CC BY
63Як видно з даних, представлених на таблиці 2, наприкінці змагального мікроциклу відбувається зменшення кровопостачання (в середньому на 38,6 %), зменшення тонусу артерій середнього діаметру та артеріол м’ язів верхніх кінцівок (в порівнянні з даними підготовчого та перехідного періодів). Відповідно до сучасних уявлень, зазначені зміни, є ознаками недовідновлення досліджувальних м’язів.
Наприкінці відновлювального мікроциклу (після змагань) спостерігається нормалізація тонусу судин та збільшення кровопостачання м’язів верхніх кінцівок. Заслуговує на увагу той факт, що зазначені зміни кровопостачання м’язів верхніх кінцівок не були пов’язані зі змінами насосної діяльності серця, тобто були обумовлені місцевими судинними реакціями.
Висновки.
Адаптаційні перебудови м’язового кровообігу у представників плавання супроводжуються збільшенням рівню кровопостачання м’язів верхніх кінцівок. В залежності від мікроциклу підготовки стан кровообігу м’язів верхніх кінцівок у плавців високої кваліфікації змінюється: найменший рівень кровопостачання даної судинної ділянки визначено на прикінці змагального мікроциклу підготовки.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем адаптаційної перебудови м’язового кровообігу у спортсменів, які спеціалізуються в плаванні.
Література
1. Ганчар И.Л. Плавание: теория и методика преподавания.
- Минск.: Беларусь, 1998. - 362 с.
2. Джонсон П. Периферическое кровообращение. - М.: Медицина. — 1982. - 319с.
3. Ященко А.Г., Майданюк Е.В. Адаптационные реакции системной гемодинамики у спортсменов, тренирующихся в водной среде //Материалы III международной научно-практической конференции „Плавание. Исследования, тренировка, гидрореабилитация”, 13-19 сентября 2005 года. Санкт-Петербург, Россия.- С. 124-130.
4. Ященко А.Г., Майданюк О.В., Тайболіна Л.О. Відмінності адаптаційних зрушень стану серцево-судинної системи плавців високої кваліфікації В залежності від успішності їх змагальної діяльності // Актуальні проблеми фізичної культури і спорту: Зб. наук. пр. — К.: ДНДІФК, 2005.-вип. № 6-7. — С. 102-110.
5. Costill D.L., Fink W.J., Flynn M., & Kirwan J. Muscle fiber composition and enzyme activities in elite female distance runners. // International Journal of Sport Medicine. - 1987.
— № 8 (Suppl. 2). - Р. 103-106.
6. Gonyea W.J. and other. Exercise induced increases in muscle fiber number. // Europ. J. of Appl Physiol. - 1986. - v. 55. -P. 137-141.
7. Ingjer F., Brodal, P. Capillary supply of skeletal muscle fibers in untrained and endurancetrained women. // European Journal of Applied Physiologyю - 1987. - v. 38. - P. 291299.
8. Rowell LB. Ideas about control of skeletal and cardiac muscle blood flow (1876-2003): cycles of revision and new vision / /J. Appl. Physiol. — 2004. - v.97. — № 1. - P. 384 - 392.
9. Segal S.S. Integration of blood flow control to skeletal muscle: key role of feed arteries. //Acta Physiol. Scand. — 2000. - v. 168. - P. 511-518.
Надійшла до редакції 08.11.2007р.
РОЛЬ ТА СКЛАДОВІ ПІДГОТОВКИ НАЦІОНАЛЬНО СВІДОМОГО ВЧИТЕЛЯ ЯК ЧИННИК РОЗБУДОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ ХІХ- ПОЧ.
ХХ СТ.
Мартиненко 1.1.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
Анотація. У даній статті, на основі аналізу історико-педагогіч-ної літератури схарактеризовано погляди прогресивних вітчизняних педагогів, громадських діячів періоду ХІХ - початку ХХ століття щодо визначення ролі та складових підготовки національно свідомого вчителя як чинника розбудови національної освіти в Україні. Особливого значення у розбудові національної освіти надавалось національно свідомому вчителеві. Складовою підготовки вчителя становили ґрунтовні знання з рідної мови, географії, історії, літератури, фольклору та ін. Ключові слова: національна освіта, складові професійної педагогічної підготовки вчителя, прогресивна педагогічна думка ХІХ - поч. ХХ ст.
Аннотация. Мартыненко И.И. Роль и составляющие подготовки учителя с высоким национальным самосознанием как фактора построения национальной системы образования в педагогической мысли периода ХІХ - начала ХХ ст. В данной статье, на основе анализа историко-педагогической литературы охарактеризовано взгляды прогрессивных отечественных педагогов, общественных деятелей ХІХ - начала ХХ столетия на роль и значение подготовки учителя с национальным самосознанием как условия построения национальной системы образования в Украине. Особое значение в развитии национального образования придавалось национально сознательному учителю. Составляющей подготовки учителя являлись основательные знания родного языка, географии, истории, литературы, фольклора и др.
Ключевые слова: национальное образование, составляющие профессионально-педагогической подготовки учителя, прогрессивная педагогическая мысль.
Annotation. Martinenko I.I. Role and constituents of preparation of teacher with high national consciousness as a factor of construction of the national system of education in pedagogical thought of period ХІХ - the beginning of ХХ century. In the given article, on the basis of analysis of historico-pedagogical literature it is described looks of progressive home teachers, public men ХІХ - the beginning of the ХХ century on a role and value of preparation of teacher with national consciousness how the terms of construction of the national system of education are in Ukraine. Special values in development of national education it was given national conscious teacher. Amounting preparation of the teacher thorough knowledge native tongue, geography, a history, the literature, folklore were, etc.
Keywords: national community, constituents of professional-pedagogical preparation of teacher, progressive pedagogical thought.
Вступ.
Формування національної духовності вихованця, її загальнолюдського змісту, як відомо, неможливе без національних педагогічних кадрів. Адже відродження національної системи виховання, як цілком слушно наголошують В.Кузь, Ю.Руденко та З.Серг-ійчук, треба починати з національного відродження вчителів, пробудження їхньої національної свідомості, гідності, поглиблення знань з історії рідного краю, фольклору, літератури, мистецтва і, звичайно, бездоганного знання рідної мови, її культурно-історичних функцій [5].
У ході наукового пошуку встановлено, що певні аспекти досліджуваного явища лише побічно розглядались у роботах Б.Євтуха, Є.Панасенко, Н.По-бірченко, О.Сухомлинської, М.Чепіль та ін.
Однак проведене дослідження дозволяє стверджувати, що проблема підготовки національно свідомих учителів та їх значення як важливого чинника реалізації ідеї розбудови національної освіти ще не була предметом окремого наукового аналізу.
Отже, актуальність та недостатня наукова розробленість проблеми зумовили написання статті.
Робота виконана у відповідності з планом НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Формулювання цілей роботи.
Мета статі - проаналізувати творчу спадщину видатних вітчизняних громадських діячів, педагогів, митців ХІХ - поч. ХХ ст. та з’ясувати їхні погляди щодо ролі національно свідомих учителів та складових їхньої підготовки як умови реалізації ідеї розбудови національної освіти у досліджуваний період.
Результати дослідження.
Аналіз історико-педагогічної літератури свідчить, що проблема визначення місця вчителя у розбудові національної освіти та його ролі у патріотичному вихованні молодого покоління завжди була предметом пильної уваги прогресивної вітчизняної громадськості. Так, значний внесок у розробку досліджуваного феномена зробив свого часу Г Сковорода, який наголошував, що вчитель - це дбайливий садівник, котрий активно втручаючись у природний розвиток вихованця, веде його наперед наміченим шляхом. «Освіченість, милосердя, великодушність, справедливість, постійність і цнотливість», «чисте і незаздрісне серце, милосердне, трепетливе, куражне, прозорливе, стримане, мирне - ось чистий дзвін і чесна душі нашої ціна», саме такими рисами наділяє філософ учителя у своїх численних байках, зокрема «Два коштовні камені - діамант і смарагд», «Баба та гончар» та ін. Учитель, наголошував видатний вітчизняний просвітитель, покликаний бути творцем особистості, неповторної, національно свідомої, з високими моральними якостями і почуттям власної гідності [1].
Проблемою визначення місця вчителя у реалізації ідеї розбудови вітчизняної освіти опікувався і А.Прокопович-Антонський, який підкреслював, що «діти потребують вихователя розумного, твердого й чесного ... благомислячого й патріота, який би прищеплював їм любов до батьківщини» [8,241].
Високі вимоги до вчителя ставив і О.В. Духно-вич, який гостро засуджував зрадництво, підлабузництво, зневагу до рідної культури. Просвітянин закликав учителів разом з батьками прищеплювати молодому поколінню патріотизм: «Учителю також на совісті буде, щоб в дітях народолюбіє збуджував і у серцях їх закипала любов до своєї народності; бо людина без народності є подібна ... вовку, якому усякий ліс є вітчизна, де братія знаходить» [2].
З «перекотиполем», що його носить усякий вітер, порівнював значно пізніше С.Миропольський
людей, які не прагнуть зрозуміти правду свого народу, його духовну силу, які більше поважають усе іноземне, не знають свого минулого. Це, на його думку, веде до того, що втрачаються коріння, досвід, який предки віками накопичували, руйнується міцність існування народу[3].
Аналіз історико-педагогічних джерел свідчить, що особливої актуальності досліджувана проблема набула у другій половині ХІХ ст., яка позначилася як час піднесення громадсько-педагогічної думки, посилення виступів прогресивної громадськості щодо права української мови на самостійність та необхідності побудови на ній рідної, національної школи. Обстоюючи свої погляди щодо неприпустимості побудови народної школи на чужій для дитини мові, науковці зверталися і до надбань тогочасних наук, що вивчають людину, і до власного досвіду, який засвідчував жахливий стан існуючої практики. Так, «педагогічною аномалією» та «психологічною невідповідністю» називала С.Русова вчителя, котрий ішов навчати людей, мови яких він не знав, і які також не володіють його мовою. Щоб зрозуміти своїх учнів, цілком слушно наголошувала просвітителька, вчитель повинен розуміти те середовище, з якого вони до нього приходять, повинен знати народне життя, що оточує школу, і стати до нього якомога ближче. Якщо вчитель не знає мови, якою говорить населення, зазначала просвітителька, його власну мову погано розуміють оточуючі його люди. «У сім’ях його учнів, на сільському сході - скрізь звучить чужа для вчителя мова, скрізь його власні слова викликають непорозуміння, невловимо встановлюється взаємне нерозуміння, і для вчителя наступає драматична колізія - між тими умовами, в яких знаходиться вчитель, і тими свідомими вимогами, які ставить йому педагогіка і його етичне розуміння своїх обов’язків»,- зауважувала дослідниця [7].
Б.Грінченко, у свою чергу, згадував, як одна вчителька, потрапивши до школи на Україні, скаржилась йому на своє нещастя: «Я крайне возмущаюсь глупостью и тупостью своих учеников». Читала вона з ними якесь оповідання, де було сказано «красная рожа выставилась из калитки». «И представляете себе, как мне они передали? - хвилювалась учителька. - Я не могу рассказать это по-ихнему, но смысл тот, что кто-то рвал цветы и вынимал из кошелька». «Читають, наприклад, статтю «О корове», а в ній фразу «напьемся мы теплого парного молока прямо из-под коровы», - писав просвітянин у роботі «На без-просветном пути». - Учень, переказуючи, каже: «Есть такие коровы, которые дают уже «парене молоко». Здивований вчитель питає: «Где же ты видел таких коров, которые дают не парное молоко?» На це учень відповідає, що таких корів він бачив скрізь і у нас такі, а от тих, у котрих париться молоко само в животі, таких він не бачив» [4].
А візьміть на увагу, наголошував В.К.Олійник, що робиться в голові дитини, яка закінчила школу? Страшенна мішанина мови російської зі своєю рідною. Слова вживає помилково, свої рідні виправ-
ляє по-московськи, незрозумілі московські виправляє по-українськи; нарешті починає говорити гидким жаргоном [4,13].
Такий стан, з погляду педагогів, унеможливлював і реалізацію одного з найголовніших завдань учителя - встановити необхідний живий зв’язок між накопиченим і пережитим дитиною досвідом і тим новим, що повинна дати йому школа. Усе це, цілком слушно зауважувала С.Русова, «однаково відштовхує і учнів, і вчителя», у такій школі, підкреслювала вона, «і той і інший відчувають себе однаково чужими». «Чужомовна школа встановлює певний розлад між сім’ єю і школою», - стверджував і Леонтович у доповіді чернігівському губернському земству [7,14].
У ході наукового пошуку встановлено, що особливої гостроти ця проблема набувала у зв’язку з існуючою у царській Росії практикою підготовки народних учителів. Казенна семінарія і середня школа, зауважували науковці, штучно щеплять учителю презирство до всього не великоросійського, через що навіть і місцеві вчителі приходять у село абсолютно чужими народній масі. При першій зустрічі з дітьми такі вчителі гарячаться й дивуються, що ті «найпростіших слів не розуміють», не усвідомлюючи, що для дітей це чужі слова, що не з’єднуються ні з якими уявленнями, ні з якими пережитими враженнями, тимчасом, як усе навколишнє дітей, усе знайоме для дитини має інші назви, виражається іншими, рідними словами, яких не хоче розуміти вчитель.
Учителям, що навчалися в казенних семінаріях та гімназіях, за свідченням сучасників, не давалося ніякої попередньої підготовки ні для вивчення мови населення, освічувати яке їх направляли, ні щодо знайомства з місцевими особливостями краю. Вони одержували розпливчату характеристику місцевості, у якій були призначені викладати - край степовий, чорноземна смуга, Полісся, - «. а скільки в цих занадто широких поняттях різноманітних місцевих деталей, як і своєрідні річки цього краю, який неоднорідний грунт!» - наголошувала С.Русова. Місцевості рік у рік розвиваються в промисловому, торговому, сільськогосподарському відношенні, але ні вчителі, ні учні народних шкіл не знають і не вивчають, які в них природні багатства, які промислові центри. Діти, що живуть поблизу від Кривого Рогу, не знають цієї скарбниці різних мінералів і металів. Сучасні методи вивчення родинознавства вимагають екскурсій, але яка може бути при цьому роль учителя, якщо він абсолютно не знайомий ні з історичними спогадами, пов’язаними з тою або іншою місцевістю, ні з природними особливостями краю, і немає в учительських бібліотеках відповідних книжок для самоосвіти, для поповнення недостатньої підготовки [7].
Зауважимо, що прогресивна педагогічна громадськість України не бажала миритися з таким станом і пропонувала різні шляхи подолання вказаної проблеми. Один із дієвих шляхів розв’язання проблеми підготовки національносвідомих учителів передова інтелігенція вбачала у зміні існуючої практики підготовки народних учителів, наголошуючи перш
за все на необхідності введення у підготовку народних учителів ґрунтовного вивчення та опанування тієї мови, на якій розмовляє населення, дітей якого буде навчати майбутній учитель.
Значно активізувався пошук шляхів вирішення досліджуваного питання наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., у період, який позначився в освітньому житті країни як час проведення численних з’їздів: археологічних, природничонаукових та ін.; діячів земської освіти, педагогічних працівників тощо.
Зазначимо, що за даними В.Попової, перші згадки про насиченість курсової підготовки вчителів елементами української культури та мови датуються 1910р., коли на Харківських педагогічних курсах було організовано виставку книг, серед яких вперше знач -не місце займали українські підручники [6].
Так, у ході наукового пошуку виявлено, що у доповідях, що обговорювалися на засіданнях 1-го за-гальноземського з’їзду, висловлювалися побажання внести до навчальних планів якщо не семінарій, то принаймні програми вчительських курсів доповнити матеріалом, що допоможе познайомитися з особливостями місцевого краю. Видатний педагог Звягінцев у своїй доповіді «Відомості про природу і життя місцевого краю» вимагав необхідної локалізації навчального матеріалу в початковій школі і висловлювався проти універсальних для всієї Росії класних книжок і порадників.
У доповідях, що подали для обговорення представники харківської губернської земської управи, пропонувалося ввести в програму літніх учительських курсів історію Південної Русі та історію південноросійської літератури.
У свою чергу, директор народних училищ Лосєв зауважував, що одним з істотних недоліків тогочасної початкової школи треба визнати відсутність у ній докладно розробленої програми краєзнавства, яка б уміло впроваджувалася в практику навчання. «Учні нашої школи можуть іноді чимало розповісти про чужі землі, про їх багатства й дивовижі, та водночас вони невиразно уявляють свій рідний край та його природні багатства» [7].
У ході наукового пошуку встановлено, що така тенденція була притаманна майже всім курсам для вчителів, що проводилися в Україні у досліджуваний період. Слухачі курсів наголошували на необхідності ознайомлення їх з українською мовою, історією, літературою, з географією краю. Так, на літніх курсах, що відбулися у Харкові у 1911 році, 47 вчителів висловилися за внесення до програми курсів історії України, 29 - за українську літературу, 22 - за українську мову. Такі ж самі побажання було висловлено й на курсах, що проходили того ж року в Полтаві. Вчителі, що зібралися, також порушували питання і про непридатність хоч і кращих, але російськомовних шкільних хрестоматій для народних українських шкіл. Подібні виступи пролунали і на вчительських курсах у Києві, Олек-сандрівці та ін. «Ця вимога життя, це шляхетне бажання вчительства поліпшити свою підготовку, доповнити її необхідними для справи знаннями, - зауважувала С.Русова, - зустрічає завжди зовні незрозумілі пере-
шкоди, і така природна потреба вчителів майже ніколи не знаходить задоволення» [7,19-20]
Великого значення у підготовці національно свідомого вчителя, а відповідно у розбудові національної освіти, прогресивні вітчизняні педагоги надавали вивченню та розумінню місцевого фольклору. Таке знайомство з народною творчістю, з погляду С.Русової, могло б мати неабияку вагу: фольклор -дорогоцінне культурне надбання народів; у ньому затаїлася душа нації, її духовне ставлення до навколишнього світу. Чимало в ньому темного, вже пережитого в далекому минулому, але багато й здорового, глибоко обміркованого народною свідомістю, на чому зросла національна поезія, художнє розуміння краси й естетичного ставлення до життя. Потрібно розуміти фольклор того народу, який ми хочемо освічувати, наголошувала просвітителька, потрібно вміти відділяти в ньому плевели від чистого зерна, і тоді ці старозавітні перекази, звичаї, обряди допоможуть учителеві навіть у боротьбі з негативними явищами сучасної культури [7].
Таким чином, проведений науковий пошук свідчить, що особливого значення у розбудові національної освіти прогресивні вітчизняні педагоги, громадські діячі надавали національносвідомому вчителеві, складовою підготовки якого повинні були стати ґрунтовні знання з рідної мови, географії, історії, літератури, фольклору та ін.
Подальшого дослідження вимагає проблема визначення змісту національної освіти у прогресивній теоретичній педагогічній думці України ХІХ - на початку ХХ століття.
Література
1. Антология педагогической мысли Украинской ССР /Сост. Н.П.Калиниченко. - М.: Педагогика, 1988. - с. 14-153
2. Духнович А. Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских. Ч.1: Педагогія общая. Л., 1857. - с.59
3. Золотухіна С.Т. Тенденції розвитку виховую чого навчання. - Х.: Основа, 1995. - 292с.
4. Олійник В. Якої нам треба школи. Доклад прочитаний на з’їзді вчителів початкових шкіл Бердянського повіту. -Бердянськ, б.р. - 20с.
5. Основи національного виховання: Концептуальні положення /В.Г.Кузь, Ю.Д.Руденко, З.О.Сергійчук та ін.; За заг. Ред. В.Г.Кузя та ін. - К.: Ін форм. - вид. Центр „Київ”, 1993. - (Ч.1). — 152с.— с.139.
6. Попова В.Л. Роль педагогічних курсів у відродженні національних культурно-освітніх традицій на Харківщині (початок ХХ ст.).// Педагогіка, психологія та медико-біо-логічні проблеми фізичного виховання і спорту: наукова монографія за редакцією проф.. Єрмакова С.С.- Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006.- №1 - с.84-86.
7. Русова С.. К подготовке народных учителей. // Учитель и школа. — С.-П.б, 1914, №1-12. - 1212с.— с.18-23.
8. Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. Кн. 1 : Навч. посібник /За ред. О.В.Сухомлинської. - К.: Либідь, 2005.
- 624с.
Надійшла до редакції 19.11.2007р.
КОМП’ЮТЕРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ
Москаленко Н.В., Борисова Ю.Ю.
Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту
Анотація. Стаття присвячена опису роботи з комп’ютерною програмою, яка призначена для збору, накопичення і оцінки рівня фізичного розвитку, функціональної і фізичної підготовленості, соматичного здоров’я школярів 1-11 класів. Комп’ютерна програма допомагає стежити за станом фізичного розвитку, фізичної підготовленості, підбирати індивідуальні режими оздоровчих тренувань, здійснювати диференційований підхід до кожного учня.
Ключові слова: програма, підготовка, оцінка, школярі, здоров’я. Аннотация. Москаленко Н.В., Борисова Ю.Ю. Компьютерное обеспечение системы физического воспитания школьников. Статья посвящена описанию работы с компьютерной программой, которая предназначена для сбора, накопления и оценки уровня физического развития, функциональной и физической подготовленности, соматического здоровья школьников 1-11 классов. Компьютерная программа помогает следить за состоянием физического развития, физической подготовленности, подбирать индивидуальные режимы оздоровительных тренировок, осуществлять дифференцированный подход к каждому ученику.
Ключевые слова: программа, подготовка, оценка, школьники, здоровье
Annotation. Moskalenko N.V., Borisova J.J. Computer maintenance of system of physical training of schoolboys. The article is devoted to description of work with the computer program. The program is intended for collection, accumulation and estimation of physical development, functional and physical preparedness, somatic health of children 6 - 17 years. The computer program helps to watch a state of physical development, physical readiness, to select individual regimens of improving trainings, to carry out the differentiated approach to each pupil. Keywords: program, preparation, estimation, children, health.
Вступ.
В умовах розбудови демократичної української держави докорінні змінюється ситуація в системі освіти, постає необхідність у динамічному розвитку. в різні сфери інтелектуальної і практичної діяльності людини обумовлює їх широке застосування і використовування в професійній діяльності тренера і викладача фізичної культури і спорту [1, 8]. Саме оновлення змісту постає визначальною складовою реформування освіти в Україні і передбачає приведення його до відповідності із сучасними потребами особи і суспільства, а саме: застосування нових педагогічних, інформаційних технологій; розробка і використання комп’ютерних навчальних і тренувальних програм, створення електронних варіантів навчально-методичної літератури тощо [4, 6, 7, 9].
Нині в теорії фізичного виховання проводиться інтенсивний пошук нових сучасних засобів підвищення ефективності шкільного фізичного виховання. На думку багатьох вчених, широкі можливості у вирішені даного питання пов’язані з використанням комп’ютерної техніки (В.Д. Сонькін, 1987; ВЛ. Лях, 1992) [10, 14].
Використання фізичної культури з метою оздоровлення учнів, зміцнення їхнього здоров’я, оволодіння професійними навичками, діагностики рухових
