CC BY
76К.Д.УШИНСЬКИЙ ПРО СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВИВЧЕННЯ ЗАРУБІЖНОГО
ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ
КузнецоваВ.М.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
Анотація. У статті на прикладі аналізу наукових праць видатного педагога К.Д.Ушинського проаналізовано, як педагог розумів соціально-педагогічне значення вивчення зарубіжного педагогічного досвіду в реальних об’єктивних умовах Наголошено, що основним засобом об’єктивації такого значення може слугувати педагогічна література, широке залучення педагогів-практиків до вивчення й аналізу світового педагогічного досвіду, пошуку оптимальних шляхів творчого використання цього досвіду у національному шкільництві. Ключові слова: педагогічний досвід, педагогічна література, професійна підготовка
Аннотация. Кузнецова В.М. К.Д. Ушинский о социально-педагогическом значении изучения зарубежного педагогического опыта. В статье на примере анализа научных трудов известного педагога К.Д.Ушинского проанализировано понимание социально-педагогического значения изучения зарубежного педагогического опыта в реальных объективных условиях. У казано, что основным средством объективации такого значения может стать педагогическая литература, широкое привлечение педагогов-практиков к изучению и анализу мирового педагогического опыта, поиска оптимальных путей творческого использования этого опыта в национальных школах.
Ключевые слова: педагогический опыт, педагогическая литература, профессиональная подготовка Annotation. Kuznetsova V.M. K.D.Ushinsky about social and pedagogical significance of the study of foreign pedagogical experience. This article deals with the analysis of social and pedagogical significance of the study of foreign pedagogical experience in actual practice by the example of the famous educator K.D.Ushinsky’s scientific works. The article points out that the pedagogical literature may become the main way of the objectivization of this significance. It is also important to attract practising teachers to the study and analysis of the world pedagogical experience, and to search for optimal ways of the creative use of this experience at national schools.
Key words: pedagogical experiment, pedagogical literature, professional preparation.
Вступ.
У продовж усієї історії розвитку вітчизняної педагогічної думки вивчення зарубіжного педагогічного досвіду займало провідне місце у реформуванні вітчизняної освіти і педагогічної науки, викликало багато суперечок і, разом з тим, захоплень стосовно результатів втілення тієї чи іншої педагогічної ідеї.
У контексті загального реформування вищої освіти, науково-педагогічної галузі в Україні, приведення її у відповідність з основними положеннями документів Болонського процесу, актуальності набуває потреба ретельного вивчення історії становлення і розвитку ідеї вивчення зарубіжного педагогічного досвіду через організацію педагогічних мандрівок, екскурсій, стажування. У контексті даної проблеми особливо цікавим є застосування біографічного підходу, що сутнісно виявляється в: конкретизації позиції відомих педагогів, науковців щодо суспільного значення вивчення педагогічного досвіду, прикладах організації педагогічних мандрівок, стажувань. Серед таких науковців особливої увагу привертає життєвий шлях і творчий доробок засновника вітчизняної педагогіки як науки К.Д.Ушинського
Вивчення стану наукової розробки означеної педагогічної проблеми показало, що педагогічна спадщина К.Д.Ушинського постійно перебуває у полі зору дослідників. Ретельний історіографічний аналіз праць підтвердив, що головна увага приділялася системоутворюючому узагальненню поглядів ученого: обґрунтуванню ідеї народності та антропологічного підходу, формуванню категорійного апарату педагогіки як науки, науково-методичним узагальненням питань дидактики, теорії виховання, організації професійної підготовки вчителів (М.С.Грищенкц С.Ф.Єгоров, Є.М.Мединський, В.Я.Струминський); систематизації та ретроспективному виданню оригінальних педагогічних праць К.Д.Ушинського (В.Я.Струминський О.М.Острогорський, В.І.Чернишов та ін.); ретроспекції ідей К.Д.Ушинськогоу творчості його послідовників -Х.Д.Алчевської, В.І.Водовозова К.В.Єльницького, Б.Д.Грінченка та ін. (Д.О.Лоркіпанідзе, М.К.Гончароц
О.К.Романовський та ін.); науковим розвідкам з метою уточнення біографії видатного педагога (М.К.Ніжинський, С.Х.Чавдаров та ін.). Окремі узагальнення щодо характеру та змісту вивчення світового педагогічного досвіду К.Д.Ушинським представлено у працях А.Г.Готалова-Готліба А.А.Сбруєвої, Б.Л.Вульфсона, З.А.Малькової, Ю.М.Корнейко.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.
Формулювання цілей роботи.
Метою даної статті визначено: на прикладі аналізу наукових праць видатного педагога
К.Д.Ушинського показати соціально-педагогічне значення вивчення зарубіжного педагогічного досвіду в реальних об’ єктивних умовах.
Результати дослідження.
Як свідчить проведене дослідження, наприкінці 50-х років XIX ст. побачила світ праця К.Д. Ушинського “Про користь педагогічної літературй’. В цій статті автор піднімав такі значущі соціально-педагогічні
проблеми, як сутність та шляхи реалізації ідеї народності виховання, залежність завдань і організації школи від умов суспільного розвитку, значення громадської ініціативи у розвитку народної освіти [5, 285].
Це бу ла одна із перших ґрунтовних аналітичних статей К. Д. У шинського в якій педагог приділив увагу проблемі популяризації і посиленню суспільної ролі і функцій освіти, що залишається актуальною і в наш час. Т ак, автор писав: “Педагогічна література одна тільки може оживити виховну діяльність, надати їй того змісту і ту цікавість, без яких вона швидко робиться машинальним супроводженням часу,... може викликати в суспільстві увагу до справи виховання і дати в ній вихователям те місце, яке вони повинні займати, виходячи з значущості покладених на них зобов’язань. Педагогічна література встановлює у суспільстві, з одного боку, правильні вимоги відносно виховання, а з іншого - відкриває засоби для задоволення цих вимог [4, 169].
Аналіз указаної наукової публікації красномовно засвідчив, що автор визначав велику користь педагогічної літератури для розвитку народної освіти, оскільки остання звертає увагу широких кіл громадськості, усіх представників суспільства до проблеми цінності педагогічного досвіду, способів його критичного аналізу, вивчення і популяризації; “Педагогічна література дає можливість дізнатися про “поради багатовікового досвіду всього людства та поради досвідченіших та знаменитіших педагогів,... в ній “досвід кілька століть, у якому зосередились результати педагогічної діяльності... педагогів, серед було багато видатних талантів та неповторних особистостей, що віддали усі свої сили справі виховання [4, 170].
Проведений аналіз творчо-педагогічної спадщини К.Д.Ушинського показав, що в основу власної педагогічної концепції учений на рівні педагогічного антропологізму поклав і ідеї народності, суспільного характеру освіти. Проаналізувавши системи освіти в Англії та Франції, К.Д.Ушинський зробив висновок, що “.яка б не була довільна система суспільного виховання, у її напрямку відобразиться характер суспільства, як відображається він у Франції” [4, 175]. Автор підкреслював: “Те, що було зроблено в Англії багатовіковою самостійною історією старих англійських університетів і старих шкіл, з’єднаних з університетами в одну історичну корпорацію, те саме було досягнуто в Північній Америці зумисним з боку урядів штатів швидким розвитком педагогічної літератури, широким розповсюдженням у суспільстві педагогічних відомостей,... збором та виданням детальних фактів про суспільне виховання У се це привело до швидкого, майже раптового, встановлення правильної суспільної думки про виховання,... за цим пішло стрімке поширення суспільного виховання та покращення усіх його складових ” [4, 176].
В своїй статті К.Д.Ушинський обґрунтував висновок, що „будь-який успіх суспільства у справі виховання обов’язково спирається на педагогічну літературу..” [4, 173]. Педагогічна література повинна виражати, зберігати і робити для кожного доступними результати педагогічної практики, на основі яких тільки і можливий подальший розвиток суспільного виховання [там само].
Як основоположникнаукової педагогіки, К.Д.Ушинський зробив значний внесок у розвиток вітчизняної педагогіки Одним з перших він спробував поєднати наукові знання про людину, виходячи з розуміння взаємозв’язку педагогіки з даними антропологічних наук. К.Д.Ушинський продовжив традицію російського просвітництва, спрямовану на пошук педагогічних способів розв’язання соціально-політичних проблем. Він ясно зрозумів необхідність філософського осмислення педагогіки: “Основою виховання повинна служити і керувати філософська ідея”. Проголосивши такий антропологічний принцип (“всі суспільні явища виходять з особистих психічних явищ”), К.Д.Ушинський був близьким до того крила французького Просвітництва, представники якого виводили з природи людини усі найважливіші соціальні явища. Ідея суспільного значення виховання набувала у К.Д.Ушинського яскравого прояву у “принципі народності”, що є стрижнем його педагогічної концепції [2, 275].
При цьому, варто зазначити, К.Д.Ушинський уперше показав приклад аналізу й конструктивної оцінки зарубіжного педагогічного досвіду, виходячи з позицій, що наукове педагогічне знання, добуте у різних країнах, може бути конструктивно використане вітчизняною педагогікою К.Д.Ушинський мав змогу в реальних умовах вивчати та аналізувати педагогічний досвід зарубіжних країн і відповідно отримувати об’єктивні враження від аналізу педагогічного досвіду таких провідних країн як: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Італія і Бельгія, та накреслити шляхи конструктивного використання світового педагогічного досвіду у специфічних умовах розвитку національного шкільництва. Велику роль в цьому зіграло його досить тривале відрядження за кордон.
Розглянемо основні напрями розвитку загальної освіти західних країн XIX століття, на суспільному значенні яких наголошував науковець Вивчення педагогічних джерел показало, західна школа того часу виступала як інститут суспільної стабільності і важливий чинник національного розвитку. “Народ, який має найкращі школи - перший народ; якщо він не такий сьогодні, він стане таким завтра,” - писав провідний діяч французької освіти Жюль Сімон (1814-1896) [2, 227]. Найважливішими проблемами на той час були: суспільна роль та функції освіти, створення національних систем школи, принципи загального обов’язкового світського навчання, організація громадських навчальних закладів початкового і середніх рівнів, забезпечення узгоджуваності між ступенями і типами навчальних закладів.
Виходячи з цього, актуальним був пошук способів зміни завдань, обсягів, змісту виховання і освіти. За наявністю спільних підходів до цих питань виникали значні розбіжності щодо умов становлення і розвитку національних освітніх систем, прихильності до тих чи інших педагогічних переконань і концепцій у різних країнах.
Спрямованість національних освітніх систем освіти визначала інтерес суспільства і міру участі держави, специфічні особливості розвитку освітніх закладів в окремих країнах. На цьому тлі спільним було розширення ролі держави і суспільства у законодавчій виконавчій, фінансовій галузях щодо освіти [2].
Наприклад, у Прусії ’’Спільним положенням про школгі’ (1794р.) усі навчальні заклади були проголошені державними. У 1798 р. була створена Вища рада з освіти. В 1808 році Рада була перетворена у відділ Міністерства внутрішніх справ з питань освіти [2, 227].
У Франції уведення державного шкільного законодавства фактично почалось у період Наполеонівської імперії. У той час визначився статус державних середніх шкіл (ліцеїв), була створена система шкільних округ. У 1824 р. було засновано Міністерство освіти, а в 1833 р. прийнято перше державне законодавство для початкової освіти, який унормовував відкриття і фінансування комунальних шкіл. За наказом 1835 р. була створена система шкільної інспекції [2, 228].
Проведене дослідження свідчить, що в Англії процес залучення держави до розвитку освіти був досить повільним, порівняно з іншими європейськими державами. У 1830 р. парламент уперше фінансував школу У 1860 - 1890-тих рр. були розроблені і прийняті документи що склали перелік законів про спільні принципи шкільної системи. Комітет з освіти, створений у 1839 р., був перетворений у Департамент з освіти і став виконувати функції виконавчої влади. У 1881 р. початкова освіта стала обов’язковою. 1891 р. було прийнято закон про безкоштовну початкову освіту.
У США розробка державного шкільного законодавства почалась відразу після отримання незалежності. На протязі XIX ст. в окремих штатах були видані акти і постанови, що визначали діяльність навчальних закладів. Майже в усіх штатах законодавство Нової Англії було зразком. У 1867 р. у Вашингтоні було створено федеральний департамент (Бюро) народної освіти [там само].
У сі ці події не могли не вплинути на розвиток освіти в Росії. Вивчення історико-педагогічних матеріалів аргументує, у другій половині XIX ст. гостро постали питання оновлення вітчизняної педагогічної науки та шкільної практики. Офіційна державна педагогіка втратила свої позиції, і провідні діячі того часу вели активну полеміку щодо перетворень у вітчизняній педагогіці А це актуалізувало звернення до світового педагогічного досвіду.
Свої педагогічні спостереження системи розвитку швейцарської освіти К.Д.Ушинський досить детально виклав у статті “Педагогічна подорож по Швейцарії”. Так, К.Д.Ушинський визначив, що з 1830 р. у Швейцарії спостерігалося відродження швейцарської освіти, формувалася нова ідея народної школи Найголовнішими заходами були: заснування учительських семінарій і переробка підручників. “Народні школи багато сприяли й сприяють пробудженнюзагальної народної свідомості Швейцарії. Педагоги усіх кантонів входять між собою в діяльні стосунки і журнали загальних зборів швейцарських педагогів сповнені найважливішого інтересу... Шкільні синоди поволі надають народній освіті Швейцарії тієї самостійності, яка відкриває їй шлях до спокійного раціонального розвитку” [3, 73].
Наголошуючи на важливіших педагогічних реформах у швейцарському місті Берні, К.Д.Ушинський зосереджував увагу на тому, що бернський уряд насамперед дбав про заснування початкових шкіл та підготовку вчителів. Наприклад, учений зазначав, що у Берні було створено три вчительські державні семінарії, а поряд з ними функціонували приватні, підтримувані державною скарбницею. Для молодих учителів, уже призначених на робочі місця, було створено спеціальні педагогічні курси, фінанси для народної освіти було збільшено у сорок разів. Аналізуючи бернські закони щодо підтримки створення вищих класів для освіти вчительок початкових шкіл і шкіл робітників, К.Д.Ушинський визначив важливість суспільного усвідомлення подібних законів на вітчизняних теренах: „Недостатня кількість класних учителів і вчительок є найбільший, найістотніший недолік усієї нашої системи суспільного виховання і позбавляє наше навчання взагалі тієї розумово розвиваючої і морально виховної сили, без якої все воно нічого не варте” [3, 93].
Педагог, стоячи на позиціях суспільної ролі і функції освіти, порівнюючи шкільництво Швейцарії і Російської імперії, акцентував увагу на хибах предметної системи навчання, що на його думку, нівелює “...у ньому розумово і морально розвиваючу силу...”. К.Д.Ушинський указував, що, насамперед, потрібні хороші класні учителя-вихователі, яких неможливо підготувати за відсутності учительських інститутів: „Проект передбачає знайти на посади інспекторів учительських інститутів таких людей, які, по-перше, могли б досконало читати зовсім нову у Росії науку, педагогіку, на психологічних засадах; по-друге, таких людей, які могли б виробити зразкову народну школу, справа також зовсім нова; по-третє, своїм особистим впливом могли б створити нове покоління вчителів для народу” [3, 135].
К.Д.Ушинський продовжував що у таких учительських інститутах могли б поступово виробитися ідея російської народної школи, методи викладання для неї і відповідні підручники Однак, учений застерігав, що ця справа нова і нелегка Він зазначив, що аніж відкривати десятки поганих учительських інститутів, які завдадуть лише шкоди, слід було б скористатися ідеєю педагогічних курсів, прихильником яких був керівник Київської навчальної округи М.І. Пирогов [там само].
Зробивши ґрунтовний аналіз систем виховання дітей в Англії, Франції, Німеччині, К.Д. Ушинський дійшов висновку, що система виховання у кожній країні пов’язана, передусім, із конкретними умовами історичного розвитку народу. Вона будуєтьсявідповідно до інтересів народу, а тому розвиває і зміцнює в дітях ті моральні риси, які є основою патріотизму і національної гордості “Кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібен Історія не
терпить повторень Народ без народності - тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитись в інших тілах, що зберегли свою самобутність Особливість ідеї є принципом життя” [1, 180]. Висновки.
Отже, у принципі народності виховання великий педагог конкретизував своє розуміння суспільної зумовленості розвитку нових поколінь Він наголошував що тільки народне виховання, яке відображає психологічні, соціально-економічні, ідеологічні і культурніособливості народу, його життя і прагнення, може мати справжню розвивальну силу [там само].
І сьогодні значущої сили набирає соціальна роль виховання Держава, суспільство конкретизує соціальне замовлення у ролі завдань і виховних цілей педагога Суспільне виховання покликане прилучити підростаюче покоління до надбань історичного досвіду людства, необхідних для життя у суспільстві Його завдання полягає в тому, щоб увести особистість у світ культурі, створити умови для засвоєння нею необхідних моделей поведінки, певних соціальних ролей і функцій, сформувати у неї відповідні риси та моральні переконання.
Подальші дослідження планується спрямувати на вивчення інших проблем соціально-педагогічне значення зарубіжного педагогічного досвіду
Література
1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України. - К.: Либідь, 2005. - 421с.
2. Джуринский А.Н. История образования и педагогической мысли: Учеб. для студ высш. учеб. заведений.-М.: ВЛАДОС, 2004. - 400 с.
3. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори: В 2- х т. Т.2 - К.: Рад. школа, 1966. - 358с.
4. Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: В 6т. Т.1- М.: Педагогика, 1987. - 414с.
5. У країнська педагогіка в персоналіях: У двох книгах/ за ред. О.В
6. Сухомлинської - К.: Либідь, 2005. - Кн. 1. - 624 с.
Надійшла до редакції 20.03.2008 р.
