CC BY
5
and images of the broken branch, autumn obscurity, fires. At the beginning of the poem, the author expresses a sense of anxiety, alienation and loneliness. Then the author shows the struggle of the mind and soul, which wants to reach the higher levels of being. In the landscape of the soul, the sun appears as a symbol of the spiritual center. In the final, the author feels unity with the whole universe and God. Poetic meditation culminated in finding support in accepting suffering and death. Our interpretation opens not only the new sides of V. Stus artistic world, but also theoretical and methodological perspectives for the study of modern visionary poetry.
Key words: visionary type of creativity, visionary experience, altered state of consciousness, conscious, unconscious.
УДК 821.133.1-32.09
О. I. Кобчшська
ПСИХОГЕОГРАФ1Я ТА ШАЙНАРШ КОХАННЯ У ЗБ1РЦ1 НОВЕЛ ТАГАРА БЕН ДЖЕЛЛУНА «ПЕРША ЛЮБОВ ЗАВШЕ ОСТАННЯ»
Розвiдка пропонуе аналiз iмаtiнарiю та концепци кохання у збiрцi новел сучасного французького письменника марокканського походження Тагара Бен Джеллуна «Перша любое завше остання» (1995) з опертям на художню тотку його текстiв. Аналiз використаних автором острiвних, пiвострiвних та середземноморських топоЫв у сюжетах обраного корпусу новел дозволяе зробити висновок про самобутню авторську психогеографю кохання базовану на автофтцюнальних маркерах та транскультурнт tенезi його тзнього творчого доробку.
Ключовi слова: дискурс кохання, новела, острiв, психогеографiя, постмодертзм, Середземномор'я, транскультурна естетика, топос, франкофонний Магриб.
Постановка проблеми та н зв'язок ¡з науковими завданнями. Останшми роками iм'я сучасного французького письменника та громадського дiяча марокканського походження Тагара Бен Джеллуна, уже знаного в Сврот класика й лауреата численних л^ературних премш, поволi входить у поле украшських лггературознавчих, сощолопчних та перекладацьких студш. Так, 2012 року у видавницта ГраньТ вийшла друком збiрка пол^ичних есе'1'в автора «Спалах» присвячена вщносно недалеким у час подiям Арабсько'1 весни у перекладi Свгенп Кононенко та з передмовою Олеся Дошя [1]. Запропонована розвщка продовжуе низку дослщжень мультикультурного дискурсу художньог прози франко-магрибського автора, чия творчють та громадянська позищя суголосить з актуальними векторами змш сучасного глобалiзованого св^у, а вщтак i постае як актуальна шюстращя теоретико-методолопчних зв'язюв л^ературознавства й мультикультуралiзму. Обираючи для даного дослщження ушверсальну для нащональних л^ератур та шдивщуальних творчих методiв тему кохання, ми водночас намагатимемося виявити самобутш фактори, що опосередковують п св^оглядну генезу та культурну видозмшу у новелiстицi Бен Джеллуна як митця iз транскультурним св^оглядом i творчим методом.
Анал1з останн1х дослщжень 1 публжацш. Художнiм доробком Бен Джеллуна та частково темою кохання в ньому здебшьшого щкавилися французью та франко-
магрибсью науковцi, якi пропонували полiметодологiчне прочитання авторових TBopiB. Серед найбiльш грунтовних можна видiлити, зокрема, дослiдження Рут Амар, яка акцентуе конструювання оповщно'1 iдентичностi автора з опертям на залучеш ним iнтертексти (вставнi жанри усно'1 арабсько'1 традицп, Коран, включення алюзiй на хадиси тощо) [3], Рашиди Сайх Бусти [7] присвячене розробщ комплексно'1 методологи прочитання авторських творiв Ï3 цiлiсним урахуванням культурно-юторично'1 магрибсько'1 компоненти, а також працю Робера Ельбаза [5], який розглядае наративш постмодернiстськi стратеги автора у контекст його iдентитетних полшультурних пошукiв. Цi актуальнi працi, однак, сконцентроваш переважно на ранньому доробковi Бен Джеллуна, зокрема на авторовш прозi 70-80-х рр. без урахування письменницького доробку 1990-х - початку 2000-х рр., а вш постае у дзеркалi нов^шх культурно-мистецьких, св^оглядних та епiстемологiчних змiн зламу стшть, зокрема транскультурних. Тож у данш розвiдцi ми ставимо за мету виявити щ змiннi вектори в авторському прозовому корпус й прослщкувати, у який спосiб вони обумовлюють концепцiю кохання у авторовiй збiрцi любовних новел «Перша любов - любов остання». Зокрема, нашим завданням е виявити, яким чином щ аспекти опосередковують окремiшню психогеографiю кохання як ос^вного дрейфу контекстi мультикультурного дискурсу авторово'1 творчостi.
Виклад основного матер1алу досл1дження, обгрунтування отриманих результат1в. Збiрка новел Т. Бен Джеллуна «Le premier amour est toujours le dernier» [4] («Перша любов завше остання») вийшла друком 1995 року та збагатила репутащю визнаного на той час ромашста й лауреата кшькох престижних премш шостассю евристичного новелiста-експериментатора. Есеют, поет i прозшк родом з Магрибу, генетично спорщненого з близькосхiдним культурним ареалом й водночас наживленого европейським пост-колошальним спадком, Бен Джеллун перманентно засвщчуе витончену майстершсть у витвореннi багатокультурного iмагiнарiю сво'1'х текстiв. У них напрочуд тонко поеднаний палiмпсест близькосхщних i пiвнiчно-африканських образiв, мотивiв та жанрiв з европейськими оповiдними патернами, що збуджують уяву та естетичний смак читача, дарують йому вщчуття доторку до свiту 1ншого через моменти культурного й емоцшного «зближення» та водночас «очуження» увиразненими художшм мотивом кохання.
Тема любовi в сиш^ духовно-тiлесного ïï оприявнення завжди була важливою для Бен Джеллуна. Про це свщчать вiдвертi еротичш i здебiльшого провокативнi для патрiархальноï арабо-мусульмансько'1 культури образи, що стали вiзитiвкою Бен Джеллуна часiв його добровшьного екзилу з Марокко в перюд постколонiального авторитарного правлiння диктатора Хасана II та упроваджено'1' ним авторитарно'1' полiтики «свинцевих рокiв». Вони насамперед уплетеш автором у тло творiв як мотив художнього бунту проти схщних консервативних iдеологiй у стосунку до ситуацп iндивiда загалом й жшки зокрема. Жiноче тшо, - живе, дихаюче, пластичне -осмислене в письменника як екран спротиву непорушному патрiархальному тiловi-муру, що оточуе тшо жшки-повп, жшки-пов^ря, ж1нки-води й вогню, тодi як вона намагаеться оповити, вислизнути, уникнути твердиш й одночасно розбиваеться об нй, як змовчений, глухий бунт (таку концепщю, зокрема, прочитуемо в одному з раншх авторових ромашв «Гарруда», 1976 р.). Вихований оповщними традицiями «Тисячi й однiеï ночЬ>, автохтонними легендами про сакральну любов у стшах його рiдного Феса, мюькими мiфами контрабандистського Танжера, мюта його пiзнього дитинства й тдл^кових рокiв, а також збагачений традищями европейського любовного роману, европейсько'1' фшософп та психологiï (у 1968 р. автор захистив дисертащю iз сощально'1' психологiï), надалi письменник продовжуе озвучувати тему кохання новими
антрополопчною й екзотичними нотами (наприклад, дилопя ромашв «Дитя тску» (1985) та «Священна шч» (1987), за яку aBTopoBi присуджено roHKypiBCbKy премiю 1987 року, оповщае про самопошук i самоприйняття в людськiй та божественнш любовi андрогiна Загри - непотрiбноï батьковi сьомо! дiвчинки в родиш насильно виховано! хлопцем для вщводу сyсiдських очей). У збiрцi новел «Перша любов завше остання» Бен Джеллун продовжуе розвивати тему людсько! любовi, творчо поеднуючи ïï з географieю середземноморського ландшафту, тож така художня практика дозволяе йому артикулювати власну художню концепцiю цього почуття як своерщно! психогеографп. Кохання в новелах письменника постае як невловима, неосвоена та делокалiзована субстанщя, що провокуе людину на такий само невловимий самопошук на тл невичерпного, невпинного й вiчно змiнного топосу Середземномор'я.
Бшьшють текстiв зi збiрки автор базуе на життевих анекдотах, яю мали прецедент в реальносп, так званих «fait divers». Водночас, у численних новелах вчуваеться виразний автофшцюнальний модус у дус традищйно! творчо! манери автора, як-от у його романах «Писар» (1981) чи «Притулок для бiдних» (1999), а також мапчш мотиви «Тисячi й одше! ночi». Так, зникла актриса з Сгипту перетворюеться на ствачку викрадену принцом до свого гарему, двi непримиреннi жiнки-сyперницi -на сестер близнючок, що змагаються за любов одного чоловша, закоханий фкляр -на магiчного заклинателя змш тощо. Як свого часу зазначили л^ературш оглядачi, «пiд жагучим пером Бен Джеллуна, неприм^ш повсякденнi юторп стають гiдними найкращих казок Сходу» [4, с. 200].
Суттево, що в численних новелах обрано! для аналiзy збiрки автора дiя вщбуваеться або на островi (почасти казковому, зачарованому), або на пiвостровi (наприклад, на твдш Гталп) або ж загалом його подано як натяк на Середземноморський проспр (скажiмо, у Танжер^ який у прозi Бен Джеллуна загалом постае як маргинальна й ушкальна територiя у стосунку до европейського Заходу). Вщтак маемо виразну експлщитну паралель мiж мотивом кохання та острiвною парадигмою Середземномор'я. О^м представленого географiчного топосу, у свщомосп власне геро'1'в Бен Джеллунових новел кохання постае як своерщна «терра iнкогнiта» - незнайденна й необмежена матерiальними межами суходолу. Зауважимо, що така естетика мае кшькаскладову генезу: бiографiчнy, культурно-мистецьку та етстемолопчну. Цi чинники прози Бен Джеллуна, зокрема його ромашв-лабiринтiв, вже ставали об'ектом наших розвщок [2, с. 403-404], однак цш дано! розвiдки спонукають звернутися ще раз до дано'1' методологiï'. Почнемо з того, що письменницький штерес до островiв та пiвострiвного простору бере початок 1991 року. Тодi Бен Джеллун на запрошення авторитетного часопису Il Matino прибув до Гталп iз завданням написати окремi хyдожнi тексти про Неаполь, Сицил^ та Калабрiю, iз яких згодом постав твiр про пiвденнy 1тал^ iз символiчною назвою «Слiпий Янгол» (1992) - Iталiю як юторично суперечливий конструкт, соцiально непрозорий, по-дюшсшськи стихiйний i водночас естетично, по-аполлошвськи, неповторний. По-друге, iнтерес автора до острiвноï та пiвострiвноï тематики мае також етстемолопчне пiдгрyнтя, постаючи окремою концепщею мистецького свiтобачення, адже саме у вимiрi митця-мандрiвника «мiж морiв» якнайкраще реалiзyеться близька мультикультурному Бен Джеллyновi концепцiя письменника як «професшного чужинця», своерiдного подорожнього мостового мiж культурними свiтами й ареалами, сформована його ствв^чизником магрибцем А. ^^i [6]. Насамкiнець, франко-марокканська дослщниця Рашида Сайх Буста наголошуе, що популярний у творчосп полiкyльтyрних письменниюв острiвний мотив варто трактувати у контексп транскyльтyрноï генеалогiï: «середземноморськi острови - це об'еднавча ланка мiж
двома континентами. Вони часто постають як палiмпсест неминучого розриву. 1м притаманна транскультурна вщкритють, але водночас певна розтрата щентичносп» (переклад з французько' наш - О.К). У цьому сена доцшьно зазначити, що ос^вний, пiвострiвний, а також опосередкований виходом до моря, переважно Середземного, хронотоп (надалi умовно - середземноморський) у прозi Бен Джеллуна подвшно' конотаци: вiдокремлена вiд основного континенту, ос^вна територiя водночас залежить вiд нього, адже «<...> острови - це просторово-онтолопчне наповнення мiж Пiвнiччю, яка символiзуe европейську модернiсть, та Швднем, що в уявi письменника асоцшований з арха'чною генеалогiею» (переклад з французько' наш - О.К.) [7, с. 181]. О^м того, при аналiзi острiвного та пiвострiвного хронототв в романi Т. Бен Джеллуна «Слтий янгол», Рашида Буста наголошуе, що саме «взаемодiя локальних та прийшлих культур <.> закладена в основу перетишв мiж свiтоглядом магрибського письменника та острiвним простором» (переклад з французько' наш - О.К.) [7, с. 181]. Згщно з дослщницею, подiбно до того, як середземноморський топос е потенцшно вщкритим до пiзнання 1ншим (в окремих випадках йдеться також i про його колошальне освоення), магрибський суб'ект внаслщок колошально'1 ситуацп зiштовхуеться iз захiдною культурою. Вiдтак письменник перебувае в ситуацп «iдентитетного дрейфу», притаманному острову: «<...> депортований до сфери шакшого стосовно його звично' територп та пам'ятi предкiв, вiн [письменник] перебувае мiж двома полюсами - розривом-вигнанням тут i зараз та невщворотним покликом невiдомого <...> що у "мандрiвних" текстах призводить до прагнення вщкривати iншi землi та ^roi вiд буття не-собою» (переклад з французько' наш - О.К.) [7, с. 181]. Рашида Буста уподiбнюе франко-магрибського письменника «дрейфуючому острову». Ця метафора, забарвлена виразною транскультурною домшантою, може слугувати плiдним етстемолопчним та культурним пiдrрунтям для розкриття психогеографп кохання у Бен Джеллуна насамперед як письменника вщкритого до полшультурних мистецьких пошукiв iдентичностi та експеримешив дотичних до таких пошуюв.
Художнiй iмагiнарiй, обраний письменником для втшення любовно'' теми в новелах, свщчить про номадичне блукання геро'в у просторi свого буття. Позбуваючись прив'язки до власного корiння, вони, на кшталт самого Бен Джеллуна -вигнанця з рщно'1 землi й перманентного гостя в землi 1ншого, одначе бiльш гостинного колошзатора в минулому - дрейфують у середземноморських острiвних хронотопах i самобутньо переосмислюють сво' юторп кохання. Вони перетворюють 'х не у споаб пошуку гармони, а в зааб зумисно' фiкцiоналiзацii простору, часу та власно'' iсторii, у своерiдну точку невщповщносп себе свiтовi, iнструмент своерщного ескейпiзму вiд життевий реалiй. Так, уже перша новела збiрки з промовистою назвою «Шалена любов» вщкриваеться пояснювальним вступом автора читачевi: «Ця iсторiя - фiкцiя. Якось я вигадав ii, сидячи на тераа кафе «Мiраж», над гротами Геракла в Танжера Посеред пустелi тску та пiни за кiлька мюящв вирiс палац. Я не знаю, кому вш належить. Подейкують, що то забудова принца, закоханого в море й тишу цих мюць. Хтось каже, що то справа рук грека, який, утомившись вщ Середземного моря, обрав цю мюцину, аби скшчити сво' днi та втекти вщ правосуддя власно' кра'ни» (переклад з французько' наш - О.К.) [4, с. 9]. Зауважимо вагому деталь з бюграфп Бен Джеллуна, яка випрозорюе також i автофшцюнальне тло дано' юторп: у 1960-х рр. автор провiв два роки у дисциплшарному вiйськовому таборi за участь у бунтах студенев та мароккансько' iнтелiгенцii проти Хасана II, тсля чого покинув крашу й ем^рував до Францii.
Образний ряд, використаний автором у любовних новелах, як i всю концепщю оповiдi в них, можна звести до спшьного фiкцiонального, почасти автофшцюнального знаменника. Усюди, де геро1 шукають любовi, вони прагнуть локалiзувати i вiднайти насамперед себе, свою самобутшсть та iдентичнiсть. Натомiсть - вони наштовхуються на суцiльнi симулякри, двшниюв, дзеркала, довгi коридори, острiвнi блукання мiж земель i заплутанi лабiринти (скажмо, один iз романiв Бен Джеллуна мае саме таку прецедентну назву - «Лабiринт почутпв» (1999) - i дiя його також вщбуваеться у середземноморському просторi, Неапол^. Зауважмо також, що любовнi юторп новел Бен Джелуна часто ствставлеш iз любов'ю на тлi морського пейзажу та любов'ю до самого моря як простору вiчно змшного, непокроеного та невловимого: «Тут море блакитне. Море зелене. Воно з бшою шевелюрою. Не величне, як палац принца, а примарне... Таке само, як i iсторiя любов^ що я ii вигадав одного вечора, коли слухав спiв яко'юь спiвачки по радiо» (переклад з французько! наш - О.К.) [4, с. 9], тож психолопя юторп любовi в автора примарна, вона ствзвучна морському ландшафту в плинносп його рiзноманiття. Таким само примарним симулякром постае i суб'ект кохання у Бен Джеллуна - вш неминуче перетворений у довгий i тягучий палiмпсест пошуку 1ншого. Знаково, проте, що любовний трунок не робить геро!в анi щасливими, аш нещасливими - здаеться, що вони лише утверджуються у точцi свого фшального блукання та остаточной непевносп в iснуваннi власних коханцiв i дзеркально -в сумнiвi достовiрностi себе самих. Кохання або минае повз них мiражем, лишаючи тривкий слщ незбутнього омрiяного прагнення вщбутися, утвердитися, почасти навiть утiлитися в любов^ або ж постае як мапчна емоцiя-елiксир, що перетворюе реальне життя на блiду копiю переживання нездшсненного iдеалу. Скажiмо, герой новели «1нший» прагне перевтiлитися, аби здолати самого себе, вийти за меж рутинного повсякденного досвщу: «BiH Mpins бути кимось iншим... Людиною з глини i землi. Ттню. Biдсутнiстю. Детником. Пристрасною пусткою та небуттям. Вт Mpins про цю iнакшiсть - неелоеиму, нееизначену. Вт буе одержимий цим iншим. Решту часу - лише робие еигляд. Робие еигляд, що жиее i любить» [4, с. 121]. I коли поруч з'являються кохання та жшка, що сприяють такш духовнш метаморфоз^ перевтшення справдi видаеться можливим. Чоловш щасливо зб^ае сходами свого будинку i раптом спиняеться бшя великого дзеркала iз власним вщображенням, коли внутрiшнiй голос пiдказуе: «Знай, твоя змша неможлива. Будь-яка змша - видимiсть, омана, iлюзiя. В ютоти е лише один шлях - укоршитися у власному бутп» (переклад з французько! наш - О.К.) [4, с. 126]. Тепер герой розумiе, що любов - ще одна омана, яка общяе людиш спокусу глибинних метаморфоз - але врешт лишае ii наодинщ з собою. I тепер його жшка любитиме не його, а цього шшого, шакшого чоловiка, що вш бачить у дзеркалi: «Що ж до нього - вш приеднаеться до них. Приеднаеться, коли свггло стане прекрасним, а море зворушить небеса» (переклад з французько! наш - О.К.) [4, с. 126]. Повертаючись до морських ландшафтв та психо-емоцшного настрою, що суголосить iз ним: Тушс, де вщбуваеться дiя новели «Середземне море серця», автор грайливо нарiкае «Середземним морем пристрасп» та «Пристрастю Середземного моря») [4, с. 107], а новелу <^вчата з Тетуану» подiляе на вельми красномовш частини: «Топографiя самотносп», «Народжена з пiни», «Образ у дзеркалЬ» [4, с. 93-104] iз символiчним натяком на нездiйсненнiсть любов^ ii мiражний, невловимий обрис, що лишае обманутого закоханого iз вщбитком неперебутньо^' самотностi та печалi.
Висновок та перспективи подальших розв1док. Здiйснений аналiз iмагiнарiю любовi у збiрцi любовних новел «Перша любов завше остання» (1995) Тагара Бен Джеллуна засвщчуе самобутню психогеографiю кохання, що мае окремшне культурне,
етстемолопчне та свiтоглядне пiдrрyнтя. Tопiка юторш любовi в обраномy корпyсi текспв автора включае острiвнi, пiвострiвнi та Середземноморсью простори, що набyвають xарактерy своeрiдного iдентитетного дрейфy - насамперед y стосунку до мультикультурного досвщу автора-вигнанця та «професшного чужинця» у формулюванш А. Kатiбi. Tака само поведшкова логiка «дрейфуючого острову» притаманна i його персонажам, яю вбачають у любовному квестi спосiб вщбутися, однак жорстоко розчаровуються, осягаючи порожнечу власно'' шюзи. Залучення виразного постмодершстського та почасти близькосxiдного iмагiнарiю (дзеркала, лабiринти, двiйники, тiнi, алюзп на образи «Tисячi й одше'' ночЬ>) оприявнюють мотив коxання в Бен Джеллyновиx текстаx у дискyрсi самопошуку через вiдзеркалення в Iншомy - близькому i далекому водночас, реальному й подвоеному, справжньому й вщтшеному, ютинному й такому, що постае як симулякр. Запропонована розвщка також уможливлюе зютавну паралель у межаx еволюцп авторсько'' естетики: якщо у романаx 1970-80-x рокiв результатом такого самопошуку в любовi постае пасюнарний порив геро'в - 'xm вчинки, ди, запланованi та реалiзованi маршрути заради коxання, то у вибранж новелаx 1990-x рр. перед читачем Бен Джеллуна -шакший тип вразливого й непевного закоxаного. Oмрiяний ореол коxання поволi розсiюeться, а буттева реалiзацiя почуття втiкаe вщ циx геро'в так само, як i острови, мiражнi замки, тщаш дюни приморськиx пустель, морськi валуни, по якиx вони дрейфують у пошyкаx себе й вiд себе - через !ншого. Можна зробити узагальнення, що псиколопя любовi у новелаx збiрки «Перша любов завше остання» осмислена як невловима й iррацiональна, така, що приводить людину не до гармоншного самоствердження, а радше до розпилення та розпорошення. Це любов далека вiд трапчно'' чи невзаемно', вона натомiсть межова, загадкова й тшьова, тож влучно резонуе зi свiтовiдчyттям тзньо'' прози Бен Джеллуна як постмодершстського письменника, що живе й творить у культурно порyбiжномy простора Основний месидж любовно'' псиxогеографiï Бен Джеллуна можна сформулювати так: невтоленне коxання - дзеркало невловимо'' людсько'' iдентичностi, тож будь-яю спроби сфокусувати чи зафшсувати ïï' розсипаються, як морськi мiражi мiж дрейфyючиx островiв. Запропоновану розвщку можна вважати своeрiдним вступом до дослщження дискурсу любовного почуття у новелютичному доробковi Бен Джеллуна: ця евристична тема заслуговуе подальшого висв^лення, зокрема, компаративного, ймовiрно iз залученням ширшж кyльтyрологiчниx, лiнгвопоетикальниx та феноменологiчниx стyдiй.
Список використаноУ лiтератури
1. Бен Джеллун T. Cпалаx. Заворушення в арабськиx ^mrax : есе'' / T. Бен Джеллун ; пер. з фр. G. ^ноненко, передм. О. Дошя. - Khib : Гранi-T, 2012. - 112 с. ; Ben Dzhellun T. Spalakh. Zavorushennia v arabskykh krainakh : esei / T. Ben Dzhellun ; per. z fr. Ye. Kononenko, peredm. O. Doniia. - Kyiv : Hrani-T, 2012. - 112 s.
2. ^бчшська О. Eпiстемологiчнi вимiри романy-лабiринтy T. Бен Джеллуна «Притулок для бiдниx» / О. I. Kобчiнська // Лiтератyрознавчi стyдiï. - 2013. -Вип. 39 (1). - С. 400-407 ; Kobchinska O. Epistemolohichni vymiry romanu-labiryntu T. Ben Dzhelluna «Prytulok dlia bidnykh» / O. I. Kobchinska // Literaturoznavchi studii. -2013. - Vyp. 39 (1). - S. 400-407.
3. Amar R. Tahar Ben Jelloun : Les Strategies Narratives / R. Amar. - Lewiston, New York : Edwin Mellen Press, 2005. - 132 p.
4. Ben Jelloun T. Le premier amour est toujours le dernier / T. Ben Jelloun. - Paris : E itions du Seuil, 1995. - 200 p.
5. Elbaz R. Tahar Ben Jelloun ou l'inassouvissement du désir narratif / R. Elbaz. -Paris : L'Harmattan, 1996. - 118 p.
6. Khatibi A. Un étranger professionnel / A. Khatibi // Etud s françaises. - 1997. -Vol. 33, № 1. - P. 123-126.
7. Saigh Bousta R. Lecture de récits de Tahar Ben Jelloun : écriture, mémoire et imaginaire / R. Saigh Bousta. - Casablanca : Afrique Orient, 1999. - 182 p.
OraTra Hagiñm^a go pega^iï 31.10.2018.
O. Kobchinska
PSYCHO-GEOGRAPHY AND IMAGERY OF LOVE IN TAHAR BEN JELLOUN'S COLLECTION OF SHORT STORIES LE PREMIER AMOUR EST TOUJOURS LE DERNIER
The article aims at researcning the concept of love that involves specific imagery in a collection of short stories Le Premier Amour est Toujours le Dernier (1995) by a contemporary francophone writer of a Moroccan origin Tahar Ben Jelloun. The analysis effectuated on a basis of these texts on diverse aspects of affection illustrates a specific psycho-geography of love that has particular cultural, epistemological, as well as worldview-related roots. In particular, it is found out that topos where Ben Jelloun's love stories have place, is usually related to islands, peninsulas, and Mediterranean space generally. We hold the opinion that such a fictional topos appears as a kind of an identity drift. This notion, first, can be related to the author's identity as he appears as a multicultural writer exiled from Morocco during Hassan's II political dictatorship and, therefore, dislocated in between lands, territories, worldviews, and cultures. Secondly, Ben Jelloun's rich cross-cultural experience can be conceptualized as the one of a «professional stranger» - a travelling transcultural writer who mediates dialogues between representatives of different cultural areas (this concept was formulated by the author's Maghrebian colleague A. Khatibi). Along with the writer himself, his characters also exemplify drifting behaviors and logics in love regarding their affairs as a primary way of being really, but nevertheless experience a bitter disappoint when facing the emptiness of their illusion. It is found out that, in order to emphasize his conception of a drift, Ben Jelloun includes a variety of imagery based on two fondamental cultural pills, namely a postmodernist perspective on simulacra and simulation bridged with The Middle East transcontinental aesthetics (e.g. mirrors, labyrinths, doubles, shades, allusions to «One Thousand and One Nights», etc.). The discussed corpus of images makes it possible to compare the motive of love in Ben Jelloun's earlier texts, namely his novels created in 1970-80-s., where main characters' self-fulfillment is attained through deeds, actions, preplanned and covered itineraries etc. Instead, there appears in the discussed novels a different type of a hero in love, who is extremely vulnerable and emotionally instable in the face of the irrational and deterritorized feeling. Here, the space of love appears as ambiguous, fleeting, and elusive; it is embraced by the imagery of distant islands, mirages, waves, sea landscapes and others. As a matter of fact, the psychology of love in the collection «Le premier amour est toujours le dernier» guides a man neither to a harmony, nor to a better understanding; it instead distracts and spreads away his integrity. We hold that such a conception of love in Ben Jelloun's analyzed short stories correlates with his personal vision of a writer living and working in between several cultural worlds - the Middle East, North Africa, and Europe. Conclusively, Ben Jelloun's main message on love in his «Le Premier Amour est Toujours le Dernier» is that our impetuous affection mirrors the nature of illusory, incomprehensible human identity: any attempt to capture or hold it would inevitable crumble as if it was just a mirage in between distant islands in the sea.
Finally, we understand that the presented paper is a short introduction to a broader topic that can be further expandedfounded on cultural studies, lingual poetics, and phenomenology.
Key words: discourse of love, island, francophone Maghreb, Mediterranean Sea, short story, postmodernism, psycho-geography, transcultural aesthetics, topos.
УДК 821.161.2.09:929Федькович
Л. М. Ковалець
ЮР1Й ФЕДЬКОВИЧ НА ПОЗВАХ 13 МОСКОВ1СЮ
У статтi проаналiзовано антимосковський вектор життево-творчих змагань Юрiя Федьковича. Задля цього вказано на чинники, як зумовили вироблення в письменника рiзкого ставлення до галицько-буковинського москвофшьства й московського режиму загалом, проаналiзовано конкретт вияви такого ставлення в поетичнт творчостi, драматурги та публщистищ. Опозицтна налаштоватсть Ю. Федьковича передбачала iнодi крайнт радикалiзм, однак бшьше тяжша до найсуворшого морального зганьблення.
Ключовi слова: Ю. Федькович, соборництво, Московiя, москвофшьство, публщистика, патрютизм, iдеологiзованi почуття.
Постановка науковоТ проблеми та анал1з останшх публжацш. Питання про Ю. Федьковича в ракурс дещо несподiваному - як учасника, а то й шстратора судових процейв уже ставало об'ектом дослщжень: говорити про одну iз сощальних ролей цього письменника - як вшта у рщному Сторонцi-Путиловi i не згадувати про мудре виршення тд його орудою мюцевих громадських спорiв або ж про добровшьне заступництво цього селянського адвоката в серв^утових процесах на Буковиш в кшщ 1860-х роюв було просто неможливим. Наприкшщ життя замолоду гарячковитий Федькович виявився куди дипломатичшшим, подавши до Львiвського краевого суду скаргу («за образу чесп») на редактора часопису «Новый пролом» О. Марюва. Це москвофшьське видання виступило за очолення кафедри церковно-слов'янсько'1 мови в Чершвецькому ушверситет сво'1'ми прибiчниками, тож назвало опонентiв -редакцш «Буковини» «глупцами и подлецами, у которыхъ нетъ ни капли русской крови в жилахъ, ни атома русской мысли в мозгу» [2]. Поняття «русский» означало явно не «руський» (вщ слова «русин»), а таки «русский», тобто «росшський».
Це був лише один етзод тривалого опору Федьковича iмперськiй щеологи, опору, який знае й актившшу, суто письменницьку форму вираження. Про не'1' писали в тепершньому часi, та й то принапдно хiба Б. Мельничук [10] та М. Юршчук [17], але и явно недобачала офiцiйна радянська критика, трактуючи навт у протилежному планi i тому спотворено. Як висловився Олексш Гончар у статп «Украшська нацiональна щея в художнiй творчостi (перша половина та середина Х1Х ст.)», в радянський час в Укрш'ш на догоду iмперському центру й тотал^арному режиму вiдповiдно до васально'1' психологи виробилася вкрай вульгаризована концепцiя: мовляв, найлютiшi вороги украшського народу - це украшсью «буржуазнi нацiоналiсти» [5, с. 66]. Так, у статп А. Кулша «Юрiй Федькович i росiйська лiтература Х1Х столiття» (1954) було сконстатовано без будь-яких доказiв добру обiзнанiсть письменника з творами росшських революцiонерiв-демократiв,
