CC BY
7
УДК 323.3
М. Ю. Куц, астрант
РОЗУМ1ННЯ ЯК ОСНОВА СОЦ1АЛЬНО-КОМУШКАТИВНО1 ВЗАСМОДП
Здтснено концептуал1зац1ю поняття «взаемод1я», розглянуто основм тдходи до осмислення концепт1в «д1я» та «взаемод1я» у соц1олог1чному та сустльно-фыософ-ському дискурсах. Констатовано, що розум1ння е основою сощально-комумкативног взаемодп Поняттярозум1ння, корелюючи з поняттям значимост1, е нев1ддыьним в1д процесу смислотворення. Аргументуеться, що розум1ння - це процес продукування смисл1в, який конструюе т1 чи гншг сенси для учасникгв соцгально-комуткативно! взаемодИ' залежно в1д значимост1 та щншсног наповненост1 певних взаемодт.
Ключовi слова: взаемод1я, сощальна взаемод1я, сощально-комушкативна взаемо-д1я, розум1ння, д1я, соц1олог1я розум1ння.
Актуальтсть проблема. Актуальшсть дослщження проблематики со-щально-комушкативно! взаемодп обумовлюеться насамперед посиленою динамшою сощальних процеав та нов^шми викликами сучасного шфор-мацшного суспшьства, зокрема в укра!нському онлайн-просторь
Аналiз остантх джерел i публшацш. Поняття взаемодп дослщжували багато теоретиюв сощально-фшософського дискурсу (Арютотель, М. Вебер, Г. Зiммель, Т. Парсонс, П. Сорокш та iн.). Одне з найвщомших дослiджень належить М. Веберу, який пропонував розглядати поняття сощально! дп з точки зору рацюнально! доцiльностi, що не завжди можливо застосувати при аналiзi сощально-комушкативно! взаемодп, зокрема в сучасному онлайн-просторi, де часто набувають важливосп iррацiональнi чинники. Значимiсть певно! поди чи ситуацп, цiннiсно-культурнi чинники, не вписуючись у коло рацюнально! доцшьносп, певним чином детермiнують вiртуальну реальнють, зокрема в iгрових онлайн-спiльнотах Укра!ни. У цьому контекстi набувае важливосп категорiя розумiння, крiзь призму аналiзу яко! постае можливiсть осмислення причин та мотивiв iндивiдiв, якi взаемод^ть у мережах 1нтернет.
Мета статл полягае у виявленнi сутностi та основних характеристик сощально-комушкативно! взаемодп. Завдання статл полягае у визначеннi ролi категорп розумiння у формуваннi сощально-комушкативно! взаемодп.
Виклад основного матерiалу. У широкому значенш тд взаемодiею пе-реважно розумiють «взаемний зв'язок мiж предметами у дп, а також пого-джену дiю мiж ким-, чим-небудь» [11, с. 259]. Концепт взаемодп синонiмiч-ний поняттям «сmвдiя», «сmвдiяння».
220
© Куц М. Ю., 2016
Цшавим е трактування поняття «доя» у давньогрецькiй MOBi, зокрема в текстах Арютотеля. З одного боку, концепт дп' позначаеться термшом «energeia» (eнepгiя). З другого — це поняття описуеться за допомогою тер-мiнiв «to poiein» (дiяти), «praxis» (практика, дiяльнiсть). Тобто вказуеться на практичну спpямованiсть дп. Також, концeптуалiзуючи поняття дп, Арю-тотель аналiзуе його як «ergon» (справа, дшо). Слiд зазначити, що поняття дп Аpiстотeль розглядав достатньо грунтовно, вважаючи його однiею iз десяти категорш, завдяки яким можна класифiкувати дшсшсть матepiаль-ного свiтy До таких категорш Арютотель вiдносив: 1) «сутшсть», 2) «скшь-ки» (кiлькiсть), 3) «яке» (якють), 4) «по вщношенню до чогось» (сшввщне-сeнiсть), 5) «де» (мiсцe), 6) «коли» (час), 7) «знаходитися в певному сташ» (розташування), 8) «володiти», 9) «дояти», 10) «зазнавати дiю» [1, 1Ь25].
Поняття дп корелюе з поняттям часу: «якщо хтось вказуе, наскшьки три-валою е дiя, вш визначае ii часом» [1, 5Ь5]. Тобто тeмпоpальнi характеристики невщ'емш при концeптуалiзацii категорп дп. Кpiм того, дiя (energeia), згiдно з Арютотелем, завжди спрямована на певну цшь: «якщо в pусi закла-дена цiль, то вiн i е дiею» [2, 1048Ь20]. Причому рух — це дiя незавершена. Також дiя допускае i протилежшсть собi, i бiльший чи менший ступiнь пев-ного процесу дп [1, 11b].
Аналiзуючи клас природних речей, Аpiстотeль зазначав, що, з одного боку, вони включають у себе сутност (пpостi тiла), а з другого — 1'хш дп та зазнавання дiй (тобто тдпадання пiд дп). Пiд дiями маеться на увазi рух кожного з простих тш (його складових), «причина яких — сила, внутршньо притаманна самим [елементам]» [4, 298а30]. Дiя того, що сприймаеться вщ-чуттям, i дiя самого вiдчуття е тотожними [2, 426a3], хоча буття 'х неодна-кове (наприклад, звук у дп та слух у дп).
У соцiологiчному дискуpсi сощальну дiю переважно розглядають у двох взаемопов'язаних контекстах [14, с. 110]. З одного боку, тд сощальною дiею pозумiють форму чи споаб виpiшeння соцiальних проблем, в основi яких лежить зiткнeння iнтepeсiв основних сощальних сил у суспiльствi. З другого боку (у широкому контексп), тд соцiальною дiею мають на увазi всяку акцiю, що здшснюеться соцiальним суб'ектом задля забезпечення певних штереав.
Фундаторами тeоpii сощально'1 дii е М. Вебер, Ф. Знанецький, Т. Парсонс та ш. У сощолопчному дискуpсi пpiоpитeтним е вузьке розумшня соцiаль-но' дп як повeдiнки дiючого суб'екта, що оpiентована на iнших суб'ектiв та взаемод^ з ними, тобто акценти сфокусовано на штерактивносп соцiальноi дп. Соцiальну дiю можна розглядати як структурний процес, що включае «суб'екти, що дiють, власне дiю, ii джерела, оpiентацiю, умови i результата» [14, с. 110]. Класифшують сощальш дii у вiдповiдностi до певних критерпв.
Поняття взаемодп тюно корелюе з поняттям взаемовщносин. Арютотель видшяв три типи взаемовщносин: мiж окремими людьми, у спшьнотах та державнi взаемовiдносини. Ефективнi взаемовщносини мiж людьми, на думку Арютотеля, можуть встановлюватися лише на основi партнерських та дружнiх стосункiв [3, 1159Ь30]. Також такi вiдносини можуть встановлюватися мiж людьми, яких поеднують родиннi зв'язки. Взаемовiдносини мiж людьми е основою взаемовiдносин у спшьнотах. Державш взаемовщ-носини, згщно з Арiстотелем, склалися заради того, щоб приносити взаем-ну користь, тодi як взаемовiдносини у спшьнотах спрямоваш, щоб приносити часткову користь [3, 1160а15]. Отже, у цшому всi взаемовiдносини е частинами взаемовщносин у державь Доречним у цьому контекст буде згадати точку зору Платона, який вважав, що справедлива дiя лише настшь-ки стввщноситься зi справедливiстю, наскiльки вона стввщноситься з прекрасним [13, 859е].
Аналiзуючи поняття сотально-комуткативно'1 взаемодп, звернемося до позицп Г. Зiммеля, який зазначав, що «як регулятивний св^овий принцип ми маемо прийняти, що все знаходиться з уам в якш-небудь взаемодп, що юнують сили та вщносини, що переходять туди i назад мiж кожною точкою i кожною iншою точкою св^у» [9, с. 314].
У фшософському дискурсi пiд соцiальною взаемодiею мають на увазi «вид безпосереднiх або опосередкованих (зовшшшх або внутрiшнiх) сто-сункiв, зв'язкiв, що iснують у суспшьста» [17, с. 128]. Можна видшити два базових рiвнi прояву сотально'1 взаемодп — мiжособистiсний (або мшро-соцiальний) та суспiльний (або макросощальний).
Соцiальна взаемодiя, як зазначае Л. Сорокша, — це «система взаемозу-мовлених, взаемозалежних соцiальних дш, в яких дiя одного суб'екта е i причиною, i наслiдком дiй iншого суб'екта» [16, с. 57]. Суспшьне життя грунтуеться на сощальнш взаемодп, оскiльки вона формуе вщносини мiж людьми, мiж сощальними групами тощо. Основою сотально'1 взаемодп ви-ступають соцiальнi дп, як е орiентованими на iнших суб'екпв.
На думку П. Сорокiна, у сощальнш взаемодп слщ видiлити таю елемен-ти: суб'екти взаемодп; 1'хш соцiальнi очiкування та цiлеспрямованiсть дь яльностi [15]. Концепт обмiну стае центральним при розумшш сошально'1 взаемодп, за яко'1 вiдбуваеться обмiн шформащею, знаннями, матерiальними благами чи ресурсами тощо. Т. Парсонс акцентував увагу на ключових аспектах сощально'1 дп, що сприяють штегрувати таю дп та формувати соць альну взаемодп: це насамперед соцiальнi норми, що детермшують певнi соцiальнi ролi [12].
Одне з найвiдомiших дослщжень поняття взаемодп належить М. Веберу. Концепт дп, зазначав М. Вебер, виступае специфiчним об'ектом для сощо-
логп розумшня. Адже людськiй дп притаманний певний сенс, оскiльки вона виражае ставлення до тих чи шших явищ з розумiнням. Доволi важливими для соцюлогп розумiння будуть, по-перше, саме tï людськi дп, якi сшввщ-носяться з дiями iнших людей завдяки суб'ективному сенсу, який вклада-еться в розумшня конкретно1 дп кожним iндивiдом. По-друге, таю людсью дп набувають визначеност в середовищi всiх учасникiв саме завдяки осмис-леному спiввiднесенню ïx кожним iндивiдом. По-трете, означенi людсью дп пiддаються розумiнню, виходячи з означеного сенсу, який суб'ективно пе-редбачався кожним з учасниюв [7, с. 106]. М. Вебер тдкреслюе, що сенс — це певне уявлення про те, для чого або чому ця дiя вщбуваеться, це певне його усвщомлення та спрямовашсть.
Разом з тим М. Вебер переважно пропонував розглядати поняття соць ально'1 дп з точки зору ращонально'1 доцiльностi [5], що не завжди можливо застосувати при аналiзi сощально-комушкативно'1 взаемодп, зокрема в укра-шському онлайн-просторi. Крiм того, з точки зору сощолопчно!' теорп М. Вебера, не зовсiм зрозумшо, яким чином iндивiдуальнi поведiнки по-еднуються в соцiальнi шституцп.
Прихильник розумшчо!' соцюлогп, засновано'1 на штроспективному методi (пiзнання свiдомостi людини), М. Вебер наголошуе: пiзнати сощаль-ну дш людини значить вивести з ïï свiдомостi цiлi, мотиви, штереси та точки зору. Не розумшчи цього, ми не зможемо зрозум^и, чому iндивiд здiйснюе tï чи iншi д^'.
Саме концепт «розумшня» (Verstehen), зпдно з М. Вебером, е засадничим при розглядi окремого шдивща та його дп. У цьому контекст iндивiда мож-на сприймати як певну первюну одиницю, своерiдний «атом», який виступае единим ноаем осмислено! поведiнки [6, с. 117].
Отже, категорiя «розумiння» обрана нами для осмислення причин та мотивiв шдиввдв, якi взаемодiють в онлайн-спшьнотах.
Для соцюлогп розумiння як певний щеальний тип стосовно емтрично1 поведiнки виступае об'ективна рацiональна правильнють [6, с. 115]. При роз-глядi «неправильних типiв» поведiнки набувае важливосп поняття «значи-мостi». У цьому разi вирiшальну роль ввдграе дистанцiя мiж певним «непра-вильним типом» поведшки та тим, що вважаеться «значимим» [6, с. 116].
Якщо iдеальний тип утворено iз зрозумiлиx для осмислення зв'язкiв, то вш вважатиметься «значимою» нормою. Власне кажучи, «якою ж мiрою саме правильний тип доцшьно розглядати як щеальний, залежить тшьки од вщношення до цiнностi» [6, с. 116]. Для соцюлогп визначальним принципом дослщження стае виявлення домшантних уявлень людей про «сенс» та «зна-чимють» тих чи iншиx явищ.
Слщ зазначити, що концепт «розумшня» — ключове поняття герменевтики. Виникнення термша «герменевтика» (з грец. — тлумачити) пов'язане з iменем Гермеса — одного з бопв грецько'1 мiфологii. Гермес вважався оповюником волi богiв, вiн розтлумачував божественну волю для когорти непосвячених. Саме тому герменевтика — це наука про розумшня текслв, ситуацш, явищ тощо.
Поняття розумшня набуло всебiчного розгляду у фшософськш герменев-тицi Г.-Г. Гадамера, який вважав, «що зрозумшим буде лише те, що дшсно являе собою викшчену смислову спшьшсть» [7, с. 273]. Тобто Г.-Г. Гадамер пов'язував розумшня зi створенням сенав.
На думку Г.-Г. Гадамера, етапу розумшня передуе так зване «передба-чення завершеносп» — формальна передумова, яка скеровуе розумшня штерпретатора у певне русло. Основою для «передбачення завершеносл» стають окремi попередш судження чи точки зору, яю стають певним фшь-тром для оцшки тих чи iнших явищ, подш, текстiв тощо.
Звернемось до поняття «герменевтичне коло», яке було введене Г.-Г. Га-дамером. Це поняття щкаве тим, що презентуе кругову структуру розумiння. Згiдно з принципами герменевтичного кола «цше треба розум^и, виходячи з часткового, а часткове — виходячи з цшого» [7, с. 270]. Одним iз прикла-дiв шюстрацп застосування герменевтичного кола може стати аналiз шшо-мовного тексту. При перекладi такого тексту постае необхщшсть одночас-ного розумшня i цiлого (яке проблемне поле суспiльного буття висвiтлюе цей текст), i часткового (тлумачення окремих ошв).
Представник науково'1 школи «фiлософiя життя» В. Дiльтей розподiлив науки на два класи — «науки про дух» та «науки про природу», видшивши щодо них вщповщно двi методологеми: «розумшня» та «пояснення». На думку В. Дшьтея, для «наук про природу» характерне пояснення даних зов-шшнього досвiду. Натомють «наукам про дух» притаманнерозумгння духовно!' цшсносп [8, с. 215]. В означеному контексп сутшсть «розумiння» по-лягае в конструюванш сенсiв певно1 подii, явища тощо. Специфша стратегii «пояснення» обумовлюеться використанням уже наявних знань задля отри-мання нових знань.
Як зазначалося, у М. Вебера розумшня пов'язане з рацюнальною до-цiльнiстю. Згiдно з концепщею Л. фон Мiзеса, найбшьш важливi цiлi люд-ського юнування не пiддаються рацiональному аналiзу. На його думку, дь яльнiсть — це поведшка, яка спрямовуеться актами вибору. Ид поняттям вибору маються на увазi вiдбiр певного способу поведшки з усiх наявних варiантiв та вiдмова вiд альтернативних варiантiв [10, с. 20]. Людина у сво-1и дiяльностi обирае а) кiнцевi цiлi, б) звичайнi цш, в) засоби для досягнен-
ня цшей. У цшому сощальна взаемодiя для iндивiда стае засобом досягнен-ня його цiлей. Слщ зазначити, що насамперед iндивiд обирае кiнцевi цiлi, пiсля чого здшснюе вибiр засобiв для досягнення цих цшей. Промiжнi цiлi (звичайнi цш) постають у процесi дiяльностi тд час реалiзацiï тих чи шших засобiв для досягнення цiлей.
При виборi кiнцевиx цiлей «реакцiю людини визначають цiннiснi су-дження, а в частиш вибору засобiв — весь корпус вчень праксеологп та технологи, яю вона мае у своему розпорядженш» [10, с. 211]. Тобто в основi кiнцевиx цшей лежать цшшсш судження. Натомiсть засоби, що обираються задля досягнення цих цшей, — це техшчш ршення, яю ощ-нюють, виходячи з 1хньо1 здатностi створювати певнi ефекти. Вибiр кш-цевих цiлей, будучи залежним вщ суб'ективних цiннiсниx установок окремих людей, не тдлягае ращональному осмисленню. Такий вибiр в означеному контекст е суто iррацiональним [10, с. 195]. Ращональному дослщженню тддаються лише засоби для досягнення кшцевих цiлей та звичайнi, тимчасовi цш.
Порiвнювати з точки зору ращонально1 доцiльностi можна лише зви-чайш людськi цiлi та засоби для досягнення цшей, оскшьки 1хшй вибiр е справою розуму. Стосовно кшцевих цшей майже неможливо виявити ращо-нальну доцшьшсть, оскiльки такi цш, будучи детермiнованi цiннiсними судженнями, е справою душi чи волi. Таким чином, приходимо до щкавого висновку щодо меж застосування моделi щеального типу (ращонально-до-цiльного) М. Вебера у дослщженш соцiальноï взаемодп. Означена модель застосовна при аналiзi звичайних цшей та засобiв для досягнення цшей. При аналiзi цiннiсниx суджень варто використовувати iншi методологiчнi засоби.
Висновки. Таким чином, значимють цiннiсниx суджень полягае в тому, що вони е джерелом людських дш. У цьому контексп набувае важливосп виявлення змютовного наповнення цiннiсниx суджень шдиввдв, якi взаемо-дiють мiж собою, споаб упорядковування ïxнix цiнностей на власнш шкалi прiоритетiв. Поняття розумшня корелюе з поняттям значимосп, тобто концепт розумшня невщдшьний вщ процесу смислотворення. Таким чином, розумшня — це процес продукування сми^в. Саме розумшня е основою соцiально-комунiкативноï взаемодп, продукуючи tï чи iншi сенси для учас-никiв взаемодп залежно вщ значимостi та цiннiсноï наповненостi певних взаемодiй. Для забезпечення взаеморозумшня необxiдна спiвпричетнiсть кожного, усунення iерарxiï в парадигмi вiдносин, можливють для кожного брати участь у сощально-комушкативнш взаемодй, не завдаючи шкоди iн-шим i не вщчуваючи утиснення з боку iншиx.
Л1ТЕРАТУРА
1. Аристотель. Категории / Аристотель // Соч. : в 4 т. - М. : Мысль, 1978. - Т. 2. -С.51-90.
2. Аристотель. Метафизика / Аристотель // Соч. : в 4 т. - М. : Мысль, 1976. - Т. 1. - С. 63-521.
3. Аристотель. Никомахова этика / Аристотель // Соч. : в 4 т. - М. : Мысль, 1983. -Т. 4. - С. 53-294.
4. Аристотель. О небе / Аристотель // Соч. : в 4 т. - М. : Мысль, 1981. - Т. 3. -С. 263-378.
5. Вебер М. Избранные произведения / Макс Вебер ; [пер. с нем. ; сост., общ. ред. и предисл. Ю. Н. Давыдова]. - М. : Прогресс, 1990. - 808 с.
6. Вебер М. Сощолопя. Загальноюторичш анал1зи. Пол1тика / Макс Вебер ; [пер. з шм. О. Погорший]. - К. : Основи, 1998. - 534 с.
7. Гадамер Г.-Г. 1стина 1 метод : [пер. з шм.] / Ганс-Георг Гадамер. - К. : Юшверс, 2000. - Т. I : Герменевтика I : Основи фшософсько' герменевтики. - 464 с.
8. Дильтей В. Собрание сочинений : в 6 т. / Вильгельм Дильтей ; [пер. с нем. под общ. ред. А. В. Михайлова, Н. С. Плотникова]. - М. : Дом интеллектуал. кн., 2000. - Т. 1 : Введение в науки о духе / [пер. с нем. под ред. В. С. Малахова]. -764 с.
9. Зиммель Г. Социальная дифференциация. Социологические и психологические исследования / Георг Зиммель // Избранное. Т. 2 : Созерцание жизни : [пер. с нем.] / Георг Зиммель. - М. : Юрист, 1996. - С. 301-465.
10. Мизес Л. фон. Теория и история. Интерпретация социально-экономической реальности : [пер. с англ.] / Людвиг фон Мизес. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2001. -295 с.
11. Новий тлумачний словник украiнськоi мови : у 4 т. / [уклад.: В. В. Яременко, О. М. Слшушко]. - К. : Аконгг, 1999. - Т. 1 : А-С. - 912 с.
12. Парсонс Т. Система современных обществ : [пер. с англ.] / Толкотт Парсонс. -М. : Аспект Пресс, 1998. - 270 с.
13. Платон. Законы / Платон ; [пер. с древнегреч. А. Н. Егунова, С. П. Кондратьева, С. Я. Шейнман-Топштейн и др. ; общ. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф. Асмуса, А. А. Та-хо-Годи]. - М. : Мысль, 1999. - 832 с.
14. Ручка А. Д1я сощальна / А. Ручка // Соцюлопчна енциклопед1я / уклад. В. Г. Го-родяненко. - К. : Академвидав, 2008. - 456 с.
15. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / Питирим Александрович Сорокин ; [пер с англ., ред., сост. А. Ю. Согомонов]. - М. : Политиздат, 1992. - 543 с.
16. Сорокша Л. Взаемод1я сощальна / Л. Сорокша // Соцюлопчна енциклопед1я / уклад. В. Г. Городяненко. - К. : Академвидав, 2008. - 456 с.
17. Фшософський словник сощальних термшв / [тд заг. ред. В. П. Андрущенка]. -К. ; Х. : Корвш, 2002. - 672 с.
ПОНИМАНИЕ КАК ОСНОВА СОЦИАЛЬНО-КОММУНИКАТИВНОГО ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ
Куц М. Ю.
Осуществлена концептуализация понятия «взаимодействие», рассмотрены основные подходы к осмыслению концептов «действие» и «взаимодействие» в социологическом и общественно-философском дискурсах. Констатировано, что понимание является основой социально-коммуникативного взаимодействия. Понятие понимания, коррелируя с понятием значимости, неотделимо от процесса смысло-творения. Аргументируется, что понимание - это процесс выработки смыслов, который конструирует те либо иные смыслы для участников социально-коммуникативного взаимодействия в зависимости от значимости и ценностной наполненности определенных взаимодействий.
Ключевые слова: взаимодействие, социальное взаимодействие, социально-коммуникативное взаимодействие, понимание, действие, социология понимания.
UNDERSTANDING AS THE BASIS FOR SOCIAL AND COMMUNICATIVE INTERACTION
Kuts M. Y.
The article is devoted to revealing the essence and the basic characteristics of social and communicative interaction. The role of understanding in the formation of social and communicative interaction is being defined.
The conceptualization of the term «interaction» has been performed; the basic approaches to understanding the concepts of «action» and «interaction» in the sociological and socio-philosophical have been discoursed. The concept of interaction has been studied by many scientists in social and philosophical discourse. One of the most famous researches belongs to M. Weber, who proposed to consider the concept of social action in terms of rational expediency, which is not always possible to apply analyzing social and communicative interaction, particularly in the present online space where irrational factors often become very important. The significance of a particular event or situation, values and cultural factors, not fitting into the circle of rational expediency in some way determine virtual reality, particularly in the online gaming community in Ukraine. In this context the category of understanding becomes important, through the prism of its analysis the possibility of understanding the causes and motives of individuals who interact on the Internet raises.
The category of understanding has been chosen to comprehend the causes and motives of individuals who interact in online communities. For sociology of understanding rational objective accuracy appears as a particular ideal type regarding the empirical behavior. Considering the «wrong type» of behavior the concept of «significance» becomes important.
In this case, the crucial distance between certain «wrong type» of behavior and what is considered «significant» plays a decisive role.
If the ideal type is created on the basis of obvious for understanding connections, it is considered a «significant» norm. Indeed, «what exactly the right type should be considered as an ideal one depends on relation to values» (M. Weber). For sociology the defining principle research is to identify dominant ideas of people about «meaning» and «significance» of certain phenomena.
The concept of «understanding» is the key concept of hermeneutics, the science of understanding texts, situations, events and more. The analysis of the concept of a «herme-neutic circle», which presents a circular structure of understanding, has been done. In accordance with the hermeneutical circle «the whole must be understood the basis of partial and the partial - on the basis of the whole» (G. Gadamer).
The concept of understanding was analyzed by W. Dilthey, who identified two classes of science: «natural sciences» and «human sciences». Explanation of external expertise is typical for «the natural sciences». Instead, understanding of spiritual integrity is inherent to «human sciences». In the context, the essence of «understanding» is in constructing meanings of certain events, phenomena and so on.
It is sated that understanding is the foundation of social and communicative interaction. The concept of understanding, correlating with the notion of importance, is inseparable from the process of meaning development. It is argued that understanding is the process of meaning production, which constructs a certain meaning for participants of social and communicative interaction, depending on the value and importance of certain interactions.
Key words: interaction, social interaction, social and communicative interaction, understanding, action, sociology of understanding.
