CC BY
34
УДК 82.09.(045)
М. П. Колестков, кандидат фшософських наук, доцент
ПРОБЛЕМА СУТНОСТ1 Ц1НН1СНИХ оиентлцш У НАУКОВИХ ДОСЛ1ДЖЕННЯХ
Присвячено досл1дженню сутност1 цттсних ор1ентацш людини у вШчизнятй та зарубгжнгй лШератур1. Доведено, що щнност1 в1д1грають пров1дну роль у про-цесах визначення Iрегуляцп д1яльност1 та формування особистост1. Зроблено висно-вок про те, що показниками особист1сно1 цШсност1 та зр1лост1 е належна цттсна Iерарх1я, цттсна ор1ентащя на умовах домтування духовних та моральних принцитв.
Ключовi слова: щнтсть, цттст ор1ентацИ, глобал1защя, саморозвиток осо-бистост1.
Актуальтсть проблеми. Динамiчнi та драматичш змши, як вщбулися в украшському суспшьств^ вплинули на iндивiдуальну i масову свщомють та призвели до руйнацп базових щнностей, яю формувалися й культивували-ся протягом багатьох роюв. Так процеси супроводжуються постiйними акм-онормативними зрушеннями, а вони в свою чергу стають потужним чинником нових перетворень, що супроводжуються суттевими змшами у масовiй свь домосп, конфлiктом м1ж декларованими цiнностями та реальною поведшкою, коли виникае амбiвалентне ставлення до значущостi колишнiх щнностей та iдеалiв. Тому метою ще1 статгi е висвiтлення сутност щншсних орiентацiй у сучаснiй науковiй лгтератург
Анал1з проблеми. Центральним твiрним поняттям у вивченнi цiннiсних орiентацiй особистост е поняття «щншсть». Проблема щнносп iснуе з давнiх часiв, проте, як вiдмiчають дослiдники, на сьогодш немае однозначного ро-зумiння визначення «щншсть».
Проблема цiнностей i щншсних орiентацiй посiдае одне з найголовнших мiсць у дослщженнях детермшаци поведшки, обрання i оволодiння професiею, формування особистосп. Бiльшiсть авторiв, розглядаючи питання соцiальноl детермшаци розвитку особистостi, вирiшують його в дiалектичнiй едносп з питаниями внут^шшх передумов i можливостей саморозвитку особистосп (В. Вундт, М. Бобнева, О. Дробницький, А. Здравосмислов, Д. Леонтьев, Р. Лотце, Ф. Паульсен, В. Тугаринов, Вшдельбанд, Брентано та iн.) [1; 2; 9].
Вчення про цiнностi посiло самостшне мiсце у фшософп та шд впливом теори I. Канта видшилося в окремий фiлософський роздiл у другш половиш
XIX ст. У науковий обiг заруб1жно1 фшософп воно було введено на початку
XX ст., однак свое коршня аксюлопчна проблематика «пускае» ще у сиву давнину, витоки теори цiнностей сягають фiлософських концепцiй античного перiоду.
42 © Колесшков М. П., 2010
Проблема щнностей в широкому значенш завжди виникае в епохи обез-цiнювання культурно! традици та дискредитацш iдеологiчних засад суспшь-ства [18, с. 429]. Так, криза афшсько! демократ примусила Сократа вперше поставити запитання: «Що е благо?», — це i е основне питання загально! теори цiнностей. В античнш i середньовiчнiй фшософп цiннiснi (етико-естетичнi та релiгiйнi) характеристики було включено в саме поняття реаль-ностi iстинного буття. Традицiя щеалютичного рацiоналiзму йде вiд Платона до Гегеля i вiдрiзняеться невiд'емнiстю онтологп й аксюлогп, буття й цшностей. Аксюлопя як самостiйна галузь фiлософського дослвдження виникае тодi, коли поняття «буття» розщеплюеться на два елементи: реальшсть i цiннiсть як об'ект бажань i прагнень людини [20, с. 90].
Аксiологiчний аспект тзнання навколишнього свiту притаманний фшо-софським поглядам Платона, який вважав, що свiт речей i свгг iдей не тотож-нi: оскшьки щех е iдеалами, то порiвняно з речами вони е б^ш «щнними». Платон зробив й одну з перших класифжацш цiнностi (блага) як категорп, розподiливши II на «добре», «прекрасне», «ютинне». Аристотель здшснив власну класифiкацiю, оперуючи такими поняттями, як «поцiноване» та «щн-не». Вiн вважав, що блага бувають рiзними: «цiннi» (доброчеснiсть, душа, розум), «хвалимi» (доброчесностi, дп яких викликають похвалу), «можливi» (сила, краса, багатство, влада) [1, с. 296—297]. Отже, вже з тих чамв почало вживатися поняття «щнтсть», а аксюлопчш положення античноI фшософп стали фундаментом для подальшого розвитку цiннiсного пiдходу людини до оточуючого свiту.
Пошуки вiдповiдей на запитання: «Що ж таке "добро", 'Истина", "краса", "благо"»? стали особливо актуальними в епохи Вщродження та Нового часу. Так, англшський фiлософ, представник емшрицистського напряму у фшософп, який розвивав щех софiстiв, Д. Юм, вважав, що цiнностi та норми — це вщображення почутпв, якх не можуть бути ш хибними, нi iстинними, а тому щнносп не можуть бути такими. Норми i цiнностi базуються на почуттях, яю у кожного сво!, а тому i цiнностi мають суб'ективний характер [19, с. 387].
Аксюлопчш погляди висловлювали i представники консервативного напряму у фшософп. Так, поняття «щншсний консерватизм» пов'язано з iм'ям Едмунда Берка. Вш та його прибiчники вважали, що тшьки !хш погляди адекватно визначають сутнiсть цiнностi: абсолютна цiннiсть — це «розумне», «нормативне» життя. Як заслугу «щншсного консерватизму» розглядають обгрунтування цiнностi культури та традицiй сустльства. [19, с. 420].
У фшософп Просвггаицтва проблеми цiнностей привертали увагу пред-ставников утилiтаристського напряму, якх намагались обгрунтувати здатнiсть iндивiда рацюнально обирати засоби досягнення позитивних результапв своеI дiяльностi. К. А. Гельвецш, I. Бентам, Д. С. Миль та iншi намагалися ви-значити об'ективш принципи для обгрунтування правильност чи хибностi
дш, спрямованих на обрання засобiв при досягненш говно! мети. Однак, на думку фiлософiв, при цьому слад попередити можливi варiанти «болю i страж-дань», аби досягти «задоволення», а отже, дшти «цiннiсного консенсусу» не-можливо, i причина в тому, що цiнностi не пiддаються вимiру [19, с. 429, 433].
Змша суспiльно-економiчних вщносин, пошуки можливостей рацюналь-но! оргашзацп буття, пщвищення iнтересу до практики посилили увагу мис-лителiв кшця XVIII та XIX ст. ст. до аксюлопчно! проблематики. Цей перюд характеризуеться багатоманiтнiстю течiй та поглядiв.
Поняття «цiнностi» вперше з'являеться у фшософп Канта, який проти-ставив сферу моральностi (вол!) сферi природи (необхiдностi). Його заслугою перед аксюлопею як наукою е намагання зрозумгш цiннiсну свiдомiсть лю-дини як явище, що мае особливий статус. Вш вважав, що цшшсно (морально) орiентованi спонукання присутнi в умх моментах процесу пiзнання. При цьому свщомють завжди спрямовуеться на критерп добра, досконалост та цшносп. Останнi самi по собi не мають буття, у них е пльки значущють; вони суть вимоги, звернення до волi, мети, поставлено! перед нею [15, 14-15].
1ншо! думки додержувався Гегель, який розглядав сутнiсть цiнностi через II зв'язок з потребами: кожна рiч, за допомогою яко! людина задовольняе власш потреби, мае свою цiннiсть, i якщо ми звертаемо увагу на значущiсть i цiннiсть яко!сь реч^ то сама ця рiч виступае лише знаком i мае значення не сама по соб^ а як те, чого вона варта, тобто яку цшшсть становить у кон -кретнш ситуаци. У гегелiвськiй концепцiI цiнностi розвиваеться щея «абсолютно! цiнностi культури», що являе собою iманентний момент абсолютного i характеризуеться неск1нченною цiннiстю [19, с. 496].
Своерщну позицию в аксюлопчних поглядах займав Нiцше, головне мю-це у вченнi якого в^дводиться проблемi «переоцiнювання цiнностей». Фшософ виступав проти цiнностей християнсько! морал^ яка, на його думку, супере-чить природi самого життя, що виступае найвищою цшшстю. Нiцше писав, що коли ми заводимо мову про цшносп, ми говоримо шд впливом оптики життя: саме життя примушуе нас встановлювати цiнностi, саме життя цшуе через нас, коли ми встановлюемо духовнi цiнностi [12, с. 576].
У фшософп ХХ ст. ми виявляемо декшька пiдходiв до обгрунтування цiнностей. Фiлософiя марксизму утверджувала можливiсть розумiння духо-вних цшностей як об'ективних соцiальних явищ. Лопко-семантичний i семi-отичний аналiзи цiнностей здiйснювали Л. Вiтгiнштейн, Б. Рассел, Ф. Д. Сос-сюр, Ч. У Моррю та ш. Фундаментальне розроблення одержала аксiологiя у феноменолоочнш фiлософiI Е. Гуссерля, М. Гартмана, М. Шеллера та ш., оскiльки вона виявила аксiому аксюлогп — iнтенцiональнiсть цiннiсного становлення до духовного свиу людини. М. Шеллер, наприклад, розрiзняе цiнностi та !х носiIв. Пiд цiнностями вiн розумiе об'ективнi якiснi феномени, що не залежать вщ психологiI суб'ектiв i в^д предметiв, в яких виявляються.
Цшност мають сво1х носив, i саме в них i стають реальними. Носiями е осо-бистосп, речi тощо, однак буття цшностей не залежить вiд буття !х носив, вони не е властивостями. Центральним ядром «цшностей» М. Шеллер вважае особистють [21, с. 52—53].
Феноменолопчний напрям в аксюлоги продовжив Н. Гартман, який сис-тематизував i розвивав погляди М. Шелера; завданням розвитку аксюлогп XX ст. фшософ бачив створення синтезу вчень Аристотеля i Шеллера. У мо-нограф1ях «Етика» i «Естетика», а також у працях, присвячених викладенню загальних фiлософських поглядiв, Гартман розвивав загальне об'ективне щеалютичне вчення про природу цiнностей. Вш вважав, що на запитання, звщки беруться цiнностi, дати вiдповiдь неможливо: цiнностi е iдеальнi сут-носп, це такий самий нi з чого не виведений факт, як i походження Всесвiту.
Представники баденсько1 школи неокантiанства вважали, що щирi щн-ностi породжуе «чиста воля», номем яко! е надiндивiдуальна воля, а не iнди-вiдуальний суб'ект. На думку В. Вундта, Ф. Йодля, Ф. Пауельсона, почуття ^ вщповщно цiнностi) е чимось суб'ективними. На противагу цьому Брента-но i Шеллер намагалися довести об'ективний характер самого почуття i вщ-повiдно загальнозначущiсть та об'ективнiсть цшностей. За Вшдельбандом цiнностями визнаються 1стина, Добро, Краса, а наука, правопорядок, мисте-цтво i особливо рел^1я розглядаються як «цiнностi — блага» культури, без яких людство не може юнувати.
Вiндельбанд обгрунтував положення «трансцендентного iснування загальних цшностей», яю мають абсолютне значення. Такими цшностями, незважаючи на !х емшричну i психологiчну зумовленiсть, вiн вважав три форми оцшок: логiчнi, естетичш та етичнi, пояснюючи це тим, що саме лоп-ка, етика та естетика е трьома власне фшософськими дисциплшами.
Неокантiанську концепцию продовжив Г. Рiккерт, центральним поняттям теори якого стали цiнностi. Вiн розглядав цiннiсть як дещо трансцендентне вщносно буття, те, що не може бути зрозумшим у межах реальность Вiи вважав, що цiнностi не належать ш до сфери об'екпв, нi до сфери суб'ектiв, а утворюють самостшне царство, що знаходиться «по ту сторону суб'екпв i об'ектiв» [8, с. 45].
Таким чином, в юторп фiлософil можна простежити два пiдходи до проблематики цшностей: натуралютичний та антинатуралютичний. З позицiй першого цiннiстю е все те, що сприяе ефективному функцiонуванню «при-роди людини»: бiопсихiчним здiбностям iндивiда, задовольнянню його ште-ресiв, розвитковi задаткiв. За антинатуралiзмом цiнностi становлять iдеальнi сутностi, сфера яких знаходиться поза досвщом i не залежить вiд iнтересiв людини. Антинатуралiстична тенденцiя набула поширення на початку XX — усередиш XX ст. ст. тд впливом критики натуралiзму фiлософом Д. Е. Муром i психологом В. Франклом, яю вважали, що факти i цшносп мають рiзний
онтологДчний статус, i цДнностД взагалi несумiснi з наукою, яка повинна об-межуватись описом явищ. Духовне життя людини наповнене пошуком i реа-лiзацiею цДнностД i неповторним для кожного ДндивДда сенсом [7, с. 130].
Сво! погляди щодо «цДншсно! свободи», зокрема цшшсно! свободи науко-вого шзнання, висловлював М. Вебер. Вiн вважав, що ми в науцД шукаемо Дстину i що знання, визнанД нормативними точками зору, базуються на цДн-ностях; цiннiснi поняття е «квазпрансцендентальними» передумовами наук про культуру та сустльство. Поняття «цiннiсть» учений порiвнював с по-няттям «парадигма», вважаючи, що науковi дослiдження конституюються за допомогою цiннiсних понять, при цьому сама наука повинна виступати незалежною цiннiстю [2, с. 719]. М. Вебер у сво!й «розумДючДй соцiологiI» сприйняв у неокантiанцiв уявлення про цДнностД як про норму, способом буття яко! виступае значущiсть для суб'екта, i застосував його до Днтерпрета-ци соцДально! ди i соцiального знання. У подальшому, у Знанецького i особливо в школД структурно-функцiонального аналiзу (Парсонс та Дн.) розумДння цДнностД набуло узагальнено методологДчного змДсту як засДб виявлення соцДальних зв'язкДв та функцДонування соцДальних ДнститутДв: соцДальна система будь-якого масштабу передбачае Дснування загальних цДнностей, якД роздДляють всД; при цьому не враховуються суспшьш суперечностД Д пере-бДльшуеться роль цшшсних механДзмДв у регуляцД! дДяльностД особистостД [19, 663, 676].
ЕкзистенцДалДзм як напрям у фшософп поставив проблему «переоцДнки цДнностей», виступивши з претензДею «духовно! революци». Хайдеггер, Сартр, Мерло-ПонтД, Камю сходяться мДж собою у визнаннД суб'ективностД цДнностей. Сартр вДдмДчав: «Моя свобода — едина основа цДнностей, Д нДщо, абсолютно нДщо не може виправдати мене в прийняттД тДе! чи Дншо! визначено! цДнностД, тДе! чи Дншо! визначено! шкали цДнностД, як буття, за рахунок якого Дснують цДнностД... Моя свобода викликае у мене тривогу перш за все тому, що вона лежить в основД цДнностей, а сама лишилась основи...» [16, с. 68]. Камю про-голошував кДнцевою метою свое! фшософп гуманДзм: «Так, людина е мета в собД. Коли вона бажае бути кимсь у цьому життД» [6, с. 284].
ХристиянськД екзистенцДалДсти Марсель и Ясперс в розумшш природи цДнностей коливаються мДж двома крайнощами: визнанням трансцендентнос-тД цДнностей в лонД Божому (в дусД фшософп Томи АквДнського) Д «гуманДс-тичною» тенденцДею, за якою единим творцем цДнностей е людина. Отже, фДлософи намагаються узгодити свободу людини Дз всемогутнДстю Бога [7, с. 75—76].
ПроаналДзувавши рДзнД пДдходи вДтчизняних фДлософДв до питання сут-ностД цДнностей, можна видДлити три !х групи. У першДй груш цшшсть роз-глядаеться як реальний предмет, що мае функцюнальну значущДсть для людей, корисний сво!ми властивостями; у другДй — як Ддеальний предмет, почуття
або щеал, що виражають позитивне ставлення суб'екта до дшсностц у тре-тiй — як значущiсть узагалi, або як позитивна, а iнодi й негативна значущiсть чого-небудь для людини. Однак усi три концепци, на думку науковцiв, не мож-на вважати задовiльними.
Одт автори подiляють цiнностi на загальнолюдсью, виробленi iсторичною практикою суспiльства, та iндивiдуальнi, особистi, як! е надбанням суб'екта як феномен свщомост (В. Тугаринов, О. Дробницький, В. Ядов, А. Здраво-мислов).
За лопкою шших, у сучасно1 людини юнують три р!вш цiнностей: 1) рь вень загальнолюдських цiнностей, на якому формуються цшност! «загальш для вмх здорових людей», осюльки !х породжено основними потребами на-шого оргашзму; 2) рiвень цiнностей певних груп людей; 3) рiвень цiнностей «специфiчних» шдивдав. Таким чином, цшшсть виявлялася виборчою на-становою, похщною вщ потреб, а шод! просто ототожнювалася з ними, «потреби чи цшносп пов'язанi один з одним iерархiчно та еволюцiйно». Д. Леонтьев указуе на вщсутшсть едност у поглядах психолопв. Вш вважае, що причина цих розбiжностей прихована у розрив! м!ж особистютю i сусшль-ством, який притаманний бшьшосп психологчних дослiджень, починаючи з моменту зародження психолог!! i аж до 70-роюв XX ст. Цей розрив, як вщ-мiчае Д. Леонтьев, виражаеться у двох формах: асощальносп захвдно! психологи та пансощальносп радянсько1 психолог!! 30—70-х роюв XX ст.
Асоцiальнiсть у розумшш людини зводилася до того, що все сустльне розглядалось як зовншне вщносно особистосп, а отже, як чуже !й, котре, здшснюючи тиск на людину, призводило до того, що особистють з бшьшим чи меншим устхом прилаштовувалася до такого впливу середовища: щдко-рялася, адаптовувалася ! т. д.
Пансощальшсть характеризувалася тенденщею зведення розвитку осо-бистост до !! формування на основ! сощального. Згщно з щею концепщею навгть повнолгтня особистють мщно прив'язана до сощуму, який виховав !!. Сощальна регулящя поведшки не розглядалась як зовншня вщносно осо-бистосп, вщповщно «внутршньоособистюш структури ! мехашзми тракту-валися як сощальш регулятори, «"пересаджеш усередину" шдивща» [14, с. 35—36].
Як тдкреслюе Д. Леонтьев, поняття «цшшсть» можна вщнести до трьох р!зних груп явищ ! трьох форм юнування цшностей:
1) сусшльш щеали, сформован! сустльною свщомютю в узагальненому уявленш про досконалють у р!зних сферах сустльного життя;
2) реальне втiления цих щеал!в у д!яльносп;
3) мотивацшш структури особистосп, що стимулюють !! до реального втшення у поведшщ ! д!яльносп сустльних цшшсних щеал!в.
Д. Леонтьев здшснив важливу спробу використати у визначенш поняття «цшностЬ> «досвщ багатом!рно! реконструкцп» [15].
Перехщ до ринково! економжи, створення шновацшно!, особистюно-креативно!, шформацшно! культури, процеси глобал!заци та ушфжаци, при-скорення темтв життя, шформацшш перевантаження призвели до перегляду традицшних цшностей та появи нових динам!чних цшностей, як! трансфор-муються у стабшьш чи, не прижившись, зникають. Сьогодшшш цшносп, як сусшльш, так ! власне особистюш, часто суперечать одш одним. У зв'язку з цим у сучаснш лгтератур! деяю автори говорять про кризу цшностей.
На думку Дебора, ми живемо в цшком тдробленому, сурогатному свт, де вс цшносп та почуття, переживання та поди тотально фальсифжовано. У цьому свт заперечення зведене в абсолют, оскшьки воно гранично за-вуальоване ! фактично заперечуеться. 1люзоршсть, вщчуження, роздшення, !золящя, «м'який концтаб!р системи» — все це характерш риси сучасно! буржуазно! л!берально-демократично! дшсносп, тобто найлукавшо! з умх систем придушення та насильства, як! коли-небудь юнували.
Проблема кризи цшностей зазвичай виникае в епохи перетворень. Кризовий стан характеризуеться суперечливютю, незавершешстю струк-тури цшшсних норм, настанов, зразюв поведшки, притаманних даному сусшльству.
Криза цшностей е негативною тенденщею не тшьки для сусшльства, а й для малих груп та особистост! Часто !! наслщками виступають вщсутшсть ор!ентиру в житп, штеграцп груп, повноцшно! м!жособистюно! взаемодп, конфлжти, розб1жност! у системах цшшсних ор!ентацш, неможлив!сть повно-цшного функцiонувания стльностей. Сусшльство котре зазнае змш, розгля-даеться ниш, як зазначае З. Бауман, не як жорстка, тверда система, а швидше, як «м'яка», «текуча» дшсшсть [13, с. 67].
Важлив! та масштабш змши внаслщок глобальних процемв вщбувають-ся ! в цшшснш сфер! особистосп. Традицшш цшносп людського сшвжиття, серед яких головними е 1стина, Добро, Краса, Справедлив!сть, Любов, пере-стають щнувати у сучасному сустльстга, люди перестають поважати ммейш традицп та цшност!, внаслщок чого руйнуюся зв'язки м!ж членами мм'! та поколшнями. Ставлення людей один до одного з позицш егоцентризму породжуе взаемне вщчуження, ворожють, що по суп е запереченням шшо! особистосп. Кожен вважае особистютю, суб'ектом лише себе, розглядаючи умх шших як частину ворожого свгту. Чимало з цшностей, як! пропагувалися в нашому сусшльств! упродовж десятилгть, втрачають свою актуальшсть. Дедал! бшьш «популярними» стають активно поширеш через лгтературу, телебачення, кшо, музику цшност!, що панують у захщному сусшльства Од-шею з наймогутшших ! найнебезпечшших у сучаснш захщнш культур! е ге-дошстична тенденщя. Основним принципом життя, особливо для молод!, стае 48
принцип «тут i тeпeр». Люди бiльшe те бажають вiдкладати «винагороди» на пiзнiший час, вони прагнуть одeржати максимум життeвиx благ якомога скорiшe i з якомога мeншими зусиллями. Причому акцeнт робиться самб на матeрiальнi блага i грошг
Змiна цiннiсниx i свiтоглядниx орieнтирiв сyспiльства постала п6р6д молоддю як вщмова вiд загальнолюдськиx цiнностeй i знань. Кризовi явища в дyxовнiй сфeрi ускладнюють шляx ïï морального сxоджeння. Нeабиякy роль у цю процeсаx вiдiграe нав'язування молодi та й усьому сyспiльствy, запо-зичeниx iз Заxодy мод6л6й повeдiнки, яю стимулюють агрeсивнiсть, цинiчнe ставлeння до людсько! гiдностi i працi та нормально цiнностeй.
дуж6 н666зп6чним e пeрeсаджeння на наш грунт пашвно!' в заxiднiй куль-тyрi щнносп соцiального yспixy, коли головним мiрилом цього yспixy e грош1 та зовшшш атрибути володiння ними: коштовний одяг, автомобiлi, добре житло, прeстижнe споживання. Причому наполeгливо формyeться мiф про тe, що «вс6 у твоïx рука»», що людина, якщо забажаe i докладe достатньо зусиль, завжди змож6 досягти yспixy. A якщо ти н6 змiг його досягти, то ти просто жздара, нeвдаxа, «лоx», якого нeмаe за що поважати, тобто бщт самi винш у тому, що вони бщш. У рeзyльтатi цього у нeвeличкiй вeрствi заможних формyeться компл6кс звeрxностi та прeзирства до нижчю в6рств сyспiльства, а у пeрeважнiй бiльшостi сyспiльства, яка пeрeбyваe на виживання, — компл6кс мeншовартостi. Такe поставлeння питания в6д6 до того, що форму -eться уявл6ння про припyстимiсть (i навiть нeобxiднiсть) оволодiния гроши-ма в будь-який спосiб, нeзважаючи на жоднi п6р6шкоди. I якщо такою п6р6-шкодою e iнша людина, вона маe бути знищ6ною 66з жалю i сумшву. Ств-чуття, допомога ближньому проголошуються нeдоцiльними i нeдорeчними (у дум Mальтyса).
Панiвною цiннiстю erae також войовничий iндивiдyалiзм, тобто ж просто iндивiдyалiзм як спосiб прийняття дiйсностi, коли особа вимагаe поваги до своeï iндивiдyальностi i вистyпаe за право чинити так, як вона вважаe пра-вильним, а такий iндивiдyалiзм, коли людина стаe для с666 понад yœ, а вм iншi розглядаються лише як засоби досягжння власниx цiлeй. Трeба також yраxовyвати, що в Укра!'ш iснye поляризацiя вiдповiдниx цiнностeй i деоло-гем у сyспiльствi.
Висновки. отж6, на основi числeнниx дослiджeнь можна констатувати, що цiннiсть e багатомiрним фeномeном, який виражаeться у розмаггп влас-таво^гей, багатогранностi та yтворюeться в рeзyльтатi сyб'eкт-об'eктниx та сyб'eктно-сyб'eктниx вщносин. Об'eктивно iснyючi явища, як! завдяки сво!м природним властивостям здатш задовольняти ri чи шш! потр66и й ш-т6р6си людей, ч6р6з суб ' eкт-об ' eктнi вщносини набувають сощальню вишр!в, до числа якиx включають корисшсть, значyщiсть, вартiсть, актyальнiсть.
Ус! науковщ, яю розглядали питання функцш цшностей, сходяться на тому, що вони е перш за все регулятором людсько! д!яльносп, але за р!зним чином: як норми, як щеали, як критерп обрання й оцшювання моральних учинюв; спостер!гаеться штенцюнальшсть цшшсного становлення до духовного свгту людини.
Ми е свщками кризи основ свгтогляду, визначеною руйнащею старих ! несформовашстю нових цштсних ор!ентацш в умовах пострадянсько! дш-сносп, на як! накладаються глобал!зацшш та модернацшш зрушення в умовах кризи глобального каттал!зму. Цей процес сприяе розмиванню нацюнальних ! традицшних цшностей укра!нського народу та уможливлюе машпулящю свщомютю громадян в штересах окремих дом!нуючих економ!чних груп або нерелтйних оргашзацш.
Л1ТЕРАТУРА
1. Аристотель. Сочинения [Текст] : в 4 т. / Аристотель // пер. с древнегреч. ; под общ. ред. А. И. Доватура. — М. : Мысль, 1983. — Т. 4. — 830 с.
2. Вебер, М. Избранные произведения [Текст] / М. Вебер ; пер. с нем. — М. : Прогресс, 1990. — 808 с.
3. Дробницкий, О. Г. Некоторые аспекты проблемы ценностей [Текст] / О. Г. Дроб-ницкий // Проблема ценности в философии. — М. ; Л. : Наука, 1996. — С. 25—40.
4. Джонстон, Д. Краткая история философии [Текст] / Дерек Джонстон. — М. : Астрель; Владимир : ВКТ, 2010. — 224 с.
5. Здравомыслов, А. Г. Потребности. Интересы. Ценности [Текст] / А. Г. Здравомыс-лов. — М. : Политиздат, 1986. — 223 с.
6. Камю, А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде [Текст] / А. Камю ; пер. А. М. Руткеви-ча // Камю А. Сумерки богов / сост. и общ. ред. А. А. Яковлева. — М. : Политиздат, 1990. — 398 с.
7. Кузьмина, Е. И. Психология свободы: теория и практика [Текст] / Е. И. Кузьмина. — СПБ. : Питер, 2007. — 336 с.
8. Леонтьев, А. Н. Деятельность. Сознание. Личность [Текст] / А. Н. Леонтьев . — М. : Политиздат, 1977. — 304 с.
9. Леонтьев, Д. А. Методика изучения ценностных ориентаций [Текст] / Д. А. Леонтьев. — М. : СМЫСЛ, 1992. — 17 с.
10. Леонтьев, Д. А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции [Текст] / Д. А. Леонтьев // Вопр. философии. — 1996. — № 4. — С. 15—26.
11. Маслоу, А. Г. Мотивация и личность [Текст] / А. Г. Маслоу. — СПб. : Евразия, 1999. — 478 с.
12. Ницше, Ф. Сочинения [Текст] : в 2 т. ; пер. с нем. / Ф. Ницше ; сост., ред. и авт. прим. К. А. Свасьян. — М. : Мысль, 1990. — Т. 2 : Так говорил Заратустра. — 829 с.
13. Подвойский, Д. Г. Вызовы текучей современности: Ответы Зигмунда Баумана [Текст] / Д. Г. Подвойский // Человек. — 2010. — № 1. — С. 66—78.
14. Платон. Диалоги [Текст] : пер. с древнегреч. / Платон ; сост., ред. и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев; авт. прим. А. А. Тахо-Годи. — М. : Мысль, 1986. — 607 с.
15. Попов, М. I. I. Кант та тернист! шляхи аксюлоги [Текст] / М. I. Попов // Фшософ. думка. — 2004. — № 5. — С. 14—23.
16. Сартр, Ж. П. Экзистенциализм — это гуманизм [Текст] / Ж. П. Сартр ; пер. А. А. Санина // Сумерки БОГОВ : сост. и общ. ред. А. А. Яковлева. — М.: Политиздат, 1990. — 398 с.
17. Соболь, О. М. Свобода особистост в шформащйному сощум1: Стаття перша [Текст] / О. М. Соболь // Фшософ. думка. — 2002. — № 4. — С. 36—47.
18. Сорокин, П. А. Человек. Цивилизация. Общество. [Текст] / П. А. Сорокин ; общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: пер. с англ. — М. : Политиздат, 1992. — 543 с.
19. Скирбекк, Г. История философии [Текст] : учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Г. Скирбекк, Н. Гилье : пер. с англ. В. И. Кузнецова ; под. ред. С. Б. Крымского. — М. : Гуман. изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 800 с.
20. Столович, Л. Н. Об общечеловеческих ценностях [Текст] / Л.Н. Столович // Вопр. философии. — 2004. — № 7. — С. 86—98.
21. Шелер, М. Положения человека в Космосе [Текст] / М. Шелер // Проблема человека в западной философии : переводы / сост. и послесл. П. С. Гуревича; общ. ред. Ю. Н. Попова. — М. : Прогресс, 1988. — 552 с.
ПРОБЛЕМА СУЩНОСТИ ЦЕННОСТНЫХ ОРИЕНТАЦИЙ В НАУЧНЫХ ИССЛЕДОВАНИЯХ
Колесников М. П.
Посвящено исследованию сущности ценностных ориентаций человека в отечественной и зарубежной литературе. Доказано, что ценности играют главную роль в процессах самоопределения и регуляции деятельности личности. Сделан вывод о том, что показателем зрелости личности и ее целостности являются ценностная иерархия и ценностная ориентация (приусловии доминирования духовных и моральных принципов).
Ключевые слова: ценность, ценностные ориентации, глобализация, саморазвитие личности.
PROBLEM OF ESSENCE OF VALUABLE ORIENTATIONS IN SCIENTIFIC RESEARCHES
Kolesnikov M. P.
The article is devoted to research the essence of valuable orientations of the person in the native and foreign literature. It has been proved that values play a key role in the processes of self-determination and regulation of the person's activity. The conclusion is that a factor of the person's maturity and its integrity is valuable hierarchy and valuable orientation (on the assumption of .spiritual and moral principle's domination).
Key words: valuable, valuable orientations.
