CC BY
17Прикарпатська Атлантида: шмецько-протестантсью стльноти Коломи! та Станиславова
(Х1Х - 1-ша пол. ХХ ст.)
1ван ОСТАЩУК © I. Остащук, 2016
«Богословские размышления» №17,2016 /Спецвыпуск «Реформация: восточноевропейские измерения», с. 91-98
Аннотация
Дослужено ¡стор1ю протестантських сптьнот, як¡ виникли в ымецьких колон¡ях Коломи! та Станиславова у XIX - першш половит XX ст. внаслщок соц¡альноí полп"и-ки Австро-Угорсько! ¡мпер¡í. Розкрито, що н¡мецьк¡ прим¡ськ¡ колон¡í Коломи! вщ^рави-ли пом¡тну роль у со^альному й духовно-рел¡г¡йному житт¡ мюта. Проанал¡зовано пастирське служ¡ння та багатовекторну соц-¡альну, осв¡тню д¡яльн¡сть Теодора Цьокле-ра у Станиславов¡, зокрема його важливу роль в ¡нкультурацп лютеранства вщповщ-но до украшських церковних традиц¡й.
Ключов1 слова: украшський протестантизм, прикарпатськ¡ н¡мц¡, Теодор Цьоклер, Коломия, Станислав¡в.
Abstract
The history of Protestant communities that emerged in the German colonies in Kolomyia and Stanislav XIX - the first half of the XX century as a result of the social policy of the Austro-Hungarian Empire is studied. It is proved that the German community was one of those that have brought to Ukrainian lands Protestantism, which has influenced to various areas of public life (ethics, education, economics, architecture, etc.) and without which today is difficult to imagine a spiritual picture of the national culture. Revealed that German suburban colonies of Kolomyya (Baginsberg was the largest Lutheran colony of Pokuttya) played an important role in social and spiritual and religious life of this city. The pastoral ministry and various social, educational activities of Theodor Zockler in Stanyslaviv particular its role in enculturation of Lutheranism according to Ukrainian Church traditions is analyzed.
Keywords: Ukrainian Protestantism, Precarpathian Germans, Theodor Zockler, Kolomyia, Stanyslaviv.
На Прикарпатп, зокрема в Коломи! та Станiславовi (з 1962 р. — 1вано-Франывськ) — найбшьших його сощально-культурних центрах, протестантизм динамiчно розвивався з Х1Х ст., що, зокрема, пов'язано iз шмецькою стльнотою, присутнють яко! у цих мютах була зумовлена державною пол^икою Австро-Угорсько! iмперi!. Шмецька громада була одшею з тих, яы принесли на украшсьы землi протестантизм, що вплинув на рiзноманiтнi сфери життя (ети-ка, освгга, економжа, архтгектура тощо) та без якого на сьогодш складно уявити духовну картину впчизняно! культури. Як вщомо, етшчне шмецькомовне насе-
лення сyчaсноï Iвaно-Фpaнкiвськоï обласп (як i всieï Зaxiдноï Украши) май-же повнiстю залишило щ терени протягом 1940 р. Згщно нaцiонaльноï пол-iтики радянсько!' влади, за радянсько-шмецькою угодою, етнiчнi шмщ зму-шенi 6ули переселитися до «фaтеpляндy».
Коротко звернемося до ютори' нiмецькиx поселень на територи' сьогодш-шньо!" ^ано-Франйвсько!' област1. У середш вiки на Пpикapпaттi, попри ок-pемi пpивiлеï pyськиx княз1в i польськм корол1в (з метою пщвищення фaxо-вого pемiсницького р1вня мют), н1мц1в було дуже небагато. Проте все змши-лося п1сля вxодження циx земель до складу Австро-Угорсько!' iмпеpiï (1772 р. — пюля т.зв. першого под1лу Речi Посполито'1'), яка прагнула при допомоз1 цт iммiгpaнтiв п1дняти piвень с1льського господарства у держав!, а також урбан-!зувати Сxiднy Галичину. Габсбурзький уряд, за мiждеpжaвними договорами, запрошував шмщв 1з Швшчно!" Нiмеччини, Надрейння, Палатинату тощо.
Як зазначае Олена Олешко, «кiнець XVIII ст. був часом загального пану-вання в урядовт сфеpax «популяцшно1"» теори", яка пропагувала збiльшення населення як джерела податково'1' i вшськово!" сили держави. На вщмшу в1д зaxодiв, як1 застосовувалися на iншиx теpитоpiяx ввропи, австршська коло-нiзaцiя у в1дносно густозаселенш Гaличинi полягала у доповненнi юнуючо!" системи розселення новими поселеннями, а кшькють пеpеселениx за весь перюд к. XVIII — поч. XX ст. у сшьську мiсцевiсть шмщв становила близько 2 % всього населення. Галичина не мала великт земель, придать для ко-лошзаци", тому можливост1 розвитку меpеж1 шмецькт поселень були надзви-чайно обмеженими.»[1]
Правда, нiмецьке населення гaлицькиx мют здшснило пом1тний внесок у сощально-культурну пaлiтpy бaгaтонaцiонaльного Коронного краю. Класик aвстpiйськоï лiтеpaтypи Леопольд фон Зaxеp-Мaзоx (18З6—1895) у своему твор1 «Дон Жуан з Коломш» згадуе про коломийського н1мця з примюького поселення Мapiaгiльф — одше!" з нiмецькиx колон1й цього галицького мiстa: «Ми 1хали з повгтового мiстa Коломи!" на село. Був вечip i була п'ятниця. Поляки кажуть: «П'ятниця завжди добра на початок», але м1й кучер-шмець, ко-лон1ст з Мapiaгiльфa, вважав п'ятницю нещасливим днем, бо саме у п'ятни-цю помер наш Господь на xpестi, започаткувавши тим самим xpистиянство.»[21 Як бачимо, навгть для знаного aвстpiйця, що народився у Львову були в1дом1 шмецьи колонй' Коломш.
Внaслiдок габсбурзько!" сощально!' пол1тики, в XIX ст. у Коломш та il око-лицяx з'являеться ш1сть нiмецькиx колон1й, а саме: Мapiягiльф (1811 р.), Ба-riнсбеpr (1818 р.), Слaвцi (18ЗЗ р.), Вшцентшка (18ЗЗ р.), Розенгек (1866 р.) i ФлеберГ (1892 р.). Зауважимо, що мiсцевi житеш у розмовно-побутовому стил1 називали колошспв «швабами», xочa таке узагальнення науково не точне,
[11 Olena Oleshko, «Planuval'no-kompozytsiinyi uklad poselen' nimets'kykh pereselentsiv v Halychyni kintsia XVIII — pochatku XX stolit'» (PhD diss., Lviv Polytechnic National University, 1999): 1.
[21 Leopold von Sacher-Masoch, "Don Zhuan z Kolomyï," Povist'. Z nimets'koï pereklala Natalia Ivanychuk, accessed February 25, 2016, doi: http://dotyk.in.ua/donjuan.htm
адже Швабiя — це iсторична територiя на швденному заходi Нiмеччини у верх1в'! Рейна та Дунаю, названа на честь швабiв — нiмцiв, що розмовляли на автономному швабському дiалектi. Перелiченi коломийськi нiмецькi поселен-ня вiдрiзнялися як за конфесieю, так i за автохтонними землями переселенщв: Марiягiльф, Розенгек та ФлеберГ — колони шмщв католицького вiровизнан-ня, вихщщв iз Судетських гiр (Чехiя), якi себе вони називали богемцями; Ба-ГiнсберГ i Славцi — поселення шмщв-лютеран зi Швабп, ВштенберГу, Палатинату (стосовно них, то й можна використати етношм «шваби»). БаГiнсберГ (нiм. «гора БаГiнських») — лютеранська (швабська) колонiя, що з часом стае найбшьшою нiмецькою колошею на Покути, охоплювала протестантськi па-рафп вiд Снятина (АвГустдорф) до Отинп (Нойдорф, Мiкульсдорф).[3]
Як вщзначае 1ван Монолатiй, на поч. ХХ ст. на коломийських передмютях мешкало 2 295 шмщв, яы часто мiГрували у пошуках оптимально! реаизащ! свое! професiйно! квалiфiкацi!.[4]
О^м фахово! дiяльностi, коломийськi нiмцi розвивали й свое культурно-релiгiйне життя, що зосереджувалося переважно бiля храмiв. Бiля лютерансь-ко! к1рхи сформувався основний духовний осередок евангельсько! сшльноти Коломи!. У 1869 р. лютеранська громада БаГшсберГа отримала статус автономно! релшйно! спiльноти, яка охоплювала й шших коломийських протестант, якi до того часу належали до протестантсько! парафп мiста Чершвщв. Безперечно, приналежнiсть до лютерансько! громади Чершвщв (на вщсташ бiля 80 км.) гальмувала активний розвиток коломийських лютеран. Пюля того як коломийсьы нiмцi залишили це мiсто в 1940 р. у !хнш святиш протягом радянського перiоду був склад, а з 1997 р. сакральну споруду передали УГКЦ (оскiльки лютеранська ырха втратила сво!х господарiв, яы бiльше не повер-нулися на щ землi), котра надала храму титул святого Миколая (тепершня вул. Симона Петлюри). Лютеранська ырха була зведена в неоготичному арх-ггектурному CTrai з домiнуванням високо! вежi над входом, що гармонiйно завершуе вертикальну композицiю. На нашу думку, навггь храмове зодчество евангелiчно-лютерансько! Церкви з консервативними архггектурно-стиль стичними рисами було чинником збереження релшйно! i культурно! iдентич-ностi нiмцiв у гетерогенному мюькому соцiумi.
Отож, шмецьы колонi! Коломи! були подiленi на двi основнi конфесГ! — лютеранську та римо-католицьку. Погоджуемося з думкою Лщ! Федик про те, що <^росповщання у випадку нiмцiв Галичини виконувало подвiйну роль: римо-католицьке переважно сприяло асимшящ! у формi полошзацп, проте-стантське — збереженню нащонально! самобутностi. Водночас саме протес-тантське вiросповiдання стало каталiзатором мiжнацiональних стосуныв (нiмецько-польських, нiмецько-укра!нських) без втрат для власно! нацiо-
[3] Andrii Kobylians'kyi, "Nimets'ka Kolomyia," Ukraina Inkognita, accessed February 25, 2016, http://ukrainaincognita.com/ivano-frankivska-oblast/kolomyiskyi-raion/kolomyya/nimetska-kolomyya
[4] Ivan Monolatii, "Nimtsi КоlomyI", Nezalezhnyi kul'turolohichnyi chasopys «I» 62 (2010): 68, accessed February 25, 2016, doi: http://www.ji.lviv.ua/n62texts/monolatij_Nimci.htm
нально! iдентичностi. Очевидно цьому сприяли особливостi даного Bipocno-вщання не переобтяженого обрядовiстю, тiсно пов'язаною з нацiональною культурою».[5] Слушнiсть такого мiркування доводить факт того, що окремi родини з виразно шмецькими прiзвищами у теперiшнiй Коломш, належачи до римо-католицько! парафй, швидше щентифжуюсь себе з поляками, нiж шмцями. На нашу думку, тут мае мюце асимiляцiя через домiнування польського етшчного фактора в латинському католицизмi Галичини в першiй половинi ХХ ст. Як i на сьогодш, римо-католицькi парафй' Коломи! до лжвщаци радянською владою належали до Льв1всько! архщецези, ординарь ями яко! були етшчш поляки.[6] Зв1сно, що бшьшють духовенства становили поляки, тому природно, що шмщ-католики зазнавали виразно! полошзаци. В1дпов1дно, сьогодн1шн1 нащадки коломийських шмщв походять 1з давно по-лошзованих родин саме через конфесшний чинник. Полошзащю шмщв-ка-толик1в не стримав навiть той факт, що вони мали у Коломи! «свш» храм, а не належали до громад «польських» костел!в.
Найбiльш пом1тною постаттю в протестантизмi на Прикарпаттi меж! столггь був Теодор Цьоклер (Цеклер; н1м. Theodor Zockler, 1867—1949) — шмецький священик-евангелiст, фiлантроп. Свою д1яльнють протягом 48 рок1в провадив у Станиславовь Виходець !з с1м'! ушверситетського професо-ра, випускник Лейпцизького ушверситету, доктор теологи, який 1891 р. осе-лився в Станиславовi з1 см1ливими планами евангелютсько! м1си серед мюце-вого нiмецького населення (приблизно 400 оаб !з 30 тисяч мешканщв мiста) та еврейства. Йому тод1 було всього 23 роки, а його мюШш плани стосовно лише шмщв та евре!в переросли у широке духовне служ1ння й сощальну роботу для вс1х мешканцiв цього мiста. Саме Т. Цьоклер був шщатором шкуль-тураци до того часу традицiйного шмецького лютеранства, перетворивши його на зрозумше для украшщв вiросповiдання, зокрема адаптувавши вiзан-тiйське 6огослуж1ння (Божественну лггургш Святого 1вана Златоустого).
Проте звернемося до первюних намiрiв Т. Цьоклера, який переселився у невiдоме для себе мюто. 1дея служ1ння серед еврейського населення з метою його християшзаци, безперечно, вiдрiзнялася в1д середньовiчного трiумфал-!зму з метою будь-що-будь охрестити старозавiтний обраний народ.
Правда, на виразнш перешкодi тут була проблема нащонально! щентич-ност1, адже в Х1Х чи першiй половин! ХХ ст. конфесшне в Галичиш (i не т1льки) зазвичай було невщ'емне в1д нацiонального, скажiмо: укра!нець — гре-ко-католик, поляк — римо-католик (хоч i були украшщ-латинники), нiмець
[5] Lidiia Fedyk, "МтЫв'Ы etnokonfesiini 8р11'по1у На1усИупу па Ш е1поро111уку Ро1'8ИсИ1 (1919-1939 рр.)", т Кraieznavstvo: naukovyi /Иигпа1 4 (85) (Кугу, 2013): 181.
[6] Сьогодшшшм львiвським митрополитом РКЦ е архieпископ Мечислав Мокшиць-кий, теж етшчний поляк, який проводить виразний курс на украгшзащю латинського католицизму, добре розумтчи сучасну етно-культурну ситуащю в Укра1ш, зокрема i в Галичиш. Безумовно, етшчш поляки мають змогу вщвщувати богослужiння i польською мо-вою. У бшьшост парафiй Меси вiдправляються почергово украшською та польською мовами.
— лютеранин чи римо-католик, еврей — юдей («Мойсееве визнання»). Отже, можемо стверджувати, що на початку ХХ ст. домшувало етноконфесiйне ро-зумiння релшйно! iдентичностi людини.
Т. Цьоклер певною мiрою провiщав тенденцп друго! половини ХХ ст., коли нащональне не тяжшо над вибором вiросповiдання людини. Про це в одному з штерв'ю говорив о. Олександр Мень (1935—1990):
«ХристияшзацГ! ж евре!'в у нашi днi сприяе те, що вона тепер не мае прямого зв'язку з нацюнальною проблемою. Якщо до революцГ! хрещений еврей автоматично ставав «русским», то тепер цього немае. Слова «еврей» та «юда!ст» вже бГльше не синошми. бврей-християнин не тГльки не при-пиняе бути евреем, але ще глибше починае розумГти смисл духовного по-кликання свого народу».[7]
Митрополит Парижу кардинал Жан-Марi Люсйже (1926—2007) тдкрес-лював свою нацюнальну еврейську iдентичнiсть у сотерiологiчному свГтлГ християнства: «Я народився евреем i далi ним залишаюся. Для мене покли-канням 1зра!лю е дарування свила поганам. Така моя надiя у вГрГ, що саме християнство е виконанням тГе! мГсп».[8] Як вГдомо, християнська вiра, не могла врятувати охрещених евре!в пГд час Шоа, прикладом чого е смерть дочки 1зра!лю, канонiзовано! Католицькою церквою, Едити Штайн (1891—1942).
Т. Цьоклер з Гдеею мши серед евре!в зустрГвся пГд час навчання в Лейпщгу та пГд впливом друга його батька Франца ДелГча, який викладав Старий ЗавГт i заснував в унГверситетГ у 1886 р. шститут «Юда!кум», а також свого приятеля, випускника юда!ки АвГуста ВГГанда, котрий нетривалий час служив мюю-нером у СтаниславовГ. Молодому й наповненому ентузГазмом проповГдниковГ один охрещений галицький еврей висловив таку думку:
«ЗаймГться спочатку представниками власного народу на СходГ, вони не мають духовно! ошки, вони ж занепадають. Ви й справдГ вважаете, що мш народ може вГрити в 1суса, в бвангелГе, не бачачи, щоб евангелГстськГ християни в цих краях вели по-справжньому християнське життя? Вони ж якраз засвГдчують протилежне до життево! сили бвангелГя, про яку ви твердите <...> Отож, ГдГть туди, започаткуйте там нове життя, якщо зможе-те, а тодГ побачите, чи в змозГ ви зробити щось для 1зра'!лю.»[9]
На той час Католицька церква в ГаличинГ не придГляла уваги мююнерству серед евре!в. Духовенство далеко не завжди спростовувало побутовГ уявлення про втрату Божого благословГння цим народом, до Другого ватиканського собору було ще илька десятилгть.
[7] Aleksandr Men', "Evrei i khristianstvo," in Sergei Bychkov, Khronika neraskrytogo ubiistva, (Moskva, 1996), accessed February 25, 2016, doi: http://www.alexandrmen.ru/books/bychkov/ bych14.html
[8] Miroslaw Miarczynski, "Kardynal Jean-Marie Lustiger — drugi papiez zydowskiego pochodzenia?," Kosciol.pl, April 16, 2005, accessed February 25, 2016, http://www.kosciol.pl/ article.php/20050416120637256
[9] Erazmus Tsekler, Vy musyte zhyty! Teodor Tsekler iak zasnovnyk naibil'sho! blahodiino! orhanizatsi! u Skhidnii Ievropi; pereklad z nim (Ivano-Frankivs'k: Lileia-NV, 2013), 24.
Саме до А. В^анда при!хав в гост1 й погодився на нетривалий час замiнити його в евангелютськш парафй Т.Цьоклер, але ситуацiя склалася так, що осе-лився тут на кiлька десятилт. Тому завдання, до якого закликав галицький еврей-християнин А. В^анда, випало виконувати Т. Цьоклеру. В1домо, що трапчш поди Друго! свггово! вшни кардинально зм1нили етно-конфесшну ситуацiю в Галичиш, зокрема: практично все еврейство було знищено, а шмщ-протестанти покинули щ землi.
Наприкiнцi Х1Х стол1ття у Станиславовi небагата нiмецька евангелютсь-ка громада, що налiчувала 375 члешв (загальна к1льк1сть населення мюта — 30 тисяч чолов1к), недшьш зiбрання проводила в орендованiй зам готелю. Навiть свого пастора вони не мали. Л1лл1 Бреденкамп-Цьоклер (1847—1968) у сво!й книз1 «Бог чуе молитву» так описуе тодшню релшйну ситуацiю шмщв-про-тестантiв: «Священик громади мешкав в Угарсталi — сел^ до якого можна було дютатися за п1втори години !зди заизницею i ще п1вгодини п1дводою. Його прихщ, до якого в1дносилося с1м 61льших i декiлька менших фшашв, охоплю-вав площу у 8450 квадратних кiлометрiв. Тому не дивно, що вш лише чотири рази на рж мав змогу вщправляти Службу Божу в Станиславовi. До того ж вш був важко хворий на легенi. Але за допомогою спшки Густава-Адольфа йому вдалося побудувати в Станиславовi невеличку скромну церковцю, тож служ-би бшьше не мусили правити в зам постоялого двору. Але в цер^ ще не було органу, веж^ достатньо! к1лькост1 лавок i дзвошв. У недiлю один старий сак-сонець, колишн1й фельдфебель, вiдправляв читану Службу божу. Вш ще го-тував дiтей до конфiрмацli, але не м1г навчити !х шчого, кр1м суто поверхо-вих речей.»[10]
У Станиславовi Т. Цьоклер, кр1м душпастирства, зайнявся також пщприе-мницькою д1яльнютю, зв1вши фабрику з виробництва агротехшки VIS, де вчилися ремеслу й працювали хлопц1 з шмецьких сиротинц1в. Таким чином ц1 пщлггки вдало соцiалiзувалися. Дос1 в 1вано-Франивську можна побачи-ти кришки канаизацшних люк1в 1з написом VIS — як згадка про фабрику Т.Цьоклера.
1896 р. Теодор разом !з дружиною Лшл1 в1дкрили неподалiк вщ к1рхи си-ротинець «Вифлеем». Згодом на кошти подружжя Цьоклерiв поруч звели ка-м'яницю, в якш жили незаможнi ро61тники фабрики, кухар^ пекарi.
1898 р. на чол1 з1 сво!м пастирем нiмецько-протестантська громада Станис-лавова збудувала школу, в примщенш яко! дос1 знаходиться 1вано-Франкь вська ЗОШ № 11 (вул. Б. Лепкого), на ст1н1 яко! розмщена меморiальна дошка в пам'ять про Т. Цьоклера.
Серед багатьох прикладiв дiевого соцiального служшня подружжя Цьок-лерiв варто перелiчити окремi установи, що в протестантському середовищi отримали назву «станиславiвськi заклади»: будинок «Сарепта», в якому сест-
[10] Цит. за: Ivan Bondarev, "Kirkha zlitaie u nebo. Pro khram, iakyi pidirvaly sovity," Reporter, April 17, 2015, accessed February 25, 2016, http://report.if.ua/gazeta/neformat/kirha-zlitaye-u-nebo-pro-hram-yakyj-pidirvaly-sovity/
ри милосердя доглядали дiтей, а також мютилися притулок для учениць нормально!' школи «Беташен», притулок для пмназисток «Елiм», дiм для лiтнiх людей «Сунем»; будинок для хлопчийв «Мартшеум»; притулок для молодих вiкарiïв «Паулшум»; притулок для лiтнiх i хворих людей. Ус цi заклади були благодшними, без жодно!" державно!" допомоги, а лише завдяки пожертвуван-ням, яй шукав сам Т. Цьоклер, зокрема в вврош й Америщ. Т. Цьоклер умiв пiднятися понад вузькi межi конфесiйного й нацюнального, адже в його закладах виховувалися, лiкувалися не лише шмецьй, але й украïнськi, польськi та еврейсьи дiти.[11]
Подружжя Цьоклерiв люб'язно запрошувало спiвробiтникiв сво'1'х благо-дшних закладiв набиралися сил i вщпочивати у ïхнiй вiллi «Крокус» («Бша вiлла») у селi Татарiв (тепершня Iвано-Франкiвська область), що в мальовни-чих Карпатах. Цей дiм д-р Теодор називав «мш Патмос». Зокрема, в 1939 р. тут вщпочивали польськ евангельськi сестри варшавського будинку сестер милосердя.[12]
Зважаючи на величезний авторитет, Т. Цьоклер 1924 р. очолив Союз цер-ков евангельсько-ауГсбурзького i гельвецького визнання (СЦАГ). Вже наступ-ного року iз СЦАГ у Станиславовi та Коломи!" вщокремилася Украшська ввангельсько-Реформована Церква (УвРЦ), основною метою яко'1' була «ук-ршшзацш» евангельського християнства в Галичинi з акцентом на кальвшзмь впископом УвРЦ став саме Т. Цеклер, який проповщував серед украшщв рiдною для них мовою, що було важливим жестом поваги нiмця до свое!" ук-рашсько!" пастви. Вiдомо, що вш налагодив взаемини з евангелiчними украь нцями з США та Канади.
На наше переконання, основи даяльноста Украшсько!' лютерансько!" церкви значною мiрою заклав саме Т. Цьоклер. Вш хоча i був шмцем не тiльки за по-ходженням, але й за мiсцем народження, проте зумiв пiднятися над вузько ет-нiчним, розумiючи в заклику Христа «iдiть, отже, i зробггь учнями всi народи» (Мт. 28,19) важливють не стiльки ^в, проповiдей, навчання, як конкрет-но'1' ди, власного прикладу.
У часи загального сум'яття пастор Т. Цьоклер не був дезорiентований фа-шистською iдеологiею, однозначно il вiдкидав як злочинну й антилюдську.[13] Пiсля вщомих iсторичних подiй у груднi 1939 р. родина Цьоклерiв вшхала зi Станиславова разом iз рештою шмецько-протестантсько!' громади. Сiм'я довголiтнього станиславiвського пастиря останнш раз вiдвiдала мiсто свого проживання 1943 р. та, на жаль, побачила прикру картину розрухи й запусть ння у вах сво'1'х численних харитативних закладах. Теодор Цьоклер помер 1949 р. у Шмеччиш.
[11] Svitlana Flys, "Villy i pansionaty staroï Hutsul'shchyny: «Erokus» u Tatarovi," Trymai kurs, November 4, 2014, accessed February 25, 2016, http://kurs.if.ua/articles/villy_i_pansionaty_staroi _gutsulshchyny_krokus_u_tatarovi_9006.html
[12] Там само.
[13] Halyna Petrosaniak, "Misiia pastora Tsioklera," Reporter, March 10, 2011, accessed February 25, 2016, http://report.if.ua/gazeta/neformat/Misiya-pastora-Coklera/
ввангелютський храм, який височ1в практично в центр! Станиславова, пщрвали у 1971 р. Хоча 1 минула епоха набшьших варварських руйнувань свя-тинь, але протестантський храм знищили через те, що вш, по-перше, завер-шував собою перспективу одше! з вулиць, що вела вщ заизнодорожного вокзалу в центр мюта, а по-друге, тут планували, що 1 реашзували в 1975 р., звес-ти пам'ятник Леншу, тому, звюно, таке сусщство не могло бути.
Внук доктора Теодора — Крюпан-Еразмус Цьоклер, шмецький х1рург 1 письменник, написав книгу «Ви мусите жити! Теодор Цеклер як засновник найбшьшо! благодшно! оргашзацп у Схщнш вврош», яка 2013 р. побачила свгг укра!нською мовою, що примггао, саме в 1вано-Франывську. Крютаан Еразмус Цьоклер е активним членом громадсько! оргашзацп «Галицьы шмщ», яку заснував ще його дд та яка вщома в сучаснш Укра!ш багатьма доб-рочинними акщями, зокрема, в галуз1 медицини. З ще! прац1 дов1дуемося багато про д1яльнють н1мецько-протестантсько! сп1льноти Станиславова, лщером яко! протягом к1лькох десятил1ть був д-р Т. Цьоклер. Автор, щоправ-да, не розглядав украшсько-шмецьких стосуныв у сфер1 рел1гП, зокрема пи-тання виникнення саме укра1нського евангелютського руху в 1920-т1 роки.
Жертовне пастирське служшня й пл1дна сощальна д1яльн1сть Теодора Цьоклера принесла сво! плоди у в1дроджен1й Укра1нськ1й лютеранськш церкв1, яка на сьогодн1 активно працюе у р1зних м1сцевостях нашо'1 держави, посл1довно дотримуючись у своему христоцентричному служ1нн1 ч1тко! укра!-нсько'1 патр1отично! позицП, що простежуеться у мов1 богослуж1нь, обрядо-вост1, сощальних проектах, публ1чних зверненнях. В1дзначимо, що епископ УЛЦ В'ячеслав Горпинчук переклав з англшсько! на укра1нську мову ряд лю-теранських богословських книг, зокрема твори Мартина Лютера. На сьогодш в 1вано-Франювську також е громада Украшсько! лютерансько! церкви.
Як бачимо, автентичний шмецько-протестантський культурно-рел1г1йний свгг, який сформувався протягом Х1Х — 1930-х рр., повн1стю зник через вщпо-в1дну нац1ональну пол1тику Радянського Союзу. Т1 евангел1стськ1 сп1льноти, яким вдавалося функц1онувати протягом УРСР та яы в1дродилися в часи не-залежност1, зокрема в структур! Украшсько! лютерансько! церкви, фактично значною м1рою започаткувалися етн1чними н1мцями, котр1 протягом Х1Х — першо! половини ХХ ст. мешкали в Галичиш, зокрема у Коломи! та Станиславов!.
