CC BY
63Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-1 (Ч. 1). С. 295-301.
УДК347.65/.68(44) «1804»
ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦ1Я СПАДКУВАННЯ ЗА КОДЕКСОМ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА 1804 р.
Сирко М. В.
Львкський нащональний университет iменi 1вана Франка м. Львiв, Украта
Дана стаття присвячена дослвджеиию особливостям шституту спадкування Фраицп Х1Х ст. на тд-ставi гсторико-иравового аналiзу статей Цившьиого кодексу Наполеона Бонапарта. Для досягнення дано! мети проаналiзовано види, пiдстави та порядок спадкування за Цившьиим кодексом Фраици 1804 р.
Ключовi слова: спадкове право, Кодекс Наполеона Бонапарта, цивiльно-правовi норми.
Постановка проблеми. Становления в Укра!ш ринкових економ1чних вщносин зумовлюе иеобхiдиiсть кардинального реформування як цивiльиого законодавства в цшому, так i окремих його складових, зокрема спадкового права як тдсистеми цивiльио-правових норм, якi регулюють суспшьш вiдиосиии у сферi спадкування. Надзвичайно важливим у иауковому обгрунтуванш вiдповiдиих закоиодавчих реформ являеться досвщ провiдиих европейських держав, близьких до Укра!ни за формою правлшня та типом правово! системи. Саме такою державою е Франщя, в юторп права яко! помяну роль вiдiграв цивiльиий кодекс 1804 р., вщомий також як Кодекс Наполеона. Цей документ мютив иизку щкавих статей, якi визиачали шдстави та порядок спадкуваиия, тому потребуе детальшшого аиалiзу в цш частииi.
Стан досл1дження. Вiд часу свого прийняття Кодекс Наполеона перебував в ет-цеитрi науково! уваги дослщниюв рiзиих держав Свропи та шших коитииеитiв свiту. Звiсио, осиовиий штерес щодо иього був зосереджеиий у Францп, про що свiдчать працi Г. Капiтаиа, М. Планюля, Г. Шода та iи. Водиочас вш користувався певиою за-щкавлешстю i в схiдиоевропейських учеиих - А. Довгерта, В. Захватаева, Г. Лаврова, А. Моичииського, К. Суйки-Зелшсько!', Б. Тищика та ш. Натомють питания спадко-вих правовiдиосии за цившьним кодексом Францп 1804 р. в украшськш правничш юторюграфп продовжуе бути малодослiдженим, тому потребуе спещального аналiзу.
Вiдтак метою ще! статп е виявлення iсторико-правових особливостей правово! регламентацп спадкування за Кодексом Наполеона.
Виклад основного матер1алу. Французька демократична револющя 1789 р. запо-чаткувала новий етап суспшьного розвитку в Сврош, на якому прiоритет надавав-ся принципам свободи та рiвноправностi, а не привiлеям за походженням, титулом тощо. Оскiльки Францiя виступала в цьому процесi зачинателем глобальних цивш-зацiйних змiн, вона потребувала прийняття нового законодавства, яке б вщповщало духу ще! епохи. В умовах республши цi законодавчi розробки нерщко зводилися до
безкшечних схоластичних дискусш мiж полiтичними дiячами, якi шдтримували кардинально протилежнi точки зору. Вщтак створення нового галузевого законодавства стало можливим саме в перюд iмперп за правлiння Наполеона Бонапарта.
Як видасться, особливо цiнною для свтово! ютори права була кодифшащя цившь-ного права Франци початку Х1Х ст. Пiсля тривалого обговорення в Державнш Радi, з врахуванням зауважень i пропозицiй Касацiйного i апеляцiйного судiв, а також шсля проходження кодифiкацiйним проектом спещально1 процедури його затвердження в законодавчих органах, Законом вщ 30 вантоза XII р. (21 березня 1804 р.) був введений в дда звщ законiв цивiльного права Франци пiд назвою «Цившьний кодекс французiв». Через три роки, приймаючи до уваги заслуги Наполеона, а також i ту обставину, що кодекс почав дiяти на територи шших кра!н, завойованих його армieю, цей правовий документ був названий Кодексом Наполеона [1, с. 848].
Цившьний кодекс Франци 1804 р. складався iз загального вступу, трьох книг i 2281 статтi. Структурно книги кодексу подшялися на титули, роздши, пiдроздiли, а тi в свою чергу - на статп. Книги кодексу формувалися за предметним критерieм, внаслiдок чого отримали такi назви: «Про ошб», «Про майно i рiзнi види власностi», «Про способи набуття власностi». Така структура вщповщала системi римського приватного права: особи, реч^ зобов'язання, спадкування [2, с. 392]. З огляду на щ фактори структуру Цивiльного кодексу Франци 1804 р. можна вважати класичним прикладом шституцшно! системи побудови кодексу.
Аналiзуючи статп Кодексу Наполеона, можна дшти висновку, що спадкове право ще не було в той час самоснйним цивiльно-правовим iнститутом. Спадкування роз-глядалося тогочасними французькими законодавцями лише як один iз способiв набуття права власностi, внаслщок чого спадково-правовi норми були розмщеш разом iз зобов'язально-правовими в тренй книзi кодексу. Попри це, процес виокремлен-ня спадкового справа в самоснйний iнститут цивiльного права був уже розпочатий, адже питанням спадкування був присвячений окремий титул 1 згадано! книги, який мав назву «Про спадкування». Однак у цьому титул було передбачено ильки спадкування за законом, а спадкування за запов^ом - в шшому титул [3, с. 105 - 106].
У ст. 718 зазначалося, що спадщина вiдкриeться у разi бюлопчно1 чи громадян-сько! смерн спадкодавця [4, с. 49]. Якщо бiологiчна смерть - поняття цшком для сучасних правознавцiв, то громадянська смерть на поточний момент е певним арха1з-мом. У постреволюцшнш Франци громадянська смерть була заходом кримшально1 вiдповiдальностi за деякi злочини (насамперед, проти), встановлювалася судовим ршенням i полягала у повнiй втран особою И правосуб'ектностi. 1накше кажучи, И статус прирiвнювався до померло1 людини, тому належне !й майно ставало предметом спадщини. Правовий шститут громадянсько1 смертi дiяв у Франци до 1854 р. [3, с. 105 - 106].
Встановлювалося два види спадкування: за законом i за заповггом. При спадку-ванш за законом майно спадкодавця успадковували його дiти та дружина (чоловш), а при !х вщсутносн - родичi по низхiднiй або висхщнш лши. Цiкаво, що Кодекс Наполеона при спадкуванш за законом передбачав спадковi черги аж до дванадцятого ступеня спорiдненостi [5, с. 333]. Цшаво, що людина, яка перебувала зi спадкодавцем у законному шлюбi на момент його смерн (чоловiк, дружина), допускалася до спад-
кування тшьки у випадку, коли в спадкодавця не було родичiв, згаданих ранiше. Таке незручне становище ща людини (насамперед, вдови) пояснювалося продовженням дй' середньовiчного пiдходу до розумiння того, що майно повинно залишатися в межах одше1 родини [3, с. 110]. Певш елементи такого шдходу до обмеження спадкових прав шшого учасника подружжя можна знайти i в законодавствах стародавнiх Грецiï та Риму [6, с. 42 - 43].
При спадкуванш родичами дальших черг майно розподшялося на двi рiвнi части-ни: одну отримували родичi по батьковi, а шшу - по матерi. Не мали права успад-ковувати майно особи, засуджеш за заподiяння смертi спадкодавцевi чи за замах на його життя; тi, хто зводил неправдиивi наклепи про вчинення спадковцем злочишв; повнолiтнiй спадкоемець, який мав шформащю щодо вбивства спадкодавця та не повщомив ïï органам влади [2, с. 395]. Спадкувати майно (навГть у випадку ïx зазна-чення у заповт) також не мали права: лiкарi та аптекарi, що лшували спадкодавця вiд хвороби, через яку вш помер; священнослужителi (ïx вважали духовними лшаря-ми); опiкуни, якщо ïx пiдопiчний помер у малолггньому вiцi [3, с. 111].
Позашлюбш дiти при спадкуваннi за законом мали право лише на половину toï частки майна, яку усадковували дгш, народженi у шлюбг Однак це вiдбувалося лише у випадку узаконення (усиновлення) ïx батьками, а якщо цього не було зроблено, то вони не мали жодних прав на спадкове майно [2, с. 395]. У дореволюцшнш Франци позашлюбш дгги подшялися на двi категори: позашлюбш дГти шляхетських родин i нешляхетських родин. Позашлюбш дГти в не шляхетських родинах не мали прав на спадкування майна своïx батькГв. Натомiсть бастарди (позашлюбш дгш шляхетських i королГвських родин) попри свое сумнiвне походження користувалися вщповщними шляхетськими привiлеями та надшялися майновими правами на спадщину, хоч i об-меженими. Вони навпъ спадкували герб шляхетського роду свого батька, хоч i з пе-рехресною чорною смугою [7, с. 352]. У перюд 1789 - 1804 рр. ус позашлюбш дгш були зрГвняш у спадкових правах ¡з дпъми, народженими у шлюбГ [8, с. 43]. Отож, Кодекс Наполеона став на позищю компромюу мГж доровелюцiйним i постреволю-цшним пiдxодами шодо визначення спадкових прав позашлюбних дней.
Цившьний кодекс Франци 1804 р. передбачав юридичний мехашзм спадкового заступництва. Вш полягав у тому, що коли спадкоемш перших черг (дгш, брати, се-стри) помирали ще до смерт спадкодавця, замють них спадщину отримували ïxrn дгш. ïx спадкова частка вираховувалася таким чином, що сума ïxrnx часток повинна була дорГвнювати розмГру спадщини, яку мав би успадкувати ïx батько чи мати [3, с. 390]. Кодекс Наполеона не мютив поняття спадковоï трансмюи (коли спадкоемець помирав тсля смерт спадкодавця, однак перед прийняттям спадщини), однак ¡з ст. 781 [3, с. 395] випливае те, що в таких випадках наступали таю ж юридичш настдки, як i в спадковому заступництвг
Як зазначалося, спадкування за заповГтом не було включено в титул 1 третьоï книги цившьного кодексу 1804 р. Це може свгдчити, насамперед, про те, що того-часна французька юриспруденшя не вщносила поняття спадкування за законом i за заповГтом до рГвно порядкових, проводячи чГтку межу мГж цими цившстичними кон-струкшями. Натомють бачимо, що правове регулювання спадкових вгдносин за за-повГтом вщбулося в титул 2 ща книги, який мав назву «Про дарування мГж живими
людьми та заповГти». Отож, французький законодавець фактично прирiвняв заповГт до дарування з тою вщмшшстю, що за договором дарування передача майна вщбува-лася ще за життя дарувальника, а за заповГтом - вже пiсля смерт заповiдача.
Безумовно, всебiчне дослiдження правово! природи заповiту за цивiльним кодексом Францп 1804 р. було б неповним без герменевтичного анашзу законодавчо! дефiнiцi!' заповiту. Так, згiдно ст. 895 Кодексу Наполеона, «заповгтом е акт, за яким заповщач розпоряджався на час, в якому його вже не буде, усГм сво!м майном або його частиною, i мав можливiсть його вiдкликати» [4, с. 79]. Зi змiсту цитовано! статтi зрозумiло те, що заповГт був актом, однак не договором, що зрештою можна сказати i про дарування (ст. 894). Вщтак дарування разом iз заповiтом були в тогочаснш Францi! промiжним цившьно-правовим субiнститутом мiж спадковим i зобов'язальним правом.
За Кодексом Наполеона заповГти подшялися на три види: приватш (написаний власноручно спадкодавцем i мютив його тдпис), публiчний (укладений нотарiусом у визначенiй формi) та таемний [3, с. 111]. У випадку укладення таемного заповГту заповщач писав його власноручно, запеатував i передавав нотарiусу в присутностi шести свщюв. Коли заповiт укладав вшськовослужбовець, вiн передавав його керiвнику батальйону чи iншому вищому офщеру в присутностi двох вiйськових комiсарiв або одного комiсара та двох свщюв. Присутнiсть двох свiдкiв вимагалася також у разi укладення заповтв на кораблях. На вiйськових кораблях заповГти приймали вшсь-ковий командир корабля спшьно з iншим вищим офiцером. На цивiльних кораблях заповГти приймав писар спiльно з каштаном або власником корабля [3, с. 419 - 421].
Хоча цившьний кодекс Францй 1804 р. ютотно розширив свободу заповiтiв, вiн так i не дозволив заповiдати цим документом усе майно, як це було в Англй. Якщо у спадкоемця була одна дитина, народжена у шлюбГ, вiн мав прав заповщати половину свого майна, якщо двi дитини - третину майна, а якщо три чи бшьше - тiльки четвертину майна. Майно, яке залишилося в цш законнiй частцi спадкового майна, розподшялося порiвну мiж дiтьми спадкодавця [2, с. 395].
Ст. 896 Кодексу Наполеона забороняла застосування в заповт фiде!комiса [4, с. 79], тобто заповiдання усього майна однiй дитиш, якщо в спадкодавця !х було двi чи бiльше. 1нститут фще!комюу зародився у Стародавньому Римi та полягав у тому, що за заповгтом спадкоемець зобов' язувався передати успадковане майно третiй особi. Як правило, обсяг такого майна не повинен був перевищувати % спадщини [9]. У Серед-ньовГчнш Францп змют фiде!комiса ютотно змшився: спадкодавець передбачав у за-повт передання усього майна лише до одного зГ сво!х спадкоемцiв, а шших позбавляв права на спадщину. Як правило, вш заповщав це майно лише старшому сину, внаслщок чого виник принцип майорату. Такий споаб спадкування дозволяв протяп)у багатьох столГть зберГгати цГлГснГсть шляхетських маетк1в. У 1743 р. на тдставГ королГвського ордонансу такий спосГб спадкування був санкцюнований на законодавчому рГвнГ. Про-те цГ положения були скасоваш у пост революцГйний перГод, що виразилося у вГдповГд-них ршеннях Конвенту 1792 р. [3, с. 113 - 114]. Як бачимо, за правлшня Наполеона Бонапарта продовжувалася шсляреволюцшна заборона фГде!комГса.
Якщо бшьшють европейських кодексГв цивГльного права дозволяли спадкодавцям встановлювати певнГ умови сво!м спадкоемцям щодо подГлу його спадщини Г форму-вання !! часток (наприклад, ст. 608 ЦК Швейцари 1912 р.), то за Кодексом Наполеона
це заборонялося. Навпъ у випадку подшу майна при спадкуванш родичами дальших черг ст. 832 Кодексу Наполеона вказувала формувати частки спадкового майна, на-сюльки це можливо однакових розмГрГв [10, с. 240 - 241].
Прийняття спадщини за цившьним кодексом Франци 1804 р. передбачало до-тримання певних формальностей. Вщкриття та прийняття спадщини вщбувалося в мюцевому суд першоï iнстанцiï. НГхто не мав права бути змушеним до прийняття спадщини. ВГд ¡меш малолншх спадкоемшв спадщину приймали ïx батьки чи ошку-ни. Вважалося, що навпъ коли спадкоемець вщмовлявся вш спадщини на користь ш-шого спадкоемця чи всГх спадкоемшв, вш спочатку повинен був спадщину прийняти. Предметом спадкування були майновГ права та дворянсью титули. У разГ прийняття спадщини спадкоемш спадкували також борги спадкодавця, яю розподшялися мГж ними пропорцшно до спадкових часток. Якщо один ¡з спадкоемшв отримував буди-нок, обтяжений шотекою, вш мав право вимагати в судовому порядку включити ïï в загальний перерозподш борпв мГж спадкоемцями. Ст. 795 встановлювала строк три мюяш для складання швентаря (опису спадкового майна), який був обов'язковою умовою для прийняття спадщини [3, с. 395 - 397].
Пюля спливу часу для укладення швентаря, а вщтак - прийняття спадщини, спадкове майно вважалося вимороченим. Суд першоï шстанци на вимогу зацшав-лених осГб або прокурора призначав куратора вимороченого спадкового майна. Вш вщповщав за складення швентаря спадщини, утримання майна в належному сташ, своечасну виплату борпв спадкодавця за рахунок його майна, а також перевГрку да-них про новозаявлених або невщомих спадкоемшв i ïx аргументи щодо пропуску строку прийняття спадщини [4, с. 79]. (якщо таю аргументи були ютотними, суд мш поновити ïx спадковГ права).
Таким чином, можна зробити висновок, що цившьний кодекс Франци 1804 р. при-дшяв значну увагу правовому регулюванню спадкових вщносин, однак розглядав ïx як другорядш щодо вщносин власносн, осюльки вони забезпечували перехщ права власносн вш одних суб'екпв (спадкодавшв) до шших (спадкоемшв). Заборона ф> деïкомiсу, обмеження спадкових прав позашлюбних дней, вщдалення у спадкових чергах учасниюв подружжя та шшГ правовГ норми свщчать про намагання тогочас-них кодифшаторГв вщнайти баланс мГж дореволюцшними та постреволюцшними принципами правового регулювання. Хоча цей документ розрГзняв спадкування за законом i за заповном, сам заповп не вщносився до спадкового права, а вважався правочином, близьким до дарування, внаслщок чого вони перебували на меж спадкового та договГрного права.
Список л^ератури:
1. Гражданский кодекс Наполеона (Кодекс Наполеона) / Пер. с франц. В.Захватаев / Приложения 1-4 / Отв. ред. А.Довгерт. - К.: Истина, 2006. - 1008 с.
2. Тищик Б. Й. 1сторш держави i права заруб1жних краш. Новий час (XVII ст. - 1918 р.). - Льв1в: Свщ 2013. - 752 с.
3. Sôjka-Zielinska K. Kodeks Napoleona. Historia i wspolczesnosc / Katarzyna Sôjka-Zielinska. -Warszawa: Lexis Nexis, 2008. - 585 s.
4. Kodeks Napoleona, Kodeks cywilny Krôlewstwa Polskiego, Kodeks zobowiqzan i inne prepisy obowiqzujqce w wojewôdstwach centralnych / Wstçpem opatrzyl Andrzej Mqczynski. - Warszawa: LexisNexis, 2008. - 534 s.
5. Захватаев В. Н. Кодекс Наполеона. - М.: Инфотропик Медиа, 2012. - 800 с.
6. Фюстель де Куланж Н. Д. Древняя гражданская община. Исследование о культе, праве, учреждениях Греции и Рима / Нюма Дени Фюстель де Куланж; Пер. с фр. Н. Спиридонова. - М.: Красанд, 2011. - 354 с.
7. Ададуров В. 1сторш Францп. Королгвська держава та створення наци (вщ початв до кгнця XVIII столггтя) / Вадим Ададуров. - Львгв: УКУ, 2002. - 412 с.
8. Planiol M. F. O spadkach / Marcel Femand Planiol. - Warszawa: Hoesick, 1927. - 314 s.
9. Шдопригора О. А. Фвдежомгс [Електронний ресурс] / О. А. Шдопригора // Режим доступу - http:// zakony. com.ua/juridical.html?catid=45955
10. Chaude H. Le nouveau code civil Suisse dans l ' oeuvre de la codification modern. These pour le doctorat / Henry Chaude. - Paris, 1909. - 240 241 p.
Сирко М. В. Правовая регламентация наследование по кодексу Наполеона Бонапарта 1804 г. / М. В. Сирко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - 2013. - Т. 26 (65). № 2-1. - Ч. 1. - С. 295-301.
Данная статья посвящена исследованию особенностям института наследования Франции XIX века на основании историко-правового анализа статей Гражданского кодекса Наполеона Бонапарта. Для достижения данной цели проанализированы виды, основания и порядок наследования по Гражданскому кодексу Франции 1804 г.
Ключевые слова наследственное право, Кодекс Наполеона Бонапарта, гражданско-правовые нормы.
LEGAL REGULATION OF INHERITANCE BY THE CODE NAPOLEON BONAPARTE 1804 R.
Syrko M. V.
Lviv National University named after Ivan Franko Lviv, Ukraine
This article is focuses on the study of features of the institution inheritance of the nineteenth century in France that is based on historical and legal analysis of the articles of the Civil Code of Napoleon Bonaparte. The inheritance law at the time wasn't independent civil legal institution. The inheritance law consider by the French legislature only as a way of property, resulting hereditary legal norms were put with obligation legal norm in the third book of civil code. Despite this, the separation process the inheritance law to the independent institute of civil law was already began. The given civil code spare considerable attention to regulation of the inheritance relations but consider them as secondary of property relations, because they provide transition right property from one subjects to another. To achieve this kind of analysis, reason and order of succession under the Civil Code of France 1804 year. It established two types of inheritance: by law and by will. When property inheritance by law legato inherited his children and wife (husband), if there is none - relatives in the ascending and descending lines. It is interesting that Civil Code Napoleon Bonaparte under intestate succession anticipated inheritance turn up to the twelfth degree relatives. The man that stay with the testator is legitimate at the time of his death (husband, wife), was allowed to inherit only in case when in the decedent did not have relatives. This embarrassing situation of human due to the continuation of the medieval approach to understanding that property must be within the same family. Also the Civil Code of France 1804 year provided a legal gear hereditary succession.
Key words: Inheritance Law, the Code Napoleon Bonaparte, civil law.
Spisok literaturi:
1. Grazhdanskiy kodeks Napoleona (Kodeks Napoleona) / Per. s frants. V.Zahvataev / Prilozheniya 1-4 / Otv. red. A.Dovgert. - K.: Istina, 2006. - 1008 s.
2. Tyschyk B. Y. Istoriya derzhavi i prava zarubizhnyh krayin. Noviy chas (XVII st. - 1918 r.). - Lviv: Svit, 2013. - 752 s.
3. Sójka-Zielinska K. Kodeks Napoleona. Historia i wspolczesnosc / Katarzyna Sójka-Zielinska. -Warszawa: Lexis Nexis, 2008. - 585 s.
4. Kodeks Napoleona, Kodeks cywilny Królewstwa Polskiego, Kodeks zobowiqzan i inne prepisy obowiqzujqce w wojewódstwach centralnych / Wst^pem opatrzyl Andrzej Mqczynski. - Warszawa: LexisNexis, 2008. - 534 s.
CupKO M. B.
5. Zahvataev V. N. Kodeks Napoleona. - M.: Infotropik Media, 2012. - 800 s.
6. Fyustel de Kulanzh N. D. Drevnyaya grazhdanskaya obschina. Issledovanie o kulte, prave, uchrezhdeniyah Gretsii i Rima / Nyuma Deni Fyustel de Kulanzh; Per. s fr. N. Spiridonova. - M.: Krasand, 2011. - 354 s.
7. Adadurov V. Istoriya Frantsiyi. Korolivska derzhava ta stvorennya natsiyi (vid pochatkiv do kintsya XVIII stolittya) / Vadim Adadurov. - Lviv: UKU, 2002. - 412 s.
8. Planiol M. F. O spadkach / Marcel Fernand Planiol. - Warszawa: Hoesick, 1927. - 314 s.
9. Pidoprigora O. A. Fideyikomis [Elektronniy resurs] / O. A. Pidoprigora // Rezhim dostupu - http:// zakony.com.ua/juridical.html?catid=45955
10. Chaude H. Le nouveau code civil Suisse dans l'oeuvre de la codification modern. These pour le doctorat / Henry Chaude. - Paris, 1909. - 240 - 241 p.
