CC BY
30
УДК 340.12
М. С. Кельман
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", професор кафедри теори та фiлософiï права, д-р юрид. наук, професор
НАУКА I МЕТОДОЛОГ1Я ЯК ВИЗНАЧНИЙ САМОСТ1ЙНИЙ НАПРЯМ ЮРИДИЧНОÏ НАУКИ
© Кельман М. С., 2015
Висвгглено методологiчну ситуащю у сучасному иравознавств1, основною особливктю яко'1 е перехiд в1д мошстичноТ методологи до фiлософсько-методологiчного плюралiзму.
Ключов1 слова: право, методологiя, правознавство, правова наука, фiлософiя, державнiсть.
М. С. Кельман
НАУКА И МЕТОДОЛОГИЯ КАК ВЫДАЮЩИЙСЯ, САМОСТОЯТЕЛЬНЫЙ НАПРАВЛЕНИЕ ЮРИДИЧЕСКОГО
ОБРАЗОВАНИЯ
Освещена методологическая ситуация в современном правоведении, основной особеностью которой является переход от монистической методологии к философско-методологическому плюрализму.
Ключевые слова: право, методология, правоведение, правовая наука, философия, государственность.
M. S. Kelman
SCIENCE AND METHODOLOGY AS LANDMARK, SELF DIRECTION OF LEGAL SCIENCES
Methodological situation in the modern jurisprudence, the main peculiarity of which there is transition from monistic methodology to philosophical and methodological pluralism, is described in the article.
Keywords: law, methodology, law, legal science, philosophy, statehood.
Стан дослщження. Методологм постае одтею з найменш розроблених галузей нашоï науки i насамперед загальноï теори права. Все це вимагае аналiзу методолопчних проблем сучасного правознавства у контексл тих змш, яю сьогодш вдуть, а саме: загальносвггового, нащонального i "внутршньо наукового" рiвня.
Методологм юридичноï науки розглядаеться як складне за своею структурою, внутршньо диференцшоване багаторiвневе утворення; розкриваються сучаснi методологiчнi уявлення щодо правовоï проблематики. Особливу увагу придшено дискуси перспектив у сучасному правознавствi гносеолопчного i методологiчного плюралiзму. Звернено увагу у сучасних дослiдженнях на два пвдходи методологiчноï проблематики (генетичний, системний).
Для сучасно' ситуацй характерна не ввдсутшсть альтернативних марксизмовi фшософсько-методологiчних концепцш, а ступiнь дослiдницькоi активностi у цш сферi юридично' науки. Проте розгляд методолопчних питань сьогоднi помгтно поширюеться. На монографiчному рiвнi представлен^ перш за все, працi Д. Керiмова, А. Шабалiна, А. Васильева, В. Сирих та ш., але 'х змiст i форма зводяться до коментування розробок марксистсько' фшософи. Серед вiтчизняних правознавцiв цiею проблематикою займаються М. Козюбра, П. Рабшович, О. Тихомiров та iншi, методолопчна увага у цих дослiдженнях вже помггно переходить у сферу цшшсно-свгтоглядних аспектiв правознавства.
Виклад змiсту статть Прийнято вважати, що методологiчнi дослвдження, незмiнно актуальнi вже завдяки самш сутностi науки, набувають особливо'' гостроти i значущостi в перiоди докоршних перетворень суспшьства. Ця теза штерпретувалася i в юридичнiй науцi [1, с. 24]. Однак важливо звернути увагу на ту обставину, що в щ перiоди будь-яку методолопчну проблематику можна дослiджувати тшьки за умови розгорнутого звернення науки до сво'х фшософських засад, досягнень методологи сучасного наукового пiзнання, осмислення власного мюця в системi наук i ролi у соцiокультурнiй ситуаци, що складаеться. Отже, сьогоднi дослiдження методолопчних проблем юридично' науки потребують найширшого фшософського наукознавчого контексту, звернення до методолопчних уявлень шших наук i загальних проблем сучасно' методологи наукового тзнання. Передусiм сказане стосуеться загальних уявлень про науку i методолопю [2, с. 91].
У сучаснш лiтературi вiдзначаеться досить обережне ставлення до можливосп дати вичерпне визначення науки [3, с. 156]. I залежно ввд дослiдницьких контекстiв [4, с. 78] науку можна розумгга як сощальний 1нститут, форму духовного виробництва, спошб пiзнання, систему знань, дмльшсть з виробництва i оргашзаци знань тощо. Ще менше визначеносл у стосунках методологи [5, с. 81]. Спшьним для переважно' бшьшосп визначень науки i методологи е, мабуть, лише вказiвка на те, що сутшсть науки зводиться до виробництва i органiзацii знань про природу та суспшьство, а методологи - до вироблення принцитв побудови, форм i методiв науково-тзнавально' дiяльностi. Таке узагальнене розумiння науки i методологи е досить поширеним, проте для визначення цiлей методолопчного дослiдження воно потребуе значних уточнень, оскшьки може отримувати iнтерпретацii за змктом, що iстотно рiзняться i принципово впливають, зокрема, на розумшня особливостей наукового пiзнання i ввдношення до нього методологii.
Це проявляеться, наприклад, у поглядах на виникнення науки. 1снують такi погляди цього питання:
- наука юнувала завжди, оскшьки е "оргашчно властивою" практичнш i пiзнавальнiй дiяльностi людини;
- наука виникла у Давнiй Греци в V ст. н. е., коли вперше вiдбулося поеднання знання з його обгрунтуванням;
- становлення науки почалося у Захвднш Сврот в XII - XIV ст. i було пов'язане з актуалiзацiею математики й дослiдного знання;
- наука починаеться з XVI - XVII ст. працями Кеплера, Гюйгенса й особливо Галшея та Ньютона, що створили "першу теоретичну модель фiзики на мовi математики";
- наука виникае в першш третиш XIX ст. з об'еднанням дослвдницьког' дiяльностi i вищо' освiти [6, с. 160].
Рiзнi фiлософсько-методологiчнi традици мiстять бачення i щодо змкту науково' дiяльностi та критерiiв наукового знання, як мiж собою суттево рiзняться. Насамперед, уявлення про науку, наукове пiзнання та його методи змiнювалися, як вiдомо, у ходi iсторичного розвитку. Це спiввiдносять, зазвичай, зi змiнами в основах видшення об'ектiв наукового дослiдження, гносеологiчних установках, способах обгрунтування наукового знання, цшшсного ставлення до його статусу тощо, - словом, усього того, що охоплюеться науковою свщомктю як сфера науки,
вкладаеться у певну логшу наукового тзнання i що в сучаснiй наукознавчш лiтературi об'еднують поняттям науково! ращональносп [7, с. 303].
1з перелiчених найпоширенiшим i найбшьш обгрунтованим вважаеться погляд, ввдповвдно до якого сучасна наука починаеться з розвитком у XVI - XVII ст. натуралютично! фшософи i становленням природничонауково! традици. З цих позицiй в гётори европейсько! науково!' думки прийнято розрiзняти класичну i некласичну науку (класичний i некласичний (посткласичний) тип (етап) науково! рацiональностi), становлення i змша яких пов'язуються насамперед з фундаментальними змiнами фiлософсько-методологiчних засад наукових дослвджень i розглядаються як науковi революци, головно у природознавствi [8, с. 19]. Часом !хнього iсторичного становлення вважають XVII ст. (класичний етап) i кшець XIX - початок XX ст. (некласичний (посткласичний) етап). Останшм часом поруч з класичним i некласичним типами в лiтературi видшяють ще один тип науково!' ращональносл (i вiдповiдно етап в розвитку науки), який сформувався в останнш третинi XX ст. - "постнекласичний" [9, с. 46].
Перехвд науки вiд одного етапу до шшого е змiною типiв науково! ращональносп i полягае головним чином у змт характеру науково! рефлекси ("самосвiдомостi науки") як цшьового контролю "за ходом, формами i засадами процесу тзнання" [10, с. 35]. !накше кажучи, iсторичнi змiни уявлень про науку, наукове пiзнання - це насамперед змши в уявленнях про фшософсько-методологiчнi засади наукового тзнання. Отже, виправданим буде вважати, що своервдтсть науки, наукового тзнання на кожному етат iсторичного розвитку пов'язана, головно, з !! особливостями фшософсько-методолопчного плану i саме в цьому виражена найчпташе [11, с. 38].
Суть цих змш можна уявити як змшу гносеолопчних iдеалiв i методологiчних установ наукового дослвдження. Зокрема, для класично! науки, яка ототожнюеться зазвичай з ньютошвським природознавством, це виражаеться в !! об'ектнш орiентацi!, прагненнi максимально вилучити з процесу наукового тзнання усе, що стосуеться суб'екта, засобiв i процедур його тзнавально! дiяльностi. Вiдповiдно, гносеолопчний iдеал науки цього етапу - об'ективне, абсолютно ютинне знання про природу, що найповтше втшився у ньютотвськш механiцi.
Некласичний тип науково! ращональносл вже передбачае спiввiднесення наукового знання з тзнавальними дмми суб'екта, врахування впливу форм та засобiв пiзнавально! дiяльностi на змiст отримуваного знання. Це означае, насамперед, що у структуру наукового опису i пояснення включаються не тшьки знання про об'ект дослвдження, але й форми, засоби та процедури тзнавально! дмльносл суб'екта. Через це некласична наука вiдмовляеться вiд ранiше наявного прямолшшного спiввiднесення дослiджуваного об'екта i наукового знання про нього, визнае можливють iстинностi рiзних теоретичних опишв одного й того ж об'екта, що у методолопчнш рефлексi! отримуе оформлення через ввдмшносл об'екта i предмета науки. Звернення некласично! науки до питань тзнання як до суб'ектно-об'ектних ввдношень, усвiдомлення необхiдностi дослвдження самого процесу тзнання як умови отримання наукового знання дае змогу говорити, що на цьому етат остаточно сформувалося уявлення про методолопю як про окрему сферу науки [12, с. 368].
Нарешп, постнекласичний тип науково! ращональносп передбачае включення у структуру наукового пiзнання завдань, цшей i цiнностей не тшьки "внутрiшньонаукових", але й соцiальних. Особливо, як прийнято вважати, це стосуеться прикладних дослвджень, нерiдко прямо залежних ввд полiтичних стратегiй, "соцiальних замовлень", форм органiзацi! науки, фiнансування, пвдготовки кадрiв тощо. Проте у нитшнш ситуацi! цепком виправданим буде поширити цi уявлення i на сферу фундаментальних наук [13, с. 291; с. 37].
Стосовно видшених титв науково! рацiональностi корисно пам'ятати, що безумовне !'х розрiзнення здiйснюеться насамперед у плат теоретичного дослвдження. вторично ж мiж цими типами науково! ращональносп "як етапами розвитку науки юнують "перекриття", причому поява кожного нового типу ращональносл не ввдкидала попереднього, а лише "обмежувала" сферу його впливу, визначаючи його придаттсть тшьки до певних титв проблем i задач" [14, с. 303].
Отже, ведучи активт методологiчнi розробки, сучасна наука поруч з об'ектами навколишнього свiту включае у сферу cboïx дослiдницьких iHTepeciB широке коло власних засобiв, процедур, форм i умов тзнання. Науковi дослiдження охоплюють сьогодш i засади видшення об'екта науки, i оргатзащю ïï предмета, правила ствввднесення об'екта i предмета науки, i схеми пояснення та процедури дослiдження, i суб'ектiв наукового тзнання в системГ ïхнiх засобiв та цштсно-цшьових структур, що пов'язуються з цшностями й целями суспшьства, i питання реалiзацiï наукового знання [15, с. 369]. Переважають звичайно шш^ атж двiстi чи триста роюв тому уявлення про критерiï наукового тзнання i засади та правила науковоï дмльносл, наукового знання тощо [16, с. 12]. Однак i сучаст погляди на науку, i способи ощнки наукового знання е ще далекими ввд одностайностi.
Найпоширешшим i найбшьш розробленим е розумшня науки як виду пiзнавальноï дмльносл, процесу вироблення нового знання [17, с. 27]. У цьому процес прийнято видшяти досить умовно два аспекти, що називаються емтричним i теоретичним "рГвнями", описовою i теоретичною наукою [18, с. 32]. Зазвичай, перший ототожнюеться з установленням фактв, другий - Гз побудовою наукових гшотез i теорш [19, с. 41]. Як основт риси, як ввдрГзняють наукове дослвдження вед "позанаукових" форм тзнання, зазвичай називають його об'ективтсть i предметшсть, ввдтворюватсть, доказовють, здаттсть до перевГрки тощо [20, с. 137].
Бшьшють сучасних дослщниюв дотримуеться думки, що вторично таке розумшня наукового тзнання зароджуеться в европейськш штелектуальнш традицiï досить тзно i головно ствввдноситься зГ становленням у новий час так званоï природничонауковоï парадигми, що пов'язуеться насамперед з фшософськими розробками Бекона i Декарта та працями Галшея i Ньютона [21, с. 59]. З фшософсько-методолопчних позицш саме цей етап в iсторiï науки характеризуеться як ïï класичний першд (класична наукова ращональтсть), найбшьш принциповою особливктю якого вважаеться об'ектна гносеолопчна установка, прагнення максимально вилучити з процесу наукового тзнання усе, що стосуеться суб'екта, засобГв та процедур його тзнавальног' дмльносл, i абсолютна математизацм наукового мислення [22, с. 62]. На думку низки дослвдниюв, це стало одтею з основних причин того, що з цього перюду в европейськш культурГ починае домшувати принципово новий порГвняно з античтстю тип ращональносп, шший спошб тзнання.
Звичайно, математика стала ввдшравати велику роль у процеш тзнання значно ратше, ще з чашв тфагоршськог' школи [23, с. 112]. Проте навгть у Аристотеля, який зробив науку самодостатньою сферою, не "вбудованою" в шшГ сфери та види дмльносл, тзнання було головно метафГзичним осяганням свгту, яке здшснювалося насамперед шляхом побудови ввдповщних онтологш [24, с. 24]. За Аристотелем, наукове мислення - це судження, яю, з одного боку, пвдпорядковуються певним правилам, а з другого - ввдповвдають певнш онтологи [25, с. 29]. Отже, можливосл математики не розглядалися як утверсальт, а сфера ïï застосування мала певт обмеження. Зокрема, в "МетафГзищ" Аристотель вказуе на те, що "математично! точност потрГбно вимагати не для всГх предмета, а лише для нематерГальних. От чому цей спошб не пасуе для того, хто розмГрковуе про природу, адже вся природа, можна сказати, е матерГальною. А тому слвд насамперед роздивитись, що таке природа" [26, с. 98].
В штелектуальнш традици нового часу математика вже починае розглядатись як утверсальний зашб наукового тзнання свгту [27, с. 62]. Виршальною свгтоглядною передумовою цього погляду дослвдниюв щег' проблеми е усунення принципово' для аристотелГвсько' науки межГ мГж природними об'ектами природи i штучною людською дмльтстю, ïï продуктами. Зокрема, як ввдзначае В. П. Фшатов, для античного свиогляду "техтчний пристрш - штучний предмет -онтолопчно, тобто за рГвнем свого буття, виступав яюсно шшим порГвняно з природними речами. Згвдно з Аристотелем, природт речГ мають первинну форму, тодГ як речГ штучт, створет людиною, мають лише вторинну форму" [28, с. 57-58]. Для науково' сввдомосл того часу вш об'екти належали до спшьног' реальности що тдпорядковуеться единим законам тзнання, патвна
натурфшософська установка розглядаеться як едино наукова [29, с. 42-47]. У поеднант з устхами природознавства це створюе сприятлив1 умови для формування тзнавально'' традици, у якш математика стае не просто утверсальною мовою i методом, але й критер1ем науки [30, с. 9]. Проввдною вдеею цiеï традицй' стае "вдея едино! науки, що охоплюе всi сфери сутнього, "утверсально'' математики", про яку мрмли Декарт, Лейбнiц, iншi мислитвд XVII ст." [31, с. 69].
Математизацк науковоï' свiдомостi, поеднана з емтричними дослiдженнями, експериментом приводить i до уявлень про необхвдтсть точносл в науцi, а сувороï' "технолопчноГ' органiзацiï науковоï' дiяльностi [32, с. 564]. Сенс тако'' науковоï точносп дуже добре виразив Мартiн Хайдеггер, який писав: "Проте, математичне дослвдження природи не тому е точне, що його розрахунки акуратт, а розрахунки у нього повинт бути акуратт тому, що його прив'язка до свое'' предметно'' дмльносп мае риси точносп" [33, с. 44]. Взiрцем уявлення про цю точтсть i "технолопчтсть" може слугувати така характеристика ньютотвсько'' науки, яку дав Ампер. "Починати зi спостереження факпв i змiнювати, за можливостi, супутш 'м умови, супроводжуючи цю первинну роботу точними вимiрюваннями, щоб вивести загальт закони, заснованi цшковито на досввд, i, своею чергою, вивести з цих закотв незалежно ввд будь-яких припущень про природу сил, що викликають цi явища, математичне вираження цих сил, тобто вивести формулу, котра 'х представляе, - от шлях, яким йшов Ньютон" [34, с. 21].
Виражена в цьому висловлювант установка на виведення математичного вираження сил незалежно ввд будь-яких припущень щодо 'хньо'' природи добре шюструе ще одну особливють сформовано'' на той час науково'' рацюнальносп - ввдсуттсть характерних для античного тзнання метафiзичних суджень, зумовленост ознак i властивостей об'еклв вихвдними мисленими побудовами. Образно кажучи, сформована у новий час наука, на ввдмшу ввд античного тзнання "розмiрковування", стае тзнанням "дослiдження". Побудована на натуралютичному свiтоглядi шструментально'' самодостатностi тзнавально'' дiяльностi, математично'' нормативностi методу, вона набувае тих рис, якi ми нервдко сприймаемо як характеристики будь-якого ращонального пiзнання - об'ективнiсть, ввдтворюватсть, доказовiсть, точнiсть тощо. Проте щ вимоги сформувалися саме у новоевропейському "дослвдницькому пiзнаннi", яке сьогоднi i називаеться наукою: наукою як формою духовного виробництва, дмльтстю з виробництва знань. "Проект i стропсть, - ввдзначае Мартш Хайдеггер, - методика i виробництво, взаемно потребуючи одне одного, становлять суттсть новоевропейсько'' науки, роблять и дослiдженням" [35, с. 47]. За цього ввдповвдтсть науково-дослвдницько'' дiяльностi певним правилам методу розглядаеться i як принципова умова и iснування, i як гарант1я отримання об'ективного, обгрунтованого, перевiреного, тобто наукового знання. "Формування наукового знання, - стверджуе В. С. Швирьов, - передбачае певт норми i правила, дотримання яких зумовлюе особливостi науки як певного виду духовного виробництва, як деякого типу суспшьно'' сввдомост1 Якщо наука втрачае цю свою функщю, якщо вона припиняе здшснювати такого роду дмльтсть, то вона перестае бути наукою, вироджуеться у щось шше, тшьки зовт збер1гаючи статус i форму науки" [36, с. 23]. У теоретичному плат це справедливо i з урахуванням уявлень про класичний, некласичний i посткласичний етапи розвитку науки, оскшьки зв'язок наукового пзнання з цштсно-цшьовими структурами суспшьства не скасовуе "внутршньонаукового" вiдношення до методу i його правил.
Отже, сучасна наука у викладеному пiдходi може розглядатися як така дмльтсть з виробництва i оргатзаци об'ективного, достовiрного, перевiреного, обгрунтованого i т. д. знання [37, с. 189], що вторично виникае у конкретнш сощокультурнш ситуацiï, розробляе власт методи i засоби. У цьому розумшт наука визнае не усяку ращонально органiзовану пiзнавальну дмльтсть, а т1льки ту, яка здшснюеться за певними правилами, засобами i методами, що дають змогу характеризувати вироблет знання як об'ективнi, достовiрнi, такi, що пiдлягають перевiрцi, обгрунтуванню тощо.
1з викладених позицiй випливае, що будь-яка конкретна наука е такою настшьки, наскшьки задовольняе загальнi вимоги до наукового тзнання. Цим положенням керуеться у своему
самовизначенш i юриспруденцм. Зокрема, виходячи з того, що "наука - складне i багатогранне явище, особлива форма суспшьно' дмльносп людей з виробництва знання з метою передбачення подш i перетворення дшсносп", А. Черданцев пише: "Зазначене, звичайно, стосуеться i юридично' науки, яка являе собою суспшьну дкльтсть людей з виробництва наукових знань про державу i право, на основГ яких здшснюеться передбачення розвитку держави i права та доцшьна дмльтсть у державно-правовш сферГ' [38, с. 4].
У цьому ж дусГ висловлюеться В. Сирих, ввдзначаючи, що "правознавство, будучи одтею з найважливших сфер суспшьствознавства, виступае таким таю мГрою, у якш воно задовшьняе загальт вимоги, що висуваються до будь-якого наукового знання, незалежно вед його предметно' належност до фшософських, математичних, природничих чи сощальних наук" [39, с. 21-22].
За такого ставлення до правознавства лопчно вважати, що вивчення права мае здшснюватися ввдповвдно до всГх вимог, що висуваються до наукового дослвдження, i приводити до результата, що оцшюються у межах методологи науки, норм наукового знання. Проте нитшнш стан дослвджень у цш сферГ дае змогу говорити швидше про наявтсть ввдповвдних проблем, атж про можливють виявити готовГ розв'язання.
Висновки. Особливост сучасного етапу розвитку правознавства можуть бути адекватно сприйнят в межах системи процесГв сощальних i культурних змш глобального i нащонального масштабГв, що вимагае принципового розширення сфери методолопчно' рефлекси у юридичних дослвдженнях.
Це знаходить свш вираз, перш за все, у концептуальнш перебудовГ нашого правознавства. Одним Гз фундаментальних процешв розвитку вГтчизняно' юридично' науки е перехвд ввд мотстично!' методологи до фшософсько-методолопчного плюралГзму.
Отримат висновки дають змогу стверджувати, що методологм може i повинна розглядатися сьогодт як визначний, самостшний напрям юридично' науки.
Наведет судження визначають логшу подальшого дослвдження обрано' проблематики. Зокрема необхвдтсть детальтшого, тж зазвичай прийнято в нашш юридичнш лГтературГ звернення до сучасних поглядГв на розвиток науки i до основних характеристик наукового тзнання, а також до особливостей становлення юридично' науки в межах европейсько' традици права.
1. Ушаков А. А. Общее понятие методологи / А. А. Ушаков // Методология советского правоведения. Свердловск : Юрид. лит. 1978. - 289 с. 2. Дротянко Л. Г. Социокультурная детерминация фундаментальных и прикладных наук. Вопросы философии. - 2000. - № 1. -С. 91-95. 3. Степин В. С. Философия науки и техники / В. С. Степин, В. Г. Горохов, М. А. Розов. -М.: Прогресс, 1996. - 341 с. 3. Канке В. А. Основные философськие направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия / В. А. Канке. - М. : Прогресс, 2000. - 343 с. 4. Яковлев В. А. Бинарность ценностных ориентаций науки / В. А. Яковлев // Вопросы философии. - 2001. - № 12. - С. 78-84. 5. Пископпель А. А. Методология и философия в современной интеллектуальной культуре / А. А. Пископпель, В. М. Розин // Вопросы философии. - 1991. - № 2. - С. 81-85. 6. Канке В. А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия / В. А. Канке. - М. : Прогресс, 2000. - 343 с. 7. Степин В. С. Философия науки и техники / В. С. Степин, В. Г. Горохов, М. А. Розов. - М. : Прогресс, 1996. -211 с. 8. Щедровицкий Г. П. Методологический смысл оппозиции натуралистического и системодеятельного падходов / Г. П. Щедровицкий // Вапросы философии. -1991. - № 2. - С. 3-9. 9. Степин В. С. "Теоретическое знание" / В. С. Степин // Вопросы философии. - 2001. - С. 46-52. 10. Юдин Э. Г. Методология науки. Системность. Детельность / Э. Г. Юдин. - М. : Прогресс. - 248 с. 11. Пккоппель А. А. Вказ. твiр. - С. 38. 12. Выготский Л. С. 1сторический смысл психологического кризиса. Методологическое исследования / Л. С. Выготский // Собрание сочинений. - Т. 1. - М. : Наука, 1982. - 421 с. 13. Степин В. С. Вказ. твiр. С. 291; Юдин Э. Г. Методология науки. Системность. Деятельность. - М. : Прогресс. - 248 с.
14. Степин В. С. Вказ. meip. - С. 303. 15. Виготский Л. С. Исторический смысл психологического кризиса / Л. С. Виготский // Собрание сочинений e шести томах. - Т. 1. - М. : Юрид. лит, 1982. -408 с. 16. Розин В. М. Методология и философия e современной интеллектуальной культуре / В. М. Розин. - М. : Прогресс. - 1998. - 175 с. 17. Шеирее В. С. Научное познание как детельность / В. С. Шеирее. - М. : Высшая школа, 1984. - 368 с. 18. Шеирее В. С. Теоретическое и емпирическое е научном познании / В. С. Шеирее. - М. : Высшая школа, 1978. - 193 с.; Герасимое Э. Г. Научное ислледоеание/Э. Г. Герасимое. - М. : Ноеый юрист, 1972. - 115 с.; Дзюн Тосака. Теория науки. М. : Мысль. - 1983. - 286 с. 19. Фон Вригт Г. Х. Логико-философские исследоеания / Г. Х. Фон Вригт. -М. : Аспект Пресс, 1986. - 551 с. 20. Шеирее В. С. Теоретические и емпирические е научном познании /В. С. Шеирее. - М. : Высшая школа, 1978. - 235 с. 21. Лекторский В. А. Субьект, обьект, познание / В. А. Лекторский. - М.: Наука, 1980. -175 с. 22. Филатое В. П. Научное познание и мир челоеека / В. П. Филатое. - М.: Дело, 1989. - 263 с. 23. Шеирее В. С. Научное познанние как детельность / В. С. Шеирее. - М. : Высшая школа, 1984. - 368 с. 24. Розин В. М. Генезис праеа / В. М. Розин. - М. : Интерестиль, 2001. - 380 с. 25. Розин В. М. Генезис праеа / В. М. Розин. - М. : Интерестиль, 2001. - 380 с. 26. Аристотель. Метафизика. Соч. е 4 томах. - Т. 1. - М.: Юридическая литература, 1976. - 323 с. 27. Филатое В. П. Вказ. meip. -С. 62. 28. Филатое В. П. Вказ. meip. - С. 57-58. 29. Фон Вригт Г. Х. Вказ. meip. - С. 42-47. 30. Грязное Б. С. Теория и ее обьект / Б. С. Грязное, Б. С. Динин, Е. П. Никитин. - М. : Мысль, 1973. - 188 с. 31. Филатое В. П. Вказ. meip. - С. 69. 32. Гуссерль Эдмунд. Кризис ееропейских наук и трансцендентальная феноменология. - М. : Изд-ео Моск. ун-та, 2000. - 625 с. 33. Хайдеггер М. Время и бытие / М. Хайдеггер. - М.: Мысль, 1910. - 193 с. 34. Шскоппель А. А. Вказ. meip. - С. 21. 35. Хайдеггер М. Время и бытие. - М. : Мысль, 1910. - 193 с. 36. Шеирее В. С. Научное познанние как детельность. -М.: Высшая школа, 1978. - 368 с. 37. Филатое В. П. Вказ. meip. - С. 189. 38. Черданцее А. Ф. Понятие и функции юридической науки / А. Ф. Черданцее // Методология соеетского праеоеедения. -Сеердлоеськ.: Изд-ео Сеерд. ун-та, 1978. - 243 с. 39. Сырых В. М. Метод праеоеой науки / В. М. Сырых. - М. : Былина, 1980. - 512 с.
