CC BY
15
УДК 340.115
М. С. Кельман
1нститут права i психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф., професор кафедри теори та фшософи права
СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГ1ЧН1 УЯВЛЕННЯ ПРО РОЗМАГСТЯ nPABOBOÏ ПРОБЛЕМАТИКИ
© КельманМ. С., 2015
Розглянуто методолопчш уявлення про розмаУття правовоУ проблематики у сучасному правознавствi. Зазначаеться, що особливiстю ïï е перехщ вiд мошстично'1 сукупностi прийом1в дослщження до фiлософсько-методологiчного плюралiзму.
Ключовi слова: право, методолопя, правознавство, правова наука, фiлософiя, державнiсть.
М. С. Кельман
СОВРЕМЕННЫЕ МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ПРЕДСТАВЛЕНИЯ О МНОГООБРАЗИИ ПРАВОВОЙ
ПРОБЛЕМАТИКИ
Проанализирована методологическая проблематика в современном правоведении. Утверждается, что основной ее особенностью является переход от монистической методологии к философско-методологическому плюрализму.
Ключевые слова: право, методология, правознавство, правовая наука, философия, государственность.
M. S. Kelman
MODERN METHODOLOGICAL UNDERSTANDING OF THE DIVERSITY OF LEGAL ISSUES
The article deals with the methodological situation in modern jurisprudence. It is stressed that its main feature is the conversion from the monistic totality of the vesearching methods of the philosophical-methodological pluralism.
Key words: lauv, methodology, lauv science, philosophy, jurisprudence.
Постановка проблеми. Методолопя належить до найменш розроблених галузей юриспруденции насамперед загально1 теори права. Саме цим зумовлена необхщшсть аналiзу методолопчних проблем сучасного правознавства у контекст тих змш, що вщбуваються сьогодш у науковш сфер^ передуам йдеться про трансформаци загальносвггового, нацюнального i "внутршньонаукового" рiвня. У цьому зв'язку методолопю юридично1 науки слщ розглядати як складне за своею структурою, внутршньо диференцшоване багаторiвневе утворення. На цiй основi розкриваються сучаснi методологiчнi уявлення про розмаггтя правово1 проблематики. Особлива увага звертаеться на дискурс, що зводиться до визначення перспектив у сучасному правознавсга гносеолопчного i методолопчного плюралiзму. А це передбачае два тдходи (генетичний, системний) до методологiчноï проблематики.
Стан дослщження. Для сучасно! ситуаци характерна не вщсутнють альтернативних марксизмовi фшософсько-методолопчних концепцiй, а ступiнъ дослщницько! активносп у цiй сферi учених-юриста. Проте розгляд методологiчних питанъ сьогодш помiтно розширюетъся й поглиблюетъся. На монографiчному рiвнi вони представленi передуем солщними публiкацiями Д. Керiмова, А. Шабалша, А. Васильева, В. Сирих та iнших вщомих авторiв, але змiст i форма !х певною мiрою не надто виходитъ за межi коментування концептуалъних положенъ марксистсько! фшософи. 1з вiдомих укра!нських правознавщв до ще! проблематики постiйно проявляють науковий iнтерес М. Козюбра, П. Рабiнович, О. Тихомiров та шш. Методологiчна увага в !х дослщженнях помiтно змiнюетъся i дедалi бшьше переходить у сферу цiннiсно-свiтоглядних аспекта правознавства.
Виклад основних положень. У плаш сво!х фiлософсъко-методологiчних засад наша поведшка перебувае у принципово новш, порiвняно з радянським перiодом, ситуаци. Формування iнших соцiалъних iдеалiв, офiцiйнi стратеги побудови лiбералъно! ринково! економши, правово! держави, конституцiйне закрiплення прав людини, поточнi реформи тощо ставлять перед юридичною спiлънотою низку проблем, ефективне виршення яких залежить вщ фшософсько! та методолопчно! спроможностi правовое' науки.
Така спроможнiстъ розглядаеться в юридичнш лiтературi головно у контекст оцiнок методологiчного значення марксистських щей у сучасних умовах. Аналiзуючи погляди, висловлеш з цього питання науковцями, В. М. Сирих виокремлюе три варiанти ставлення до проблеми:
- компромюний, представники якого, визнаючи необхщнють перегляду марксистського бачення права, низку його положень вважають такими, що зберiгаютъ свое значення i в сучасних умовах;
- реформютський, орiентований на докорiнний перегляд ставлення до марксистських щей як таких, що не вщповщають сучасносп, i на перехщ до одного з немарксистських напрямiв вивчення держави i права;
- радикальний, що поеднуе позици правознавцiв, якi вважають марксистське вчення вiд початку науково неспроможним i вбачають свое завдання у створенш ново1 теори права, яка вщповщае съогоднiшнiм реал1ям i мiститъ розробку оптимальних шлях1в правового будiвництва [1, с. 18-20].
Отже, тенденщя до переосмислення ролi марксизму в сьогодшшньому правознавствi розглядаеться, по сутi, як головний (якщо не единий) фактор, який формуе сучасну теоретичну i методологiчну ситуацiю нашо1 науки. Однак така тенденщя тепер чгтко обмежена, мабуть, тшьки у фiлософсъко-правових, методолопчних дискусiях, фрагментарно простежуеться у змют фундаментальних теоретичних дослiдженъ i е доволi важкозбагненною у галузi спещально-юридично1 проблематики, масовiй дослiдницъкiй практищ правознавцiв. Ще важче виявити и у навчалънiй лiтературi. Переважна бiлъшiстъ сучасних пiдручникiв й надалi вщповщае фшософсько-методологiчнiй традицil радянського правознавства, зберегла усталений категорiальний устрiй, понятшний апарат i структуру [2, с. 23]. Через це обмежувати розгляд методолопчно1 ситуаци впчизняного правознавства обговоренням ролi марксистського вчення у сучасних юторичних умовах означае перевести питання з плану аналiзу ситуацil у план ощнок фiлософсъко-методологiчних постулата марксизму, яю на сучасному етат розвитку нашо1 науки будуть здебшьшого iдеологiчними. 1накше кажучи, съогоднi обговорюеться не методолопчна ситуацiя сучасного правознавства, а ощнка його фiлософсъко-методологiчних постулата. З нашого погляду, такий пщхщ, з одного боку, не веде до серйозних методолопчних проривiв, оскшьки критерil таких оцiнок нерiдко перебувають у сферi граничних фiлософсъких пщстав i науковiй iнтерпретацil практично не пщлягають. З другого боку, помгтно спрощуеться бачення проблеми, обмежуючись тшьки одним и аспектом - роллю марксистських поглядiв у сучаснiй юридичнш наущ.
Для нашо1 науково! правосвщомосп, основано! на марксистсъкiй фiлософi!, сформованш в умовах панування марксистського вчення про право, особлива значущють цього аспекту е цшком закономiрною. Зрозумшо також, що, навiтъ усвiдомлюючи необхщнють розширення у сучасних умовах сво!х фiлософсъких засад та пошуку нових методологiчних пiдходiв, наша правова наука сьогодш не може просуватись уперед без спiввiднесення 1дей, що продукуються, з положеннями марксистсько! методологi!. Водночас обмежувати контекст фшософсько-методолопчних проблем впчизняного правознавства простою опозищею до марксистського та шших (немарксистських) пiдходiв до права
сьогодш не зовшм виправдано, хоча б з огляду на надто велике спрощення оцiнки стану справ у сучаснш юридичнiй науцi, яке виникае шд впливом низки рiзних сощальних i культурних факторiв. Через це ситуащю методологи нашо! правово! науки доцшьно розглядати у декiлькох аспектах.
По-перше, дотримуючись традици, можна окреслити процеси та тенденци в економщ, полiтицi, державi та правi, основною особливютю яких у нашому сучасному суспшьсга вважають 1хнш перехiдний характер (що е фактично загальноприйнятим). Зазвичай говорять про перехщну економшу, маючи на увазi, те, що вона перебувае на етат активних перетворень, у сташ реформування. При цьому в офщшнш щеологи, та й у бшьшосп наукових дослiджень, стверджують, що ми прямуемо до економiчного устрою суспшьства за зразком лiберальноl економiки захщного типу. Дискусiя ведеться тiльки навколо конкретних моделей, що типолопчно розрiзняються за ступенем участi держави у економiчному життi суспiльства [3, с. 42] Визнаеться, правда, що наша реальна економша, як перехщна, ще доволi далеко вiд декларованих зразюв, однак проходження нею "точки неповернення" завдяки сформованостi в Украш основ ринково1 економiки, якi унеможливлюють повернення краши до соцiалiстичного господарства, вщзначають як вiтчизнянi, так i зарубiжнi автори [4, с. 267]. Неможливють повернення до "сощалютичного" минулого не означае, однак, гаранти досягнення передбачуваного "кашталютичного" майбутнього. Особливiсть сучасно1 ситуаци полягае у тому, що у вггчизнянш економiцi сьогоднi вловлюються принципово рiзнi тенденци (поряд iз уведенням приватно1 власностi, ринкових вiдносин, приватизащею тощо продовжують iснувати попереднi структури економiки, зберiгаються ранiше чиннi й утворюються новi суб'екти управлiння тощо), як створюють суттевi складнощi в И концептуалiзацil, виявленнi стiйких закономiрностей розвитку. Отже, можливостi наукового прогнозу шдсумюв процесiв, що розгортаються у краш, як мiнiмум, не можна переоцшювати. Аналогiчно - як перехщш - прийнято розглядати державу та право. Найпоширенiшi такi ж думки про загальну спрямованiсть переходу [5, с. 5]. Так само вщзначаються "^зновекторнють" конкретних процесiв i суперечливють тенденцiй, спiвiснування адмiнiстративно-командних i лiберально-демократичних методiв управлiння, конкуренцiя правових принцишв i полггично1 доцiльностi тощо. Звщси теоретичне передбачення характеру нашо1 майбутньо1 державностi е здебiльшого iмовiрнiсним, а оцшки конкретних ймовiрностей спiввiдносяться насамперед з свггоглядними позицiями авторiв [6, с. 118].
Отже, загальною рисою перехщних процешв у економiцi, державi i правi конкретного суспiльства завжди е суперечливiсть тенденцiй i неяснють закономiрностей [5, с. 3]. Так, стосовно економiчноl та сощально-полггично1 сфери сучасно1 Роси В. М. Розш зауважуе: "Загалом можна говорити про перехщний процес, закони якого поки що малозрозумш" [7, с. 20]. Тому можна стверджувати, що теоретичне осмислення закошв функцюнування розвитку держави i права перехiдного перiоду, е, зокрема, й методолопчною проблемою.
По-друге, не менш значущим для розгляду методолопчних проблем нашого правознавства е звернення до процешв у сучаснш науковш свщомосп, сучасних поглядiв на науку, И мюця та ролi у культурi й суспiльствi. Тут, зокрема, важливо сшввщнести оцiнку стану методологи украшсько1 правово1 науки з обговорюваною у фшософськш, наукознавчiй лiтературi проблемою кризи науково1 свiдомостi, науки як домшантного способу пiзнання свггу.
У фiлософськiй лiтературi, методологiчних дослщженнях ця криза обговорюеться достатньо давно, насамперед у зв'язку з розвитком природничих наук. Останшм часом щ проблеми набувають особливо1 гостроти через питання, котрi можуть бути поставлеш у межах уявлень про постнекласичну наукову ращональнють. Зокрема, це "питання про те, чи збереже наука i наукова ращональнють свое мюце в тiй цивiлiзацil, яка йде на змшу техногеннiй. I чи буде ця наука такою ж, якою вона була рашше?". Попри вш сво! особливостi, правознавство не може перебувати поза процесами, яю вщбуваються у наущ загалом, наущ як однiй зi сфер суспшьства. I якщо у термшах ролi науки у посттехногеннiй цивiлiзацil ця проблема може здатися надто абстрактною, то И легко конкретизувати питанням про мюце та роль юридично1 науки в сусшльсга, яке поширюе закони ринку на уш сво! сфери, що робить проблематичною будь-яку автономда теоретичного знання, будь-яку "сувереннють" науково1 дiяльностi. Чи збережуться у такому суспшьств^ наприклад, умови розвитку теоретичное' правово1 науки, насамперед на власних засадах, чи вона повинна стати
суто прикладною галуззю й юнувати головно як сощально актуальне ремесло - це вже питання, якими важко знехтувати сучасному правознавству, оскшьки вони стосуються стратегiï його розвитку, його майбутнього. Проблема мае й шший аспект, виразно усвщомлюваний нашим науковим ствтовариством, пов'язаний i3 незатребуванiстю науки керiвництвом краïни i невикористанням наукового знання в управлшш розвитком сощальних процесiв. При цьому засоби змши стану справ, що склався, нерщко шукають у сферi полiтики i державного управлшня, аж до пропозицш щодо лобiювання спецiального закону, який гарантуе наукову експертизу власних ршень. У принцит, така постановка питання можлива, однак ш повиннi передувати розгорнут дослiдження проблеми мiсця та ролi науки у сучасному суспшьсга. Отже, видаеться цiлком правомiрним i необхщним розглядати загальнi проблеми сучасного наукового тзнання як один з аспекпв обговорення проблем методологiï юридичноï науки.
По-трете, у сучаснiй юридичнш лiтературi помiтне розширення спектра фшософських засад i методологiчних пiдходiв до юридичних дослiджень. Iнтерпретацiя цих змш як тенденцiï у динамiцi нашоï науково1' правосвiдомостi дозволяе розглядати як основний процес, що визначае фшософсько-методолопчну ситуащю сучасного вiтчизняного правознавства, його перехщ вщ монiстичноï методологiï до фшософсько-методолопчного плюралiзму.
Пiдкреслимо, що звернення до проблеми методолопчного плюралiзму в правознавсга вже були у вггчизнянш фiлософськiй та юридичнiй лiтературi. Однак у принциповому плаш питання ставили переважно науковщ старшо1' генерацiï, представники "дорадянського" перiоду методологiчноï думки. Залежно вщ належностi конкретного автора до фшософсько1' традицiï й науково1' школи розрiзнялись i варiанти вiдповiдей на нього. Так, про становлення методолопчного плюралiзму у правознавсга писав I. А. 1лын. Проте, будучи за сво1'ми фiлософськими поглядами "християнським мошстом", автор не поширював його на онтолопю права i гносеологiчнi установки правотзнання, а визнавав методологiчний плюралiзм тiльки в "лопчному рядi" як юнування вiдокремлених способiв розглядання права, звернених до рiзних сторiн i форм його буття i таких, що перебувають у певному сшввщношенш [8, с. 183].
До проблеми методолопчного плюралiзму юридично1' науки звертався Б. А. Юстяювський [9, с.13]. При цьому на основi ще1' взаемно1' автономностi фiлософiï та науки вш говорить про необхiднiсть плюралiзму у "сощально-науковому пiзнаннi" вже не тшьки щодо конкретних методiв науки, але й, наполягаючи на "ршучому" гносеологiчному плюралiзмi, вiдносно фiлософiï.
До своерщного теоретичного плюралiзму сучасного правознавства як умови його спроможносп й розвитку закликае вщомий захiдний юторик права Гарольд Дж. Берман. На його погляд, сьогодш необхщно подолати "хибнють вiдносно винятково полiтичноï i аналогично!' юриспруденцiï ("позитивiзм"), або винятково фiлософськоï та моральноï юриспруденцiï ("теорiя природного права"), або винятково iсторичноï та соцiоекономiчноï юриспруденцiï ("iсторична школа", "сощальна теорiя права"). Нам потрiбна юриспруденцiя, котра iнтегруе всi три традицшш школи i виходить за 1хш межi" [10, с. 431].
1з множинностi методiв вивчення права виходило й радянське правознавство. Таю уявлення були доволi глибоко розроблеш в1дносно пiдходiв, загальнонаукових i окремих наукових методiв досл1дження права. Однак у фшософському планi, у своïх онтологiчних уявленнях, гносеологiчних принципах i установках ми були та й загалом залишаемося "методологiчними монiстами". Однак конкуренцiя фiлософських систем, яка розгортаеться у сучаснiй науковiй правосвiдомостi, звернення правознавщв до рiзних свiтоглядних уявлень i гносеолопчних 1дей дозволяють говорити про початок формування в нашому правознавствi саме фiлософсько-методологiчного плюралiзму, що ми трактуемо як процес переходу вщ монiстичноï методолог^ до фшософсько-методолопчного плюралiзму.
Зазначимо, що у сучаснш юридичнiй лiтературi спостерiгаегься рiзне ставлення до проявiв цього процесу. Так, В. М. Сирих скаржиться на те, що "конституцшна свобода думки i слова низкою росшських правознавщв сприймаеться як вiльний полiт думки у будь-якому напрямку i з яких завгодно методологiчних позицiй. З надзвичайною легкiстю п1ддаються сумнiву очевидш i загальновизнанi iстини, а замють них iз анналiв, а точшше вiдвалiв iсторiï правовоï науки, вщкопуються, пiднiмаються на щит, реанiмуються давно вщторгнеш юристами неспроможнi 1де1" [1, с. 12]. Якщо не зважати на деяю нюанси, неважко помпити, що пафос цитованого висловлювання пов'язаний з помггаою
вщсутнютю у сучаснш юридичнш наущ обмежень щодо проблематики дослщжень i вибору методолопчних принцишв. На переконання цього науковця, "дшсна свобода юриста-теоретика, як i будь-якого ютинного дослщника, являе собою його несвободу, обов'язок неухильно йти лише тим шляхом, який веде до об'ективно ютинного знання" [1, с. 29].
Заява сильна за категоричнютю, однак довол1 слабка у методолопчному аспекп. Думка про необхщнють йти у наущ тшьки тим шляхом, котрий веде дослщниюв до об'ективно ютинного знання, довол1 приваблива. От тшьки хто безпомилково скеруе правознавщв на такий шлях, забезпечить знанням про нього - залишаеться проблемою. Якби вченим справд1 був вщомий шлях, що веде до об'ективно ютинного знання, то заклики йти цим шляхом були б марними. До того ж у цьому раз1 й значення науки применшуеться, оскшьки пошуки такого шляху (або шлях1в) е и сенсом. З таких позицш у правознавстга, вшьному вщ полгтичного та щеолопчного примусу, виб1р фшософських засад i методологи дослщження цшком залежить вщ ученого. Важливо тшьки, щоб йшлося саме про методолопю науки, тобто дослщження здшснювалися за и правилами, а, наприклад, не мистецтва або ж зводилися просто до побутових розм1ркувань. У цьому вибор1 бере участь лише один "цензор" -професшна культура вченого, а оцшюе його лише один "суддя" - сама наука в особ1 наукового сшвтовариства. Щоправда, як засвщчуе ютор1я науки, i "цензор", i "суддя" не застрахован вщ помилок. Однак добре вщомо, що характер i наслщки таких помилок можуть бути р1зними. Помилки "цензора" призводили як до безглуздих похибок, так i до великих вщкритпв, а помилки "суддГ' не тшьки гальмували розвиток науково! думки, а й стимулювали вдосконалення дослщницького шструментарда.
Висновки. Особливосп сучасного етапу розвитку правознавства можуть бути адекватно сприйнят у межах системи процешв сощальних i культурних змш глобального i нацюнального масштаб1в, що вимагае принципового розширення сфери методолопчно! рефлекси у юридичних дослщженнях.
Це знаходить вираження передуем у концептуальнш перебудов1 нашого правознавства. Одним з фундаментальних процес1в розвитку впчизняно! юридично! науки е перехщ вщ монютично! методологи до фшософсько-методолопчного плюрал1зму.
Отже, маемо пщстави стверджувати, що методолопя може i повинна розглядатися сьогодш як визначний, самостшний напрям юридично! науки. З урахуванням цих розм1ркувань, наведеш судження визначають лопку подальшого дослщження вибрано! проблематики. Зокрема, необхщнють детальшшого, ашж звичайно прийнято в нашш юридичнш лгтератур1, звернення до сучасних погляд1в на розвиток науки i до основних характеристик наукового шзнання, а також до особливостей становлення юридично! науки в межах европейсько! традици права.
1. Сырых В. М. Логические основания общей теории права. В 2-х т. - Т. 1. Элементный состав / В. М. Сырых. - М. : Юрид. лит., 2000. - 483 с. 2. Горд1енко С. Г. Молодому науковцю коротко про необхгдне: наук.-практ. поабник / С. Г. Горд1енко - К.: КНТ, 2007. - 92 с. 3. Зоркт Д. П. Основи теорИ державного управлтня / Д. П. Зоркт, В. Д. 1гнат1в. курс лекцт. - Льв1в: Растр-7, 2000. - 232 с. 4. Шамхалов Ф. Держава i економта: основи взаемодИ: тдручник для вуз1в / Ф. Шамхалов. - К.: Вища освта, 2002. - 323 с. 5. АндрШко А. С. Державтсть перехiдного перiоду: теоретичш питання: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 "Теорiя та iсторiя держави i права; iсторiя полтичних та правових учень " / А. С. АндрШко. - Львiв, 1999. - 19 с. 6. Балинська О. М. Проблеми теорИ' держави i права: навч.-метод. поабник / О. М. Балинська, Т. З. Гарасимiв . - Львiв: Вид-во ЛьвДУВС, 2008. - 320 с. 7. Розин В. М. Генезис права / В. М. Розин. -М. : Прогресс, 1987. - 189 с. 8. Ильин И. А. О сущности правосознания // Соч. : в 2 т. - Т.1: Философия права. Нравственная философия / И. А. Ильин - М. : Наука, 1993. - 259 с. 9. Юстяковський Б. А. Вибране. Бiблiотека часопису "Фтософська i соцiологiчна думка". Серiя "Украгнсью мислителi" / пер. з рос. Л. Г. Малишевськог; упоряд., передмова i примтки Л. П. Депенчук /Б. А. Юстяковський. - Кигв: Абрис, 1996. - 512 с. 10. Антология мировой правовой мысли. в 5 т. Т. III. Европа. Америка: XVII-XX вв. / Руководитель науч. проекта Г. Ю. Семигин. -М. : Мысль. - 829 с.
