CC BY
30
Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА
Бурова Ольга Ky3bMiBHa,
доктор флософських наук, професор, На^ональний юридичний унверситет iMeHi Ярослава Мудрого, Укра/'на, м. Харюв e-mail: [email protected] ORCID 0000-0001-9270-9487
doi: 10.21564/2414-990x.140.125992 УДК 340.12:17.037(091)
ПРАВОВИЙ Н1Г1Л1ЗМ. ПОШУК ЗАСАД У В1ТЧИЗНЯН1Й 1СТОР11
Статтю присвячено з'ясуванню джерел правового нггтзму у втчизнянш гсторгг, що були пов'язат з особливостями кторичного минулого (перша третина XX ст.). Вони змтили соцаль-ний стан людини i гг ставлення до права.
Явища украгнського сьогодення здебгльшого наслгдують минуле i ним пояснюються. Зроблено спробу зрозумти шляхи змти status quo.
Ключовi слова: право; правовий шгШзм; сощальна яюсть людини; iндустрiальний ново-бранець; праворозумшня; юридична безкарнiсть; правосвiдомiсть; правова держава.
Бурова О. К., доктор философских наук, профессор, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0001-9270-9487
Правовой нигилизм. Поиск оснований в отечественной истории
Статья посвящена выявлению истоков правового нигилизма в отечественной истории, связанных с особенностями исторического прошлого (первая треть XX в.). Они изменили социальное состояние человека и его отношение к праву.
Показано, что события украинского настоящего во многом наследуют прошлое и им объясняются. Делается попытка осмыслить пути изменения status quo.
Ключевые слова: право; правовой нигилизм; социальное качество человека; индустриальный новобранец; правопонимание; юридическая безнаказанность; правосознание; правовое государство.
НГколи не слад вичерпувати предмет до тако! мГри, що вже шчого не залишаеться на долю читача. Справа не в тому, щоб змусити його читати, а в тому, щоб примусити його думати. Ш. де Монтеск'е
Вступ. Спроба зрозумГти щось негативне може розглядатися як спосГб його подолання. Констатащя правового шгШзму посГла загальне мГсце у характеристик status quo сусшльно! свiдомостi. I це стосуеться всГх без винятку соцiальних акторiв.
1снуе багато векторiв пошуку причин цього явища. НайбГльш глибинним, а отже, багато в чому домшуючим, е дослщження соцiально! якостi людини, шлях установлення ще! якостi, який призвiв, незважаючи на декларованi зусилля з побудови та функщонування правово! держави, до вельми сумних наслвдюв. Кожний, хто тверезо розмiрковуе в даному напрямГ, може навести чимало прикладiв. Поди, якi сколихнули незалежну Укра!ну, оголюють тi люд-сью i правовi прогалини, якi, безумовно, е наслщком минулого. Без неупередже-них, навiть, можливо, жорстких розвщок витокiв сьогоднiшнього соцiального стану людини та !! ставлення до права складно сподiватися на змiну ситуацп хоча б у «середнш» перспектива
Саме створений iсторичним минулим сощальний портрет сучасника набув такого рiвня морально-правово! проблемностi, що, незважаючи на достатш фаховi якостi багатьох укра!нщв, держава вимушена запрошувати iноземцiв задля виршення накопичених роками задач з реформування сощальних вщно-син i самого життя в Укра!нi.
Подй' в нашш державi змiнюються з такою швидюстю, що виникае спо-куса вiдкривати у окресленiй темi все новi й новi обрп. Але це не найкращий шлях. Тому обмежимося питанням джерел правового ншлГзму i пов'язаною з ним не менш пекучою проблемою сощально! якостi сучасних укра!нцiв. У цьому сенсi навдивовижу актуальною постае серйозна праця Е. Ю. Солов-йова (E. Iu. Soloviov), що побачила свГт ще у 1990 р., - «Правовий шгГшзм i гумашстичний сенс права» [Див.: 1, с. 162-235]. Саме вона i визначила лшш цього дослiдження.
Мета публжацп. Мо! роздуми спровокованi цiею рiзноплановою працею i зорiентованi на тих, хто щкавиться стрижневою iдеею ролi соцiально! якостi людини у правовш регуляцп суспiльства. Подiляю думку багатьох дослщниыв (А. Бутенко (A. Butenko), Е. Соловйов (E. Soloviov), В. Межуев (V. Mezhuiev) та ш.), що основою сучасного соцiального стану людини та !! ставлення до права е сталшзм. ВГн минув як режим, але щлком пануе в розумових звичках, економiчнiй поведшщ, ставленнГ до керГвництва, до себе, до громадянства, до вщповГдальностГ народу, чесно! працГ, права, особистостГ тощо. Склалися такГ форми буття свГдомостГ, якГ з неймовГрним завзяттям вГдштовхують усГ ращо-нально-критичнГ докази - своерщний «маскульт» у цГй сферГ.
Постае питання: що саме з минулого вплинуло на наше сучасне праворо-зумшня? Тут варто зазначити юлька моменпв. По-перше, у масовш свiдомостi 20-30-х рокiв XX ст. право вважалось вимушеним запозиченням з колишшх експлуататорських соцiальних систем, переобтяженим збитковктю, або, при-наймш, неповноцiннiстю у справi регулювання сощального життя. По-друге, гуманiстичний сенс правово! норми повнiстю заперечувався. Йдеться про неодмшний зв'язок права iз захистом особисткно! незалежностi (майново!, трудово!, громадянсько!, вiросповiдально!, творчо! та iн.). Цей зв'язок вважався несуттевим. I, по-трете, набув поширення сощальний i полмчний патерналiзм. Влада цiлком вiльно могла здшснювати будь-яке «шклування» (вiд авторитарного до примусового) про трудящих i при цьому вважалася «своею», «рщною», безумовно справедливою, батькiвською.
Формування негативного ставлення до права вщбилося i в мовi: словоспо-лучення «сощалктичне право» звучало абсурдно. Право засуджувально^ро-нiчно поеднувалося зi словом «буржуазне» i викликало таке ж ставлення до понять «формальна рiвнiсть», «юридична особа», «парламентаризм». Природне для початку 30-х роюв XX ст. негативне ставлення до норм, яы забезпечують особистiсну незалежнiсть (саме слово «особисткть» протиставлялося «бiльш кращому» слову «маса»), громадянську i дiлову актившсть, перетворилося на пишно розквiтлий правовий шгтзм. Його початком стала декласащя трудя-щого населення Росп, перший акт якоТ - Свiтова вшна 1914-1918 рр. Неминуче в умовах мШтаризацп розкладання iнститутiв зароджуваного громадянського сусшльства перетворило вирваних з нормального господарського життя роб^-никiв i селян у безправну, напiвголодну солдатську масу, якою зневажають, «окопного солдата» (Е. Соловйов). Подальша демобiлiзацiйна анархiя створила соцiальних калiк. Знедоленi i деквалiфiкованi, вони очолювали вуличнi натовпи, що прагнуть до негайно! експропрiацi! («грабуй награбоване!») i зрiвняльного роздшу. Це вiдбувалося i в селах, i в мiстах. М. Горький у «Несвоечасних думках» з болем вигукуе: «Здохла совiсть. Почуття справедливой спрямоване на справу розподшу матерiальних благ, - сенс цього «розподшу» особливо зрозу-мiлий там, де жебрак жебраковi продасть шд виглядом хлiба ялинкове полiно, що запечене в тонкий шар ткта. Нашвголодш жебраки обманюють i грабують один одного - цим наповнений поточний день. I за все це - за весь бруд, кров, шдлкть, вульгаршсть, - вороги робмичого класу, що зача!лися, покладуть з часом провину саме на робггничий клас, на його штелкенщю, безсилу здолати моральне розкладання здичавшо! маси» [Див.: 1, с. 166].
1сторичш шляхи прокреслювалися таким чином (громадянська вшна i роз-руха), що вшськово-терористичний спосiб вирiшення задач, утрата усвщомлення цiнностi людського життя стали нормою сощально! практики, вищою «револю-цiйною законнiстю», «чеснотою». До того ж, треба враховувати «кторичш вiхи» робiтничого класу. У 1918- 1922 рр. його структура рiзко змшюеться. Значна частина промислового пролетарiату загинула на фронтах громадянсько! вшни, шша - покинула мiста, рятуючись ввд голоду в селi, через закриття великих
заводiв багато хто подався в дрiбнi майстерш. Вщповщно, професшна культура фабрично-заводсько! працi та вiдносин зiйшла нашвець. Саме ця обставина породила на мкщ класу-гегемона, з точки зору партшно! «старо! гвардп», якийсь конгломерат «iндустрiальних новобранщв» (I. Клямкiн). Рiзнорiдний соцiальний матерiал (колишнi селяни, колишне куркульство, пiдконвойнi i навiть и дворяни, що приховували свое походження) все ж в основi сво!й спирався на розтерзане, переулаштоване село. Селяни-м^ранти були представ-ленi здебшьшого антикуркульськи i антинепiвськи налаштованими молодими людьми, вельми непримиренними, озлобленими аграрними люмпенами, яы швидко ставали пролетарськими максималктами, що не соромилися читати лiвацькi вiйськово-комунiстичнi нотацп кадровим робггникам, технiкам i шже-нерам. «Iндустрiальнi новобранщ» кiнця 20-х - початку 30-х роюв XX ст. дуже схожi з захiдноевропейськими декласантами Нового часу (див.: Ф. Енгельс. «Селянська вшна в Шмеччиш»). Це вже не селяни, але ще не робггники. Вони стiкаються в мюта з розорених сiл, наймаються на будь-яку найпростшу роботу. А оскшьки першi три п'ятирiчки вимагали таких «нашвробггниыв» низько! квалiфiкацi!, супутнi !й психологiчна й iдеологiчна складовi набули застшного характеру i догматично оформилися в вдеолопю, здатну протистояти !! бiльш розвиненим пролетарським формам. Саме цей загш учорашнiх аграрних люм-пенiв, низькоквалiфiкований i малокультурний, висуваеться на позицп проле-тарського гегемона, що призвело до серйозно! деформацп робiтничого класу. Трудармiйський колективiзм, зрiвняльне розумiння справедливостi, вiдчуття вiдновлювального вселенського перевороту, казармено-комушстичш уявлення -все це скршлювалося тепер полiтичним авторитетом споруджувано! Магнiтки i перетворювалося в розумовий стандарт, котрий нова робмича бшьшють задае старiй, деградуючiй меншост [1, с. 179]. Таким чином, масовою сощальною базою сталiнiзму в кшщ 20-х на початку 30-х роыв виявилася найменш квалЬ фжована, малокультурна, бiдна, принижена економiчно, але найбшьш амбiтна в полiтичному плаш, залежна вiд держави-працедавця частина промислових робггниюв. Праворозумiння новоiндустрiального передпролетарiату базуеться на трьох складових: по- перше, це низька квалiфiкацiя його пращ; по-друге, його ставлення до держави-працедавця; по-трете, зруйноване село, що постачае дешеву робочу силу. Що стосуеться першого i другого, то саме застосування пращ робтика в умовах надлишково! пропозицп перетворюе для нього робото-давця в шстанщю ошкунсько! милостi, Бога-батька. Щодо третього, - держава через систему вербування була спроможна розмютити будь-яку кшьюсть людей, що втжали з сiл, бо були незгодш зi сво!м колгоспним майбутшм. Право на право в таких умовах перетворювалося на зайву полггико-юридичну розыш. «Iндустрiальний новобранець» був розгублений перед мщцю великого промис-лового будiвництва, а тому одразу потрапляв у виробничо-технолопчну залеж-шсть. Соцiокультурно вiн мiг без жодних зусиль стати жертвою полггичних навшвань, був легкою здобиччю сталiнського задуму терористичного i тотального примусу до вдеалу. Новобранцi iндустрiалiзацГí перетворилися в основу
партшного i державного апарату, органи державно! безпеки. Буде на'1'вним припускати, що значне шдвищення квалiфiкованостi i, ввдповщно, зменшення неквалiфiкованоï i надмiрноï працi змете з кторично1 арени i сам сталiнiзм, i таку його ктотну компоненту, як правовий шгШзм. Спiвчуття до носiя остан-нього, викликаного найтяжчими умовами пращ та життя, важливкть сощально1 тактовностi в справi критики передпролетарського правового шгШзму при-зводить до очищення завуальовано1 iстини, тобто до вщновлення адекватних уявлень про право, пошвечених у сталiнськi часи. «Найпростша iстина права та правосвiдомостi, - пише Е. Соловйов, - являе собою, по сутi, безпосередню антитезу по вщношенню до основно!" ще'1 полiтичного патерналiзму» [1, с. 207]. Ця юрисдикщя недовiри до можливостей людини вельми рельефно окреслена в церковному (каношчному) правi Середньовiччя. I насамперед - у дiяльностi ш^зицп. «Iнквiзицiя, - продовжуе Е. Соловйов, - шститут репресивно-тера-певтичний, винахщ оскаженiлоï любовi i оскаженiлого сшвчуття, якi пiдводять кожну людину шд мiру жалю, доречного лише стосовно душевнохворих» [1, с. 208]. Що ж до полггичного патерналiзму, то вш не рятуе, а захищае людину вiд не'1 само'1, пропонуючи як засiб повну гетерономiю («чужезакоше»). Переконана у нездатностi людини жити за власними, самозаконними правилами, незаперечш «пропозицп», що пiдкрiплюються батогом i пряником, принижують людську пдшсть.
Для визначення загального змiсту правово!" норми необхiдно чiтко усвЬ домити, чим право вiдрiзняеться вiд безправ'я. Правовi норми по сутi свош е антиавторитарними: встановлюючи заборону на найбiльш небезпечнi форми зла, право водночас (дуже важливо шдкреслити) охороняе добру волю у виборi добра (примусове вдосконалення та ощасливлення натикаються на нормативнi перепони). А це було б неможливим без визнання морально!" автономп iндивiда. I мова тут йде не про антиномiчнi суперечност у встановленнi само1 людсько1 волi. Моральна автономiя в правi проголошуе, що людина як ктота суспiльна завжди перебувае пiд законом (моральною вимогою) i щлком здатна усввдом-лювати його значимiсть i щншсть без втручання держави. Якщо ж цього не вiдбуваеться i шститути громадянського суспiльства (сiм'я, школа, добровшьш органiзацiï, релiгiйнi громади) не здатш подбати про моральнiсть, тодi держава змушена виконувати чужу функщю, вживати надзвичайних заходiв, якi, однак, не мають шдноситись до закону. Таким чином формуеться статус нешдошчносп громадянина, закршленню якого служить бшьшкть записаних у конституцiях особистих прав i свобод. Тотальний терор, справжне табiрне рабство, процесу-ально беззаконна дiяльнiсть судово-каральних органiв, масова фабрикащя зло-чинiв, тобто те, що характерно для фази «злочинно1 державностЬ» (К. Ясперс) в Росй' 30-х роюв XX ст., не могли не зачепити усi верстви сусшльства i згубно вплинути на сусшльне життя. Яшсть людини невблаганно знижуеться. Те, що iменувалося розвиненою особистктю, тобто здатнiсть до самостiйних суджень, шщатившсть, смiливiсть, рiшучiсть, критичнiсть, виявляеться небезпечним для режиму. Рятуючись ввд можливих репресш, люди ставали замкнутими,
скритними, таемно ввдстоювали сво! особливi штереси. Складався вторично новий, зовсiм не успадкований ввд минулого рiзновид неприкритого его!зму. У соцiалiстичнiй кра!нi з'явилися особисткш якостi, вельми далекi ввд гро-мадянських чеснот. Вiдвертiсть, прямота, мужшсть не витримували зiткнень з вiрнопiдданством, покорою, що уживалися з заздрютю, корисливiстю i шд-ступшстю. Людський шлак, який почав вироблятися ще за часiв сталiнiзму, шд час розгортання державно!, юридично! злочинност несе на собi печатку зацькованоси, громадянсько! втоми, недовiрливого вiдчуження ввд сусшль-ства. Спосiб переживання сощального часу, соцiальних очiкувань «передпро-летарiату» Грунтувався на реальностi безперервно! будiвельно! гонки, варiантi бiвуачного життя, трудармп, казармене буття яко! формуе вщчуття умовностi сьогодення. «Це був час загально!, тотально! тимчасовостi, яка ввдчувае себе посланцем вiчностi, - пише I. Клямкш. - Все - як на вшш... Все тимчасово. Всi тимчасовi. Нiхто не живе, але майже всi вiрять, що життя попереду. I тому всiм здаеться, що живуть». I двома сторшками ранiше: «Не було особистого побуту, його замшювали казеннi койки в бараках, гуртожитках, вагончиках; не було ш речей, ш знань, ш розвинутих iндивiдуальних потреб; не було ш минулого, яке вони зневажали, ш сьогодення, яке вщчували чимось тимчасовим, похiдним, пiдготовчим до чогось, що i е найголовнiше. Вони могли жити тiльки майбутшм, яке виражалося словом «соцiалiзм», i тому квапили, пiдстьобували сво!х лiдерiв: швидше, далi, вперед! I недоброзичливо поглядали на тих, у кого було щось свое, хто чимось дорожив, достатком або власною думкою, хто видшявся з ряду, хто пробував жити i працювати для себе, а не тшьки для «загального щастя» i «визволення людства». Вони називали це мiщанством, несвщомютю, але готовi були до того, щоб несввдомих занести у список воропв» [2; с. 228, 230].
Подiбне переживання часу особливим чином ввдбилося в сферi праворо-зумшня. Право, правова норма вкорiненi в сьогоденш. I навпаки - щнносп, iдеали, сенсожиттевi орiентири, тобто все те, що належить до сфери морали спрямовуеться до вищих поверхiв; заборони ж «стоять» на землi i оберiгають те, на що вже зорiентована людина як на реальну, прижиттеву можливють. Якщо ж немае чого страхувати вщ потенцшних майбутнiх втрат чи колiзiй, право не зна-ходить предмета i тiльки дратуе людей. Той, у кого шчого немае, буде ображе-ний i принижений поняттям «право власностЬ». Стае очевидним, що «тотальна тимчасовкть» мае наслiдком тотальне ж внутршне вiдчуження вiд права як шституту регулювання суспiльних вiдносин. Затвердження принципово нових варiантiв останнiх змушувало «тершти» право як «пережиткове» нормативне явище, що придатне лише для перехвдного перюду вiд капiталiзму до сощ-алiзму. У «свiтлому майбутньому» вiд арха!ки цього утворення не повинно залишитися й слвду. Сталшська юриспруденцiя по-своему тлумачила вiдому тезу В. I. Лешна про те, що право е шщо без апарату, здатного примушувати до дотримання норм права. Наявшсть примусу, що походить вщ держави, зовсiм не е умовою юнування права. Дiалектика останнього полягае в тому, що воно, з одного боку, е декларативним без державного втручання, а з шшого, - лiмiтуе
це втручання, захищаючи конституцшш свободи. «Поставити поза законом», тобто залишити, за словами Гегеля, злочинця без права покарання, значить вщ-мовитися вщ охорони людсько1 особистость Саме тут стае очевидною захисна суть будь-якого закону.
1сторичний рух у сферi правосвiдомостi, розпочатий шсля XX з'1'зду КПРС (1956 р.), що намггив повернення до принципу верховенства закону, змшився пiзнiше новими небезпечними тенденщями, пов'язаними з одним з основних постулаив правового шгШзму. Маемо на увазi мiцнiючу в суспiльствi надiю на наближення комушзму, яка вiдбилася в багатьох програмних документах тих роюв. Звiдси виникала тенденщя до замiни судового покарання мораль-но-виховними санкцiями партiйних i громадських оргашзацш, тобто, по суи, пiсляреволюцiйна iдея «вiдмирання права» знаходила свое втшення. Оскiльки передавання «на поруки колективу», «критерiй суспiльноï небезпеки», «малозначнiсть справи» - все це виходило з суб'ективного розсуду слщчих, то й самi слiдчi органи перетворювалися в нешдзаконну iнстанцiю, а тому вщчували наявнiсть неприкритого тиску ззовш. «Толерантне право» розквiтло пишним цвiтом. Найбiльш витонченi злочинцi безсоромно користувалися передачею громадськост функцш правопорядку i спокiйно перебували в просторi юридично1 безкарностi. Поширилася практика (особливо в брежневсьы часи) необгрунтованих вiдмов у порушеннi кримiнальних справ i прямого прихову-вання злочишв. Судово-правова реформа, на необхiдностi яко1 наполягала XIX Всесоюзна партконференцiя, ставила сво'1'м завданням удосконалення кодексiв радянських закошв (анулювання розумiння права лише як засобу попередження злочинносп, розробка норм, що перешкоджають перетворенню судiв у додаток слщчих органiв з обвинувальною орiентацiею, а також змшування моральних i юридичних критерпв злочину, порушення презумпцп невинуватостi тощо). Перебудова правоохоронних шститупв пов'язувалася з надiями на змiну способу мислення, а саме - на розвиток правосвщомость
За Е. Соловйовим, правосвщомкть - це не тшьки вщображення в шдивЬ дуальнiй свiдомостi сенсу i характеру вже дшчих у суспiльствi законiв. У пра-восввдомосп активний темперамент, i найадекватнiше вона виявляе себе саме тод^ коли критикуе i корегуе чинш закони в ду^ вдеально1 справедливостi. Правосвщомкть - це орiентацiя на щеал правово'1' держави, яка мае етично без-умовний характер i вже в даний момент визначае практичну поведшку людини як громадянина [1, с. 233-234].
Сьогодшшнш стан сусшльства, при всiх радикальних змшах в економiчнiй i полiтичнiй сферах, несе в собi безлiч рудиментiв не такого вже й далекого минулого. Його пережитком, хоча щлком закономiрним для сформовано!" в радянський час ментальност^ стало негативне або, в кращому разi, байдуже ставлення до права. Та й останне, на жаль, повне недолМв, прикрих «вщсебе-ньок», характеризуеться фрагментарнiстю, вiдсутнiстю прагнення до гармошза-цй' його рiзних напрямкiв [Див.: 3, с. 88-94]. Сьогодшшня якiсть людини, яка сповщуе правовий нiгiлiзм, мае пiдГрунтя, по-перше, в найсильшшому соцiаль-
ному розшаруванш. Люди, що потрапили в жорна перманентного виживання, не можуть бути зор1ентоваш на збереження status quo (захистом якого й покликане займатися право). 1нша ж, значно менша частина сусшльства, яка перебувае у ситуацп первюного накопичення, намагаеться навпаки зберегти власне становище будь-якими засобами, як1 найчастше ^норують правов1 пропозицп. По-друге, ми ще далею вщ прояву можновладцями вищо! мудрост^ яка поля-гае у тому, щоб подолати в соб1 неприборне бажання правити, цю «найбшьшу згубну хворобу сучасних держав» (В. Гумбольдт). Право якраз Грунтуеться на законодавчому самообмеженш держави заради вившьнення розумних людських потенцш. I нарешт1, важливо вказати на складшсть змши ситуацп в найближ-чш перспектив!: рух до правово! держави - довгий шлях. Однак i в перехщних умовах е спроби, яю можуть започаткувати процес, що звшьняе вiд соцiального тягаря правового шгтзму. Це людськi зусилля, пов'язанi зi слiдуванням таким принципам (або хоча б декларащям), якi вiдповiдають поняттям суворого права i правово! держави, i вiдмовляються пiдкорятися тим, що несуть на собi непри-ховану печатку неправового (патерналютського i авторитарно-бюрократичного) ведення державних справ [1, с. 234].
Висновок. Таким чином, дiалектичний процес свщомих i буттевих шдвалин, якi необхiдно критично осмислювати та змшювати задля вдосконалення, може служити основою боротьби з правовим шгтзмом i полiпшенням сощально! якостi людини.
Список лiтератури:
1. Соловьёв Э. Ю. Правовой нигилизм и гуманистический смысл права. Квинтэссенция: Философский альманах. Москва, 1990.
2. Клямкин И. Почему трудно говорить правду? Новый мир. 1989. № 2.
3. Бурова О. К. Право та естетика. Досввд теоретичного зближення. Право та iнноваца. 2014. № 1-2 (5-6).
References:
4. Solov'jov, Je.Ju. (1990). Pravovoj nigilizm i gumanisticheskij smysl prava. Kvintjessencija: Filosofskij al'manah. Moscow [in Russian].
5. Kljamkin, I. (1989). Pochemu trudno govorit' pravdu? Novyj mir, 2 [in Russian].
6. Burova, O.K. (2014). Pravo ta estetyka. Dosvid teoretychnoho zblyzhennia. Pravo ta innovatsii, 1-2 (5-6) [in Ukrainian].
Burova O. K., Doctor of Philosophy, Professor of the Department of Cultural Studies, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
email: [email protected] ; ORCID 0000-0001-9270-9487
Legal nihilism. Search for the grounds in national history
The article is devoted to the clarification of the sources of legal nihilism in the national history, which were related to the peculiarities of the historical past (first third of the twentieth century). They changed the social status of a person and his/her attitude to law. It is proved that the basis of modern social status of a person and his/her attitude to law is Stalinism. It passed as a regime, but it is quite reigning in mental habits, economic behavior, attitude toward leadership, to itself, to citizenship, responsibility, people, honest work, law, personality, etc. Such forms of consciousness being have been established which
with an incredible ardour repel all rational-critical evidence - a kind of "mascult" in this area. The formation of negative attitude to law was connected, firstly, with the fact that in the mass consciousness of20-30 years of the XX century law was considered as being borrowed from the former exploiting social systems; and secondly, the humanistic meaning of the legal norm was totally denied; thirdly, social and political paternalism became widespread. The belief in inability of a person to live according to his/her own, self-ruled norms, indisputable "proposals", backed by a whip and a honey-cake, humiliate human dignity.
Total terrorization, real camp slavery, procedurally unlawful activity of judicial and forensic organs, mass fabrication of imaginary crimes, that is the characteristic of the phase of "criminal statehood" (K. Yaspers) in Russia in the 30's of the XX century, could not but touched all layers of the society and had a destructive effect on social life. Human quality inexorably decreases.
The article shows that today's state of the society, with all the radical changes in the economic and political spheres, carries in itself a lot of rudiments from not so much distant past. The move to the rule of law is long and complicated. However, human efforts, connected with the critical understanding of the dialectical process of conscious and existential foundations, which need to be changed in the direction of perfection, is the basis for the struggle with legal nihilism and the improvement of the social quality of a person.
Keywords: law; legal nihilism; social quality of a person; industrial recruit; legal thinking; legal impunity; legal consciousness; law-governed state.
Hadiüwna do pedKomzii 15.02.2018 p.
