CC BY
18
УДК 340.12:347.218.3.005
Н. П. Осипова, доктор фшософських наук, професор
СОЦ1АЛЬНЕ I ПРАВОВЕ У СИСТЕМ1 ПРИВАТНО1 ВЛАСНОСТ1: МЕТОДОЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ
Проаналiзовано взаемодт соцiального i правового як передумову реального забезпечен-ня права приватноI власностi i шлях до розв 'язання суперечностей, пов 'язаних iз нею. Критично розглянуто тдходи до права приватноI власностi з позицп абстрактних iдей справедливостi iрiвностi, а такожзроблено спробуметодалоачно обгрунтувати наявнкть реального кнування i необхiднiсть використання такого регулятивного мехатзму стосов-но приватноI власностi, який оргатчно поеднуе в собi правовi i соцiальнi аспекти впливу.
Ключовi слова: регулятивт вiдносини, правовi норми, права особистостi, право приватноI власностi, приватш ттереси.
Актуальтсть проблеми. Право приватно! власносп як суспшьне явище становить форму закршлення i впровадження в суспшьну практику встанов-лених або санкщонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведшки, яш, по-перше, спрямоваш на врегулювання i взаемоузгодження ввдносин, що стосуються реалiзацi! загально! волi сустльства i прав приват -них власнишв; по-друге, забезпечуються цiлеспрямованою дiяльнiстю дер-жави. З такого пвдходу до права приватно! власностi випливае висновок про юнування у ньому таких сторiн, як1 перебувають мiж собою одночасно в пев-нш суперечностi i взаемнiй узгодженостi, але саме така його специфiка надае йому життевостi i дiевостi. Ця проблема знову i знову постае на кожному еташ розвитку сустльства, особливо в його переломш моменти. Для Укра!ни утвердження i повна лептишзащя приватно! власностi е одним iз таких пи-тань, ввд яких залежать i подальший розвиток сустльства, i соцiальна ефек-тившсть права. Першим кроком у його науковому вирiшеннi е встановлення характеру взаемоди соцiального i правового в системi приватно! власностi.
Аналгз наукових джерел / публгкацш. Питания сощального i правового в системi приватно! власносп стали розроблятися з моменту становлення поглядiв щодо нерозривностi сощального i правового в регулятивнiй системi суспiльства. Головним напрямом такого розроблення в сучаснiй Укра!нi, зва-жаючи на траисформацiйнi процеси, що ввдбуваються в нiй, е наукове опану-вання шляхiв реалiзацi! конституцiйних вимог щодо недоторканносп i шлях1в реалiзацi! приватно! власностi. Курс на здшснення правово! реформи виявив недостатню розроблешсть багатьох аспектiв спiввiдношення соцiального i правового стосовно приватно! власностi.
Метою статт1 е аналiз приватно! власносп з позицiй едностi сощаль-ного i правового в нiй та виявлення на данiй основi засад структурно! побу-дови механiзму регулювання цiе! власностi.
106 © Осипова Н. П., 2010
Зважаючи на юторичний характер права, держави i ввдповвдно права приватно! власносп, постшно виникае необхiднiсть узгодження його об'екгивного (сощального) i доктринального аспектiв. Кунцева спрямовашсть такого узгодження полягае в тому, аби постшно забезпечувати за допомогою правово! системи можливiсть регулювання реально iснуючих суспiльних вiдносин, пов'язаних iз приватною власнiстю. У такому контекст питання про взаемну адекватшсть об'ективного i доктринального в правовш системi набувае фор-ми питання про ввдповвдшсть правово! системи як тако! об'ективно iснуючим сощально-екожмчним реалiям. У пiдходi до ще! проблеми сучасна сощально-правова думка подметься на прихильникiв «концептуально!» i «функцю-нально!» юриспруденцi! [1, с. 220].
Першi виходять з того, що право не е сукупнiстю лише пов'язаних мтж собою концепцш i норм. Стверджувати протилежне означае вщмовитися ввд викорис-тання права для досягнення значущих соцiальних цiлей. Тльки в разi визнання того, що юридична iнгерпретацiя е творчою даяльнютю, яка неминуче реагуе на сощальш запити i тиски, можна спрямовувати i контролювати цю творчу дяль-нiсть i поставити и служити визначальним сусшльним функцям.
На думку других, право здшснюеться в сощальному контекстi i може бути зрозумшим лише в ньому, а ввдповвдно з цим воно постае не тшьки як статич-ний набiр норм, а перш за все як сощально зумовлений дiяльнiсний процес.
Незважаючи на розбiжностi, обидва шдходи виходять з того, що право е процесом створення, тлумачення i застосування соцiальних норм з юридич-но обов'язковою силою !х ди, тобто таких, що забезпеченi правовою санкщею полiтично органiзованого суспiльства.
Межа та стввщношення суб'ективного i об'ективного у сощальних нормах обумовленi людською особиспстю, тим, що неминучiсть певного порядку в сус-пiльствi втшюеться в людиш. При цьому вона повинна не розчинятися в сво!й функцi!, а мати можливiсть вибору, осшльки нiколи немае одного i остаточного порядку iснування. У той же час, хоча воля людини виявляеться ввдповвдно Г! сутностi i виступае головною iнстанцiею и буття, дiйснiстю вона стае все ж у рамках едносп вол1 вйх людей i самоствердження людини у межах ще! еднос-тi. Саме така загальна воля в и реальнiй формi i поеднаннi з волею шдив1дуаль-ною визначае долю особистосп, яка нiколи не може бути опанована лише прагненнями окремого iндивiда [2, с. 338-339]. 1з цього випливае, що поняття вол1 е суб'ективним за своею основою, але в той же час об'ективним за наслвд-ками свое! ди. Справдi, воля, яка не мае свого об'екта i не надае дiйсних змiн в його статуй або сташ, не е дшсною волею [2, с. 103, 108].
У контексп викладеного право приватно! власносп е сощально зумовленим i активним виявом сввдомо! вол1 суб'екпв права, якими виступають як окремi особистостi, так i загальна воля в уйх и виявах. Для виникнення ж правово! норми, що впорядковуе вщносини мгж цими суб'ектами, необхвдне iснування
реальних факпв i реальних вщносин. Причому таких, що потребують саме правового захисту. Пiсля фгксацц в правовiй формi реальнi ввдносини власностi виступають уже як наслвдок застосування права. Саме тому iз вщносинами влас-ностi люди зуст^чаються у повсякденному жигтi як iз правовими нормами.
Зовнiшня незбiжнiсть правово! норми i соцiально-економiчного змiсту в сприйнятп конкретних виявiв власностi е причиною того, що найскладш-шою i теоретичною, i практичною проблемою у пiдходi до власностi е питання про розмежування !! правового i соцiально-економiчного аспектiв. Змiшу-вання !х, пiдмiна правового соцiально-економiчним або навпаки е досить типовою помилкою i законодавцiв, i правознавщв-практишв в !х ставленнi до власносп. Методолопчними передумовами подолання i ще! труднощi, i пов'язаних iз нею помилок е дв^ Це, по-перше, вияв такого субстанцюналь-ного змюту поняття власностi, який об'еднував би обидва и аспекти; по-друге, виршення питання про субординацш !х структурних ланок.
У сво!й найбiльш глибокш основi право завжди виступае як система санк-цiонованих державою регулятивних вщносин мiж людьми. Але особа людини е ушкальним явищем, i це виявляеться як у тому, що в нш втiлюються природ-не, соцiальне i духовне, так i в тому, що все це виступае як щось цшьне, нероз-ривне. Незважаючи на рiзнi, iнодi протилежнi погляди на людину, жодна фшо-софська, соцiологiчна або правова теч1я, починаючи з Платона, не шддае сум-нiву цшснють людини як !Т фундаментальну особливють [4]. У той же час ця цiлiснiсть не е абстрактною. У кожнш сферi людського буття вона виявляеться по-особливому, в економiчнiй сферi, наприклад, це виявляеться через родовi ознаки працi. Що ж стосуеться права, то тут формою такого вияву е воля людини i забезпечення передумов !! реалiзацi! в рiзних соцiально-економiчних ситуац1ях i за нормами, передбаченими державою. Повною мiрою такий аспект тдходу стосуеться i власностi. Привласнення — це не що шше, як проголо-шення панування конкретно! людсько! волi над рiччю. Критерiем цього привласнення е привнесення до речi тако! соцiально! цiлi и iснування i викорис-тання, яка випливае iз вол1 власника. Первюш ж якостi само! речi у цьому разi е об'ективною передумовою реалiзацi! зазначено! волi. Таким чином, воля власника надае якостям речей сощально рухомого, релятивного (ввдносного) характеру. Незважаючи на те, що щ якосп як породження вол1 власника мають соцiальну природу, !х визнання повинно мати легiтимну правову форму.
Ввдповвдно з цим iснуе зафшсоване державою визнання за особистiстю права виявити через речi свою волю як сощальну реальнiсть. А оскшьки воля конкретно! особистостi завжди повинна об'ективiзуватися, то реальною формою ще! волi i виступае власшсть. 1з цього випливае, що будь-яка власнiсть, з якою пов'язана конкретна особиспсть, мае бути втiленням i !! конкретно!, тобто приватно!, вол^ Саме у цьому полягае субстанцюнальна необхiднiсть приватно! власностi або наявносп !! рис чи елементiв у шших формах влас-
носп. Будь-яш речi можуть стати власнiстю тому, що людина мае волю i ця воля реалiзуеться саме через речi. Втвдити свою волю у рiч або зробити рiч носiем свое! волi — це i е перша засада виникнення приватно! власносп. Другою засадою виступае визнання цiе! волi iншими людьми i закрiпления !! державою [3, с. 101, 109].
Оскшьки наявнiсть волi i необхвдшсть !! втiления е атрибутивною ознакою особистостi, а вияв Г! у зовшшшх речах — законом людського iснуваиия та да-яльностi [5, с. 41-48], то через власшсть реалiзуеться особиста воля конкретних людей. Це означае, що через будь-яку форму власносп завжди реалiзуеться приватний iнтерес як рушiйна сила вол^ Сама ж власнiсть набувае реальносп, коли вона або втiлюе ввдокремлено, або об'еднуе приватний iнтерес, але нiколи не перекреслюе його. Тому навиъ загальна власнiсть стае життевою лише за умови можливостi виходу iз не! будь-якого !! учасника. Саме за допомогою цiе! фундаментально! риси власносп можна з'ясувати той факт, що пашвними формами сумюно! власностi стали рiзновиди !! акцюнування i сумiсне володшня, наприклад землею, спочатку базувалося на принцип паювання з правом реального видшення цього паю i надаииям можливосп користуватися правом на цей пай як приватною власшстю, тобто продавати його, дарувати, вносити заставу, одержувати на нього певну частку прибутку тощо [6, ст. 25].
Виходячи iз принципу автономностi волi особистосп, спiльнiсть майна, в як1й повшстю усунуто риси приватно! власностi, можна розглядати як таку, що ^норуе вольовий характер соцiально! природи власносп, i тому iсторично приречену.
Разом з тим предмет власносп, його об'ективш якосп не е чимось пасив-ним стосовно форм привласнення. Наприклад, користування стихiйними силами природи, тобто такими, яш не пiдвладнi волi або бажанням людей i в той же час визначають !х долю, не може бути предметом виключно приватного володшня. Приватний характер сощально! волi людей в цьому разi ви-являеться у приватнiй природi володiния матерiальними та iншими засобами, призначеними для опанування цими силами. Саме ця обставина зумовлюе необхвдшсть особливих правових механiзмiв для узгодження приватного i суспiльного моменпв ввдносно того, що стосуеться володшня землею, ко -ристування природними ресурсами, регулювання екологiчних умов життя сустльства. Наприклад, аграрш закони, починаючи з !х застосування у рим-ському правi i до наших дшв, ввдбивають боротьбу i необхвдшсть узгодження приватного i суспiльного аспекпв щодо власностi на землю.
Необхвдшсть користування стихшними силами природи не е единим ви-падком консенсусу приватного i суспiльного аспектiв власносп. Фундамен-тальнi умови iснуваиня якихось сощальних iнститутiв чи спiльнот (держави, сшьських громад тощо) можуть iнодi вимагати п^дпорядкування умов i прин-ципiв приватно! власностi вимогам бшьш високих сфер, н1ж приватнi штереси.
Але таю винятки iз загальних правил, по-перше, не можуть бути випадкови-ми, побудованими на сощальному его!змi чи свавiллi, а по-друге, подiбнi винятки може робити лише держава — на певних правових засадах, а !х основою мае бути лише таке лептимно визначене суспiльне благо, якого не можна досягти без них.
Фактичш вiдхилення вiд приватного принципу власносп, тобто вщ реального втшення соцiально! волi особистостi, в суспшьному життi не обме-жуються зазначеними випадками i часто е суто суб'ективними за своею природою. Не маючи субстанцюнального виправдання у самому понятп власносп, подiбнi суб'ективнi вiдхилення частiше за все пояснюються вимогами справедливостi i тим, що порiвняно з цими вимогами приватш iнтереси i дь яння е нiбито чимось другорядним. В умовах природних i сощальних вщ-мiнностей мiж людьми формою реалiзацi! вимог справедливостi, яка могла б виправдати обмеження або навиъ лiквiдацiю приватно! власностi, прибiч-ники справедливостi оголошують рiвнiсть [7, с. 214-235]. Але рiвнiсть у сфе-рi ввдносин власностi е не бшьш нгж абстракцiею.
Стосовно приватно! власносп це випливае iз самого и поняття як уречев-лено! i соцiально значущо! волi окремих особистостей, що санкцiонована державою. Про це саме сввдчить i сустльна практика, осильки саме в нш ста-ють реалънiстю безмежно рiзноманiтнi вiдмiнностi мгж людьми — як уже ю-нуючi соцiалънi, так i потенцiйнi, пов'язанi з такими особистими якостями, як1 в юнцевому резулътатi знову приводять до майново! нерiвносгi. До цих якостей належать працьовитють, потяг до знань i здатнiсть оволодiти ними, винахвдли-вють i пiдприемливiсть тощо. Особливо наочно абстрактний характер вимог рiвностi виявляеться у сферi ввдносин власностi на землю. Подабш вимоги ввд-бивають тут благi побажання. Що ж стосуеться реальносл, то до юнуючих можливостей привласнення земл1 тут обов'язково додаеться нерiвнiсть суто шливадуальних особливостей можливих власник1в, а саме ц особливосп у фак-тичнiй реал1заци власностi на землю мають виршальне значения.
Розумна справедливiсть стосовно власносп, що i е метою права, полягае в тому, що особиспсть, по-перше, мае належну !й власнють, а по-друге, !й на-дано можливють втiлювати через привласнення i користування власнiстю суб'ективнi цiлi, потреби, таланти, а також реал1зовувати вимоги зовшшшх обставин. Питання ж про те, чим володiе власник i наск1льки велике його во-лодшня, що так хвилюе прихильник1в рiвностi, з точки зору зазначеного принципу стосуеться зовшшшх, жда випадкових обставин, якi по-рiзному виявля-ються щодо рiзних суб'ектiв власност1 i не можуть визначати сам принцип.
Отже, правове забезпечення справедливостi як сощального принципу в сферi вщносин власностi може полягати у встановленш державою таких норм, як1: а) надають беззастережиi, на погляд власника, можливосп реалiза-цi! його вол1 i перетворення власностi як уречевлено! волi на фактичне воло-дшня; б) конституюють такi в^дносини мiж особистостями як власниками,
при яких власшсть одного переходить у власшсть iншого шляхом формуван-ня !х спiльно! волi i збереження прав кожного iз них, тобто шляхом договору. Останне положення мае надзвичайно велике значення з правово! точки зору, оскшьки воно дае ввдповвдь щодо характеру одше! з найважливiших субстан-щональних характеристик приватно! власностi — способу !! вiдчужения.
Право приватно! власносп е не тiльки явищем, а й процесом [3, с. 110111], протiкання якого потребуе певного сощально доцiльного механiзму правового регулювання. Ця вимога е однiею iз найбiльш фундаментальних, адже саме вщ !! реалiзацi! залежить не тшьки ефективнiсть, а й реальнiсть правового регулювання суспшьних ввдносин, пов'язаних iз приватною влас-нiстю. Таким чином, розумшня цього мехаиiзму та його впливу на всю регу-лятивну систему приватно! власностi е одшею з ключових ланок наукового тдходу до !! правового регулювання.
Оскшьки йдеться про правовий мехаиiзм, то це означае, що вш мае не просто регулятивш, а й владш функцi!. У зв'язку з цим виникае запитання: чому люди погоджуються з правовим регулюванням такого болючого аспекту свого буття, як приватна власшсть, i намагаються надати сво!м д1ям щодо не! правового, легитимного характеру? Вiдповiдь на це запитання криеться, на наш погляд, у функщональнш структурi зазначеного мехашзму.
Якщо мехаиiзм регулювання ввдносин приватно! власносп розглядати не з точки зору формального фасаду, а з огляду на його сощально-економчний змют та ефективнiсть, то вш повинен мати принаймнi так! функщональш ланки.
По-перше, першою ланкою мусить бути така, яку можна було б назвати джерелом, що надае цьому мехаиiзму соцiально! енергi!, штовхае людей на певш ди i веде до погодження з д!ями шших особистостей. Таким джерелом е приватш штереси, як1 внаслвдок взаемодп ведуть до такого !х правового оформлення, що воно стае сприйнятливим як для окремих особистостей, так ! для суспшьства в цшому.
Другою ланкою виступае, образно кажучи, «робочий орган», завдяки якому правов! норми щодо приватно! власносп вплюються в життя. Вш мае досить складну структуру, безпосередшм ноаем його функцш е спещально визначеш фах!вщ, що формулюють щ норми в межах законодавчо! гшки влади, а також п, хто владними засобами впроваджуе щ норми в життя. Якщо правове розглядати у нерозривнш едносп з сощально-економ!чним, то ефек-тивнють ще! ланки мехашзму залежить також ввд тих, на кого його розрахо-вано. Саме вони сво!м втручаииям, яке породжуеться !х штересами, створю-ють те сощально-економ!чне шдгрунтя, без якого формальш вимоги права перестають д1яти ! набувають !люзорного характеру. З цього, кр!м усього ш-шого, випливае, що мехашзм правового регулювання власносп, аби мати ефективний сощальний потенщал, повинен виходити не тшьки з принципу обов'язковосп визнання його дш, а й також !з вимоги адекватносп самого мехашзму штересам приватних власник1в.
Стльноту приватних власнишв з тими !х економчними штересами, як1 ви-ступають у певнiй правовш форм^ можна розглядати як третю ланку сощально-го механiзму приватно! власносп. Ця ланка пов'язуе в едине цiле першу i другу ланки, а отже, цементуе весь мехатзм. Зазначена обставина мае фундаментальне значення, особливо коли йдеться про вдосконалення системи правового регулю-вання вщносин приватно! власностi або щдвищення и ефективносп.
Особливiстю функцiонально!' системи соцiального механiзму правового регулювання приватно! власносп е те, що характер i стан кожно! !! ланки в кожну конкретну мить обумовленi об'ективними сощальними вiдносинами. Це означае, що сощальний аспект регулювання втiлюе в ^6i змiст дiяльностi цього мехашзму, а норми права — його форму. Ця обставина мае надзвичай-но велике значення для процесу створення норм права i забезпечення !х життевосп та дiевостi. Повчальною щодо цього е система правово! творчостi римського права. Наприклад, джерелом римського приватного права була сукупшсть ршень конкретних казусiв, на пiдставi яких згодом формулюва-лися i стверджувалися як закони певнi правовi принципи. Тобто тут надзви-чайно велика роль надавалася узагальненню вимог життя, соцiальних вимог, з якими повиннi були рахуватися конкретнi юридичш формули. Саме тому, на наш погляд, багато як1 юридичнi вирази i формули римського права, що сто-суються регулювання ввдносин приватно! власносп, пережили столiття. До цього можна додати, що англо-американське загальне право (common law) також значною мiрою базуеться на рiшеннях щодо конкретних справ i пере-творенш цих рiшень у загально визнаш норми.
Висновок. Права особистостi i приватне право на речi та iншi соцiальнi цiнностi мають загальну основу. Це слад розумiти так, що, з одного боку, осо-биспсть мае право на власнють, а з другого — приватна власнють та володiн-ня нею стають об'ектом правового регулювання лише стосовно сощально визначених певних особистостей або !х спiльнот. Саме щ два аспекти в !х едносп i створюють субстанцiональний змiст поняття приватно! власностi. Хоча зазначенi аспекти на практищ можуть втiлюватися в рiзних правових актах, це не впливае на !х фундаментальне значення, осшльки вони втiлюють-ся через специфiчний механiзм регулювання приватно! власносп, в якому взаемодiють особистостi, що е одночасно i соцiальними, i правовими суб'ектами. Наявнiсть такого мехашзму сввдчить про те, що правове вiдбиття вiдносин приватно! власностi — надзвичайно складна рiч i що це поняття е одним iз об'еднуючих соцiальних моментiв усiх ланок в системi права.
Л1ТЕРАТУРА
1. Мейхью Леон. Социология права / Леон Мейхью // Американская социология:
Перспективы. Проблемы. Методы. — М. : Прогресс, 1972. — С. 220-235.
2. Ясперс Карл. Смысл и назначение истории / Карл Ясперс. — М. : Политиздат, 1991.
- 397 с.
3. Гегель Георг Вильгельм Фридрих. Философия права / Георг Вильгельм Фридрих Гегель. — М. : Мысль, 1990. — 524 с. — (Философское наследие).
4. Платон. Государство / Платон // Соч. : в 3 т. — М. : Мысль, 1979. — Т. 3, ч. 1. — С. 224-242; Роттердамский Эразм. Оружие христианского воина / Эразм Роттердамский // Философские произведения. — М. : Мысль, 1986. — С. 111-126; Ламе-три. Человек-машина / Ламетри // Соч. — М. : Мысль, 1976. — С. 199-208; Маркс Карл. Экономическо-философские рукописи (1844 г) / Карл Маркс, Ф. Энгельс // Соч. — Изд. 2-е. — М. : Политиздат, 1974. — Т. 42. — С. 119-123; Шпенглер Освальд. Закат Европы / Освальд Шпенглер. — М. : Мысль, 1993. — Т. 1. — С. 477-495.
5. Шопенгауэр Артур. Мир как воля и представление / Артур Шопенгауэр // Избранные произведения. — М. : Просвещение, 1993. — С. 41-48.
6. Науково-практичний коментар Земельного кодексу Укра!ни / заг. ред. В. В. Мед-ведчука. — К. : Юршком 1нтер, 2004. — 654 с.
7. Брей Джон Френсис. Несправедливости в отношении труда и средства к их устранению, или век силы и век справедливости / Джон Френсис Брей. — М. : Госполитиздат, 1956. — 259 с.
СОЦИАЛЬНОЕ И ПРАВОВОЕ В СИСТЕМЕ ЧАСТНОЙ СОБСТВЕННОСТИ: МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМЫ
Осипова Н. Ф.
Проанализировано взаимодействие социального и правового как предпосылка реального обеспечения права частной собственности и путь к разрешению связанных с ней противоречий. Критично рассмотрены подходы к праву частной собственности с позиции абстрактных идей справедливости и равенства, а также предпринята попытка методологически обосновать реальное существование и необходимость использования такого регулятивного механизма относительно частной собственности, который органично соединяет в себе правовые и социальные аспекты влияния.
Ключевые слова: регулятивные отношения, правовые нормы, права личности, право частной собственности, частные интересы.
SOCIAL AND LEGAL IN THE SYSTEM OF PRIVATE PROPERTY: METHODOLOGICAL ASPECT OF THE PROBLEM
Osypova N. F.
Interconnection of social and legal as a precondition of a real ensuring of the right of private property and the way to solving contradictions, related to it, are analyzed in the article. The approaches to the right ofprivate property from the position of abstract ideas of justice and equity are considered critically in the article. An attempt to ground methodologically the real existence and the necessity of using of such a regulative mechanism concerning private property, which unite organically legal and social aspects of influence has been undertaken.
Key words: regulate relations, legal rules, rights of a person, right of private property, private interests.
