CC BY
15PSYCHOLOGICAL SCIENCES
PSYCHOLOGICAL-MENTAL HUMAN BODY IN THE STUDY OF VISUALIZATION OF
PHYSICALITY
Sheienko A.
second-year student of «master» specialty: 053 «Psychology» Nikolaev Interregional Institute of Human Development of the University « Ukraine»
Sheyenko L.
doctor of philosophy, specialty Economical Sciences, Associate professor of «Philosophy» Department Odessa National Maritime University
nCHXO^OrO-MEHTA^BHE TWO ^WflHHH B CBIT.M flOC^Ifl^EHHA BI3yA^I3A^I
TWECHOCTI
Шеенко А.О.
студентка II курсу ОР «магктр» спецiальностi: 053 «Психологiя» Миколашського мiжрегiонального тституту розвитку людини
ВНЗ Утверситету « Украша» Шеенко Л.В.
канд. екон. наук, доцент,доцент кафедри «Фiлософiя» Одеського Нацюнального морського унiверситету
Abstract
The article deals with the components of the human body in the study of visualization of physicality. Well-known researcher in thematics of physicality Bykhovskaya I. M. defines the «natural», «social» and «cultural» human bodies. However, we'll approve it is necessary to add to this list also a «psychological-mental body».
Анотащя
В статп розглядаються CKiaAOBi людського Tina в свил дослщження Bi3yam3a^i тшесностг Вадомий дослвдник у обласп тшесносп I. М. Биховська визначае «природне», «сощальне» i «культурне» Tina людини. Проте ми вважаемо за необхвдне додати до цього перел^ ще й «психолого-ментальне тшо».
Keywords: physicality, visualization of physicality, «natural body», «social body» and «cultural body», «psychological-mental body», body-art.
Ключовi слова: тшесшсть, вiзyaлiзaцiя тшесносп, «^зичне тшо», «сощальне тшо», «культурне тшо», «психолого-ментальне тшо», бодьарт.
Рашш шж перейти безпосередньо до розгляду будь-яко! проблеми, що пов'язана iз вiзуалiзацieю тiлесностi, слiд визначитися iз самим поняттям «п-лесшсть». Проте, це виявляеться нелегким завдан-ням. Тiлеснiсть — це особливе явище, що прита-манне виключно людинi, займае важливе мiсце в И самовизначенш, самовiдчуттi, спiвiснуваннi з сощ-умом, але явище маловивчене. Починаючи з Анти-чних чаав проблемою тiлесностi займалися фшо-софи i лiкарi, антропологи i сощологи, культурологи i психологи, iншi дослщники. Тому i поняття тшесносл досi не мае загально визнаного визна-чення, яке б задовольняло представникiв рiзних га-лузей науки, що породжуе досить суперечливi тд-ходи до цiеi проблеми, в тому числ^ в рамках психологи.
Першi серйознi дослiдження тшесносп в пси-хологii почалися напришнщ XIX столiття, коли професор психологи П'ер Жаш висунув теорiю вза-емозв'язку фiзiологiчних процесiв в тш та почуттiв, контактно! поведiнки, руху та спонукання. Форму-вання уявлень про тшесшсть людини вадбуваеться на основi вiдповiдних концепцiй особистостi, розу-мiння природи людини, якi приймаються тим або iншим дослiдником за ввдправну точку.
Як писав видатний французький фшософ-шту-iтивiст Анрi Бергсон: «Тшо завжди наповнюе нашу свадомють, або свiдомiсть наповнюе наше тшо». [1, с. 269]
Виходячи з цього положення, тшо безперервно виявляе процес становления свiдомостi.
Пiд поняттям «тшо», спираючись на пiдхiд ви-датного росiйського психотерапевта i фшософа Дмитра Трунова, слiд розyмiти реальний фiзичний об'ект. А пiд тшесшстю — досвiд yсвiдомлення лю-диною свого тiлa, який вчений визначае, як «фено-менальний досвiд тшесного самобуття». [2, с. 20]
Репрезентация тiлa у свiдомостi далеко не завжди ствпадае iз реальним, об'ективним тiлом. Тобто, в yявi людини формуеться «образ тiлa» — шбито погляд на себе ззовш, очима iншого. Французький психоаналитик, педiaтр, клiнiцист Франсуаза Дольто, авторка теорп несвiдомого образу тша, розглядае образ тiлa не як aиaтомiчнy дaнiсть, а як конструкт, що постшно розвиваеться в процес ю-торii' та взаемин людини з оточуючим ii свiтом. [3, с. 47]
Тшесшсть, або «образ тша», зпдно iз сучасним авторитетним психологом-дослвдником О. Е. Газа-ровою, слад розглядати як ментальне уявлення про
свое тшо, що формуеться на базГ, як внутршшх пе-реживань, так i сенсорних вщчутпв штроцепци, екстероцепци та проприоцепци. [4, електр. ресурс]
Ставлення iндивiда до свого тша е невш'ем-ною складовою психолопчно! та сощально! про-блеми цшсносп людини. Кожна культура створюе свою «модель тшесносл», формуе притаманне саме !й ставлення до тих чи шших тiлесних практик i до тша в цшому, зокрема його декорування, розгляда-ючи це, як споаб вГзуалГзаци психологiчного стану та сощокультурного образу людини. В якшсь куль-турi людське тiло вважаеться зразком краси та символом космГчно! гармони, в шшш — осередком грь ховностi; в одному суспiльствi тiло прикрашаеться i вдосконалюеться в прагненнi досягти iдеалу, в ш-шому — модифiкуеться i спотворюеться (аж до ка-лщтва) в прагненнi пiти вiд задано! природою фо-рми.
У сучасному постмодернютському суспiльствi проблема тiлесностi в свгт осмисленнях сутностi людини набувае особливо! актуальносл, виступа-ючи однiею з провгдних категорiй фшософсько-ку-льтурологiчно! та психолопчно! думки.
Зупинимося на такому культурному явищГ, як бодьарт, яке слад розглядати, як вiзуалiзацiю тшес-ностi, тдсввдомого ставлення до свого тша та сощ-окультурно! самощентифжаци.
Актуальнiсть дано! проблематики обумовлена тим, що у сучаснш культурi ставлення до тша, зокрема його декорування, знаходить яшсно нове зву-чання, i не лише тшьки в молод1жних субкультурах, як це було нещодавно. Рiзноманiтнi прояви сучас-ного бодi-арту (в таких його формах, як татую-вання, трсинг, шрамування, мехендi, пластичнi мо-дифшаци тiла та обличчя тощо), його масовють та демонстративнiсть в постмодернютську епоху ви-магають серйозного психолопчного осмислення цього феномену.
В рiзних соцiальних, зокрема, вшзвих групах спостерiгаються розбiжностi в мотиваци до декоративно! корекци власного тiла з використанням засо-бiв бодi-арту, а також рiзний ступiнь психолого-мо-тивацiйно! готовностi до бодьарту: вгд абсолютно! безумовно! готовносп аж до повно! вгдмови вщ будь-яких форм впливу на свое тшо. Так, поруч iз повсюдною демонстративною вiзуалiзацiею тшес-ностi та модою на бодьарт, в суспiльствi виникають i так1 реакцiйнi рухи як «бодшозитив». Учасники цього руху пропонують прийняти свое тiло таким, яке воно е вгд природи, i не намагатися змiнити його. Розумшчи, що культ тiла, який сформувався пгд впливом суспiльства тотального споживання i засобiв масово! шформаци, вони намагаються бо-ротися з тими силами, яш, на !х думку, знищують природну тiлеснiсть, а саме — косметичними засо-бами, рiзними спорткомплексами та фгтнестехно-лопями, розмiрною сiткою в магазинах та й просто з громадською думкою. «Полюбить себе та свое тшо» — ось девiз, тд яким дiе цей рух.
Отже «людина тiлесна» пiд впливом сощаль-них та культурних чинник1в перетворюе свое тшо iз явища природно-бiологiчного та фiзiологiчного у явище соцiокультурне. ОкрГм заданих природою
характеристик, рис, особливостей, тшо набувае властивостей, яю породжеш соцiальним оточен-ням, культурними традицiями або модою. В цьому сенсi тiло людини постае не в однш, а в трьох шос-тасях, як1 фахiвець в галузi соцiальних та культуро-лопчних проблем фiзично! культури, доктор фшо-софських наук, професор 1рина Маршвна Бихов-ська визначае як «природне тiло», «соцiальне тiло» i «культурне тiло». [5, с. 8-9; 6, с. 3]
Щд «природним тшом» досл1дник розумiе бi-ологiчне тшо шдиввда, що п1дкоряеться природним законам юнування, функцiонування та розвитку живого оргашзму.
Життедiяльнiсть людини, навiть у суспшьств^ що досягло високого рiвня культурного розвитку, не е вшьним вiд необхiдностi у задоволеннi бюло-гiчних (вiтальних) потреб, без яких тiлесне iсну-вання неможливе, а саме, потреби в !ж1 та пит, сш та пильнуваннi, здоров'! та продовженш роду. В той же час, людина, яка е сощальною ютотою, створюе свгт культури, пiд впливом яко!, в свою чергу, змiнюе, прикрашае, трансформуе свое бiологiчне тГло, наповнюючи його цшшсними та символГч-ними змютами.
Таким чином, на додаток до природного тша, створюеться нова сутшсть — «сощальне тiло», яке е результатом взаемоди природного тiла (людсь-кого органiзму) Гз соцiальним середовищем, цiлес-прямованого впливу на нього, свгдомо! адаптацП' до певного сощуму, Гнструментом використання в рГз-них видах д1яльносп та соцГальних взаемодГях.
ВидГляеться також «культурне тiло», що е свого роду квштесенщею, завершенням процесу розвитку вГд «безособистГсного» природно-тшес-ного (бГологГчного) стану до власне людського, переходу вГд сощально-функцюнального до особис-того буття, що обумовлене зовшшшм культурним впливом на уах рГвнях: субкультурному, локальному, нацюнально-регюнальному Г загальнолюдсь-кому. [7, с. 464-467]
Таким чином, тшо, на думку I. М. Биховсько!, як соцюкультурний феномен — це перетворене тд впливом сощальних Г культурних факторГв тГло людини, що мае соцюкультурш значения Г сенси,|та| Г виконуе певнГ соцюкультурш функци. Практично усГ пГдсистеми сощуму в тш чи ГншГй мГрГ причетнГ до формування соцГокультурного тша — наука Г те-хнолопя, економГка Г полГтика, освГта Г сфера рекре-ацП', мистецтво Г релшя.
Однак нам здаеться, що, з точки зору психолопчно! науки, такий, безумовно обгрунтований шд-хгд I. М. Биховсько!, неможна вважати повним. Якщо вплив зовшшшх соцГокультурних факторГв розглянуто досить детально, то вплив внутршшх психолого-ментальних чиннишв на ставлення людини до свого тша ми вважаемо недооцшеним. Тому, з нашо! точки зору, рацюнальним було б до-дати до цього перелГку ще й таку невГд'емну скла-дову тшесносл, як «духовно-психологiчне» або «психолого-ментальне тшо». Воно формуеться в залежносп вш особистого життевого досвГду людини, щд впливом не тГльки суспшьно! культури та моралГ, а й персонально! моральносп людини (яка
може йти навиъ проти моральних установ суспшь-ства); подiй та переживань його раннього дитинс-тва, починаючи з внутрiшньоутробного розвитку, травматичних переживань, псих1чних та соматич-них захворювань, шдиввдуальних особливостей свiдомостi та шдсвадомосп тощо. I саме «психо-лого-ментальне тiло» здаеться нам найб№ш склад-ним i найменш вивченим.
Отже, феномен тшесносп вiдрiзняеться ввд по-няття фiзичного тiла i не зводиться до нього, осш-льки тiлеснiсть е сукупнiстю духовно-психолопч-них, соцiокультурних i матерiально-фiзичних якос-тей людини. Тiлеснiсть виступае одшею з провiдних категорiй фiлософсько-культурологiчноi' та психолопчно! думки, що зайняла особливо важ-ливе мiсце в сучасних постмодершстських осмис-леннях сутностi людини. У певному сенсi «плес-шсть» — це носiй i зайб формування особистостi, iндивiдуальностi, в рiвнiй мiрi як i iнструмент сощ-алiзацii. А тiло людини, на наш погляд, мае сприй-матися не лише як фiзичний (матерiальний) об'ект, що забезпечуе !! життедiяльнiсть, а передусiм, як сощо-культурно-психо-фiзичний конструкт.
Такий щдхвд перекликаеться з шдходом вище згаданого теоретика тшесносп О. Е. Газарово!, зп-дно з яким: «1) тшесшсть е особливим "продуктом" взаемодii тiла та духу; 2) це — видима та пережи-вана частина душц 3) тшесшсть формуеться з моменту зачаття до смертi; 4) мехашзми утворення та "склад" тшесносп надзвичайно складнi; 5) тшесшсть (в цiлому i в подробицях) виражае систему змiсту людини, в основi яко! — ставлення до смерп та життя; 6) ус складники тiлесностi ввдповвдають один одному (конгруентш) та "проростають" один в одного». [4, електр. ресурс]
Розглянемо деяш функцп «психолого-ментального тша» людини в свiтлi популярного у сучасну постмодернiстську епоху засобу вiзуалiзацii тшес-ностi — бодi-арту. Тобто спробуемо проаналiзу-вати мотивацiю iндивiдiв, як1 використовують за-соби бодьарту для вирiшення особистих психолоп-чних проблем. Тим бшьш що у окремих щдивщв любов до бодьарту подекуди носить явнi ознаки психолопчних ввдхилень, навiть залежностей, коли, прикрашаючи свое тiло, вони не можуть зу-пинитися, наносячи декор ввд к1нчик1в волосся до к1нчик1в шгпв.
Захисна, компенсаторна функцiя.
Засоби бодьарту, як1 використовуються з захи-сною цшлю, можуть бути рiзних форм, але вони дуже особистiснi, i в бiльшостi сво!й зрозумiлi лише своему нойевг Це може бути наслщком пси-хологiчноi травми, що була перенесена в дитинств^ як наслщок фiзичних недолiкiв та калщтв, внасль док тяжко! атмосфери в ам'!' або складнощiв у ст-лкуваннi з оточенням тощо. А також, щоб захис-тити вш уваги оточуючих власнi комплекси щодо свого тша. Такий бодьарт дае внутршню впевне-нiсть та додатковi сили, щоб протистояти негараз-дам.
Мотивацшна функщя.
Таке використання бодьарту можливо зу-стрiти, частiше за все, у вояшв, спортсменiв, чи! до-сягнення в спортi, вшськовш справi потребують фi-зично! сили величезно! ментально! концентрацii. Це можуть бути рiзноманiтнi «енергетичнi» знаки, надписи, iероглiфи, символи, малюнки хижак1в тощо. Вони надають психологiчну впевненiсть для здшснення необх1дних дiй, посилюють мотивацш до перемог.
Декоративно-естетична функцiя.
Так1 прикраси е одними з найб№ш розповсю-джених. Частiш за все вони не несуть жодного змь сту — тату заради тату. 1х роблять на видимих мiс-цях, як би напоказ. Якщо не брати до уваги просте наслiдування модi або кумирам, що е шчим iншим, як св;доцтвом незрiлостi свадомосп, такий бодi-арт призначений продемонструвати багатий духовний свiт та величезний життевий досвiд !х носi!'в. Розк1-шш мальовничi панно, традицiйнi етнiчнi мотиви i технiки нанесення, складнi орнаментальш компози-цii тощо, хоч i провокують найбiльш гострий суспi-льний резонанс, навггь повне заперечення, саме вони е вищим рiвнем художнього татуювання. I саме це, на думку !х носiя, е ознакою його творчо! особистостi, надае йому впевненостi в сво!й вiдмiн-носп вiд «сiроi маси», почуття обираносп, задово-лення его!стичних, а нерщко й егоцентричних потреб.
Функцiя самощентифжаци.
За допомогою бодi-арту !х носш демонструе приналежнiсть до певно! спшьноти, iдентифiкуе себе з якоюсь сощальною групою, кра!ною, нацiо-нальнiстю, профейею тощо. Сюди вiдносяться знаки фанатських клубiв, державнi герби, вiйськовi ознаки, кримшальна символiка та iнш. Тому таш татуювання можна вважати, якоюсь мiрою, 1дейними, бо таким чином iндивiд заявляе про те, що вш подi-ляе щеолопю цiеi спiльноти, структури.
Але тут нерщко можна стверджувати i про емоцшну незрiлiсть iндивiда, для якого тату е не просто свадоцтвом приналежносп до певно! субкультурно! групи, а ознакою свое! невш'емносп вiд не!, втрати особистостi заради едносп, злиття зi «зграею».
Релiгiйно-культова функщя.
Тут слiд роздiляти обов'язковi чи традицшш релiгiйнi татуювання, що наказаш канонами, та по-закультове використання релшйно!', окультно!, ма-гiчно!' символiки, що е свiдоцтвом ментально! не-зрiлостi, а часом i психолопчних розладiв. Пiдлiтки можуть, не роздумуючи, наносити сатанинськ1, язи-чницьк1, окультш символи, руни, знаки, часом на-вiть не знаючи !х скритого змюту (так, ми спостерi-гаемо сплеск моди на язичницьку та неонацистську символжу в сучаснiй Укра!нi). Але серед таких е й егоцентристи, що вiрять у свою духовну обира-нiсть, власнi надможливостi.
Наостанне слщ зазначити, що в сучаснiй пост-модернiстськiй культурi спостерiгаеться конфлiкт мiж проблемами духовностi та культом тшесносп, що е одним iз свадоцтв фатального розподiлу тiла i духу, непримиренного полюсного протиставлення
одне одному, що можна вважати ознакою кризи психолого-ментально! тшесносл. ВищГ культурш здобутки людства доказують, що шлях розвитку людства — це шлях «духовного вдосконалення», що «духовнють» елГтарна. Однак у сучасному сус-пшьствГ споживання домГнуе всеосяжний культ демонстративно! декоративно! тшесносл, що сто!ть на службГ у розвинуто! багатопрофГльно! <андустрп краси»; шаблони масово! сввдомосл стверджують про можливють легкого виршення психолопчних проблем шляхом !х зовшшньо! вГзуалГзаци, в тому числГ, з використанням засобГв декорування та тра-нсформаци власного природного тша. На це спря-мован! рГзномаштш технологи маншулювання ма-совою свадомютю.
Проте, на нашу думку, слад згадати античний принцип калокагатп (грец. kalos — гарний, прек-расний, agathos — добрий), що передбачав гармо-ншну еднють тшесно! краси та духовно-морально! чистоти, Г був визначений Платоном у якосл вищо! Где! виховання людини Досконало!.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ:
1. Бергсон А. Творческая эволюция. — М.: Терра, 2001. С. 269.
2. Трунов Д. Г. Феноменальные модусы телесного Батия // Вестник Вятского государственного гуманитарного университета. — 2010. № 1. С. 20— 24.
3. Дольто Ф. Бессознательный образ тела // Собр. соч., Т. 16. Бессознательный образ тела. — М.: ERGO, 2006. — 376 с.
4. Газарова Е. Э. Тело и телесность: психологический анализ. 2005-2009. — [Эл. ресурс]. — Сайт: ТЕЛЕСНОСТЬ.т — Режим доступа: http://telesnost.ru/psi/telo i telesnost psihologicheski i analiz.htm
5. Лебедева А. В. Телесность как основание и феномен культуры : дис. на соискание ученой степени канд. филос. наук : 24.00.01 — СПб., 2006. 198 с. РГБ ОД, 61:07-9/2 С. 8—9.
6. Быховская И. М. «Быть телом» — «иметь тело» — «творить тело»: три уровня бытия «Homo somatis» и проблемы физической культуры // Теория и практика физической культуры. — 1993. №7. С. 3.
7. Быховская И. М. Телесность как социокультурный феномен // Культурология. XX век: словарь. — СПб., 1999. С. 464—467.
