CC BY
41
УДК 340.12: 342.5
М. С. Кельман
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащональний ушверситет '^bBÎBCb^ полггехшка", професор кафедри теори та фiлософiï права, д-р юрид. наук, професор
МЕТОДОЛОГ1ЧНА РОЗВ1ДКА ЗМ1СТУ ОБ'СКТА I ПРЕДМЕТА
ЮРИДИЧНОÏ НАУКИ
© КельманМ. С., 2015
Висвгглено методологiчну ситуащю у сучасному правознавств^ основною особливктю яко'1 е перехщ вщ мошстично'1 методологи до фiлософсько-методологiчного плюралiзму.
Ключовi слова: право, методологiя, правознавство, правова наука, фiлософiя, державнiсть.
М. С. Кельман
МЕТОДОЛОГИЧЕСКАЯ РАЗВЕДКА СМЫСЛА ОБЪЕКТА И ПРЕДМЕТА ЮРИДИЧЕСКОЙ НАУКИ
Освещена методологическая ситуация в современном правоведении, основной особеностью которой является переход от монистической методологии к философско-методологическому плюрализму.
Ключевые слова: право, методология, правоведение, правовая наука, философия, государственность.
M. S. Kelman
METHODOLOGICAL INTELLIGENCE CONTENT OBJECT AND SUBJECT OF LEGAL SCIENCE
Okreslino methodological situation in modern jurisprudence basic особливктб which a transition is from monistic methodology to philosophical-methodological to pluralism.
Key words: methodologiya, jurisprudence, philosophiya.
Методолопя e одшею з найменш розроблених галузей нашоï науки i насамперед загальноï теори права. Все це вимагае аналiзу методолопчних проблем сучасного правознавства у контекст тих змш, якi сьогоднi вщбуваються, а саме: загальносвiтового, нацiонального i "внутршньо наукового" рiвня.
Методологiя юридичноï науки розглядаеться як складне за своею структурою, внутршньо диференцiйоване багаторiвневе утворення; розкриваються сучаснi методологiчнi уявлення щодо правовоï проблематики. Особлива увага придшяеться дискусiï перспектив у сучасному право-знавствi гносеологiчного i методолопчного плюралiзму. Звернено увагу у сучасних дослiдженнях на два пiдходи методолопчно1' проблематики (генетичний, системний пiдходи).
Для сьогодшшньо1' ситуацiï характерна не вщсутнють альтернативних марксизмовi фiлософсько-методологiчних концепцiй, а стутнь дослiдницькоï активностi у цш сферi юридично1' науки. Проте розгляд методолопчних питань сьогодш набувае помггно1' поширеностi. На монографiчному рiвнi представлеш насамперед працями Д. Керiмова, А. Шабалша, А. Васильева, В. Сирих та iншими, але 1'х змют i форма зводяться до коментування розробок марксистсько1' фiлософiï. Серед вггчизняних правознавцiв цieю проблематикою займаються М. Козюбра,
П. Рабшович, О. Тихомiров та шшц методологiчна увага у цих дослщженнях вже помiтно змiщуeться у сферу цшшсно-свггоглядних аспектiв правознавства.
У сучаснш методологи науки прийнято розрiзняти об'ект i предмет науки [1, с. 47]. Така методолопчна установка виникла у Х1Х ст. на етат некласично! науково! рацiональностi, коли вщмовилися вiд ставлення до одте! з конкретних наукових теорш як до едино ютинно! i проведене "розототожнення" дослiджуваного об'екта i його "представлення" [2, с. 294] як теоретичного опису. Сутшсть И вбачаеться у тому, що "на противагу iдеаловi едино ютинно! теори, що "фотографуе" дослiджуванi об'екти, допускаеться iстиннiсть декшькох вiдмiнних одне вiд одного конкретних теоретичних опишв одше! i тае! ж реальностi, оскiльки в кожному з них може мiститися момент об'ективно-ютинного знання. Осмислюються кореляци мiж онтологiчними постулатами науки i характеристиками методу, посередництвом якого освоюеться об'ект. Через це приймаються такi типи пояснення та опису, котрi виразно мютять посилання на засоби i операци тзнавально! дiяльностi". 1накше кажучи, якщо у класичнiй рацiональностi наукова теорiя вважалась поясненням та описом реального об'екта таким, як вш юнуе насправдi, то тепер обов'язковою вимогою до науково1 теори стае обов'язковий опис, о^м об'екта, засад i засобiв И побудови. Це й приводить до гносеолопчно! конструкци, у межах яко! наукова свщомють починае виходити з вiдмiнностей об'екта науки як зовшшньо! реальностi, у фшософському сенсi цього поняття, та И теоретичного опису засобами науки як предмета. Можна сказати, що виникнення у зв'язку з цим необхщносп багатопланових дослщжень методiв наукового тзнання, постановка проблеми стввщнесення iманентних законiв об'екта i теоретичних конструкцш предмета й приводять до методологи науки у И сучасному вигляд^
Пiдкреслимо, що ця вiдмiннiсть юнуе лише як гносеолопчна установка. 1накше кажучи, розрiзнення об'екта i предмета науки слщ розумiти не як !х самостiйне, окреме iснування, а як змшу гносеологiчних уявлень, що виражаеться, зокрема, у змiнi способiв обгрунтування наукового знання, iдеалiв i норм доведення у науковому дослщженш, уявленнi про наукову iстину тощо. У гуманiтарних сферах, мабуть, найважлившим наслщком здшснено! вiдмiнностi стала можливють обгрунтувати розгляд як наукових об'екпв складнi системи, що саморозвиваються. Для правово! думки, яка розвива-лась дос як юридична догма або фiлософiя права, у зв'язку з цим виникли пщстави звернутися до тзнання права за нормами наукового дослщження, розпочати розроблення науково! теори права.
Ставлення до вiдмiннстi об'екта i предмета науки, з рiзним ступенем деталiзацil i послiдовностi знайшло вiдображення й у юридичнiй лггератур^ Так, у трактуваннi А. М. Васильева об'ектом теори держави i права "е вся сфера державно-правового життя суспiльства, тобто державно-правова надбудова загалом, а в якосп И предмета "виступае закономiрне i необхщне, загальне i суттеве у цьому об'екп" [3, с. 18].
Виразно фшсуе сво! вихiднi положення у дослщженш вiцповiдноl проблематики В. С. Нерсесянц: "Об'ект - це те, що ще тдлягае науковому вивченню за допомогою пiзнавальних засобiв i прийомiв вiдповiдноl науки. У процеш наукового вивчення вихiднi емпiричнi знання про об'ект доповнюються теоретичними знаннями, тобто системою понять про основш суттевi властивостi, ознаки i характеристики дослщжуваного об'екта, про закономiрностi його генезису, функцю-нування та розвитку. Наукове (теоретичне) тзнання тим самим являе собою творчий процес глибинного осягнення дослщжуваного об'екта у мисленш, у свщомосп його мисленневого образу (модел^ у виглядi певно! системи понять про суттевi властивостi цього об'екта.
Щ знайденi сутнiснi властивосп об'екта (у !х понятiйному вираженш) i е предметом вiдповiдноl науки" [4, с. 58].
Грунтовний аналiз питання у контекстi проблем структури загально! теорil права здiйснив В. А. Козлов. З цих позицш для автора принципово, що "об'ект, його окремi сторони i властивосп не входять у систему науки. Поняття i речення, що описують реальний об'ект, його властивосп, зв'язки i вiдношення, закони його розвитку i функцiонування складають невiд'емну частину науки. У процеш пiзнання формуеться предмет науки, котрий постае у виглядi iдеалiзованого об'екта науки, його теоретично! моделГ' [5, с. 15].
Роздуми В. М. Сирих привели дослщника до переконання у виправданосп розгляду предмета загально! теори держави i права як "системи загальних закономiрностей права як тотального цшого, а також соцюлопчних, економiчних, полггичних та iнших закономiрностей, котрi впливають на дда
i розвиток права, його закономiрностей, i систему закономiрностей пiзнання предмета ще! науки" [6, с. 93]. Об'ектом же "загально! теори права i iнших галузей правознавства", на думку автора, е "право, правова полггика, а також сощально-полггична та шша (неюридична) практика у тiй частиш, в якiй вона зумовлюе формування i розвиток правових явищ i процешв" [7, с. 113].
Анашз найпоширенiших у юридичнiй лiтературi поглядш на це питання показуе, що увагу дослiдникiв в частинi об'екта i предмета правознавства привертають переважно засади !х вiдмiнностей i визначення понять. Пiдкреслимо, що теоретичне обговорення понять предмета та об'екта юридично! науки в категорiях "закон", "реальнють", "дшсшсть", визначення понять тощо не входить у предмет цього дослщження. Метою статп е вирiшення питань, що перебувають у межах виявлення методо-логiчних сенсiв розрiзнення предмета i об'екта правознавства. Тому питання змюту предмета юриспруденции його структури, характеристики об'екта юридично! науки тощо будуть надалi розгля-датися лише иею мiрою, якою це необхщно для методологiчного вщношення до проблеми. Необхщ-нiсть i актуальнiсть таких розробок сумнiвiв не викликають. Проте нормативна iнтерпретацiя загальнометодологiчних конструкцiй у матерiалi юридичних дослiджень, що будуеться на вiдношеннi до методологи правознавства як до окремого випадку методологи науки, повинна поеднуватися з розглядом !хиього виправдання щодо традицiйних особливостей юриспруденции Один з напрямюв таких дослщжень, на наш погляд, i полягае у зверненнi до методолопчних змюта вiдмiнностей об'екта i предмета юридично! науки.
Для оргашзаци подальших роздумiв щодо наслiдкiв ототожнення або вщмшностей об'екта i предмета юридично! науки зручно спростити проблему до граничних засад i подати як два погляди на питання. Тодi сутнють першого з них полягатиме у тому, що предмет науки права розглядаеться в "об'ектному вщношенш", тобто як "об'ективна реальнiсть", яка юнуе поза науковим знанням i не залежить вiд засад i методiв наукового дослiдження [8, с. 3]. З цього погляду наукове тзнання мислиться як безпосередне вщношення об'екта до дослiдника, в котрому i формуеться знання про об'ект. Тому предмет правознавства тут постае як сама, дана у спогляданш, реальнють права ("правовi явища"), його iманентнi властивостi, закономiрностi виникнення, функщонування i розвитку. Неважко помiтити, що така позищя являе собою значною мiрою реалiзацiю натуралютич-но! гносеолопчно! моделi, що панувала до Х1Х ст. у класичнiй науковiй ращональносп, котрiй "властива тенденцiя так звано! "фшософи тотожностi", "тотожностi мислення та буття". У цьому сенсi, ставлячись до свого предмету як до правових явищ, що перебувають поза юридичним знанням, об'ективних закономiрностей права, правова наука повинна розглядати уявлення про правову реальнють як тотожш цш реальносп [9, с. 23]. Такий (натуралютичний) погляд на об'ект будуеться на прийнятп положення про юнування деяко! системи знань, "вихщш положення яко! уявляються абсолютно безстрними i виступають як очевиднi факти само! дшсносп" [10, с. 77]. Постулювання таких вихщних положень i дае змогу трактувати предмет науки як об'ективну реальнють (закони об'ективно! реальносп), а отримуване у дослщженш знання - розглядати, абстрагуючись вщ умов та засобiв його продукування, тобто в установщ, що об'ект дослщження е таким самим, якими е нашi знання про нього. З цього натуралютичного погляду засади для вщмшностей об'екта i предмета науки i змюту тако! вщмшносп вiдсутнiй. У правознавствi така схема мiркувань i нинi зберiгаеться як актуальна, а у галузевих науках - як домшуюча."Оскшьки норми цившьного права втiленi у численних актах цившьного законодавства, останнi також входять у предмет науки цившьного права" [11, с. 47]. Безсумшвш плюси цього пщходу з позицш позитивно! юриспруденци полягають у вiдповiдностi юридичного дослiдження iдеаловi об'ективностi, у природному забезпеченш погодженостi наукового знання, усуненш суперечностей мгж рiзними його сферами вже завдяки пiзнанню закошв самого об'екта, що вiдповiдае як постулатам тривалий час панiвно! у нас версп матерiалiзму, так i традицiйним уявленням про природу права [12, с. 49].
Для протилежно! позици принциповою е вимога розрiзняти об'ект, який пiзнаеться, як i предмет науки, - як створювану певними дослщницькими засобами теоретичну модель ще! реальностi. З цього погляду предмет - "це реальнють, створена самою наукою, що юнуе лише постшьки, оскшьки е знання про об'ект" [13, с. 124]. Так, обгрунтовуючи необхщнють вщмшносп об'екта i предмета загально! теорi! права, В. А. Козлов зазначае: "Кожний складний об'ект мае сутносп рiзного порядку, що характеризують всебiчно його, багатомаштш зв'язки i вiдношення, i кожна наука дослщжуе свою власну сутнють, що й робить !! вщносно самостiйною. Тому один i той
самий об'ект вивчаеться рiзними науками, кожна з котрих фшсуе в свош системi знань специфiчний предмет. Однак об'ективна орiентацiя, трактовка предмета як системи об'ективних закошв приводить до абстрагування вщ дiяльностi суб'екта тзнання i до ототожнення законiв науки i законiв реально! дшсносп" [14, с. 21]. У такому розумшш об'ект юридично! науки "юнуе", а предмет формуеться у процес тзнавально! дiяльностi правознавцiв залежно вiд тих чи шших свiтоглядних уявлень, гносеолопчних установок i дослiдницьких засобiв.
Вщ прийняття одного з цих поглядiв нерiдко залежить трактування обговорюваних питань, розумшня конкретних проблем правознавства, пщходи до ïx вирiшення. Зокрема точне наслщу-вання першого вимагае абстрагуватися вщ умов, цiлей та засобiв наукового пiзнання права, що не лише мiнiмiзуе можливостi критики засад отриманого знання, змушуе приймати "на вiру" його предметну репрезентативнiсть [15, с. 28], але й фактично зшмае питання про самостiйнiсть методолопчних дослiджень у межах юридичноï науки. Для другого - дослщницью засоби залежать вщ гносеологiчноï установки, характеру соцiокультурноï ситуацiï, можуть створюватися шляхом методолопчного конструювання, а отже, цiльовi методологiчнi дослiдження i розробки е умовою побудови розгорнутого предмета правознавства i вщповщного забезпечення найбiльш повного тзнання права. Крiм того, оскшьки наукове дослiдження права, правових явищ здiйснюеться певними, властивими юриспруденцiï засобами i методами, оцшити адекватнiсть теоретичних конструкцш правово1' реальностi (i вщповщно iстиннiсть юридичного знання) е можливим настшьки, наскiльки характер i особливосп застосовуваних методiв дослiдження виявляються у процес опису i пояснення дослщжуваних об'ектiв. Це означае, що у цш установцi фiлософськi методологiчнi розробки вже не можуть прийматися "за замовчуванням" i розглядаються як достатня умова для науково1' обrрунтованостi правових теорш, а методолопя повинна розглядатися як фундаментальна сфера юридично1' науки.Тут доречно згадати, що серед методолопв науки юнуе думка, що фiлософiя покликана давати тшьки дефiнiцiю ютини, а проблема ïï критерiïв повинна виршуватися винятково конкретними науками [16, с. 64].
Наслщки обрання одше1" з цих установок виявляються i в дискушях правознавцiв з конкретних питань юридично1' науки. Прикладом можуть послужити розбiжностi розумiння наукового факту як фрагмента реально1' дiйсностi i наукового факту як форми знання про цю дшснють. Так, позищя дослiдникiв, що наполягають на включення у склад правознавства наукових факпв як фрагментiв реально1' дiйсностi [17, с. 25], може бути стввщнесена з онтолопчною установкою на ототожнення об'екта i предмета правознавства, що веде до його натуралютичного розумшня. Критикуючи цю позищю, А. Ф. Черданцев розглядае науковi факти, як таю, що складають емтричний базис науки, не самi "реальт факти", тобто фрагменти реально1' дiйсностi, а форми достовiрниx знань про цю дшснють, тобто по суп теоретичш конструкцiï реально1' дiйсностi [18, с. 77]. Бшьше того, А. Ф. Черданцев не тшьки розрiзняе факт як подда реально1' дiйсностi i науковий факт як форму знання, але й ставить проблему знакового юнування наукового факту, мови юридично1' науки. Тим самим автор щодо ще1" проблеми без спещального обговорення, фактично користуеться конструкщею вiдмiнностi об'екта i предмета юридично1' науки [19, с. 15].
У ширшому контексп вiдмiнностi об'екта i предмета юриспруденцп полягають, наприклад, у тому, що правова система, правовий статус, правовщносини, правозастосування, типи правового регулювання, правосвщомють тощо повиннi розглядатися як теоретичш конструкци, що входять до предмета юридично1' науки, яю створюються пщ час наукового пiзнання з приводу вщповщних соцiальниx реалiй i вщповщними методами. Тому, оперуючи у процеш наукового досл1дження цими поняттями, ми перебуваемо у межах предмета юридично1' науки, оскiльки правила такого оперування задаються не дослiджуваною дiйснiстю, а методом науки. Це виникло в теоретичнш юриспруденцiï не сьогоднi. "Встановлена у межах спостереження однотипнiсть вщносин м1ж явищами носить назву емпричного закону i протиставляеться закону у науковому сенЫ, або математичному, тобто необхщному вiдношенню м1ж явищами". "Часто закони у тому вигщщ, в якому вони фшсуються в наущ, проектуються на об'ективну реальнiсть, тобто и властивостi, якi притаманнi закону як феномену тзнання, мехатчно переносяться на об'ективнi закони. Для виршення проблеми визначення предмету важливо те, що теорiя в1дображае дiйснiсть, формулюючи закони не вщносно емпiричниx даних
об'екпв, а вщносно абстрактних (теоретичних) об'екпв, ïx систем. 1ншими словами, теорiя мае сво1'м безпосереднiм предметом системи абстрактних об'екпв" [20, с. 29]. Отже, формульованi правознавцями в процес юридичних дослiджень твердження про факти правово1' дiйсностi е справедливими саме у предмет науки, а ïxre спiввiднесення з об'ектом дослщження як правовою реальшстю, ïx неонтологiчна штерпретащя - це окрема проблема. Таке розумшня дае право стверджувати, що не можна ототож-нювати формульоваш юридичною наукою закони правового регулювання з правовою реальнiстю, так само як i поширювати висновки наукових дослщжень безпосередньо на юридичну практику, оскшьки правознавство мае справу з правовою реальшстю опосередковано, через свш предмет, який поеднуе об'ект i засоби його дослщження. При цьому можна вважати, що закони об'екта i конструкци предмета науки перебувають, з методолопчного погляду у вщношеннях не тотожиосп, а пiзнавальноï вщпо-вiдностi. Звщси у правовому дослщженш невщворотно актуалiзуються проблеми способiв обгрунту-вання, доказовостi критерiïв iстинностi наукового юридичного знання тощо.
Висновки. Особливосп сучасного етапу розвитку правознавства можуть бути адекватно сприйнят в межах системи процешв соцiальниx i культурних змiн глобального i нацiонального масштабiв, що вимагае принципового розширення сфери методолопчно1' рефлексiï у юридичних дослщженнях.
Це знаходить свое вираження насамперед у концептуальнш перебудовi нашого правознавства. Одним з фундаментальних процешв розвитку вггчизняно1' юридично1' науки е перехщ вiд монiстичноï методологiï до фшософсько-методолопчного плюралiзму.
Отриманi висновки дозволяють стверджувати, що методолопя може i повинна розглядатися сьогодш як визначний, самостшний напрям юридично1' науки.
Наведеш судження визначають логiку подальшого дослщження обрано1' проблематики. Зокрема необxiднiсть бшьш детального, анiж звичайно прийнято в нашш юридичнiй лiтературi, звернення до сучасних поглядiв на розвиток науки i до основних характеристик наукового тзнання, а також до особливостей становлення юридично1' науки в межах европейсько1' традици права.
1. В. А. Субъект, объект, познание / В. А. Лекторский. - М. : Наука , 1980. 2. Степин В. С. Теоретическое знание: Структура, историческая эволюция / В. С. Степин. - М. : Прогресс-Традиция, 2000. - 743 с. 3. Васильев А. М. Правовые категории: методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А. М. Васильев. - М.: Юридическая литература, 1976. - 264 с. 4. Нерсесянц В. С. Философия права: учебник для вузов / В. С. Нерсесянц. - М. : ИНФРА.М-Норма, 1997. - 647 с. 5. Козлов В. А. Проблемы предмета и методологии общей теории права / В. А. Козлов. - Л.: Зерцало, 1989. - 276 с. 6. Сырых В. М. Логические основание общей теории права / В. М. Сырых //Юстицинформ. - В 2 т. - Т. 1. : Элементный состав. - М., 2000. - 528 с. 7. Сырых В. М. Вказ. тв1р. 8. Денисов А. И. Методологические проблемы теории государства и права / А. И. Денисов. -М.: Изд-во. Моск. ун-та, 1975. - 118 с. 9. Шсселъ М. А. Философский синтез А.Н. Уайтхеда / М. А. Шсселъ // Уайтхед А. Н. Избранные работы по философии. - М. : Госюрисдат, 1990. - 199 с. 10. Юдин Е. Г. Методология науки. Системность. Деятельность / Е. Г. Юдин. - Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1985. - 207 с. 11. Ромовська З. В. Рух цивыьних в1дносин. Правочини / З. В. Ромовська // Украгнське цивыьне право: Загальна частина. Академ1чний курс. - К.: Атт1ка, 2005. - С. 324-423. 12. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) / Д. А. Керимов. -М. : Аванта + , 2000. - 560 с. 13. Юдин Е. Г. Вказ. тв1р. 14. Козлов В. А. Вказ. тв1р. 15. Юдин Е. Г. Вказ. тв1р. 16. Чудинов Е. М. Природа научной истины / Е. М. Чудинов. - М. : Новий юрист, 1977. - 311 с. 17. Науково-практичний коментар Господарського кодексу Украгни // за ред. В. К. Мамутова. - К. : Юр1нком 1нтер, 2004. - 688 с. 18. Черданцев А. Ф. Логико-языковые феномены / А. Ф. Черданцев. - М. : Дело, 1997. - 120 с. 19. Никитченко В. С. Сущность и явление в соотношении с другими категориями /
B. С. Никитченко. - Ташкент, 1982. - 239 с. 20. Дшстрянський С. Загальна наука права i пол1тики /
C. Дтстрянський. - Т. 1. - Прага, 1923. - 397 с.
