CC BY
11
УДК 613.2:613.25+616.9 DOI: 10.22141/2224-0721.15.6.2019.185413
Паньюв 1.В. Е>
ВДНЗУ «Буковинський державний медичний унверситет», м. Черн1вц1, Укра'на
Поеднання ожиршня з рiзними iнфекцiями як мiждисциплiнарна проблема сучасноТ клiнiчноí медицини
For citation: Miznarodnij endokrinologicnij zurnal. 2019;15(6):501-506. doi: 10.22141/2224-0721.15.6.2019.185413
Резюме. Огляд лтератури присвячений проблемi коморбщност ожирНня й ¡нфекцй. Розглядаеться пд-вищена схильнсть хворих на ожирння до рестраторних, в'русних, псляоперацйних та мших. '¡нфекцй. Одним ¡з патогенетичних механзм 'т розвитку нфекцй у хворих на ожирння е дисфункц':я клтинного й гуморального iмунтету, iндукована продукуванням жировою тканиною рiзних цитоюн'т, що мають iмуномо-дулюючий ефект. Необхщн подальш1 дослщження в галуз1 еп'щем'юлогн, вивчення механ1зм1в розвитку й переб1гу I:нфекц1й у хворих на ожир1ння, а також розробка тактики надання допомоги цй категорп пац1ент1в. Продемонстровано позитивний вплив втчизняного препарату Стиф1мол на зниження маси тла за рахунок абдом'нально! жировой тканини в оаб ¡з надм1рною масою тла й ожир1нням. Ключовi слова: ожир1ння; iнфекц1я; адипокни; Стиф1мол; огляд
—1 ' ,—1 ® Огляд лператури
b
— /Literature Review/
International Journal of Endocrinology
Проблема ожиршня набувае все бгльшого меди-ко-соцгального значення не лише у зв'язку з низкою негативних клгнгчних насладив для людини, але i з огляду на коморбщнгсть, асоцгйовану з цгею патоло-ггею. Добре вiдомi таю коморбгднг стани при ожи-ргннг, як цукровий дiабет (ЦД), артерiальна ггпер-тензiя, синдром нгчного апное, остеоартроз, деякi злоякiснi пухлини, а за останнi два десятилгття опу-блiковано новi данi про бгльш високу частоту рiзних гнфекцгй серед хворих на ожирiння [1, 2].
При цьому можна говорити не стгльки про фор-мальне поеднання двох патологiчних станiв, скгльки про можливу патогенетичну роль ожиршня в розвитку шфекцш у таких пацгентгв [2]. Крiм того, поеднання ожиршня та шфекцш сприяло появi ново! концепцГi про можливу роль гнфекцг! в розвитку ожиргння, що стало приводом для експериментальних дослГджень [3], у яких були отриманг цгкавг данг стосовно ролг аденовгрусу-36 у розвитку ожиргння у тварин [4].
За наявностг ожиргння порушуеться механгка дихання (рестриктивнг порушення), зменшуеться об'ем легень, збгльшуеться робота дихальних м'язгв,
погiршуються показники 6poHxianbHo'i прохвдносп й вентиляцiйно-перфузiйних вiдношень, частiше розвиваються синдром апное yBi CHi й тромбоем-бол1я легенево! артерп [5]. При цьому синдром шчного апное, що доволi часто вщзначаеться у хворих на морбщне ожиршня, асощюеться з аспiрацieю [6, 7] як чинником ризику асшрацшно! пневмонп, особливо в пiсляоперацiйномy перiодi. Цей процес також обумовлений великим об'емом i низьким рН аспiрованого шлункового вмiстy натще, шдвищен-ням внутршньочеревного тиску, бшьш високою частотою гастроезофагеального рефлюксу у хворих на ожиршня [6].
Надмiрна маса тiла розглядаеться як фактор ризику рестраторних шфекцш в оаб рiзних вжових груп. Так, у дггей з шдексом маси тiла (1МТ) понад 20 кг/м2 вщзначаеться дворазове шдвищення час-тоти гострих респiраторних шфекцш порiвняно з дiтьми, якi мають нижш показники 1МТ (сшввщ-ношення шансiв (СШ) 2,02; 95% довiрчий iнтервал (Д1) 1,13—3,59) [8]. В епщемюлопчному дослiдженнi за участю 26 429 чоловЫв i 78 062 жшок встановле-
© 2019. The Authors. This is an open access article under the terms of the Creative Commons Attribution 4.0 International License, CC BY, which allows others to freely distribute the published article, with the obligatory reference to the authors of original works and original publication in this journal.
Для кореспонденци: Паньш 1ван Володимирович, доктор медичних наук, доцент кафедри шшчноТ ¡мунологГГ, алергологн та ендокринологи, Вищий державний навчальний заклад УкраТни «Буковинський державний медичний ушверситет», пл. Театральна, 2, м. Чершвц, 58002, Укра'на; е-mail: ip@bsmu.edu.ua
For correspondence: Ivan Pankiv, MD, PhD, Associate Professor at the Department of clinical immunology, allergology and endocrinology, Bukovinian State Medical University, Teatralna sq., 2, Cher-
nivtsi, 58002, Ukraine; е-mail: ip@bsmu.edu.ua
Full list of author information is available at the end of the article.
но прямий зв'язок м1ж 1МТ 1 ризиком захворгти на позал1карняну пневмон1ю. При цьому як жшки, гак 1 чолов1ки, у яких маса т1ла зб1льшилася на 18 кг 1 бгльше п1сля 21 року, хвор1ли на пневмошю вдв1-ч1 часг1ше пор1вняно з особами, як1 п1дгримували свою масу т1ла на нормальному р1вш [9].
У мегаанал1з1, у якому оцшювали взаемозалеж-н1сгь мiж 1МТ 1 частотою пневмони, встановлено J-подiбний зв'язок 1МТ з ризиком розвитку пневмони i U-подiбний зв'язок мiж 1МТ i ризиком розвитку грипозно! пневмони [10].
Когортне дослщження, що охоплювало 95 598 пащенпв, вказало на значення ожиршня як чинни-ка ризику розвитку шфекцш сечовивщних шлях1в. При цьому телонефрит у хворих на ожиршня д1а-гностували в п'ять раз1в часгiше, н1ж в ос16 1з нормальною масою т1ла, особливо серед жшок [11]. За даними шшого когортного дослщження, ожир1ння виявилося також фактором ризику iнфекцiй сечо-вив1дних шлях1в у чолов1к1в 1з ЦД п1сля травматич-них уражень [12].
Б1льш висока частота шфекцш сечовивщних шлях1в за наявност ожиршня вщзначена також серед хворих, як1 перебували у вщдгленнях штен-сивно! терапи, у вагiгниx i жшок у тсляпологово-му перiодi [1—15]. Анал1з пiсляоперацiйниx усклад-нень, виключно з кардiоxiрургiчними втручаннями, свщчить про б1льшу частоту iнфекцiй сечовивщних шлях1в у хворих з ожир1нням [16].
НайбГльша к1льк1сть дослiджень 1з зазначено! проблеми поеднання ожир1ння з шфекщею при-свячена розвитку в1русних шфекцш у таких людей. Добре в1дом1 дат про те, що морбщне ожир1ння на-лежить до незалежних чинник1в ризику тяжкого пе-реб1гу захворювання й летального к1нця у хворих на грип, викликаний в1русом Н1N1 [17]. Встановлена вдв1ч1 вища заxворюванiсгь на грип у вакцинованих ос16 за наявносгi ожир1ння [18]. Ожиршня було до-датковим фактором ризику захворюваносп на грип А (НШ1) п1д час епщеми грипу, що досягала р1вня пандемГ! 2009 року в Кал1форни [19].
Кр1м того, виявилося, що ожир1ння поедну-валося з тяжчим перебiгом г несприятливими на-слiдками захворювання в перюд вищевказано! кал1форншсько! пандемГ! [20]. При цьому ризик летального кшця у хворих на грип А (НШ1) зна-чно зростав у хворих з 1МТ понад 30 кг/м2 (СШ 3,1) 1 ще б1льше — при 1МТ понад 40 кг/м2 (СШ 7,6). Аналопчне збгльшення тяжкост1 захворювання (СШ 3,28) спостер1галося в д1тей з ожиршням п1д час пандемГ! грипу у 2009—2010 рр. [21]. При анал1з1 частоти госштал1зацп хворих на грип протягом 12 ешдсезошв в однш 1з канадських пров1нц1й встановлено, що в пац1ент1в з наявшстю вираженого ожир1ння част1ше виникала необхщшсть у гост-тал1зацп з приводу рестраторних ускладнень. Це св1дчило про тяжчий переб1г захворювання в пац1-ент1в 1з морб1дним ожир1нням [22].
Про наявшсть ГмуносупресГ! в ос1б 1з надм1рною масою т1ла й ожиршням поб1чно св1дчать результа-
ти вакцинацп проти Bipycy гепатиту В. У таких oci6 вщповщш антитГла виявлялися рГдше, н1ж у людей Í3 нормальною масою тГла [23]. Встановлено, що число обстежених, якi не вщповщали на вакцинацiю, залежало вГд величини 1МТ. Так, при перевищеннi показниюв 1МТ на 75 % вщ норми для вщповщно-го вГку й статi вiдповiдь на вакцинацго вiдзначалася лише в 36 %, на той час як при нормальних показ-никах 1МТ ефект вакцинацп досягав 66 % [24]. PÍ3-ниця в ефективностГ вакцинацп у вакцинованих Í3 надмiрною масою тша i нормальним 1МТ спостерь галася при використаннi як однокомпонентно!, так i трикомпонентно! вакцини [25].
У гостталГзованих пацieнтiв Í3 надмiрною масою тiла частiше розвиваються таю шфекцшш усклад-нення, як бактерieмiя i сепсис, пневмонiя, рановi й катетер-асоцшоваш шфекцГ! [26, 27]. Особливо це стосуеться пацieнтiв похилого й старечого вжу [28].
У декГлькох дослiдженнях вказувалося на вищу частоту шфекцш у шсляоперацшному перiодi у хворих тсля операцГ! аорто-коронарного шунту-вання [29, 30]. Наявнiсть ожиршня, визначеного за допомогою бiоелектричного iмпедансного методу, при частцi жирово! тканини понад 25 % у чоловь кГв i 31 % — у жшок сприяла пiдвищенню в 5 разiв частоти так званих локальних хiрyргiчних iнфекцiй [31]. Автори вважають, що вiдсоток жирово! тка-нини краще прогнозуе ризик розвитку локальних хiрyргiчних iнфекцiй, н1ж 1МТ, який не вщображае кiлькiсть жирово! тканини в оргашзм^ хоча й вста-новлений нелiнiйний зв'язок м1ж вщсотком жирово! тканини й 1МТ.
За даними аналiзy iнфекцiйних ускладнень тсля абдомшальних операцiй у 89 148 хворих з рiзними показниками 1МТ ожирiння визнано незалежним чинником ризику локальних хiрyргiчних шфекцш як при «чистих» (СШ 1,757 i 2,544 вщповщно; р < 0,001), так i при «шфжованих» (СШ 1,239 i 1,287 вщповщно; р < 0,001) хiрyргiчних процедурах [32].
Ожиршня — фактор ризику пГдвищено! леталь-ностi серед хворих у вщдГленнях реашмацГ! та штен-сивно! терапГ! [33]. При аналiзi резyльтатiв лГкуван-ня в 340 таких хворих вГдзначалася вища летальшсть у осГ6 з 1МТ понад 30 кг/м2 порГвняно з хворими з нормальними показниками 1МТ (СШ 2; 95% Д1 1-2,36).
Пдвищена летальнiсть була обумовлена бГльш високим ризиком таких ускладнень, як сепсис, пневмони, шфекци, пов'язанi з наявнiстю центрального венозного катетера [34].
На особливу увагу заслуговують данi про роз-виток iнфекцiй у хворих тсля барiатричних опера-цГй. У хворих тсля лшосакцп можливий розвиток пГдшкГрних абсцесiв, некротизуючого фасциту, вГрусних iнфекцiй (herpes zoster), ранових шфекцш, спричинених швидким ростом мжобактерш [35, 36].
При аналГзГ результатГв барГатричних лапаро-скопГчних операцГй, виконаних за 3 роки у 29 323 хворих, вщзначалася вища частота тсляоперацш-
них 1нфекц1йних ускладнень (поверхнев1 й гли-бок1 шфекци м'яких тканин, сепсис, септичний шок) у пащенпв з 1МТ понад 50 кг/м2, що, у свою чергу, могло стати причиною б!льш високо! ле-тальност1 [37].
Ризик шсляоперацшних ускладнень у вигля-да мюцево! х1рург1чно! шфекци п1сля бар1атричних операц1й асоц1ювався з тривал1стю операци, не-дотриманням стандарт1в передоперацшно! анти-б1отикопроф1лактики (зам1на цефазол1ну на шш1 антиб1отики), наявн1стю коморб1дност1 (синдром апное ув1 сн1, б1полярн1 псих1чн1 розлади). Пац1енти з 1нфекц1йними ускладненнями част1ше повторно зверталися до л1каря, госттал1зувалися й зазнавали оперативних втручань [38]. Пщвищена бактер1аль-на колон1зац1я очеревини вщзначалася в культурах, отриманих 1з вм1сту черевно! порожнини пщ час ла-пароскоп1чних операц1й шлункового шунтування [39], що може бути одним з чинник1в ризику розви-тку п1сляоперац1йних 1нфекц1й, у тому числ1 п1сля бар1атричних операц1й.
За сучасними уявленнями, жирова тканина не т1льки складаеться з адипоцит1в, але й м1стить р1зн1 популяци кл1тин (макрофаги, лейкоцити, ендоте-л1альн1 кл1тини, ф1бробласти) [40]. Це забезпечуе жировш тканин1 не лише депонуючу функщю, а й р1зш 1нш1 властивост1. В1домо, що жирова тканина як ендокринний орган продукуе близько сотн1 р1з-них за своею природою, властивостями 1 функщею циток1н1в (адипок1н1в). До них належать лептин, адипонектин, резистин, фактор некрозу пухлини альфа (ФНП-а), гепсидин 1 багато 1нших. Зазначен1 адипокши беруть участь у широкому спектр1 ф1зю-лог1чних 1 патолог1чних процес1в [41—43].
Ще наприк1нц1 минулого столптя опубл1кован1 перш1 дан1 про ¡мунну дисфункц1ю в ос1б з ожирш-ням, зокрема, про зниження прол1фераци л1мфоци-т1в п1д впливом миогенш у ж1нок з наявн1стю ожи-р1ння [44]. У ц1й же статп вказувалося на зниження активност1 макрофаг1в 1 дендритних кл1тин в ос1б з ожир1нням. Порушення в систем! Т-клиинного 1мун1тету асоц1юеться з пщвищеною секрец1ею про-запальних цитоюшв, зокрема ФНП-а [45], а також 1з порушенням функц!! природних к!лер1в [46]. На сьогодн1 накопичен1 даш про пригн1чення в систем1 Т-клгганного 1мун1тету, диференшаци макрофаг1в, порушення хемотаксично! активност1 нейтроф1л1в, продукци циток1н1в [47]. Виявлеш порушення в систем1 клгганного 1мун1тету можуть бути одним з патогенетичних чинник1в п1двищення ризику роз-витку 1нфекц1й у ц1е! категори пац1ент1в.
До чинник1в розвитку пщвищено! чутливост1 ос1б з ожир1нням до в1русно! шфекци, зокрема до в1русу грипу, належить знижена експрес1я мРНК а-, р- 1 у-1нтерферон1в, пщвищення в1русного на-вантаження й в1русно! шфшьтраци тканинних м1-шеней [48].
Наявш на сьогодн1 дан1 св1дчать про участь жи-рово! тканини в процесах запалення й ¡мунних ре-акц1ях шляхом секрец!! р1зних циток1н1в, зокрема
лептину й адипонектину. Так, концентрацiя лепти-ну пропорцiйно пщвищуеться 3i збшьшенням маси жирово! тканини, а отже, й 1МТ [49, 50]. Рецептори лептину експресуються на Т- i В-лiмфоцитах, що дозволяе модулювати iмуннi реакцИ, опосередкова-ш Т- i В-лiмфоцитами [51].
Якщо лептин розглядаеться як прозапальний адипокш [52, 53], то адипонектин мае протизапаль-ну активнiсть. Опублiкованi даш, що в оаб iз гене-тично зумовленим дефiцитом лептину пщвищена схильшсть до iнфекцiй [54]. Вважають, що лептин чинить захисний вплив щодо iнфекцïï, оскiльки мiсцеве запалення фiзiологiчно розглядаеться як за-хисна реакцiя органiзму у вiдповiдь на потрапляння iнфекцiйного агента [55].
Iмуномодулюючi властивостi лептину й деяких шших адипокiнiв лежать в основi порушень у сис-темi гуморального й клггинного iмунiтету в осiб iз надмiрною масою тiла й ожиршням [55].
Отже, поеднання ожирiння з рiзними iнфекцiя-ми створюе м1ждисциплшарну проблему в сучаснiй клiнiчнiй медициш, що дозволяе розглядати шфек-цшну патологiю як коморбщну щодо ожиршня. Па-тогенетичною основою та^ коморбщносп е участь багатьох адипокiнiв у модуляцН iмунноï вiдповiдi органiзму з реалiзацiею мiсцевих i системних за-пальних процесiв. Актуальнiсть проблеми обумов-лена зростанням у популяцïï числа оаб iз надмiр-ною масою тша, а також необхiднiстю подальшого вивчення механiзмiв пiдвищено'ï схильностi до розвитку шфекцИ хворих з ожиршням, особливостей клшчного перебiгу шфекщй i тактики надання до-помоги зазначенш категорïï пацiентiв.
Основа терапИ ожирiння — модифiкацiя способу життя зi зниженням калорiйностi добового ра-цiону й збiльшенням фiзичноï активностi. Однак лише незначна частина людей з ожиршням дотри-муеться необхщних рекомендацiй. Тому застосу-вання медикаментозно! терапïï ожирiння мае важ-ливе значення в досягненнi й утриманш зниження маси тiла.
З шею метою в клшчнш практиш використову-еться вiтчизняний комплексний препарат Стифiмол виробництва ПрАТ «Ктвський вггамшний завод». Одна капсула препарату мютить екстракт гарцинïï камбодж^сь^ 0,1 г (вщповщае вмiсту гщрокси-лимонноï кислоти 0,05 г), хрому школшат 0,0001 г, L-тирозин 0,5 г, L-карштин 0,015 г, а також сухий екстракт бурих водоростей (Fucus vesiculosus L.) — у перерахунку на йод 0,037 мг.
Мехашзм ди гарцинïï камбодж^сь^ стосовно зниження маси тша пов'язують iз впливом гщро-ксилимонноï кислоти. При цьому вщзначаеться зниження активностi ферменту АТФ-цитратлiази з подальшим пригнiченням утворення ацетил-КоА й обмеженням синтезу жирних кислот через малонш-КоА [56]. Також пщ дiею гщроксилимон-roï кислоти активуеться фермент карштинацил-трансфераза з тдвищеним утворенням карнiтину i, вiдповiдно, посиленням транспорту внутрш-
ньоклгтинних жирних кислот у мгтохондрг! г !х окислениям [57]. Результатом блокади АТФ-цитратлгази й активацг! карнгтинацилтрансферази е зниження лгпогенезу.
Гщроксилимонна кислота також чинить регулю-ючий вплив на апетит, опосередковано активуючи нейрони ггпоталамуса, якг контролюють вгдчуття голоду й насичення шляхом блокади зворотного захвату серотонгну гз збгльшенням його вмгсту в синапсах. Такий ефект подгбний до дг! антидепресан-тгв (гнггбгторгв зворотного захвату серотонгну) [58]. Характерною особливгстю дг! гщроксилимонно! кислоти в пацгентгв було зниження потягу до вжи-вання в !жу продуктгв гз великим вмгстом легкоза-своюваних вуглеводгв.
Ароматична а-амгнокислота тирозин представлена в препарат Стифгмол оптичною гзомерною L-формою. L-тирозин — замгнна амгнокислота, що утворюеться з фенглалангну. З тирозину синтезу-ються тирамгн г 3,4-диггдроксифенглалангн — по-передники катехоламгнгв, дофамгну, а також ди-йодтирозин, з якого утворюеться тироксин. Терапгя тирозином покращуе емоцгйний стан: допомагае зменшити вгдчуття тривоги й вираженгсть депре-сивних стангв [59].
Хром у препаратг Стифгмол наявний у виглядг солг пгколгново! кислоти. У дослщженнях проде-монстрована здатнгсть пгколгнату хрому покращу-вати показники вуглеводного й лгпгдного обмгну у хворих на ЦД 2-го типу з ожиргнням, знижуючи потяг до солодощгв г апетит [60].
L-карнiтин — амгнокислота, що е незамгнним кофактором у транспорт довголанцюгових жир-них кислот через внутргшню мембрану мгтохондргй для подальшого розщеплення жиргв г пгдтримання енергетичного гомеостазу органгзму [61].
Вивчення ефективностг Стифгмолу проводилося у вгтчизняному дослщженнг [62]. Його метою було оцгнити вплив лгкування на антропометричнг по-казники, а також кглькгсть жирово! тканини й характер ц розподглу за допомогою двофотонно! рент-генгвсько! абсорбцгометрг! в 53 хворих на ЦД 2-го типу з ожиргнням та артергальною ггпертензгею. Через 12 тижнгв лгкування Стифгмолом у дозг по 1 кап-сулг тричг на день вгдзначалося вгроггдне зниження маси тгла на 4,5 ± 0,6 % (р = 0,0001) та 1МТ — на 4,60 ± 0,59 % (р = 0,0001), а також зменшення за-гально! кглькостг жирово! тканини на 4,16 ± 1,33 % (р = 0,003). При цьому зниження маси тгла вщбулося за рахунок абдомгнально! жирово! тканини, про що свщчить статистично значуще зменшення ц кглькостг в абдомгнальному компартментг на 6,02 ± 10,15 % (р = 0,0003), а також зниження окружностг тали як у чоловгкгв, так г в жшок на 6,73 ± 1,24 % (р = 0,0001) г 4,06 ± 0,77 % (р = 0,0009) вгдповщно. Отже, терапгя препаратом Стифгмол призвела до зниження маси тгла в основному за рахунок абдомгнально! жирово! тканини.
Конфлжт 1нтерес1в. Не заявлений.
References
1. Hainer V, Zamrazilova H, Kunesova M, et al. Obesity and infection: reciprocal causality. Physiol Res. 2015;64 Suppl 2:S105-19.
2. Huttunen R, Syrjänen J. Obesity and the risk and outcome of infection. Int J Obes (Lond). 2013;37(3):333-40. doi: 10.1038/ ijo.2012.62.
3. Atkinson RL. Viruses as an etiology of obesity. Mayo Clin Proc. 2007;82(10):1192-8. doi: 10.4065/82.10.1192.
4. Dhurandhar NV, Whigham LD, Abbott DH, et al. Human Adenovirus Ad-36 Promotes Weight Gain in Male Rhesus andMar-moset Monkeys. J Nutr. 2002; 132(10):3155-3160. doi: 10.1093/ jn/131.10.3155.
5. Ashburn DD, DeAntonio A, Reed MJ. Pulmonary System and Obesity. Crit Care Clin. 2010;26(4):597-602. doi: 10.1016/j. ccc.2010.06.008.
6. Malhotra A, Hillman D. Obesity and the lung: 3. Obesity, respiration and intensive care. Thorax. 2008;63(10):925-31. doi: 10.1136/thx. 2007.086835.
7. Morris AE, Stapleton RD, Rubenfeld GD, Hudson LD, Caldwell E, Steinberg KP. The association between body mass index and clinical outcomes in acute lung injury. Chest. 2007 Feb;131(2):342-8. doi: 10.1378/chest.06-1709.
8. Jedrychowski W, Maugeri U, Flak E, Mroz E, Bianchi I. Predisposition to acute respiratory infections among overweight preadolescent children. Public Health. 1998;112(3):189-195. doi: 10.1038/sj.ph.1900438.
9. Baik I, Curhan GC, Rimm EB, Bendich A, Willett WC, Fawzi WW. A Prospective Study of Age and Lifestyle Factors in Relation to Community-Acquired Pneumonia in US Men and Women. Arch Intern Med. 2000;160(20):3082-3088. doi: 10.1001/ archinte.160.20.3082.
10. Phung DT, Wang Z, Rutherford S, Huang C, Chu C. Body mass index and risk of pneumonia: a systematic review and metaanalysis. Obes Rev. 2013;14(10):839-857. doi: 10.1111/obr.12055.
11. Semins MJ, Shore AD, Makary MA, Weiner J, Matlaga BR. The Impact of Obesity on Urinary Tract Infection Risk. Urology. 2012;79(2):266-269. doi: 10.1016/j.urology.2011.09.040.
12. Ribera MC, Pascual R, Orozco D, Perez Barba C, Pedrera V, Gil V. Incidence and risk factors associated with urinary tract infection in diabetic patients with and without asymptomatic bac-teriuria. Eur J Clin Microbiol Infect Dis. 2006;25(6):389-393. doi: 10.1007/s10096-006-0148-5.
13. Wurzinger B, Dunser MW, Wohlmuth C, et al. The association between body-mass index and patient outcome in septic shock: a retrospective cohort study. Wien Klin Wochenschr. 2010; 122(1-2):31-36. doi: 10.1007/s00508-009-1241-4.
14. Basu JK, Jeketera CM, Basu D. Obesity and its outcomes among pregnant South African women. Int J Gynecol Obstet. 2010;110(2):101-104. doi: 10.1016/j.ijgo.2010.02.020.
15. Usha Kiran TS, Hemmadi S, Bethel J, Evans J. Outcome of pregnancy in a woman with an increased body mass index. BJOG. 2005;112(6):768-772. doi: 10.1111/j.1471-0528.2004.00546.x.
16. Bamgbade OA, Rutter TW, Nafiu OO, Dorje P. Postoperative Complications in Obese and Nonobe.se Patients. World J Surg. 2007;31(3):556-560. doi: 10.1007/s00268-006-0305-0.
17. Morgan OW, Bramley A, Fowlkes A, et al. Morbid Obesity as a Risk Factor for Hospitalization and Death Due to 2009 Pandemic Influenza A(H1N1) Disease. PLoS One. 2010;5(3):e9694. doi: 10.1371/journal.pone.0009694.
18. Neidich SD, Green WD, Rebeies J, et al. Increased risk of influenza among vaccinated adults who are obese. Int J Obes. 2017;41(9):1324-1330. doi: 10.1038/ijo.2017.131.
19. Louie JK, Acosta M, Samuel MC, et al. A Novel Risk Factor for a Novel Virus: Obesity and 2009 Pandemic Influenza A (H1N1). Clin Infect Dis. 2011;52(3):301-312. doi: 10.1093/cid/ ciq152.
20. Almond MH, Edwards MR Barclay WS, Johnston SL. Obesity and susceptibility to severe outcomes following respiratory viral infection. Thorax. 2013;68(7):684-686. doi: 10.1136/ thoraxjnl-2012-203009.
21. Garcia MN, Philpott DC, Murray KO, et al. Clinical predictors of disease severity during the 2009—2010 A(HIN1) influenza virus pandemic in a paediatric population. Epidemiol Infect. 2015;143(14):2939-2949. doi: 10.1017/S0950268815000114.
22. Kwong JC, Campitelli MA, Rosella LC. Obesity and Respiratory Hospitalizations During Influenza Seasons in Ontario, Canada: A Cohort Study. Clin Infect Dis. 2011;53(5):413-421. doi: 10.1093/cid/cir442.
23. Weber DJ. Obesity as a predictor ofpoor antibody response to hepatitisBplasma vaccine. J AmMedAssoc. 1985;254(22):3187-3189. doi: 10.1001/jama.1985.03360220053027.
24. Weber DJ, Rutala WA, Samsa GP, Bradshaw SE, Lemon SM. Impaired immunogenicity of hepatitis B vaccine in obese persons. N Engl J Med. 1986;314(21):1393-1393. doi: 10.1056/ NEJM198605223142119.
25. Young MD, Gooch WM, Zuckerman AJ, Du W, Dickson B, Maddrey WC. Comparison of a triple antigen and a single antigen recombinant vaccine for adult hepatitis B vaccination. J Med Virol. 2001;64(3):290-298. doi: 10.1002/jmv.1049.
26. Anaya DA, Dellinger EP. The Obese Surgical Patient: A Susceptible Host for Infection. Surg Infect (Larchmt). 2006;7(5):473-480. doi: 10.1089/sur.2006.7.473.
27. Falagas ME, Kompoti M. Obesity and infection. Lancet Infect Dis. 2006;6(7):438-446. doi: 10.1016/S1473-3099(06)70523-0.
28. Dorner TE, Schwarz F, Kranz A, Freidl W, Rieder A, Gi-singer C. Body mass index and the risk of infections in institutionalised geriatric patients. Br JNutr. 2010;103(12):1830-1835. doi: 10.1017/S0007114510000152.
29. Swenne C, Lindholm C, Borowiec J, Carlsson M. Surgical-site infections within 60 days of coronary artery by-pass graft surgery. J Hosp. Infect. 2004;57(1): 14-24. doi: 10.1016/j. jhin.2004.02.005.
30. Crabtree TD, Codd JE, Fraser VJ, Bailey MS, Olsen MA, Damiano RJ Jr. Multivariate analysis of risk factors for deep and superficial sternal infection after coronary artery bypass grafting at a tertiary care medical center. Semin Thorac Cardiovasc Surg. 2004;16(1):53-61. doi: 10.1053/j.semtcvs.2004.01.009.
31. Waisbren E, Rosen H, Bader AM, Lipsitz SR, Rogers SO Jr, Eriksson E. Percent Body Fat and Prediction of Surgical Site Infection. J Am Coll Surg. 2010;210(4):381-389. doi: 10.1016/j. jamcollsurg.2010.01.004.
32. Winfield RD, Reese S, Bochicchio K, Mazuski JE, Bochic-chio GV Obesity and the Riskfor Surgical Site Infection in Abdominal Surgery. Am Surg. 2016;82(4):331-336.
33. Bercault N, Boulain T, Kuteifan K, Wolf M, Runge I, Fleury JC. Obesity-related excess mortality rate in an adult intensive care unit: A risk-adjusted matched cohort study. Crit Care Med. 2004;32(4):998-1003. doi: 10.1097/01.
CCM. 0000119422.93413.08.
34. Yaegashi M, Jean R, Zuriqat M, Noack S, Homel P. Outcome of Morbid Obesity in the Intensive Care Unit. J Intensive Care Med. 2005;20(3):147-154. doi: 10.1177/0885066605275314.
35. Mast BA. Safety and efficacy of outpatient full abdomi-noplasty. Ann Plast Surg. 2005;54(3):256-259. doi: 10.1097/01. sap.0000153161.22512.ab.
36. Andrews TR, Perdikis G, Shack RB. Herpes Zoster as a Rare Complication of Liposuction. Plast Reconstr Surg. 2004;113(6):1838-1840. doi: 10.1097/01.prs.0000117663.06099. a0.
37. Kakarla VR, Nandipati K, Lalla M, Castro A, Merola S. Are laparoscopic bariatric procedures safe in superobese (BMI >50 kg/m2) patients? An NSQIP data analysis. Surg Obes Relat Dis. 2011;7(4):452-458. doi: 10.1016/j.soard.2010.10.009.
38. Chopra T, Marchaim D, Lynch Y, et al. Epidemiology and outcomes associated with surgical site infection following bariatric surgery. Am J Infect Control. 2012;40(9):815-819. doi: 10.1016/j. ajic.2011.10.015.
39. Williams MD, Champion JK. Experience with routine intraabdominal cultures during laparoscopic gastric bypass with implications for antibiotic prophylaxis. Surg Endosc. 2004;18(5):755-756. doi: 10.1007/s00464-003-8198-6.
40. Friedman JM. A War on Obesity, Not the Obese. Science. 2003;299(5608):856-858. doi: 10.1126/science.1079856.
41. Gualillo O, Gonzalez-Juanatey JR, Lago F. The Emerging Role of Adipokines as Mediators of Cardiovascular Function: Physiologic and Clinical Perspectives. Trends Cardiovasc Med. 2007;17(8):275-283. doi: 10.1016/j.tcm.2007.09.005.
42. Halberg N, Wernstedt-Asterholm I, Scherer PE. The Adi-pocyte as an Endocrine Cell. Endocrinol Metab Clin North Am. 2008;37(3):753-768. doi: 10.1016/j.ecl.2008.07.002.
43. Bluher M. Adipose Tissue Dysfunction in Obesity. Exp Clin Endocrinol Diabetes. 2009;117(06):241-250. doi: 10.1055/s-0029-1192044.
44. Nieman DC, Henson DA, Nehlsen-Cannarella SL, et al. Influence of Obesity on Immune Function. J Am Diet Assoc. 1999;99(3):294-299. doi: 10.1016/S0002-8223(99)00077-2.
45. Tanaka S-I, Isoda F, Ishihara Y, Kimura M, Yamakawa T. T lymphopaenia in relation to body mass index and TNF-alpha in human obesity: adequate weight reduction can be corrective. Clin Endocrinol (Oxf). 2001;54(3):347-354. doi: 10.1046/j.1365-2265.2001.1139/cn2155.x.
46. Lynch LA, O 'Connell JM, Kwasnik AK, Cawood TJ, O'Farrelly C, O'Shea DB. Are Natural Killer Cells Protecting the Metabolically Healthy Obese Patient? Obesity. 2009;17(3):601-605. doi: 10.1038/oby. 2008.565.
47. Marti A, Marcos A, Martinez JA. Obesity and immune function relationships. Obes Rev. 2001;2(2):131-140. doi: 10.1046/j. 1467-789x. 2001.00025.x.
48. Hur SJ, Kim DH, Chun SC, Lee SK. Effect of adenovirus and influenza virus infection on obesity. Life Sci. 2013;93(16):531-535. doi: 10.1016/j.lfs.2013.08.016.
49. Myers MG, Cowley MA, MunzbergH. Mechanisms ofLeptin Action andLeptin Resistance. Annu Rev Physiol. 2008;70(1):537-556. doi: 10.1146/annurev.physiol.70.113006.100707.
50. Morrison CD. Leptin resistance and the response to positive energy balance. Physiol Behav. 2008;94(5): 660-663. doi: 10.1016/j.physbeh. 2008.04.009.
51. Karlsson EA, Beck MA. The burden of obesity on infectious
disease. Exp Biol Med. 2010;235(12):1412-1424. doi: 10.1258/ ebm.2010.010227.
52. Zarkesh-Esfahani H, Pockley AG, Wu Z, Hellewell PG, Weetman AP, Ross RJ. Leptin Indirectly Activates Human Neutrophils via Induction of TNF-a. J Immunol. 2004;172(3):1809-1814. doi: 10.4049/jimmunol.172.3.1809.
53. Fantuzzi G, Faggioni R. Leptin in the regulation of immunity, inflammation, and hematopoiesis. J Leukoc Biol. 2000;68(4):437-446.
54. Ozata M, Ozdemir IC, Licinio J. Human Leptin Deficiency Caused by a Missense Mutation: Multiple Endocrine Defects, Decreased Sympathetic Tone, and Immune System Dysfunction Indicate New Targets for Leptin Action, Greater Central than Peripheral Resistance to the Effects of Leptin, and Spontaneous Correction of Leptin-Mediated Defects. J Clin Endocrinol Metab. 1999;84(10):3686-3695. doi: 10.1210/jcem.84.10.5999.
55. La Cava A, Alviggi C, Matarese G. Unraveling the multiple roles of leptin in inflammation and autoimmunity. J Mol Med. 2004;82(1):4-11. doi: 10.1007/s00109-003-0492-1.
56. Chatterjee A, Bagchi D, Stohs SJ. Physico-chemical properties of a novel hydroxycitric acid extract and its effect on body weight, selected organ weights, hepatic lipid peroxidation andDNA fragmentation, hematology and clinical chemistry, and histopatho-logical changes over a period of 90 days. Molec. Cell Biochem. 2004;260:171-186.
57. Ohia SE, Opere CA, LeDay, Bagchi M, Bagchi D, Stohs
SJ. Safety and mechanismof appetite suppression by a novel hydroxycitric acid extract (HCA-SX). Molecular and Cellular Biochemistry. 2002;238:89-103 doi: 10.1023/a:1019911205672.
58. Hayamizu K, Ishii Y, Kaneko I, et al. Effects of Garcinia cambogia (hydroxycitric acid) on visceral fat accumulation: a double-blind, randomized, placebo-controlled trial. Curr Ther Res Clin Exp. 2003 Sep;64(8):551-67. doi: 10.1016/j.cur-theres.2003.08.006.
59. Chinevere TD, Sawyer RD, Creer AR, Conlee RK, Parcell AC. Effects of L-tyrosine and carbohydrate ingestion on endurance exercise performance. JAppl Physiol (1985). 2002Nov;93(5):1590-1597. doi: 10.1152/japplphysiol.00625.2001.
60. Broadhurst CL, Domenico P. Clinical studies on chromium picolinate supplementation in diabetes mellitus. Diabetes Technol. Ther. 2006;8(6):677-687. doi: 10.1089/dia.2006.8.677.
61. Lee MS, Lee HJ, Lee HS, Kim Y. L-carnitine stimulates lipolysis via induction of the lipolytic gene expression and suppression of the adipogenic gene expression in 3T3-L1 adipocytes. J. Med Food. 2006;9:468-473. doi: 10.1089/jmf.2006.9.468.
62. Zuiev KO. Features of bariatric exposure to Stifimol in patients with type 2 diabetes with obesity and hypertension. Miznarodnij endokrinologicnij zurnal. 2017;8(13):596-603. doi: 10.22141/2224-0721.13.8.2017.119277. (in Ukrainian).
OTpuMaHo/Received 04.09.2019 Рецензовано/Revised 11.09.2019 npuMH^TO go gpyKy/Accepted 13.09.2019 ■
Information about author
Ivan Pankiv, MD, PhD, Associate Professor at the Department of clinical immunology, allergology and endocrinology, Bukovinian State Medical University, Chernivtsi, Ukraine; ORCID iD: https://orcid. org/0000-0001-5576-636X
Панькив И.В.
ВГУЗУ «Буковинский государственный медицинский университет», г. Черновцы, Украина
Сочетание ожирения с различными инфекциями как междисциплинарная проблема
современной клинической медицины
Резюме. Обзор литературы посвящен проблеме комор-бидности ожирения и инфекций. Рассматривается повышенная склонность больных ожирением к респираторным, вирусным, послеоперационным и другим инфекциям. Одним из патогенетических механизмов развития инфекций у больных ожирением является дисфункция клеточного и гуморального иммунитета, индуцированная продуцированием жировой тканью различных цитокинов, обладающих иммуномодулирующим эффектом. Необходимы дальней-
шие исследования в области эпидемиологии, изучение механизмов развития и течения инфекций у больных ожирением, а также разработка тактики оказания помощи этой категории пациентов. Приведены результаты положительного влияния отечественного препарата Стифимол на снижение массы тела за счет абдоминальной жировой ткани у лиц с избыточной массой тела и ожирением. Ключевые слова: ожирение; инфекция; адипокины; Стифимол; обзор
I.V. Pankiv
Bukovinian State Medical University, Chernivtsi, Ukraine
The combination of obesity with various infections as an interdisciplinary problem
of modern clinical medicine
Abstract. A review of the literature is devoted to the problem of obesity and infection comorbidity. The increased tendency of patients with obesity towards respiratory, viral, postoperative and other infections is considered. One of the pathogenetic mechanisms for the development of infections in obese patients is the dysfunction of cellular and humoral immunity, induced by the production of various cytokines by adipose tissue, which have an immunomodulatory ef-
fect. Further studies are needed in the field of epidemiology, mechanisms for the development and course of infections in obese patients, and the development of tactics to assist this category of patients. The results of the positive effect of the domestic drug Styfimol on weight loss due to abdominal adipose tissue in individuals with overweight and obesity are presented.
Keywords: obesity; infection; adipokines; Styfimol; review
