CC BY
21
I. V. Zhilenko's works is a vivid realization of a national identity, which is represented in dominant images and motives, that promotes the upbringing of a young generation in the stream of understanding of the value of national traditions and strength of century-old ethnic experience of a nation.
Key words: poetry, art, image, theme, motif, metaphorical imagery, suggestion, multiple meanings, lyrical heroine.
УДК 821.161.2 «19»: 801.81(477)
В. М. Школа
МОДИФ1КАЦП ЖАНРОВО1 ФОРМИ ДУМИ ТА 1СТОРИЧНО1 П1СН1 В ДРАМАТИЧНИХ ТВОРАХ 20-30-х рр. ХХ ст.
Стаття присвячена досл1дженню ттерпретаци думи та вторично! nicHi в украшськт драматурги 1920-1930-х poKie. Доводиться, що авторський стиль Михайля Семенка та Григора Лужницького, на ocнoвi ттерпретаци й трансформаци фольклору, вiдтвopення piзних етатв розвитку культури, нацюнальног мiфoлoгii, вiдбиваe процес заглиблення художньог cвiдoмocтi митщв у давнт свт, що тдлягае освоенню.
Клю^о^^ слова: лтература, фольклор, драма, епос, дума, вторична тсня, сюжет, традици, новаци, трансформащя.
Питання взаемозв'язку фольклору i л^ератури 36epirae свою актуальшсть з епохи романтизму, перюду защкавлення науковцями усною народною творчютю - одним з потужних джерел л^ератури. 1з фольклору письменники черпають сюжети, образи, художш засоби.
Дослщження питання взаемовпливу фольклору i л^ератури перебувае в полi зору сучасних украшських л^ературознавщв: Олекая Гончара, Володимира Погребенника, Ярослава Полщука, Сташслава Росовецького, Лукаша Скупейка, Юлп Шутенко та шших. У !хшх працях теоретично обгрунтовуються проблеми фольклоризму, аналiзу пщлягають переважно поетичш, прозов^ рщше - драматичш твори. Драматурпя 20-30-х роюв у цьому аспект! не розглядалася. Мета нашо! розвщки - дослiдження лггературних варiантiв народно! думи, юторично! тсш, переказу, поданих Михайлем Семенком та Григором Лужицьким. Завдання роботи - виявити специфшу опрацювання епiчних сюже^в украшськими драматургами.
Дослiдник украшського народного епосу - Марко Плюецький, аналiзуючи «Думу про Марусю Богуславку» - один iз найвiдомiших творiв XVI - XVII ст., зауважив: «не будучи найпопуляршшою в народнш традицп, ця дума, завдяки своему драматизму й гострому психологизму ставала особливо часто об'ектом розробки в рiзних видах мистецтва XIX ст., чим i зажила велико! слави» [12, с. 129]. У цей перюд до сюжету думи зверталися драматурги: !ван Нечуй-Левицький, Борис Гршченко, Михайло Старицький (грунтовний аналiз !хшх творiв здiйснено Расою Тхорук у статп «Нащональний епос в драматичнiй формг Сюжет про Марусю Богуславку»). На початку XX ст. нове втшення теми жшки-полонянки подав Михайль Семенко (1892 -1937) у драмi «Маруся Богуславка» (1921). Автор, створюючи твiр як лi6рето до опери Михайла Вериювського, йшов за фольклорним джерелом, вщтворивши тему визволення козаюв iз турецького полону. Юрiй Салдовський пише: «У цьому творi не простежуються жоднi деструктивнi елементи, яю саме властивi творчостi Михайля Семенка [13, с. 32].
М. Семенко дотримуеться задано! фольклорним текстом дихотомп: кохання до чоловiка-iновiрця - обов'язок перед Батькiвщиною: «Серце мое розколено - / туга й кохання одчай» [11, с. 166]. Твiр М. Семенка (латентно i дума) мiстить елементи шшого народнопоетичного жанру - балади. Зображення жшки у неволi, як вказуе Нада Милошевич-Джорджевич - характерна тема балади [11, с. 85]. Подiбно до балади, що «показуе сцену, часто незвичайну й трапчну, у якш на перший план виходить головна постать у повнiй усам^неносп та iзольованостi сво!х почуттiв [11, с. 85], драматург малюе свою герошю самотню серед багатолюддя.
Автор розробляе тему думи: визволення невшьниюв дiвкою-бранкою. Цей вчинок етчно! геро!ш, як слушно вiдзначила Наталя Левченко, «спонукае спiввiтчизникiв до всепрощення i оспiвування п образу в легендах i пiснях» [7, с. 169]. Маруся, хоча i не порвала духовного зв'язку з Батькiвщиною, не може повернутися на Украшу, бо вже «потурчилась-побусурменилась» [14, с. 259]. Така самохарактеристика геро!ш, за спостереженнями Марка Плюецького: «вщбивае складнi психолопчш процеси в душi жшки: вона осуджуе себе як патрютка Украши, але шукае виправдання в родинних обставинах, як до того ж склалися так не з п волi й вибору, адже вона була <адвка-бранка» [12, с. 131].
У переддень Великодня Маруся, скориставшись сво!м високим суспiльним становищем, з власно! iнiцiативи визволяе ув'язнених землякiв. Але автор не акцентуе на цьому геро!чному вчинковi герошь Фрагменти думи, з ним пов'язаш (нагадування Марусею бранцям про свято, яке наближаеться, i обiцянка допомоги та визволення в'язшв i прохання до них про послугу) хоча повшстю включеш у авторський текст, дещо губляться серед нововведених авторських сцен, яю розширили прототекст новими мотивами. Подшяемо думку Ра!си Тхорук: «поет тдсилив саме любовно-еротичну лiнiю» [16, с. 183]. Акцентуючи на особистих колiзiях, письменник не дотримуеться одше! з основних ознак творiв цього епiчного жанру: «Нехтуючи особистими й любовними мотивами, думи видвигають на перше мiсце боротьбу з татарськими й турецькими на!зниками та проти польсько-шляхетського ладу на Укрш'ш» [5, с. 87]. Рушiем сюжету твору е любовна штрига, зумовлена традицiйним класичним «трикутником», який пунктирно розростаеться у «чотирикутник».
Автор додае до народного тексту новi деталi, розробляе новi епiзоди з новими персонажами. Крiм канонiчних образiв думи: Маруся i козаки, у творi наявний образ Султана. Семенко моделюе !хню любовну iсторiю: кохання Султана i Марусi взаемне. Саме неможливiсть «з'еднать в одно» двi протилежнi пристрасти кохання до чоловiка i ностальпю за рiдним краем, зумовила стан геро!ш: «Серце мое розтяте - / двi рани ятряться в шм» [14, с. 233].
Розробляючи вщомий фольклорний сюжет, письменник ускладнюе його баладним мотивом суперництва в коханш. Ввiвши нових дiйових оаб - Вiзира i Туркеню, вш створюе нову ситуацiю: до Марус палае пристрастю Вiзир, а Султана продовжуе кохати залишена ним задля Марус Туркеня. Подiбно до Бориса Гршченка (iсторична п'еса «Ясш зорЬ> (1896)), М. Семенко розширюе первюний сюжет контамiнацiею трьох «любовних трикутниюв»: Маруся - Султан - Вiзир; Маруся - Султан - Туркеня; Маруся - Козак (Сторож) - Султан.
Серед персонажiв активнiстю дiй вирiзняеться Вiзир, який, подiбно до казкового героя, заявляе: «здобути свою мр^» [14, с. 237] (iз цим образом пов'язана казкова сюжетнiсть твору). Для виконання намiчених цiлей вш заручаеться допомогою помiчника - Туркеш. Так драматург розробляе казковий мотив тяжкого завдання i допомоги дiвчини, видозмiнюючи його: Туркеня - не обраниця Вiзира. У структурi твору М. Семенка п функцiя полягае саме в наданш допомоги Вiзиру, дii якого
супроводжуються перемогами i поразками - твiр сповнений перипетiй. Внутрiшнiй стан персонажа передано за допомогою контрасту: вщ передчасно! радостi, зумовлено! устшною реалiзацiею задуму (Маруся - його полонянка) до трагедп (ув'язнення Султаном), знову радост (звiльнення) i горя (загибель кохано!). Стосунки мiж Марусею (Сторож називае п Султаншею, Вiзир i Туркеня - коханкою) i Вiзиром можна розглядати у руст баладного мотиву, означеного Олексiем Деем як «вивiрення вiрностi в коханш».
Автором пунктирно окреслено, але не розроблено ще одну ситуацiю: зв'язок Марусi з iншим украшським бранцем, який чотири роки тому безустшно прагнув порятувати п вiд турюв. Трактуючи свою поразку, в результат! яко! полонили Марусю, як тяжкий ^х, хлопець при зустрiчi з султаншею прагне його спокутувати закликами до не! про втечу на Батьювщину. Але, як i чотири роки тому, вш не в силi допомогти Марусi. Мiсiю визволителя ш ранiше, нi пiзнiше Козак не реалiзуе, хоча на початку твору акцентовано на потребi самотньо! Марусi у друговi. Певно! означено! ролi у розвитку сюжету цей персонаж не ввдграе. Поданий спочатку як Сторож (отримавши новий статус - наглядача за ув'язненими земляками, не полишае мрп про втечу на Батьювщину), а потiм як Козак, вш не надiлений геро!чним характером, який притаманний епiчним персонажам. Отже, не розробленим залишаеться баладний мотив: «милий викупляе милу (або мила милого) з турецько! неволЬ» [5, с. 88]. Тому можна погодитися з думкою Ра!си Тхорук про те, що «Маруся опиняеться в ситуацп заложно! жертви, яка все-таки, не дочекавшись визволу, по-своему укладае свою долю. Герошя всупереч архшкою закладеним законам емансипуеться, не чекае справедливости й визволителя» [16, с. 183]. Цей образ можна трактувати i як двшника Марус - поавши певне становище у чужому свт, вiн не став вiрним слугою туркiв. У звшьненш бранцiв цей персонаж М. Семенка теж приймае активну участь.
Не iндивiдуалiзувавши цих дiйових осiб, не надшивши !х власними iменами, портретними характеристиками, М. Семенко пщкреслюе !хню додаткову роль у творi й увиразнюе прототекст.
Авторський текст мае своерщну рамку - на початку твору дiзнаемося про те, що через неспроможшсть погодити двi сво! пристрастi: любов до Батьювщини i кохання до чоловiка-iновiрця, Маруся Богуславка вирiшуе заподiяти собi смерть (накладае на себе руки геро!ня однойменно! драми Михайла Старицького, перед якою постала така ж дилема, означена Наталею Левченко словами: «не мае змоги жити з розчахнутою навпш душею», «вона обирае смерть як вибавлення вiд надлюдських страждань» [7, с. 169-170]). Спрямованiсть на трапчну розв'язку реалiзуеться у фiналi п'еси Михайля Семенка: Маруся прагне здшснити задум самогубства, на завадi якому постае Султан (автор зшмае з геро'1ш тяжкий грiх самогубства). У текст твору вводиться сцена покари Марус султаном: «Бо зрадила подвшно - / землi мош i серцю мойому» [14, с. 261] та етзод признання безутшного Вiзира у сво!х почуттях до вбито! Султаном Марусг Цi сцени шчого не додають до образу головно! героiнi, тому трактуемо !х як додатковi.
Вжитi М. Семенком апострофи-звертання геро'1'ш до моря, хвил^ вiтру - елемент народнопоетично! стилютики, пiдкреслюють спорiдненiсть авторського тексту з його фольклорним прототекстом.
П'есу М. Семенка можемо трактувати як авторський варiант народнопоетичного твору. «Думу про Марусю Богуславку» розглядаемо як юстяк, який дае форму цшому i обростае додатковими етзодами, створеними художнiм домислом автора. Олександр Веселовський вщзначав, що варiант передбачае основний текст i своерщне вiдхилення вiд норм. Цi вщхилення вносять подробицi, що вiдрiзняють один варiант вiд iншого [2, с. 5].
Таким чином, епiчна «Дума про Марусю-Богуславку» лягла в основу лише деяких епiзодiв однойменно! п'еси Михайля Семенка. Дума, яка входить у структуру сюжету авторського тексту, не посщае в ньому центрального мюця. Драматург, не наголошуючи на патрютичних дiях головно! геро!ш, робить акцент на тому, що вчорашня полонянка, сьогодшшня володарка не може поеднати любов до Укра!ни iз коханням до чоловша, тому приймае ршення покiнчити життя самогубством. Головну сюжетну лiнiю драматург вибудовуе навколо дш третьо! особи, яка домагаеться кохання Марус (передача активно! ди антигероевi поеднуе п'есу М. Семенка з творами баладного жанру). Пунктирно окреслено образ ще одного персонажа, який не зм^ ввдграти у житп Марусi роль визволителя - автор дегеро!зуе образ козака.
В основу народно! трагедп (iнша дефiнiцiя - народна драма) «Ой Морозе, Морозенку...» (1933) Григора Лужницького покладено комбшоващю матерiалу iсторичного переказу та народно! тсш про Морозенка.
Пiсня «Ой Морозе, Морозенку.» зображуе етзоди боротьби козакiв з татарами, мученицько! смерт видатного вiтчизняного дiяча та оплакування його укра!нцями: «Не так тая та Укра!на, а як тее горде вшсько» [5, с. 351]. Переказ «Ой Морозе-Морозенку» зображуе поди тзшшого часу - ратнi змагання укра!нського народу у перiод Визвольно! вiйни середини XVII ст. на чолi з Б. Хмельницьким. У переказi пiдкреслено багатогранний талант одного iз славних лицарiв. Його названо орлом сизокрилим, вказано: «/.../ мав Морозенко розум за десятьох та кохався у книгах велемудрих. /.../ Де пролетить кшнота Морозенка - зааяне поле трупом ворожим» [3, с. 212].
У центрi твору захщноукрашського письменника - легендарна особа цього звитяжця визвольних змагань укра!нського народу пiд проводом Богдана Хмельницького, одного з найулюблешших народом козаюв. Легендарна бiографiя, як вiдзначив Мiрча Елiаде, народжуеться iз певного юторичного прототипу [19, с. 194]. Микола Костомаров припускае, що ним вiрогiдно був корсунський полковник Мороз [6, с. 144]. Цю думку тдтверджуе Анатолш Iоанiдi: «Морозенко Нестор (Морозовицький Сташслав) - корсунський полковник, сподвижник Б. Хмельницького у визвольнш вшш 1648-1654 рр. Брав активну участь у рядi битв, зокрема у Пилявецькш 1648 р. Загинув тд Збаражем у липнi 1649 р. Його подвиги, мужшсть i геро!чну смерть вiдображено в украшськш народнш пiснi «Ой Морозе-Морозенку, ти славний козаче» [3, с. 379].
В основi контамiнованого сюжету п'еси Г. Лужницького (утворений поеднанням мотивiв тсш i переказу) - вiйськовi пригоди народного героя, який веде боротьбу з неприятелями (татарами, поляками) та його загибель, оствана укра!нцями.
Автор реалiзуе найпоширенiший варiант класично! геро!чно! моделi - смерть за Батьювщину. «Смерть закладено у долю героя», - твердить Цветан Тодоров [15, с. 62]. В етчних творах загибель геро!в зображуеться як нацюнальна катастрофа. Пiсенний мотив туги за загиблим героем: «За тобою, Морозенку, / Вся Вкра!нонька плаче!» [3, с. 39], вводить Г. Лужницький у свою п'есу.
У сюже^ п'еси контамшуються мотиви боротьби козаюв з турками та визвольних змагань тд проводом Богдана Хмельницького. Драматург переносить тсенш поди епохи боротьби з турками-татарами XV - XVII ст.: «Ох, i десь же мш син Морозенко да iз турком б'еться» [5, с. 351], тзшший варiант - «з турком-шведом б'еться!» [3, с. 151], в пiзнiшi часи сорокових рокiв XVII ст. - перюд боротьби проти польського панування (що вщповщае хронологи переказу). Це спорiднюе персонажа твору з етчним героем, який «перебувае в особливому часi, що не перетинаеться з iсторичною хронологiею» [4, с. 100]. Мотив татарських набЫв на украiнськi землi у п'еа теж присутнiй. Один iз епiзодiв, який витримано в дусi етчно! гiперболiзацii, зображуе переможну баталiю
двох козаюв iз чисельним татарським загоном i звiльнення Морозенком та його помiчником бранцiв. Таким чином, через поеднання подш, вiддалених у час i просторi, вiдбуваеться накладання часових пласпв. У текстi твору зазначено точну дату: «Деться 1649 р.» [10, с. 13], а у нацюнально-визвольну вшну 1648-1654 роюв «украшське вiйсько, - як вказуе Марко Плюецький, - з турецьким не воювало» [12, с. 63]. Цей перюд зображено у переказi про Морозенка, зокрема, точно вказано час загибелi звитяжця: «I наступив ранок шостого липня 1649 року» [3, с. 213].
Дiя твору розпорошена - сцени першо! частини вщбуваються на спаленому татарами хутор^ наступних двох - у козацькому таборi пiд Збаражем. Основне ядро п'еси утворюють епiзоди боротьби козацтва з польськими загарбниками.
Центральною у творi е сцена полшогу-агону протагошста з польськими посланцями. Загострення напруги у нш досягаеться тим, що один iз польських послiв -батько Морозенка. У епос наявний мотив двобою батька з сином, коли один iз них не тзнае шшого. Дмитро Чижевський називаючи цей казковий мотив прастарим, зазначае, що «повторюеться в рiзних народiв оповiдання про двобiй батька-богатиря з сином, якого вш доти не бачив» [18, с. 56]. Прототип героя п'еси - королiвський сенатор iз тернопiльського мiста Теребовля Сташслава Мрозовецького - перейшов на бш Богдана Хмельницького (ця iсторична особа - герой оповщання Осипа Назарука «Ой Морозе, Морозенку...» (1918), у текст Г. Лужицького теж згадуеться це мюто). Про переродження героя та причини прийнятого ним ршення повщомляе переказ: «Кажуть, прийшов на Запорiзьку Сiч Станiславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком [ юторична тсня подае iнше iм'я - 1ван - В. Ш.]. З власно! волi зрiкся шляхетсько! вiри, бо не мiг спокiйно дивитися на прку долю украшського люду, що стогнав у панському ярмi та бунтував проти сваволi i безправ'я» [3, с. 212].
У сощальному планi тема роду трактуеться i у драматичному творi: син вщмовляеться вiд дороги батька, не дотримуеться його пол^ично! лшп:
Морозенко /.../ у вас сумлiння, вбите майном i становищами, вбите вигодами й розюшшю. I ви вже не можете розрiзнити, що справедливе, а що ш /./ [10, с. 29].
Натомють, для Морозенка рщною постае украшська земля, вш - син свое! матерi - дiе, виконуючи 1! заповiти. Драматург застосовуе архшчну модель двшниюв-антиподiв (Юрiй Лотман вказуе на можливють як синхронних, так i дiахронних персонажiв-двiйникiв, типу «батько - син» [9, с. 230]). Батько i син знаходяться в рiзних таборах, що тдкреслено нацiонально акцентованими антропошмами: Мрозовiцький - Морозенко.
Цей етзод можна трактувати i як розгортання Едiпового мотиву: син ворогуе з батьком i шануе матiр, заповiдаючи поховати його поруч не!. Олександр Веселовський ситуащю «бiй батька з сином» трактуе як матрiархальний мотив, вказуючи на розробку ще! теми в персидському, кельтському, руському епосах [2, с. 97].
У сцеш словесного двобою рщних деякi репшки батька (для рiзноманiтностi) переданi його товаришу - ротмютру. Словесне змагання, яке ведуть батько з сином, не знае якихось нюанав - це зггкнення двох упевнених у свош правотi персонажiв. Учасники розмови не чують один одного, вони вступають у дiалог не для переконання опонента, а щоб висловити свою позищю, засвщчити непохитшсть у п дотриманнi. Реплiки антагонiстiв переповнеш патетичними виразами: «братовбивча вiйна», «наша свята земля», «земля, сполочена кров'ю», «скарги землi», «сини землi», «смерть за правду й справедливють», «покладе голову за святе дiло», «стогони i зойки розлогих степiв», «зойки поневолених людей», «думи розлогих стетв» [10, с. 28-29] i т.п. Репшки Морозенка - своерiдний розлогий патетичний монолог, який перериваеться заувагами опонештв. Його монолог сповнений лозунгами: «Це дшо посвятили кров'ю
т^ що за нього загинули. I тому воно вiчне! I поки сонце св^итиме, доти ця земля родитиме людей, що почуватимуть несправедливють, що боротимуться за правду, що покладуть життя свое за волю! [10, с. 29] тощо.
Як i попередня, остання дiя твору вiдбуваеться у таборi тд Збаражем. Це пов'язано з конкретним iсторичним фактом, вiдображеним у фольклора народний переказ повiдомляе про загибель полковника Нестора Морозенка - тдло вбитого посланця Богдана Хмельницького до Яреми Вишневецького. Дещо по-iншому подае причини смерт свого героя Г. Лужницький: Морозенко, для полегшення наступу козаюв на твердиню, пiдривае мури Збаразького замку i сам гине при цьому. Щоб виграти вшни, писав Цветан Тодоров, iснуе потреба в героях, вчинки яких «мусять бути заадресованi до людей» [15, с. 143].
У художню тканину твору драматург уводить притаманний украшськш етщ мотив <одвчина-во!н», яка добровшьно стае на захист рщно! кра!ни (цей баладний мотив знайомий майже в усьому св^овому фольклорi [8, с. 58]). Це вщповщало традицшному погляду укра!нського суспiльства на незалежних гордих жiнок, якi здатнi вщмовитися вiд власно! iдентичностi, щоб боротися з ворогом. На Укра!т «завше схвально сприймалася чоловiчо-лицарська поведiнка i жiнок» [1, с. 145]. У стосунках Морозенка з дiвчиною простежуеться ще один баладний мотив - юнак визволяе дiвчину iз татарського полону [5, с. 88]. Пунктирно окреслюеться шший баладний мотив: суперництва у коханн (Морозенко - Оксана - Остап).
Порушуючи послщовшсть, у середину авторського тексту введено характерний для етчного твору зачин: «Он люди розказують чимало про невидан пригоди полковника Морозенка» [10, с. 19]. Письменник подвоюе цей зачин, подаючи другу частину, зпдно з народнопоетичною стилютикою, iз заперечними частками: «Хто не чував, хто вас не знае, полковнику!» [10, с. 18]. У стилютищ фольклорних творiв народний улюблениць названий «славним лицарем» [10, с. 21].
Персонаж Г. Лужницького, як i належить етчному героев^ змальований в екстремальних життевих ситуацiях. При цьому ватажок козацького загону постае вщстороненим вiд загалу: i у сценi звiльнення бранщв вiд татарського полону, i у фшальних епiзодах - пiдкоп тд ворож мури, вiн дiе у супроводi тiльки одного козака, розмову з польськими послами веде теж наодинщ. Можливо, це вплив думно! поетики, для яко! був характерний образ самотнього смшивця. Так, характеризуючи образ головного героя думи «Козак Голота», Марко Плiсецький зауважуе: «Таю вщчайдухи на свiй страх i ризик воювали з ворогами, !х не могли контролювати не тшьки польська влада, а й навт Запорiзький кiш (це не суперечить тому, що Нетяга був запорожцем i тсля вдалого свого пошуку в Полi повернувся в Оч)» [12, с. 101]. Самостiйнiстю у дiях, незважаючи на свiй статус полковника, вирiзняеться i герой Г. Лужицького. При щм козацький табiр на кону майже не задiяно.
Iнтерпретацiя минулого (драматургом описувалися i оцiнювалися вчинки геро!чно! особистостi) вщповщала специфiцi авторського бачення: художнiй юторизм такого типу творчостi, як зауважуе Степан Хороб, пов'язаний iз св^оглядними переконаннями Г. Лужницького, «що формувалися i розвивалися пiд впливом щеологл В'ячеслава Липинського» [17, с. 6], який, на вщмшу вiд бшьшосп лiдерiв Центрально! Ради, рушiйною силою юторп визнавав не народ, а видатних особистостей.
Отже, народна тсня та переказ були тим джерелом, яке живило творчють захщноукрашського митця. Художня розробка Г. Лужницьким сюже^в народнопоетичних творiв тотожна фольклорнiй: драматург взяв тшьки одну сцену iз тсш - оплакування героя та перешс подii п'еси (подiбно до переказу) тд стiни Збаразького замку, висунувши свою версiю причин загибелi Морозенка.
Отже, твори украшських драматурпв грунтувалися на народнопоетичних зразках. Драма Михайля Семенка «Маруся Богуславка» демонструе розширення сюжету однойменно! думи (традицшний сюжет поеднуеться з художнiм домислом автора / обростае авторськими, деяю з яких i3 ним не пов'язаш), в якому епiчна складова поступаеться мелодраматичнш. П'еса демонструе те, що автор, зберiгши текст оригиналу, вносив суттевi змiни у першотвiр, зокрема змiщував смисловi акценти думи.
У руст народнотсенно! традицп зображено образи твору Г. Лужницького «Ой Морозе, Морозенку...», розроблено його мотиви (переважно баладно! природи). Фольклорну природу мае i стилютика п'еси.
Перспективним напрямком видаеться аналiз художнiх текспв украшських драматургiв 20-30х рокiв ХХ стшття з метою виявлення в них фольклорних елементiв.
Список використаноУ л1тератури
1. Андрусiв С. Модус нащонально! iдентичностi: Львiвський текст 30-х роюв ХХ ст.: Монографiя / Стефашя Андрусiв. - Львiв: Львiвський нацiональний унiверситет iменi 1вана Франка, Тернопшь: Джура, 2000. - 340 с.
2. Веселовский А. Н. Собрание сочинений / Александр Николаевич Веселовский.
- С.-Петербургъ: Издаше Отдьлешя Русскаго языка и словесности Императорской Академш Наукъ, 1913. - Т.2, Вып.1. - 148 с.
3. Геро!чний епос украшського народу. Хрестома^я: Навч. посiбник / Упоряд. та примт О. М. Таланчук, Ф. С. Кислого; Передм. О. М. Таланчук. - К.: Либщь, 1993. -432 с.
4. Козлик I. Св^ова л^ература доби Середньовiччя та епохи Вщродження («Картина свiту». Естетика. Поетика): навч. поабник [для студ. вищ. навч. закл.] / 1гор Володимирович Козлик. - 1вано-Франювськ: Симфонiя форте, 2011. - 344 с.
5. Колеса Ф. Украшська усна словесшсть / Ф. Колеса. - Едмонтон: Канадський шститут Украшських студiй, 1983. - 645 с.
6. Костомаров М. I. Об историческом значении русской народной поэзии / М. Костомаров // Слов'янська мiфологiя: Вибраш пращ з фольклористики й лггературознавства. - К.: Либщь, 1994. - С. 44-200.
7. Левченко Н. Проблема зради у драмi М.Старицького «Маруся Богуславка» в бiблiйному контекст / Наталя Левченко // Михайло Старицький: Постать i творчють: Збiрник праць всеукрашсько! науково! конференцп; Черкаси, 12-13 трав., 2004 р. / Редкол.: Полщук В.Т. (вiдп. ред.) та ш. - Черкаси: Брама, 2004. - С. 166-170.
8. Лексикон загального та порiвняльного лггературознавства. Чершвщ: Золот литаври, 2001. - 636 с.
9. Лотман Ю. М. Избранные статьи в трех томах / Ю. М. Лотман. - Таллинн: Александра, 1992. - Т. 1. Статьи по семиотике и типологии культуры. - 480 с.
10. Лужницький Г. Ой Морозе, Морозенку.// Лужницький Г. Вибране. - 1вано-Франювськ, 1998. - С. 13-40.
11. Милошевич-Джорджевич Н. Поняття юторично! балади та етчна народна тсня «^вчина Косовка» / Нада Милошевич-Джорджевич // Народна творчють та етнологiя. - 2012. - №2. - С. 84-88.
12. Пшсецький М. Украшсью народш думи. Сюжети i образи / Марко Пшсецький.
- К.: УКСП «Кобза», 1994. - 364 с.
13. Салдовський Ю. Словник футуризму / Юрш Салдовський. - Тернопшь: Навчальна книга - Богдан, 2013. - 128 с.
14.Семенко М. Вибраш твори / Михайль Семенко / Упоряд. А. Бша. - К.: Смолоскип, 2010. - 688 с.
15. Тодоров Ц. Обличчям до екстреми. / Цвстан Тодоров. -Льв1в: Л!топис, 2000. -
416 с.
16. Тхорук Р. Нащональний епос в драматичнш формi: сюжет про Марусю Богуславку / Р. Тхорук // Науковий вюник Волинського державного ушверситету iM. Лесi У кратки. - 2004. - № 6. - С. 177-184.
17. Хороб С. З когорти сподвижниюв (щейно-естетичш концепцп творчосп Григора Лужницького) // Лужницький Г. Вибране. - 1вано-Франювськ, 1998. - С. 5-10.
18. Чижевський Д. I. Iсторiя украшсько! л^ератури / Д. I. Чижевський. - К.: «Академiя», 2003. - 568 с. (Альма-матер).
19. Элиаде М. Аспекты мифа. Пер. с фр. В. Большакова / Мирча Элиаде. - М.: «Инвест-ППП», СТ «ППП», 1995. - 240 с.
Стаття надшшла до редакцп 25.10.2014
V. М. Shkola
MODIFICATION OFGENRE FORMS OF DUMA AND HISTORICALSONGS IN DRAMATIC WORKS IN THE 20-30'S OF XX CENTURY
The interpretations of duma and song in Ukrainian Drama in 1920-1930 are considered in this paper. It is proved that the author style by M. Semenko and G.Luznytzkyi on the base of transforming of duma and song, reflecting different stages of folk art culture development and national mythology reveals process of rethinking over ancient world by Ukrainian writers. The author states genre system of Ukrainian drama, having analyzed text narrative myths classification and described plot and personages structures of texts. It is focused on drama modifications. The author compares mental specials of two groups of heroes existing in different political situation in Ukraine. The doctrine in using of duma and song genre form in dramas M. Semenko and G. Luznytzkyi is stated. Genre innovations are researched on the level of theme and imagery of drama. The features ofpoetics are described in this article on the level of aesthetic positions of artists and on the level and of inherited composition devices (axel architectonics, contrastive principle) and some canonical genre structures.
Key words: literature, folklore, drama, epic, duma, historical songs, plot, traditions, innovations, transformation.
