CC BY
51
birth of Europe] / Zhak Le Hoff ; [per. s fr. A. Popovoy]. - Sankt-Peterburh : Alexandria, 2007. - 391 p. 14. Norman Deyvis. Yevropa. Istoriya [Europe. History] /pereklad z anhl. P. Tareshchuk / Deyvis Norman - Kyyiv: Vyd-vo Solomiyi Pavlychko "Osnovy", 2008. - 1463 p. 15. Zaborov M. A. Ystoryya krestovukh pokhodov v dokumentakh y materyalakh [History of the Crusades in the documents and materials]: uchebnoeposobye /M. A. Zaborov. - Moskva: Vusshaya shkola, 1977. - 271 p.
УДК 340.12 М. С. Кельман
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полгтехшка", доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фшософи права
СП1ВВ1ДНОШЕННЯ МЕТОДУ I МЕТОДОЛОГ1ЧНОГО П1ДХОДУ
У ПРАВОВ1Й НАУЦ1
© Кельман М. С., 2016
З'ясовано суть стввщношення методу i методолопчного пщходу у дослщженш, розглянуто рiзномaнiтний арсенал дослщницьких шструмен^в, зокрема автор звертае увагу на множиннкть теоретичних утворень у межах загально! теори права, а також на необхщнкть едино! теоретико-методолопчно! основи таких дослщжень, на важливкть синтезу наукових наирямкчв у щлкнш теоретичнiй системi.
Ключовi слова: право, наука, метод, методолопя, правознавство, пщхщ.
М. С. Кельман
СООТНОШЕНИЕ МЕТОДА И МЕТОДОЛОГИЧЕСКИХ ПОДХОДОВ
В ПРАВОВОЙ НАУКЕ
В статье выясняется сущность соотношения метода и методологического подхода в исследовании, автор рассматривает различный арсенал исследовательных инструментов, обращает внимание на множество теоретических образований в границах общей теории права, а также на необходимость единого теоретико-методологического основания таких исследований, на важность синтеза научных направлений в целостной теоретической системе.
Ключевые слова: право, наука, метод, методология, правоведение, подход.
M. S. Kelman
RATIO METHODS AND METHODOLOGICAL APPROACHES
IN THE SCIENCE OF LAW
In the article is analyzed the essence of the correlation of the method and methodological approach in the study. The author investigates various arsenal of research tools and pay attention to the multiplicity of theoretical entities within the general theory of law and the need for a unified theoretical and methodological basis of research, the importance of fusion research areas in an integrated theoretical system.
Key words: law, science, method, methodology, jurisprudence, approach.
Постановка проблеми. Питання методу i методолопчного тдходу у правознавстш е, мабуть, одними з найважливших за сво1'м значенням для юридично!' теорй та ввдповвдно1 юридично!' практики. Це пояснюеться тим, що залежно вщ сутносп вихвдних методолопчних принцитв, на
яких базуеться правове мислення, тип правово'' культури, здшснюеться не тшьки наукове пiзнання права, а i його практичне втшення у реали життя. У цьому сенсi пошук адекватний ввдповда на питання: чи можемо вести мову про едшсть методiв i еднiсть методологiчних пiдходiв чи слад класифiкувати таку еднiсть, як пвдхвд е антральним для загально'' теори права.
Аналiз досл1дження проблеми. Проблема методу i методологiчного тдходу у правознавствi належить до числа тих, яким поки що придшено найменше уваги теоретиками права. Доводиться визнати, що ця сфера юридично'' методологи ви не залишаеться на правах "бвдно'' родички", хоча заради справедливости вiдзначимо, що у низщ публiкацiй, авторами яких е М. Козюбра, Л. Луць, П. Рабшович, О. Скакун, В. Селiванов, окремi аспекти цiеi проблеми порушуються, i тшьки.
Мета статтi. Визначити сшвввдношення методу i методологiчного пiдходу у правовш науцi.
Виклад основного матерiалу. У процесi наукового пiзнання права актуалiзуеться винятково рiзноманiтний арсенал дослвдницьких засобiв. У будь-якому разi науковщ наводять досить вражаючий перелiк шструментш (пiдходiв, прийомiв, способiв, методiв тощо) правопiзнання вiд методу "сходження ввд абстрактного до конкретного", до лопчних операцiй i анкетування [1, с. 334]. З рiзноманiтнiстю залученого правознавством дослвдницького iнструментарiю iнодi пов'язуеться й багатоаспектшсть, багатограннiсть вивчення права, що може розглядатися, зокрема, й як сввдчення теоретично'' зршосл правознавства [2, с. 31]. Звертаючи увагу на множиншсть теоретичних утворень у межах загально'' теорii права i приймаючи и щодо сучасного стану правознавства, В. А. Козлов бачить "необхщшсть едино'' теоретико-методолопчно'' основи таких дослвджень, необхiднiсть синтезу наукових напрямкiв у цшснш теоретичнiй системГ', як бшьшою мiрою вiдповiдних теоретичнiй спроможностi правознавства. На думку автора, 'Чстор1я розвитку правово'' науки сввдчить, що ця необхвдшсть завжди реалiзуеться у тш або iншiй парадигмальнiй формi, як це було ще недавно з установленням нормативно'' концепци права, коли був досягнутий вiдносний синтез рiзних пiдходiв до розумiння права" [3, с. 96].
Принциповi значення таких тверджень, перебуваючи у межах загальнометодолопчних уявлень про науку, цшком сшввщносяться з поняттям "нормально'' науки"[4, с. 35], "працюють" у вiдношеннi рiзних "шкш" права. Проте наскшьки можлива едшсть теоретико-методолопчного пiдходу i його реалiзацiя у формi парадигми, едино'' для правово'' науки загалом, - це питання, яке потребуе виршення.
Проблематичшсть досягнення методолопчного консенсусу в сучаснш науцi права вже не раз обговорювали вченi. Цю проблематичшсть, по суп, мае на увазi i В. А. Козлов, розглядаючи як умову парадигмально'' едностi правознавства синтез юнуючих пiдходiв до права, який, на його думку, повинна здшснити "сощальна фшософ1я права". "Саме соцiальна фшософ1я права, - пише вiн, - здатна визначити принциповi основи i методологiчнi засоби побудови мошстично'', цiлiсноi концепцii права" [3, с. 96]. Можна погодитися з такими можливостями сощально'' фшософй права у ввдношенш основ "цiлiсноi концепци права" в плат цшшсних засад i онтологiчних уявлень, але що стосуеться методолопчних засобiв ''' побудови, то це, скорше, компетенц1я фшософй науки. Можливо, це притаманне тшьки сучасному етапу розвитку правознавства, услвд за котрим воно прийде до едносл свое'' теоретико-методологiчноi основи i синтезуе бiльшiсть з iснуючих пiдходiв i парадигм.
Пропозиц1я цшком слушна теоретично, але не дуже шдтверджуеться iсторiею юридично'' думки. Принаймнi, окрiм радянського перюду, такий стан правово'' науки не впадае у вiчi. Зокрема, оцшюючи стан правознавства, що склався на початку ХХ ст., Б. А. Юстяковський писав: "У жоднш iншiй науцi немае стшьки суперечливих теорiй, як у науцi про право. При першому знайомстш з нею виникае таке враження, шби вона тшьки й складаеться з теорш, що взаемно виключають одна одну. Найiстотнiшi питання про сутшсть i невiд'емнi властивостi права виршуються рiзними представниками науки про право зовсiм по-рiзному. Суперечка мiж теоретиками права виникае вже на початку наукового тзнання права навпъ бшьшою мiрою, саме з приводу вихвдного питання - до
яко! сфери явищ належить право - починаеться непримиренне роздшення напрямюв 1 шкш у цш наущ. Достатньо згадати найбшьш суттев! ввдповвд! на це останне запитання, щоб ввдразу отримати яскраве уявлення про те, в якому невизначеному становищ! перебувае ця сфера наукового знання" [5, с. 371]. Оцшка цшком вщповвдае 1 сучасному правознавству. Лопчно, ввдсутшсть парадигми, яка синтезуе бшьшють !з ютотних теоретичних пвдход!в до права, не е особливютю лише сучасного стану юридично!' науки. Водночас вдея необхвдност мотстично! концепцй права видаеться досить продуктивною, якщо з теоретичного плану перевести й у план юридично!' догми 1 штерпретувати в межах аналггично! юриспруденции У такому випадку щодо емпричного обгрунтування фактично не виникае застережень.
Отже, враховуючи поступ сучасного правознавства до фшософсько-методолопчного плюрал1зму, з'являються ввдповвдш аспекти методу юридично! науки. Насамперед це стосуеться можливосл поставиться адекватно до множинносл досл1дницьких засоб1в застосовуваних сучасним правознавством як до единого методу правово!' науки, що мае характер 1нтегрованого зводу правил "технолог!!" наукового тзнання права, "оргатчно цшсного утворення" [6, с. 158].
Вже досить давно у юридичнш лггератур! з тими або шшими вар!ацмми складаеться уявлення про единий, складно оргатзований процес правоп!знання [7, с. 129]. Тому цей складний процес можна структурувати як фшософське п!знання права, наукове досл!дження права ! юридико-догматичне (духовно-практичне) освоення права. Зввдси, на наш погляд, вивчення використовуваних у юридичн!й наущ п!дход!в до досл!дження права може розглядатися як один з ключових напрямюв юридично! методолог!!. Для пояснення ще! тези необх!дно, насамперед, уточнити сучасне розум!ння п!дходу в юридичному дослвджент, сп!вв!днести його з методом юридично! науки, юридичного дослвдження.
Коли йдеться про методи правознавства, юристи т!ею або !ншою м!рою визначеносп розр!зняють використовуван! у юриспруденц!! методи фшософського, загальнонаукового ! спец!альнонаукового р!вня (типу) [2, с. 59]. До першого р!вня прийнято зараховувати взят! у методолопчнш функц!! фшософсью категорй ! поняття (!сторичне ! лопчне, конкретне ! абстрактне тощо) [8, с. 5] ! систему свггоглядно обумовлених принцип!в п!знання. До загальнонаукових метод!в належать т!, котр! використовуються бшьшютю наук (лог!ки р!зного роду) ! до спец!альнонаукових - методи, що дтоть у межах одте! чи к1лькох близьких наук (в юриспруденц!! це, наприклад, метод пор!вняльного правознавства, техн!ко-юридичний метод) [9, с. 30-32].
Водночас при обговоренш методолопчних проблем юридично! науки терм!ни "метод", "тдхвд", "спос!б досл!дження" тощо далеко не завжди розр!зняються ! за змютом, ! в план! методолопчних сеншв. Сл!д в!дзначити, що й увагу науковц!в звернено головним чином до проблеми методу. Для виконання поставлених завдань важливо звернутися тшьки до питання сп!вв!дношення методу й шдходу у юридичному досл!дженн!. За межами штерпретацш загальнометодолог!чних конструкц!й висловлювання юриспв з цього приводу мають констатуючий характер без спец!ального звернення до !хшх засад. Доводиться визнати, що ця сфера юридично! методолог!! залишаеться поза увагою науковц!в. До небагатьох спроб усунути таку прогалину слвд в!днести зауваження з цього приводу, зроблеш Радомиром Лук!чем. Проте, звернувши основну увагу на розкриття методу п!знання права, цей учений торкаеться способу лише у зв'язку з визначенням поняття методу [9, с. 29-33].
Значно дал! й щкавше просунувся у цьому напрямку В. А. Козлов, позицм якого вимагае вже змютовного обговорення. Виокремлюючи шструментальний аспект методолог!! правотзнання ! спираючись на фшософсько-методолопчш розробки цього питання, науковець досить р!шуче трактуе суть понять "метод", "спос!б" та "падхад" у п!знанн! права [10, с. 87-88]. При цьому, на жаль, достатня для обговорення визначетсть спостер!гаеться лише при ввдмшност! методу ! п!дходу. У способ! правотзнання позищю цього науковця не тшьки складно штерпретувати, але й непросто з'ясувати, оск1льки вона окреслена одтею фразою: "На в!дм!ну в!д методу - це стихшний, духовно-практичний зашб п!знання, котрий не мае аш належного обгрунтування, ан! певно! послщовност! досл!дницьких процедур, ан! ч!тко вираженого цшьового призначення" [10, с. 87]. Такий виошв дае п!дставу досить впевнено стверджувати, що спос!б тзнання протиставляеться
дослвдником методу, оскшьки представлений через низку заперечень, рис, властивих останньому. Певна подстава для здогадки про авторське розумшня способу дае лише натяк на те, що " це скорше стихiйний, духовно-практичний засiб тзнання" [10, с. 87]. Враховуючи, що духовно-практичне пiзнання спiввiдноситься з практичною дмльтстю у тiй чи шшш сферi, можна з певними припущеннями сказати, що автор пов'язуе спосiб пiзнання зi сферою юридично!' практики. Тодi можна говорити про юридичний, полггичний, економiчний тощо спосiб пiзнання як про освоення сощально!' дiйсностi в практицi вiдповiдних сфер суспшьства. Отже, трактоване правове освоення дшсносп мае певну перспективу та евристичну цштсть, якщо враховувати низку обмежень та наслвдюв. Насамперед, важливо не поширювати на таке освоення правила наукового тзнання i статус 1'хтх результатiв. Коли йдеться про результати практичного освоення, то краще говорити про отримання не знання, а сощального правового досвщу. Значущсть сощального досвiду для тiеï чи шшо!' сфери життя суспшьства безсумтвна. Проте на вiдмiну вiд знання, досввд не може бути ввдокремленим вiд конкретно!' соцiальноï дiйсностi i в цьому сенсi для юридично!' дмльносп е не конструктивним елементом, а iманентно нормативним, тобто таким, що мае цштсть i значущють лише у межах конкретно!' сощальност та iсторичноï ситуаци. 1нша рiч, що шляхом формалiзацiï, категоризацiï, парадтадзаци тощо методологiчних процедур досвiд може переводитися у форму знання i набувати формального нормативного статусу й реалiзуватися у законодавстш, практичних юридичних методиках i розробках.
У цьому зв'язку ввдповвдно'' обережносп потребують деяю теоретичнi наслiдки такого розумiння способу правотзнання. На думку В. А. Козлова, право за змютом можна розглядати "як своервдну систему емпричного знання про об'ект правового регулювання, знання, що описуе об'ект, але не мютить пояснення". Пояснення, як вважае науковець, - це прерогатива правово'' науки [10, с. 19]. З таким зауваженням важко не погодитися. Справд^ пояснення i передбачення поведшки об'екта - прерогатива науки, однак у методолопчнш лiтературi i опис об'екта пов'язуеться з наукою, науковою дмльтстю, тому що стосуеться питанням мови опису. Наприклад, Г. Х. фон Вркт вiдзначае, що у науковому дослiдженнi можна видшити два аспекти: "Один полягае у встановлент й вiдкриттi фактiв, другий - у побудовi гiпотез i теорш. Цi два аспекти науково'' дiяльностi iменуються iнколи описовою i теоретичною наукою" [11, с. 19]. До реч^ цей справедливо звертае увагу на труднощi у жорсткому розрiзненнi цих аспектiв, оскшьки опис факпв не завжди концептуально е ввдокремлюваним вiд теорiï.
Враховуючи це, позищю В. А. Козлова можна вважати обгрунтованою лише за умови, якщо розглядати право у межах певноï теоретичноï науковоï системи. Саме це й тдкреслюеться його твердженням: "Як фрагмент знання про об'ект право входить до структури юридичноï науки, утворюючи необхiдний компонент ïï емпiричноï основи" [3, с. 19]. Така упевнешсть робить честь цьому вченому, який послвдовно вiдстоюе свою позищю, однак, на наш погляд, не посилюе змютовносп концепци з таких причин.
Насамперед, тут вбачаеться суперечтсть розмежування об'екта i предмета юридичноï науки, яке реалiзуеться в робот^ е плiдним i методолопчно виправданим. Роблячи таке розмежування, В. А. Козлов досить коректно вщзначае: "Сама правова дшстсть як така не входить у систему науки. Вона включаеться у систему наукового знання i виражаеться сввдомктю людини (у формi теорш, наукових закотв, фактiв, iдей тощо)" [3, с. 15]. Неважко помггити, що певна суперечтсть цього висловлювання i наведеного зтмаеться або при вiдмовi визнати за правом статус соцiальноï дшсносп, або при вiдношеннi до правовоï дiйсностi як до системи наукового знання у формi теорiй, вдей, наукових законiв тощо. I те, i шше припущення навряд чи можна визнати правомiрним, оск!льки у цьому випадку як мтмум страждае авторська схема розрiзнення об'екта i предмета науки. Це ж стосуеться й висловлюваного ним ставлення до права як до своерiдноï гносеологiчноï моделi дшсних зв'язкiв i ввдносин" [3, с. 19-20].
Окрiм висловлених думок, можливють засумнiватися в iдеï входження права у юридичну науку навпъ у статусi ïï емпiричноï основи дае iсторичний погляд на становлення права i правознавства. Наприклад, поза теоретичними, науковими рамками юнувало римське право, а юридична наука у европейськш традици починае формуватися щонайменше з пандектистiв. У
зв'язку з цим щкавою е штерпретацм Г. Дж. Берманом неуваги римських юриств до абстракцiй наукового типу. Ввдзначаючи схильнiсть римських юристiв до конкретного життя, 1х невмiння i небажання визначити навпъ найважливiшi юридичш термiни, що зумовлювало вузькiсть i "дерев'яшсть" аналiзу справи, учений констатуе: "А цього саме римсью юристи й домагались!". Пояснюючи далi, чому римськ юристи "вiдповiдали ввiчливим мовчанням" на дорiкання Цицерона, який виступав за "бшьш складну систематизацiю права з чггкими визначеннями i абстрактними правовими нормами", автор пише: "У них не було жодних причин намагатись переробити римський генш у сферi послвдовного судовиконання в фшософську систему. Вони мали вш пiдстави з шдозрою ставитись до застосовуваностi бшьш високих рiвнiв грецькоï фiлософiï до практичних потреб винесення судових ршень" [12, с. 142]. У сучасному свт досить складно включити у межi певноï юридичноï науки англiйську правову систему, хоча про ïï певне науково-дослвдницьке забезпечення говорити, мабуть, можна. Таким чином, запропонована схема розумшня ствввднесення права i юридичноï науки зокрема працюе тшьки для континентальноï традицiï i особливо для радянсь^ правовоï системи.
Розрiзняючи метод i пвдхвд як засоби тзнання, В. А. Козлов ввдзначае, що при визначент методу "найчастiше вказують на такi його характеристики, як послвдовшсть i доцiльнiсть застосовуваних дш, прийомiв, операцiй, системнiсть i нормативний характер використовуваних процедур". Пiдхiд же, з позици автора, "визначае основний шлях, стратепю вирiшення поставленого завдання" [3, с. 87-88]. Загалом таке розумшня перебувае у руслi сучасних методологiчних уявлень, проте для осмислення дослвдницьких можливостей i методологiчних обмежень конкретних пiдходiв у юридичних дослвдженнях воно не зовсiм надаеться.
Слвд пiдкреслити, що якщо поняття методу науки, методiв наукового дослiдження достатньо грунтовно обговорюеться практично у будь-якш науцi, то розумiння пiдходу досi залишаеться практично на рiвнi змюпв. Найбшьш розгорнуте обговорення категорiï "подход", ïï змiсту i структури мае мюце, здаеться, лише у рамках дослвдження системного пiдходу [3, с. 227]. Хоча у теори держави i права досить поширена вказiвка на здiйснення дослiджень у межах аксюлопчного, iсторичного, генетичного пiдходiв тощо. Спещальних дослiджень, присвячених як категоризаци пiдходу, так i його методолопчним характеристикам, в юридичнiй лiтературi нема. Складаеться враження, що у нашш науцi iснуе якась прихована конвенцм, яка легiтимувала застосування цього термша у невиразних смислових контекстах, без визначення ввдповвдного поняття фшсаци меж i правил його застосування. Зввдси вказiвка на певний пiдхiд може контекстуально означати й розгляд питання з певноï точки зору, i оцшку з певних позицш, i аналiз iз залученням категорiй та понять певноï науки або метанауковоï сфери, i претензiю на застосування певного наукового методу i просто залучення деяких неюридичних понять. Мабуть, для теори права щонайменше у сучасних умовах переосмислення власних методолопчних засобiв дуже важливо визначитися, у тому чист з поняттям "подход".
При зверненнi до проблеми доцшьно нагадати нашi основнi авторськi установки, що визначають межi ïï подальшого розгляду.
Перше - методологiчнi проблеми юридичноï науки у сучасний перюд i справа самоï юриспруденцiï i не можуть вирiшуватися шляхом простого перенесення дослвдницьких засобiв з фшософй метатеорш та iнших наук. Як це не дивно, але досить категорично така установка зафшсована й у методолопчнш лiтературi авторами, яю, здавалося б, защкавлет в експанси вiдповiдних розробок. "Як показуе юторм науки, - пишуть 1.В.Блауберг i Е.Г.Юдш, - пiзнання звичайно залишаеться дивовижно шдиферентним до нав'язуваноï йому ззовш методологiчноï допомоги, особливо тод^ коли ця остання пропонуеться у виглядi деталiзованого, скрупульозно розробленого регламенту. Тому й новий концептуальний каркас може виникнути i справдi виникае не як результат методологiчноï реформи, яку хтось проводить згори, а як продукт внутршшх процешв, що ввдбуваються у самiй науцi. Що ж стосуеться методолопчних дослвджень у спещальному сенсi цього слова, то вони позитивно можуть виступати каталiзаторами цих процесiв, iнтенсифiкуючи самосвiдомiсть науки, але в жодному разi не пвдмшяючи ïï" [13, с. 45].
Друге - оскшьки сучасна наука характеризуеться високою штегровашстю, а м1жнауков1 трансляци результата 1 метод1в дослвдження е одним з мехашзм1в !! розвитку, то залучення дослвдницьких засоб1в шших наук - необхвдна умова прогресу будь-яко! науки, зокрема 1 юриспруденции За цього актуал1зац1я тих чи шших дослвдницьких засоб1в шших наук визначаеться, передушм, фшософськими вдеями, сощальними 1 культурними щнностями, цшями 1 завданнями конкретних дослвджень 1 розробок, актуал1зованих у межах юридично! науки.
З врахуванням цих установок можна окреслити певш аспекти сп!вв!дношення методу ! методолог!чного п!дходу у правознавств!, спробувати позначити контури механ!зму освоення юридичною наукою дослвдницьких засоб!в шших наук. Причому для цшей ще! прац! виправдано обмежитися розглядом методу юридично! науки лише в шструментальному план! як системи засоб!в тзнавально! д!яльност!, що забезпечуе наукове тзнання правово! д!йсност!.
Тут доц!льно зауважити: якщо сучасна п!знавальна установка передбачае ставлення до науки як до безперервного процесу тзнання, то й метод тзнання як система повинен розглядатися як ввдкрита система. У цьому сенс! розвиток методу науки (а отже, розвиток науки) може сприйматися як процес постшного розширення та ускладнення ще! системи. У дещо шшому вар!анп ! контекст! представлення методу загально! теори права як ввдкрито! системи здшснено В. М. Сирих. Як! системоутворюючу основу учений обрав стад!! наукового тзнання [14, с. 158]. Розширення й ускладнення системи методу юриспруденц!! здшснюеться у процес! виршення р!зного роду наукових завдань ! проблем проведення наукових досл!джень ! розробок. При цьому е два основт шляхи такого поступу. Перший - за рахунок комб!наторики наявних елемент!в методу юридично! науки ! створення таким шляхом нових дослвдницьких моделей ! конструкцш. Другий - за рахунок освоення нових парадигм, залучення нових методолопчних засоб!в та процедур.
Перший шлях реал!зуеться при виршент наукових завдань, другий - при виникнент наукових проблем. У нашому контекст! ввдмштсть завдань ! проблеми доречно здшснити насамперед у план! ствввдношення цшей та засоб!в п!знавально! дкльносл У цих межах досл!дницька ситуацм повинна розц!нюватися як оптимальна, коли для досягнення поставлених дослвдницьких цшей наявт компонента методу науки е адекватними та достаттми. Якщо ж дослвдницька ситуацм характеризуеться недостатн!стю наявних методолопчних засоб!в правознавства, то потр!бт !нш! п!дходи та уявлення, залучення додаткових шструменлв наукового досл!дження, у тому чист ! з шших наук, а таку ситуац!ю можна характеризувати як проблемну. 1ншими словами, за такого розумшня конкретна теоретична проблема правознавства стае фшсащею недостатносп методолог!чного !нструментар!ю юриспруденц!! для тзнання тих або шших правових фенометв, побудови задовшьних теоретичних моделей дослвджуваних об'ект!в. За такою лог!чн!стю необхвдтсть юриспруденц!! у зверненн!, наприклад, до дослвдницьких засоб!в !нших наук виникае лише у тих випадках, коли поставлен! цЫ дослвдження, дослвдницью результати, що вимагаються, не можуть бути отримат наявним шструментар!ем !"! власного методу. Мабуть, до под!бного висновку пвдходив В. В. Копейчиков, обговорюючи умови, за яких наука змушена виходити за меж! свого предмета ! займатися науковими розробками, що входять до предмета шших наук [5, с. 38].
Нарешп, можна видшити проблеми, котр! е вже проблемами не теори права, а методолог!! правознавства. Вони фшсуються тод! у випадках, коли теоретичт уявлення про права виявляються непридатними для пояснення наявних емпричних факт!в. Розв'язання ситуацш такого типу вимагае вже звернення до фшософських засад юриспруденц!!, перегляду онтолопчних уявлень, гносеолог!чних установок та норм дослвдницько! д!яльност!. Судячи з усього, тод! юридичною наукою запитуеться спещальна, цшьова методолог!чна праця ! актуал!зуються власне методолог!чн! дослвдження. За певних умов таку ситуащю можна описати у термшах "нормально! науки" ! "науково! революц!!". Саме у такш ситуац!!, як нам видаеться, й опинилося наше сучасне правознавство.
Для пояснення ще! тези необхвдно звернутися до висловлювано! у юридичнш лггератур! думки щодо методолопчного значення теори права, !! понять ! конструкц!й [16, с. 40]. Власне кажучи, у своему змютовому план! теор!я не може бути методолопчним засобом наукового
дослвдження, оскшьки звернена до об'екта дослвдження, а не до дослвдницьких процедур з приводу цього об'екта. Тим не менше визнання методолопчного значення теори права е цшком справедливим i з позицш загально! методологи науки. Однак при цьому необхвдно враховувати принциповi обмеження методолопчного статусу теори. Ключове з них полягае у тому, що наукова теорiя виконуе методолопчну функцiю тшьки за межами !! власного предмета. "Фактично будь-яка наукова теорiя виконуе методолопчш функци, коли вона використовуеться за межами !! власного предмету, а наукове знання загалом вiдiграе роль методологи, що до сукупно! практично! дмльност людини"[17, с. 60]. Сутшсть нього обмеження пов'язана, як ввдомо, з органiчною цiлiснiстю методу теори та !"! предметного змiсту. Це означае, зокрема, що загальна теор1я права, виконуючи методологiчну функцiю щодо галузевих дослiджень, не може розглядатися як методолопя дослiдження загальнотеоретичних проблем. Без цього обмеження при ставленш до юридично! теорi! як до методу юридичного дослiдження на тш пiдставi, що теор!я iмплiцитно мютить у собi й власну методолопю, ми потрапляемо у непросту ситуащю барона Мюнхгаузена, який витягае себе з болота за волосся. 1нша рiч, що у будь-якiй теори може бути видшений методологiчний компонент i реконструйована !! "методологiчна схема" [18, с. 32].
Висновки. Таким чином, для визначеносп подальших розмiрковувань важливо ще раз пiдкреслити, що при виявленш методологiчних проблем юридично! науки принципово розрiзняти як мтмум два плани дослiдження: змiстово-теоретичний, спрямований на отримання позитивного знання про юридичну дшстсть, i власне методолопчний, пов'язаний з дослiдженням самого процесу отримання наукового знання. Таке визначене розрiзнення е, безперечно, суто методо-логiчним, проте воно необхвдне для точнiшого i яснiшого обговорення обрано! проблематики.
Помилково протиставляти один метод чи дослвдницький пiдхiд шшому. Багатство i рiзноманiтнiсть методологiчного шструментарто теорi!' права повинно мати адекватне ввдобра-ження у сучасному правознавства За допомогою сукупностi методiв i пiдходiв предмет юридично! науки конкретизуеться i оформляеться у вiдповiдну едину систему теоретико-теоретичних наукових знань про закономiрностi формування, сучасного функцiонування i перспективи подальшого розвитку правових систем свггу. Для юридично! науки, на нашу думку, необхвдний методологiчний базис, який дозволяе ощнювати ефективнiсть методiв i методологiчних пiдходiв для виршення рiзноманiтних науково-теоретичних i науково-практичних завдань.
1. Алексеев С. С. Философия права. / С. С. Алексеев. - М.: Норма, 1999. - С. 256.
2. Козловський А. Право як тзнання: вступ до гносеологп права / А. Козловський. - Чертвцг: Рута, 1999. - С. 295. 3. Козлов В. А. Проблемы предмета и методологии общей теории права /
B. А. Козлов. - Л.: Наука, 1989. - С. 186. 4. Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун; пер. с англ. В. С. Нежданова. - Чикаго, 1962. - С. 35. 5. Кистякивський Б. А. Право как социальное явление / Б. А. Кистякивський. // Вопросы права. - 1919. - Кн. VIII. - С.171-188. 6. Сырых В. М. Метод правовой науки (основные елементы, структура) / В. М. Сырых. - М.: Юрид. лит., 1980. -
C. 176. 7. Керимов Д. А. Основы философии права / Д. А. Керимов. - М.: Наука, 1992. - С. 129. 8. Керимов Д. А. Предмет философии права /Д. А. Керимов //Государство и право. - 1994. - № 7. -С. 3-8. 9. Лукич Р. Методология права / Р. Лукич; пер. с серб.; / под ред. и вступ. ст. Д. А. Керимова. - М.: Прогресс, 1981. - С. 346. 10. Козлов В. А. Методология права (предмет, функции) / В. А. Козлов. - [ 2-изд.] - М.: Наука, 1989. - С. 186. 11. Фон Вригт Г. Х. Логико-философские исследования / Г. Х. Фон Вригт. - М.: Наука, 1998. - С. 19. 12. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г. Дж. Берман; М.: ИНФРА М-НОРМА, 1998. -С. 624. 13. Блауберг И. В. Становление и сущность системного подхода / И. В. Блауберг,
3. Г. Юдин. - М.: Наука, 1973. - С. 383. 14. Сырых В. М. Метод правовой науки (основные елементы, структура) / В. М. Сырых. - М.: Юрид. лит., 1980. - С. 176. 15. Копейчиков В. В. О предмете юридической науки и науки общей теории государства и права / В. В. Копейчиков // Актуальные проблемы социалистического государства и права. - М.: Наука, 1974. - С. 29-36. 16. Бглуха М. Т. Основи наукових дослгджень: тдруч. для студ. екон. спец. вузгв / М. Т. Бглуха. -
К.:Вища школа, 1997. - С. 40. 17. Юдин Е. Г. Методология науки, Системность. Деятельность / Е. Г. Юдин. - М.: Педагогика, 1975. - С. 243. 18. Шейко В. М. Оргатзащя та методика науково-дослгдницьког дгяльностг: тдручник /В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. - [2-ге вид., перероб. i доп.] -К.: Знання - Прес, 2002. - С. 29-34.
REFERENCES
1. Alekseev S. S. Filosofiya prava [The Philosophy of Law] Moscow, Norma Publ., 1999, - 256 p. 2. Kozlovs'kyy A. Pravo yak piznannya: vstup do hnoseolohiyi prava [The Law as a Cognition: Introduction to Epistemology of Law] Chernivtsi, Ruta Publ., 1999, 295 p. 3. Kozlov V. A. Problemy predmeta i metodologii obshchey teorii prava [The Problems of the Subject and Methodology of General Theory of Law] Leningrad, Nauka Publ., 1989, 186 p. 4. Kun T. Struktura nauchnykh revolyutsiy [The Structure of Scientific Revolutions] Chikago, 1962, 35 p. 5. Kistyakivs'kiy B. A. Pravo kak sotsial'noe yavlenie [The Law as a Social Phenomenon] Voprosy prava Publ., 1919, vol. VIII. - pp.171-188. 6. Syrykh V. M. Metod pravovoy nauki (osnovnye elementy, struktura) [The Method of the Legal Science (Basic Elements and Structure)] Moscow, Yurid. lit. Publ., 1980, 176 p. 7. Kerimov D. A. Osnovy filosofii prava [The Basics of Philosophy of Law] Moscow, Nauka Publ., 1992, 129 p. 8. Kerimov D. A. Predmet filosofii prava [The Subject of Philosophy of Law] Gosudarstvo i pravo Publ., 1994, vol.7, pp. 3-8.
9. Lukich R. Metodologiya prava [The Methodology of Law] Moscow, Progress Publ., 1981, p. 346.
10. Kozlov V. A. Metodologiya prava (predmet, funktsii) [The Methodology of Law (the Subject and the Functions)] Moscow, Nauka Publ., 1989, p.186. 11. Fon Vrigt G. Kh. Logiko-filosofskie issledovaniya [Logical and Philosophical Studies] Moscow, Nauka Publ., 1998, p.19. 12.Berman G. Dzh. Zapadnaya traditsiya prava: epokha formirovanii [ The Western Tradition of the Law: the Era of the Formation] Moscow, INFRA M-NORMA Publ., 1998, p. 624. 13. Blauberg I. V., Yudin E. G. Stanovlenie i sushchnost' sistemnogo podkhoda [Formation and Nature of the Systemic Approach] Moscow, Nauka Publ., 1973, p. 383. 14. Syrykh V. M. Metod pravovoy nauki (osnovnye elementy, struktura.) [The Method of Law Science (the Basic Elements and the Structure)] Moscow, Yurid. lit. Publ., 1980, p. 176. 15. Kopeychikov V. V. O predmete yuridicheskoy nauki i nauki obshchey teorii gosudarstva i prava [About Subject of Legal Science and The Science of General State and Law Theory] Moscow, Nauka Publ., 1974. pp. 29-36. 16. Bilukha M. T. Osnovy naukovykh doslidzhen': Pidruch. dlya stud. ekon. spets. vuziv [The Basics of the Scientific Research] Kyiv, Vyshcha shkola Publ., 1997, p. 40. 17. Yudin E. G. Metodologiya nauki, Sistemnost'. Deyatel'nost' [The Methotodology of Science, Systemic. Activity] Moscow, Pedagogika Publ., 1975, p.243. 18. Sheyko V. M. Orhanizatsiya ta metodyka naukovo-doslidnyts'koyi diyal'nosti: pidruchnyk [The Organization and Methods of Research Activities] Kyiv, Znannya Publ., 2002, p. 29-34.
