CC BY
211Ученые записки Крымского федерального университета имени В. И. Вернадского Филологические науки. Том 3 (69). № 3. 2017 г. С. 20-33.
УДК 821.161.2
1ВАН ФРАНКО ПРО РАННЮ ТВОРЧ1СТЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
Гуменюк О. М.
Кримський iнженерно-педагогiчний ушверситет, Омферополь, Роая e-mail: [email protected]
У стати розглядаеться мало знана не лише широкому загалу, а й фах^вням, не опублiкована в 5 0-томному виданш творiв 1вана Франка його лггературно-критична правд, присвячена раннiй прозi Володимира Винниченка. Пiдкреслюеться, що I. Франко не лише виявив щире захоплення творчiстю початювця, а й висловив суттевi тркування про особливост художнього свпу молодого автора, наголосив на натуралiстичнiй вiдкритостi його творчо! манери розма!тим реалiям та нюансам людського буття, на властивiй йому модернш символГзщп образностi.
Визначальною рисою новпньо! прози згiдно з I. Франком е особливий рiвень i нетрадицiйний ракурс психологiзму, притаманний зокрема й художнш мовi В. Винниченка. Ввдтак описи явищ i подш подаються не безпосередньо, а кр1зь призму свiтосприймання персонажiв, до того ж вони набувають особливого лакошзму, внаслiдок якого щ1льна деталiзацiя поступаеться мiсцем промовистим, часто експресивним штрихам. Це зумовлюе апеляцта до зображальних можливостей 1нших мистецтв та лггературних род1в, зокрема музикальнiсть i л!ризм модерно! прози, в1дчутн1 й у Винниченка. Вт1м, як слушно наголошуе I. Франко, особливе значення в стильовш структур1 творив автора «Краси i сили», «Голоти» та шших самобутнiх повiстей i оповiдань набувають таю риси як образна пластичшсть i мальовничiсть, а також драматизм. Контрастне зiставлення позиц1й та внутршшх переживань персонажiв, образних конструкц1й, мовних стихий сприяе окресленню конФл1ктност1, яка здебшьшого не може мати однозначного виршення. Вiдтак I. Франко говорить про таю характерш риси творчост молодого проза!ка, як1 згодом з особливою виразшстю розкриються в його драматурги. Kro40Bi слова: Iван Франко, лггературно-критична спадщина, Володимир Винниченко, рання проза, поетика, жанр, стиль, художнш психолопзм.
ВСТУП
В багатограннiй лтературознавчш спадщинi 1вана Франка поруч з вагомими працями з ютори украшського i свiтового письменства, з теори лiтератури чiльне мiсце належить лтературнш критицi. Численнi вiдгуки й рецензи, огляди сучасних автору художнiх явищ повсякчас виходили з-пiд його гостро анал^ичного пера. Мiркування, оцiнки й висновки визначного письменника хоч часом i вщзначаються певною суб'eктивнiстю й категоричшстю, все ж здебiльшого влучно характеризують суттeвi риси й тенденци сучасного йому лiтературного процесу, про що свщчить зокрема i його реакщя на появу на лтературному обри неординарно! постатi Володимира Винниченка.
Як вщомо, рання проза В. Винниченка далеко неоднозначно була сприйнята лтературною критикою початку ХХ столотя. I. Франко одним з перших ршуче
20
Гуменюк О. М.
тдтримав молодого талановитого автора й окреслив провщш риси його художнього стилю, яю виразно розкрилися в його подальшiй творчоста. Однак ця грань лiтературно-критично! дiяльностi I. Франка ще недостань висв^лена. Опублiкована 1906 року в журнат «Лтературно-науковий вюник» його стаття про ранню творчiсть В. Винниченка замовчувалася в радянську добу й шзшше не стала предметом пильного лтературознавчого аналiзу. Цим зумовлюеться актуальнiсть та наукова новизна пропоновано! публшацп. Згадана стаття розглядаеться у контекстi шших вiдгукiв критика про ранню творчють В. Винниченка та загалом у контекста поглядiв I. Франка на особливоста лiтературного процесу початку ХХ столотя.
ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕР1АЛУ
«I вщкшя ти такий узявся?», «I вщкшя ти взявся у нас такий?" - цi пройнятi щирим захватом Франковi риторичнi запитання, що стоять на початку його статта про раннi твори Володимира Винниченка, тим бшьш промовистi, що Франко-критик завжди вiдзначався особливою вимогливiстю ^ аналiзуючи сучасну йому лiтературну продукщю, не раз висловлював слушнi, а то й неслушш зауваження чи шдкреслено критичнi мiркування стосовно творiв багатьох письменникiв, навiть першорядних, скажiмо, таких як Леся Укра!нка чи представники лтературно-мистецького угрупування «Молода Муза». А про те, що це захоплення старшого майстра творчютю початювця не було випадковим чи мимол^ним, свiдчать не раз висловлюванi i до написання ще! статтi схвальш оцiнки лтературно! роботи останнього.
В однш з найбiльш важливих сво!х критичних праць «Старе й нове в сучаснш укра!нськш лтературЬ>, опублшованш 1904 року в часописi «Лтературно-науковий вюник», I. Франко полемiзуе з Софiею Русовою, котра, на його думку, не виявляе належно! критичноста в своему оглядi тогочасного лтературного процесу i не акцентуе належно! уваги на суп новаторських явищ. Але немае сумнiву в там, що вiн, як i С. Русова, ведучи мову про «новi iмена з прегарними естетичними творами», котрi «розширяють течi! пережитого народного в^хнення» поставив би на першому мiсцi iм'я В. Винниченка [10, т. 35, с. 91-93]. Не важко пересвщчитись, що сво!
21
ВАН ФРАНКО ПРО РАННЮ ТВОРЧ1СТЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
грунтовш теоретичш мiркування стосовно особливостей нов^нього художнього
письма, висловлеш в цiй статтi, критик подае, враховуючи i Винниченкiв творчий досвщ.
В рецензi! на збiрник «На вiчну пам'ять Котляревському», опублiкованiй в «Лтературно-науковому вiснику» того ж 1904 року, I. Франко знову звертае увагу на новi лтературш явища. «Дуже iнтересна та часть збiрника, - пише вiн, - що дае твори письменникiв наймолодшо! генерацп, тих, що виступили на лторатурну арену по р. 1898. Вони ще не досить зазначили свою фiзiономiю, та все-таки для критика вже видна та нова скиба, яку вони почали прокладати в нашому письменствЬ» [10, т. 35, с. 230]. Вочевидь, Винниченка критик не вщносить до тих, що «не досить зазначили свою фiзiономiю», бо не лише коротко характеризуе вмщене з збiрнику його опо-вщання «Заручини», а й впевнено стверджуе: «Найвизначшший талант серед цих нових письменникiв, без сумнiву, Володимир Винниченко» [10, т. 35, с. 230].
В опублшованш невдовзi в енциклопедичному словнику Брокгауза i Ефрона статп «Пiвденноруська лiтература», подавши iмена новочасних письменникiв, котрi поруч з Михайлом Коцюбинським розширюють естетичнi обрп укра!нсько! прози, i не лише укра!нсько! (вони «могли б зайняти почесне мiсце в будь-якiй, багатшш писемностi»), I. Франко знову звертае особливу увагу на Винниченка. Перелш iмен, якому передуе уточнения тези про «свiжiсть i гармонiйнiсть таланту» М. Коцюбинського, завершуеться в такий спошб: «...i найяскравiший з початкуючих талантiв - Винниченко» [10, т. 41, с. 154]. В контекст попередшх мiркувань автора статтi про недостатню репрезентатившсть жанру роману в укра!нськш лiтературi рубежу вiкiв це видшення Винниченка видаеться особливо проникливим, адже через короткий час, починаючи з 1911 року, один за одним виходять у св^ Винниченковi романи, якi знаменують новий перюд не лише у художнiй дiяльностi !х творця, а й в усш укра!нськiй прозi, надто ромашстищ.
Отже стаття I. Франка «Новини нашо! лiтератури. Володимир Винниченко. Краса i сила...» е пiдсумком його кiлькарiчного пильного зацiкавлення небуденною творчютю молодого автора. Зрозумiло, найсуттевiшi в цш статтi не згаданi вияви захоплення, хоч вони вкрай важливi й промовистi, до того ж слщом за ними йдуть
22
Гуменюк О. М.
шш^ що раз у раз зринають протягом уше! публшацп (перше опублiковане оповiдання автора - це й «перший його трiумф», рецензована збiрка - «один з найкращих дарункiв, якими обдарувало кас видавництво "Вш"» тощо). Стаття попри таку свою тональнiсть вщзначаегься глибоким лiтературознавчим осягненням художнього св^у Винниченка, особливостей його таланту, крие чимало спостережень i мiркувань, важливих не лише для розумiння раншх оповiдань автора.
I. Франко цього разу не просто видшяе Винниченка в шерезi iнших молодих лiтераторiв, а протиставляе його цiй шерез^ твердячи, що творча постать автора «Краси i сили» з'явилася «серед мляво!, тонко-артистично! та малосильно!, або ординарно шабльоново! та безталанно! генерацп сучасних укра!нських письменникiв...» [11, с. 139]. Очевидно, не слщ надто довiрятись цьому протиставленню, продиктованому не лише стрiмким зростанням багатогранного таланту Винниченка, а й певною упереджешстю великого Каменяра щодо посилення тенденцш модернiзму в тогочаснiй лiтературi. Бшьш цiкава безпосередня характеристика Винниченково! творчо! постатi, особлива новизна, незвичнiсть яко! пiдкреслюегься означенням !! пiдметом «щось таке». Пiсля згаданого протиставлення критик пише: «...раптом виринуло щось таке дуже, рiшуче, мускулисте i повне темпераменту, щось таке, що не лiзе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не ше ^зь сито, а валить валом, як само життя, всумш укра!нське, московське, калiчене i чисте, як срiбло, що не знае меж сво!й обсервацi! i границь сво!й пластичнiй творчостi» [11, с. 139]. I. Франко окреслюе особливу внутршню силу Винниченкового письма, яке з вражаючою вiдвертiстю вбирае в себе щонайрозма!тiшi явища життя, не спиняючись перед тим, на що, може, рашше не прийнято було звертати увагу.
Загальний стиль В. Винниченка визначае контрастне з^кнення, а врештi зве-дення воедино рiзнорiдних мовних стихiй. Мовш експерименти, часом, може, й справдi небезсумнiвнi, викликали згодом чимало наршань критикiв, навiть таких проникливих як Леся Укра!нка [8, с. 243]. Проте загалом цi експерименти, як переконливо стверджуе I. Франко, немов передбачаючи згадаш наршання, не виходять за межi художньо! доцiльностi й за меж1 неповторного винниченювського
23
1ВАН ФРАНКО ПРО РАННЮ ТВОРЧ1СТЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
стилю. З !х допомогою письменник найчаспше досягае значних художшх ефекпв. Це
виявляеться в локатзованш авторськш мовi, часом навiть у назвах оповщань («Антрепреньор Гаркун-Задунайський», «Мшмий господiн»), здебiльшого ж у дiалогах персонажiв, а тому врештi вщграе особливу роль в драматургi! письменника, де теж не раз означаеться в назвах («Пригвожджеш», «Мохноногое»). Питання це вимагае окремих дослщжень. Але для прикладу звернемо увагу на спошб зютавлення iмен i прiзвиськ персонажiв у п'есi «Базар» (1910), споаб, подiбний до того, про який говорить I. Франко. Одна з центральних сцен п'еси вщбуваеться бшя вiкон тюрми, в якш сидять не лише полiтичнi, а й карт злочинщ. Уривчастi дiалоги в'язнiв, що долинають з вшон, з натуралiстичною точнiстю передають атмосферу !х побуту. Ось характернi прiзвиська-звертання, яких вживають стосовно один одного персонаж: «масалка», «здохле теля», «гад смердючий», «сука конотопська»... З'ясовуеться, що до одного з карних в'язшв Чмиха (очевидно, що це теж колоритне прiзвисько) мае прийти його дiвчина, яку називають не шакше, як «шмара». В цей час до вшон тюрми iз завданням вщ революцiйно! органiзацi! приходить головна геро!ня п'еси Маруся (як стае зрозумшо, вона пiд виглядом родички одного з полггв'язшв приходить сюди не вперше). Маруся - дiвчина надзвичайно! вроди, тако!, що навт карнi злочинцi забувають при нш свiй лепкий жаргон. На фош попереднiх звертань, надто ж такого вислову як «шмара», звертання в'язшв до Марус звучать просто вражаюче: «наша баришня-красавиця», «от баришня, так баришня»... Часто повто-рюване «баришня» стае в цьому середовищi пестливим Марусиним прiзвиськом. Нi до кого шшого в'язнi таким чином не звертаються. Навт жандарм не може вщмовити Марусi i дозволяе !й побачення з полiтв'язнем у не призначений для таких побачень день. У такий спошб контрастного зютавлення звертань-прiзвиськ автор, не вдаючись до зайво! у драматичному творi портретно! характеристики, дае нам опосередковане, але виразне уявлення про зовшшнють геро!ш. Детальнiше про особливостi художнього св^у п'еси «Базар» дивiться у монографп В. I. Гуменюка [4, с. 144-152]. Цей приклад переконливо засвщчуе, наскшьки важливi спостереження I. Франка для розумшня особливостей не лише раншх оповiдань, а й шзшшо! творчостi В. Винниченка.
24
Гуменюк О. М.
I так само промовиста та частина статп, де I. Франко безпосередньо переходить до анатзу Винниченкових творiв, вмiщених у рецензованiй збiрцi. Спостереження критика щодо конкретного художнього матерiалу поеднуються з мiркуваннями, що тяждать до широких теоретичних узагальнень. Окреслюючи тематику першого вмщеного в збiрцi твору, повiстi «Краса i сила», I. Франко вщзначае, що життя подiбних до його персонажiв «подонюв та вiдпадкiв суспiльности» е предметом художнього защкавлення М. Горького. З'ясовуючи особливосп Винниченкового письма, критик пише: «Сощальне положення тих людей наш автор малюе вiрно i влучно, але дивиться на нього його власними очима: вони зовшм не тужать за шшим станом, хоч i вщчувають прикростi свого побуту... I у автора нема аш крих^ки жадно! сентиментальности, вiн не обурюеться, не сердиться аш на тих людей, аш на суспшьшсть, що !х зробила такими» [11, с. 139]. Ц слова мають дуже близьку спорщнешсть iз висловленими I. Франком у вже згаданш статп «Старе й нове в сучаснш укра!нськiй лiтературi» теоретичними розмислами щодо новаторського характеру прози рубежу вшв: «Коли старшi письменники виходять вiд малювання зверхнього свiта - природи, економiчних та громадських обставин, i тiльки при помочi !х силкуються зробити зрозумiлими даних людей, !х дiла, слова й думки, то новiшi йдуть зовсiм противною дорогою: вони, так сказати, вщразу засщають у душi сво!х геро!в i нею, мов магiчною лампою, освiчують усе окруження. Властиво те окруження саме собою !м мало штересне i вони звертають на нього увагу лиш тодi й остльки, коли й оскшьки на нього падуть чутгевi рефлекси то! душш, яку вони беруться малювати. Вщси брак довгих описiв та тракта^в у !х творах i та переможна хвиля лiризму, що розлита в них. Вщси !х несвiдомий наклiн до ритмiчности й музикальности, як елементарних об'явiв зворушень душЬ> [10, т. 35, с. 108].
Визначальною рисою модерно! прози зпдно з I. Франком е новий рiвень i новий ракурс психолопзму, властивий зокрема й художнш манерi В. Винниченка. Все це дае можливють говорити про певну вщноснють не позбавлено! пiдстав схеми !вана Фiзера, згiдно з якою автор трактату «Ь секретiв поетично! творчости» «не застосовував свiй психолопзм у оглядах та рецензiях поточно! укра!нсько! та iноземно! лiтератури», «не синтезував ролi теоретика та критика» [9, с. 59]. Складш
25
1ВАН ФРАНКО ПРО РАННЮ ТВОРЧ1СТЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
перипетп тогочасного суспшьно-пол^ичного життя об'ективно не дозволяли
великому Каменяревi ршуче пiдпорядковувати прагматично-суспiльну роль художньо! творчостi, перш за все лтератури, iншим чинникам. I. Франко, як твердять дослщники, посилаючись i на свщчення з цього приводу само! поетеси, був одним з прототишв головного героя драми Леш Укра!нки «У пущЬ», присвячено! художньому осмисленню ще! драматично! ситуацi! [3, с. 199; 7, с. 82]. Звщси згадана розбiжнiсть i певна непослщовшсть в лiтературознавчiй дiяльностi I. Франка. Наведене Франкове протиставлення певно! сощально! плакатностi М. Горького i доглибинного психолопзму В. Винниченка е одним з аргуменпв на те, що не варто ще! розбiжностi та непослщовносп абсолютизувати.
Художне осягнення глибин людсько! душi, яке спостерiгае I. Франко у творах В. Винниченка, передбачае проникнення як в iндивiдуальну, так i в колективну психолопю. Автор в повiстi «Краса i сила» дивиться на соцiальне середовище не лише очима окремих персонажв, а й очима самого середовища, яке вони в сукупносп творять [11, с. 139]. Особливо виразно виявляеться це в повют «Голота», де неповторшсть та рельефнiсть характерiв невiддiльна вiд дiткливого й проникливого образного осмислення процесiв «переходу вщ спокiйного хлiборобського стану до повно! пролетаризацi!», коли «ламаються давнi моральш усто! сiльського життя» [11, с. 140]. Щд подiбним кутом зору розглядае твори В. Винниченка, зокрема повють «Голота», Леся Укра!нка, вважаючи принцип подачi середовища як спшки осо-бистостей прикметною ознакою неоромантичного письма [8, т. 12, с. 252].
У концепцп I. Франка невщдшьна вщ новiтнього художнього психолопзму апелящя письменникiв до засобiв шших лiтературних родiв i видiв мистецтва, а вщтак суттеве розширення можливостей впливу на читача. В пращ «Старе й нове в сучаснш укра!нськш лiтературi» йдеться як про новi про такi риси прози як музикальнiсть i лiризм [10, т. 35, с. 108]. У статп про ранню творчють В. Винниченка наголошуеться на особливш пластичноста авторського письма, близькостi його до малярських засобiв (на таку близьюсть згодом вказував не один дослщник, див., наприклад: 6, с. 6-8). Оповщання «Бiля машини», за визначенням I. Франка, це «живий пластичний малюнок». Пластичнiсть, «яркий колорит» вщзначае I. Франко
26
Гуменюк О. М.
не в одному з Винниченкових оповщань. Про це, наприклад, свiдчить опис ярмарку в повют «Краса i сила». Критик вказуе на значш художнi ефекти, яких досягае автор завдяки вмшому оперуванню свiтлотiнями, скутстю i насиченiстю барв. Ведучи мову про вщтворення напiвспролетаризовано! селянсько! маси в повют «Голота», I. Франко пише: «Винниченко малюе нам з великою силою i вiрнiстю немов серце то! верстви - нутро «чорно! кухш» при панськiй економи, немов оазис сiро! барви мiж селом з його густою недолею та рщкою поезiею i панським двором у блискучiм ос-вгтленню» [11, с. 140]. Винниченко майстерно користуеться не лише разючими контрастними мазками, явленими i в «ГолотЬ», i в оповiданнi з промовистою назвою «Контрасти», i в шших творах. Вiн також апелюе до особливо! виразносп щонайдрiбнiших побутових та психолопчних деталей, вигадливого нюансування. Цей принцип провщний в оповiданнi «Заручини», де характеризуеться «свiток "умеренности и аккуратности", в яюм за рожевими заслонками скромности, доброго виховання та iдеалiзму криеться брудота та рафшована розпуста» [11, с. 140]. Хитання геро!ш «Краси i сили» мiж двома життевими полюсами автор показуе «на дрiбних, нiби буденних фактах та розмовах» [11, с. 139]. Персонаж оповiдання «Бiля машини», зокрема економ Гудзик, характеризуються «тонкими, ледве зам^ними рисами» [11, с. 141].
Не обминув увагою I. Франко i схильностi Винниченка до гумору i сатири, явлених зокрема з повют «Краса i сила», в оповщаннях «Заручини», «Антрепреньор Гаркун-Задуиайський», «Мшмий господiн». Два останнi пiдкреслено сатиричш твори I. Франко називае «менше цiкавими». Оповiдання «Антрепреньор Гаркун-Задунайський» критично оцiнюе також Леся Укра!нка, вбачаючи в ньому переважно поверхову карикатуршсть. На думку поетеси, образи тут подаш «виключно з комiчно! точки зору» [8, т. 12, с. 246]. Здаеться, такi оцшки хоч i збiгаються, не зовшм справедливi. «В Гаркунi-Задунайському, що стае з часу свого появлення збiрною назвою для малоросшсько! театрально! "халтури", пише один з пiзнiших критиюв, -пiзнано було не тшьки нашу глуху провiнцiю з !! п'яними "культурними" дiячами та невизнаними талантами, не тшьки вщ громадянства вщрвану малоросiйщину, але елементи творчих прийомiв та театрального побуту шзнано було i в оточеннi, що
27
1ВАН ФРАНКО ПРО РАННЮ ТВОРЧ1СТЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
рiвнем вище стояло за трупу класичного Гаркуна. Сатира Винниченкова мусша
спричинитися до оздоровлення атмосфери, що оточувала живе дшо укра!нського театру» [2, с. ХШ]. Слщ додати, що не тiльки театру. За розгорнутими в «Антрепреньорi...» колоритними картинами провшцшно! театрально! рутини вгадуеться тривога В. Винниченка за долю укра!нсько! культури, тривога, яку можна було б схарактеризувати вщомими словами I. Франка з вiрша «Сщоглавому»: «Ти, брате, любиш Русь, / Як дiм, воли, корови, / Я ж не люблю !! / З надмiрно! любови» [10, т. 2, с. 185].
Оповщання «Антрепреньор Гаркун-Задунайський» симптоматичне з огляду на те, що в час його написання В. Винниченко приглядався до становища тодшнього укра!нського театру саме як майбутнш драматург (показово, що не лише провшцшний театр, а й бездарна драматурпя стала об'ектом нищiвно! критики автора). Про те, що драматизм ще до того як набув жанрового оформлення, виступае прикметною рисою Винниченкового художнього стилю, переконливо свщчать спо-стереження 1. Франка. Критик в такий спошб характеризуе композищю «Краси i сили»: твiр «збудовано дуже гарно», вiн «визначаеться незвичайною драматичшстю» [11, с. 140]. Драматичш i драматургiчнi риси вiдчутнi також в оповщаннях «Заручини», «Бiля машини», «Контрасти», повiстi «Голота». Так само, як i у випадку з близьюстю Винниченкового письма до малярства, щ Франковi спостереження зго-дом розвивають пiзнiшi дослiдники. Ось що, скажмо, пише, мiркуючи вже в нашi днi про стиль оповщань В. Винниченка, С. С. Зiнчук: «Виразнiшому змалюванню персонашв майстровi-проза!ку допомагае майстер-драматург. У Винниченка вiдсутнi геро! у спокiйному станi, штучнi, мертвi образи. Люди зображенi перш за все динамiчно, у вчинках i переживаннях» [5, с. 55]. В. Гуменюк у монографн про поетику драматурги В. Винниченка окремий роздш присвячуе раннш прозi автора, яку розглядае зокрема як своерщний шдготовчий етап до подальшо! драматургiчно! творчосп, дослiдник визначае драматизм як суттеву стильову рису повiстей та оповщань письменника [4, с. 46-74]. Це ще раз переконливо засвщчуе, яка глибока за змютом порiвияно невелика стаття I. Франка про ранню прозу В. Винниченка,
28
Гуменюк О. М.
наскшьки важлива вона для розумiння не лише ранньо! прози, а й уше! творчостi автора.
Зрозумiло, що I. Франко з особливим защкавленням поставився до звютки про появу першо! опублiковано! Винниченково! п'еси «Дисгармонiя». Це защкавлення виявляеться в листах до М. С. Грушевського [10, т. 50, с. 323-325]. В одному з листав Франко пише яро цю п'есу, видану 1907 року окремою книжко»: «...я дютав книжечку Винниченка. Справдi рiч дуже слаба» [10, т. 50, с. 325]. Цю оцшку, мабуть, доречно розглядати в контекста згадано! вище непослщовноста й розбiжностi в лтературно-критичнш, георетичнiй, а ще художнiй дiяльностi I. Франка, непослiдовностi й розбiжностi, продиктовано! насамперед специфiкою тодiшнiх суспшьних обставин. Симптоматично у зв'язку з цим, що автор «Украденого щастя», п'еси, яка за багатьма сво!ми ознаками наближаеться до зразкiв ново! драми, останш п'еси Iвана Карпенка-Карого «Суету» i «Житейське море», в яких видатний драматург виявив тонке вщчуття модерних художнiх вiянь доби, вiдносить до творiв, як показують «значний упадок артистичних сил автора» [10, т. 37, с. 380]. Очевидно, що так само, як «Суету» i «Житейське море», тдкреслено новаторську «Дисгармошю» I. Франко оцшюе, виходячи з канонiв старо!, так звано! «добре скроено!» драми. Принапдно звершмо увагу на певну подiбнiсть навiть назв згаданих п'ес I. Карпенка-Карого та першо! опублшовано! драми В. Винниченка.
ВИСНОВКИ
В багатограннш лiтературно-критичнiй спадщинi I. Франка помине мiсце належить працям, у яких визначний письменник i лтературознавець захоплено вiдгукуеться на появу друком перших повютей i оповiдань В. Винниченка, згодом одного з провщних укра!нських проза!кiв i драматургiв першо! половини ХХ столотя. Захоплення поеднуеться з глибоким аналiзом творчих здобутюв молодого автора та з'ясуванням провщних рис його своерiдного художнього стилю. Гранична натуралютична конкретика, чуйнiсть не лише до контрастав, а й до нюаншв людського буття, за спостереженнями I. Франка, тдноситься в творах В. Винниченка до образносп символiчного характеру.
29
ВАН ФРАНКО ПРО РАННЮ ТВОРЧ1СТЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
Суттевою рисою модерно! етчно! прози, на думку I. Франка е новий рiвень
психолопзму, виразний i в творах В. Винниченка. Описи зовшшшх явищ i подш подаються не безпосередньо, а ^зь призму свiтосприймання персонашв. Цим зумовлене звернення до шших мистецтв та лтературних родiв, до збагачення письма за рахунок орiентацi! на притаманш !м художнi засоби. Як наголошуе I. Франко, особливе значення в стильовш структурi ранньо! прози В. Винниченка набувають таю риси як музикальшсть, лiризм, особливо ж пластичшсть, мальовничiсть та драматизм. I. Франко говорить про таю характерш риси творчосп молодого проза!ка, якi згодом з особливою виразшстю розкриються в його драматурги.
Однак першi драматичш твори В. Винниченка, зокрема його п'есу «Дисгармошя», критик сприйняв дещо стримашше, нiж першi повiстi та оповщання. I. Франко виявив пов'язане з глибоким проникненням у природу Винниченкового таланту захоплення творчiстю молодого автора, а разом з тим i певну упередженють щодо деяких пiдкреслено новаторських рис його творчосп. Захоплення i упередженiсть (остання виявлена куди бiльшою мiрою, як у I. Франка) безнастанно супроводжуватимуть i дальший творчий шлях В. Винниченка.
Список л^ератури
1. Винниченко В. Краса i сила : повют та оповiдання / Володимир Винниченко. -К. : Дншро, 1989. - 752 с.
2. Гермайзе О. Рання творчють Винниченкова на тлi громадського життя / Осип Гермайзе // Винниченко В. Вибраш твори. - Харюв : Книгоспшка, 1929. - 238 с.
3. Гозенпуд А. Поетичний театр : драматичш твори Леш Укра!нки / А. Гозенпуд. -К. : Мистецтво, 1947. - 302 с.
4. Гуменюк В. Сила краси : проблеми поетики драматурги Володимира Винниченка : монографiя / Вштор Гуменюк. - Сiмферополь : Таврiя, 2001. - 340 с.
5. Зiнчук С. С. Володимир Винниченко - майстер мало! прози / С. С. Зiнчук //Актуальш проблеми сучасного лтературознавства i мовознавства : зб. наукових праць. - К., 1991. - С. 124-145.
30
Гуменюк О. М.
6. Погорший С. Деяю особливост поетики Винниченка / Семен Погорший // Дивослово. - 1995. - № 9. - С. 5-9.
7. Ставицький О. Ф. Леся Укра!нка: етапи творчого шляху / О. Ф. Ставицький. - К. : Дшпро, 1970. - 223 с.
8. Укра!нка Леся. Твори : у 12 т. / Леся Укра!нка. - К. : Книгоспшка, 1927-1930.
9. Фiзер I. Ьан Франко: вщ соцюлопчно! до психолопчно! зумовленостi лтератури / Iван Фiзер // Слово i час. - 1993. - № 5. - С. 53-59.
10. Франко I. Зiбрання творiв : у 50 т. / !ван Франко. - К. : Наук. думка, 1976-1986.
11. Франко I. Новини нашо! лтератури : Володимир Винниченко. Краса i сила. Видавництво «Вш» у Киевi, 1906, стор. 411 // Лггературно-науковий вюник. -1907. - Т. 38. - Кн. 4. - С. 139-141.
ИВАН ФРАНКО О РАННЕМ ТВОРЧЕСТВЕ ВЛАДИМИРА ВИННИЧЕНКО
Гуменюк О. Н.
В статье рассматривается мало известная не только широкому кругу, но и специалистам, не опубликованная в 50-томном издании произведений Ивана Франка его литературно-критическая работа, посвященная ранней прозе Владимира Винниченко. Подчеркивается, что И. Франко не только проявил искреннее восхищение творчеством начинающего автора, но и высказал существенные соображения об особенностях его художественного мира, обратил внимание на натуралистическую открытость его творческой манеры разнообразным реалиям и нюансам человеческого бытия, на присущую ему модерную символизацию образности.
Приметной чертой новейшей прозы согласно И. Франко является особый уровень и нетрадиционный ракурс психологизма, присущий, в частности, и художественной манере В. Винниченко. Вследствие этого описания явлений и событий представляются преимущественно опосредствованно, сквозь призму мироощущения персонажей, к тому же они отмечены особым лаконизмом - густая детализация уступает место красноречивым, часто экспрессивным штрихам. Это обуславливает апелляцию к изобразительным возможностям иных искусств и литературных родов, в частности музыкальность и лиризм модерной прозы, весьма ощутимые и у Винниченко. Впрочем, как резонно подчеркивает И. Франко, особое значение в стилевой структуре произведений автора «Красы и силы», «Голытьбы», иных самобытных повестей и рассказов приобретают такие черты как образная пластичность и красочность, а также драматизм. Контрастное сопоставление позиций и внутренних переживаний персонажей, образных конструкций, речевых стихий содействует отображению конфликтности, преимущественно не имеющей однозначного разрешения. Следовательно, И. Франко говорит о таких характерных чертах творчества молодого прозаика, которые в дальнейшем с особой выразительностью раскроются в его драматургии.
Ключевые слова: Иван Франко, литературно-критическое наследие, Владимир Винниченко, ранняя проза, поэтика, жанр, стиль, художественный психологизм.
31
IBAH 0PAHKO nPO PAHHV TBOPVICTb BOnOflMMMPA BMHHMVEHKA
IVAN FRANKO ABOUT THE EARLY PROSE BY VOLODYMYR VYNNYCHENKO Humeniuk O. M.
The article deals with the literary-critical work of Ivan Franko, devoted to the early prose by Volodymyr Vynnychenko, which is little known not only to the general public, but also to the specialists, and it was not published in the 50-volumes edition of Ivan Franko's compositions. It is stressed that I. Franko not only expressed the sincere admiration of the beginner's poetry, but also extended the significant thoughts about the peculiarities of the artistic world of the young author, emphasized the naturalistic openness of his creative manner to the various realities and shades of the human being, the modern symbolization of the imagery, characteristic to him.
The defining feature of the recent prose, according to I. Franko, is the special level and untraditional aspect of the psychological quality, characteristic, in particular, to the artistic manner of V. Vynnychenko. So the descriptions of the appearances and events are given not directly, but through the prism of the characters' worldview, besides, they get a special laconism, because of which the dense detailing gives the way to the eloquent, often expressive touches. It leads to the appellation to the iconic possibilities of the other arts and literary genres, in particular, musicality and lyricism of the modern prose, are felt in V. Vynnycheko's creative works. However, as I. Franko stresses appropriately, such features as imagery plasticity and picturesque, and also dramatic quality, have a special meaning in the stylistic structure of the author of compositions "Beauty and Powef", "The Poor People" and other original tales and stories. The contrast comparison of the positions and inner troubles of the characters, imagery constructions, language forces contributes to the descriptions of the conflicts, which mainly can't have a firm decision. So I. Franko speaks about such characteristic features of the young novelist's works, which soon would show themselves in his drama with a special expressiveness. Key words: Ivan Franko, literary-critical heritage, Volodymyr Vynnychenko, early prose, poetics, genre, style, psychological quality.
References
1. Vynnychenko V. Krasa i syla. Povisti ta opovidannia [Beauty and Strength. Stories and Shot Stories]. Kyiv, "Dnipro Publ.", 1989, 752 p.
2. Hermayze O. Rannia tvorchist' Vynnychenka na tli hromads'koho zhyttia [Early Works by Vynnychenko in the Context of Civil Life], Vynnychenko V. Vybrani tvory [Selected Works], Kharkiv, "Knyhospilka Publ.", 1929, 238 p.
3. Hozenpud A. Poetychny teatr. Dramatychni tvory Lesi Ukrainky [Poetical Theatre. Dramatic Works by Lesya Ukrainka]. Kyiv, "Mystetstvo Publ.", 1947, 302 p.
4. Humeniuk V. Syla krasy. Problemy poetyky dramaturhiyi Volodymyra Vynnychenka. Monografiya [Strength of Beauty. The Poetics' Problems of Dramaturgy by Volodymyr Vynnychenko. Research Book]. Simferopol, "Tauria Publ.", 2001, 340 p.
5. Zinchuk S. S. Volodymyr Vynnychenko - mayster maloyi prozy [Volodymyr Vynnychenko as a Master of Shot Prose], Aktualni problem suchasnoho literaturoznavstva i movoznavstva. Zbirnyk naukovykh prac' [Actual Problems of
32
ryMeHMK O. M.
Contemporary Literary Criticism and Linguistic. The Book of Scientific Works]. Kyiv, 1991, p.124-145.
6. Pohorily S. Deyaki osoblyvosti poetyky Vynnychenka [Some Peculiarities of Vynnychenko's Poetics]. "Dyvoslovo" ["Miracle Word"] Journal, 1995, № 9, p. 5-9.
7. Stavyts'ky O. F. Lesya Ukrainka: etapy tvorchoho shl'akhu [Lesya Ukrainka: Stages of the Creative Way]. Kyiv, "Dnipro Publ.", 1970, 223 p.
8. Ukrainka Lesya. Tvory: u 12 t. [Works: in 12 Volumes]. Kyiv, "Khyhospilka Publ.", 1927-1930.
9. Fizer I. Ivan Franko: vid sotsiolohichnoyi do psykholohichnoyi zumovlenosti literatury [Ivan Franko: from Sociological to Psychological Conditionality of Literature], "Slovo i Chas" ["Word and Time"] Journal, 1993, № 5, p. 53-59.
10. Franko I. Zibrannia tvoriv: u 50 t. [Selestion of Works: in 50 Volumes], "Naukova Dumka Publ.", 1976-1986.
11. Franko I. Novyny nashoyi literatury: Volodymyr Vynnychenko. Krasa i syla. Vydavnytstvo "Vik" u Kyivi, 1906, stor. 411 [The News of Our Literature: Volodymyr Vynnychenko. Beauty and Strength. "Age Publ." in Kyiv, 1906, 411 pages], "Literaturno-naukovy visnyk" ["Literary and Scientific Herald"] Journal, 1907, volume 38, book 4, p. 139-141.
33
