CC BY
167
УДК 349.6 Григорш Степанович Федчишин,
здобувач
Нацюнальний юридичний утверситет ¡мет Ярослава Мудрого, м. Харюв
ПРАВОВ1 ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЗАГАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ Л1СОВИХ РЕСУРС1В
В статп розглянуто основнi проблеми реалiзащi права громадян на загальне використання люових ресурав. Проаналiзовано динамiку лiсового законодавства в частиш правового регулювання загального використання люових ресурсiв, а також повноваження оргашв державно'1' влади в цш сферi. Розроблено пропозицп щодо гарантування прав громадян на загальне люокористування у разi передачi лiсiв в оренду. Запропоновано змiни до люового законодавства Укра'ни в частиш захисту права на загальне використання люових ресурав.
Ключовг слова: загальне природокористування; люокористування; загальне використання люових ресурав; екологiчнi права громадян; права природокористувачiв.
Розвиток економiчних вiдносин, змша якiсних i кiлькiсних показникiв стввщношення об'eктiв публiчноi (державно'1 та комунально'1') й приватно' форми власностi, активний розвиток рiзних форм використання природних ресурсiв е яскравою ознакою реформування вщносин природокористування на сучасному етат. У цiлому зазначена модель повнютю вiдповiдае цiннiсним орiентирам та моделям побудови економiчноi системи, засновано'1' на множинносп форм власностi, зменшення публiчного сектору економiки. Разом з тим, у контекст природокористування, розширення прав власниюв природних ресурсiв, а також шших природокористувачiв на практицi призводить до обмежень шших оаб, яю традицiйно використовували зазначенi об'екти на правi загального природокористування, провокуе конфлшти, порушення законодавства в цiй сферь
Зважаючи на вищевикладене, в природноресурсовому законодавст Укра'ни, в тому чист у лiсовому, виникае необхiднiсть на законодавчому рiвнi забезпечити дотримання балансу мiж приватними та громадськими штересами, реалiзацiю конституцiйного права громадян на використання об'ектсв права власностi Укра'нського народу, державно'1' та комунально'1' власносп вiдповiдно до закону.
Даючи характеристику останшм дослiдженням i публiкацiям, слщ зазначити, що питання правового регулювання права на спещальне використання люових ресурав вже були об'ектом дослщження багатьох вчених, серед яких варто виокремити роботи Г. О. Аксеньонка, Ю. О. Вовка, А. П. Гетьмана, Л. I. Дембо, О. I. Крассова, В. В. Ноака, Г. М. Полянсько'1, А. К. Соколово'1, М. В. Шульги та шших. Окремi аспекти правового регулювання лiсiв дослщжувались у наукових працях В. М. Завгородньо', П. В. Мельника, В. П. Непийводи, О. П. Чопик, С. М. Шершуна. Однак комплексних дослщжень права на загальне використання люових ресурав дос немае. Наявнi роботи носять фрагментарний характер i не створюють комплексно'' позицп щодо його реалiзацii. Все зазначене й обумовлюе актуальнiсть нашо'1' публшацп.
Метою статтi е аналiз правових проблем, пов'язаних iз забезпеченням права громадян на здшснення загального використання люових ресурав, а також вироблення пропозицш щодо гарантiй такого права.
Правова держава, до побудови яко'1' прагне наше суспшьство, повинна всебiчно сприяти розвитковi основних засад громадянського суспiльства, забезпечувати баланс штереав мiж рiзними суспiльними верствами, вщповщати за прийняття виважених
пол^ичних ршень, сприяти становленню й розвитку вшьних економiчних вiдносин у поеднанш з цiлеспрямованою соцiальною полiтикою, отже, максимально забезпечувати й гарантувати права i свободи людини i громадянина.
Базовим законодавчим актом, яким регулюються правовi вiдносини у галузi охорони, використання i вiдтворення природних ресурав, забезпечення еколопчно! безпеки, запобiгання i лшвщацп негативного впливу господарськох та шшо! дiяльностi на навколишне природне середовище, е Закон Украши «Про охорону навколишнього природного середовища». Саме у ньому встановлено засади подшу права використання природних ресурав на загальне i спецiальне. Цим Законом у ч. 2 ст. 38 визначено, що законодавством Украши громадянам гарантуеться право загального використання природних ресурав для задоволення життево необхщних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреацiйних, матерiальних тощо) безоплатно, без закрiплення цих ресурсiв за окремими особами i надання вiдповiдних дозволiв, за винятком обмежень, передбачених законодавством Украши [1].
Таким чином, на законодавчому рiвнi було видшено основнi ознаки права загального використання природних ресурав:
- це право належить виключно фiзичним особам, коло яких не обмежуеться жодними критерiями (громадянства, дiездатностi, вшу тощо);
- метою реалiзацii цього права е задоволення життево необхщних потреб. Разом з тим, уточнення кола цих потреб вщбуваеться у поресурсовому законодавсга;
- ця дiяльнiсть здшснюеться безоплатно i не потребуе надання дозволiв;
- при здшсненш загального використання природних ресурсiв не вщбуваеться 1'х iндивiдуалiзацii та закршлення за конкретними особами.
Законом також встановлено, що обмеження здшснення загального використання природних ресурав можуть вщбуватись у випадках, передбачених законодавством.
Прийнятий у 1994 р. Люовий кодекс фактично дублював цi засади у люовому законодавствi. Так, ст. 49 Люового кодексу Украши (у редакцп вiд 21.01.1994 р.) встановлювала: «У порядку загального використання люових ресурав громадяни мають право вiльно перебувати в люах, безкоштовно збирати для власного споживання дикоросл трав'янi рослини, квгги, ягоди, горiхи, iншi плоди, гриби, ^м випадкiв, передбачених законодавчими актами.
Громадяни зобов'язаш виконувати вимоги пожежно! безпеки у люах, користуватися лiсовими ресурсами, зазначеними у частиш першiй ще'1 статтi, у строки, встановленi державними люогосподарськими органами, i способами, що не завдають шкоди вiдтворенню цих ресурав» [2].
Слiд вiдмiтити, що порiвняно з нормами Закону Украши «Про охорону навколишнього природного середовища» Лхсовий кодекс жорстюше визначив випадки обмеження права загального використання люових ресурав, вказавши, що вони визначаються не законодавством, а законодавчими актами, чим фактично унеможливив обмеження права загального використання люових ресурав на пiдставi пiдзаконних нормативних акпв.
Подальший розвиток лiсового законодавства призвiв до прийняття ново'1 редакц11 Люового кодексу (08.02.2006 р.) i уточнення можливостей обмеження загального використання люових ресурсiв. Так, у ньому було закршлено, що: «Громадяни мають право в люах державно'1 та комунально'1 власностi, а також за згодою власника в люах приватно'1 власносп вiльно перебувати, безоплатно без видачi спецiального дозволу збирати для власного споживання дикоросш трав'янi рослини, кв^и, ягоди, горiхи, гриби тощо, ^м випадкiв, передбачених цим Кодексом та шшими законодавчими актами Укра'1'ни.
Максимальш норми безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квiтiв, ягiд, горiхiв, грибiв тощо встановлюються органами виконавчо'1 влади вщповщно до цього Кодексу за поданням органу виконавчо'1 влади з питань люового господарства Автономно'1 Республши Крим, центрального органу виконавчо! влади, що реалiзуе державну полiтику у
сферi люового господарства, погодженим з органом виконавчо'1' влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономно! Республши Крим, обласними, Ки'вською, Севастопольською мюькими державними адмiнiстрацiями. У разi прийняття рiшення про встановлення максимальних норм безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квтв, ягiд, горiхiв, грибiв тощо обласними, Ки'вською, Севастопольською мiськими державними адмшютращями таке рiшення погоджуеться центральним органом виконавчо'1 влади, що реалiзуе державну полiтику у сферi охорони навколишнього природного середовища.
Громадяни тд час здшснення загального використання лiсових ресурсiв зобов'язаш виконувати вимоги пожежно'1 безпеки в люах, користуватися лiсовими ресурсами, зазначеними у частиш першiй ще'1' статп, способами i в обсягах, що не завдають шкоди вiдтворенню цих ресурав, не погiршують санiтарного стану лiсiв» [2].
Таким чином, Кодексом було встановлено можливосп власникiв лiсiв приватно'' власностi обмежувати право загального використання люових ресурсiв, а також можливосп застосування кiлькiсних обмежень права загального використання люових ресурсiв.
При прийнятп ще'1' норми вiдчувався вплив земельного та цившьного законодавства щодо поширення прав власникiв земельних дшянок на об'екти рослинного свiту, на них розташоваш. С. М. Шершун з цього приводу зазначав, що щ положення в цiлому мають багато спiльного з приписами законодавства шших кра'н свiту, приклади яких уже наводилися у цьому роздш, але все ж таки потребують коригування, оскiльки свого часу були виписаш без урахування того, що люова власнiсть буде вiдзначатися рiзноманiтнiстю форм свого представлення, а отже, поеднання штереав власника i суспшьства у вiдповiдних питаннях мають бути виписаш бшьш чiтко. Деяким чином цей недолш усуваеться Цивiльним кодексом Укра'ни, ст. 333 якого встановлено, що особа, яка зiбрала ягоди, лшарсью рослини, зловила рибу або здобула шшу рiч у лiсi, водоймi тощо, е 1'хшм власником, якщо вона дiяла вiдповiдно до закону, мюцевого звичаю або загального дозволу власника вщповщно'! земельно'' дшянки. Цi положення мають бути вщтвореш й у Лiсовому кодексi Укра'ни при регламентацп права загального люокористування. Разом iз тим потребуе уточнення припис, присвячений виявленню загального дозволу власника на користування люовими ресурсами шшими особами. Очевидно, що при визначенш такого дозволу доцiльно користуватися вщомим принципом «дозволено все, що не заборонено». Тож слщ було б визнати, закршивши на законодавчому рiвнi, що загальний дозвiл власника на користування люовими ресурсами вважаеться наданим, якщо власником не встановлено окремих обмежень щодо загального люокористування. При цьому на власника люу мае бути покладено обов'язок щодо шформування населення через засоби масово'1 шформацп чи у шший споаб (зокрема, у виглядi спецiальних знаюв, табличок з iнформацiею про вщповщш обмеження, що встановлюються на кордош лiсу) про встановленi обмеження на люокористування. Без попереднього iнформування населення зазначеш обмеження мають вважатися недшсними. Доцiльно було б на законодавчому рiвнi визначити й умови встановлення власником обмежень на загальне люокористування. Зокрема, таю обмеження можуть бути пов'язаш зi здшсненням заходiв щодо вщтворення лiсiв, полiпшення 1'х яюсного складу, захисту лiсiв вiд шкщниюв тощо» [3, с. 87 - 88].
Важко не погодитись iз такою позищею, хоча окремi моменти все ж потребують уточнення. Так, справдi необхщно на законодавчому рiвнi закрiпити презумпцiю дозволеност! загального використання люових ресурсiв у всiх люах Укра'ни. Разом з тим права власника щодо обмеження права загального використання люових ресурав пiдлягають контролю. Зараз право власносп на люи е похiдним вiд права власносп на земельну дiлянку, що прямо передбачено в ст. 13 Люового кодексу Укра'ни: «Право приватно'' власносп на люи громадян та юридичних оаб Укра'ни виникае з моменту одержання ними докумешив, що посвiдчують право власносп на земельну дшянку, та 1х державно'1 реестрацй.
Люи, отримаш у спадщину iноземними громадянами, особами без громадянства та шоземними юридичними особами, пiдлягають вiдчуженню протягом одного року.
Документом, що посвщчуе право приватно! власностi на люи, е державний акт на право власносп на землю, виданий на вщповщну земельну дшянку» [2].
Ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу Украши встановлено: «Право власносп на земельну дшянку поширюеться в й межах на поверхневий (грунтовий) шар, а також на водш об'екти, люи i багаторiчнi насадження, як на нiй знаходяться, якщо шше не встановлено законом та не порушуе прав iнших оаб» [4]. Тобто, якщо оперувати нормативним визначенням поняття люу, вiдповiдно до якого лю - тип природних комплекав, у якому поеднуються переважно деревна та чагарникова рослиншсть з вщповщними грунтами, трав'яною рослиннiстю, тваринним св^ом, мiкроорганiзмами та iншими природними компонентами, що взаемопов'язаш у своему розвитку, впливають один на одного i на навколишне природне середовище, то Земельний кодекс, виходячи за меж предмета свого правового регулювання, поширив право власностi на всi складовi лiсу, що аж нiяк не вщповщае законодавству та не сприяе захисту прав громадян на здшснення загального використання.
Бiльш виваженою в цьому плаш виглядае норма Закону Украши «Про фермерське господарство» (ч. 1 ст. 17): «На землях фермерських господарств особи мають право вшьного проходу, про'1'зду всiма видами транспорту по дорогах, пересування на човнах, купання у водоймах на належних фермерським господарствам на правi власносп або правi оренди земельних дшянках, розмщення наметiв i проживання в них, розведення багаття та iншi дп, що дозволяються за згодою !х власникiв, крiм випадюв встановлення за рiшенням суду земельних серв^тсв, за умови збереження природних компонент в екологiчно чистому виглядЬ» [5].
Таким чином, було б доцшьним не тiльки встановити презумпщю дозволенностi загального використання лiсових ресурав, а й запровадити обов'язкове погодження приватними власниками лiсiв обмежень права загального використання люових ресурсiв, виходячи з можливостей реалiзацii громадянами сво!х прав, доступностi лiсових ресурсiв тощо.
Зазначене свщчить про необхiднiсть створення системи гарантш прав громадян на загальне використання люових ресурсiв. Не вдаючись до наукових дискусш, приймемо за основу, що тд гарантiями розумiеться система узгоджених факторiв, якi забезпечують фактичну реалiзацiю й всебiчну охорону прав i свобод людини [6]. М. К. Черкашина запропонувала таку класифшащю гарантiй у сферi екологп за метою використання: 1) видшяють превентивнi; 2) припиняючи; 3) вщновлюючи; 4) штрафнi правовi гаранта. Превентивш гаранта являють собою засоби, спрямоваш на попередження правопорушення; припиняючi - на усунення виявлених порушень; вiдновлюючi - на усунення чи вщшкодування негативних наслiдкiв правопорушення. Щодо штрафних гарантiй, то вони визначаються як таю, що спрямоваш на реалiзацiю юридично! вiдповiдальностi [7, с. 83 -84].
Отже, пристаючи на цю позищю, можна зробити висновок, що наразi потребують розвитку саме превентивш гарантп у сферi здшснення громадянами загального використання люових ресурав. До таких гарантiй можна вщнести закрiплення чiткого перелiку випадкiв обмеження такого права, а також умов такого обмеження. Так, наприклад, стосовно загального використання люових ресурав пропонуеться встановити можливосп обмеження люокористування лише у виняткових випадках. До першо! групи вiдносяться обмеження, що стосуються територш i об'ектiв природно-заповiдного фонду та деяких iнших категорiй природних територш, що особливо охороняються. Вщповщш обмеження передбачеш Законом Укра'1'ни «Про природно-заповщний фонд Укра'1'ни» i передуам стосуються територiй природних заповiдникiв, заповщних зон бiосферних заповiдникiв, заказникiв, боташчних садiв, дендрологiчних, зоологiчних паркiв i паркiв — пам'яток садово-паркового мистецтва. Спещальш обмеження загального лiсокористування на конкретних територiях i об'ектах природно-заповщного фонду можуть встановлюватися
також положеннями про щ територп чи об'екти. Так, наприклад, на територп природних заповiдникiв, у заповiднiй зош бiосферних заповiдникiв та нацiональних природних парюв забороняються усi види люокористування.
До друго'1 групи можна вщнести обмеження, пов'язанi iз забезпеченням прав власниюв на здiйснення господарсько! дiяльностi у частинi, яка суперечить 1й. Так, наприклад, якщо власник здiйснюe дiяльнiсть з вирощування грибiв та ягщ, то обмеження права загального використання цих ресурсiв буде цшком логiчним, вiдсутнi пiдстави обмеження таких прав якщо лiсовi дiлянки використовуються, наприклад, для здiйснення зеленого туризму. Зазначеш обмеження повиннi застосовуватись лише за погодженням з органами люового господарства i з обов'язковим доведенням до мюцевих жителiв.
Також потребують подальшого розвитку гарантп прав на загальне використання люових ресурсiв у процес оренди лiсових ресурсiв. Ц вiдносини наразi Лiсовим кодексом фактично не врегульоваш. Однак виходячи iз принципу для власникiв природних об'екпв «дозволено все, що не заборонено законом», таю договори можуть укладатись. Тому доцшьно доповнити Люовий кодекс нормами щодо особливостей обмеження загального природокористування у такш редакцп: «Люи надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального використання люових ресурав, ^м випадюв, визначених законом.
Орендарi лiсiв зобов'язанi передбачити мюця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне використання люових ресурав.
При визначеннi таких мюць перевага надаеться традицiйно розташованим мюцям масового вiдпочинку.
У межах населених пунктiв забороняеться обмеження будь-яких видiв загального використання лiсових ресурсiв, ^м випадкiв, визначених законом.
Заборона загального використання люових ресурав у люах, наданих у користування на умовах оренди, та 1х нецiльове використання е пщставою для розiрвання договору оренди».
Пщсумовуючи викладене, можна констатувати, що наразi в лiсовому законодавствi фактично не встановлеш гарантп прав громадян на здшснення права на загальне використання люових ресурав. Тому увага законодавця мае бути звернута насамперед на питання невщворотносп покарання за самовшьш обмеження або заборону права загального використання люових ресурав, а також встановлення законодавчих гарантш прав громадян у цш сферь
Список лггератури: 1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон Украши № 1264-ХП вiд 25.06.1991 р. // ВВР Украши. - 1991. - № 41 (08.10.91). - Ст. 546. 2. Люовий кодекс Украши № 3852-ХП вщ 21.01.1994 р. // ВВР Укршни. - 1994. - 17 (26.04.94). - Ст. 99. 3. Шершун С. М. Еколого-правове регулювання люокористування в Укрш'ш: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / С. М. Шершун; 1нститут держави i права iм. В. М. Корецького. - К., 2005. - 202 с. 4. Земельний кодекс Украши № 2768-Ш вщ 25.10.2001 р. // Офщ. вюник Укра1ни. - 2001. - № 46 (30.11.2001). - Ст. 2038. 5. Про фермерське господарство: Закон Украши № 973-ГУ вщ 19.06.2003 р. // ВВР Украши. - 2003. - № 45 (07.11.2003) . - Ст. 363. 6. Теорiя держави i права. Академiчний курс: пщручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Ошщенко. - К.: Юршком 1нтер, 2006. - 688 с. 7. Черкашина М. Поняття та класифшащя юридичних гарантiй еколопчних прав громадян / М. Черкашина // Пщприемництво, господарство i право. - 2004. - № 11. - С. 82-84.
ПРАВОВЫЕ ПРОБЛЕМЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ПРАВ ГРАЖДАН НА ОБЩЕЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ПРИРОДНЫХ РЕСУРСОВ Федчишин Г. С.
В статье рассмотрены основные проблемы реализации прав граждан на общее использование лесных ресурсов. Проанализирована динамика лесного законодательства в
части правового регулирования общего использования природных ресурсов, а также полномочия органов государственной власти в этой сфере. Разработаны предложения по обеспечению гарантий прав граждан на общее лесопользование в случае передачи лесов в аренду. Предложены изменения в лесное законодательство в части защиты права на общее использование лесных ресурсов.
Ключевые слова: общее природопользование; лесопользование; общее использование лесных ресурсов; экологические права граждан; права природопользователей.
LEGAL ISSUES OF ENSURING CITIZENS RIGHTS TO COMMON USE OF FOREST
RESOURCES Fedchishin G. S.
The article deals with major issues of exercising of civil rights to common use of forest resources. It was analyzed the dynamics of forest law as regards legal regulation of common use of forest resources as well as powers of the state authorities in defined area. It was developed recommendations on ensuring civil rights to common use of forest in the event of forest lease. It was proposed amendments to forest law of Ukraine as related to ensuring right to common use of forest resources.
Key words: common natural use; forest use; common use of forest resources; environmental rights; rights of natural resource users.
Надтшла доредакцИ 20.06.2014р.
