CC BY
1Шимон Едельман Шють виклишв теоретичнiй та фьлософськый психолоп1*
* Edelman S. (2012) Six challenges to theoretical and philosophical psychology. Front. Psychology 3 : 219. doi : 10.3389/ fpsyg .2012.00219. Переклад з англ. В. Медшцев.
A втор
Цитування : Едельман Ш. Шкть виклиюв теоретичнiй та фшософськый психологи. TeopemuuHi дослiдження у психологи: моно-графiчна серiя. Том 20. 2024. С. 2-11.
Заплуташсть i безплщшсть психологи год1 було пояснювати тим, що вона «молода наука» <...> Бо психологи спiвiснують експериментальнi методи i концептуальна плутанина . 1снування експериментального методу дозволяе вважати, шби ми маемо засобом впоратися з проблемою, яка нас тур-буе; проте проблеми та метод лежать тут у рiзних площинах.
Wittgenstein (1958, p . 232)
1нод1 варто «замислитися»
Pernu (2008, p . 36)
Психолопя вже не молода наука: як розповщають пщручники, вона здобула незалежнiсть вщ фшософи пiвтора столiття тому зусиллями таких свiтил, як Густав Фехнер та Вiльям Джеймс. I все ж таки, якщо недбале за-уваження давно померлого фiлософа про концепту-альну плутанину психологи все ще зачiпаe деяких з нас, психолопв, то це, мабуть, тому, що iнтелектуальнi ос-нови психологи були i, швидше за все, залишаться мiцно вкорiненими у фшософи розуму. Фiлософiю та психологiю можна розглядати як суперник1в, оск1льки кожна з них вважае iншу невщ'емною частиною свое1 предметно1 галузi. Однак це протистояння може бути дозволене мирним i продуктивним чином, якщо тшьки ми усвiдомлюемо , що психолопчна наука i фiлософiя розуму також е природними партнерами, тому що щ дисциплiни спiльно шукають вiдповiдi на деяк1 з найскладшших i найзахоплюючих питань, як1 людство колись наважувалося подумати. Це партнерство надто цiнне, щоб ставитися до нього з недбалктю: мабуть,
Як написати
Можливо, найбiльшою проблемою, яка постае перед будь-якою спробою зрозумгги, як працюе розум, е необ-хiднiсть працювати з величезними обсягами даних. У
найважливiшi теоретичнi здобутки в психологи зазви-чай мотивоваш глибоко фiлософськими мiркуваннями, а найкрашД зразки думки у фшософи розуму натхиенш i е вiдображенням наукових дослiджень i теорiй. Такий гщний насл1дування пiдхiд до взаемин м1ж фiлософiею та психологiею в1дстоюе Ошпе (1969 , рр . 126-127): «Моя позищя - натуралiстична; я розглядаю фшософта не як апрюрну основу для науки, а як нерозривну з наукою. Я бачу фшософта i науку в одному човт - човнi, який, звер-таючись до метафори Нейрата , як я часто роблю, ми мо-жемо в1дновити в морi лише залишаючись на плаву. Немае т зовнгшньо1 погляду, нi першо! фiлософil».
У частинi цього короткого повщомлення я перерахо-вую деяга з проблем, якi маркують рубеж! теоретично! та фшософсько! психолог!! i як! мотивованi як довгим луною критицизму Вптенштейна , так ! позитив!стсь-ким св!тоглядом Куайна.
загальну картину
ф!зиц! доля фундаментально! теорп, отже, ! певно! широкоформатно! концепцп Всесв!ту, може залежати вщ результату одного експерименту. Навпаки, в психологи
(i в нейронаущ ) енергшне, але не нерозбiрливе застосу-вання наукового методу може призвести лише до велико! картини в стил! Джексона Поллока - якщо, з одного боку, на вс1х етапах наукового дослщження не будуть задiянi належнi теоретичш iнструменти, а з iншого - до-тримано штелектуально! дисциплiни, яка харакгеризуе правильно проведене фiлософське дослщження. Справжшй журнал, «Рубеж! в теоретичнш та фшософсь-к1й психолог!!», заохочуе саме такий двоединий пщхщ.
Враховуючи складнкть розуму та необхщнкть його пояснения на багатьох р!внях ( Marr and Poggio , 1977; Marr , 1982 ), теоретики, як! вивчають його, повинш ро-зробити складну стратегш для роботи з опублжова-ними експериментальними результатами. Як! з них я маю йнорувати як незначш, нашть якщо вони з'явля-ються у найкращих журналах? Над якими з них я маю задуматися, нашть якщо теоретичш викладки, пропо-нован! !х авторами, для мене малозмктовш? А як! я маю
Iсгииа та l
Усвщомлення того, що цшносп мають мкце в мета-теоретичному дискурс! психологи (так само, як i в шших науках), дае нам право спрямовувати наш! погляди значно вище, шж просто на збирання надшних i емтричних даних щодо будь-якого досл1джуваного
активно шукати, щоб заповнити прогалину в моему ро-зумшт речей?
Щкаво, що оскшьки щ мета-науков! питання мають бути стввщнесет з р!зними цшностями, як! ми пов'я-зуемо з р!зними предметами знання, то вони також е фшософськими. Hilary Putnam описав цю ситуацш наступним чином (Putnam , 2012 , p. 47): «Я стверджував, що нашть коли судження про обфут'овашсть залиша-ються невисловленими, вони зумовлен науковими до-слщженнями. (Справд!, мiркувания про узгоджешсть необхщш нашть на р!вн спостережень: ми повинш виршити, яким спостереженням дов!ряти, яким вче-ним дов!ряти - шод! нашть яким !з наших спогад!в можна дов!ряти.) ... Я стверджував, що мо! прагматичн вчител! мали рацш "знання фактов передбачае знання цшностей"».
1 наслiдки
психолопчного феномена. Психолог1я повинна, я вва-жаю, позиц1онувати себе так, щоб бути в змоз1 з повною дов1рою сприйняти приказку, якою почесний професор л1нгв1стики Массачусетського технолог1чного 1нституту Морр1с Галле в1дкривав св1й курс: «Я тут не для того, щоб
розповкти вам новини, я тут, щоб повщати вам правду» 6 . Чи можна обгрунтовано вважати, що теоретичне твер-дження у психологи вiрне у тому сенсi, що, скаж1мо, спецiальна теорiя вiдносностi у фiзицi? Вважаю, що можна, i мш випадок, про який я докладно говорив в ш-шому мкщ (Edelman , 2008a, b), - це щентифжащя
1де! без
У психологи, на вщмшу вщ фiзики, iстина не зважае на дисциплшарш меж!: найважливiша iнформацiя, на пiцставi яко1 психологiчна теорiя може стати визнаною або скинутою, може взагал виходити з шшо1 дисци-плши. Наприклад, результати нейронаук можуть надати п1дтримку широк1й пояснювальнiй структур! в психологи, такий як Байесовський висновок ( Lee and Mumford , 2003) або правила Хебба (Caporale and Dan , 2008). У тому ж русл! оцшки складносй, отримаш методами ш-форматики, як! показують, що певний клас алгоритм!в нездшсненний, можуть п1дкосити вщповщне амейство психолойчних теорш, як у раз! теорш зорового сприй-няття та навчання, як! !гнорують питання трносп (Tsotsos , 1990; 1990).
Незважаючи на щ м!ркування, психолойчш теори можуть бути напрочуд гнучкими (Greenwald, 2012 , Table
тзнання з класом обчислень (наприклад, М^ку , 1985; McDermott, 2001). Мен! також здаеться, що робити так! заяви - поки вони емшрично об^рунтован! та теоретично прийнятш - це методолопчно правильно: ми справд! можемо бути в курс! новин, лише якщо запи-туемо до ктини.
кордошв
1). Мен! здаеться, це вщбуваеться тому, що занадто часто теори формулюються концептуально неадекватною мовою, яка, у свою чергу, походить з швелювання м1ждисциплшарних аспекпв. Здаеться дивним, що в да-ний час, через десятилитя тсля того, як дисциплши, !меноват узагальнено когттивною наукою, стали визнаватися взаемопов'язаними, заклик до бшьшо! м1ждисциплшарност! в психолог!! все ще мае звучати як виклик. Тим не менш, виклик такий: те, що може вважа-тися загальною картиною в психологи, ймов!рно, охо-плюе лише кшька фрагмент!в велико! мозашно! головоломки про те, як розум працюе.
Важливо, що у концептуально! широт! реал!зуеться у спроб! зрозумйи, як зоркнтоват р!зт когштивш зав-дання, а й бшьш базовому р!вт розумшня природи самих завдань. Таким чином, зневагою до питань вихщ-ного припущення про те, що мета зору -
реконструювати геометричне планування навколишнь-ого середовища, можна перетворити ц1лу область до-слщжень на багатор1чне полювання на диких гусей ( Sloman , 1989; Edelman , 2009; використана англшська щюма погон1 за недосяжним. В.М.), яка закшчуеться усв1домлениям того, що з1р та решта п1знания (зокрема, моторне регулювання) т1сно взаемопов'язан1 1 тому повинш вщповщати однш 1 т1й же всеосяжнш психо-лог1чн1й теорп.
Визнаючи та осмислюючи важлив1сть м1ждисци-пл1нарност1 в теоретичнш психологи, ми можемо краще оцшити роль фшософп у в1дкритт1 для нас абсолютно нового набору концептуальних вим1р1в. Внесок фшо-софського мислення у психолог1ю буде особливо ефек-тивним, якщо таке мислення не буде вузько обмежено своею областю. З видатного огляду кторп свггово! фшософп (який, на жаль, доведений лише до ганця XVIII столптя), написаного БсЬай^ет (1998), можна отри-
Под!бно до того, як статус мови sui generis в ко-гнгшвнш наущ поступився мкцем усв1домленню того, що вш може пщдаватися поясненню в тих же теоретич-них рамках, що i решта пiзнания, так i дослщження
мати уроки осмислення вс1х питань, що становлять ш-терес для психолопв, у фшософських традищях Сходу i Заходу. Тому ми повинш заохочувати роботу , яка пов'я-зуе щ фшософсьга традици (наприклад, Kalansuriya , 1993) i черпае з! сх1дного мислення, яке все ще недо-оцшюеться зах1дними вченими в контекст! психолопч-ного теоретизування (наприклад, Waldron , 2002; cf. Metzinger , 2506, 2506 ).
Останнш руб1ж м1ждисциплшарносп в психологи -нчия, що в1докремлюе ll в1д гумаштарних наук -«останнш Бастюн маг!!» ( Kean , 2011 ). Традицшш гу-машстичш тенденци у фшософп (Putnam, 2012) 7 , зрос-таючий штерес серед когштивних психолопв до есте-тики (наприклад, Kintsch , 2012) та лгтератури ( Zunshine , 2010), i поява «третьо! культури», яка в р!внш м1р! бу-динку в наущ i гумашгарних науках (Brockman , 1996; Kelly , 1998) - все вказуе на те, що слщ оч!кувати подаль-шого розмивання !нтелектуальних кордошв i що допо-могти цьому процесу - чудова щея.
свщомкть
свщомосп повернулися в лоно психологи тсля столп'нього вигнання. Хоча в даний час кнують жур-
нали в галузi психологи, повнктю присвячет до-слщженню свщомосп, невелика теоретична допомога тут все ще може мати велике значения.
Найбшьший виклик у цш галузi, мабуть, полягае у проект натуралiзацiï феноменологiï (Petitot et al . 1999), який у разi усп1ху завершиться вирiшениям так званоï «важ^ проблеми свщомосп»: переконливим пояснен-ням Keania чи феноменальностi досвщу (Chalmers , 1995). Як можна сподiватися, прогрес у цьому починант можливий лише через постiйнi мждисциплшарт зусилля, укорененi у фiлософiï та пошформоват психо-лог1ею, нейронауками , математикою та шформатикою ( Dennett , 2003; Metzinger , 2003; Rudrauf et al ., 2003; Merker , 2007; Yoshimi , 2007; Tononi , 2008; Fekete and Edelman, 2011, 2012)
Через л1гво
Якщо обурливi методолопчш ходи, здшснет ранiше (наприклад, обговорення можливост того, що психо-лог1чна теорiя може виявитися iстинною) ще не розво-рушили достатньо проблем, декларац1я про щентич-нiсть того роду, який я щойно згадав, напевно, приведе нас у те саме мкце, яке Warren McCulloch (1965) так неза-бутньо назвав "саме лйво метафiзика, усипане к1стками колишшх дослщнигав" (серед яких McCulloch видшив
У цьому зусилл роль фшософи qua мистецтва аргу-ментаци та переконання е абсолютно критичною. Хо-роше пояснения феноменального усв1домлення, яке од-ночасно ктинно (у сенс! роздшу 1стина та ii на^дки ) та штуггивно правдопод!бно, неминуче буде в деякому сенс! редукцшним, навпъ якщо воно позищонуе фено-менальнкть як емерджентне властивкть ( Dennett , 1995). Зокрема, i особливо щодо правдопод!бност!, таке редукцшне пояснення мало б включати вимогу щентич-носп, як коли температура газу ототожнюеться !з се-редньою кшетичною енерйею його молекул, або балет Café Müller у постановщ Pina Bausch - !з серкю тшесних поз та рунв танщвниюв.
мeтaфiзикa
"стегнову к1стку Iммaнyïлa Канта", а також "його череп, де розмщувалася його обчислювальна машина").
Як показав McCulloch (як завжди на власному при-клад^, нам не потрiбно боятися мeтaфiзики. Не те щоб наше ставлення до нeï мало велике значения: вщмова в1д мeтaфiзики сама по to6í e мeтaфiзичною позицieю
(як зазначив, наприклад, Putnam , 2012, у своему обго-воренш лопчного позитив!зму та фшософп Витен-штейна ). Зрозумшо, явно вводячи метаф!зику в наш дискурс (наприклад, метаф!зику втшення або реальности Edelman , 2011a, b), ми стикаемося з проблемою вщокремлення пустих спекуляцш вщ серйозних щей -але та сама проблема, звичайно, е першим дшом у будь-якому шанованому дослщженш, будь воно наукове чи фшософське.
Це повертае нас до нашо! теми: в1дносини мж наукою та фшософ!ею та викликами, з якими обидв! вони стикаються, чудово узагальненою Putnam (2012, p. 626): «Питання: яка належна роль фшософп по вщно-шенню до психологи, штучного штелекту та нейронаук?
Вщповщь: Бути оводом, зв1сно. Якщо серйозно, ... найбшьш захоплююче завдання фшософп науки -об'еднати прояснення понять науки з рефлекоею наслщгав з наукових теор1й, як висунутих, так 1 тих, що вважаються непщтвердженими для головних ме-таф1зичних питань».
Загострення теоретичних 1нструмент1в психологИ, зосередженням уваги 11 концептуальних основах у ши-рок1й перспектив1, що включае фшософсьга тркування 1, по суп, метаф1зику, може допомогти нам знайти сенс у потоц1 результат1в дослщжень, як1 1накше забрали б нас у неживий океан простих даних.
References
Bouchard, D. (2012). Solving the UG problem. Biolinguistics 6, 1-31. Brockman, J. (1996). The Third Culture. Available at:
http://www.edge.org/3rd_culture/. Caporale, N., and Dan, Y. (2008). Spike timing-dependent plasticity: a Hebbian learning rule. Annu. Rev. Neurosci. 31, 25-46. Chalmers, D. J. (1995). Facing up to the problem of con- sciousness. J. Conscious. Stud. 2, 200-219. Chater, N., and Christiansen, M. H. (2010). Language acquisition meets language evolution. Cogn. Sci. 34, 1131-1157. Chomsky, N. (2004). The Generative Enterprise Revisited. Discussions with Riny Huybregts, Henk van Riemsdijk, Naoki Fukui
and Mihoko Zushi. Berlin: Mouton de Gruyter. Crick, F., and Koch, C. (1990). Towards a neurobiological theory of consciousness. Semin. Neurosci. 2, 263-275. Culicover, P.W., and Jackendoff, R. (2005). Simpler Syntax. Oxford: Oxford University Press.
Danchin, E., and Wagner, R. H. (2010). Inclusive heritability: combining genetic and non-genetic informa- tion to study animal behavior and culture. Oikos 119, 210-218.
De Caro, M., and Macarthur, D.(2012)."Hilary Putnam: artisanal polymath of philosophy," in Philosophy in an Age of Science: Physics, Mathematics, and Skepticism, eds M. De Caro and D. Macarthur (Cambridge, MA: Harvard University Press), 1-35.
Dennett, D. C. (1995). Darwin's Dangerous Idea: Evolution and the Meanings of Life. New York: Simon and Schuster.
Dennett, D. C. (2003). Who's on first? Heterophenomenology explained. J. Conscious. Stud. 10, 19-30.
Dobzhansky, T. (1973). Nothing in biology makes sense except in the light of evolution. Am. Biol. Teach. 35, 125-129.
Edelman, S. (1993). On learning to recognize 3D objects from examples. IEEE Trans. Pattern Anal. Mach. Intell. 15, 833-837.
Edelman, S. (2008a). Computing the Mind: How the Mind Really Works. New York: Oxford University Press.
Edelman, S. (2008b). On the nature of minds, or: truth and consequences. J. Exp. Theor. Artif. Intell. 20, 181-196.
Edelman, S. (2009). "On what it means to see, and what we can do about it," in Object Categorization: Computer and Human Vision Perspectives, Chap. 4, eds S. Dickinson, A. Leonardis, B. Schiele, and M. J. Tarr (Cambridge: Cambridge University Press), 69-86.
Edelman, S. (2011a). The metaphysics of embodiment. Int. J. Mach. Conscious. 3, 321-325.
Edelman, S. (2011b). Regarding reality: some consequences of two incapacities. Front. Psychol. 2:44. doi: 10.3389/fpsyg.2011.00044
Fekete, T., and Edelman, S. (2011). Towards a computational theory of experience. Conscious. Cogn. 20, 807-827.
Fekete, T., and Edelman, S. (2012). "On the (lack of) mental life of some machines," in Being in Time: Dynamical Models of Phenomenal Experience, eds S. Edelman, T. Fekete, and N. Zach (Amsterdam: John Benjamins), 95-120.
Greenwald, A. G. (2012). There is nothing so theoretical as a good method. Perspect. Psychol. Sci. 7, 99-108.
Jablonka, E., and Lamb, M. (2007). Evolution in four dimensions (book precis). Behav. Brain Sci. 30, 353-392.
James, W.(1890). The Principles of Psychology. New York: Holt. Kalansuriya, A.D.P.(1993).The Buddha and Wittgenstein: a brief philosophical exegesis. Asian Philos. 3, 103-112.
Kean, S.(2011). Red in tooth and claw among the literati. Science 332, 654-656.
Kelly, K. (1998). The third culture. Science 279, 992-993. Kintsch, W. (2012). Musings about beauty. Cogn. Sci. 36, 1-20.
EflenbMaH W. WicTb BuiKnuKiB TeopeTUHHiii Ta $moco$cbKbii/i ncHxonorii
Lashley, K. S. (1923). The behavioristic interpretation of consciousness. Psychol. Bull. 30, 237-272; 329-353. Lee, T. S., and Mumford, D.(2003). Hierarchical Bayesian inference in the visual cortex. J. Opt. Soc. Am. A 20, 1434-1448. Lefebvre, L., Reader, S. M., and Sol, D. (2004). Brain, innovation and evolution in birds and primates. Brain Behav. Evol. 63, 233-246.
Lehmann, L., Foster, K. R., Borenstein, E., and Feldman, M. W. (2008). Social and individual learning of helping in humans
and other species. Trends Ecol. Evol. (Amst.) 23, 664-671. Lloyd, D. (2010). Grand challenges in theoretical and philosophical psychology: after psychology? Front. Psychol. 1:9. doi:
10.3389/fpsyg.2010.00009 Marr, D. (1982). Vision. San Francisco, CA: W. H. Freeman.
Marr, D., and Poggio, T. (1977). From understanding computation to understanding neural circuitry. Neurosci. Res. Prog. Bull. 15, 470-488.
McCulloch, W. S. (1965)."Through the den of the metaphysician," in Embodiments of Mind (Cambridge, MA: MITPress),
142-156.[First published as "Dans l'antre du métaphysicien" in Thales 7:35-39 (1951)]. McDermott, D. V. (2001). Mind and Mechanism. Cambridge, MA: MIT Press.
Merker, B. (2007). Consciousness without a cerebral cortex: a challenge for neuroscience and medicine. Behav. Brain Sci. 30, 63-81.
Metzinger, T. (2003). Being No One: The Self-Model Theory of Subjectivity. Cambridge, MA: MIT Press.
Minsky, M. (1985). The Society of Mind. New York: Simon and Schuster.
Pernu, T. K. (2008). Philosophy and the front line of sci- ence. Q. Rev. Biol. 83, 29-36.
Petitot, J., Varela, F. J., Pachoud, B., and Roy, J.-M. (eds). (1999). Naturalizing Phenomenology: Issues in Contemporary
Phenomenology and Cognitive Science. Stanford, CA: Stanford University Press. Pinker, S. (2010). The cognitive niche: coevolution of intelligence, sociality, and language. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A.
107(Suppl. 2), 8993-8999. Postal, P. M. (2004). Skeptical Linguistic Essays. New York: Oxford University Press.
Putnam, H. (2012). Philosophy in an Age of Science: Physics, Mathematics, and Skepticism. Cambridge, MA: Harvard University Press.
TeopeTHHHi gocAig^eHHH y ncMXonorii. Tom 20 • 2024
11
Quine, W. V. O. (1960). Word and Object. Cambridge, MA: MIT Press.
Quine, W. V. O. (1969). "Natural kinds," in Ontological Relativity and Other Essays (New York, NY: Columbia University Press), 114-138.
Rudrauf, D., Lutz, A., Cosmelli, D., Lachaux, J.-F., and le van Quyen, M. (2003). From autopoiesis to neuro- phenomenology:
Francisco Varela's exploration of the biophysics of being. Biol. Res. 36, 27-65. Scharfstein, B. (1998). A Comparative History of World Philosophy: From the Upanishads to Kant. Albany, NY: SUNY Press. Sloman,A. (1989). On designing a visual system (towards a Gibsonian computational model of vision). J. Exp. Theor. Artif. Intell. 1, 289-337.
Syal, S., and Finlay, B. L. (2010). Thinking outside the cortex: social motivation in the evolution and development of language. Dev. Sci. 14, 417-430.
Tononi, G. (2008). Consciousness as integrated information: a provisional manifesto. Biol. Bull. 215, 216-242. Tsotsos, J. K. (1990). Analyzing vision at the complexity level. Behav. Brain Sci. 13, 423-445.
Waldron, W. S. (2002). Buddhist steps to an ecology of mind: thinking about "thoughts without a thinker." E. Buddhist 34, 1-52.
Wittgenstein, L. (1958). Philosophical Investigations, 3rd Edn, trans. G. E. M. Anscombe. Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall. Yoshimi, J. (2007). Mathematizing phenomenology. Phenomenol. Cogn. Sci. 6, 271-291.
Zunshine, L. (ed.). (2010). Introduction to Cognitive Cultural Studies. Baltimore, MD: The Johns Hopkins University Press.
