CC BY
9УДК 821.111-31.09
В.Ф. Алексенко (Кшв),
acnipaHT кафедри iноземних мов Кшвського нацюнального унiверситету iMeHi Тараса Шевченка
Концепт «любов» у «Сентиментальнш мандр1вщ» Л. Стерна
Тема ™6oBi проходить через усю «Сентиментальну маидрiвку», i ра-дянсью та пострадянсью дослвдники Стерна зазвичай тримаються того по-гляду, що письменник вщдае данину гедошстичним орieнтацiям свое! епо-хи, змальовуючи чи то свого сучасника, чи то глибини власно! душi в ра-курсi художнього ствердження людських пристрастей. Але тодi не зовам зрозумшо, чому у Стерна пануе iнтонацiя тривоги й сум'яття, а любовш поривання душi Иорика ускладнено рефлексiею. Пояснения ситуаци бу-вають малопереконлив^ Характерна думка Н. Дешковець: це просто прита-манне Стерну сполучення iронil та гри, скепсису та меланхоли, чугливостi й сльозливосп, синтез рококо та сентименталiзму [1, с. 5]. Тобто, письменник виступае у Н. Дешковець чи то як провшщал, чи то - аматор, що женеться за лгтературною модою i дуже бопъся будь-що, притаманне «стилю епохи», не використати, бо його начебто нiчого бшьше, шж от формальнi завдання, не щкавить. У той само час англшсью дослвдники акцентують не дуже звичт для традицiйного «радянського» шдходу аспекти. Так, наприклад, А. Кеш бачить у Л. Стернi радикального християнського моралiста, мету життя яко-го «нiколи не слiд шукати в емоцiйнiй природi людини i н1коли - у принцип1 насолоди» [8, с. 117-118]. Нам теж здаеться, що «сполучення iронil та гри, скепсису та меланхоли ...» - це не просто мехатчне поеднання рiзних стил-iстик, а дещо бiльше. Звернемося до стернового тексту.
Натура подарувала мандрiвниковi Иорику можливiсть розкрити в собi найшляхетшше з переживань - любов i знайти зрозумiння у предмета свого захоплення. Але висловленню почутт1в перешкоджае культура, виховання, яке привчило аналiзувати й ховати прояви природного, що ускладнюе перипетИ любовного осв1дчення. Психолойчний аиалiз ц1е1' сигуацil зроблено в «Сенти-ментальнiй мандрiвцi» з патетикою справжнього вiрша в прозi: «I should as soon think of making a genteel suit ofclothes out of remnants:- and to do it - pop - at first sight, by declaration - is submitting the offer, and themselves with it, to be sifted with all their pours and contres, by an unheated mind.
The lady attended as if she expected I should go on.
Consider then, Madame, continued I, laying my hand upon hers:-
That grave people hate love for the name's sake; -
That selfish people hate it for their own; -
Hypocrites for heaven's; -
And that all of us, both old and young, being ten times worse frightened than hurt by the very report» [9, с. 22].
© Алексенко В. Ф.
Людина не довiряe голосу свое! натури, вона бопъся цього голосу, й процес усвiдомлення свое! справжньо! природи - ця реалiзацiя старовинного фшософського гасла «тзнай самого себе» - бувае довгим та склад-ним. У данiй ситуацл оповiдачевi стае зрозумiло, що в його власних плута-них словах виступае процес народження любовного почуття: «what a want of knowledge in this branch of commence a man betrays, whoever lets the word come out of his lips, till an hour or two, at least, after the time that his silence upon it becomes tormenting. A course of small, quiet attentions, not so pointed as to alarm, - nor so vague as to be misunderstood - with now and then a look of kindness, and little or nothing said upon it, - leaves nature for your mistress, and she fashions it to her mind»1 [9, с. 22].
Дуже симптоматично, що тзнання самого себе принципово немож-ливе «в рамках самого себе», i здшснюеться лише в даалоз^ який i е початком та реалiзацiею кохання. У цьому дiалозi камертоном виступае жшка, що 1й, за Л. Стерном, i дано виршувати ситуацию: «Then I solemnly declare, said the lady, blushing, you have been making love to me all this while < ...> - You need not tell me what the proposal was, said she, laying her hand upon both mine, as she interrupted me. -A man my good Sir, has seldom an offer of kindness to make to a woman, but she has a presentiment of it some moments before. - Nature arms her with it, saidI, for immediate preservation»3 [9, с. 22-23].
Цей дiалог кохання, що народжуеться, - найбшьш репрезентативний момент того безупинного дiалогу, який вело жшоцтво з чоловiчою части-ною сустльства, що ввдмовляла прекраснш стал у правi на самостштсть. За юторичними даними, жшка в Англп епохи Просвгтництва не мала жодних ознак екожтчно! або сустльно-духовно! незалежносп й цшко-вито залежала ввд чоловжа. Достатньо пригадати, що в недавньому ще Середньовiччi, яке Вш Розуму так активно заперечував, жшку за повноць нну людську особиспсть визнано було на одному з Вселенських соборiв (Захщно! церкви) бiльшiстю лише в один голос. Фактично ж1нка ще була валяко пригноблена - сучасник Стерна Д. Дефо переконливо змалював тяжку долю жiнки-сучасницi («Радощi й печалi знаменито! Молль Фландерс» та «Щаслива куртизанка, або Роксана»). I те, що у Л. Стерна саме жшка, психолопчно чутлива й прониклива вже з потреби самозбереження, фак-
1 «З таким же ycnixoM я б вигадав зшити витончений костюм з клаптикiв. - Порозумгти-ся - хлоп - з першого ж погляду визнанням - означав вщдати свою пропозищю i самих себе разом з ним, з уама pours i contres, cyдoвi холодного розуму.
Дама уважно слухала, немов oчiкyючи, що я скажу ще.
- Вiзьмiть, дат, до уваги, мадам, - продовжував я,- кладучи свою долоню на ïï руку -
Що серйозш люди ненавидять Любов за саме ïï iм'я -
Що люди себелюбш ненавидять ïï з поваги до самих себе -
Лицемiри - заради неба -
1 що, оскшьки вci ми, i cтарi i мoлoдi, в десять разiв бiльше наляканi, шж зачепленi, самим звуком цього слова - ».
2 «Яку неoбiзнанicть у цш области людських вщносин виявляв той, хто дав слову зiрва-тися з вуст cвoïx, коли не пройшло ще, принаймш, години або двох з тих шр, як його мовчання про цей предмет стало болкним. Ряд маленьких шмих знакiв уваги, не настшьки пiдкреcлениx, щоб викликати тривогу, - але й не настшьки невизначених, щоби бути не-вiрнo зрoзyмiлими, - так час вщ часу нiжний погляд, кинутий без сл1в або майже без сл1в, - залишав Прирoдi права господин^ i вона все зробить на свш смак - ».
тично бере в сво! руки шщитиву любовного осввдчення, допомагаючи чо-ловiковi зрозумiти його почуття, дуже красномовне. Безумовно, що тут ввдби-то й духовну атмосферу Просвiтництва, яка ознаменувалася активiзацieю ролi ж1нки, що стало фактично початком фемшютично! самосвщомосп4: доволi пригадати королiвських фавориток у Францл. Водночас це - лепти-мацiя почуття як такого й почуття кохання в першу чергу
Ця увага до подробиць душевного життя, яка викликала у класицислв зневагу - якщо не презирство, базуеться на особливому кутi зору, який визначений, можна сказати, поширеним у XVIII столiттi й навиъ до пев-но! мiри модним «поглядом через мжроскоп», який ознаменував розши-рення повсякденно! й звично! оптики в вiк торжества Науки. Идеться про те, що на рубеж! XVII-XVIII стол1тъ винаходиться i широко застосовуеться в дослiдженнях, так само, як стае популярною розвагою, мжроскоп, за допомогою якого вщкривае мжрооргашзми А. Левенгук, i цей новий масштаб сприйняття «др!бниць» революцiйно змшив сприйняття звичайно! реальность Водночас можна згадати й популяршсть у перiод вщ Рене-сансу до класицизму мiнiатюрного живописного портрета близью! лю-дини, який зазвичай носили у вигляд медальйону, - розглядання його було природно пов'язане з актив!защею душевних рух!в. Мшатюрнють i шдви-щення уваги до детал!зацл, яка допомагала передати !ндиввдуальтсть модели, спостертаеться в рокайльному живопиа, i, ввдиоввдно, домшащя де-тал! над цшстстю виступае як основоположний момент естетики сенти-ментал1зму, який кохаеться у матер!ально-чуттевих подробицях.
В. Шкловський пише, що Стерн «змшив масштаби опиав, знявши круп-ним планом нице» [6, с. 193]. Отож, зрозумшо, чому найнезначшша й др!б'язкова «миттевють» завжди насичуеться у Стерна незвичним пси-холопчним навантаженням: «Lord! said I, hearing the town clock strike four, and recollecting that I had been little more than a single hour in Calais, -
- What a large volume of adventures may be grasped within this little span of life by him who interests his heart in everything, and who, having eyes to see what time and chance are perpetually holding out to him as he journeyeth on his way, misses nothing he can FAIRLY lay his hands on»5 [9, с. 22-24].
Та ця «мшатюризащя» не е самоцшлю. Як колись католицьке бароко в добу Контрреформацп взяло на озброення нову й чужу для церкви ху-дожню мову - мову ренесансно! культури, аби здолати останню !! ж влас-ною зброею, так i Л. Стерн проводить свого протагошста кр!зь спокуси модно! свгтсько! культури, аби вш зрозушв дещо шше.
Любов у Л. Стерна й справд! проникае усю художню тканину його твору, на емоцп любов! зам!шуеться образна тканина й рух сюжету, в той
3 « - У такому раз^ - сказала, зашарiвшись, дама, - я вам урочисто заявляю, що весь цей час ви освщчувалися меш <...>. Можете меш не говорити, що це була за пропозищя, -перервала вона мене, кладучи свою руку на обидвi мо1. - Коли чоловж, шановний пане мш, готуеться зробити жiнцi люб'язну пропозицiю, вона зазвичай заздалегiдь про це здо-гадуеться.
- Зброю цю, - сказав я, - природа дала 1й для самозбереження».
4 Про тенденци фемтзаци та суперечки щодо розумiння фемiнностi й маскулшносп у добу Просвiтництва див.: [7, р. 154-215].
час, коли HemwaxraBi для цього процесу «твердокам'яш» nocrari на зразок Смельфунгуса та Мундунгуса начебто викидаються з цього процесу як щось чужорвдне. Та водночас i люди, яю живуть виключно любов'ю, начебто дещо сумтвт. Ось Йорик знаходить ra6i слугу, молодого хлопця Ла Флера, чие iм'я означае французькою мовою «квита» (fleur). Цей «хлопець-квгтка» вмie, проте, лише шити гетри i нeoчiкувaнo гарно грае на барабат, чого для слуги виразно замало. Тому Йорик тут-таки чуе в ^6i уудливий внутрiшнiй голос, зумовлений Вихованням: «- And so, quoth Wisdom, you have hired a drummer to attend you in this tour of yours through France and Italy»6 [8, с. 27]. Ле Флер - типовий «хлопчик жвавий, кучерявий, закоханий», який i по внутрiшнiй cутi свош, i, так би мовити, по сощальнш суп сво1й е цшсною icтoтoю, самою природою призначеною на роль «першого коханця». Його уа люб-лять, i цього йому дoвoлi, аби впоратися з будь-якою й coцiaльнoю роллю: «La Fleur kissed all their hands round and round again, and thrice he wiped his eyes, and thrice he promised he would bring them all pardons from Rome.
- The young fellow, said the landlord, is beloved by all the town, and there is scarce a corner in Montreuil where the want of him will not be felt: he has but one misfortune in the world, continued he, "he is always in love"»1 [8, с. 28]. Здаеться, що кращо! рекомендацп Йoрикoвi й погопв не треба, бо ж i гад його сутаною б'еться таке саме щире й готове до кохання серце: «- I am heartily glad ofit, said I, - In saying this, I was making not so much La Fleur's eloge as my own, having been in love with one princess or another almost all my life, and I hope I shall go on so till I die, being firmly persuaded, that if ever I do a mean action, it must be in some interval betwixt one passion and another »8 [8, с. 28-29].
Та у цих мiркувaннях знову проявляе себе aмбiвaлeнтнicть натури Йорика, який, з одного боку, не уявляе себе без спостертання власного душевного досвщу, з шшого - завжди готовий пocмiятиcя над ним. При-гадаемо слова А. £лicгрaтoвol: письменнику був близький Локк-сенсуалют, що дoвiв - сввдом^ь людини годуеться чуттевим досвщом, але Л. Стерн не мп- би погодитися з Локком щодо непо^бносп гумору, оскшьки для англ-шського письменника саме гумор i дае можливють найповшше проявити себе як особиспсть, i знайти вiрну точку зору на життя [2, с. 12-13].
Сигшфтативним моментом у розвитку концепци любoвi як cутi людсько! натури е вставна новела про ситуацш в античному мicтi Абде-ра. Тут забули про кохання, й, вщповщно, населения загрузло в пороках: «- The town of Abdera, notwithstanding Democritus lived there, trying all the powers of irony and laughter to reclaim it, was the vilest and most profligate town in all Thrace. What for poisons, conspiracies, and assassinations, -libels, pasquinades, and tumults, there was no going there by day - "twas worse by night"»9 [8, с. 29]. Та театральна вистава «Андромеди» Евришда,
5 «- Господи! - сказав я, почувши, як мкький годинник пробив чотири, i згадавши, що перебуваю в Кале всього лише трохи бшьше години -
- Який товстий том пригод може вийти з цього шкчемного клаптика життя у того, в чиему серщ на все знаходиться вщгук i хто, придивляючись до кожно! дрiбницi, яку по-мщають на шляху його час i випадок, не упускае шчого, чим вш може зi cпoкiйиoю со-вicтю зaвoлoдiти -».
6 «- Отже, - сказала Мудрicть, - для свое! мaидрiвки по Францй й 1тали ти найняв coбi в слуги барабанщика».
особливо ж центральний монолог Персея, що прославляв Ерота, володаря 6oriB i людей, перемiнили городян: «- The fire caught - and the whole city, like the heart of one man, open'ditself to Love»10 [8, с. 29]. Таким чином, за Л. Стерном, справжне мистецтво й покликане вщкривати серця для Любовь
Ми бачимо, що ввдсуттсть Любовi призводить, за концепцieю автора «Сентиментально! подорожЪ» до здичавiння й огрубшня серця. У душi Чут-ливого Мандрiвника, як i в городян Абдери, за ввдсутносп закоханосп множиться черсгвiсгь та байдужють, якщо не гiршi речi: «... whilst this interregnum lasts, I always perceive my heart locked up, -1 can scarce find in it to give Misery a sixpence; and therefore I always get out of it as fast as I can - and the moment I am rekindled, I am all generosity and good-will again; and would do anything in the world, either for or with any one, if they will but satisfy me there is no sin in it»11 [9, с. 29]. Варто звернути увагу на те, як непомино, але твердо оповщач зводить розмову з кохання як такого на любов взагал^ в широкому, християнському сена цього слова. Адже треба, щоб «закрите на ключ сер-це» ввдкрилося не лише для невщомо! Дами, а й для «тих сишв i дочок бвдносп», яю завжди обступають Мандивника: «Let no man say, "Let them go to the devil!" - 'tis a cruel journey to send a few miserables, and they have had sufferings enow without it: I always think it better to take a few sous out in my hand; and I would counsel every gentle traveller to do so likewise: he need not be so exact in setting down his motives for giving them; - They will be registered elsewhere»11 [9, с. 30]. I смiх Л. Стерна спрямований на невлаштовашсть i порочнють земного буття як такого [3, с. 128].
1ншими словами, слад, щоби розцвша вповш не лише тшесна й душевна людина, а й людина духовна, й у такому вимiрi любов перестае бути справою двох закоханих i перетворюеться на ту космiчну й всеохоплюючу силу, яку стародавш греки й iменували Еротом, лише шзшше звiвши цей багашшрний символ до пласко! алегорп кохання: «- But in saying this, -sure I am commanding the passion, - not myself»1 [9, с. 29]. Ц та подiбнi сентенци зазвичай дають дослвдникам п1дстави стверджувати, що задачею Л. Стерна було «навчити нас любити свiт та сво!х одноплемiнникiв» [4, с. 49]. Але йдеться усе ж таки не лише про «одноплемшнишв» - це позищя, гiдна язичника. Ми би сказали, що Стерн закликае любити не лише одно-племiнникiв, але й взагалi людей чи - навгть ширше - свiт.
7 «Ла Флер декшька раз1в поцшував вам панночкам руку, трич1 витер оч1 i трич1 пооб1-цяв привезти !м вам 1з Риму вщпущення гр1х1в.
- Цього юнака, - сказав хазя!н, - любить все мюто, i навряд чи в Монтере! е куточок, де не вщчують його вщсутносп. Сдине його нещастя в тому, - продовжував хазя!н, - що «вш завжди закоханий».
8 «- Вщ душ1 цьому радий, - сказав я <.. .> Я сказав це в похвалу не стшьки Ла Флеру, скшьки самому соб1, тому що майже все свое життя був закоханий то в одну, то в шшу принцесу, i, спод1ваюся, так буде продовжуватися до само! смер-п, тому що твердо переко-наний, що якщо я зроблю коли-небудь шдлють, то це неодмшно станеться в перюд м1ж мо!ми захопленнями».
9 «Мюто Абдера, незважаючи на те що в ньому жив Демокргт, який намагався уаею силою свое! ¡рони i глузування виправити його, було самим мерзенним i розпусним мютом у всш Фрак!!. Яких тшьки отруень, змов i вбивств, - яко! зневаги й наклепу, яких без-чинств не бувало там вдень, - а тим бшьше вноч1».
10 «Вогонь спалахнув - i все мюто, под1бно до серця окремо! людини, вщкрилося для
Любов1».
Така любов багатовимiрна й справдi не мае кордошв; для не! немае «ви-соких» i «низьких» об'екпв, якi так любив диференщювати класицизм. Мандр-1вка героя не стшьки «географiчна», скiльки психолойчна, спрямована не стшьки на пiзнання чужих кра!в, ск1льки на зрозумiння глибин власно! душi й бороть-би в нш рiзних рушiйних сил, i подсумком стае ввдмежування вiд того, що пасгоровi Йорику стало врештьрешт здаватися фальшивим та облудним.
Тому не слщ робити письменника виключно виразником iдей Про-свiтництва i закривати оч1 на те, що творець Йорика усе ж таки був свяще-ником. Але щ питання вимагають подальшого i широкого вивчення.
Список використаноТ лiтератури
1. Дешковец Н. В. Художественное своеобразие романов Лоренса Стерна (феномен игры) : автореф. дис. канд. филол. наук : 10.01.03 / Надежда Владимировна; Дешковец Белорус. гос. ун-т. - Минск, 2005. - 22 с.
2. Елистратова А. А. Лоренс Стерн / А. А. Елистратова // Стерн Л. Жизнь и мнения Тристрама Шенди, джентльмена. Сентиментальное путешествие по Франции и Италии. - М. : Художеств. лит., 1968. - С. 5-25.
3. Затонский Д. В. Модернизм и постмодернизм : мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств / Дмитрий Владимирович Затонский. - Х. : Фолио ; М. : АСТ, 2000. - 256 с. - (Книжная серия «Мастера»).
4. Соловьева Н. А. «Человек чувства», или Маккензи против Стерна / Н. А. Соловьева // Вест. Моск. ун-та. Серия 9, Филология. - 2004. - №№ 1. - С. 34-50.
5. Стерн Л. Сентиментальное путешествие : Роман ; Воспоминания ; Письма ; Дневник для Элизы / Лоренс Стерн ; [пер. с англ. А. Франковско-го] - СПб. : Летний сад : Наталис ; М. : РГБ , 2000. - 319 с.
6. Шкловский В. О теории прозы / Виктор Шкловский. - М. : Сов. писатель, 1983. - 383 с.
7. Barker-Benfield G. J. The Culture of Sensibility : Sex and Society in Eighteenth-Century Britain / G. J. Barker-Benfield. - University of Chicago Press, 1992. - 520 p.
8. Cash A. H. Sterne's Comedy of Moral Sentiments : the Ethical Dimension of the Journey / Arthur Hill Cash. - Pittsburgh : Duquesne University Press, 1966. - 152 p.
9. Sterne L. A Sentimental Journey and Other Writings / Laurence Sterne. - Oxford : University Press, 2008. - 262 p. - (Oxford World's Classics).
11 «... Поки тривае таке мiжцарiв'я, серце мое, як я помггив, завжди зачинено на ключ, -я ледь знаходжу у себе шестипенсову монету, щоби подати жебраков^ i тому намагаюся якомога швидше вийти з цього стану, коли ж я знову розгоряюся, я знову - весь велико-душшсть i доброта i охоче зроблю все на свт для кого-небудь або з ким-небудь, якщо тшьки мене переконають, що в цьому не буде ^ха».
12 «Школи не кажггь: «Нехай забираються шд три чорти «, - адже це означае посилати в тяжкий путь кшькох нещасних, як i без того досить страждали. Я завжди вщдавав перевагу взяти в жменю кшька су i порадив би кожному благородному мандрiвниковi наслщува-ти мш приклад, вш може обштися без докладного запису, з яких мiркувань вш роздав сво! грошi - все це буде зараховано йому в шшому мкщ».
13 «Проте, кажучи так, - я, зрозумшо, возвеличую любов, - а зовам не себе».
