отсталых детей за рубежом / А.Р. Маллер // Дефектология. - 1985. - №5. - С. 83-89.
3. Обучение детей с проблемами в развитии в разных странах мира: хрестоматия / Л.М.Шипицина. - С. - Петербург, 1997.
4. Соціальна педагогіка: навчальний посібн. / А.Й. Капська, Л.І. Міщик, З.Г. Зайцева. - К., 2000. - 264 с.
5. Тарасевич М.М. Допоміжні школи на Заході і у нас. //Шлях освіти. - 1928. - №1. - С. 85-103.
Надійшла до редакції 31.08.2009 р.
Степанець Іван Олексійович [email protected]
