CC BY
51
О. М. Головшов
д-р екон. наук м. Донецьк
РЕАЛ1СТИЧН1 НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА ЯК
СКЛАДОВ1 1ННОВАЦ1ЙНОГО РОЗВИТКУ
Постановка проблеми. Емшричне дослщження державно-приватного партнерства в украшському суспiльствi засвщчуе, що воно великою мiрою пов'язано з необХд-нiстю iнновацiйного розвитку економiки. Сучаснi обсяги науково-технiчного прогресу i поеднанi з ними проблеми становлення великомасштабного капiталоемного вироб-ництва виявляються об'ективно не пiд силу ш приватно-капiталiстичному господарству, ш державi, тим бтьше, якщо вона здшснюе трансформацiйнi процеси. Незважа-ючи на можливу фiнансову пiдтримку наукових розробок у виглядi субсидий, на законодавство щодо сприяння шно-вацшним структурам, кшьюсть вiтчизняних iнновацiйних пщприемств i вщповщно шновацшно! продукцй постшно скорочуеться. Прогресивних змiн у технолопчному рiв-нi економiки не вщбуваеться, скорiше навпаки. Сьогоднi очевидно, що шновацшний розвиток економiки е най-бтьш складним у реалiзацii прюритетом держави.
Аналiз останн1х дослщжень i публiкацiй. Осмисленню ролi державно-приватного партнерства у набутп еконо-мiкою шновацшно! спрямованостi присвячена достатня к1льк1сть робгт, серед яких слщ виокремити науковi працi
заруб1жних учених, у яких дослщжуються необхiднiсть, сутнiсть i форми державно-приватних партнерств, 1х регiональнi аспекти, можливост пристосування до шд-приемств нацюнально! iнфраструктури. Так, в робота С. Стьвестрова [1] розглядаеться взаемозв'язок мiж на-уково-технiчним прогресом, шноващями, державним регулюванням економiки та розвитком державно-приватного партнерства. М. Дерябша [2] пропонуе держав-но-приватне партнерство в якост альтернативи приватизации, аналiзуе перерозподт функцiй держави в моделях партнерства. Методичш i практичш питання розвитку державно-приватних партнерств обговорюються i в наукових працях Б. Винницького, Б. Онищука [3], I. Богдан [4] та шших. Бтьшють авторiв розглядають партнерства держави i бiзнесу як альтернативний мехашзм фшансу-вання iнновацiйного розвитку економiки.
Невирiшена частина загально! проблеми. Проте, як показуе свгтова практика, державно-приватне партнерство служить важливим шструментом шновацшно'1 полiтики держави в цтому, а не тiльки залучення ш-вестицiйних ресурсiв. В даному випадку мова йде про
сумюну реалiзацiю результат наукових досл!джень, формування прiоритетних напрямiв державно-приватного партнерства як складових iнновацiйного розвитку економiки у стратепчнш перспективi. Такий пiдхiд ак-туалiзуe пошук подiбних шляхiв розвитку у впчизняшй економiцi з метою доповнення юнуючих практичних iнiцiатив i пдвищення результативностi взаемод11' при-ватних i державного суб'eктiв господарювання.
Постановка завдання. Мета дано! статтi — обГрунту-вання основних стратегiчних напрямiв шдтримки i розвитку державно-приватних партнерств, орieнтованих на iнновацiйний розвиток украшсько! економiки.
В и клад основного матерiалу. Перехщ до науково-технiчного i шновацшного розвитку Укра!ни визначено у якост однie!' з основних цiлей державно! политики, ви-кладено! у Програмi економiчних реформ на 2010—2014 рр. Серед чинниыв, пiдсилюючих активнiсть приватних шституцш щодо фiнансування iнновацiйних проекпв, повинна бути бiльш активна роль держави в розвитку науки i технологiй. Про актуальнiсть цiel думки св!д-чить вiдсутнiсть eдиноl нацюнально! програми розвитку перспективних технологiй, цтеспрямовано! державно! полiтики по залученню вгтчизняного приватного ка-пiталу для партнерського фшансування iнновацiйно! сфери. На державному рiвнi вiдсутнi систематичний опис горизонпв розвитку технологiй, оцiнка наслiдкiв !х впливу на економiку i сусптьство, що Грунтуються на прогнозах i оцiнках можливих сценар!!в розвитку. Для порiвняння: провiднi американсьт дослiджувальнi центри надали подiбнi прогнози до 2100 року, бвропей-ськi ученi — до 2030 року. Держава приймаe достатньо нормативних докуменпв, що регулюють iнновацiйну дiяльнiсть, проте практична !х реалiзацiя унаслiдок в!д-сутностi чикого контролю, розпорошеностi фiнансових коштiв серед багатьох мшютерств i вiдомств, невизначе-ностi рольових функцiй зайнятих тут державних служ-бовцiв щодо шновацшного розвитку, малоефективна. У даному контекста слушно зауважити, що в США кожен четвертий фахiвець в державному апарат урядiв кiнця ХХ столптя був зайнятий органiзацieю, управлiнням або сприянням розвитку науки i техшки, прискоренню науково-технiчного прогресу [5, № 1, с. 18].
Зазначеш обставини дозволяють стверджувати, що теперiшня ситуащя у iнновацiйних процесах обумовлюe необхщшсть Державно! адресно! iнвестицiйно! програми, яка розроблялась би на засадах системного анашу i оцш-ки можливостей вирiшення проблем сучасного техноло-пчного укладу, концентраций фiнансових, матерiальних i трудових ресурс1в в точках його зростання з тим, щоб вони використовувалися за призначенням, оптимально, прозо-ро i гранично ефективно. Система сумюного комплексного фiнансування iнновацiй актуалiзуe створення вщповщного урядового органу, який проводив би дослщження технiчних потреб р!зних галузей промисловосп, здшснював прям! ш-формацiйнi зв'язки м1ж ринковим шновацшним попитом ! пропозицieю шновацшних щей ! посередницьких послуг, координуючи тим самим роботи з сприяння техшчному прогресу ! прискоренню нововведень в економжу кра!ни.
Безумовно прийнятним в даному напрямку e за-лучення венчурного фшансування як складово! шновацшних джерел. В Укра!ш можливють державно-приватного партнерства в област венчурного фшансування
формально з'явилася з моменту створення Державного шновацшного фонду, який, на жаль, виявився недь eздатним. Однieю з ютотних причин цього e нестача державних кошпв, вщсутнють в!дпов!дно! тактики формування фонду, опрацьованого плану дш по його вико-ристанню як результат постшно! змшюваносл уряд!в, що не визнають спадкоeмнiсть у виконанш прийнятих державних ршень. Сьогодш, коли завдання переходу до економши, засновано! на знаннях ! штелектуально-му каттал!, нових технолопях у виробничому процеш, e одним !з прюритетних, для запуску венчурно! системи фшансування мехашзм державно-приватного партнерства стаe найбтьш слушним ! актуальним.
Сьогодш !з простору венчурного фшансування, як ! !з правового поля, випадають результати науково-техшчно! д!яльносп, отримаш науковими колективами в лабораторних умовах ушверситетав. М!ж тим вони e важливими ! щкавими для комерщал!зац!!. Необх!дно, щоб автори розробок могли офщшно ставити !х на баланс ! переводити в прикладну площину. Саме на цьо-му етап свою роль повинш з!грати венчурш швестори, якщо вони працюють на перспективу. Для запуску дано! венчурно! системи можуть бути використаш мехашзми державно-приватного партнерства, метою яких повинна бути поява прибуткового сектора венчурних швес-тицш, що в змоз! самоп^дтримуватися.
У низц основних умов становлення шновацшно! економши значну роль вiдiграe державно-приватне партнерство в сфер! шфраструктурних проекпв. Найбтьш прийнятною формою партнерства у цьому випадку e концесшш угоди, ят поки не одержали ютотного розвитку в Укра!ш, хоча спроба !х використання вже здшснена. За перюд з 1997 р. по 2009 р. у сфер! транспортно! шфра-структури було укладено дв! концесшш угоди: на бущвни-цтво ! експлуатацш автомобтьних дорй Льв!в-Краковець ! Льв!в-Броди. На жаль, позитивш результати вщ реаль зац!! цих проекпв досягнут! не були. Поясненням тому може бути той факт, що банки й шш фшансово-кредитш установи утримуються вщ великих швестицш ! кредилв у под!бш проекти, небезпщставно побоюючись високих ри-зиюв !х реал!зацй, у тому числ! довгочасносп процедури вщомчих погоджень, великого обсягу шформац!! ! необ-хщно! документацй для учасп в конкурс!, вщсутносп дов-гострокового сшвшвестора в особ! держави (мунщипаль тету), тому що бюджети кра!ни затверджуються щор!чно, а концесшний догов!р — на довгий перюд часу. Неабияким фактором, що перешкоджаe розвитку концесшних угод, насамперед, у транспортнш шфраструктур!, e низький р!вень доходов бтьшосп громадян Укра!ни, що обумов-люe !х об^ктивну незащкавлешсть у послугах, надаваних приватним сектором. Д!я цього фактору пiдсилюeться вщ-сутнютю гарантш з боку швестора вщносно можливого пщвищення або введення нових платеж1в за користування концес!йними дорогами.
Впровадження державно-приватного партнерства актуально ! для сфери житлового буд!вництва. В умовах кризового стану !з забезпечен!стю населення житлом зараз, за даними Мшютерства регюнального розвитку, бу-д!вництва ! житлово-комунального господарства, в Укра-!н! налiчуeться близько 4 тис. об'eктiв незавершеного житлового буд!вництва загальною площею понад 16 млн. квадратних метр!в. Майже половину недобудов реально
ввести в експлуатащю. У Донецьку не добудоваш 47 бага-топоверхових житлових будинюв площею 471,3 тис. ква-дратних метрiв. 1з загального числа бущвництво 15 будинюв законсервовано, коштiв у забудовниюв на подальше гхне зведення немае. За вiдсутностi коштiв на вщновлення залишених недобудованих об'ектiв нерухомост актуаль-ним стае партнерство як кооперация державних i приват-них структур, спецiально створювана задля реалiзацil за-значено! дш i що опираеться на вщповщш домовленост1 сторш. У цьому випадку державно-приватне партнерство стае одним з шструментав, який органи влади зможуть ви-користовувати для пщвищення ефективностi виконання свогх Функц1й, особливо тих, що стосуються економiчного розвитку територй (мiста, району).
Сприятливим фактором для розвитку подобно! ко-операцй може бути включення схеми державно-приватного партнерства у територiальне планування, осюльки воно базуеться на тих же принципах, що i стратепчш проекти: довгостроков1сть, територiальна прив'язка, сус-птьна значущiсть. Стратеги розвитку репошв е тим ор-ганiзацiйним механiзмом, що забезпечуе прозорий i вщ-критий процес формування пол1тики мiсцевого розвитку. Вони також покликаш враховувати i погоджувати точки зору р1зних груп сусптьства з тим, щоб домогтися !хньо1 пщтримки, а отже, залучити додатковi ресурси для розвитку i реалiзацli сусп1льно значущих проектiв. Тим самим, стратепчне планування сприяе виникненню сумюних проектiв сусптьного i приватного секторiв i усп1шност1 1х реатзащи. В стратеги використання державно-приватного партнерства повинш знайти вiдображення загальнi уявлення про плани вщносно партнерства, види послуг, яю вони будуть надавати, передбачуваш форми гхнього утворення, вимоги до потенцшних партнерiв, принци-пи роботи (наприклад, вiдповiдальнiсть мюько1 влади за визначення р1вня i якост першочергових послуг, вщкри-т1сть i прозор1сть iнiцiатив партнерства й щ).
Концепцiя державно-приватного партнерства може й повинна реалiзовуватися у такiй найважлившш областi загальнонацiональних iнтересiв, як сощальна сфера. Адже розв'язання назрiлих сощальних питань, як виходить 1з нещодавно прийнятого Податкового кодексу Украши, доведеться забезпечувати в умовах вщносного знижен-ня фiскального навантаження на економку. Однак варто мати на уваз^ що розвиток сощально1 суб'ектностi i формування сощально1 культури участ в партнерствi — не-простий i досить тривалий процес. До того ж сощально орiентованiй пщприемницькш д1яльност1, що т1льки за-роджуеться, властивi неурегульованiсть, вщсутнють спри-ятливих оргашзацшних, економiчних i правових умов, що пов'язуеться, в тому числ1, з економiчною кризою.
Прiоритетами у взаемоди держави i приватного катталу в соцiальнiй сферi за 1х станом на сьогодшш-н1й день повинш бути охорона здоров'я i освгга. Характерно, що самi украi'нськi компанй прiоритетними царинами партнерства у сощальнш сферi називають шфраструктурш проекти i частково житлово-комуналь-не господарство, у той час як охорона здоров'я, освгга, культура значно'1 уваги не привертають. В украшськш охорон1 здоров'я потенцiал такого партнерства вико-ристовуеться поки вкрай обмежено. Тим часом саме ця сфера через li хронiчне недофiнансування гостро вщчу-вае потребу в залученш приватних iнвесторiв для того,
щоб забезпечити тдтримку конкурентного середовища i прийнятний рiвень виконання державою свогх сощ-альних зобов'язань. Доводиться констатувати, що сьо-годн1 вщсутне системне бачення державно-приватного партнерства в охорош здоров'я, тому першочерговим завданням, як i ранiше, залишаеться визначення його форм i перспективних ^прямГв у рамках дано1 сфери.
Зважаючи на досв1д розвинених економiк, одним з таких жпрямГв може бути започаткування по-пулярно1 ниш у свт моделi ендаументiв. Ендаумент (endowment) — це ц1льовий фонд, призначений для використання в некомерцшних цшях, як правило, для фшансування органiзацiй медицини, осв1ти, культури. Под16ш фонди ц1льового капiталу покликанi сприяти бтьш рацiональнiй i в1дкрит1й оргашзаци фшансуван-ня благодшно1 д1яльност1 в найбтьш значущих галузях сощально1 сфери. Поширення тако1 практики в Укршш, на жаль, стримуеться, у тому числ1 i в1дсутн1стю законо-давчо1 бази, яка б визначала введення можливих п1льг на фiлантропiчну д1яльшсть за сусп1льно значущими соцiальними напрямами. Не випадково наша держава у световому рейтингу благодшносл займае 151 мюце серед 153 краш, у яких вщбувались опитування.
Ефективна взаемодiя держави i бiзнесу могла б створити систему медичного страхування, у якш або державними програмами, або приватною страховкою була б охоплена абсолютна 61льш1сть населення краши. Сьогодн1 зр1ст ц1н на медичне обслуговування i збть-шення видаткгв на державнi програми медичного страхування являе собою загрозу бюджетнш пол1тиц1 краши (зр1ст ц1н на медичне обслуговування значно виперед-жае зрют економiки). Доц1льно введення податкового кредиту для малого 61зжсу, щоб роботодавець був у змо-з1 сплачувати страховку сво1м працiвникам. У той же час великг компанй' необидно за допомогою економiчних важелiв примушувати в обов'язковому порядку брати участь у под16ному страхуваннi. Кр1м того, сьогодн1 до-ц1льно започаткувати практику збереження страховки за умов змши м1сця роботи, а також надавати податко-вий кредит для оплати медичного обслуговування.
Принципово нових характеристик i механiзмiв функцiонування повинна набувати взаемодiя м1ж державою i бiзнесом в умовах трансформаци сфери освп"-н1х послуг. З одного боку, з формуванням ринку освгга, з погляду li соцiально-економiчноl значущостi, не може бути повшстю включеною у ринков1 в1дносини. З другого, у держави вщсутнш ефективний мехашзм управлiння i достатнього фшансування, що дозволив би забезпечити зростання якост подготовки фахiвцiв, адекватних ви-могам сучасного ринку пращ. Розв'язання ще1 супереч-ливост можливо шляхом застосування в освггаш сферi державно-приватного партнерства, яке створюе обста-вини для взаемного штересу держави, бiзнесу, осв1тн1х установ за умов делегування ризикгв, вiдповiдальностi, витрат i вигод в1д участi у розвитку освггаьох д1яльност1.
Ефективнiсть державно-приватного партнерства в освггаш д1яльност1 залежить в1д того, як1 вигоди у форм1 переваг воно може забезпечити його учасникам. Безу-мовно, конкретш види цих вигод, 1'х масштаби залежать в1д зр1лост1 i нащональних особливостей ринкових в!д-носин. Проте, узагальнено 1'х можна представити у на-ступному вигляд1. Для освп-шх установ такими перева-
гами можуть бути: створення додаткових можливостей для збтьшення джерел фiнансування i розвитку мате-рiально-технiчно! бази навчального закладу; створення ново! моделi iнтегрованого освiтнього комплексу; опра-цювання нових моделей навчально!, науково!, виробни-чо! i шституцшно! iнтеграцií; збiльшення фiнансового забезпечення наукових дослщжень; додаткове фшан-сування доведення наукових розробок до комерцшного рiвня з патентуванням i закрiпленням авторських прав.
Приватний бiзнес у якосп переваг може одержати: участь в удосконаленш освiтнiх стандартiв i навчальних програм з урахуванням потреб ринку пращ, в навчально-науковiй i управлiнськiй дiяльностi навчального закладу як кiнцевий споживач освiтнiх послуг; можливють створення i розвитку на базi навчальних закладiв освиньо! виробничо-технолопчно! iнфраструктури шновацшно! дiяльностi пiдприeмства (компани); можливiсть залу-чення студентiв i викладачiв до виконання НДДКР для конкретного бiзнесу; одержання конкурентних переваг за рахунок застосування нових знань.
Результатом штеграцшно! взаемоди економiчних суб'екпв державно-приватно! форми оргашзацп вщ-носин повинна бути реалiзацiя нацюнально! шновацшно! системи як сукупностi процешв освiти, досль дження i масового впровадження шновацш. Держава може приймати участь у нацюнальнш iнновацiйнiй системi i прямо, i опосередковано, через мехашзм державно-приватного партнерства. У той же час бiзнес прямо може бути представленим у сферi дослщжень, масового освоення iнновацiй, а через державно-при-ватне партнерство — у сферi освiти. Венчурному каш-талу, як самостiйному джерелу швестування процесiв нацюнально! шновацшно! системи, ближче сфера до-слiджень i масового впровадження шновацш, однак, через мехашзм державно-приватного партнерства вш може взаeмодiяти i зi сферою освiти. Освггш установи безпосередньо пов'язанi з освиньою дiяльнiстю i до-слiдженнями, а через мехашзм державно-приватного партнерства вони можуть опосередковано приймати участь у процеш масового впровадження шновацш. Отже, зазначене партнерство надае сво!м учасникам можливостей виконання як основних сво!х спещаль зованих, так i штегральних функцiй щодо пiдтримки eдностi у цикш «освиа — дослiдження — впровадження шновацш». Воно стае тим мехашзмом, що регулюе штеграцшш взаемоди учасникiв при реалiзацií шнова-цiйного характеру !х дiяльностi.
Зараз будь-яю заходи, що приймаються державою в рiзних сферах нацiонального господарства, так само, як i будь-яка економiчна дiя, здiйснена приватним бiз-несом, пов'язанi мiж собою безлiччю явних i неявних факторiв, причин, вщносин. Як основу добровiльних вщносин мiж державою i приватним господарюючим суб'ектом можна розглядати i державне замовлення, що припускае функцюнування державного ринку товарiв i послуг. Стосовно цього ринку слщ зауважити, що такою е лопка свiтового господарського розвитку шдус^аль-но розвинених кра!н. Дотримання цieí' логiки е ствер-дженням того, що основою сформовано! в нашш краí'нi змiшаноí' економши е не тiльки рiзнi форми власносп, конкуренцiя, але i нова система рiвноправних еконо-мiчних вщносин мiж державою i приватним кашталом.
По сутi справи створюеться нова модель державно-приватно! взаемоди, у якш уряд i приватнi структури стають партнерами в рiзних напрямах, насамперед, у формуванш i використаннi державного ринку товарiв i послуг. Подiбнi вiдносини дозволяють не тльки забез-печити свободу шдприемствам, але i використовувати державне замовлення у якосп одного iз сугубо еконо-мiчних важелiв державного регулювання. Застосовуючи договори (контракти), а тому не порушуючи шчш'х ш-тересiв, держава може оцiнити доцтьнють i масштаби виробництва товарiв, проведення роби, наприклад, у галузi науки i iнновацiй, вiдбираючи для фшансування найбiльш перспективнi напрями. Крiм того, договори вносять визначенють у процес концентраци ресурсiв на державному рiвнi, якi передбаченi для вирiшення особливо важливих стратегiчних завдань. У рамках даного партнерства держава, виступаючи замовником i дотри-муючись принципу ринкового господарства — грошi за кращш товар (послугу) i за мМмальну цiну, в змозi здшснювати оптимiзацiю витрат державного бюджету, а отже економш державних коштiв.
Що стосуеться пщприемств-виконавщв державного замовлення, то, як показуе практика розвинених кра!н [5], участь у державних контрактах виводить !х з надзвичайно жорстко! конкуренци, забезпечуе гаран-тований збут. Якщо порядок фiнансування державного замовлення чгтко налагоджений, пiдприeмство, що прийняло його, може одержати у випадку усшшно! ро-боти додатковi винагороди, найчастше перевищуючi середньогалузеву норму прибутку. Участь пщприемств у замовленнях дае !м можливiсть вирiшувати завдання, що не мають аналопв, iстотно обновляти свою техноло-гiчну базу i робити все це фактично безкоштовно, залу-чаючи державнi кошти, що цтьовим порядком iдуть на оплату державного замовлення.
Сьогодш iнститут партнерства щодо державних за-купiвель товарiв та послуг, що представляе собою еко-номiко-правову форму договiрних вщносин, варто розглядати як один з механiзмiв процесу iнвестування на певних умовах зi строго визначеними цтями. Це спосiб органiзацi! державою оптимального розмщення ресурсiв на додаток до ринкових механiзмiв !х розподлу, стиму-лювання конкуренцГ! в приватному i створення конкурентних умов у державному сектор^ тобто у сферi надан-ня суспiльних благ. Партнерство держави i приватного капталу, !х щ]льна взаeмодiя у системi державних заку-пiвель диктуеться единими iнтересами сусп]льного розвитку — шновацшне зростання нацiонально! економiки, пдвищення добробуту громадян кра!ни, забезпечення нацюнально! безпеки, сталого економiчного зростання.
Висновки. На основi викладеного можна констату-вати наступне. Як свiдчать реали державно-приватного партнерства, взаемини держави i бiзнесу поки сприй-маються практикою у якоста однie! з безлiчi важливих, проте, периферiйних проблем, вщ вирiшення яких слабко залежить вектор розвитку нацюнально! економь ки. У суб'екпв партнерства дуже повiльно формуеться усвщомлення того, що !х взаемш дй повиннi погоджу-вати базовi принципи соцiально! i економiчно! политики, стимулювати створення передумов для пдвищення ефективностi функцiонування i максимально можли-вого iнновацiйного розвитку економши. Неодмiнною
умовою aKmBÎ3amï взаемних дай у формi партнерства повинна виступати органiзуюча i стимулююча функцiя держави. Поки вона ре^зуе себе у формуваннi законо-давчо! бази державно-приватного партнерства, назвати ж сфери, у яких партнерство найбтьш просунулося, складно, оскiльки перюд його становлення усе ще пе-ребувае на початковому, «розмовному» еташ. З метою активiзацiï практичного впровадження цього процесу доцшьно:
активiзувати формування докладно! нормативно-правово! i шституцшно!' основи для забезпечення ста-лого розвитку державно-приватного партнерства, за-снованого на прозорих домовленостях його суб'екпв;
розробити комплекс урядових заходiв щодо сти-мулювання суб'ектiв пiдприемництва, орiентованих у свош дiяльностi на креативний характер партнерства, з метою сполучити штереси приватного капiталу з шно-вацiйною полiтикою держави;
сприяти розширенню практики використання щ-льових фондiв фiнансування добродшно1 дiяльностi в сощально найбтьш значущих галузях (освiта, медицина, культура, спорт) iз введенням податкових птьг на даний вид добродшносл i ïx законодавчим пщтвердженням;
налагодити державну статистичну базу облiку процесу формування i сфер дiяльностi державно-приватних партнерств.
Реалiзацiя цих i шших подiбниx заxодiв повинна сприяти досягненню складних цiлей держави, бiзнесу i населення, у першу чергу, у пщвищенш шаншв адаптува-тися до змш у глобальному свiтi, виходячи з нацiональниx iнтересiв i шновацшних соцiально-економiчниx потреб.
Лiтература
1. Государственно-частное партнерство в инновационных системах: сборник / Российская акад. наук, Ин-т экономики, Вольное экономическое общество; под общ. ред. С. Н. Сильвестрова. — М. : URSS, 2008. — 310 с.
2. Дерябина М. Государственно-частное партнерство: теория и практика / М. Дерябина // Вопросы экономики. — 2008. — № 8. — С. 61-77.
3. Винницький Б. Досвщ та перспективи впровадження приватно-державних партнерств в Укра'1ш та за кордоном / Б. Винницький, М. Лендьел, Б. Онищук, П. Сегварь — К. : «К. I. С.», 2008. — 146 с.
4. Богдан И. Концессии в Украине: формы и пути внедрения / И. Богдан // Экономика Украины. — 2011. — № 3. — С. 35-45.
5. Патрон А. П. Государственное хозяйствование в США в начале XXI века / А. П. Патрон // США, Канада: экономика, политика, культура. — 2004. — № 1,3,4. — С. 3-20; 36-54; 30-43.
