CC BY
7ив
Skoryna L. V.
candidate ofphilology, docent of the department of ukrainian literature and comparative studies Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy Скорина Людмила BiKmopieHa кандидат фiлологiчних наук, доцент кафедри украгнськог лтератури та компаративiстики, Черкаський нацюнальний утверситет iM. Б.Хмельницького
SPECIFICS OF THE BIBLE RECEPTION IN UKRAINIAN EPIGRAPHISTICS OF 1920s.
ОСОБЛИВОСТ1 РЕЦЕПЦП Б1БЛП В УКРАШСЬКШ ЕП1ГРАФ1СТИЦ1 1920-х рр.
Summary: The article focuses on the study of epigraphs taken from the Bible in the Ukrainian literature of 1920s, in particular, about their repertoire, sources, forms of representation, interrelation with the text and functions. Such epigraphs are only 5 (out of 240). The authors (M. Zerov, M. Rylskyi, V. Pidmohylnyi) appeal to the motives and images of the Old (Ecclesiastes Book, the Book of Job) and the New (quaternary Gospel) Testament. All the revealed biblical epigraphs are parceled quotations without attribution. The recognition is not complicated, because the Bible is one of the core texts well known to recipients. It should be mentioned that all biblical motto appear in works dated 1919-1922. It was a period of bifurcation in Ukrainian history. Obviously, in the time of wars and revolutions, the need to rely on eternal values and "eternal books" (in particular, the Bible) is especially actualized. The absence of biblical motto in the works after 1922 is related with the expansion of atheistic propaganda, which affected not only the church sphere, but also labeled everything associated with the Christian tradition as ideological hostile or archaic. And if bible quotations and allusions inside the text appear in the literary works until the end of the 1920s, demonstrating different strategies for the reception of biblical material (quotations of the Book of Books as an authoritative source, polemics, rewriting and parodying), the epigraphs, traditionally associated with the first receptive model, disappear. It happens when the artists realize that such motto can become an additional factor in provoking vile and vulgar sociological criticism. Key words: intertextuality, paratextuality, epigraph, sources, forms of representation, semantics, functions, peculiarities of the motto connection with the text where epigraph is given, the Bible, the Ukrainian literature of 1920s.
Анотащя: У статп головна увага зосереджуеться на дослщженш особливостей побутування бiблiй-них цитат в украшськш ешграфютит 20-х рошв ХХ ст., вдеться зокрема про !х репертуар, джерела, форми репрезентаций зв'язок з етграфованим текстом, функцп. Усього в укранському письменствi вказаного перюду виявлено 240 епiграфiв. Джерела надтекстових цитат рiзноманiтнi: Бiблiя, укратський фольклор, вичизняне й свгтове письменство, афоризми, анекдоти, цитати з газет, фрагменти розмов тощо. Бiблiйних епiграфiв зафжсовано лише п'ять: три - у поези М.Зерова, по одному - у творах М.Рильського й В.Шдмо-гильного. Мова йде про лакотчт цитати без атрибуци, розтзнавання яких не е ускладненим, адже Бiблiя - один iз «ядерних» текспв свгтового письменства, добре ввдомих рецитентам. Прикметно, що ва бiблiйнi етграфи ф^рують у творах, що датуються 1919-1922 рр., у письменствi середини - друго! половини ХХ ст. таю етграфи ввдсугт (вочевидь, це пов'язано з тим, що в кршт провадилася активна антирелшйна пропаганда й апелювання до Бiблii сприймалося як анахрошзм або вияв ворожо! вдейно! позици). Ключовi слова: штертекстуальтсть, паратекстуальтсть, епiграф, джерела, форми репрезентаций семантика, функцп, особливосп зв'язку епiграфа з етграфованим текстом, Бiблiя, укранське письменство 1920-х рошв.
Постановка проблеми. В штертексп украш- пулярнiсть Бiблii, ii широка репрезентацiя в пись-ського письменства 20-х рр. ХХ ст. ключова роль менствi рiзних кра1н Свропи й Америки зумовлена належить Бiблii. Форми ii репрезентацii в художтх передовсiм ii унiверсальнiстю. За слушним заува-творах рiзнi. Найширше представленi алюзii (вияв- женням Н. Фрая, Бiблiя «починаеться там, де почи-лено 473 iнтертекстеми цього типу; прикметно, що наеться час, - з початку свпу; вона зашнчуеться частотнiсть апеляцiй до образiв Старого й Нового там, де шнчаеться час, - Апокалiпсисом, - i до-Завiтiв вiдрiзняеться не дуже суттево - 212 / 261); слщжуе iсторiю людства в мгжчаса, або ж у т мо-к1льк1сть цитат на порядок менша -68 (20 - iз Ста- менти iсторii, якими вона переймаеться тд сим-Pого, 48 - iз Нового Завiту); бШшйних епiграфiв за- волiчними iменaми Адама та 1зрашя» [11, с.11]. У фжс°ван° лише п'ять. у цей перiод в укршш ак- процеа метaфiзичного осмислення «iсторii люд-тивно провадилася aнтирелiгiйнa пропаганда й апе- ства в мiжчaссi» автори бiблiйних книг лювання до Бiблii могло спричинитися до напрацювали низку мотивiв, обрaзiв, художнiх iдеологiчних обвинувачень та iнсинуaцiй. До при- прийомiв, котрi нинi сприймаються як утверсаль-кладу можна зацитувати уривок iз crani Я. Коваль- ний код для вадображення екзистенцiйних ситу-чУкa, котрий критикуе aнтирелiгiйнi твори, умiщенi ацш, в якi час до часу потрапляе людство. в журнaлi «Плужaнин», за (sic!) «цiлком зайве опе- Аналiз дослiджень i публiкацiй за темою
рування цитатами з "святого письма"» [5, с.62]. По- статт1 Вивчення особливостей рецепцii• Бiблii в
лгтературах рiзних кран мае давню розгалужену
традицш. Не стихае цей штерес 1 в лтгературо-знавств1 кшця ХХ - першо! чверт1 ХХ1 ст. Як заува-жив Н. Фрай, «велика частка питань сучасного лгге-ратурознавства закоршена в герменевтичних студ1ях Б1блл; багато тепершшх критичних ме-тод1в приховано мотивуються синдромом "Бог-по-мер", який теж розвинувся у межах б1бл1езнавства; багато формулювань лиературознавства видаються меш куди бшьш виправданими у стосунку до Б1бли, шж у будь-якому шшому контекст!» [11, с.19]. I. Бетко, мотивуючи продуктившсть лтгературо-знавчого дослщження законом1рностей рецепцп Б1бли в укра!нськш поези, також вказувала, що цей науковий напрям «не належить до цшинних тем лтгературознавства. З чаав Ки!всько! Рус1 1 до наших дтв нагромадилась велика кшьшсть факпв юторико- 1 теоретико-лиературного характеру. I водночас ця тема лишаеться одшею з найбшьш теоретично невизначених у цариш укра!нського лгге-ратурознавства» [1, с.31]. Наведене м1ркування до-слщниця висловила на початку 90-х рошв минулого стотття, однак його актуальнють 1 дос не вичерпа-лася. На раз1 маемо низку щкавих студш, у яких висвилеш окрем1 аспекти рецепщ! Б1блп в укра!н-ськ1й та свгговш лггератур1 з урахуванням сучасного методолопчного шструментарш. Передовам варто згадати концептуально вагом1 прац В. Ан-тоф1йчука, I. Бетко, А. Нямцу, В. Сулими; певний штерес у межах заявлено! науково! проблеми викликають також студи I. Даниленко, О. Миша-нича, Л. Голомб, В. Мокрого, Л. Мороз, Я. Розум-ного, Л. Рудницького, Т. Салиги, О. Селезшки, Г. Сивоконя, С. Сухарева, М. Яценка та ш. За останне десятил1ття була захищена низка канди-датських дисертацш, присвячених проблемам ре-цепци Б1бли (чи окремих 11 книг) в украшському й заруб1жному письменств1 (Г. Кратвник, £. Л1берт, О. Максимчук, Л. М1рошниченко, Г. Нов1ково!, Л. Роман, О. Томоруг та ш).
Маемо також значну к1льк1сть наукових студш, зосереджених на теоретичних аспектах ешграфологп. Найчастше в цьому контекст зринае 1м'я французького лггературознавця Ж. Женетта [13; 14], одного 1з засновнишв сучасно! наратологп й штертекстуальних студш. Варт1 уваги також пращ лиературознавщв В. Агромакова, М. Алексеева, С. Бочарова, Г. Гуковського, Ю. ^ашна, О. Крамара, С. Кржижановського, Н. Кузьмшо!, А. Кулапна, О. Куцевол, Ю. Лотмана, М. Сокол, Б. Шкловського, М. Челецько!, Д. Якубовича, лшгвюпв I. Арнольд, Н. Жирмунсько!, О. По-пово1, Н. Торчинсько1, А. Храмченкова, Г. Чумакова та ш. Однак вказаш студи лише поб1жно пов'язаш 1з проблематикою ще! статп.
Визначення мевир1шеми\ рашше частин за-гальноТ проблеми. Ниш в украшському лггерату-рознавств1 наявш лише принапдш рефлекси про семантику й функцп ешграф1в у творчосл окремих письменник1в (М. Зерова, В. Пщмогильного, М. Рильського, М. Хвильового). Пропонована розввдка е частиною ширшо! науково! студи - вивчення укра!нсько! ешграфютики 20-х рр. ХХ ст. Ця нау-кова проблема ще не була об'ектом системних
студш, що зумовлюе !! наукову новизну й певну орипнальшсть. Мета статт - проанал1зувати спе-цифшу рецепци Б1бли в укра!нськ1й ешграфютиц! 20-х рошв ХХ ст.
Виклад основного матерiалу. Об'ектом до-сл1дження була творчють 50 письменник1в доби «Розстршяного Вщродження» (у цьому перел1ку класики сусщять 1з призабутими ниш авторами, чи! твори друкувалися на сторшках л1тературних жур-нал1в). Усього в укра!нському письменств1 20 рр. ХХ ст. виявлено 240 ешграф1в. Джерела надтексто-вих цитат р1зномаштш: Б1бл1я, укра!нський фольклор, впчизняне й свггове письменство, афоризми, анекдоти, цитати з газет, фрагменти розмов тощо. Частка ешграф1в 1з Книги книг у загальному масив1 надтекстових цитат незначна, ут1м це не скасовуе потребу !х докладшшого вивчення. У процес до-сл1дження було з'ясовано, що хронолопчно поява твор1в 1з б1блшними ешграфами охоплюе короткий часовий вщтинок - 1919-1922 рр. У перюди б1фур-каци (воен, революцш, шших суспшьних по-трясшь) особливо актуал1зуеться потреба опертя на в1чш щнносп, зростае штерес до «в1чних книг» (зо-крема, до Б1блИ). Вщсутшсть б1блшних ешграф1в у творах, написаних тсля 1922 р., пов'язана з розгор-танням антирелпшно! пропаганди. Алюзп й внутршньотекстов1 цитати з Книги книг ф1гурують у художн1х творах до кшця 1920 рр., демонструючи р1зш стратегИ' рецепцИ прототексту (референцЦ до Б1бли як авторитетного джерела прецедентних си-туац1й та образ1в, полемша, переписування, па-род1ювання тощо); натом1сть еп1графи, як1 займа-ють «сильну текстову позиц1ю», зникають. Пись-менники уникають !х, аби не провокувати голобельну вульгарно-соц1олог1чну критику. Прик-метним е й коло автор1в, яш у сво!х творах апелю-ють до б1блшних еп1граф1в: М.Зеров, М.Рильський, В.П1дмогильний. Ус1 трое - кияни, члени «Ас-пису», за термшолопею ортодоксально! «проле-тарсько!» критики - попутники, посл1довн1 при-хильники ще! про необх1дн1сть творчого засвоення укра!нськими письменниками здобутк1в св1тово! класики, апелювання до текст1в, що в1д1грали ви-няткову роль у становленн1 культурно! свщомосп европейсько! цив1л1зац1! (до ще! категорИ' належить 1 Б1бл1я). До слова, перелш л1тератор1в, як1 у сво!х творах застосовували внутр1шньотекстов1 б1блшш цитати, виглядае б1льш презентабельно. Остап Вишня, А. Головко, П. Голота, О. Досвгтнш, М. !вченко, I. Кочерга, МКЩИ. Ле, Я. Мамонтов, I. Микитенко, £. Плужник, В. Полщук, I. Сен-ченко, О. Слкаренко, М. Хвильовий, Ю. Шпол -представники р1зних л1тературних оргашзацш та угруповань. Однак 1 в цш ситуацИ окреслюеться промовиста законом1ршсть: у друг1й половин! 1920 - на початку 1930 рр. цитати з Б1бли все часпше за-стосовуються в 1гров1й, сатиричн1й чи полем1чнш функцИ', а також для характеристики персонаж1в, як1 е ворогами радянсько! влади або представни-ками вщсталого селянства / м1щанства.
Б1блшних еп1граф1в в укра!нськ1й л1тератур1 20-х рр. ХХ ст. зафшсовано лише п'ять: три - у по-езп Миколи Зерова, по одному - у творах Максима
Рильського й Валер'яна Пщмогильного. У noe3iHx М. Зерова й М. Рильського фпурують парцельоваш бiблiйнi надтекстовi цитати старослов'янською мо-вою. Функцiонально вони покликаш акцентувати увагу реципieнта на ключовому образi / мотивi епiграфованого твору. Натомють в оповiданнi В. Пщмогильного «Проблема xлiба» бiблiйний епiграф моделюе параметри читацько! рецепци -оприявнюе думку про притчовий характер твору. Ж. Женетт свого часу запропонував розрiзняти ало-графiчнi й автографiчнi епiграфи [14, с.87-88]. У цш статтi (з огляду на специф^ дослщжуваного ма-терiалу) репрезентоваш лише алографiчнi надтек-стовi цитати, яш, у свою чергу, подмються на ав-тентичнi, апокрифальнi, частково аношмш й анонiмнi. Прикметно, що всi виявленi бiблiйнi епiграфи аношмш - подат без вказiвки на прото-текст; на вiдмiну вщ внутрiшньотекстових бiблiй-них цитат, опосередкованих ксеномаркерами на кшталт «як сказано в...», «за словами...» Напри-клад, у романi «Золотi лисенята» Ю. Шпол оформив бiблiйну цитату iз застосуванням другого ксе-номаркера: «По-перше, виявилося, що революцiй не слад чекати, а !х треба робити. А по-друге: ро-бити lx можуть i повиннi пльки тi, хто, за евангель-ськими словами, "залишить батька, Mamip i дружину свою, роздасть майно свое" i так даль Щоправда, щодо останнього (майна) швидко почав мене гризти неспок1й» (тут i dani курсив мш -Л.С.) [12, с.160]). Вочевидь, автори етграфованих творiв розраховували на високий штертекстуаль-ний потенцiал Бiблil, яка е ядерним текстом, добре вiдомим рецишентам.
Щоезiя М. Зерова «Рiг Вернигори» (1919) цiкава для дослiдникiв паратексту тим, що во на мае штертекстуальний заголовок, присвяту П.Я. Стеб-ницькому й три епiграфи: «Quasi una fantasia», «Добра хочю братьи в Руськш земли» i «Есть древу надежда...» [3, с.98]. Атрибуцiя надтекстових цитат часткова: «Влад. Мономах и др.» (фактично, вка-зане лише джерело другого прецедентного вислов-лювання). З огляду на проблематику ще! стати, плануеться сконцентрувати увагу лише на третьому епiграфi. У примiткаx до двотомного видання творiв М.Зерова вказано, що вш запозичений iз бiблiйноl «Книги Йова». Л. Сiрик зауважуе у творi «суттевий елемент гри чужим текстом у межах ш-шого тексту», що виявляеться «в назвi й епiграфi, як1 вказують на патрiотично-моралiзаторську спря-мованiсть» [9, 108]. 1нтерпретуючи епiграф, до-слщниця твердить, що «у вiршi "Рп Вернигори" вiн мае iсторiософсько-моралiзаторський характер» i що «з уваги на запроваджену радянським урядом ате1стичну пропаганду автор у цш частинi уривае запозичене речення i не вказуе джерела. Бiблiйний мотив дерева транспортований на шшу iсторичну дiйснiсть, символiзуе реалiзацiю ще! вiталiзму, вщ-родження життя. У творi Зерова перефразований епiграф актуалiзуеться в контекстi проблеми нацю-нально-визвольних прагнень укра1нського народу» [9, 109].
Солщаризуючись 1з Л. С1рик, вважаю за до-щльне окремо наголосити на тому, що переадреса-щя читач1в до б1блшно! «Книги Йова» (зокрема, до таких и рядшв: «7. Бо дерево мае надш: якщо буде стяте, то силу отримае знову, 1 парост його не за-гине; 8. якщо постар1е в земл1 його коршь 1 в пороа вмре його пень, 9. то вщ водного запаху знов за-цвгге, 1 пустить галуззя, немов саджанець!» - Йов 14 : 7-9) читаше оприявнюе провщний мотив твору М. Зерова - в1ру в минущють страждань 1 випробу-вань. Прикметним е також те, що лщер ки1вських неокласик1в апелюе саме до цього прототексту. У «Книз1 Йова» йдеться про страждання праведника, який в одну мить втратив родину, здоров'я 1 вс сво! статки. У поези М. Зерова, написанш у розпал гро-мадянсько! вшни, л1ричний герой також безвинно зазнае мук 1 непосильних випробувань. Йому (як 1 Йову) доводиться спод1ватися лише на Божу ласку й благати: «Дай надш нам, скажи ти, / Що ми можем не тужити / Пвд п'ятою агарян». Б1блшш рядки ввдлунюють 1 в самш поезй: «Але ж досв1д нам щоденно: / - Стерпим, - каже, - цю б1ду. / Древо он i посменно / Парость гонить молоду» [3, с.99].
З огляду на обрану наукову проблему, значний штерес становить «новозав1тний диптих» М. Зерова - поези «Чистий четвер» 1 «Страсна п'ятниця» (до обох твор1в автор п1д1брав ешграфи з Нового зав1ту). У «Спогадах про неокласик1в» Ю. Клен так окреслив обставини постання цього диптиха: «В 1921 рощ були чудов1 великодш вечори. В обох церквах правилася служба, цв1ли вишн1, в повир1 пахло зовс1м уже розкв1тлою весною, бо свята на той р1к припали дуже п1зно (1 травня - Л.С.). Був чистий четвер. Ми слухали службу Божу, гуляли навколо церкви, i тут зародився у Миколи Косте-вича першими рядками його сонет з моттом "i абie птел возгласи"» [4, с.9]. Здавалося б, немае жодних шдстав шддавати сумшвам твердження Ю.Клена, адже в обох творах евангельський антураж в1д1грае дуже помину роль. Однак впадае у в1ч1 посутня в1дм1нн1сть цих текст1в. Сонет «Страсна П'ятниця» сприймаеться як поетична 1люстрац1я Великодн1х под1й. Сила поетично! уяви переносить л1ричного героя «во дш они», в1н спостер1гае, як Спустилась шч на Гефс1манський сад, Горби, 1 дш, 1 в1йськовий наряд -Все спить, все снить тд синьою 1млою, I в синш темряв1, мов ряд примар, Несуть ж1нки св1й вшопомний дар: Ливан 1 нард, 1 м1рру, 1 алое [3, с.65]. На безпосередн1й зв'язок твору з евангельсь-кою традиц1ею вказуе ешграф «Благообразний Iо-сиф_» (структурно вш под1бний до надтекстових цитат у поези «Рп Вернигори» - ус1чений, неатри-бутований). Прикметно, що цей ешграф безпосере-дньо в1длунюе в перших рядках тексту: «Благообразний муж з Аршафе!, / Поважний радник, учень потайний, / Господню плоть повив у пелени / I до гробнищ положив свое!» [3, с.64]. Ц1 рядки е поети-чним пересп1вом «Тропаря Страсно! П'ятниц1» («Благообразний Йосиф, знявши з хреста пречисте т1ло Твое, плащаницею чистою обвив, 1, пахощами покривши, у гр1б новий положив»). Можливо, цей
тропар М. Зеров слухав у баришiвськiй бароковш церкы Благовiщення. Водночас, епiграф переадре-совуе читачiв безпосередньо до £вангелш - подiй, пов'язаних iз розп'яттям, похованням i воскресш-ням Сина Божого.
Як ввдомо, лвдер неокласичного «п'япрного грона» ввддавав перевагу античносп над Бiблieю. Так, у дискуси з П. Филиповичем, спричиненiй переглядом вистави «Саломея», в однойменному со-нетi М. Зеров завуальовано висловив пораду опо-нентовi залишити бiблiйнi перекази заради гар-моншно! свило! автентики давнiх греков: «Душе моя! Ттай на корабель,/ Пливи туди, де серед бших скель / Струнка, мов промiнь, чиста Навйкая» [3, с.59]. Однак i його не мiг залишити байдужим но-возавiтний мотив Розп'яття Сина Божого. Мож-ливо, естетичнi почуття поета заторкнула урочиста релiгiйна обрядовють Страсно! П'ятницi, сповнена лiризму й особливо! емоцшносл, коли пвд час вечiрньо! священнослужителi пiд спiв тропаря шдшмають Плащаницю з Престолу, шби iз само! Голгофи, й виносять й! з вiвтаря на середину храму. У цш поезп вщдзеркалеш особистi переживания й рефлекси лiричного героя, зумовленi осмисленням гострих колiзiй у долi бiблiйних персонаж1в.
Перший сонет лiричного диптиха - «Чистий четвер» - також тiсно пов'язаний з евангельською фабулою, однак впадае у вiчi те, що великодш мо-тиви накладаються тут на укра!нсьш реали початку 20 рр. ХХ ст. Поет рефлексуе не так про давню 1у-дею, як про «п^^ i скут часи», в якi йому довелося жити. У цiй поезп також проступають, як палiмп-сест, реали богослуж1нь Страсного тижня - вони становлять своервдну композицiйну рамку (у за-спiвi: «Свiчки i теплий чад. З високих хор / Лунае ств туги i безнади», - й фiналi: «А за дверми, на цвинтар^ в притворi / Весна i дзвiн, дт^ голоси / I в вогкому повiтрi вогк1 зорi»), однак виникае ди-сонанс мiж «весняними» реалiями й датуванням твору - 29.06.1921 р. Можна припустити, що первь сний задум сонета виник (як i вказуе Ю.Клен) пiсля великодньо! служби, однак автор на якийсь час за-був про нього й повернувся лише за два мюящ. Мо-жливо, у цей час ввдбулася подiя, яка вiдкорегувала авторськ1 штенцп. У цш ситуацп на особливу увагу заслуговуе дiбраиий поетом епiграф: «I абiе пiтел возгласи...» [3, с.64]. Ця надтекстова цитата пов'язана з новозавггним епiзодом триразового не-навмисного зречення апостола Петра. Прикметно, що з евангельських подiй, згадуваних тд час бого-служiния у Великий Четвер (Таемна вечеря, чин омивання тг апостолам, молитва 1суса Христа в Гефсиманському саду, Юдина зрада, зречення апостола Петра), автор апелюе саме до останнього епi-зоду.
Мотиващя вибору саме такого епiграфа зали-шаеться невiдомою. Однак у цш ситуацiя видаеться за доречне навести ще один уступ iз спогащв Ю.Клена про подп, датованi червнем 1921 р. I хоч самого М. Зерова вони не зачепили, однак могли на-класти вщбиток на його художнш текст: «Влтку 1921 року над "захожими рiзьбярами", що опини-
лися в Баришiвцi, стряслося нещастя: наскочила пи-рятинська мшшя та виарештувала бiльшiсть штелленцп. Зерова на той час у Баришiвцi не було, i вш уникнув арешту. Був спечний червневий день, я прогулювався по садку навколо дому о. Лав-рентпя, в якому мешкав, коли увшшов чоловiк у ци-вiлi /.../ Був у супроводi к1лькох салдапв, спитав, хто тут живе i хто я сам. Коли я, шчого не шдо-зрiвавши, дав на це ввдповщ, уся та банда увшшла до хати й почала робити трус. Тодi я схаменувся, та пiзно. Жалкував, що не домислився одразу, в чому справа, й не дав ходу городами у поле, а звщти до Киева, де можна було перебути, поки хвиля арештiв спаде. Заарештоваш були майже всi вчителi мiста, посадовили нас на тдводи i повезли до Яготина, де ми переночували, а потiм до Пирятина. Там ми тиждень просидши в в'язницi» [4, с. 11-12]. З евангельською фабулою цю оповщь зближуе мотив несправедливого ув'язнення, безневинно! жертви, а також чие!сь можливо! навмисно! чи ненавмисно! зради.
У сонетi п'ять разiв у рiзних варiацiях повто-рюеться займенник «ми» / «нашп». Вочевидь, автор умисно фжсуе увагу реципiента на цш деталi: «Навколо нас - кати i кустодi!, / Синедрюн, i кесар, i претор. / Це долi нашог смутний узор, / Це нам пересто-рогу пiвень пiе, / Для нас на дворищi багаття тлiе / I слуг гуде архiерейський хор. / I темний ряд евангельських юторш / Звучить як низка тонких але-горш / Про нашi i скупi часи.» [3, с.64].
Свангельська фабула в поезi! М. Зерова сприй-маеться як пересторога для сучаснишв - стерегтися новгтнього «синедрiону», боротися з власним страхом перед новгтшми зрадниками й катами.
Ще один бiблiйний ешграф зафiксоваиий у по-езi! М. Рильського «Солодкий свiт! Простiр бла-китно-бiлий» (1919) [8, с.147]. Формально вш нага-дуе аиалогiчнi надтекстовi цитати в аиалiзованих творах М.Зерова. Автори коментарiв i примiток до двадцятитомного видания творiв класика (а за ними - й сучасш дослвдники) задовольияються констата-цiею, що ешграф «сладокъ св^т.» запозичений iз Бiблi!. Однак для iнтерпретацi! тексту видаеться важливим встаиовити точне джерело цитувания. Наведенi в поезi! М. Рильського рядки взяп з оди-надцятого роздiлу бiблiйно! «Книги Проповщника, сина Давидового, царя в Срусалимп» (скорочено -книги Екклезiаста), сенсом яко! е роздуми про сенс людського буття. I! автор розмiрковуе про страж-дання й ращсть, як1 супроводжують людину протя-гом життя: «I свiтло солодке, i весело очам диви-тися на сонце! 8 Навиъ коли б хтось прожив багато рошв, хай уйма ними веселиться, але хай тямить про дш мороку, бо буде !х чимало. Все, що приходить - марнота. 9 Радш, юначе, у тво!й молодосп, i нехай серце твое зазнае щастя за дшв твого юнац-тва; щи, куди тебе тягне твое серце, за тим, що ча-руе тво! оч^ але знай, що за все це Бог на суд тебе поставить. 10 Гони тугу з твого серця й вщдали ввд себе лихо; але i молодють i чорний волос - марнота» (Екл, 11:7-10).
Як слушно зауважив М. Ткачук, поезiя М.Рильського пройнята «вiта!стичною енергiею,
захопленням й естетичною насолодою вщ спогля-дання краси природи. Л1ричний герой милуеться "простором блакитно-б1лим" - символом реального свиу, божественною природою свпобудови, яку позначають улюблен кольори укра!нщв - бла-китний 1 золотий /.../ Поступово окреслюеться образ д1вчини, в яко! погляд - "узори надвесняних тонких вгт", вона нагадуе йому милий сон, щеаль-ний свп, який зник. Солодкий свп перетворився на пркий, проте л1ричний герой знову вщчувае щастя» [10, с.143]. Книга Екклез1аста зазвичай трактуеться як вияв крайнього песим1зму; загаль-новщомим е твердження: «Я бачив усе, що д1еться щд сонцем, 1 що ж? Усе марнота й гонитва за виром» (Екл. 1:14). Однак Проповщник визнае, що немае для людини «тчого кращого, як веселитися 1 чинити добре в житп своему» (Екл. 3:11-13), тож 1 пропонуе: «Йди, !ж з веселощами хл1б твш, 1 пий у радост серця вино твое, коли Бог благоволить до справ тво!х. 8 Нехай буде повсякчас одяг твш свгтлим, 1 нехай не зменшуеться елей на голов1 тво!й. 9 Насолоджуйся життям 1з дружиною, яку любиш, у вс дн суетного життя твого, 1 яку дав тоб1 Бог пщ сонцем на вс1 суетн дн тво!; тому що це -доля твоя у житп й у трудах тво!х, якими ти тру-дишся тд сонцем. 10 Усе, що може рука твоя ро-бити, за силами роби; тому що у могил1, куди ти пщеш, немае ш пращ н роздум1в, ш знания, н мудрости» (Екл, 9:7-10).
Б1блшна образнють мае важливе значення в структур! ще! поезп - варто звернути увагу на кон-цепти сонце («I свило солодке, 1 весело очам диви-тися на сонце!»), дух («Благословляе дух широко-крилий / Солодкий свп»), янгол («Чи янголи нам св1ч1 засвпили»). Екклез1аст1в заклик радии й ишитися солодким свпом / свгтлом оприявнюеться в поези М. Рильського не через захоплення красою природи (як тдкреслюе частина штерпретатор1в), а насамперед через оспiвуваиия почутлв. Пейзажн детал1 з'являються у творi лише через асоцiацi! з постаттю кохано!: «Твш погляд, нiби пролкок несмiлий, / Немов трава, що зеленить грани, / Не-наче спогад нерозумно-милий...»). Зародження по-чутлв потрактоване як винагорода за муку «безсер-дечних лiт» (бiблiйноi «суети сует»), лиш воно зму-сило л1ричного героя зрозумiти «солодк1сть свиу». Важливо також звернути увагу на датування твору - 1919 р. В Укра!ш точиться громадян-ська вшна, люди потерпають вiд голоду, холоду, хвороб; здавалося б, у лiричного героя немае жодного приводу тшитися, однак вш (услад за Екклезiастом) переконаний, що не варто втрачати «солодке свпло» радост в часи життевих випробувань.
Останнiй бiблiйний епiграф зафшсований в оповiданнi В. Пiдмогильного «Проблема хл1ба» (1922). У творi наведеш двi надтекстовi цитати. Перша: «Немае шчого хибнiшого, як ототожнювати щею твору з думками автора. На жаль, читач i критика слабують на цю недоречну хворобу. Тут я якнайршучше застерiгаюся проти цього пошире-ного забобону. "Гарний письменник користуеться
не ильки з власних думок, але i з думок сво!х до-брих знайомих" (Нiцше)» [7, с.122]. Це твердження проза1к приписуе епатажному нiмецькому фiло-софу, творчiстю якого вш свого часу цiкавився. Оскшьки в лапки взята лише частина етграфа, початок надтекстово! цитати сприймаеться як вислов-лювання В.Шдмогильного, друга частина - як цитата з пращ Ф. Нщше. Джерелом епiграфа е книга «Людське, надто людське» (1878), яка принесла ми-слителю скандальну славу i в як1й вiн наполегливо закликав до переоцшки звичних уявлень про життя. У четвертому роздш ще! працi «З душi художников
1 иисьменник1в» занотовано: «180 Колективний ро-зум. Хороший письменник мае не ильки свш влас-ний розум, а й розум сво!х друзiв» [6, с.339]. Доби-раючи етграф, укра1нський проза1к, вочевидь, прагнув спертися на авторитет ведомого фiлософа, ставлення до якого в пореволюцiйнiй Укрш'ш було неоднозначним.
Принципово важливим для розумшня твору е врахування семантики другого мотто: «Хто мае вуха слухати, хай чуе» [7, с.122]. Дослщники (напр., Т. Хом'як) слушно трактують його як приказку, але, на жаль, не акцентують увагу на И походженнi. Джерелом надтекстово! цитати е Новий Завгг -притча 1суса Христа про сiяча: «1 Знову розпочав 1сус навчати над морем. Сила людей зiбралась нав-коло нього, тож вiн увшшов у човен, i сидiв у ньому, на морi, а ввесь народ був на земл1 при мор^
2 I вiн багато навчав !х притчами, i говорив до них сво!м повчанням; 3 Слухайте: Ось вийшов с^яч с^яти. 4 Коли вiн сiяв, дещо з зерна впало при до-розi, та прилетiло птаство й видзьобало його. 5 1нше впало на грунт каменистий, де не було землi багато, i вмить зшшло, бо земля була не глибока. 6 Коли ж зшшло сонце, воно згорiло i, за браком коршня, висхло. 7 А шше впало мгж тернину, i зiйшла тер-нина та його поглушила, тодi воно не дало плоду. 8 Ще ж шше впало на добру землю - i дало плщ, що сходив i рю; i принесли: те у тридцять, те у шютде-сят, а те й у сто разiв бiльше. 9 I додав: Хто мае вуха слухати, хай слухае!» (Матвiя 13:9).
Поеднання епiграфiв в оповiданнi В. Пщмо-гильного «Проблема хл1ба» може виглядати парадоксально, особливо, якщо пригадати, з якою рiзкiстю Ф. Нщше заперечував християнство й авторитет Бiблi!. Однак у цiй ситуацп надтекстовi цитати е взаемодоповнюючими. Завдяки бiблiйному мотто автор прагнув увиразнити «притчовий» характер власно! оповщ, але в розумiннi людсько! природи вш значно ближчий до Ф. Нщше. Голов-ний герой оповщання примiряе роль надлюдини. Перед загрозою голодно! смертi, спонукуваний iн-стинктом виживання, вiн вирiшуе для себе питання про дозволешсть того, що традицшна мораль вва-жае переступом - крадiжки i вбивства. В.Пщмо-гильний не коментуе вчинки героя-оповщача, про-понуючи читачам зробити власш висновки, але вiн однозначно претендуе на те, аби до його тексту по-ставилися з належною увагою i серйознiстю. Так, у передмовi до першого видання (1927), написанш у формi листа до £. Плужника, проза!к занотував: «... я шшов випробуваним людським шляхом у цьому
питаиш, тобто обгрунтував спочатку свою прита-манну властивiсть логiчно i силогiчно, далi принизив протилежиий погляд i вiдзначив його хиби, тим виявляючи свою перевагу, заплямував мiщанство, зневажив противника i таким способом високо тдню свою думку, загрожуючи заперечити посту-повiсть тих, хто Г! не подме. Це ж золоте правило - твердити, що те, що я можу, вс мусять навчитися могти, доводити сво! погляди як едино можлив^ й робити з власного прикладу правило для людсь-костЬ» [7, с.755]. Не зважаючи на очевидну iронiчнiсть наведеного висловлювання, е пвдстави стверджувати, що «Проблема хлiба» е спробою з литературного «прикладу» виснувати «правило для людськосл». До цього схиляе й обраний бiблiйний епiграф.
Висновки. Частка бiблiйних епiграфiв в укра!нському письменствi 1920-х рок1в незначна -лише 5 надтекстових цитат (iз 240). Автори (М.Зе-ров, М.Рильський, В.Шдмогильний) апелюють до Старого (Книги Екклезiастовоí, Кииги Йова) й Нового Завпу (Чотириевангелiя). Бiблiйнi епiграфи являють собою парцельованi цитати без атрибуцп, розпiзнавания яких не е ускладненим, адже Бiблiя -один iз «ядерних» текстiв свiтового письменства, добре ввдомих реципiентам. Прикметно, що ва бiблiйнi цитати фiгурують у творах, що датуються 1919-1922 рр., у письменсга середини - друго! по-ловини ХХ ст. так1 ешграфи вiдсутнi (вочевидь, це пов'язано з тим, що в краТш провадилася активна аитирелпшна пропаганда й апелювання до Бiблi! сприймалося як аиахрошзм або вияв ворожо! щей-но! позицi!).
Список лiтератури:
1. Бетко I. Рецепщя Бiблi! в украшськш поезi!: деяк1 iсторико- i теоретико-лтгературш аспекти до-слвджения // / I. Бетко // Питания лгтературознав-ства. - 1995. - Вип. 2. - С. 31-41.
2. Бiблiя, або Книги Святого письма Старого й Нового заповпу. - Б.м. : Укр. бiбл. товариство, 1991. - 959+296 с.
3. Зеров М. Твори: у 2 т. / М. Зеров. - Кив : Дншро, 1990 -.- Т.1 : Поезп. Переклади. - 842 с.
4. Клен Ю. Спогади про неокласишв / Ю. Клен.
- Мюнхен : Накладом украшсько! видавничо1 спшки в Мюнхеш, 1947. - 47 с.
5. Ковальчук Я. «Плуг» на протирелпшному фронт / Я. Ковальчук // Плуг. - 1928. - №1. - С.59-63.
6. Нщше Ф. Сочинения: в 2 т. / Ф. Ницше; сост., вступ. ст. и примеч. К.А. Свасьяна; пер. с нем.
- Москва : Мысль, 1990 -.- Т.1 : Литературные памятники. - 829 с.
7. Пвдмогильний В. Оповщания. Повють. Ро-мани / В. Пвдмогильний; ред. В.Г. Дончик. - Кшв : Наукова думка, 1991. - 800 с.
8. Рильський М. Зiбрання творiв : у 20 т. / М. Рильський; [редкол. : Л.М. Новиченко (голова) та ш]. - Кив : Наукова думка, 1983 -.- Т. 1 : Поезп, 1907-1929 ; Проза, 1911-1925. - 534 с.
9. Орик Л. 1нтертекстуальшсть у структурi поетичних творiв як вираз мiжкультурноï ко-мунiкацiï (на приклащ поезiï киïвських неокласишв) / Л. Сiрик // Мова i культура. - 2011. - Вип. 14, т. 7. - С. 105-112.
10. Ткачук М. Неокласичний дискурс Максима Рильського / М. Ткачук // Науковi записки Тер-нотльського нацюнального педагогiчного ушвер-ситету iм. Володимира Гнатюка. Сер. Лггературо-знавство. - Тернопiль : ТНПУ, 2011. - Вип. 31. - С. 129-150.
11. Фрай Н. Великий код: Бiблiя i лиература / Н. Фрай; перекл. I. Старовойт. - Львiв : Лггопис, 2010. - 362 с.
12. Шпол Ю. Вибранi твори / Ю. Шпол ; упо-рядкув., передм., прим. та комент. О. Ушкалов. -Ки1в : Смолоскип, 2007. - 531 c.
13. Genette G. Palimpsestes. La literature au second degre / Gerard Genette. - Paris : Edition du Seuils, 1982. - 466 p.
14. Genette G. Seuils / Gerard Genette. - Paris : Edition du Seuils, 1987. - 254 p.
Chernova Yu.V.
teacher of Theory and Practice of Translation Department, Petro Mohyla Black Sea National University, Mykolaiv, Ukraine Harashchenko T.S. student of Theory and Practice of Translation Department, Petro Mohyla Black Sea National University, Mykolaiv, Ukraine
UKRAINIAN LINGUIST LEONID CHERNOVATYI ABOUT UKRAINIAN TRANSLATION
THEORETICIAN OLEKSANDR FINKEL
Abstract: The paper deals with the book published by L. Chernovatyi in which he compiled articles and translation works by O.Finkel, having added biographical notes about talented Ukrainian translation theorist and linguist.
Keywords: Leonid Chernovatyi, Oleksandr Finkel, Ukrainian linguist, Ukrainian theoretician, theory of translation, Ivan Franko, Hryhorii Kvitka.
In 2007 Leonid Chernovatyi published the book about history of translation which includes some of the „Oleksandr Finkel As a Forgotten Theorist of Ukrain- most outstanding and important, as for a translator, ian Translation Studies". It is one of the book series
