CC BY
49
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 1 (9) / 2016 УДК 340.143
ПРАВОВА ДОКТРИНА, НАУКОВА СП1ЛЬНОТА ТА ВЛАДА: ОКРЕМ1 ПИТАННЯ СП1ВВ1ДНОШЕННЯ ТА ВЗАСМОДП
I. В. СЕМЕН1Х1Н,
канд. юрид. наук, асистент кафедри теорп держави i права, Нащональний юридичний утверситет iменi Ярослава Мудрого, Украта, м. Хартв e-mail: igsemenihin2009@yandex.ru ORCID 0000-0001-9692-9276
Досл1джено ствв1дношення та взаемодт державног влади й науковог стльноти. Форми, стутнь та iнтенсивтсть впливу тдготовлених правниками наукових висновк1в та пропозицт на державно-правову практику, а також гх зм^тове наповнення так чи такше залежать вiд державног влади, зокрема вiд наявного державно-полтичного режиму. Аналiз зарубiжного й втчизняного досвiду свiдчить, що лише продуктивний дiалог мiж владою та правознавцями, наявтсть вшьного ринку iдей, свобода науковог творчостi, незалежтсть академiчног стльноти, як мають визнаватись i захищатись державою, е умовами вироблення ефективних i корисних сустльству наукових положень.
Ключов1 слова: правова доктрина; юридична наука; наукова спшьнота; державна влада; юридична практика.
Постановка проблеми та актуальшсть теми. Правова доктрина е
невщ'емною складовою будь-яко! розвинено! правово! системи, де сформовано
клас професшних юрист1в, створено комплекс спещальних правових текст1в,
юнують вщдиференцшоваш вщ шших сфер суспшьно! д1яльност1 професшш
юридичш практики. Разом i3 тим стутнь, форми, ¡нтенсывнгстъ впливу
правово! доктрини на процеси державо- i правотворення, розвиток суспшьства
в цшому залежать вщ стану розвитку правово! системи, наявних правових
традицiй, характеру системи джерел права. Не менш важливими, а можливо й
виршальними в цьому сенсi е наявнють сталих унiверситетських традицiй,
потужно!, автономно!, незалежно! академiчно! спiльноти, а також яюсний стан
розвитку само! юридично! науки, адже правова доктрина тюно пов'язана з нею.
Доктрина е своерщним пiдсумком наукового пiзнання державно-правово! © Семенхн I. В., 2016 1
дшсносл в конкретний юторичний перюд. Вагомий внесок у формування правово! доктрини здшснюють не тшьки науковцi, а також юристи-практики. Чимало з них мають необхiднi науковi звання, займаються науково-дослiдною, викладацькою дiяльнiстю, беруть участь у науково-практичних конференщях, «круглих столах», ix працi публжуються в юридичних журналах. У цих випадках спостер^аеться плiдний i продуктивний взаемозв'язок науки i практики, як це мае мюце, наприклад, у крашах англо-американсько! правово! шм'1, де переважна бiльшiсть учених мають досвщ практично! юридично! дiяльностi.
Правова доктрина створюеться, вiдтворюеться, розвиваеться завдяки
штелектуально-творчим зусиллям професiйноi спiльноти юристiв (насамперед
учених-юриспв), яка завжди iснуе в конкретних економiчниx, юридичних,
культурних, полггичних умовах, що так чи шакше впливають на характер i
змют ii дiяльностi, а також на затребувашсть i реалiзацiю результатiв наукових
дослiджень в юридичнiй практицi. У зв'язку з цим важливого значення набувае
взаемодiя, зокрема наявнiсть продуктивного дiалогу мiж владою та науковцями,
так само як i принципова позищя останнix у вiдстоюваннi власних щей та
переконань. У науковщв немае влади, на чому слушно наголошуе
С. П. Поляков. Реаизувати iдеl та науковi висновки в державно-правовш
практицi можна лише через владу. Звюно, можна займатися наукою «заради
само! науки». «Можна також поважати жiнок, якi не виходять замiж за
першого-лiпшого чоловiка. Але водночас у старих дiв немае дггей», - влучно
резюмуе автор [11, с. 415]. Моральним обов'язком справжнього ученого е
боротьба за тдвищення науковосп юридично! практики, недопущення
прийняття недолугих законiв. Така боротьба не завжди е рiвною (iнодi нагадуе
протистояння мiж Давидом i Голiафом), адже останне слово все ж належить
владi. Разом iз тим кожний успix у такш дiяльностi позитивно вливае на
тенденщю правового розвитку - iсторil вiдомi перемоги таких «учених-
давидiв». Недосяжшсть безсмертя не спиняе розвиток медицини i боротьбу © Семенхн I. В., 2016 2
лiкарiв за кожне життя. На думку С. П. Полякова, i з цим слщ погодитись, на основi таких принцитв мае розвиватись i юридична наука [11, с. 416]. Ц та дотичш до них питання, що залишаються малодослiдженими у вiтчизнянiй юриспруденции набувають актуальност для укра!нсько! правово! системи, масштабне реформування яко! мае здшснюватись на наукових засадах. Це, у свою чергу, зумовлюе необхщнють перегляду чи переосмислення ролi та значення науково! юридично! спiльноти в сучаснш украшськш державi та суспiльствi.
Метою статт е аналiз зарубiжного та вiтчизняного (радянського) досвiду взаемодй' науково! спiльноти та влади, встановлення особливостей (штенсившсть, форми) впливу останньо! на формування правово! доктрини.
Виклад основного матерiалу. Твердження про те, що доктрина е насамперед категорiею науково! творчостi та включае авторитетнi розробки, як сприяють розвитку державних i правових iнститутiв, пiдтримуеться бiльшiстю авторiв. Проте не всi з них, анаизуючи вiтчизняну правову систему та окремi !! складовi, переконанi, що слушш висновки й пропозицп науковщв завжди i повною мiрою реаизуються на практицi, втiлюються в текстах законодавчих аклв, стають складовою державно! правово! полiтики. Як видаеться, це пов'язано не лише з полггичною кон'юнктурою, що характеризуеться постшною мшливютю. Проблема е значно глибшою й складшшою i лежить у площиш правово! й полiтично! культури, традицш державного управлiння, що формувалися протягом багатьох столпъ, хоча саме радянський перiод у цьому сенсi мав найвщчутн^ наслiдки.
Компаративiсти, характеризуючи континентальне право, вiдзначають
концептуальнiсть, логiчнiсть, доктриналъмстъ романо-германсько! правово!
сiм'!. Р. Леже у зв'язку з цим зазначае: «Якщо не домшуючий, то принаймш
вельми суттевий вплив на правове життя Шмеччини та Франц^' справляе
доктрина, вона забезпечуе синтез права, його критику, виявлення правових
прогалин, сприяе розробщ законодавства. У цих кра!нах постiйно посилаються © Семенхн I. В., 2016 3
на теоретиюв права тд час судових дебалв, !х пращ нерщко цитуються у судових ршеннях» [7, с. 78-79]. Саме доктрина створюе словник i правовi поняття, якi використовуються законодавцем, вона ж впливае на його свщомють i волю. Не менш важливою е роль доктрини, що полягае у виробленш методiв, за допомогою яких вщкривають право i тлумачать закони. На думку Р. Давида, часто законодавець лише виражае mi тенденцИ, що склалися в доктрин (курсив наш. - I. С.) та сприймае подготовлен нею пропозицп [4, с. 121]. На наш погляд, це е найважлившим проявом позитивного впливу правово! доктрини на юридичну практику. Це рiзко контрастуе з радянським досвщом законопроектно! дiяльностi, коли правники, або навпъ цш науково-дослщш установи, займалися переведенням волi правлячо! партп юридичною мовою, а визнання i державну пiдтримку отримували насамперед и автори й науковi колективи, яким це вдавалося найкраще. У захщних правопорядках державно-правовою практикою сприймаються результати наукових дослщжень, що пов'язаш з глибоким, всебiчним та об'ективним тзнанням сутностi державно-правових явищ i процесiв, з'ясуванням закономiрностей !х виникнення та розвитку. В основi таких дослщжень - методологiчний плюралiзм, справжня наукова дискусiя, вiльний обмiн думками, що е необхщною умовою вироблення ефективних та корисних суспшьству наукових висновюв й пропозицiй. Саме це е тдставою загального визнання наукових положень, набуття ними статусу доктринальних та !х подальшого втiлення у практищ. За радянських часiв виршального значення в цьому сенсi набувала вiдповiднiсть позицп автора офiцiйнiй щеологп. Важливою також була наявнiсть посилань у наукових публшащях на акти партшних органiв, працi класикiв марксизму-лешшзму, бралась до уваги також кшьюсть i доречнiсть таких посилань. Причому зi змiною партiйниx вождiв змшювалась i позицiя науковцiв, якi уникали цитування праць i висловлювань тих дiячiв, котрi були вiдправленi до «музею юторп». Яскравий
тому приклад - часи хрущовсько! вiдлиги та засудження культу особи Сталша. © СеменЫн I. В., 2016 4
Р. Давид наголошуе на тому, що перед науково-педагопчними кадрами не ставилось завдання критикувати право. Як i судд^ вони мали сприяти устшнш реалiзацii державно! полггики, пояснюючи розумний i справедливий характер радянського права [4, с. 173]. Додамо, що при цьому широко використовувався метод контрастного порiвняння, а головним об'ектом критики були буржуазш правовi доктрини та правова пол^ика кашталютичних краш. Такий пiдхiд е згубним, адже шлях нащонально! iзоляцii заводить у глухий кут. Об'ективне вивчення зарубiжного правового досвiду дозволяе критично ощнювати власну нацiональну правову систему, бачити ii досягнення i недолiки, прогнозувати шлях ii майбутнього розвитку та вщкривае можливостi для устшного мiжнародно-правового дiалогу i ствробггництва. Погоджуемось з В. Я. Тащем у тому, що нарештi необхщно змiнити ставлення до науковоi спадщини, рiзних наукових шкiл i течш, вiдмовитися вiд подiлу на «правильш» й «неправильш». Бiльш прогресивним е сучасний процес науковоi критики та ощнки рiзних шкiл i напрямiв правознавства на засадах плюралютичного пiдходу. Саме на такому методолопчному фундаментi слiд досягати штеграцп юридичних знань [13, с. 6].
Виникае питання: чи необхщно у зв'язку реаизащею масштабних
державно-правових реформ, що проводяться в УкраА'ш, вiдмовитись вщ усiх без
винятку iдей, положень радянсь^' правовоi доктрини, покладеноi в ii основу
концепцп юридичного позитивiзму як такоi, що не вщповщае тим iдеалам та
цiнностям, як е основоположними орiентирами в розбудовi демократичноi,
правовоi, соцiальноi держави? Чи достатньо лише частково реформувати,
оновити нащональну правову доктрину? Даючи вщповщь на це непросте, але
принципове питання, слщ виходити з того, що правова доктрина мютить
очевидш загальновизнанi iстини, соцiальнi орiентири, цшносл, що е
результатом багатовiкового розвитку людсько! цивiлiзацii та права як одного з
найвизначшших його надбань, мають неперехiдне значення для рiзних
нацiональних правових систем. Звичайно, чимало успадкованих вiд радянсь^' © Семенхн I. В., 2016 5
правово1' науки положень, щей, конструкцш, теорш суперечать духу й свггогляднш Идеологи сучасного права, а тому мають бути критично переосмислеш, а у разi потреби - замшеш на новi. Однак було б хибним беззастережно вiдкидати вс надбання радянсько1' правово1' доктрини, особливо здобутки представниюв галузевих юридичних наук, чимало з яких i дос не втратили свое1' актуальностi та цшност^ Так, категорiя «право оперативного управлшня», розроблена А. В. Венедиктовим у 1948 р., була сприйнята юридичною спшьнотою i радянським законодавцем, а згодом знайшла закрiплення i в украшському законодавствi (ст. 133 Господарського кодексу Украши). Досить виваженою в цьому питаннi уявляеться, на нашу думку, позищя С. В. Вишновецько^ яка характеризуе радянську доктрину як надбання юридично1' думки, що виступае вщносно сучасно1' доктрини трудового права Украши як юторична основа його концепцш i понять [2, с. 44]. Переконаш, що саме так осмислено критично слщ шдходити до iсторично успадковано1' правово1' доктрини у питаннях анаизу здобуткiв радянсько1' юриспруденц^' на предмет 1'х вщповщносп сучасним реалiям державно-правового життя.
Ми не схильш iдеалiзувати захiдний досвщ, адже на европейському
континентi ставлення публiчноi влади до науково1' стльноти та правово1'
доктрини не завжди було позитивним: воно змшювалося вщ визнання доктрини
на офiцiйному рiвнi як джерела (форми) права, наприклад, у Стародавньому
Римi, до повного ii заперечення в окремi перюди. В европейських державах
неодноразово приймалися закони, що забороняли цитування праць юриспв у
судах, а самим ученим заборонялось коментувати закони, адже вважалось, що
ця дiяльнiсть становить загрозу, по-перше, для однозначного розумшня та
застосування закону, забезпечення правовоi стабiльностi, i, по-друге, для
суверена, який намагався тдпорядкувати та монополiзувати процес створення
юридичних норм. Вщомо, що Наполеон вкрай негативно ставився до
тлумачення закону i прагнув унеможливити появу будь-яких коментарiв до них.
Прусське земське уложення 1794 р. прямо забороняло суддям у процеш © Семенхн I. В., 2016 6
застосування його норм звертатися до коментаторiв чи посилатися на викладеш в наукових працях погляди докторiв права [5, с. 172-173]. У рiзнi часи юнували придворш штелектуали, як намагались обгрунтовувати, пояснювати, виправдовувати правлячi режими та !х полiтику, тим самим легiтимiзувати !х в очах суспiльства. Звичайно, !х внесок у розвиток наукових знань е дуже сумнiвним. Це та наука, яку В. В. Лазарев образно називае служницею. I! представники не тшьки не прагнули до пошуку ютини, а навпаки, використовували весь наявний шструментарш для вщведення вiд не! [6]. Тим не менш чесш й прогресивнi уми чинили спротив, нерщко цiною власного життя, авторитарнiй, iнодi тиранiчнiй полггищ можновладцiв. Висновки з негативного досвщу було зроблено й прийшло усвщомлення того, що контролювати, а тим паче тдпорядковувати розвиток науково! думки, освггньо-культурний простiр шкiдливо i небезпечно, навiть якщо це робиться з добрими намiрами. То чи вивчено аналопчний досвiд i чи зроблено вщповщш висновки у нас?
Сьогодш свобода науково! творчостi, автономшсть i незалежнiсть академiчно! спiльноти, т. з. «вшьний ринок iдей»1 - загальновизнаш й беззаперечнi цiнностi та принципи захщного свiту. G тдстави стверджувати про налагодження продуктивного дiалогу2 мiж науковою спiльнотою i владою, дiяльнiсть яких пiдпорядкована в шдсумку спiльнiй метi - задоволення потреб людини, сприяння прогресивному розвитку суспшьства. С. Б. Поляков з приводу цього зазначае, що у правниюв та можновладщв е спiльний об'ект дослщження - суспiльнi вiдносини [11, с. 415]. Дiяльнiсть ученого, якщо тшьки вш не долучаеться до процесу завоювання полггично! влади, спрямована на
1 1де! в1льного ринку щей (вшьний об1г та обмш думками, свобода в1д урядового контролю та впливу), вперше обгрунтоваш В. Шрамом та Ф. Обертом i покладен1 в основу теорй вшьно! преси, отримали загальне визнання, !х почали використовувати в контекст1 всього осв1тньо-культурного, наукового, 1нформац1йного простору.
2 А такий д1алог, як вщомо, можливий, коли суб'екти взаемод1ють на р1вних партнерських засадах, що виключае обслуговуючу функщю юридично! науки та виконання !! представниками «пол1тичних замовлень».
© Семенхн I. В., 2016 7
пошук оптимальних 3aco6iB виршення соцiальних конфлiктiв. Таку ж мету ставлять i представники влади. Але вона у можновладщв пiдпорядковaнa !х персонaльнiй метi - утримати владу, яка iнодi переважае i стае визначальною. 1сторп вiдомi приклади, коли для утримання влади вони вдавались до примусових, насильницьких методiв управлшня, до залякування i погроз, намагалися встановити тотальний контроль над ушма сферами суспiльного життя, у тому чи^ в культурнiй, iнформaцiйнiй цариш. За цих умов правникам залишаеться або очiкувaти утвердження верховенства права в держав^ займаючись наукою виключно «для себе» (вaрiaнт - включатися у боротьбу за право), або, вщкидаючи морально-етичнi принципи, долучатися до когорти вищезгаданих придворних iнтелектуaлiв.
Якщо aнaлiзувaти радянський i дореволюцiйний перюди, то взaемодiя
науково! спiльноти та влади, яка завжди суворо контролювала вс сфери
суспiльно-полiтичного й правового життя (за винятком нетривалих фаз
лiберaлiзaцil державно! полiтики), нагадуе перемщення вулицею з
одностороннiм рухом. Час вщ часу змiнювaлaсь назва вулищ, але правила,
основнi пiдходи - ш. М. М. Вопленко констатуе, що правова доктрина в Росп
школи не виконувала функцiю джерела права, точшше, цю функцiю жодна з
полмчних влад !й не доручала. Бaгaтовiковa й суцiльнa полмзащя
суспiльного, а особливо юридичного життя, не дозволяла юридичнш нaуцi
самостшно диктувати норми поведiнки населенню та влaдi [3, с. 58]. Додамо,
що здебшьшого якраз остання диктувала нaуцi та !! представникам, що i як
дослiджувaти, що критикувати, як iде! пiдтримувaти, а як спростовувати та
вiдкидaти. Тому можна зробити висновок, який, може видатися занадто
категоричним, а тому потребуе окремого обгрунтування й уточнення у
подальших дослщженнях, що в цшому правова доктрина за таких умов якраз i
створювалася владою, але «руками» правниюв. Яскравий тому приклад - галузь
земельно-колгоспного права, яка була створена зусиллями радянських юриспв
у 20-30-х рр. Як зазначалося в юридичнш лггератур^ «в цей перюд колгоспно-© Семенхн I. В., 2016 8
правова думка, збагачена творчим застосуванням комунютичною парпею марксистсько-леншського вчення про сощалютичну перебудову сшьського господарства i реальною практикою колгоспного будiвництва, отримала свiй подальший розвиток» [10]. У рамках науки колгоспного права захищалися дисертацп, видавалися пiдручники, вщбувались жвавi науковi дискусп та полемжа, хоча цiлком зрозумiло, що питання доцшьност й обгрунтованост iснування вщповщно! галузi права та наукових знань навт не порушувалося. Р. Давид слушно зазначае, що роль сощашстичного права полягала не у забезпеченш порядку й створеннi принципiв виршення спорiв. Насамперед воно було засобом трансформацп суспiльства на його шляху до втшення комунiстичного iдеалу. Право розумшося як iнструмент на служ^ в пануючого класу [4, с. 150]. Фактично таким шструментом була i радянська юридична наука. Не хочеться впадати у крайношд й демошзувати радянський досвiд, адже позитивний внесок у розвиток юридично! думки таких правознавщв, як В. Горшеньов, В. Кудрявцев, О. Йоффе, С. Пашуканю та iншi е загальновизнаним: йдеться лише про загальнi тдходи, тенденцп та закономiрностi. Життевий i науковий шлях останнього в цьому сенс е вельми показовим.
Не потребуе спещального доведення той факт, що будь-яка щея чи
концепцiя не народжуеться у вакуумi, з абсолютного небуття. Л. Мiзес
справедливо зазначае, що новi 1де! не виникають з iдеологiчного вакууму. Вони
породжуються iснуючою iдеологiчною структурою; вони е реакщею розуму
людини на ще!, висунутi И попередниками [8, с. 167]. А. М. Михайлов
наголошуе на тому, що в юторп людсько! думки, особливо в цариш сощально-
гуманiтарного знання, завжди збер^аеться «зв'язок часiв», взаемопов'язанiсть
текстiв культури: будь-яка нова концептуаизащя у правознавствi обов'язково
грунтуеться на певних базових постулатах, що в тдсумку формують
професiйну корпоративну традицiю [9, с. 6]. Повною мiрою це стосуеться й
юридичних конструкцш, концепцiй, теорш, понятiйно-категорiального апарату, © Семенхн I. В., 2016 9
що е формами вираження змютово! частини правово! доктрини. Наукова картина правового свггу не з'явилася раптово, вона писалася багатьма поколшнями правознавщв. У зв'язку з цим не можна вважати вiдправною точкою формування в^чизняно! правово! доктрини проголошення незалежностi Укра!ни в 1991 р. Переконаш, що такий суто формальний пiдхiд е принципово помилковим.
У цшому погоджуемося з позицiею С. В. Батуршо!, яка характеризуе
правову доктрину як комплексну системну категорш, що включае правовi
знання, правовi щнносл, правовi догми, правовi традицп, правовий досвщ, що в
пiдсумку визначають певну модель правового регулювання в конкретному
державно-правовому просторi [1, с. 46]. У бшьш широкому значенш термiн
«правова доктрина» визначае В. В. Сорокш. На його думку, це - «дух права» та
змют законодавства, пашвний тип юридичного мислення та праворозумiння,
що вщображае духовний вимiр життя народу, його традицп, правовi погляди
провiдних учених-юриспв [12, с. 360, 362]. А. М. Михайлов цшком
справедливо зазначае, що ушкальнють будь-яко! правово! системи формуеться
за рахунок неповторного досвщу ïï генези та виражаеться у низщ ïï
фундаментальних рис. Так, генеза правовоï системи неминуче вщображаеться в
стильових особливостях мислення i роботи корпусу професшних юристiв -
методах осмислення правово!' дшсносл, аргументацп та прийняття рiшень,
тлумачення i систематизацп правового матерiалу. Окрiм цього, ушкальшсть
правовоï системи виражаеться в iманентних лише ш доктринальних i легальних
юридичних конструкцiях, поняттях та принципах [9, с. 13]. Отже, правова
доктрина - це не наука в чистому вигляд^ а ушкальний культурно-правовий
феномен. Вона вбирае правовий досвщ попередшх поколшь, вщображае
нацiональнi правовi традицп', правову культуру, грунтуеться на певних
фундаментальних принципах, нормах, шструментах дослiдницькоï дiяльностi.
Саме тому таю ушверсальш вчення, як концепщя подiлу влади, верховенства
права, теорiя природного права та iншi стали складником правовоï доктрини як © Семенхн I. В., 2016 10
елемента правово! системи в результат !х осмислення й творчо! штерпретацп з урахуванням актуальних потреб правового регулювання суспiльних вiдносин та нащональних iсторичних, економiчних, соцiально-культурних особливостей.
У вггчизнянш правовiй доктринi, як i у будь-якiй iншiй нацюнальнш доктринi, закладено певний генетичний код, що десятилптями, навiть столiттями, формувався тд дiею внутршнгх та зовншшх чинниюв. Тому одш юридичнi конструкцп, теорп, принципи, отримуючи визнання та тдтримку, сприймаються державно-правовою практикою, а iншi приреченi на вiдторгнення як чужорщш тiла у разi !х примусово! «трансплантацп». Хоча, як свщчить радянський досвiд, примус може набувати гшертрофованих форм, за яких таю операцп стають результативними.
Такi чинники В. В. Лазарев пропонуе визначати через поняття «виклики» [6]. Зовшшш фактори (природш та соцiальнi) - це виклики самого життя. Так, змши у природному та сощальному середовищах породжують новi цiнностi, перебудову iерархi! цiнностей. Необхiднiсть !х кристаизацп, узгодження, юридичного оформлення й зумовлюе, власне, потребу в юнуванш юридично! науки, проведеннi наукових дослiджень. Внутршш виклики правово! доктрини (науки) - це вщносно самостiйнi потреби, зумовлеш внутрiшнiми механiзмами розвитку науки. Автор визначае !х як невирiшенi науковi проблеми, якi породжують науковi дискусп, наукову полемшу, протистояння мiж рiзними методологiчними пiдходами (боротьба мiж реашзмом та номiналiзмом, матерiалiзмом та щеаизмом тощо).
С. Б. Поляков, розвиваючи думку В. В. Лазарева, характеризуе внутршш
виклики як кризу понять юридично! науки, яка зумовлена !х непридатшстю до
виршення нових зовшшшх викликiв [11, с. 414]. Це може бути пов'язано з
вщсутшстю понять, яю мали б позначати принципово новi явища, або з
неспроможшстю iснуючих юридичних iнструментiв врегульовувати новi
спiввiдношення цiнностей та штерешв. Наприклад, поява такого явища як
глобаизащя (зовнiшнiй виклик) викликала кризу поняття «державний © Семенiхiн I. В., 2016 11
суверенитет».
Складний процес становлення та розвитку вгтчизняно1' правово1' доктрини вщбувався в умовах сощокультурного простору, полмчних режимiв, якi iснували на теренах рiзних держав, передусiм Росшсько1' iмперii та радянсько1' держави. Як видаеться, грунтовне вивчення генези в^чизняно1' правово1' доктрини, внутрiшнiх та зовшшшх чинникiв ii розвитку внесе ясшсть в усвiдомлення ролi i значення доктрини, юуково! спiльноти в житт Украись^' держави та суспiльства, а також стане поштовхом для розробки й удосконалення ефективних способiв та механiзмiв впровадження доктринальних положень у практику суспшьного i державного життя, що обумовлюе необхщшсть проведення подальших дослiджень у цiй предметнiй галузт
Список л1тератури:
1. Батурина С. В. Традиции российской правовой доктрины : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Светлана Владимировна Батурина ; Кубан. гос. аграр. ун-т. - Краснодар, 2008. - 185 с.
2. Вишновецька С. В. Доктрина трудового права / С. В. Вишновецька // Ерл1х1вський зб1рник. - Вип. 3. - С. 37-45.
3. Вопленко Н. Н. Источники и формы права : учеб. пособие / Н. Н. Вопленко. -Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2004. - 102 с.
4. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спиннози ; пер. с фр. В. А. Туманова. - Москва : Междунар. отношения, 2009. - 456 с.
5. КабриякР. Кодификации / Р. Кабрияк ; пер. с фр. Л. В. Головко. - Москва : Статут, 2007. - 476 с.
6. Лазарев В. В. Юридическая наука: современное состояние, вызовы и перспективы [Электронный ресурс] / В. В. Лазарев // Lex russica. - 2013. - № 2. - Режим доступа : http://www.center-bereg.ru/l524.html.
7. Леже Р. Великие правовые системы современности: сравнительно-правовой подход / Р. Леже ; пер. з фр. А. В. Грядова. - Москва : Волтер Клувер, 2010. - 592 с.
8. Мизес Л. Теория и история: интерпретация социально-экономической эволюции / Л. Мизес. - Челябинск : Социум, 2009. - 374 с.
9. Михайлов А. М. Генезис континентальной юридической догматики: монография / А. М. Михайлов. - Москва : Юрлитинформ, 2012. - 496 с.
10. Панкратов И. Ф. Развитие науки колхозного права в СССР (1929-1938 г.г.) [Электронный ресурс] / И. Ф. Панкратов // Правоведение. - 1962. - № 2. - Режим доступа : http://www.law.edu.ru/article/article.asp?articleID=1129411
11. Поляков С. Б. Юридическая наука, практика, политика / С. Б. Поляков // Lex russica. - 2014. - № 4. - С. 413-420.
12. Сорокин В. В. Общее учение о государстве и праве переходного периода : монография / В. В. Сорокин. - Москва : Юрлитинформ, 2010. - 424 с.
© Семенхн I. В., 2016 12
13. Тацт В. Я. Методолопчш проблеми правово'1 науки на етат формування правово'1, демократично!, сощально'1 держави / В. Я. Тацш // Методолопчш проблеми правово'1 науки : матерiали мiжнар. наук. конф., м. Харюв, 13-14 груд. 2002 р. - Харюв : Право, 2003. - С. 3-13.
References:
1. Baturina, S.V. (2008). Tradicii rossijskoj pravovoj doktriny. Krasnodar [in Russian].
2. Vishnovec'ka, S.V. (2002). Doktrina trudovogo prava. Erlihivs'kij zbirnik 3, 37-45 [in Ukrainian].
3. Voplenko, N.N. (2004). Istochniki i formy prava. Volgograd: VolGU [in Russian].
4. David, R. (2009). Osnovnye pravovye sistemy sovremennosti. Moscow: Mezhdunarodnye otnoshenija [in Russian].
5. Kabrijak, R. (2007). Kodifikacii. Moscow: Statut [in Russian].
6. Lazarev, V.V. (2013). Juridicheskaja nauka: sovremennoe sostojanie, vyzovy i perspektivy. Lex russica, 2. Retrived from: http://www.center-bereg.ru/l524.html [in Russian].
7. Lezhe, R. (2010). Velikie pravovye sistemy sovremennosti: sravnitel'no-pravovoj podhod. - Moscow: Wolters Kluwer [in Russian].
8. Mizes, L. (2009). Teorija i istorija: interpretacija social'no-jekonomicheskoj jevoljucii. -Cheljabinsk: Socium [in Russian].
9. Mihajlov, A.M. (2012). Genezis kontinental'noj juridicheskoj dogmatiki [The genesis of the continental legal dogmatics]. Moscow: Jurlitinform [in Russian].
10. Pankratov, I.F. (1962). Razvitie nauki kolhoznogo prava v SSSR (1929-1938). Jurisprudence, 2. Retrived from: http://www.law.edu.ru/article/article.asp?articleID=1129411 [in Russian].
11. Poljakov, S.B. (2014). Juridicheskaja nauka, praktika, politika. Lex russica, 4, 413-420 [in Russian].
12. Sorokin, V.V. (2010). Obshhee uchenie o gosudarstve i prave perehodnogo. Moscow: Jurlitinform [in Russian].
13. Tacij, V.Ja. (2002). Metodologichni problemi pravovo'1 nauki na etapi formuvannja pravovo'1, demokratichno'1, social'no! derzhavi, 3-13 [in Ukrainian].
Семенихин И. В. Правовая доктрина, научное сообщество и власть: отдельные вопросы соотношения и взаимодействия.
Исследвано соотношение и взаимодействие государственной власти и научного сообщества. Формы, степень, интенсивность влияния подготовленных правоведами научных выводов и предложений на государственно-правовую практику, равно как их содержательное наполнение, так или иначе зависят от государственной власти, а именно от существующего государственно-политического режима. Анализ зарубежного и отечественного опыта свидетельствует о том, что продуктивный диалог между властью и правоведами, наличие свободного рынка идей, свобода научной деятельности, независимость академического сообщества, которые должны признаваться и защищаться государством, являются необходимыми условиями создания эффективных и полезных обществу научных положений.
Ключевые слова: правовая доктрина; юридическая наука; научное сообщество; государственная власть; юридическая практика.
Semenihin I. V. Legal doctrine, scientific community and government: some questions of correlation and interaction.
We studied the relationship and interaction of the government and the scientific community.
© Семенккт I. В., 2016 13
Teopia i npaKmuKa npaeo3naecmea. — Bun. 1 (9) / 2016
ISSN 2225-6555
The forms, the degree of intensity of influence of lawyers prepared scientific conclusions and proposals on state-legal practice, as well as their substantive content, one way or another dependent on the government, namely the existing state and political regime. An analysis offoreign and domestic experience shows that a productive dialogue between the authorities and legal scholars, the existence of a free market of ideas, freedom of scientific activity, the independence of the academic community, which should be recognized and protected by the state, are essential for the creation of effective and beneficial to society of scientific statements.
Key words: legal doctrine; legal science; scientific community; government; legal practice.
Hadiurnm do pеdкonегi'i 23.02.2016p.
© CeMenixin I. B., 2016
14
