CC BY
12
ОГЛЯДИ Л1ТЕРАТУРИ
DOI:10.31718/2077-1096.18.4.122 УДК 616.517-056.5:612.017 бмченко Я.О.
РОЛЬ МАКРОФАГ1В В 1МУНОПАТОГЕНЕЗ1 ПСОР1АЗУ ТА ОЖИР1ННЯ
УкраТнська медична стоматологiчна академiя, м. Полтава
Псорiaз - одне з найбльш розповсюджених хронiчних рецидивуючих мультифакторних захворювань шк'ри з домнуванням генетичноТ упередженост¡, для якоТ характернi гiперпролiферацiя епдерма-льних кл'/тин, порушення процесу кератинiзацiУ на тлi запальноТ реакцИ в дермi, а також ураження нiгтiв, суглобiв i волосистоУ частини голови. За результатами клiнiко-епiдемiологiчних досл'джень, на псор'аз хвор'е бля 3-4 % населення нашоУ планети, незалежно в'д статi, вку та етнЫноТ групи, при цьому питома вага цеТ патолога в загальнш структур'1 шюрних хвороб сягае, за даними рiзних автор'т, в'д 1%- до 40%. Однак, незважаючи на значне поширення псор'азу та на велику кльксть робiт з цеТ проблеми, до сих пр немае единого погляду на патогенез цього дерматозу. Для об'ективного розумiння патогенезу псор'азу необхдно враховувати недостатньо вивчену коморб-днсть цеТ патолога. Останн'ш часом спостергаеться стала тенден^я зростання псорiатичноТ хвороби та ожирiння, в патогенез/ яких значна роль в 'дведена системному запаленню та макрофагам. По результатам досл'дження виявлено, що загальною ланкою патогенезу ожирiння та псор1'а-зу е системне запалення, яке проявляеться у збiльшенi клькост/ макрофаг'т, що продукують велику кльксть прозапальних цитокiнiв. Таким чином, ожирiння / запалення викликае порочне коло при-чинно-насл'дкових зв'язк'т. Так, ожирiння провокуе запалення, а запалення в свою чергу, посилюе ожирiння ! перешкоджае зниженню ваги. Таким чином, тюний взаемозв'язок мiж псор'азом та ожи-рiнням е надзвичайно важливим у пiдборi персонфкованоТ терапа. Тому перспективою подальших досл'джень е бльш поглиблене вивчення коморб'дност'! псорiатичноТ хвороби, що дозволить ви-явити нов! мiшенi терапа даного дерматозу.
Ключов1 слова: псор1аз, 1мунопатогенез, цитокши, ^-33, поляризац1я макрофапв.
Робота е фрагментом НДР «Комплексне дослiдження патогенетичноТ ролi субпопуляцш М1 та М2 макрофагiв в розвитку хрончного обструктивного захворювання легень для розробки та обфунтування персоналiзованоТ терапп з врахуванням маси тла» (№ державноТреестрацп 0117и005252).
Псорiаз - одне з найбтьш розповсюджених хроычних рецидивуючих мультифакторних захворювань. За результатами кшнко - епщемю-лопчних дослщжень, на псорiаз хворie бтя 3-4 % населення нашоТ планети, незалежно вщ ста-т^ вку та етжчноТ групи, при цьому питома вага ^еТ патологи в загальнш структурi шюрних хвороб сягае, за даними рiзних авторiв, вщ 1%- до 40% [1].
Дане захворювання проявляеться не ттьки ураженням шюрних покривiв, але i ураженням ш-гпв, суглобiв i волосисто' частини голови. Для даного захворювання характерна гiперпролiфе-ра^я епщермальних кттин, порушення процесу кератишзацп на ™ запальноТ реакцп в дерм^ експреая молекул адгезп на ендотелiальних клн тинах та пщсилення анпогенезу. Ц процеси опосередкуються, головним чином, активовани-ми Т^мфоцитами та антигенпрезентуючими кл^инами, як синтезують рiзнi хемокши та цитокши. Така кл^чна особливють псорiазу, як лу-щення, асоцшована з пперкератозом, свербн жем, запаленням та сухютю рогового шару еш-дермюу [2]. Внаслщок, напевне, генетично дете-рмшованоТ патолопчноТ пролiферативноТ актив-ност кератиноцитiв та метаболiчних зрушень
вiдбуваються структурнi та функцiональнi змши епiдермiсу, особливо рогового шару. На кл^ин-ному рiвнi це характеризуеться прискореною ре-органiзацiею кератиноцитiв та скороченим клн тинним циклом. При цьому кл^инно-бюлопчна цiль диференцiювання не досягаеться або здш-снюеться не повнютю, внаслiдок чого форму-ються неповноцшы кератиноцити. В результатi кл^ини, якi утворюють верхнiй шар, не встига-ють вiдмирати i вщлущуватися, а новi кератиноцити нашаровуються товстими наростами гшер-кератозу [3]. Однак, незважаючи на значне поширення псорiазу та на велику ктькють роб^ з ^еТ проблеми, до сих шр немае единого погляду на патогенез цього дерматозу, в зв'язку з тим, що на даний час недостатньо вивчена коморбщ-нють цього захворювання та емоцшш розлади таких па^етчв. Психоемоцшы розлади виявля-ються практично в уах хворих на псорiаз, нав^ь коли пацiент стверджуе, що Тх у нього немае. Слiд зазначити, що саме це твердження носить захисний характер. Депреая та тривога, як характеры для хворих на псорiаз, супроводжують-ся такими ж центральними та периферичними ознаками, як тривалий стрес. Стрес-реакцп про-вокуються психосо^альними й економiчними
проблемами, депреаею, тривогою, вживанням алкоголю i куршням. Пацieнти вiдмiчають, що встановлення дiагнозу "псорiаз" теж було досить психотравмуючим фактором, у бiльшостi таких оаб спостерiгаeться формування гiперфагiчного способу реагування на стресову ситуацю Крiм того, при фiзичному та психiчному стресах пщ-вищуеться концентрацiя нейропептиду Y, що пщсилюе вживання ''ж ("защання стресу"). Також вiдомо, що вживання ''ж не тiльки компенсуе енерговитрати, а й покращуе психолопчний стан людини завдяки утворенню бiологiчно активних речовин, що володшть морфiноподiбною дiею, викликаючи харчову залежнiсть. Все це призво-дить до пiдвищення маси тта та подальшого розвитку ожиршня з низкою метаболiчних пору-шень, що, без сумнiву, також впливае на переб^ псорiазу [4]. Останшм часом спостерiгаеться стала тенденцiя зростання псорiатичноl хвороби та ожирiння. Уперше псорiаз пов'язали з ожирш-ням у ктькох важливих дослiдженнях, проведе-них науковцями бвропи. За статистичними да-ними, проведеними в США протягом двох рош, у хворих, що страждають на псорiаз, у серед-ньому маса тiла становить бтьше нiж 90 кг. Аналiзуючи iндекс маси тiла (1МТ) i ступiнь тяж-костi псорiазу по Psoriasis Area Severiti Index (PASI), па^енти з псорiазом мали достовiрно вищiй 1МТ. Спостерiгалась позитивна кореля^я мiж 1МТ та PASI, що свщчить про високу комор-бщнють ожирiння та псорiазу [5].
Згщно з даними Всесв^ньо''' оргашзаци охо-рони здоров'я (ВООЗ), ожирiння визнано новою нешфекцшною епiдемiею нашого часу. До ХХ стол^тя ожирiння зус^чалося рiдко, а в 1997 роц ВООЗ офiцiйно визнала глобальну епщемш ожирiння. Станом на 2005 рк, за даними ВООЗ, принаймнi 400 мтьйошв дорослих (9,8 %) страждають на ожиршня, причому серед жшок вщсо-ток хворих на ожиршня вищий, ыж серед чоловн кiв. Вiдсоток хворих на ожиршня також пщвищу-еться з вком, принаймнi до 50 або 60 рош, а кь лькiсть людей, що мають серйозне ожирiння, у Сполучених Штатах, Австралп та Канадi росте швидше, нiж кiлькiсть хворих на ожиршня в ць лому. У всьому свт поширенiсть ожиршня рiзко збiльшуеться, за даними 2014 року, понад 1,9 мтьярда дорослих людей у вiцi 18 рош i старше мають надлишкову вагу. З цього числа понад 600 мтьйошв чоловк страждають вщ ожирiння. Тим часом, дитяче ожиршня зростае з ще бтьш загрозливою швидкютю, передбачаеться, що ця епiдемiя навряд чи зменшиться найближчим часом. Ожиршня, яке колись вважали проблемою лише кра'н, населення яких мае висок доходи, наразi добирае росту по всьому свiтовi i вражае як розвинутi кра'ни, так i кра'ни, що розвивають-ся. Це пщвищення рiвня захворюваностi найси-льнiше вiдчуваеться серед мiського населення. В сучасному житт ожирiння е приводом для сти-гматування у бтьшш частинi сучасного свiту, хоча в минулому воно здебтьшого сприймалось
як ознака багатства i родючосп, а в деяких краТ-нах воно i досi так сприймаеться. единим регю-ном, який залишаеться не ураженим ожирiнням, е Африка на швдень вiд Сахари. До 2025 р. про-гнозують збтьшення вдвiчi кiлькостi людей з ожиршням. Дане захворювання розвиваеться внаслiдок порушення обмiну речовин та харчо-воТ поведiнки, мае рецидивний характер i вщ-значаеться накопиченням жировоТ тканини в ор-ганiзмi. Ставлення самого патента до надлиш-ковоТ маси свого тта часто несерйозне, проблема сприймаеться як естетична. Натомють -це реальна загроза здоров'ю. Ожиршня може бути як самостшним багатофакторним захворю-ванням - первинне ожиршня (алiментарно-конституцшне), так i синдромом, що супрово-джуе перебк iнших захворювань - вторинне ожиршня (симптоматичне). У структурi захворю-ваност первинне ожирiння зустрiчаеться в 95 % хворих, вторинне - лише в 5 % [6].
В свою чергу, ожиршня - це захворювання, при якому надлишковий накопичений жир у т^ несприятливо впливае на стан здоров'я, призво-дячи до зменшення середньоТ тривалост життя та/або збтьшення проблем зi здоров'ям. Так, ожиршня зв'язують з випадками передчасноТ смертi у всьому свт, з тенден^ею збiльшення розповсюдження серед дорослих i дiтей, через що державы владн структури вважають цю проблему однiею з найсерйозшших проблем охоро-ни здоров'я XXI сторiччя. Людину вважають хворою на ожиршня, якщо шдекс маси тта (1МТ) перевищуе 30 кг/м2. В свою чергу, 1МТ - це пока-зник, що дозволяе оцшити ступiнь вiдповiдностi маси людини та ТТ зросту, який можна обрахува-ти роздiливши вагу людини у ктограмах на зве-дений у квадрат зрют людини в метрах. Отже, ожиршня визначаеться за показником шдексу маси тта (1МТ), i в подальшому оцiнюеться за показником розподту жиру, що обчислюеться за коефiцiентом спiввiдношення талiТ/стегон. Якщо показник 1МТ складае 30-35 кг/м2, середня три-валiсть життя зменшуеться на строк вiд двох до чотирьох роюв, а при крайньому ступен ожирш-ня (1МТ>40 кг/м2) середня тривалiсть життя зменшуеться на 10 рош [7,8].
За результатами дослщжень останнiх рокiв вщомо, що надлишкове накопичення метаболiч-но активноТ жировоТ тканини призводить до хро-нiчного системного запалення завдяки залучен-ню до неТ макрофапв, якi видiляють прозапальнi цитокiни та стимулюють Тх активацiю. В свою чергу системне запалення вважаеться одним з провщних механiзмiв розвитку ожиршня [9].
Початковi етапи iнiцiацiТ i розвитку запальних процесiв пов'язанi з продук^ею, переважно мо-нонуклеарами, первинних медiаторiв iмунноТ вiдповiдi - прозапальних цитомыв: туморнекротн ческого фактора-а (TNF-а), iнтерлейкiнiв (^-1р, IL-6). Цитокiни шляхом активацп ядерного транскрипцiйного фактора NF-kB реалiзують широкий спектр захисних реакцш: синтез бiлкiв
гостро'Г фази, активацш кортиколiберина i глю-кокортико'^в [10].
Особливiстю патогенезу у хворих на ncopia3 з ожиршням, на вщмшу вiд хворих без ожиршня, е статистично значиме зростання пперлептинемп (вище нiж у 2 рази) та збтьшення системного цитокшового прозапального потен^алу (зростання ФНП-а на 74 %, 1Л-1 ß - на 27 %) [5].
За результатами дослщжень останнiх рош науковцями виявлено високi циркулюючi рiвнi лептину в осiб iз псорiазом, що може бути спри-чинене не ттьки жировою тканиною, але й запа-ленням. Доведено, що лептин (гормон насичен-ня) мае багатогранну iмунологiчну дiю, зокрема стимулюе пролiферацiю Т-лiмфоцитiв i продук-цш ФНП-а у жировiй ткaнинi, отже, може бути сптьною ланкою в розвитку псорiaзу й ожирiння. Цитокши, ФНП-а вiдiгрaють важливу роль у па-тофiзiологiï псорiaзу та мають важливе значення для патогенезу ожиршня.
Виходить, що причиною розвитку запального статусу жирово'1 тканини, е помилковий сигнал тривоги, який надсилаеться адипоцитами iмун-нш системк Нaдaлi цей процес все бтьше поси-люеться i в нього залучаються iншi клiтини iмун-но'Г системи, таю як макрофаги [11].
Так, останшм часом в пaтогенезi псорiaзу та ожиршня значна роль вщведена макрофагам. У людей видтяють 2 фенотипи активованих мак-рофaгiв: M1 i М2. Таке позначення вiдповiдaе класифкаци' активованих Т-лiмфоцитiв на Th1 i Th2 типи, i пiдкреслюе зв'язок макрофапв певно-го фенотипу з реaлiзaцiею вiдповiдного типу iму-нно'Г вiдповiдi. Поляризaцiя фенотипу макрофапв залежить вiд специфiки iмунноï вщпов^д на дiю конкретного патогенного агента, цитокшового оточення, а також вщ стади запально'1 реакцп. М1 макрофаги виробляють значну кiлькiсть NO за рахунок активацп шду^бельно'Г NO-синтази (iNOs) i багато активних форм кисню, як обумо-влюють Тх бактерицидну aктивнiсть. M1 макрофаги штегроваш в Th1 клiтинну вщповщь, спря-мовану на iнaктивaцiю бактерш, вiрусiв i пухлин-них кл^ин. М2 макрофаги в умовах культури клн тин продукують велику ктькють протизапальних цитокiнiв, таких як IL-10, але значно менше активних форм кисню i NO, шж М1. M2 макрофаги iнтегровaнi в Th2 вiдповiдь, спрямовану на шак-тивaцiю екстрaклiтинних пaрaзитiв, регулюють активнють запально'1 реакци', сприяють ремоде-люванню i репарацп тканин, пошкоджених при запаленш, aнгiогенезу i пухлинному росту. В свою чергу М2 макрофаги пщроздтяють на 3 фенотипи: М2а, М2Ь i М2с. М2а фенотип описано при дм IL-4 або IL-13. Тaкi макрофаги беруть участь в активацп реакцш Th2 типу. ^тини цьо-го фенотипу регулюють Th1 i Th2 реакцп в сторону Th2 за рахунок пригшчення Th1 реaкцiй, беруть участь в загоенш ран i зростанш сполуч-но'Г тканини, а також сприяють залученню еози-ноф^в в осередок ураження. М2Ь фенотип був описаний при дм iмунокомплексiв в поеднaннi з
IL-1ß. М2Ь фенотип бере участь в придушенш i регуляцп запальних, iмунних реакцш та сприяе активацп Th2 реакцш. М2с фенотип був описаний на ™i дм IL-10, TGF-ß або глюкокортико'^в, макрофаги такого типу активують синтез мiжклi-тинного матриксу i беруть участь в ремоделю-ванш тканин. Макрофаги М2а i М2Ь фенотипiв зазвичай виявляють протизапальну активнють. Тодi як макрофаги М2с фенотипу мають велику схож1стю з М1 макрофагами, за винятком того, що замють прозапальних цитокiнiв експресують протизапальний цткш IL-10. Але, шод^ в пато-генезi деяких захворювань спостеркаеться змн шаний М1 / М2 фенотип або змшана популяцiя макрофапв. Таким чином, на пiдстaвi сучасних л^ературних даних представляеться, що подт активованих мaкрофaгiв в оргaнiзмi на два фенотипи, М1 i М2, е до певно'1 мiри умовним. Шви-дше за все, можна говорити про юнування континууму функцюнальних стaнiв мaкрофaгiв, на одному з полюав якого знаходяться макрофаги, що активно стимулюють запалення, а на шшому - макрофаги, що стимулюють регенерацш тканини шсля придушення запально'1 реакци'. Неак-тивовaнi макрофаги, що присутнi в здоровш не-ушкодженiй ткaнинi, будуть перебувати мiж цими 2-ма полюсами [20]. Фенотипи макрофапв ви-значаються не ттьки рiзними комбiнaцiями фак-торiв, що впливають на кл^ину, але також i по-слщовнютю впливу цих фaкторiв. Таким чином, незалежно вщ первинно'1 поляризацп i ступеня диференцшвання, макрофаги зберiгaють здат-нiсть адекватно вiдповiдaти на рiзнi новi стиму-ли, що дшть на них. Така здaтнiсть макрофапв отримала назву пластичност макрофагального фенотипу. Макрофаги, що проявляють прозапа-льну активнють, зберкають здaтнiсть вщповща-ти на протизапальш сигнали зниженням свого запального потен^алу [Martinez F. O., Gordon. S. 2014]. Таким чином, крiм М1 / М2 фенотишв ма-крофaгiв необхiдно пам'ятати про юнування промiжних i змiшaних фенотитв. При ожирiннi спостерiгaеться збiльшення в жировш ткaнинi кь лькостi особливих макрофапв Ml фенотипу, як видтяють рiзнi прозaпaльнi молекули в кров. Нещодавно було показано, що макрофаги шп-бують диференцшвання aдипоцитiв, викликаю-чи Тх гiпертрофiю, порушення секрецп aдипокiнiв i ектопiчне накопичення жиру в печшц^ м'язах i шших тканинах. Причини такого накопичення макрофапв у жировш тканини невщом^ можли-во, воно пов'язaнi з порушенням сигнaллiнгa aдипоцитiв, метaболiчною ендотоксемiею, що розвиваеться внаслщок порушень харчування або зменшення ангюгенезу, i мiсцевою ппошею жировоТ' тканини. З iншого боку фенотип макрофапв, що накопичуються в жировш тканиш при ожиршш, в^зняеться вiд класичного фенотипу Ml, осктьки, незважаючи на вироблення ними велико!' ктькосп прозапальних цитокiнiв (TNF-a, IL-6, IL-1), набiр експресуючих ними поверхневих рецепторiв характерний для фенотипу М2. В той
час, як резиденты макрофаги тканин здатш швидко реагувати на дiю стимулiв навколишньо-го середовища шляхом змiни характеру експре-сп генiв. Така швидка реакцiя активацп макрофа-riB спостер^аеться при запаленнi або ушко-дженш тканини. При цьому збiльшуеться вироб-лення ними цитокiнiв, хемокiнiв i iнших медiато-рiв запалення, як сприяють залученню нових макрофагiв [14,15,16].
В свою чергу, у патогенезi псорiазу значна роль вiдведена макрофагам першого типу (М1), якi активуються пiд дiею сигнальних молекул, таких як IL-33 та TNF-a. М1 макрофаги продуку-ють прозапальнi цитокши, пщсилюючи запальну вiдповiдь, але дослщження останнiх рокiв показали, що М1 макрофаги, крiм прозапальних, ма-ють репаративнi властивостi (секретують VEGF, який стимулюе ангiогенез, що безпосередньо проявляеться у хворих на псорiаз). Все це при-зводить до того, що кератиноцити починають се-кретувати ряд факторiв запалення: цитокши, хемокши i протимiкробнi бтки [17].
А у хворих на ожиршня активну участь у за-паленнi жирово'1 тканини приймають Т-лiмфоцити i макрофаги, проте до цих тр шхто не мiг зрозумiти, що виступае в ролi пускового мехашзму ^еТ запально'Г реакцп.
Передбачаеться, що в умовах ожиршня структуры елементи жирово'1 тканини знаходяться в стаж наростаючо'Г гшертрофп i постшного окси-дативного стресу, викликаного, зокрема, токсич-ним впливом промiжних продук^в метаболiзму жирних кислот. Це призводить до активацп внут-рiшньоклiтинних сигнальних систем в адипоци-тах i вщбуваеться iстотна пролiферацiя клiтин макрофагального типу в жировш тканинi. Остан-нi, в свою чергу, активують i далi посилюють за-пальн процеси у всiй жировiй тканиш органiзму. Надалi вiдбуваеться генералiзацiя запалення з пщвищенням синтезу таких прозапальних цито-кiнiв, як iнтерлейкiн-1-бета (1Л-1В) i 1Л-6, а також СРБ [18].
По мiрi синтезу i мюцевого вивiльнення ади-покiнiв i цитокшв досягаеться певний порiг, який шщше залучення велико!' кiлькостi iмунних кль тин, включаючи моноцити i Т^мфоцити, в жи-рову тканину, причому рiвнi прозапальних цитокшв i щiльнiсть макрофагiв в вюцеральних жи-рових депо набагато вище, шж в пiдшкiрнiй жировш клiтковинi. Хоча механiзми, що лежать в основi набору i активацп макрофапв в жировш тканиш, залишаються недостатньо вивченими, з'являються даш, що хемокши жирово'Г тканини (можливо адипоцити) в значнш мiрi вщповщаль-ш за вербування, утримання i активацш попере-дникiв макрофагiв (моноцитiв) в жировш ткани-нi. Так, моноцитарний хемотаксичний протеш-1 (МСР-1) виступае в якост основного медiатора вербування моноци^в в жировiй тканинi, в той час як макрофагальний колошестимулюючий фактор (M-CSF), як вважають, опосередковуе перетворення моноци^в в макрофаги. Роль
MCP-1 i M-CSF пщтверджуеться повщомлення-ми про позитивну кореляцш мiж ожиршням та кiлькiстю MCP-1 в жировш тканиш i кореля^ею мiж M-CSF i шфтьтра^ею макрофагiв в вюце-ральнiй жировiй тканинi [19,20].
Так, при дослщженш виявлено, що мiж ади-поцитами i макрофагами юнують перехреснi зв'язки, це обумовлюеться здатнютю одних клн тин пiдвищувати або пригшчувати синтез бтка-медiатора шшими i навпаки. Наприклад, адипоцити можуть викликати значне збiльшення про-дукцп ФНП-а, 1Л-6 макрофагами, в той час як ФНП-а, що вивтьняеться макрофагами, пригш-чуе продукцш адипонектину адипоцитами, який пригнiчуе адгезш макрофагiв до ендотелiальних клiтин. Ймовiрнi наслiдки цих перехресних взае-модш мiж макрофагами i адипоцитами включа-ють посилення i пiдтримання запального процесу, i як наслщок - збтьшення маси жирово'1 тканини [21,22].
Також нещодавно стало вщомо, що попере-дники адипоци^в мають сильну фагоцитарну ак-тивнють i можуть бути перетворенi в макрофаг-подiбнi клiтини у вщповщь на вiдповiднi стимули (ФНП-а або прямий контакт мiж преадипоцитами i макрофагами). ^м того, iснують численш гени, якi кодують фактори транскрипцп, цитокiни, за-пальнi сигнальнi молекули, транспортш бiлки жирних кислот, як е загальними для адипоцитiв i макрофапв.
Пюля активацп' макрофаги секретують безлiч цитокiнiв та хемокiнiв, таких як ФНП-а, 1Л-1, 1Л-6 i МСР-1, якi, як вщомо, викликають резистентнiсть до iнсулiну в адипоцитах. Ц речовини далi при-вертають i активують макрофаги в жировш тканиш i, як наслщок, чутливють до шсулшу в адипоцитах стае все бтьш порушеною, в кiнцевому пiдсумку розвиваеться системна стiйкiсть до ш-сулшу [9]. Тому останнiм часом макрофаги при-вертають велику увагу пюля вщкриття Тх ролi в секрецп запальних медiаторiв самостiйно або сшльно з адипоцитами. Запальнi сигнали вини-кають в вiсцеральнiй жировiй тканиш по мiрi збн льшення жирового депо у вщповщь на позитив-ний енергетичний баланс. Отже запаси, як на-копичуються в оргашзм^ i е медiатором довго-строкового контролю апетиту. Адипоцити i макрофаги в межах жирово'1 тканини видтяють численш гормони i цитокни, як обумовлюють характера патофiзiологiчнi змiни в метаболiзмi. Так, з жирово'1 тканини були отримаш такi цитокiни як 1Л-6 i лептин, основною мшенню прозапально'Г дм яких на мiсцевому та системному рiвнi е мк-росудини. Порушення функцп артерiол, каптя-рiв i венул в свою чергу сприяе ^^ацп i поши-ренню запально'Г реакцп' [23,24,25,26].
Отже, загальною ланкою патогенезу ожиршня та псорiазу е системне запалення, яке проявляеться у збтьшеш клькосп макрофагiв, що про-дукують велику кiлькiсть прозапальних цитокшв. Таким чином, ожирiння i запалення - це порочне коло причинно-наслщкових зв'язкв. Ожирiння
провокуе запалення, а запалення в свою чергу, посилюе ожиршня i перешкоджае зниженню ваги [27].
Тож, при лкуванн хворих на псорiaз з супут-шм ожиршням треба враховувати, що жирова тканина не ттьки продукуе прозапальн цитокн ни, тим самим обтяжуючи перебк псорiaзу, але i накопичуе в собi запальн агенти та токсини ви-конуючи для них функцш "складу". Саме тому людина iз зайвою вагою знаходиться в стаж хроычного запалення i штоксикацп.
Таким чином, урахування коморбщносп псо-рiaтичноï хвороби та ожиршня е надзвичайно важливим у пiдборi персошфковано'Г терапп.
Тому, подальше вивчення коморбщносп псо-рiaтичноï хвороби та ожиршня дасть можливють виявити новi мiшенi терапп для попередження ускладнень та бтьш ефективного лкування да-
но! патологи.
References
1. Yemchenko Ya, Ischeykin K, Kaydashev I. Analiz zahvoryuvanosti ta poshirenosti na psoriaz v Ukra'ini ta v Poltavs'kiy oblasti [Analysis of the incidence and prevalence of psoriasis in Ukraine and in the Poltava region]. Aktual'ni problemi suchasno''' medicini: Visnik ukrains'koT medichno''' stomatologichno''' akademi''. 2014; 3 (47):72-76. (Ukrainian).
2. Kamylov FKh, Mufazalova NA, Kapuler OM. Tsytokinovyi dysbalans v ymmunopatoheneze psoriaza. [Cytokine disbalance in the immunopathogenesis of psoriasis]. Fundamentalni doslidzhennia. 2015; 1 (5):1065-1071. (Russian).
3. Hayrutdinov V.R. Rol immunnoy sistemyi kozhi v patogeneze psoriaza. [The role of the skin's immune system in the pathogenesis of psoriasis]. Immunopatol, allergol, infektol. 2012; 2:54-62. (Russian).
4. Yemchenko Ya, Ishcheikin K. Deiaki spilni aspekty patohenezu psoriazu ta metabolichnoho syndromu. [Some common aspects of the pathogenesis of psoriasis and metabolic syndrome]. Svit medylsyny ta biolohi. 2013; № 1:176-180. (Ukrainian).
5. Yemchenko Ya. Osobennosti klinicheskogo techeniya psoriaza u bol'nyh s soputstvuyuschim metabolicheskim sindromom v zavisimosti ot urovnya sistemnogo vospaleniya [Peculiarities of the clinical course of psoriasis in patients with concomitant metabolic syndrome depending on the level of systemic inflammation]. Georgian Medical News. 2014; 11 (236):43-47. (Ukrainian).
6. James W.P. The epidemiology of obesity: the size of the problem. J. Intern. Med. 2008; 263: 336-52.
7. Banegas J.R., Lopez-Garcia E., Gutierrez-Fisac J.L., Guallar-Castillon P., Rodriguez-Artalejo F. A simple estimate of mortality attributable to excess weight in the European Union. Eur. J. Clin. Nutr. 2003; 57: 201-8.
8.
10.
Mohammadreza B. Prognostic significance of the complex "Visceral Adiposity Index" vs. simple anthropometric measures: Tehran lipid and glucose study. Cardiovasc Diabetol. 2012; 11(2): 20-24. Yemchenko Ya. Stan sistemnogo zapalennya u hvorih psoriatichnoyu hvoroboyu seredn'ogo stupenya tyazhkosti iz suputnim metabolichnim sindromom [Condition of systemic inflammation in patients with psoriatic disease of moderate severity with concomitant metabolic syndrome]. Simeyna medicina. 2016; 2: 148-150. (Ukrainian).
Kaydashev I.P. Aktyvatsiia NF-kB pry metabolichnomu syndromi [NF-kB-activation as a molecular basis of pathological process by
metabolic syndrome]. Fiziologichnyi zhurnal 2012; 58(1): 93-101. (Ukrainian).
11. Yemchenko Ya. Riven pokaznykiv systemnoho zapalennia u khvorykh na psoriaz obtiazhenyi metabolichnym syndromom [The level of indicators of systemic inflammation in patients with psoriasis burdened with metabolic syndrome]. Zhurnal dermatovenerolohii ta kosmetolohii imeni M.O.Torsueva. 2018; № 1 (38):31-35. (Ukrainian).
12. Monasturskaia E, Liamyna S, Malushev Y. M1 y M2 fenotyp aktyvyrovanukh makrofahov y ykh rol v ymmunnom otvete y patolohyy [M1 and M2 phenotypes of activated macrophages and their role in immune response and pathology]. Patohenez. 2008; 4: 31-39. (Ukrainian).
13. Liamyna S, Malushev Y. Poliaryzatsyia makrofahov v sovremennoi kontseptsyy formyrovanyia ymmunnoho otveta. Fundamentalnbie yssledovanyia [Polarization of macrofags in the contemporary concept of formation of immune answer]. 2014; 10 (5):930-935. (Ukrainian).
14. Martinez F, Sica A, Mantovani A, Locati M. Macrophage activation and polarization. Front Biosci. 2008 Jan; 1(13):453-61.
15. Gratchev A, Kzhyshkowska J, Kothe K, Muller-Molinet I, Kannookadan S, Utikal J, Goerdt S. Mphi1 and Mphi2 can be re-polarized by Th2 or Th1 cytokines, respectively, and respond to exogenous danger signals. Immunobiology. 2006; 211 (6-8):473-86.
16. Cassol E, Cassetta L, Rizzi C, Alfano M, Poli G. M1 and M2a polarization of human monocyte-derived macrophages inhibits HIV-1 replication by distinct mechanisms. J Immunol. 2009 May 15; 182(10):37-46.
17. Martinez FO, Gordon S. The M1 and M2 paradigm of macrophage activation: time for reassessment. F1000Prime Rep. 2014; Mar 3(6):13-18.
18. Brikos C., O'Neill L.A. Signaling of toll-like receptors. Handb Exp Pharmacol. 2008; 183: 21—50.
19. Suganami T., Tanimoto-Koyama K., Nishida J. et al. Role of the Tolllike receptor 4/NF-kappaB pathway in saturated fatty acidinduced infl ammatory changes in the interaction between adipocytes and macrophages. Arterioscler Thromb Vasc Biol 2007; 27: 84—91.
20. Harman-Boehm I., Bluher M., Redel H., Sion-Vardy N., Ovadia S., Avinoach E., Shai I., Kloting N., Stumvoll M., Bashan N., Rudich A. Macrophage infiltration into omental versus subcutaneous fat across different populations: effect of regional adiposity and the comorbidities of obesity. J. Clin. Metab. 2007; 92(3): 2240-2247.
21. Boyman O, Conrad C, Tonel G. The pathogenic role of tissue-resident immune cells in psoriasis. Trends Immunol 2007; 28: 51-7.
22. Chong S.Z., Wong K.L., Lin G. et al. Human CD8. T cells drive Th1 responses through the differentiation of TNF/iNOS-producing dendritic cells. Eur J Immunol 2011; 41 (6): 1639-51.
23. Clark RA. Resident memory T cells in human health and disease. Sci Transl Med 2015; 7 (269):269-274.
24. Harden JL, Krueger JG, Bowcock AM. The immunogenetics of Psoriasis: A comprehensive review. J Autoimmun. 2015 Nov; 64:6673.
25. Savchenko L.V., Kaydashev I.P. Indyvidualnyi pidkhid do likuvannia khvorykh na ozhyrinnia KhOBL mozhe zmenshyty antropometrychni pokaznyky, riven systemnoho zapalennia ta polipshyty yakist zhyttia. [Individual approach to the treatment of obese COPD patients can reduce antropometric indicators, the level of systemic inflammation and improve the quality of life.]. Wiadomosci lekarskie. 2018; 71(3): 451-459. (Ukrainian).
26. Yemchenko Ya, Ischeykin K, Kaydashev I. Zalezhnist' kliniko-laboratornih pokaznikiv vid rivnya sistemnogo zapalennya u hvorih psoriatichnoyu hvoroboyu [Dependence of clinical and laboratory parameters on the level of systemic inflammation in patients with psoriatic disease]. Mir mediciny i biologii. 2014; 3 (45):40-43. (Ukrainian).
27. Babak O.Ya, Yarmish N.V, Shkol'nik V.V. Ozhirinnya yak puskoviy mehanizm adipocitokinovogo kaskadu [Obesity as a trigger mechanism of the adipocytokine cascade]. Medicina transportu Ukra'ini. 2012; 2: 94-99.
Реферат
РОЛЬ МАКРОФАГОВ В ИММУНОПАТОГЕНЕЗЕ ПСОРИАЗА И ОЖИРЕНИЯ Емченко Я.А.
Ключевые слова: псориаз, ожирение, коморбидность, системное воспаление.
Псориаз - одно из наиболее распространенных хронических рецидивирующих мультифакторных заболеваний кожи с доминированием генетической предрасположенности, для которого характерны гиперпролиферация эпидермальных клеток, нарушение процесса кератинизации на фоне воспалительной реакции в дерме, а также поражения ногтей, суставов и волосистой части головы. По результатам клинико-эпидемиологических исследований, псориазом болеет около 3-4% населения нашей планеты, независимо от пола, возраста и этнической группы, при этом удельный вес этой патологии в общей структуре кожных болезней достигает, по данным разных авторов, от 1% - до 40%. Однако, несмотря на широкое распространение псориаза и на большое количество работ по этой проблеме, до
9
сих пор нет единого взгляда на патогенез этого дерматоза. Для объективного понимания патогенеза псориаза необходимо учитывать недостаточно изученную коморбидность этой патологии. В последнее время наблюдается устойчивая тенденция роста псориатической болезни и ожирения, в патогенезе которых значительная роль отведена системному воспалению и макрофагам. По результатам исследования выявлено, что общим звеном патогенеза ожирения и псориаза является системное воспаление, которое проявляется в увеличении количества макрофагов, продуцирующих большое количество провоспалительных цитокинов. Таким образом, ожирение и воспаление вызывает порочный круг причинно-следственных связей. Так, ожирение провоцирует воспаление, а воспаление в свою очередь, усиливает ожирение и препятствует снижению веса. Таким образом, тесная взаимосвязь между псориазом и ожирением является чрезвычайно важным в подборе персонифицированной терапии. Поэтому перспективой дальнейших исследований является более углубленное изучение коморбидности псориатической болезни, что позволит выявить новые мишени терапии данного дерматоза.
Summary
ROLE OF MACROPHAGES IN IMMUNOPATHOGENESIS OF PSORIASIS AND OBESITY Yemchenko Ya.
Key words: psoriasis, immunopathogenesis, cytokines, IL-33, polarization of macrophages.
Psoriasis is one of the most common chronic recurrent multifactorial diseases of the skin with a predominance of genetic factor. The disease is characterized by hyperproliferation of epidermal cells, impairment in the keratinisation process against inflammatory reactions in the dermis, and by lesions on the nails, joints and scalp. According to the results of clinical and epidemiological research, about 3-4% of the population of our planet has psoriasis, regardless of gender, age and ethnic group, while the share of this pathology in the overall structure of skin diseases reaches from 1% - to 40% [4, 5], according to various data. However, despite the widespread of psoriasis and the large number of works on this problem, there is still no unified view on the pathogenesis of this dermatosis. To clear up the pathogenesis of psoriasis, it is necessary to take into account the insufficiently studied comorbidities typically associated with this pathology. Recently, there has been a tendency towards the growth of psoriatic disease and obesity in the pathogenesis of which a significant role is assigned to systemic inflammation and macrophages. According to the results of this research, it has been found out that obesity and psoriasis has a common link of the pathogenesis, systemic inflammation, which manifests itself in the increased number of macrophages producing a large number of proinflammatory cytokines. Thus, obesity and inflammation causes a vicious circle of cause-and-effect relationships. Obesity provokes inflammation, and inflammation, in turn, increases obesity and prevents weight loss. The close relationship between psoriasis and obesity is extremely important in selecting patient-centred therapy. Therefore, the goal of further research is to carry out detailed study of the psoriatic comorbidities that will contribute into revealing new targets for the treatment of this dermatosis.
