CC BY
14PROBLEM OF ETHNIC TOLERANCE IN THE MULTICULTURAL SOCIETY
Kozubovska I.,
doctor ofpedagogic sciences, professor, head of Department of General Pedagogic and Pedagogic of Higher School of Uzhhorod National University, Ukraine,
Hvozdyak V.
candidate ofphilosophic sciences, associate professor of the department ofphilosophy of Uzhhorod National University, Ukraine
ПРОБЛЕМА М1ЖЕТН1ЧНО1 ТОЛЕРАНТНОСТ1 В ПОЛ1КУЛЬТУРНОМУ СУСП1ЛЬСТВ1
Козубовська 1.В.,
доктор педагоггчних наук, професор, завгдувач кафедри загальног педагог1ки та педагог1ки вищо'1 школи, Гвоздяк В.М. кандидат фшософських наук, доцент кафедри фшософИ ДВНЗ «Ужгородський нацюнальний унгверситет», м. Ужгород
Abstract
In this article the problem of tolerance is discussed. The meaning of the term is defined. The history of investigation of this phenomenon is analyzed. Special attention is paid to the research of ethnic tolerance in multicultural society. The necessity of the development of ethnic tolerance in modern world is underlined and the important role of multicultural educational environment in this process is discussed.
Анотащя
В статл розглядаеться проблема толерантность Розкрито значення термшу «толерантшсть», про-аналiзовано юторш наукових дослщжень явища толерантность Особлива увага звертаеться на досль дження етшчно! толерантносп в багатокультурному сусшльствь Пвдкреслюеться необхщшсть розвитку мiжетнiчноl толерантностi в сучасному свiтi. Наголошуеться важлива роль в цьому процес освiтнього полiкультурного середовища.
Keywords: tolerance, ethnic tolerance, multicultural society, development, multicultural educational environment.
Ключовi слова: толерантшсть, етшчна толерантнiсть, розвиток, багатокультурне сусшльство, по-лiкультурне освiтне середовище.
Сьогоднi перед свiтом постае дилема: конф-лiкт рiзних цивiлiзацiй, релшй (наприклад, Схiд i Захiд, християнство i мусульманство), або налаго-дження мiж ними дiалогу, спроб взаеморозумшня, сприйняття, взаемно! критики, самокритики. Складшсть сучасно! ситуаци полягае в тому, що, з одного боку, нетерпимють у сучасному свiтi не зменшуеться, а, навпаки, зростае, з шшого - цш-ком зрозумiло, що без згоди, мирного сшвюну-вання держав, народiв, релiгiйних конфесiй взае-мне знищення рiзних цивiлiзацiй, культур, соща-льних i етнiчних груп бiльш нiж ймовiрно. Терпимiсть ниш, як школи рашше в юторп, е не просто фiлософським 1деалом, а реальною умовою виживання.
На жаль, сучасний свгг сповнений протирiч, конфлжпв, суперечностей, проте людство все бь льше приходить до розумiння того, що безкомпро-мiснiсть i непримиреншсть у боротьбi за вдеали повинна поступитися мiсцем бiльш високим щн-ностям - умiнню знаходити взаемоприйнятш рь шення, запобiгати виникненню конфлжпв.
Умiння прийняти iншу точку зору стае одшею з важливих характеристик людини, яка володiе стiйкими сощальними й моральними переконан-
нями, вмiе засвоювати й переробляти нову шфор-мацш, здатна до сощально! адаптацп й сощально! творчостi. Виходячи iз цього, формування толера-нтностi виступае i як умова успiшного розвитку сучасного суспшьства, i як сощальне замовлення системi освiти.
Етимологiя слова «толерантшсть» (ввд латин-ського tolerantia - терпимiсть) зазвичай розкрива-еться як терпимють до чужих думок i вiрувань [1, с. 374].
Передiсторiя проблеми толерантностi сягае коршням в античнiсть. Хоч толерантнiсть не стала предметом глибоких i всеосяжних мiркувань анти-чних фiлософiв, у цей час було сформульовано ба-гато теоретичних установок, що шзшше одержали подальший розвиток. Не випадково мислителi бiльш пiзнiх перiодiв часто посилаються у сво!х працях з толерантносп на п або iншi ще! античних полiтичних дiячiв i фiлософiв (Арiстотеля, Марка Аврелiя, Квшта Септимiя Тертулiана та iн.). «Не-хай один почитае Бога, шший - Юпiтера! Нехай один шдшмае руки iз благанням до неба, шший -до жертовника Вiрностi!» - одне з висловлювань Тертулiана, яке сввдчить про розумiння фшософом необхiдностi толерантностi.
Прийнято вважати, що початком штенсив-ного розвитку iдей толерантностi е ХУ1 столiття -епоха Реформаци, коли з особливою гостротою постала проблема толерантносп як вiротерпимо-стi. У першш половинi зазначеного столiття хрис-тиянський гуманiзм сприяв розвитку релшйних дискусiй у напрямку волi. Гумашсти не визнавали будь-який примус i особливо смертну кару для еретишв. Для релiгiйних дебатiв того часу були ха-рактернi заклики до милосердя й поваги особисто! сввдомосл.
1де! толерантностi можна знайти в працях М.Монтеня, пiзнiше Вольтера, Дж.Локка та iнших вiдомих учених минулого.
Сьогоднi рiзнi аспекти проблеми толерантно-стi продовжують дослiджувати вiтчизнянi i зарубь жнi вченi: Б.Андрiевський, Т.Атрощенко, М.Бен-нет, 1.Бех, А.Гольдман, Г.Дмитрiев, Я.Довгопо-лова, О.Дубасенюк, Л.Жигун, Ю.Тодорцева, А.Томас, Т.Фокiна, Н.Якса та ш.
Дослiдження науковцiв засввдчують, що проблема толерантносп охоплюе усi сфери сустль-ного життя наци: сощальну, релiгiйно-конфесiйну, полiтичну, особистiсну, мiжетнiчну.
Вичизняш вченi пропонують рiзнi визначення феномену толерантности духовно-моральна влас-тивiсть особистосп, яка в своему поведiнковому розгортанш трансформуеться у вмiння глибоко ус-вiдомлювати себе i оточуючих, налагоджувати ко-мунiкацiю, вiльно взаемодiяги, виявляти милосердя та вiру в людину (I. Бех); як1сть, що характеризу-еться ставленням до шшо1 людини як до рiвноварт-шсно1 особистосп й виявляеться в свiдомому приг-нiченнi ввдчуття неприязнi, що викликано усiм тим, чим вiдрiзняеться шший: зовнiшнiсть, манери, мо-влення, смаки, спосiб життя, переконання (О. Брю-ховецька); прояв у життi терпимосп до iнших думок, вiрувань, свiтоглядних уподобань,а також ви-знання за людиною права на власну думку, публiчне оприлюднення та доведення й! правомiр-ностi; спок1йне виважене ставлення людини до су-джень iнших людей (В. Зима); усввдомлення особи-спстю цiнностей iншого та готовнiсть жити конструктивно i дiяти в рiзноманiтному свiтi (Л. Жигун); здатшсть знижувати рiвень емоцiйного реагування на несприятливi фактори мiжособистiс-но! взаемоди, поблажливе ставлення до шакомис-лення (Н. Якса).
Дуже розлога характеристика поняття «толерантшсть» пропонуеться в Декларацп принципiв толерантностi ЮНЕСКО («Declaration of principles on tolerance», прийнятш 16 листопада 1995 року [2, с. 134-135], де, зокрема, стверджуеться насту-пне:
1.1. Толерантшсть означае повагу, прийняття й правильне розумiння багатого рiзноманiття культур свiту, форм самовираження й способiв про-явiв людсько! iндивiдуальностi. 1й сприяють знання, вiдкритiсть, спiлкування й воля думки, со-вiстi й переконань. Толерантшсть — це гармошя в рiзноманiттi. Це не тiльки моральний обов'язок, але й полiтична i правова потреба. Толерантнiсть - це чеснота, яка уможливлюе досягнення миру й
сприяе замiнi культури вшни культурою миру.
1.2. Толерантнiсть - це не поступка, полег-шсть або потурання. Толерантнiсть — це, насам-перед, активне ставлення, яке формуеться на ос-новi визнання унiверсальних прав i основних свобод людини. Hi за яких умов толерантшсть не може служити виправданням зазiхань на щ осно-внi цшносп, толерантнiсть повиннi проявляти ок-ремi люди, групи й держави.
1.3. Толерантшсть - це обов'язок сприяти ствердженню прав людини, плюралiзму, демокра-ти й правопорядку. Толерантнiсть означае вщмову вiд догматизму, абсолютизаци ютини, утверджу-ючи норми, установленi в мiжнародних правових актах в галузi прав людини.
1.4. Прояв толерантносп, який спiвзвучний повазi прав людини, не означае терпимого ставлення до сощально1 несправедливости вiдмови ввд сво1х або поступки чужим переконанням. Це означае, що кожний вшьний дотримуватися сво1х переконань i визнае таке ж право за шшими. Це означае визнання того, що люди по свош природi рiз-няться зовшшшм виглядом, положенням, мовою, поведiнкою й цшностями, i мають право жити у свт й зберiгати свою iндивiдуальнiсть. Погляди однiеl людини не можуть бути нав'язанi iншим.
Вiдомi рiзнi види толерантностi: гендерна, вь кова, освiтня, мiжнацiональна (мiжетнiчна), расова, релтйна, географiчна,
фiзична i фiзiологiчна, полiтична, сексуальна, мар-гiнальна та ш.
У контекстi нашого дослвдження найбiльший iнтерес викликае мiжетнiчна толерантшсть, яка за-галом тлумачиться як основоположна як1сть людини, що забезпечуе налагодження ефективних сто-суншв, розумiння, поваги до iншоl наци, етносу,ку-льтури, конфесil. Тобто м1жетшчна толерантнiсть е цiннiстю та сощальною нормою громадянського суспiльства, що забезпечуе право вах громадян, не-залежно вiд !х нацiональноl приналежностi, бути рь зними та мати повагу до культурное' рiзноманiтно-стi, збереження та розвиток розумiння, спiвробiтни-цтва, власно1 самобутностi та самобутностi шших.
Мiжетнiчна толерантнiсть розглядаеться нами як необхщна умова соцiального розвитку та сусш-льного миру, одна iз засадничих цiнностей грома-дянсько1 свщомосп, механiзм захисту культурно1 рiзноманiтностi свпу, а також як ефективний зааб модернiзацil нацЦ. Сформована мiжетнiчна толерантшсть забезпечуе взаемоповагу людей, дозволяе уникати руйшвних соцiальних розбiжностей, запо-бiгати конфлiктам та агресil на мiжнацiональному грунтi. Вона акумулюе в собi значний загальноосвi-тнiй та виховний потенщал, спрямований на шдви-щення рiвня загально1 культури особистосп, культури мислення, готуе до м1жкультурно1 комунiкацil з представниками рiзних етнiчних груп, допомагае глибше проникнути в систему цiнностей i життевих орiентирiв та при цьому грамотно штегрувати !х у власну картину свпу та розширити власне свгтоба-чення.
Безперечно, мiжетнiчна толерантнiсть повинна починати формуватися вже в дитячому вщ. Проте
вважаемо, що найбiльшi можливосп в цьому планi iснують в умовах полшультурного середовища нав-чальних заклащв вищо! освiти.
Полiкультурне середовище розумiеться як процес освоення пiдростаючим поколшням етшч-но!, загальнонацюнально! й свггово! культури з метою духовного збагачення, розвитку планетар-но! свiдомостi, формування готовностi й умiння жити в багатокультурному суспiльствi, представ-леному системою культурних цiнностей.
Полiкультурне середовище дае можливють глибше вивчити й усвщомити рiзноманiття народiв, що населяють свгт, орiентувати майбутнiх фахiвцiв на цшносп культури, дiалогу, свгторо-зумiння. Пол^льтурне середовище також спря-моване на вивчення формально! i неформально! системи освии й передачi нацiональних щнно-стей, традицiй, ритуалiв, що виражають погляди й вiрування рiзних народiв. Тiльки через дiалог з ш-шою культурою можна досягти певного рiвня са-мопiзнання, тому що при дiалогiчнiй зустрiчi двох культур, кожна зберiгае свою еднiсть i вiдкриту цiлiснiсть, одночасно збагачуючи шшу.
Г. Рогальова зазначае, що полшультурне освiтне середовище е культурним простором, у якому видiляють безлiч конкретних середовищ, у них вщбуваються процеси соцiалiзацi!, формуеться iндивiдуальнiсть кожного. Пол^льтурне освiтне середовище виступае засобом збереження й ро-звитку етнiчних культур, включення цiнностей етнiчних культур у практику виховання й навчання, та, ввдповщно, вирiшення актуальних проблем пе-дагопки» [3, с.66-67].
Полiкультурне освiтне середовище вищого навчального закладу е мюцем можливих дискусiй, дозволяе студентам навчитися вирiшувати про-блеми i конфлжти мiжкультурно! взаемодi! шляхом дiалогу, сшвробггаицтва i компромiсiв, дае уяву про смисл юнування людства загалом, формуе якостi, необхiднi для успiшно! штеграцп особи-стостi в iншу культуру, виховуе навички толерант-но! поведшки людей в полiкультурному сус-пшьста. Це - простiр позитивно! взаемоди iндивiдiв, груп, культур, якi представляють рiзнi ет-носи, культури, релш!, заклад з багатокультурним, рiзновiковим контингентом викладачiв i студентiв, який покликаний задовольнити освiтнi, соцiальнi i адаптивш потреби iндивiда в багатокультурному суспшьствь
Очевидно, що в умовах багатокультурного свiту й полiетнiчного укра!нського суспшьства полiкультурне середовище стае неввд'емною ча-стиною педагогiчно! культури викладача. Воно мютить культурологiчнi, етноiсторичнi знання, розумшня важливостi культурного плюралiзму, умiння видмти й вносити в змiст загально! освiти вде!, що вiдображають культурне рiзноманiття свiту, а також умшня органiзувати педагогiчний процес як дiалог носi!в рiзних культур у чаа й про-сторi.
Формування толерантносп студентiв в умовах пол^льтурного освiтнього середовища пе-редбачае наступш аспекти:
- розумiння кожним iндивiдом унiкальностi iнших народiв, рiзноманiття !х культур та юторич-них особливостей;
- цшеспрямоване й планомiрне системати-чне навчання вiдмовi вiд насильства, викорис-танню мирних засобiв для виршення розбiжнос-тей i конфлшпв;
- прищеплення поваги до шших, солщарно-стi й причетностi, яш базуються на усвiдомленнi й прийнятл власно! самобутностi, здатностi до ви-знання множинностi людського юнування в рiзних культурних i соцiальних контекстах.
Як основш умови формування толерантносп студентiв у полiкультурному середовищi вищо! школи можна визначити: еднiсть навчально! i по-зааудиторно! дiяльностi студенлв у полiкультур-ному середовищi вишу; шформацшно-психологь ч^ освiту з метою шдвищення рiвня поiнформо-ваностi з проблеми толерантностi й навчання студенлв (спецкурс, тренiнги, вправи та ш.); iнди-вiдуально-орiентовану взаемодiю «студент - ви-кладач», при якiй реалiзуються навички мiжкуль-турно! комунiкативно! толерантносп й виникають передумови для устшного розвитку духовних i моральних якостей; виробничу практику в полiку-льтурному середовищi регiо^ (мiста); наукову роботу з дослщження мiжетнiчно! толерантностi; оргашзацш спецiальних виховних заходiв та ш. Загальна мета полiкультурного середовища у нав-чальному закладi вищо! освии - пiдготовка молодi до життя в умовах багатонацiонального соцiуму.
Аналiз теоретичних робiт вiтчизняних i зару-бiжних авторiв, присвячених проблемi полшуль-турно! освiти (Дж.Бенкс, Ф.Бех, М.Галицька, О.Гуренко, Л.Жигун, В.Свтух, З.Малькова, Р.Пор-тер, А.Садохiн, Е.Швачко, Н.Якса та ш.), дае мож-ливiсть видшити основнi виховнi напрямки в поль культурному середовищi навчального закладу вищо! освгга: формування в майбутшх фахiвцiв уявлень про рiзнi типи характеру культур (расового, етшчного, сощального, гендерного, релiгiй-ного) як у нашш кра!нi, так i зарубежем; формування вмiнь спшкуватися й спiвробiтничати iз представниками рiзних нацiональностей, рас, вi-росповiдань, сощальних груп; створення умов для штеграцп в культуру шших народiв; виховання позитивного ставлення до культурних вщмшнос-тей, розумшня рiвноцiнностi культур; виховання в дуа миру, терпимостi, продуктивного спшку-вання, формування гуманiстичного свиогляду; сприяння активнiй дiяльностi, спрямованiй на ви-рiшення iс^ючих культурних конфлжпв, мiнiмi-зац1ю культурно! дискримiнацi!, культурно! агре-сi! i культурного вандалiзму.
Державнi стандарти освiти в Укра!ш дають сьогоднi можливiсть доповнити освиш програми етнокультурними компонентами, що сприяе озна-йомленню студентiв iз власною iсторiею, худож-нiм мистецтвом, традищями в контекстi культурного розвитку кра!ни i свiту. Це дозволяе бшьш чi-тко визначити роль i мiсце рiдно! культури в загальноцившзацшному процесi, не допустити
самоiзоляцiï етносу, забезпечити единий культур-ний i освiтнiй npocTip i в остаточному пвдсумку сприяе розширенню соцiальноï мобiльностi особи-стостi. Включення в навчальнi плани iнтегрованих курав лiтератури, культури, iсторiï, релiгiï, мисте-цтва народiв регiону допомагае зрозум^и взаемо-вплив, взаемопроникнення i взаемозбагачення ку-льтурно-iсторичного досвiду рiзних етшчних сш-льнот, виявити його загальнолюдський потенцiал.
Такий напрямок у реалiзацiï завдань полшу-льтурноï освiти, зокрема, формування мiжкульту-рно1' толерантностi, дозволяе педагогам орiентува-тися на:
- всебiчне оволодiння студентами культурою свого власного народу, як неодмшна умова ш-теграцiï в iншi культури;
- ознайомлення студентiв правам людини й навчання миролюбству;
- формування уявлень про рiзноманiття культур в Украш i свiтi;
- виховання позитивного ставлення до культурних вiдмiнностей, що сприяють прогресу людства;
- створення умов для штеграцп в культури шших народiв;
- формування вмiнь i навичок ефективно1' взаемодiï iз представниками рiзних культур:
- виховання в дус миру, терпимостi, гуманного мiжнацiонального спiлкування.
Таким чином, полжультурне середовище нав-чального закладу активiзуe процеси самопiзнання, саморозвитку, що сприяють розвитку механiзмiв рефлексп; спрямовуе дiяльнiсть викладачiв вищо! школи на виявлення специфiки суб'eктiв освiти, !х найважливших потреб i проблем в оргашзацп процесу педагопчно! взаемодп, у якому кожний мае можливiсть виявити особисто значиму мету життедiяльностi (шдивщуально! сфери саморе-алiзацil); актуалiзувати пошук засобiв i форм адап-тацп, захисту й пiдтримки особистостi, надавати допомогу консультативного, iнформацiйного й практичного характеру, спрямовану на розвиток толерантних якостей особистосп студентiв.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ:
1. Словник шшомовних слiв // Укладач О. Давидова. Тернопiль. Шдручники i посiбники. 2007. 430 с.
2. Декларация принципiв толерантностi. Утверджена резолюцiею 5.61 Генерально! конфе-ренци ЮНЕСКО ввд 16 листопада 1995 р. Елек-тронний ресурс. Режим доступу. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_503
3. Рогалева Г. Социальная и культурная среда школ в мультикультурном регионе. Новые ценности образования: культурная и мультикультурная среда школ. М.: Инноватор, 1996. Вып. 4. С. 65-68.
DEVELOPMENT OF INTERNATIONAL COMMUNICATION CULTURE AS AN IMPORTANT
SOCIAL AND PEDAGOGICAL PROBLEM
Povidaychyk O.,
Doctor ofpedagogic sciences, professor of the Department of Sociology and Social Work of Uzhhorod National
University, Ukraine, Rohach L.
Candidate ofphilological sciences, associate professor of the Department of English Language of Uzhhorod National University, Ukraine
ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МГЖНАЦЮНАЛЬНОГО СП1ЛКУВАННЯ ЯК ВАЖЛИВА СРЩАЛЬНО-ПЕДАГОПЧНА ПРОБЛЕМА
Повщайчик О.С.,
Доктор педагоачних наук, професор кафедри соцюлогп i соц1ально1 роботи Ужгородського нацюнального унверси-
тету, Украта Рогач Л.В.
кандидат фiлологiчних наук, доцент кафедри англшсько'1 мови Ужгородського нацонального унверситету, Украта
Abstract
This article deals with the questions of international communication in multicultural state. The content of terms «international communication», «culture», «culture of international communication» is determined, the main functions and content of the culture of international communication are analyzed. The most important peculiarities of the development of international culture communication in the multicultural region are revealed.
Анотащя
В статп розглядаються питания мiжнацiонального сшлкування в багатокультурному сусшльствг Ви-значено сутшсть понять «мiжнацiональне сшлкування», «культура», «культура мiжнацiонального сшлкування», проаналiзованi основш функци культури м1жнацюнального сшлкування, розкрито ïï змют. Вияв-лено особливосп формування культури мiжнацiонального сшлкування в полiетнiчному регюш.
