CC BY
11
and promoting epithelisation are recommended to apply. Unfortunately, there are few scientific studies on the effect of therapy and prevention on acute and chronic inflammatory processes of the maxillofacial area in children. At present, this issue is in the focus of researchers' close attention that is implemented through the elaboration of new approaches taking into account the predominant role of the main mechanisms of pathogenesis.
DOI 10.31718/2077-1096.19.2.224 УДК 616.517-056.5 бмченко Я.О.
РОЛЬ РРДР В ПАТОГЕНЕЗ1 ПСОР1АЗУ ТА ОЖИР1ННЯ
Украшська медична стоматолопчна акаде1^я, м. Полтава
Псорiaз - одне з найбльш розповсюджених хронiчних рецидивуючих мультифакторних захворювань шк'ри з домнуванням генетичноТ упередженост¡, для якого характернi гiперпролiферацiя епдерма-льних клтин, порушення процесу кератинiзацi'У на тлi запальноТ реакцИ в дермi, а також ураження нiгтiв, суглобiв i волосистоУ частини голови, яке провокуеться екзогенними / ендогенними факторами та проявляеться еритематозно - лускатими елементами, папулами / бляшками. За результатами клiнiко-епiдемiологiчних досл'джень, на псор'аз хвор'е бля 3-4 % населення нашоУ планети, незалежно в'д статi, вку та етнЫноТ групи, при цьому питома вага цеТ патолога в загальнш структур'! шюрних хвороб сягае, за даними рiзних автор'т, в'д 1% до 40%. Однак, незважаючи на значне поширення псор'азу та на велику кльксть робiт з цеТ проблеми, до сих пр немае единого погляду на патогенез цього дерматозу. Дан багатьох клiнiчних досл'джень доводять, що останн'ш часом спостергаеться збльшення випадк'т коморб'дност'! псор'азу та ожирiння, що призводить до тяжких, атипових, 1'нвал1'дизуючих та резистентних до терап'УУ форм дерматозу. Все це значно погiр-шуе яксть життя пацiентiв, знижуе працездатнсть та со^альну активнють хворих на псор'аз, що визначае не тльки медичну, але й со^альну значимсть проблеми. Причинами розвитку псор'азу та абдомнального ожирiння е iмунологiчнi порушення / генетичн дефекти. Особли&стю патогенезу у хворих на псор'аз з ожирiнням, на в1'дм1'ну в'д хворих без надм'рноТ маси тла, е статистично значиме зростання гiперлептинемiУ / збльшення системного цитокнового прозапального потенц-алу. Тому перспективою подальших досл'джень е бльш поглиблене вивчення '¡мунопатогенезу ко-морб'дност'! псорiатичноУ хвороби, що дозволить виявити нов/ мiшенi терап'УУ даного дерматозу.
Ключов1 слова: псор1аз, ожиршня, патогенез, системне запалення.
Робота е фрагментом НДР «Комплексне дослiдження патогенетичноТ ролi субпопуляцш М1 та М2 макрофагiв в розвитку хрончного обструктивного захворювання легень для розробки та обфунтування персоналiзованоТ терапп з врахуванням маси тла» (№ державноТреестрацп 0117и005252).
Псорiаз - це хрошчне рецидивуюче, генетич-но обумовлене, мультифакторне захворювання, з яскраво вираженими шюрними проявами, ура-женням ыгпв, суглобiв, волосисто! частини голови та внутршшх оргашв. Останым часом патогенез захворювання пов'язують зi змшами в iмунних профтях шфи хворих, що проявляеться так званим «цитокшовим штормом» в осеред-ках ураження, надлишковою шфтьтра^ею цих дтянок iмунними кл^инами, гiперпролiферацiею i порушенням диференцшвання кератиноци^в та розростанням судинно! атки в дтянках псорн атичних висипань. Все це призводить до появи на ш^ псорiатичних бляшок, як можуть супро-воджуватися больовими вщчуттями i свербiжем [1].
За результатами кшнко - епщемюлопчних дослщжень на псорiаз хворiе бтя 3-4 % населення нашо! планети, незалежно вщ стат^ вку та етшчно! групи, при цьому питома вага ^е! патологи в загальнш структурi шюрних хвороб сягае, за даними рiзних авторiв, вщ 1% до 40% [2].
Однак, незважаючи на значне поширення псорiазу та на велику ктькють роб^ з ^е! проблеми, точн молекулярно-генетичн причини розвитку залишаються не встановленими, а да-
не захворювання невилковним. Iснуючi на сьо-годшшнш день методи терапп, на жаль, дозво-ляють лише знизити прояви симптомiв даного дерматозу i подовжити перюди його рем1сй'.
В свою чергу, дат багатьох кл^чних дослн джень доводять, що останшм часом спостер^а-еться збтьшення випадмв коморбщносп псорн азу та ожиршня, що призводить до тяжких, атипових, швалщизуючих та резистентних до терапп форм дерматозу. Все це значно попршуе якють життя пацieнтiв, знижуе працездатнiсть та со^альну активнiсть хворих на псорiаз, що визначае не ттьки медичну, але i соцiальну зна-чимiсть проблеми [3].
Тож, на нашу думку, для бтьш об'ективного розумiння патогенезу та покращення ефектив-ностi лiкування псорiазу необхiдно враховувати недостатньо вивчену коморбщнють цього захво-рювання.
Сьогодн ожирiння е серйозною проблемою в сучасному свт. За даними л^ератури, в останнi роки збтьшився вiдсоток хворих з цим захворю-ванням. Тож, ожирiння не ттьки асоцшеться зi збiльшенням ризику розвитку таких важких захворювань, як цукровий дiабет, атеросклероз, п-пертошчна хвороба, ортопедичнi проблеми i
злоякiснi новоутворення, але й бере участь у розвитку широкого спектра дерматолопчних за-хворювань як у дорослих, так i у дiтей, тому державы керiвнi структури вважають цю проблему одыею з найсерйознiших проблем охоро-ни здоров'я XXI сторiччя [4].
Ожирiння - це захворювання, при якому над-лишковий накопичений жир у т^ несприятливо впливае на стан здоров'я, призводячи до змен-шення середньо' тривалостi життя та/або збть-шення проблем зi здоров'ям. Людину вважають хворою на ожиршня, якщо iндекс маси тта ((1МТ) - показник, який можна обрахувати роздн ливши вагу людини у кiлограмах на зведений у квадрат зрют людини в метрах), перевищуе 30 кг/м2. Отже, ожиршня визначаеться за показни-ком 1МТ, i в подальшому оцiнюеться за показни-ком розподiлу жиру, що обчислюеться за коефн цiентом стввщношення тали/стегон.
В свою чергу, ожиршня здатне впливати на фiзiологiчнi процеси, що проткають в шкiрi, включаючи вплив на и бар'ерну функцш, функ-цiонування сальних, потових залоз, лiмфатичну i колагенову структуру, загоення ран, мiкроцирку-ляцiю та пщшюрножирову клiтковину. Н. Loffler i сшвавтори, використовуючи метод бюшженерп, виявили кореляцш мiж ожирiнням i бар'ерною функ^ею шкiри. Так, у хворих на ожиршня спо-стерiгалось значне збтьшення трансепщерма-льно' втрати води в порiвняннi з контрольною групою. Встановлено, що у па^етчв з ожиршням зазвичай суха шкiра i порушений епiдермальний бар'ер. Таким чином, при ожиршы змiнюеться ряд фiзiологiчних функцш шкiри, що може ви-кликати рiзнi шкiрнi захворювання i попршувати перебiг iснуючих дерматозiв [5].
Зв'язок мiж псорiазом i ожирiнням давно е предметом дискусп. Останнi дан демонструють значно бiльш високу поширенють ожирiння серед хворих на псорiаз, нiж в загальнiй популяцп. 1снуе все бiльше доказiв того, що прогресуюча втрата маси тта може призводити до значного полтшення в переб^у псорiазу. Мабуть, самим прямим доказом того, що ожиршня може бути пов'язано з псорiазом, е те, що барiатрична хн рурпя може призводити до швидко' регресс псо-рiатичних висипань. У лiтературi е опис випадку повного регресу важкого переб^у псорiазу пюля операцп по зменшенню обсягу шлунку.
Результати багатьох дослiджень свiдчать, що у патогенезi ожирiння i псорiазу е спiльнi риси, якi призводять до виникнення системно' запаль-но' вiдповiдi. Останнiм часом жирова тканина розглядаеться як потужний ендокринний орган, секретуючий числены бюлопчно активы речо-вини: адипокши i цитокiни. В свою чергу, адипо-кiни - це гормони жирово' тканини, що е рiзнови-дами цитокiнiв, як видiляються адипоцитами. До них вщносяться: iнтерлейкiн-6 (IL-6), фактор хемотаксису моноци^в (CCL2), фактор некрозу пу-хлин-а (TNF-а), лептин, адипонектин, резистин та iншi [6]. Тож, адипонектин i лептин вiдiграють
важливу роль в регулюванн обмiну лiпiдiв, вуг-леводiв, впливають на стан судинно' стiнки, процеси запалення, тромбоутворення, беручи участь у патогенезi атеросклерозу та його ускладнень. Ефект адипонектину полягае в по-силенн витрачання енерги. Адипонектин вщпо-вiдальний за катаболiзм жирiв, посилення окис-лення втьних жирних кислот (ВЖК) i пщвищення iнсулiночутливостi та е ключовим гормоном, що зв'язуе шсулшорезистентнють i хрошчне запалення. Адипонектин характеризуеться вираже-ними протизапальними та ендотелшпротектив-ними властивостями. Регулюе за принципом негативного зворотного зв'язку число мiеломоно-цитарних кл^ин-попередниш i знижуе вивть-нення цитокiнiв ФНО-а, ИФНУ, 1Л-10. Протизапа-льнi властивостi адипонектину зумовлен змен-шенням адгези нейтрофiлiв, актива^ею макро-фагiв, вивiльненням оксиду азоту з судинно' стн нки, зниженням концентрацп розчиненого Е-селектину i зменшенням активацп тромбоцитiв [7].
В свою чергу, у м'язовш тканини адипонектин зменшуе накопичення лт^в внаслщок р-окислення жирних кислот i збiльшення захоп-лення глюкози. В печшц сприяе пригнiченню глюконео- i лiпогенезу, а також корекцп пперглн кемп i жирового гепатозу. Адипонектин виконуе множинну плейотропну дш, реалiзуючи сигна-льнi шляхи в печшц^ м'язовiй та жировiй тканинах, р-кттинах пщшлунковоТ залози, а також в кл^инах ендотелiю i макрофагах. Плейотропний ефект адипонектину проявляеться його анти-атерогенною, судинорозширюючою, iмуномоду-люючою, кардюпротективною, протизапальною та антиангiогенною дiею [8]. Адипонектин зменшуе мехаызм трансформацп макрофагiв i гладких мюзи^в судинно' стiнки в пшисп клiтини, що попереджуе виникнення ендотелiальноl дисфу-нкцп та розвиток системного запалення. Ефект адипонектину опосередкований сигнальними шляхами, що впливають на експресш безлiчi ключових ферметчв клiтинного метаболiзму та переплiтаються з сигнальними шляхами шсулн ну. Знижуючи концентрацiю втьнорадикальних частинок кисню, адипонектин перешкоджае розвитку окисного i нiтрозативного стресу, захищае клiтини вiд негативно' дм пальмiтиновоl кислоти, яка сприяе пiдсиленню ступеню вираженостi ш-сулiнорезистентностi та цитокшового ендотелiа-льного запалення, надаючи регулюючий вплив на патофiзiологiчний шлях NF-кB. Даний сигна-льний шлях обумовлюе кардюпротективний ефект адипонектину, внесок якого, однак, зако-номiрно знижуеться в умовах ппоадипонектине-ми (зниження рiвня загального та/або високомо-лекулярного адипонектину) [9, 10]. В свою чергу, гiпоадипонектинемiя призводить до розвитку вн сцерального ожиршня та системного запалення. Як вщомо, кожен адипоцит пов'язаний iз судин-ною аткою, тож, клiтини ендотелiю чутливi до рн зних ноцицептивних впливiв - втьнорадикаль-
них часток кисню, прозапальних цитоюыв (ФНО, 1Л-6, мiжклiтинних молекул адгезп ICAM-1), що видiляються адипоцитами при ожиршы в умовах ппоадипонектинемп. Цi цитокши з легкiстю по-трапляють у системний кровооб^ i мають по-шкоджуючий вплив на судинну стшку та беруть участь у процесах iмунного запалення. Ендоте-лiальна дисфунк^я, що спостерiгаeться у па^е-нпв з вiсцеральним ожирiнням при ппоадипонектинемп проявляеться зниженням ендотелiаль-ного синтезу оксиду азоту, що асоцшеться з по-рушенням NO-залежноï вазодилятацп. Тож, п-поадипонектинемiя асоцiюеться з прозапальною вiдповiддю в судиннiй стшцк Таким чином, в умовах ппоадипонектинемп знижуеться утво-рення оксиду азоту в судиннш стiнцi i збтьшу-еться утворення ангiотензину II в адипоцитах [11, 12]. Отже, надлишок жирово'Г тканини асоцн йований з розвитком хроычного запалення -утворенням надлишково'1 кiлькостi вiльних жирних кислот (ВЖК), прозапальних цитокiнiв (ФНО-а, 1Л-1, 1Л-6 та ш.), що викликають пошкодження ендотелiю, розвиток ендотелiальноï дисфункцп та експресiï в надмiрнiй кiлькостi молекул адгезiï (ECAM-1, ECAM-2, ICAM-1, E-селектину), що сприяють мобiлiзацiï та адгезiï лейкоцитiв до су-динноï стiнки. В свою чергу, прозапальн цитокi-ни i лептин, що продукуються адипоцитами та макрофагами жирово!' тканини при ожирiннi, також можуть надавати аутокринну i паракринну дш на прилеглу шкiру. Лептин, впливаючи на Т-клiтинну регуляцш, стимулюе вивiльнення прозапальних цитоюыв, а його рiвень корелюе з тя-жкiстю псорiазу [13, 14]. В свою чергу резистин, що також продукуеться адипоцитами, призво-дить до шсулшорезистентносл i активацп запа-льних процеав в шкiрi. Рiвень резистину пщви-щений у па^ен^в з псорiазом i корелюе з ожиршням та збтьшенням тяжкосл перебiгу псорiа-зу. Таким чином, iмуннi i метаболiчнi порушення, асоцшоваш з ожирiнням, можуть бути пов'язан з патогенезом псорiазу [15].
Надмiрне накопичення метаболiчно активноï жировоï тканини також е джерелом хроычного запалення через залучення в неГ макрофапв, що видiляють цитокiни запалення, i 1х активацiю. На сьогоднiшнiй день отриманi результати, що до-водять наявнють в жировiй тканинi майже вах вiдомих толл-подiбних рецепторiв (TLR) - рецеп-торiв системи вродженого iмунiтету, особливо численнi серед них - TLR-4. Л^андами TLRs е, як лтополюахариди (ЛПС) мiкроорганiзмiв, так i насичен жирнi кислоти. Актива^я TLRs жирово1 тканини веде до посилення синтезу адипоюыв, цитокiнiв, хемоюшв, а також стимулюе подальшу експреаю TLRs [16].
Вивчення молекулярних механiзмiв розвитку хронiчного системного запалення призвело до розумшня 1х зв'язку з прозапальними ядерними транскрипцшними факторами (ЯТФ), перш за все NFkB, i протизапальною активнютю iнших ЯТФ - рецепторiв, якi активують пролiферацiю
пероксисом (PPAR), що прямо модулюють акти-внють генiв, вiдповiдальних за стан i функцш жирово1 тканини, обмш лiпiдiв, активнiсть клiтин запалення та продукцш ними цитокiнiв i факто-рiв адгезп, а також контролюють процеси кл^ин-ноï диференцiацiï та апоптозу. Рецептори, що активуються PPAR, стоять на перехрест мiж ль пiдами i запаленням, так як лтщи, що стимулю-ють хрошчне запалення, е лiгандами - активаторами PPAR. PPAR - основы протизапальн фак-тори, якi гальмують активнють прозапальних факторiв: активуючого протешу-1 i NFkB [17].
В свою чергу, лтщи (жирн кислоти i 1х похiднi - ейкозаноïди) е медiаторами хронiчного запалення, яке е основою розвитку багатьох хрошч-них захворювань. Важливою особливiстю цих процеав е подвшна роль лт^в, бiльшiсть з яких, будучи шдукторами запалення, одночасно активують PPAR, що володшть протизапальною активнiстю. При цьому великого значення набу-вае характер харчування: стввщношення наси-чених i ненасичених жирних кислот (ЖК), омега-3 i омега-6 есенцiальних ЖК, рiвень фiзичноï ак-тивностi, а також рiзнi стресовi фактори i генети-чнi особливостi органiзму, як схиляють чашу те-резiв на бк запалення або нормалiзацiï функцш iмунноï системи [18].
Активацiя рецепторiв PPARs найбiльш ефек-тивно знижуе хронiчнi запальнi процеси i в мен-шiй мiрi впливае на гостре запалення. PPAR рецептори вщносяться до особливого виду ядер-них рецепторiв, якi регулюють експреаю генiв в клiтинi у вщповщь на зв'язування зi специфiчним для даного рецептора л^андом. Природними ^зюлопчними) лiгандами цього сiмейства яде-рних рецепторiв е насиченi та ненасичен довго-ланцюговi жирнi кислоти i деяк ейказанощи. В свою чергу, гiподинамiя i тривале переванта-ження вуглеводами може викликати збтьшення в кровi ктькосп ВЖК [19].
ВЖК - це важливi метаболiчнi сигнали i учас-ники лiпiдних порушень. У рядi ситуацiй вони поводяться як гормоноподiбнi молекули, впливаючи на транскрипцш генiв, зв'язуючись з рядом рецепторiв. Серед рецепторiв, якi зв'язу-ються з ВЖК / FFA або \х дериватами, особливе мюце займають PPARs. Полшенасичеш жирнi кислоти (ПНЖК), що мютяться в оливковiй олiï, насiннi, тунщ лососi необхiднi для нормальноï роботи оргашзму. 1'х вживання благотворно впливае на роботу серцево-судинно1 i нервово1 систем. Усерединi клiтини ПНЖК розшзнаються PPAR та виконують функцiï транскрипцшних фа-кторiв i регулюють гени метаболiзму [20].
На сьогоднiшнiй час накопичуеться все бь льше доказiв участi трьох iзоформ цих рецепто-рiв, що приймають активну участь в патогенезi цукрового дiабету, ожиршня, дислтщеми та за-паленнi. Тож, у людини визначено три види яде-рних рецеп^в PPARs - PPARa, PPARß/ö i PPARy, якi кодуються рiзними генами, в^зня-ються по розповсюдженост в тканинах, функцн
ям i спец^чносп лiгандiв.
Так, рецептори PPARa експресуються голо-вним чином в тканинах з високим piBHeM ката-болiзму жирних кислот. Значна Тх експресiя ви-явлена в нирках, наднирниках i жировiй тканинi (особливо в бурому жирО i бшьшосп типiв клн тин, представлених в судиннш системi, включа-ючи ендотелiальнi, гладком'язовi клiтини i макрофаги. PPARy найбiльш широко поширенi в 6i-лiй та бурiй жировш тканинi, макрофагах, ендо-телiТ судин, товстш кишцi i селезiнцi. PPARy мае двi iзоформи PPARyI i PPARy2, що в^зняють-ся наявнютю в останньоТ 30 додаткових амшоки-слот в N-термiналi [17]. PPARy2 експресуються майже виключно в жировш тканини, тодi як PPARyI знаходяться у вах iнших тканинах. Ос-новне мiсце дiТ PPARy - жирова тканина i макрофаги. Фiзiологiчна роль Тх полягае в контролi над адипогенезом i кругооб^ом ЖК. При надмiр-ному харчуванш PPARy стимулюють утворення нових адипозоци^в i направляють надлишок ЖК в шдшмрну, метаболiчно мало активну жирову тканину. Тим самим вони знижують вмют натив-них i окислених ЖК в м'язовш тканинi i зменшу-ють лiпотоксичнiсть, що призводить до вщнов-лення чутливостi до шсулшу. Також PPARy при-гшчуе продукцiю жировою тканиною, макрофагами i шшими клiтинами iмунноТ системи проза-пальних цитокiнiв (TNF-a, IL-6, резистину та ш-ших прозапальних цитомыв). Отже, PPARy експресуються у вах кл^инах iмунноТ системи. Тодi як PPARp/б, на вщмшу вiд PPAR a i y, що мають обмеженi зони розподту в тканинах, широко поширенi i е найбтьш важливим представником амейства PPAR в м'язовiй тканинi, де забезпе-чують споживання м'язами ВЖК, i таким чином в^фграють важливу роль в метаболiзмi жирних кислот, жировому обм^ i енергетичному гомео-стазi. Другим специфiчним для PPARp/б мiсцем е шкiра, в якш цi рецептори здiйснюють протиза-пальну роль i беруть участь в загоенш i вщнов-леннi шюри пiсля травм. PPARp/б, як i PPAR-á i -Y, експресоваш в клiтинах iмунноТ системи, ен-дотелiТ судин, гладком'язових клiтинах судин, беруть участь в патогенезi атеросклерозу та системного запалення [21, 22].
В свою чергу, PPARa не ттьки впливае на метаболiзм i транспорт лт^в, окислення ЖК i гомеостаз глюкози, але також проявляе проти-запальн ефекти. Ц ефекти пов'язаш з пригш-ченням прозапальних цитомыв, молекул адгезiТ i бтш екстрацелюлярного матриксу або iз сти-муляцiею продукцiТ протизапальних молекул. В цтому PPARa знижуе вироблення прозапальних цитомшв, що обмежуе запальн реакцiТ i атеро-генез. Експреая PPARa макрофагами пригнiчуе шлях ядерного фактору NF-kB, що забезпечуе антиатерогенний ефект in vivo в мюцях атеро-склеротичного пошкодження судин.
Агонюти PPARy здатнi зменшувати експре-аю CD36, що супроводжуеться зменшенням за-хоплення окислених ЛП i гальмуванням розвитку
атеросклерозу; пригшченням утворення прозапальних цитомыв (фактору некрозу пухлин -альфа (TNFa), iнтерлейкiнiв -6, -1р i -2 (IL-6, IL-1р, IL-2)) шляхом пригнiчення транскрипцп фактору NF-kB, посиленням продукцп синтезу оксиду азоту, желатинази В1, скавенджер рецептора А [23]. Також рецептори PPARY пригшчують зв'язування моноцитiв з молекулами адгезп, що знаходяться на поверхнi ендотелiю, i проник-нення макрофагiв в субштимальний простiр. PPARY пригнiчують експреаю ендотелiем молекул адгези, пригшчують транскрипцш гена тром-боксансинтази, рецептора тромбоксану, тром-боцитозалежного i базального чинникiв росту фiбробластiв, а також в^грають важливу роль а процесах атерогенезу. Стимуля^я PPARY до-зволяе знизити рiвень триглiцеридiв, виявляючи антипролiферативну дiю i покращуючи функцш ендотелiю. Агонiсти PPARY мають властивють пiдсилювати продукцiю адипонектину, але в той же час сама !х активнють залежить вiд рiвня се-крецп адипонектину. В свою чергу адипонектин швелюе негативнi ефекти лептину, 1Л-6 i ФНП-а, РА1-1 i ангiотензину II [24].
Активацiя PPARa в печiнцi сприяе катаболiз-му жирiв в органiзмi (тобто !х утилiзацil). ПНЖК знижують експресiю гешв, залучених в синтез холестерину i жирних кислот. Особливо кориснi для оргашзму омега-3-жирнi кислоти, якими ба-гатi риб'ячий жир, лляне масло i волоськi горiхи. Риб'ячий жир знижуе рiвень холестерину в кровi i печiнцi, омега-3-жирнi кислоти мають протиза-пальну дiю, так як функцюнують в якостi суб-стра^в для синтезу протизапального простагла-ндину Е3, протектину i резолвiну, що беруть участь в розсмоктуванш запалення i захисту клн тин. ^м того, омега-3-жирнi кислоти змiнюють ацетилювання пстошв i таким чином пригшчують дш транскрипцiйного фактору NF-kB на гени iмунноl вiдповiдi i апоптозу, як вiн регулюе [25].
У вах цих тканинах PPARs е головними регуляторами метаболiзму глюкози, жирних кислот i лтопротеУшв, балансу енергп, пролiферацil i диференцiювання штин, запалення i атеросклерозу. Будь-як порушення регуляци цих ме-таболiчних шляхiв можуть призвести до розвитку ожиршня, дiабету, серцево-судинних захворю-вань, системного запалення та аутамунних за-хворювань.
Отже, PPAR рецептори здiйснюють негатив-ний регуляторний вплив на переб^ запального процесу та впливають на функцш Т-лiмфоцитiв, моноцитiв, макрофагiв, дендритних та тучних кл^ин.
Таким чином, PPAR рецептори приймають вирiшальну роль у виникненш системного запалення - загальноТ ланки iмунопатогенезу псорiа-зу та ожирiння, тож можуть бути використаш у якостi потенцшних мiшеней при виборi ефектив-ного, патогенетично обумовленого методу лку-вання цих коморбщних станiв.
Л1тература
1. Yemchenko Ya. Osobennosti klinicheskogo techeniya psoriaza u bol'nyh s soputstvuyuschim metabolicheskim sindromom v zavisimosti ot urovnya sistemnogo vospaleniya [Peculiarities of the clinical course of psoriasis in patients with concomitant metabolic syndrome depending on the level of systemic inflammation]. Georgian Medical News. 2014; 11 (236):43-47. (Ukrainian).
2. Yemchenko Ya, Ischeykin K, Kaydashev I. Analiz zahvoryuvanosti ta poshirenosti na psoriaz v Ukra'ni ta v Poltavs'kiy oblasti [Analysis of the incidence and prevalence of psoriasis in Ukraine and in the Poltava region]. Aktual'ni problemi suchasno'' medicini: Visnik ukraYns'koY medichno'' stomatologichno''' akademi''. 2014; 3 (47):72-76. (Ukrainian).
3. Yemchenko Ya. Stan sistemnogo zapalennya u hvorih psoriatichnoyu hvoroboyu seredn'ogo stupenya tyazhkosti iz suputnim metabolichnim sindromom [Condition of systemic inflammation in patients with psoriatic disease of moderate severity with concomitant metabolic syndrome]. Simeyna medicina. 2016; 2: 148-150. (Ukrainian).
4. Babak O.Ya, Yarmish N.V, Shkol'nik V.V. Ozhirinnya yak puskoviy mehanizm adipocitokinovogo kaskadu [Obesity as a trigger mechanism of the adipocytokine cascade]. Medicina transportu Ukra'ni. 2012; 2: 94-99. (Ukrainian).
5. Hayrutdinov V.R. Rol immunnoy sistemyi kozhi v patogeneze psoriaza. Immunopatol, allergol, infektol [The role of the skin's immune system in the pathogenesis of psoriasis]. 2012; 2:54-62. (Russian).
6. Yemchenko Ya. Riven pokaznykiv systemnoho zapalennia u khvorykh na psoriaz obtiazhenyi metabolichnym syndromom [The level of indicators of systemic inflammation in patients with psoriasis burdened with metabolic syndrome]. Zhurnal dermatovenerolohii ta kosmetolohii imeni M.O. Torsueva. 2018; № 1 (38):31-35. (Ukrainian).
7. Nakashima R., Yamane K., Kamei N. et al. Low serum levels of total and high-molecular-weight adiponectin predict the development of metabolic syndrome in Japanese-Americans. J. Endocrinol. Invest. 2011; 34: 615-619.
8. Sente T., Van Berendoncks A.M., Hoymans V.Y., Vrints C.J. Adiponectin resistance in skeletal muscle: pathophysiological implications in chronic heart failure. J. Cachexia Sarcopenia Muscle. 2016; 7(3): 261-274.
9. Sente T., Gevaert A., Van Berendoncks A. et al. The evolving role of adiponectin as an additive biomarker in HFrEF. Heart Fail. Rev. 2016; 21(6): 753-769.
10. Peri-Okonny P.A., Ayers C., Maalouf N. et al. Adiponectin predicts against incident hypertension independent of body fat distribution: observations from the Dallas Heart Study. Diabetes Metab. Res. Rev. 2017; 33(2): 68-75.
11. Zhang J., Xia L., Zhang F. et al. A novel mechanism of diabetic vascular endothelial dysfunction: hypoadiponectinemia-induced NLRP3 inflammasome activation. Biochim. Biophys. Acta. 2017; 6: 1556-1567.
12. Kizer J.R. Adiponectin, cardiovascular disease, and mortality: parsing the dual prognostic implications of a complex adipokine. Metabolism. 2014; 63: 79-83.
13. Ntzouvani A., Fragopoulou E., Panagiotakos D. et al. Reduced circulating adiponectin levels are associated with the metabolic
Реферат
РОЛЬ PPAR В ПАТОГЕНЕЗЕ ПСОРИАЗА И ОЖИРЕНИЯ Емченко Я.А.
Ключевые слова: псориаз, ожирение, патогенез, системное воспаление.
Псориаз - одно из наиболее распространенных хронических рецидивирующих мультифакторных заболеваний кожи с доминированием генетической предрасположенности, для которого характерны гиперпролиферация эпидермальных клеток, нарушение процесса кератинизации на фоне воспалительной реакции в дерме, а также поражения ногтей, суставов и волосистой части головы. По результатам клинико-эпидемиологических исследований псориазом болеет около 3-4% населения нашей планеты, независимо от пола, возраста и этнической группы, при этом удельный вес этой патологии в общей структуре кожных болезней достигает, по данным разных авторов, от 1% до 40%. Однако, несмотря на широкое распространение псориаза и на большое количество работ по этой проблеме, до сих пор нет единого взгляда на патогенез этого дерматоза. Данные многих клинических исследований доказывают, что в последнее время наблюдается увеличение случаев коморбидности псориаза и ожирения, что приводит к тяжелым, атипичным, инвалидизирующим и резистентным к терапии формам дерматоза. Все это значительно ухудшает качество жизни пациентов, снижает работоспособность и социальную активность больных псориазом, что определяет не только медицинскую, но и социальную значимость проблемы. Причинами развития псориаза и абдоминального ожирения являются иммунологические нарушения и генетические дефекты. Особенностью патогенеза у больных псориазом с ожирением, в отличие от больных без избыточной массы тела, является статистически значимое возрастание гиперлептинемии и увеличение системного цитокинового провоспалительного по-
14.
15.
16. 17.
18.
19.
20.
21.
22.
23.
24.
25.
syndrome independently of obesity, lipid indices and serum insulin levels: a cross-sectional study. Lipids Health Dis. 2016; 15(1): 140-147.
Yemchenko Ya, Ischeykin K, Kaydashev I. Zalezhnist' kliniko-laboratornih pokaznikiv vid rivnya sistemnogo zapalennya u hvorih psoriatichnoyu hvoroboyu [Dependence of clinical and laboratory parameters on the level of systemic inflammation in patients with psoriatic disease]. Mir mediciny i biologii. 2014; 3 (45):40-43. (Ukrainian).
Yemchenko Ya. Stan sistemnogo zapalennya u hvorih psoriatichnoyu hvoroboyu seredn'ogo stupenya tyazhkosti iz suputnim metabolichnim sindromom [Condition of systemic inflammation in patients with psoriatic disease of moderate severity with concomitant metabolic syndrome]. Simeyna medicina. 2016; 2: 148-150. (Ukrainian).
Liu Z., Xiao T., Peng X. et al. APPLs: More than just adiponectin receptor binding proteins. Cell Signal. 2017; 32: 76-84. Kaydashev I.P. NF-kB-signalizaciya kak osnova razvitiya sistemnogo vospaleniya, insulinorezistentnosti, lipotoksichnosti, saharnogo diabeta 2-go tipa i ateroskleroza [NF-kB-signalization as a basis for development of systemic inflammation, insulin resistance, lipotoxicity, type 2 diabetes and atherosclerosis]. Mezhdunarodnyy endokrinologicheskiy zhurnal 2011; 3(35): 3540. (Ukrainian).
Banerjee A., Khemka V.K., Roy D. et al. Role of serum adiponectin and vitamin D in prediabetes and diabetes mellitus. Can. J. Diabetes. 2017; 41(3): 259-265.
Gasbarrino K., Zheng H., Hafiane A. et al. Decreased adiponectin-mediated signaling through the AdipoR2 pathway is associated with carotid plaque instability. Stroke. 2017; 48(4): 915-924. Holland W.L., Xia J.Y., Johnson J.A. et al. Inducible overexpression of adiponectin receptors highlight the roles of adiponectin-induced ceramidase signaling in lipid and glucose homeostasis. Mol. Metab. 2017; 6(3): 267-275. Suganami T., Tanimoto-Koyama K., Nishida J. et al. Role of the Toll-like receptor 4/NF-kappaB pathway in saturated fatty acidinduced infl ammatory changes in the interaction between adipocytes and macrophages. Arterioscler Thromb Vasc Biol 2007; 27: 84—91.
Riestra P., Gebreab S.Y., Xu R. et al. Gender-specific associations between ADIPOQ gene polymorphisms and adiponectin levels and obesity in the Jackson Heart Study cohort. BMC Med. Genet. 2015; 16: 65-59.
Kamylov FKh, Mufazalova NA, Kapuler OM. Tsytokinovyi dysbalans v ymmunopatoheneze psoriaza. Fundamentalni doslidzhennia [Cytokine disbalance in the immunopathogenesis of psoriasis]. 2015; 1: 65-71. (Russian).
Zhao W., Wu C., Li S., Chen X. Adiponectin protects palmitic acid induced endothelial inflammation and insulin resistance via regulating ROS/IKKp pathways. Cytokine. 2016; 88:167-176. Kaydashev I.P. Izmenenie obraza zhizni, narushenie energeticheskogo metabolizma i sistemnoe vospalenie kak faktory razvitiya bolezney civilizacii [Lifestyle changes, impaired energy metabolism and systemic inflammation as factors for the development of civilization diseases]. Ukra'i'ns'kiy medichniy chasopis. 2013; 5: 103-108. (Ukrainian).
тенциала. Поэтому перспективой дальнейших исследований является более углубленное изучение иммунопатогенеза коморбидности псориатической болезни, что даст возможность выявить новые мишени терапии данного дерматоза.
Summary
THE ROLE OF PPAR IN THE PATHOGENESIS OF PSORIASIS AND OBESITY Yemchenko Ya.
Key words: psoriasis, obesity, pathogenesis, systemic inflammation.
Psoriasis is one of the most common chronic recurrent multifactorial diseases of the skin with a predominance of genetic predisposition. The disease is characterized by hyperproliferation of epidermal cells, impairment of the keratinisation against the background of inflammatory reactions in the dermal layer, the nails, joints and scalp involvement. According to the results of clinical and epidemiological research, about 3-4% of the population of our planet has psoriasis, regardless of sex, age and ethnic group, while the share of this pathology in the overall structure of skin diseases reaches from 1% - to 40%, according to some reports. However, despite the wide prevalence of psoriasis and a huge number of works on this issue, there is still no shared view on the pathogenesis of this dermatosis. The data presented by many clinical studies show that there has been a recent increase in cases of comorbidity of psoriasis and obesity, leading to severe, atypical, disabling and resistant to the treatment forms of dermatosis. All this considerably impairs the quality of life of patients with psoriasis, reduces their working capacity and social activity that lays emphasis on not only the medical but also the social significance of the problem. Immunological disorders and genetic defects have been proven as the causes of psoriasis and abdominal obesity. The distinctive feature of the pathogenesis in the patients having comorbidity of psoriasis and obesity, in contrast to the patients without excessive body weight, is a statistically significant increase in hyperleptinomia and in systemic cytokine proinflammatory potential. Therefore, the vision for the future research is in-depth study of the pathogenesis of comorbid disease in patients with psoriasis that will contribute to reveal new targets for the treatment of this dermatosis.
DOI 10.31718/2077-1096.19.2.229 UDC 617.764.1
Katsenko A. L., Sherstiuk O.A., Svintsytska N.L., Piliuhin A. V., Piliuhin V.A. GENERAL BIOLOGICAL PATTERNS OF THE STRUCTURE OF HUMAN MAJOR AND MINOR LACRIMAL GLANDS AND UNDER-RESEARCHED ASPECTS OF THEIR MORPHOLOGY
Ukrainian Medical Stomatological Academy, Poltava
The article discusses the fundamental and modern data on the structure and functions of human large and small lacrimal glands. The palpebral lobe of the human lacrimal gland consists of numerous fairly large lobules, which are almost of identical structure. Each lobule has several axial excretory intralobular ducts. Their branches along the whole length are surrounded by secretory epithelial components in the form of terminal sections and the corresponding finniest terminal lacrimal ducts that are grouped into the grape-bunch structural elements. Blood supply to the capillary network of the lacrimal gland and its alveoli is carried out by several arterioles that run through very large interstitial spaces rich in fatty tissue. Each arteriole supplies several adjacent lobules. The network of capillaries can be described as integral and is not divided into segments that would correspond to sublobular units. Blood capillaries are located in the spaces between several adjacent terminal portions. Thus, the fact of close syntopic similarity of the intralobular excretory ducts and postcapillary venules has been confirmed. The article poses the appropriateness of more detailed morphological studying of anatomical and topographic characteristics of the lacrimal glands. If has been found out the lack of information on the cellular composition of the wall of the excretory ducts of the lacrimal gland, both in humans and in laboratory rats, in order to compare their morphology and the quality of the secretion they produce. It would be interesting to compare the morphology of the human lacrimal glands and the garder gland in rats to identify general biological characteristics of the structure and functioning.
Key words: lacrimal gland, excretory duct, hemomicrocirculatory bed, stereomorphological analysis.
The human lacrimal apparatus is known to include the lacrimal gland, consisting of two lobes, the orbital and palpebral ones, and a number of accessorial tiny lacrimal glands scattered through the upper fornix of lacrimal sac. According to A. Hemm, D. Cormac, the lacrimal fluid is produced by the lacrimal glands of various localization and size, and, according to their data, minor (accessorial)
lacrimal glands are scattered along both fornices of conjunctiva, but are more numerous in the anterior fornix of conjunctive that in posterior one. These are the so-called Krause glands. Similar in their structure and secretion, the minor glands were found in the lacrimal caruncle, where they are even tinier in size compared to the minor conjunctival lacrimal glands of the fornices [5; 13; 25].
