CC BY
32ЖЕНЩИНА И ЛИТЕРАТУРА, ЖЕНЩИНА В ЛИТЕРАТУРЕ
(По материалам Международных научных чтений
«Жена Поэта: Божья награда? кара Божья?», посвященных 200-летию со дня рождения Н. Н. Пушкиной-Ланской)
УДК 9.8.1
Л. Г. Рева
РОЛЬ Ж1НКИ-ДРУЖИНИ В УКРАШСЬКШ ХУДОЖШЙ Л1ТЕРАТУР1
Жшка е началом усього сущого на Землi. Це - Miprao духовних цiнностей, Bi4He буття природи. Вона нерозривна з Космосом, часто ототожнюеться з природою. Церкву iнодi порiвнюють з Шареченою -настiльки свiтла е li сутнiсть. Жiнка та iсторiя - навряд чи в гумаш-тарнш сферi можна знайти якiсь iншi дефшщи бiльш тiсного взаемов-пливу та взаемопереплетшня. Адже з появою на Землi першого Homo sapiens, ютоти розумно!, еволюцiя Планети починае розглядатися в тюному взаемозв'язку з юторичним поступом людсько! цившзаци. Оволодiвши першими знаряддями працi, побудувавши перше житло, зробивши перше культове жертвоприношення, людина впевнено почала крокувати шляхом тдкорення собi оточуючого свiту, створюва-ти основи матерiального добробуту i духовних засад людства. Поруч з чоловшом незмiнно знаходилася жiнка - вiрна хранителька домаш-нього вогнища, мати, любляча подруга. В Украш жшка - найбшьш шанована, матрiархально стояча на найвищш еволюцiйнiй сходинцi суспшьства. Так складалося спокон вiкiв.
Особливо Жшка оствана в лiтературi, яка е художшм лiтописом минулого, духовною скарбницею наци. I! витоки - в народних пiснях та переказах, житшнш лiтературi, лггописах...
Неперевершеним i розповсюдженим персонажем в юторп, лггера-турi та мистетцтвi е образ Богородицi. До не! , як до покровительниц знедолених, що спiвчувае людському горю, просить у Бога поблажли-востi до народу, терплячому страждання вiд сво!х пригноблювачiв, звернене «Слово про закон i благодать» митрополита Iлларiона (10371050), «Киево-Печерський Патерик» (поч. XIII ст.), «Руно орошенне» про чудеса Богородищ i драма «Успенiе Богородицы» Д. Ростовсько-го (Туптала)..., численш молитви, , псалми, проповiдi, апокрифи.
В Ктвсьюй Русi культ Богородищ з'является зразу тсля прийнят-тя християнства. В католищи культ Богородищ набув особливого розвитку: про Дiву Марiю розроблено цiлу науку - марюлопю.
Образ Богородицi втiлений в живописи скульптурi, графiцi, музицi, художнш лiтературi, кшомистецтвь..
Використовуючи досягнення свггово! традици, письменники, художники, композитори загальноцерковний образ Пресвято! Прiснодiви Мари наповнюють нацiональними рисами.
Особливого значення набувае культ Жшки-матерь 1дея культу Матерi - Берегинi, яка народилася в палеолт, сьогоднi знайшла свое втшення в культурi i менталпеп всiх слов'янських народiв. 1деал Жшки-матерi пов'язують з образом Богородищ, Пречисто! Дiви Марi!.
В той же час в лiтературi та мистещи немае бiльш складного завданя, ан1ж створення жшочих образiв, розкриття !х характерiв, внут-рiшнього свггу. I не останне мiсце - роль жшки в науковiй сфер^
Одним iз найяскравiших творiв, що вщзначаеться глибокою на-роднiстю, гумашзмом, патрiотичними почуттями i благородством щей, а також художньою досконалiстю, високою образнютю, влучними ви-разами, класичними характеристиками е «Слово о полку Iгоревiм» -геро!чний народний епос про становлення Русько! землi з центром у Киев^ що стверджуе щею безперервностi iсторi! слов'ян вщ найдавн-iших часiв до наших дшв, - видатна лiтературна пам'ятка Ки!всько! Русi XII ст., яку називають енциклопедiею давньорусько! культури. Вона звернена в майбутне.
Змютом для поеми давньо! лiтератури послужив невдалий похщ на половцiв Новгород-^верського князя Iгоря Святославовича в 1185 р. В художнш формi в творi розповiдаеться про трагiчний етзод бо-ротьби з кочовиками. Поразку Iгоря автор "Слова" бачить не в карi
№ 24(81) ВРЛр
Божш за ^хи князя, як це вщзначали лiтописцi, а у вщсутносп згур-тованостi та eдностi князiв.
Багатий iдейний змiст «Слова» виражений в системi живих ху-дожшх образiв, за допомогою яких всебiчно розкрито духовний свiт слов'ян. Центральне мiсце в творi займае величний образ Русько! землi, а також образ Ярославни - украшсько! Жшки, яка оплакуе свого поло-неного чоловша i закликае Вiтер, Дншро i Сонце допомогти йому по-вернутися з полону.
Протягом уиа юторп людства Жшка надихала поетiв, художникiв, композиторiв ... Вона була i залишаеться Музою, Коханою, Матр'-ю...В той же час у лiтературi та мистещи немае бiльш складного завданя, ашж створення жiночих образiв, розкриття !хшх характерiв, внутрiшнього свiту.
Iсторiя Укра!ни свiдчить, що уже пiд впливом шмейного права князiвського перiоду державно! оргашзацп предкiв схiдних слов'ян первюш погляди на жiнку як на власнють зникли. Це знайшло вщоб-раження в кодексi законiв «Руська правда».
Епохи, iсторичнi поди час вщ часу впливали на жшку, видозмшю-ючи 11 свiтогляд, споаб життя, втягуючи в певнi стереотипи поведiнки та мислення.
В залежносп вiд культурного розвитку конкретного суспшьства змшюеться i роль жiнки в суспшьному життi. Традицiйна культура, яка в сво1'й вiдноснiй цiлiсностi трималася до початку ХХ ст., протя-гом багатьох минулих столггь, безумовно, зазнавала змiн. На основi досвщу поколiнь вироблялись стабiльнi форми самооргашзацп сусп-iльного та сiмейного життя, господарювання, спiлкування, дозвiлля, моралi i етики, соцiалiзацil особи, життедiяльностi етносу вцшому. Система традицiйних норм поведшки, взаемовщношень помгж людьми була спрямована на здорове функщонування способу життя, пе-редбачала його розвиток та забезпечувала наслщування i передачу традицш, усталених правил поведiнки та прийнятного способу дш но-вим поколшням рiзноманiтними засобами, перш за все, каналами усно! шформацп, зокрема, за допомогою святково!, символiчноl системи знаюв. Уже в давнi часи оргашзащя суспiльства i звична культура надавали жшщ повноправних можливостей до керування державою -княгиня Ольга, королева Францп - Анна... У нашi часи жшка майже
прирiвняна в сво1х правах та обов'язках з чоловшами, за виключен-ням деяких релiгiйних функцiй.
В украшськш лiтературi сформувався той особливий жшочий тип, що склався пiд впливом нацюнально! духовно! традицii, яка виробила украшський жiночий характер, розум, доброту, мужнють i гiднiсть. Образ Ярославни, незрiвнянний за своею красою, вражае моральною величчю, чистотою, iстинним патрютизмом. Вiн належить до найсв-гглших жiночих образiв усiеi свiтовоi лггератури. Ярославна уособ-люе вiчну жшочнють i загальнолюдську мудрiсть, зiставлену з мiфо-логемою «праматерiв»... Тодi в «Словi о полку Iгоревiм» можуть вба-чатися витоки вiчноi драми «загибелЬ» i «спасшня» людського розуму, що шукае, кожного разу переступаючи меж можливого, гинучи у пiтьмi i рятуючись завдяки Муцростi чи Софшносп рiдноi землi. 1гор ка-раеться за свою гординю, за свою «душевну хтивють», за бажання поставити свою волю вище Господньо!. Сцена з сонячним затемнен-ням i покаяння в полонi, як вони описаш в Iпатiiвському i Лаврентп-вському лiтописах, наводять на ту ж думку: «1гор же Святославичь тот год бяшеть в Половцехъ, и глаголаше: «Азъ по достоянью моему восприях победу от поведения твоего, владыко Господи, а не погань-ская дерзость обломи силу рабъ твоихъ» (Iпатiiвський лггопис, 1185 р.) [1]. Разом з тим поразка, пов'язаш з ним приниження, скорбота i терзання - найнижча точка в духовному падшш князя - стали початком його шднесення, вщродження, воскресiння до нового життя. Сприй-нявши те, що сталося як покарання згори, як справедливу кару, 1гор, за лггописним оповщанням, знову отримуе божествену прихильшсть, що допомагае йому тшати з полону: «И по малех ускочи Игорь князь у половець - не оставить бо Господь праведнаго в руку грешничю...» (1патпвський лггопис, 1186 р.). 1гор виступив у похiд «за землю Русь-ку». Вiн рiшуче став на захист Русько1' землi в найтрагiчнiшi для не1' часи. Його подвиг безсмертний.
Задушевшстю, глибоким хвилюючим тризмом, проникливютю спов-нений плач Ярославни. Дивуе та вражае сила даево!' ж1ночо! любовi, втiле-но! в Ярославш, яка долае всi перешкоди на шляху коханого i сприяе його визволенню. Вона, неначе зозуля на самст - куе, ридае: «полечу зозулею по Дунаю, обмочу бобровий рукав у Каяльрщ, обпру князевi його рани на помарншм його тiлi». Замкнутою комунiкативною струк-
турою е схема стлкування Людини, в даному випадку Ярославни, з Космосом у мiфопоетичному контекстi, i осмислення цього зв'язку: порушення комунiкацii 1горем вщновлюеться через звертання Ярославни,
- вiдповiдь приходить у вигщщ наступного перебiгу подш та вщнов-леннi всезагальноi гармони. Це е провщною iдеею твору.
Вщий плач Ярославни символiзуе вшх украiнських жшок, якi оп-лакують своiх чоловiкiв, а матерi - сишв, що потерпають у боротьбi з ворогами. '^ба тiльки украшсью пiснi жiночi з такою вимовною красою вмiють виявити безмежну тугу по милому, як оцей невмирущий плач - тужiння Ярославни. Самий стиль у «СловЬ> змшюеться, пере-даючи найтоншi вiдтiнки людських переживань» [2].
Одним iз джерел художньо1' сили «Слова» е тюний зв'язок людини з природою - живою, одухотвореною i активною. Ярославна рано плаче в Путивлi на мiськiй стiнi i звертаеться до Вiтру: «О, Вгтре, Вiтрило! чому, Добродiю, супротивно вiеш? чому мечеш ханiвськi стрiли сво1'ми легкими крилами на войовниюв мого мужа? х1ба ж мало тобi вiяти вгорi пiд хмарами, колишучи кораблi на синьому морi? на що ж, Добродш, розвiяв мо1 радощi по тирсi?»
Звертаеться Ярославна до Дншра-Славутича: «О, Дншре-Славу-тице! ти пробив камшш гори ^зь землю Половецьку. Ти гойдав на собi човни Святославовi, несучи 1х до вiйська Коб'якового. Принеси ж, Добродш, i мого мужа до мене, щоб я не слала до нього рано ^з мо1х на море".
Сповнена вiдданою любов'ю Ярославна, закликае Сонце повер-нути з полону 11 чоловiка: "Сонце ясне, тричi ясне! для вшх ти тепле й красне. На що ж, Добродш, простерло ти гарячий промшь свш на вшсько мого мужа? на що в полi безводнiм спекою зiгнуло ти 1м луки,
- на що тугою 1м сагайдаки заткнуло».
Звертання Ярославни до стихш i сил природи - Вiтру, Дшпра-Сла-вутича, Сонця - е своерщним доповненням до тих заклиюв, з якими автор «Слова» мовить до князiв, щоб вони прийшли на допомогу 1го-рев^ Ярославна просить допомогти не тшьки своему «ладовi», а ушм захисникам Русько1 землi. Вона переконана, що сили природи мають мапчну здатнiсть врятувати руських вошв та 11 коханого.
Лiтературнi прийоми «Слова» багато в чому беруть свш початок у народнш поезп. Народнш поезii поема зобов'язана своею художш-
стю, лiризмом, ритмомелодикою, образно- символiчною насиченютю тексту, зумовленою багатством метафор, ropiBHHHb, еппепв.
Риси народно! поeзii особливо яскраво виражаються у плачi Ярос-лавни. Плач на Русi, переосмислений в мiфопоeтичному руслi, пов'я-зувався з сюжетними структурами сонячного мiфy але для автора це могло бути формою осмислення подш на гранично загальному рiвнi символiчних уявлень. В. Адрiанова-Пeрeтц пiдкрeслювала той факт, що «Плач Ярославни» - приклад творчого використання художшх за-собiв народно! поeзii в лгтературЬ» [3].
Немае сумнiву, що «Слово» постало з невичерпних фольклорних клктав. Це знаходить тдтвердження у багатьох перекладах поеми: М. Максимович змальовуе Ярославну, «як зозульку на зорЬ> [4]. У Т. Шевченка - «полечу чайкою-вдовицею», i «на тш, на княж1м бiлiм, помарнiлiм, омию кров суху, отру глибокii, тяжкii рани»... Близькi до народно! творчостi звертання Ярославни до Сонця:
Святий, огненний господине! Спалив еси луги, степи, Спалив i князя i дружину, Спали мене на самотИ Або не грт i не сети... Загинув ладо... Я загину! [5].
У В. Щурата «плач» Ярославни -життестверджуюче звертання до милого:
Прилелт же, господине, Прилелт до мене, ладо, Мое ладо i коханне, Щоб я сльоз могх не слала Аж на море на зараннИ [6].
У М. Рильського - Ярославна, «як та чайка-жатбниця», вона «стогне» [7]. У В. Свщзшського княгиня плаче «зозулею самотньою, куе рано» [8].
В 1940 р. вперше надруковано переств твору "Слово про Iгорiв похщ" Н. Забшою, яка теж широко використала метафоричш образи,
№ 24(81) ВРЛр
дiалогiчну мову, повторення, порiвняння тощо, властивi народнопое-тичнiй традицп: «по Дунаю, мов зозуля сива полечу». У звертанш до Виру, вона докоряе: «Чи тобi не вистачить простору угорi пiд хмара-ми гулять? Чи тобi замало, легковда... Чом розкидав ти мою надда по степу, по бшй ковилi?» [9].
У Л. Новиченка образ Ярославни майже не розвинений, зате картина побоща досить виразна: тут «стадо лебедине», «буря соколiв», «шч грозою птицю розбудила, свист буремний звiра збив у стада», «клекотом орли на кост кличуть; брешуть лиси на щити червлеш» [10]. Ярославна благае для 1горя порятунку, а для землi Русько! -спокою.
О. Корж по-своему, з глибоким лiризмом, передае «Плач Ярославни»: «I неба пустелi... у морi б лелiяв грайливу ту синюю хвилю... Навщо ж веселiсть мою ти розвiяв далеко в степу по ковилю?» [11].
Не випадково «Слово о полку Iгоревiм» хвилювало не одне поко-лiння юториюв, фiлологiв, книгознавцiв, письменниюв... 1снуе бшьше 700 фундаментальних дослiджень про «Слово», написаних рiзними мовами. Серед них - пращ укра!нських вчених: М. Максимовича, О. Огоновського, I. Франка, П. Житецького, О. Потебш, М. Грушевсько-го, В. Перетца, М. Грунського, Д. Чижевського, М. Возняка, С. Ефремова, О. Прщака та ш.
Ярославш присвячували сво! поезп i iншi украшсью поети: П.М. Воронько «Ярославна», 1945; П.Г. Тичина «Плач Ярославни», 1949; А. Малишко. В багатьох поезiях А. Малишка, написаних пщ час вшни, образ Ярославни отримав кiлька перевтшень. Образи «Слова» ста-ють оргашчною частиною творчостi поета. У вiршi «Плач Ярославни» - вiрна дружина в тяжких умовах вшни своею любов'ю пiдтримуе бiйця, змщнюе його мужнiсть i силу . В поезп «Ярославно, 1гор знову кличе» - жшоча любов виступае як нездоланна сила за будь-яких обставин. У творi «Мати» - Ярославна зображена багатостраждаль-ною жшкою, що виростила синiв, якi шшли на смертельнi военнi дороги [12].
«Слово» - найвище досягнення художньо! лiтератури Ки1всько1 Русi - свщчення значного культурного розвитку украшсько! держави, за-гальмованого на декшька столiть монголо-татарськими та iншими завойовниками. Геро!ко-драматична доля украшського народу постае
творчосп, в якш найоб'eктивнiше оспiвуються споконвiчнi традицп, оживае iсторiя Укра!ни, в якш не останню роль вщгравала Жiнка.
Ярославна, княгиня Ольга, королева Францй Анна Ярославна, Роксолана, Леся Укра!нка, Соломiя Крушельницька ... Список найвидат-нiших дочок Укра!ни можна продовжувати безкiнечно. Але спишмо-ся ще на однiй постат^ до яко! невпинно звертаються митщ слова. Це - Роксолана, справжне iм'я яко! Анастасiя Лiсовська, колишня 15-рiчна бранка, пiзнiше понад три десятилптя була однiею з найвпливо-вiших постатей у мусульманському свт.
Нинi в Стамбулi збертаеться величний Мавзолей, який спорудив на честь нашо! землячки володар найбшьшо! в тогочасному свiтi iмперil султан Сулейман Пишний. Та одну загадку не можуть поки що розгадати ш iсторики, нi психологи, ш навiть ясновидцi: як мiг Сулейман Пишний, познайомившись з укра!нкою-невшьницею, забути про свiй величезний гарем i всi подальшi бiльше як тридцять роюв, аж до смерт прекрасно! Анастасi! Лiсовсько! залишатися вiрним !й однiй? Ким би вона була у милш !! серцю Укра!нi, якби не доля турецько! полонянки? Можливо, шляхетною попiвною, яка виховувала б воле-любних i розумних дiтей. Можливо, склала б вона не одну безсмерт-ну народну тсню, бо мала напрочуд багату душу й вирiзнялася великою чутливютю. Проте !! величшсть Доля прославила нашу сшввггчиз-ницю як iмператорку однiе! з наймогутшших iмперiй - нiколи ранiше жшоча нога не ступала в вельможш палати iмператора, а Настя Люовська виборола право сидiти в тих палатах. Та не на шдлоз^ а в iмператорському крiслi, як це водилося у християнському свт. Пев-но, здатшсть любити, в якш сконцентрована сила i глибина людсько! особистостi, найбiльше за вс досто!нства й якостi вирiзняють цю ге-нiальну жiнку. Плекання в серщ квiтки любовi i утримування себе у тому божественному сташ означае безмiрну любов до життя, до про-явiв усього сущого в ньому.
Настi Лiсовськiй це було дано вщ природи. Письменники, i зокре-ма укра!нський проза!к у Канадi Осип Назарук переповщае мiф про рудоволосу дiвчинку-попiвну, над якою у ранньому дитинствi збитку-валися ровесники, та й старшi скоса поглядали, бо чомусь дониш вва-жаеться в нашому народа що руде волосся - ознака недобро! душг..
№ 24(81) ВРЛр
Батько, засмучений щею народною прикметою, особливу увагу при-дiлив вихованню й навчанню свое! дочки. I вона вдячно поринула у таемничий свгт наук, виявляла себе з юних лiт як поетична натура, вмша прекрасно римувати, спiвати, танцювати.
Коли прийшов час видавати доньку замiж, батьки вирiшили по-сватати и за священника з сусiднього села. Тихого лiтнього вечора Настуня йшла на побачення з нелюбим чоловшом i коли дiйшла до край-ньо! сшьсько! мазанки, то вжахнулася, побачивши хижий оскал на вис-вiтленому мiсяцем схщному обличчi... I! вщвезли на невiльницький базар у тепершню Феодосiю.Краса жшок-укра1нок у всьому свiтi вважа-лася великим скарбом. Так було i в Турецькш iмперil. Скшьки налож-ниць турки загнали в рабство, скшьком iз них не вдалося вижити, склькох було запхнуто до мшка й викинуто в Босфор за непоюрнють, небажан-ня вщцавати свою честь осоружному завойовниковi.
Настя Люовська мужньо прийняла такий виклик дол^ Вочевидь, вона вижила завдяки своему вмшню любити, надiленим вщ природи. Але як можна любити ворога свого народу, полчища якого плюндру-вали твою рщну землю? Це е чи не найбшьшою загадкою ще! незбаг-ненно! особистосп.
Разом з тим, роздумуючи над 11 долею, можна припустити, що почуття любовi, яке виникае мiж чоловiком та жiнкою, не знае жодних кордошв, жодних обмежень i упереджень. Якщо думати iнакше, навряд чи вдасться збагнути сутнють ще! душi.
Вивчившись турецько!, вона розумша: И головний козир у тому, що, залишаючись вiльною жшкою, могла претендувати на роль дружини падишаха. Весiлля Сулеймана i Роксолани вщбулося в 1530 роцi. В юторй Османiв це був небачений випадок - султан офщшно одружив-ся на жiнцi з гарему. Роксолана стала для нього втшенням усього, що вш любив у жшках: вона цiнувала мистецтво i розбиралася в полiтицi, була пол^лотом i прекрасною танцiвницею, умiла любити i приймати кохання. I! поко! султан вiдвiдував з неприхованим вдоволенням: на нього очшували витонченi насолоди, бесщи про мистецтво, що вш надзвичайно цiнував. Нiщо !х так не радувало, як можливють побува-ти наодинцi. Сулейман i Хуррем могли годинами говорити про любов, полгтику, мистецтво. Вона могла дати розумну пораду у державних справах, але робила це обережно, не зловживаючи щею можливютю.
Ця жiнка була не стiльки гарна на вроду, але не позбавлена шших талантiв: писала чудовi вiршi грецькою, персидською та арабською, присвячувала коханому оди, гарно ствала i вмiла добре вишивати. Вони часто розмовляли вiршами. Роксолана знала, коли по^бно змов-чати, коли посумувати, а коли засмiятися. Не дивно, що пiд час И правлшня понурий гарем перетворився в центр краси та просвггницт-ва, а саму й стали визнавати правителi iнших держав. Султанша з'яв-лялася на людях з вщкритим обличчям, але не дивлячись на це, кори-стувалася повагою помiтних дiячiв iслама, як вiрцева правовiрна мусульманка.
Великий османський правитель, ймовiрно, знайшов у цiй жiнцi все, чого йому бракувало. Роксолану ненавидши турки.1 найперше за те, що 1'хнш правитель - вперше в юторп - виявляв незвичайну вiрнiсть единш жiнцi. 1й заздрили iншi жшки-красуш з його гарему. Державнi мужi Туреччини не могли заподiяти 1й шкоди, вона була захищена Сулейманом Пишним.
Роксолана була християнкою i навiть факт змiни вiрування для християнина означало згубити душу, не стало на завадi для досягнен-ня 11 мети - дочка священика прийняла iслам, щоб 11 дiти могли стати законними спадкоемцями султана.
Iталiйський автор Люiджi Басано да Зара, який жив у Стамбул перед 1545 роком, тдтверджуе мiф про чудодшну владу Роксолани над Сулейманом: «Вш так 11 любить i дотримуе вiрности, що всi пiдданi чудуються, говорять, що вона зачарувала його, називають 11 чаклун-кою. Зате вшсько й двiр ненавидять 11 та дiтей, але тому, що вш любить 11, нiхто не наважуеться протестувати...»
Палацове оточення обожнювало «смiшливу володарку», яку шко-ли не бачили без чарiвливоl посмiшки на обличчi. Роксолана вщдячу-вала 1м тим самим. Вона побудувала для яничарiв казарми-палаци, збшьшила жалування i надiлила новими прившегами.
Коли Сулейман II, залишивши управляти iмперiею дружину, вщпра-вився присмиряти бунпвш народи Перси, вш спорожнив казну. Це не засмутило господарчу дружину. Вона розпорядилася вщчинити в евро-пейському кварталi i в портових районах Стамбула винш магазинчики, пiсля чого до скарбнищ османських правителiв потекла дзвшка монета. Цього виявилося замало, i Роксолана звелiла поглибити бух-
1 'к ''
№ 24(81) ВРЛр
ту Золотий Pir i реконструювати причали в Галап, куди вiдразу ж стали тдходити не лише легю чи середнi, але й важкотоннажш ко-раблi з товарами з усього свпу. Торгiвельнi ряди столищ зростали. Поповнювалась i казна. Тепер у Хуррем-султан вистачало грошей i на те, щоб зводити ^Bi мечетi, мiнарети, будинки для лигах людей, лiкувальнi заклади тощо.
Султан, повернувшись з чергового переможного походу (вш не програв жодно! битви), не втзнав навiть палац Топкапи, перебудова-ний на кошти, здобуп передбачливою та енергiйною дружиною.
Павло Загребельний, автор епопе! «Роксолана», симпатизуе Хур-рем, пiдвищуe II роль в юторп: у султана i Роксолани були душевнi симпатп, але вони носили домашнш характер. Не потрiбно втiшати себе iлюзiями. Вона просто боролася за себе, як особистюь.
З шших джерел вщомо, що вона була невисокого зросту, не кра-суня, але щлком чарiвна... II життевий шлях та досягнення - це II особиста гордють, але не е нащональною гордiстю.
Вщомий укра1нський журналiст Олесь Бузина вважае: «Вона сим-волiзуе той занепад, у якому знаходилася укра1нська земля на той пер-iод». На питання, наскiльки Роксолану можна вважати гордютю Укра1-ни, вщповщае: «Давайте подумаемо: чиюсь бабуню зараз викрали че-ченцi, вона зробила в якомусь чеченському клаш хорошу кар'еру, стала дружиною чеченського командира. Ви будете пишатися такою баб-цею? Спитайте самi себе, проведиъ iсторичну аналогiю. Роксолана назавжди втрачена для Укра1ни - як укра1нський матерiал. Роксолана - це турецька султанша, при якш васали турецького султана татари здiйснювали регулярш набiги на Укра1ну i викрадали тисячi таких роксолан. Не варто перебiльшувати i II вплив при султанському дворi. В рiзнi перiоди вiн був рiзним i вирiс до кшця життя Роксолани. Бшьш за все вона була стурбована тим, щоб II син Селiм став престолонаслщу-вачем. Вона перемогла в придворних iнтригах, знищила свою полiтичну суперницю - мапр наследника, пiзнiше фiзично був знищений суперник И сина. 1й необхдно було вижити, вона знаходилася в жорстокому свiтi i мала вибiр: чи загинути, чи самiй стати жорстокою людиною».
Полiтична кар'ера Анастасп ЛiсовськоI - дипломата, реформатора, штриганки, за словами О. Забужко, була не гiршою якоюь Катери-ни Медiчi. В турецькiй юторичнш традицп, в iсторичнiй свiдомостi
турюв, Роксолана (Хуррем) зафiксувалася як хитра впливова особа, поведшка яко! призвела до падшня Османсько! iмперil. Але в сприй-няттi Роксолани нашими сшввггчизниками вона назавжди залишить-ся символом украшсько! жiнки, яка нще i нi за яких обставин не заги-не i навггь в найбезвихiднiших ситуацiях знайде свое мюце пiд сон-цем.
Таким чином, украшська Жшка - неординарна особистють не лише в украшськш ютори. Вона давно поламала стереотипи кухарки, зiрва-ла лiмiти свггових еволюцiйних перетворень.
Роль Попелюшки на сьогодш е не лише невичерпаною. Вона про-довжуеться. Скiльки наших сшввггчизниць осiло в Gвропi, Америщ, Австралп. Вони не лише продовжують коло життя, а утверджують собою украшськють, пщвищуючи той незламний дух, який зародився ще в безсмертному «СловЬ».
Список використаних джерел
1. Памятники литературы Древней Руси XII века. - М., 1980. -С.360.
2. Ефремов С. Iсторiя украшського письменства. - К.: Фемша, 1995. - С. 103.
3. Адрианова-Перетц В. П. «Слово о полку Игореве» и устная народная поэзия // «Слово о полку Игореве»/Под ред. чл.-кор. АН СССР В.П. Адриановой-Перетц. - М.-Л.: Изд-во АН СССР. - 1950.
- С. 305.
4. Максимович М. Песнь о полку Игореве //»Слово о плЪку Иго-ревЪ» в украшських художшх перекладах i перествах XIX - XX ст.»
- К.: Вид-во АН Укр РСР, 1953. - 250 с. - С. 93.
5. Шевченко Т. Плач Ярославни // «Слово о полку Iгоревiм» та його поетичш переклади i перестви. - К.:Наук. думка, 1967. - 524 с.
- С. 196.
6. Щурат В. Слово про похщ 1горя Святославича // Там само. -С.352-353
7. Рильський М. Слово про Iгорiв похщ // Там само. - С. 396.
8. Свщзинський В. Слово про похщ Iгорiв, 1горя, сина Святослава, внука Олега // Там само.- С. 416.
9. Забша Н. Слово про Iгорiв похщ // Там само. - С. 435.
№ 24(81)_ВРЛ , ;
10. Новиченко Л. Слово о полку IropeBiM // Там само. - С.441-
444
11. Корж О. Плач Ярославни // Там само. - С. 445-446.
12. Малишко А. Плач Ярославни; Ярославно, 1гор знову кличе; Мати // «Слово о полку Игореве» та його поетичш переклади i пере-стви / Вид.тдгот.: Л. Махновець. - К.: Наук. думка, 1967. - С. 33-34.
