CC BY
46
СОЦЮКУЛЬТУРНИЙ ВИМ1Р Ф1ЛОСОФМ ОСВ1ТИ
Тетяна ЩИРИЦЯ
СОЦ1АЛЬНА ЕТИКА: ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ, МЕТОДОЛОГ1Я
Усmammi актуал1зуеться проблемне поле сощальног етики, обумовлене подвiйною модернiзацiею суспыьних вiдносин, пов'язаною з форму ванням шформацшного сустльства, i фыософсь-ко-моральних рефлексш щодо нового соцiального порядку, засадниченого етич— ними цшностями i нормами, що функщонуе через сощальш шституцИ як форми гхнього втыення. При цьому виок— ремлюеться освта як сощальна система i надаються рекомендацП щодо формування в процеЫ академiчного нав— чання здатностей до дискурсивних практик у сенЫ етизаци мiжлюдсь-ких взаемин.
Актуал1защя проблематики етосу, етики в двох вим1рах — шдивщу-альному й сощальному, практично! фшософи як теоретично! форми 1хнього осмислення, норм i правил взаемодп як форм сощально! ште-грацп та солщарност в технолого-шформацшному суспiльствi пов'язана з нагальними вимогами сощокультурно! трансформаци. В украшському контекст окреслена тематизащя вiдбуваеться ще й на тлi реформ в осв^янськш галузi, якi пов'язанi iз Болонськими процесами. Мета дослщження штегращйно! функци етосу така: показати в культурно-кто^ ричнiй перспективi чинники змши форм соцiально'i iнтеграцi'i вiд тра— дицi'i через соцiальнi iнституцi'i — насамперед державу — до сощально! етики як етосу ушверсально! взаемность Таке завдання мае подвшну герменевтику обГрунтування: соцiально-iсторичну, засадничену об'ективни-ми чинниками соцiального розвитку, й осв^янсько-педагопчну, що Грун— туеться на щентифжованих змiнах в освiтянському процесс — на рiвнi фшософи' осв^и i на рiвнi органiзацi'i навчання. Отже, стаття мае два шдроздши: фоософсько-теоретичний, пов'язаний iз дослiдженням
сощально1 етики як парадигми сощального порядку, 1 педагопчно-при — кладний, оск1льки рефлекси щодо сощально'1 етики пов'язан з 11 викла— данням на факультет! сощологи НТУУ «КП1», який готуе фах1вщв з адмш1стративного менеджменту.
Термш «сощальна етика» актуал1зуеться з 70-х рок1в XX ст. в контекст пашвно'1 тенденцп сощально-культурного розвитку постшдустр1аль-ного суспшьства, щодо яко1 сьогодш узвичаена назва «реабштащя практично! фшософп» [1, 7—8]. Специфшою украшського етичного дис— курсу е недостатня артикулящя проблем морал1 1 моральност в юторп укра1нсько1 фшософи саме як теоретично-методолопчного обГрунтування. Тимчасом як вщповщна традищя в захщнш фшософи сягае р1зновид1в ращонал1стично'1 фшософи — вщ Ф.Бекона 1 Р.Декарта через I.Канта 1 Г.В.Ф.Гегеля до комущкативно'1 етики Ю.Габермаса 1 К.-О.Апеля. Така не— защкавлещсть професшних фшософ1в е свщченням дискредитаци в украшськш духовно-ментальнш цариш 1де1 морал1 та етичних щнностей як ращонал1зованих форм сощально-шститущонально'1 штеграци, отже, реф-лексованих проекпв гумащзаци м1жлюдських стосунк1в. Продовжуючи таку лопку, слщ наголосити на пов'язаному 1з окресленими чинниками ВЩТВОренш на р1вш повсякденних стосунк1в (повсякденного життя — Lebenswelt) неращонал1зовано'1, немодерщзовано'1 звичаево1 культури 1 — як наслщок — недов1ру до етичних складових сощального порядку, вщмо— ву 1м (з боку загалу) у тому, щоб бути системоутворювальними елементами сощального буття. До специфши укра1нського контексту етичного дискурсу належить також не-присутщсть його в засобах масово1 шформаци. I за— вершуе таку негативну картину констатащя вщсутносп у вищих навчаль— них закладах етики, яка б у вщповщному до актуальност сощокультурних проблем обсяз1 навчально1 дисциплши надавала б молодим людям мож— лив1сть не тшьки рефлексувати з приводу етичних норм 1 щнностей, а й вщтворювала б навички дискурсивних практик щодо обГрунтування засад сщвжиття як етосу респондування (В.Малахов) [2, 83].
Мораль виникае на стади родово1 сщльноти як сощальний мехащзм врегулювання м1жшдивщуальних взаемин. Першими 1сторичними типами сощальних взаемин е взаемини всередиш сщльноти, тобто кровно1 спорщненост1, 1 взаемини з зовшшшм оточенням сщльноти — тобто ставлення до 1ншого. 3 виникненням морал1 з'являеться 1 аморал1зм — поведшка, яка порушуе суспшьщ приписи. В розвитку морал1 можна вия— вити дв1 тенденцп: суперечщсть м1ж пануванням 1 р1вшстю та суперечщсть м1ж задоволенням потреб та самоконтролем. Щ суперечлив1 тенденцп регулюються двома культурними мехашзмами: справедливою (правдою) та соромом [3, 443]. 1хня сощальна функщя полягае у стриму— ванш насилля 1 ворожнеч1, з одного боку, та розпусти — з другого. До зазначено1 вище тенденцп реабштаци практично1 фшософи так сощаль— но-регулятивщ функци морал1 описувала шдивщуальна етика, яка була спрямована на вдосконалення особистост (теоретичними визначеннями
11 в чесноти Аристотеля, благодать Августина, просв1тницький практич-ний розум Ж.-Ж.Русо та I.Канта, свобода волi в екзистенцiалiзмi). На-прикшщ XX ст. сощальш тенденци змшилися у 6iK суспшьства «рИЗИИВ та загроз" (У.Бек), i шдивщуальна етика (етика персональност1 за I.Кантом) стае неспроможною впоратись i3 навалою негативних соцiальних тенденцш, отже, iндивiдуальна етика спираеться на сощальну етику, ети-ку сощальних iнституцiй [4, 16].
Дослiдження етимологи слова ethos результуеться узгодженiстю того, що етос як регулящя МШЛЮДСЬКИХ взаемин — то е стиль i cnoci6 облаш — тування спiльного життя людей. Культурно-шторичш експлiкацii тако1 регуляцп — iндивiдуальна етика модерну та сощальна етика iндустрiаль— ного суспшьства. Тимчасом як головним завданням першоi е обГрунту— вання iндивiдуальних норм, отже, свою потенцшшсть вона акцентуе через моральшсну культуру особистосп, для другоi головним е програма сусшльного облаштування соцiального буття через активiзацiю функщо — нування соцiальних шституцш, культурно-онтологiчнi пiдвалини яких побудованi на етичних нормах i цiнностях. У цих етиках рiзнi адресати: шдивщуальна звертаеться до особистостi, соцiальна — до суспшьства (але через особиспсть). Дослщжуючи коренi розбiжностей i тотожностей та— ких етик доцшьно усвщомити взаемозв'язок етики та iдеологii, який Е.Фром иозначав як етику авторитарну та гумаштарну [5, 16—21]. 1део-лопя виборюе iстину в останнш iнстанцii, обГрунтовуючи ii онтологiчно (суще) , тодi як етика — норму як дiяти краще, як мае бути, тобто обГрун — товуе моральний щеал (належне). 1деолопя спрямована на перемогу, звщси ii результатом постае взаемознищення. Етика ж спрямована на по— всякденне будiвництво, постшне розв'язання конфлiктiв на засадах лiбе— ралiзму i демократii, прав людини, норм функщонування громадянського суспiльства.
Актуалiзацiя соцiальноi етики, яка «набувае здатност в методо — логiчному вiдношеннi несуперечливо розв'язати проблему сшввщношен — ня норми i факту, щеалу i дшсност1, майбутнього i сучасного» [6, 14], пов'язана з такими чинниками. По-перше, це закшчення еиохи щео-логiчноi боротьби мiж краiнами першого i другого свiтiв, подолання сис— темно полярного свиового порядку. По-друге, нагальними для свiтовоi спiльноти стають параметри нового сощального порядку, якi шдсилю — ються етичними регулятивними рефлексiями взаемин Пiвночi i Пiвдня, Заходу i Сходу, глобалiстiв i антиглобалiстiв, рiзних соцiальних рухiв — зелених, фемшшток, Гендерних, нацiональних меншин тощо. По-трете, це зростання загроз з боку глобальних проблем. По-четверте, це новi тех— нологи, як змiнюють людину — ii тшо (body-building, трансплантащя ор— ганiв, змiна статi), форми спшкування (вiртуальне — через шдвищення ефективностi медiйних засобiв) та ii оточення (панування симулякрiв як означниив смислу та симуляцii як панiвноi форми соцiальних процесiв, за Ж.БодркрОМ [7]).
Персонально-змiстовi визначення етосу на посттоталиарному про— сторi призвели до соцiально-економiчних та культурно-полiтичних нега— тивiв. Так, аналiтики констатують дефiцит влади до суспшьного будiвництва. Влада здебшьшого iнтерпретуеться 'i'i носiями як матерiаль— но-економiчний чинник збагачення. В цьому сенс в царинi соцiологi'i моралi е вкрай актуальним дослiдження ресурсу вторично застарiлих форм панування (за термшолопею М.Вебера) i вiдповiдно'i !м етично'i легiтимацi'i. Окрiм дефiциту влади до сшвбуття, доречно визначити брак i неякiснiсть соцiального знання принцишв обГрунтування соцiального по— рядку, загальних правил гри. В сощальних проектах дос референтною е метафора людини як гвинтика, тимчасом як виклики сучасного сустльства потребують шшо! герменевтики людини, а саме як будiвничого, менеджера суспiльства i свггу (соцiальна iнженерiя). I ще один негатив пов'язаний iз мiнiмалiзацiею чи навиь неартикульованiстю в укра'iн — ському просторi анi в ЗМ1, аш в системi освiти та виховання нагально'i необхiдностi формування у шдивща здатностi до соцiально'i iнтеграцi'i в плюральному та мультикультурному суспшьствь Окрiм чинникiв культур— них, iдеологiчних, полиико-правових тощо соцiально-психологiчнi ко— ренi тако'i мiнiмiзацi'i мiстяться в латентному штуиивному уявленнi укра'iнцiв про безумовний сощальний прогрес.
Моралiзаторською е позицiя суб'ектiв —виробникiв сощального знання, якi наголошують на тому, що причинами соцiально'i кризи е не— хтування етичними нормами та, як наслщок, аморальш вчинки. Теоре— тичне обГрунтування вщмови вщ прiоритету iндивiдуально'i етики перед сощальною як такою, що конституюе загальний сощальний порядок та етос сощальних шституцш, спричинить розширення дiевостi iмплантова— них у соцiальнi iнституцi'i етичних норм i цiнностей, отже, щдвищить можливостi органiзацi'i суспiльства на засадах сощально обГрунтованого моральнiсного iдеалу. Шдсумовуючи компаративний аналiз проблемного поля етики i соцiально'i етики доречно наголосити на таких двох поло — женнях: по-перше, соцiальна етика виконуе функщю нормативного обГрунтування принципу унiверсально'i взаемност в суспiльних, шсти-туцiональних, групових вщносинах. По-друге, соцiальна етика спираеться на етичщ якостi не тшьки морального суб'екта, а передусiм на загальний сощальний порядок та його шституци з позицш !хньо! нормативной й репрезентованих уявлень про належне. Оскшьки ця стаття мае подвшну мету — методолопчну i педагопчну, логiчним е подальший опис головних теоретичних позицш, як мають знайти свш вiдбиток в соцiальнiй етищ як навчальнiй дисциплiнi.
Загальним завданням цього курсу е формування у студенпв потреби i компетенцiй брати участь у вщповщних комунiкативно-дискурсивних практиках, усвщомлюючи при цьому, що сощальний порядок, який утво— рюеться сщльними зусиллями щонайширшого загалу, базуеться на прюри— тетi лiберальних цiнностей, яи, своею чергою, постали через мехащзми
суспiльного договору, теоретичш витоки якого сягають доби Просвггниц — тва (Т.Гобс. Дж.Лок, Ж.-Ж.Русо, 1.Кант). Творити i вiдтворювати лiбе— ральнi цiнностi, екстраполювати 'iхнi iнтегративно-солiдаризуючi функцi'i на всi царини людського буття — не тшьки суспшьного, а й шдивщуально — го — здатна людина, яка, за I.Кантом, е зршою, повнолиньою, «Зареге аиёе! — мае мужнiсть керуватися власним розумом» [8, 27].
Професор фшософи унiверситету Мак-Гiлла (Канада), один iз наЙВЩОМШШХ фiлософiв сучасностi Ч.Тейлор у книзi «Етика автентич-ностЬ (1991 р. видання, 2002 р. укра!нського перекладу) характеризуе су— часний сви як такий, що страждае на три хвороби: iндивiдуалiзм, ек— спанья iнструментального розуму та втрата iндивiдуально'i свободи. Соцiальному порядковi, засадами якого е iндивiдуалiзм, вiдповiдала соцiальна iерархiя, за якою конкретне мiсце шдивща пов'язане з його сощальною роллю та статусом. Сучасна свобода постала як результат де— струкцп усталено'i семантики природи, суспшьства та людини, розчаклу-вання свггу, коли речi втратили свою магiчнiсть. Та'iну розкривае шстру— ментальний розум, метою якого е усшх, а мiрою — максимальна ефек— тивщсть. В десакралiзованiй культурi сфера iнструментального розвитку розширюеться. Правила та способи дiяльностi засноващ вже не на поряд— ку речей або божественнш волi, навпаки, вони стають вщкритими щодо шновацш та ментальних реконструкцiй. Однак етос шструментального розуму легiтимуе ставлення до 1ншого як до iнструменту рiзних соцiаль— них проектiв. К.Маркс та М.Вебер таку ситуацiю позначали як «залiзну клику», коли iнструментальнi структури — ринок та держава доби iндустрiалiзму — нав'язують шдивщу сво! правила функцiонування. За та— ких умов шструментальний розум формуе певну щнщсну орiентацiю, що часто-густо е суперечливою щодо власних переконань шдивща. Так, умо— ви ринку примушують топ-менеджера обирати стратегш, яка може стати деструктивною, а адмшштративного менеджера — таку, що спрямована проти людства чи здорового глузду. Сощальщ шституци iндустрiально-технолопчного суспшьства обмежують шдивщуальний вибiр, створюючи ситуацiю «втрати свободи» [9, 13]. Подолати назван соцiальнi тенденцi'i спроможна, на думку фшософа, полiтична культура, головною ознакою яко! е участь у полиичному життi.
I хоча Укра!на проголосила демократичщ засади свое! державностi i суспiльного устрою, однак експерти сощального знання мають зазначити специфiчний сощальний контекст для реалiзащ'i iнтенцiй сощально-етично! регуляцГ! мiжлюдських взаемин. Так, наше суспшьство потребуе конкретних сощально-пол^ичних проектiв демонтажу структур мiфо — лопчного мислення, рацiоналiзацi'i суспiльно'i свiдомостi i модернiзацi'i повсякденного життя. Нагальною е проблема подолання земляцтва, кла-новосп у всiх сферах суспiльного життя — у влад^ судочинствi, в деяких формах бiзнесу, освiтi, медицина Суспiльствознавцi такi негативнi соцiальнi якосп колись називали «родовими плямами минулого ладу».
Ще одшею вадою суспшьно! свщомосп в патернал1зм як безмежна над1я на могутщсть, спроможщсть 1 людяшсть держави. I завершити картину сощальних негаразд1в мае констатащя табуювання культури, зокрема пол1тично1, адже декларащя культурно-пол1тичною елгтою засадничих щнностей 1 кореспондентних 1м сощальних норм не стае д1евою без постшно1 участ з критичних позицш ус1х, хто усвщомлюе себе компе-тентними в р1зних формах дискурсивних практик.
Саме через необхщщсть набуття навичок в дискурсах як способах д1алого-аргументативно1 перев1рки суперечливих висловлювань, як одна— ково можуть бути визнащ значущими, з метою досягнення ущверсального консенсусу, в процес викладання сощально1 етики щодо дискурсу пропо-нуються дв1 позици: теоретична 1 практична. Розглядаючи дискурс ми спи— раемось на його м1ждисциплшарний характер, визначаючи теорш дискур— су як «комплексну гетерогенну дисциплшу, що формуеться на перетин1 лшгв1стики, соц1ологП знання, когн1тивно1 антропологП 1 сучасних критич— них дослщжень культури» [10, 15]. Методолопчною засадою тут постае та-кий тип ращональносп, про який пише Г.Патнем: «Позбувшись колишньо! реал1стсько1 ще1 ¿стини як «ВЩПОВЩНОСП» й позитив1стсько1 ще1 правом1рност1, що стверджуеться публ1чними «критер1ями», ми лишаемося з потребою розглядати наш пошук кращих концепцш ращональносп як штенцшно1 людсько1 д1яльност1, котра под1бно до всяко1 д1яльност1, що п1дноситься над звичкою й простим потуранням схильносп чи одержи— мост1, керуеться нашим уявленням про благо» [11, 147].
Ще двома важливими проблемами в теори дискурсу в його сощаль— но-етичному вим1р1 е свобода 1 влада. Оск1льки в дискурсивних практи— ках участь беруть шдивщи як сощальщ актори, то вони в цих процесах вщтворюють знання, ситуацп, сощальщ рол1, 1дентичност1, норми м1жо-собист1сно1 взаемодп. В комун1кативн1й фшософп, в контекст1 яко1 була побудована дискурсивна етика, з'являеться поняття «щеального дискурсу» [12, 323 — 345]. Цей концепт передбачае таку структуру комущкаци:
1) симетричщ умови вибору 1 здшснення мовленнево-комущкатив-них д1й;
2) для ус1х учасник1в;
3) вилучення будь-якого примусу, панування, владарювання, тобто дискурсивщ практики засадничещ принципом необмеженого панування комущкаци;
4) визнаеться тшьки одне можливе панування — панування найва— гом1шого аргументу.
Одщею з форм владного дискурсу е дискурс щеолопчний. Виходячи з нагально1 потреби трансформаци сучасного укра1нського сусп1льства в го— ризонт1 л1беральних ц1лей 1 щнностей, з одного боку, та подолання сощально-психолопчних стереотип1в традиц1йного суспшьства — з друго— го, актуальною виявляеться проблема емансипацшного потенщалу дис— курс1в. Якщо вони функц1онують на засадах етичних правил! норм, тобто
вщтворюють у процесах обговорення принцип ушверсально1 взаемносп, тодi вони постають як засоби соцiалiзацii, освiти i виховання. Саме через так культурно-соцiальнi процеси здшснюеться навчання iндивiда, зро-стання його компетентност та розширення сфери штерсуб'ективносп, отже, творення морального суб'екта. Сaмi практики занурюють iндивiдa в комушкативш вiдносини, фокус яких концентруеться у вщтворенш вщно — син визнання. Ситуащя визнання сприяе диспозицii соцiaльних aкторiв, коли iхнi висловлювання розумiються, рефлектуються, iнтерпретуються, критикуються, уточнюються та приймаються/вщхиляються. Ще один аспект емансипацшного потенцiaлу дискурсу полягае у тому, що тaкi практики творять i вiдтворюють ситуaцiю, коли суб'ект з позицш першоi особи проголошуе власш висловлювання. Тшьки так1 висловлювання — в межах демократичних процедур — шдпадають шд критерп критики й перевiрки. Дотримання процедурностi дискурсв результуеться досягненням консенсусу на пiдстaвi вiдкритостi, тобто вербaлiзaцii прихованих, часто-густо аношмних i нерефлексованих передумов, як визначають питання i ВЦЩОВЦЦ як тло (процес) тематизованого дискурсу-дiaлогу.
Важливою рубрикaцiею теоретичних засад щеолопчного дискурсу е концептуайзащя щеологп П.РпсерОМ. Так, вш виокремлюе три piBHi щеологп: викривлення (К.Маркс), лептимацп системи порядку чи влади (М.Вебер) та штеграцп (збереження iдентичностi — К.Прц). Структуроу-творювальними елементами таких витлумачень щеологш е — вщповщно — класовий iнтерес та пщозра; генерована усiмa формами авторитету лептимшсть (засадничена принципом Wertfreiheit); розмова (як спшкуван-ня iз людьми, зокрема й з представниками iнших культур) [12, 311 — 312].
Практичний бш проблеми дискурсу у виглядi дiловоi гри [13, 298-299] розкриваеться через його реaлiзaцiю у виглядi дiловоi гри на останньому практичному занят з сощально'! етики протягом двох aкaдемiчних годин. Студентам пропонуеться зaздaлегiдь самим (автономно) визначити акту— альну тему, шформацшно пiдготувaтись з огляду на ними ж шщшований розподiл функцш-ролей i, зважаючи на правила, процедуру, умови, фор-ми, жанр дискурсв, здшснити його безпосередньо. Медiaтор дшово' гри орiентуе ii учaсникiв на виявлення штерсуб'ективних структур соцiaльного свпу (Mitwelt — CllijlbHOCBiT), в якому твориться культурний зм1ст. Гори— зонти порозумшня визначаються вмiнням соцiaльних aкторiв штерпрету— вати CBoi позицп через «генерал1зованого ШШОГО» (Дж.Г.Мщ) i досягати у такий спосб узгодження, зважаючи при цьому на «сощально-бтграф1чну ситуацт окремого iндивiдa iз заплутаним комплексом структур релевант-HOCTi, iepapxm плашв та масштаб1в ДШ» [14].
Процес дискурсивного творення смислiв здiйснюеться через драматич — ну дiю, яка опосередкована цшями i мотивами. В реальних сощальних взаеминах змiст мотивiв значно вiдрiзняеться вiд стандартизованого офiцiйного словника мотивiв суспiльствa або групи. В певному сенс мотиви конституюються в процес безпосередньоi взаемодШ: формування мотивiв е
частиною процесу самощентифпсацп особистости В процесах самощен-тифжацп виявляються нов1 значення, як1 стають новими мотивами.
Я вже говорила, що теми для дискурсивно1 практики обираються студентами автономно. Такий проект не завжди виявляеться вдалим. 1нод1 студенти стають заручниками формат1в ток-шоу, як1 е пашвними в нашому мед1а-простор1, де преферентними е цшност1 форми-шоу, а не зм1сту-смислу, який твориться в процес розмови. 1нод1 ж навпаки, вик— ладач, цей пасивний кер1вник дискурсивно1 практики, е здивованим не тшьки вщ шформацшно1 компетентност функци-рол1 (на жаль, трапля— ються випадки, коли студенти таке завдання запозичають з 1нтернету, отже, 1хня компетентшсть е репродуктивною), а й самим процесом дискурсивно1 практики, дотриманням процедурной, виявленням похи— бок 1 спотворень, р1зних форм тиску на сшврозмовника тощо.
Неабияке значення в процес досягнення окреслених для дискурсу цшей е мова. Люди використовують мову як зас1б для обмшу шформащею, для виявлення свого ставлення до чогось конкретного у свт, для того щоб примусити когось до певно1 ди або думки, для того щоб ввести в оману чи приховати свш стан. Без мови неможливо вщнайти штину та усвщомити новий смисл д1яльности Мова амб1валентна: вона е 1 засобом кооперацп, 1 механ1змом конфл1кт1в. Це залежить в1д перспективи суб'екта мовленнево1 дН, його налаштованост1 на консенсус у семантищ д1алогу 1 порозумшня чи конфл1кт у семантищ перемоги 1 поразки. Для кожно1 конкретно1 мов— леннево1 взаемодН сощальш актори обирають типову на 1хнш розсуд рито— рику: науково-теоретичну чи описово-повсякденну.
Дшов1 1гри у вигляд1 педагог1чно-дискурсивних практик спроможн1 надати навички техне (майстерносп), яко1 — 1 про це знали вже давш греки — недостатньо для суспшьно1 гармони. Лшгв1стично-дискурсивш вм1ння мають бути доповнеш моральними рефлекс1ями («правда» та «сором'язливють», як1 надав людям Зевс в м1ф1 про Прометея). Сформу— вати здатшсть людини перебувати в «цшшсно-смисловому ун1версум1» (Б.Кримський) не спроможна жодна навчальна дисциплша, на як1 б нов1тн1 методологН та педагопчш технологН вона б не спиралася, це по— сильно культур! через мехашзми соц1ал1зацп та окультурення. Але фшо-софсько-осв1тня думка може визначити свою позищю щодо граничного обгрунтування етичних норм 1 ц1нностей в контекст1 сучасних пошук1в ново1 етики, ново1 морал1, нового соц1ального порядку.
Лiтература:
1. Ермоленко A.M. Комушкативна практична фшософш.Щцручник. — К.: JIi6pa, 1999. - С.7-8.
2. Малахов В. Проблема обГрунтування етичних норм i цшностей в контекст культури: трансформащя i меж1 онтолопчного шдходу // Етичш норми i цшносм: проблема обГрунтування. — К.: Стилос, 1997.— С.83.
3. Mi(J>i4Ha свщомкть це вщбила у м1ф1 про Прометея та Ешметея / Мифологический словарь / Гл.ред.Е.М.Мелетинский. — М.: Сов.энциклопедия, 1990. — С.443.
4. Политическая и экономическая этика / Пер. с нем. С.Курбатовой, К.Костю-ка. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. - С.16.
5. Фромм Э. Человек для себя / Пер. с англ. и ПОСДесл.Л.А.ЧерНЫШОВОЙ. — Мн.: Коллегиум, 1992. - С.16-21.
6. Гур ВЛ.Головш характеристики управлшсько! етики// Сучасш проблеми управлшня: Мат. ГУ Мгжнар. наук.-практ. конф. — К., Полмехшка, 2007. — С.14.
7. БодрШр Ж. Символ1чний обмш та смерть / Переклад 3 франц. Леошда Коно-новича. — Льв1в: Кальвар1я, 2004. — 376 с.
8. Кант И. Ответ на вопрос: что такое Просвещение? // Кант И. Сочинения. В шести томах / Под общ.ред.В.Ф.Асмуса и др. — М.: Мысль, 1966. — Т.6. — С.27.
9. Тейлор Ч. Етика автентичносп / Пер. з англ.. — К.: Дух i ливра, 2002. — С.13.
10. Лук'янець В.С., Кравченко О.М., Озадовська Л.В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методолопчно1 культури: Монограф1я. — К., 2000.— С.15.
11. Патнем Г. Розум, ¡стина й ¡стор1я: пер. з англ.. — К.: Вид. д1м «Альтернати-ВИ», 2003. - С.147.
12. Див.: Габермас Ю. Мораль i моральшсть. Чи стосуються гегел1вськ1 запере-чення Канта також i дискурсивно! етики? // Ермоленко A.M. Комушкативна практична фшософ1я. — С.323-345.
13. Ршер П. ¡деолоия та утошя / Пер. з англ.. — К.: Дух i лмера, 2005. — С.311-312.
14. Про модуси дiловоi (навчально^ гри — game i play — та евристико-педагопчш можливост1 iхнього застосування в осв1тянських практиках див.: Горбунова Л. «Дидактичш iнновацii «WORLDDIDAC 2006»: св1товий контекст та проблеми розвитку // Фшософ1я освии. — №3(5). — 2006. — С.298-299.
15. Шюц А., Лукман Т. Структури життесвиу. — К.: Украшський центр духовно! культури, 2004. - С.70.
Татьяна Щирица. Социальная этика: предмет, задания, методология.
В статье актуализируется проблемное поле социальной этики, обусловленное двойной модернизацией общественных отношений, связанной с формированием информационного общества, и фило-софско-моральных рефлексий относительно нового социального порядка, который основан на этических нормах и ценностях и функционирует через социальные институты как формы его воплощения. При этом выделяется образование как социальная система и предлагаются рекомендации по формированию в процессе акаде— мических занятий способностей к дискурсивным практикам в ас— пекте этизации межчеловеческих отношений.
Tetyana Shchyrytsya. Social Ethics: Subject, Tasks and Methodology.
The problem field of social ethics is analyzed in the paper. The author emphasizes that it is determined by the double modernization of social relations, which is connected with becoming of the informational society, philosophical and moral reflections concerning the new social order. It is based on the ethic norms and values, and functions through the social institutes as a form of its embodiment. At the same time the education as a social system is marked out. The author recommends formation of the student abilities to discursive practices in the terms of ethization of interhuman relations.
