CC BY
26
УДК 347.135.224(477) М. Долинська
Львiвський державний ушверситет внутршшх справ
ПОР1ВНЯЛЬНИЙ АНАЛ1З 1НСТИТУТУ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ КИ1ВСЬКО1 РУС1 ТА НЕЗАЛЕЖНО1 УКРА1НИ
©Долинська М., 2014
Дослщжено джерела права Кшвсько!' Pyci та незалежно! Украши, якi регулюють iнститут спадкування. Розглянуто та проаналiзовано ключовi положення "Русько! Правди", Цивiльного кодексу УРСР, Цившьного кодексу Украши, що стосуються спадкування, коло спадкоемщв, зокрема право на обов'язкову частку у спадщиш.
Ключовi слова: спадкування за законом та заповггом, заповiт, "Руська правда", обов'язкова частка в спадщиш, нотарiус.
M. Dolynska
COMPARATIVE ANALYSIS OF THE INSTITUTION OF INHERITANCE BY LAW KIEVAN RUS AND INDEPENDENT UKRAINE
The article investigates the sources of law Kievan Rus and independent Ukraine that regulate Institute of inheritance. The author examines and analyzes the key provisions of the "Russian Truth", the Civil Code of the USSR, the Civil Code of Ukraine concerning inheritance, circle heirs, including the right to a compulsory share of inheritance.
Key words: inheritance by law and by will, testament, "Ruska Pravda", the obligatory share of the inheritance, notary.
М. Долинская
СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ ИНСТИТУТА НАСЛЕДОВАНИЯ ПО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВУ КИЕВСКОЙ РУСИ И НЕЗАВИСИМОЙ
УКРАИНЫ
Исследованы источники права Киевской Руси и независимой Украины, регулирующих институт наследования. Рассмотрены и проанализированы ключевые положения "Русской Правды", Гражданского кодекса УССР, Гражданского кодекса Украины, касающихся наследования, круг наследников, в том числе право на обязательную долю в наследстве.
Ключевые слова: наследование по закону и по завещанию, завещание, "Русская правда", обязательная доля в наследстве, нотариус.
Постановка проблеми. Умови для зародження вгтчизняного спадкового законодавства виникли з утворенням Кшвсько! РуЫ. Законодавство незалежно! Украши продовжуеться розви-ватися та вдосконалюватися, але неможливим е рух вперед без належного знання його кторп. Недостатньо проаналiзованими залишилися процеси зародження шстшулв спадкування та нотарiату в Украш, питання впливу древньоруського права на формування нормативно-правово! бази нотарiату в Украш.
Аналiз цившьного законодавства протягом уие! кторп показуе, що одним iз найбiльш сталих iнститутiв цивiльного права Украши був iнститут спадкового права, який рецетював значну кiлькiсть концептуальних положень римського та вiзантiйського цившьного права [6, с. 120].
209
Мета дослщження - розглянути iнститут спадкування за законодавством Ки1всько1 Руи, Укра1ни, визначити коло спадкоемщв, якi мають право на обов'язкову частку в спадщиш.
Стан дослiдження. Питання шституту спадкування нiколи не залишалися поза увагою науковцiв. Зокрема, необхiдно ввдзначити роботи: Ю. За1ки [11; 9], в. Рябоконя [9], в. Харитонова [22], С. Фурси та в. Фурси [21; 19], Л. Буркацького [4], З. Ромовсько1 [18], I. Жилшково! [7], С. Благовкного [2], О. Зайцева [8], С. Трифонова [20], О. Кухарева [12], Н. Баранник та О. Си-нельника [1], О. Нелша [15; 13; 14] та ш.
Висвгтленню проблемам зародження цивiльного законодавства Ктвсько1 Рус присвячено дослiдження: В. Черниша, I. Черемних, Л. Ясшсько1, I. Бойка, Б. Тищика, Б. Грекова, С. Юшкова, А. Яковлiва, В. Васильченка, О. Дзери, Т. Кури, Л. Бшецького, М. Владимирського-Буданова, Р. Лащенка, Ф. Леонтовича, М. Максимейка, М. Чубатого та шших.
Виклад основних положень. У нових умовах укра1нсько1 державностi певна роль у перетво-реннi екожмчно1 бази нашого сустльства належить iнституту спадкування. Стабiльнiсть цившьного обiгу i свобода розпорядження майном оргашчно пов'язанi з демократичними та лопч-ними принципами законодавства, яке регулюе спадковi правовiдносини.
Як св^ить iсторiя спадкового права, не можуть юнувати правовi норми, якi суперечать природi людини. У це право в Украш внесенi iстотнi змши й доповнення, деталiзований механiзм переходу, розподшу i перерозподiлу спадщини, внаслщок чого вiтчизняне законодавство не лише стало вщповщати реал1ям дня, а й правовим нормам сучасних економiчно розвинутих кра1н [10, с. 30].
Посилання на Руський закон в русько^зантшських договорах 907, 911, 945, 971 роюв е першим документальним свiдченням iснування звичаевого право на РуС, в основi якого був звичай нормативного характеру мiста Киева та навколишшх земель. Руський закон виявляеться як добре опрацьоване, самобутне законодавство, яке карае за злочини проти власностi, яке знае тестаменти (заповгга). Система укра1нського права ввдповвдае вже розвиненому суспiльству, що е сввдченням того, що в Украш-Руи законодавство вже iснувало до "Русько1 правди" [23].
Положення про порядок спадкування (засноваш на звичаевому правi), знаходимо в договорi Рус з Вiзантiею 911 року. Аналiзуючи норми вказаного договору слiд зазначити, що тодшне законодавство розрiзняло спадщину як за заповiтом, так i за законом, якi згодом увшшли у Просторову редакцiю "Русько1 правди" (статп 90-106). Так вiдповiдно до пункту 13 договору зазначено, якщо руський, що знаходиться на службi в Грепл у Грецького царя помре, не заповiвши свого майна, а сво1х (родичiв) у нього (в Грецп) не буде, то нехай повернуть його майно найближчим родичам на РуС. Якщо ж вш складе заповiт, то нехай той, кому (вш) написав (розпорядження) успадкувати майно, вiзьме заповiтне i успадкуе його [5, с. 27].
Спершу за законом спадкували лише сини - батьювський двiр неподшьно переходив до молодшого сина, а решта майна розподшялась порiвну (стаття 100 "Просторово1 правди"), при тому сини були зобов'язаш видати замiж сестер iз приданим (стаття 95 "Просторово1 правди"). За договором 911 року за ввдсутносп синiв спадкували брати померлого.
Встановлювалися два види спадкування: для бояр та для смердiв. Майно смерда, який не залишив тсля себе синiв, переходило до князя. Замiжнi дочки смерда спадщини не отримували, а незамiжнi - отримували лише частину майна, яка становила 11 посаг при одруженш. Однак, стосовно бояр i дружинниюв передбачався виняток - 1хня спадщина за вiдсутностi синiв могла переходити i до дочок (стаття 91 "Просторово1 правди"). У цьому, зокрема, виявився принцип феодального права, як права-прившею. Пiзнiше положення статп 91 "Просторово1 правди" були поширеш на бiле духовенство, ремкниюв, вiльних общинникiв.
Успадковувати власнiсть можна було як за заповггом, так i за законом. За "Руською правдою" спадкувати могли лише дни, народженi в законному шлюбi. Дни ж наложницi, пiсля смертi свого батька i пана, не одержували спадщини, проте разом з матгр'ю ставали вiльними.
Заповiт укладався переважно усно. Письмова форма вживалася рвдко [3, с. 33]. Питання про те, якою ж була у цей перюд форма заповтв, не ставилось в кторико-юридичнш науцi. Вважалось, що грамотшсть не була поширеним явищем, вiдтак природно, що письмова форма заповпу не була обов'язковою, особливо в XI ст. [24, с. 459].
210
Вщповвдно до ст. 100 "Просторово! правди" батьювський двiр без подiлу переходив до молодшого сина, хоча у захщноевропейському феодальному правi в бшьшосп випадюв переваги надавалися старшому синов^ Дочки, за наявностi сишв у спадкодавця - спадкоемщми батьюв не вважалися, бо ткше, одружившись, вони виносили б майно за межi свого роду. Так в ст. 93, 95 "Просторово! правди" е норми, в яких наголошувалося, що нi мати, нi дочки не можуть претендувати на спадщину. Це вщповщало загальтй тенденци - в б^шоста народ1в свiту при переходi вiд первiснообщинного ладу до цившзацл iснував звичай, вiдповiдно з яким спадкувати могли тiльки сини.
У "Руськш правдi" вiдсутнi норми, яю регулювали би повернення посагу померло! невютки, якщо в не! не було д^гей. На думку О. Нелша, цi питания вирiшувалися за звичаевим правом, згiдно з яким посаг повертався родит померло! [16, с. 13].
З шшого боку, за "Руською правдою" становище жшки-дружини, матерi було в окремих випадках вищим, нiж чоловiка. Дружина збершала свое окреме майно, а тсля смертi чоловiка одержувала частину спадщини i ставала на чолi см'! та до досягнення повнолiття спадкоемцями розпоряджалася !х спадщиною. Дружина-вдова отримувала частину майна "на прожиття", яка, на нашу думку, може вважатися обов'язковою часткою, хоча !! конкретний розмiр визначався у кожному випадку шдиввдуально, виходячи iз розмiру спадкового майна, кiлькостi дiтей спадкодавця.
Вдова розпоряджалась вищевказаним майном на власний розсуд, але заповвдати його могла лише сво!м дiтям, розподшяючи розмiри часток за власним бажанням. Правовi норми надавали матерi право "дням волi не давати", виховувати !х у дусi моралi, що панувала в давньоруському суспiльствi. Однак, у випадку смерт матерi та не залишення нею заповiту, !! частку отримував за законом той з дней, на чиему дворi знаходилось !! майно i при кому матар проживала.
Якщо мати-вдова вдруге виходила замiж, то призначався откун над майном неповнолiтнiх спадкоемщв з найближчих родичiв, зокрема впчим. Майно передавалось опiкуну при сввдках; за виконання сво!х обов'язюв откун мав право користуватись доходами з майна откуваних, а в разi втрати частини спадщини вiдшкодовував збитки спадкоемцям.
Право на обов'язкову частку в спадщиш iснувало ще в римському правi, яке визначалося четвертиною законно! частки, тобто тае! частки, яку спадкоемець одержав би у р^ спадкування за законом. У правi Юститана розмiр обов'язково! частки визначався бшьш гнучко. Якщо до спадкування за законом закликалися чотири i бiльше спадкоемцiв, то обов'язкова частка складала половину законно!, якщо менше, то !! третину [17, с. 384].
Як справедливо зауважуе О. Нелш, "Руська правда" взагалi тчого не говорить про права чоловша щодо спадкування пiсля дружини. За вiзантiйським правом, зокрема Еклогою, якщо дiтей вiд шлюбу не залишилося, то чоловiк, який пережив дружину, отримував четверту частину з !! посагу, а все решта ввдходило спадкоемцям померло!. Свое! частки чоловж позбавлявся, якщо брав новий шлюб. Щ норми стали правом i дiяли тривалий час [16, с. 14].
Ввдповвдно до ст. 524 Цившьного кодексу УРСР та ст. 1218 Цившьного кодексу Укра!ни спадкування в Укра!нi здiйсиюеться за законом i за заповiтом. У першому випадку це вщбувалося незалежно вщ волi спадкодавця та було можливим тодi, коли спадкодавець не склав заповгт або коли його заповгт був юридично не дшсним. Прiоритетне право на спадкування мали особи, визначеш в заповiтi, тобто особи, визначеш з волi заповвдача - спадкодавця. Тiльки у разi вiдсутностi заповiту, визнання його недшсним або у разi вiдмови ввд спадщини спадкоемця за заповiтом право на спадкування одержували спадкоемцi за законом.
Заповвдач вправi призначити сво!ми спадкоемцями одну або кiлька фiзичних осiб, незалежно вiд наявностi у нього з цими особами ммейних, родинних вiдносин, а також шших учасникiв цивiльних вiдносин. Також заповвдач може позбавити права на спадкування будь-кого iз спадкоемцiв без зазначення на це причин. Проте вш не мае права позбавити прав на спадкування тих сво!х спадкоемщв, яю, згiдно iз законодавством мали право на обов'язкову частку у спадщиш. Таких оиб, на думку Ю. А. За!ки, слiд називати обов'язковими спадкоемцями [11, с. 136].
За нормами Цившьного кодексу УРСР (1963 р.), е двi черги спадкування за законом, а за Цившьним кодексом Укра!ни (2003 р.) - п'ять.
У випадку, коли спадщина тсля смерта спадкодавця ввдкрилася до 1 мчня 2004 р. i до ще! дати була прийнята хоча б одним спадкоемцем, то коло спадкоемщв та розмiр обов'язково! частки визначаеться за правилами ст. 535 Цившьного кодексу УРСР 1963 р. Так, ввдповвдно до названо!
211
норми, право на обов'язкову частку в спадщиш мали: неповнолггш або непрацездатш дни спадкодавця (зокрема усиновленi), непрацездатш дружина, батьки (усиновител^ й утриманщ померлого. Вказаним особам належало право на обов'язкову частку в розмiрi не менше нiж двi трет частки, яка належала б кожному з них при спадкоемствi за законом. Шд час визначення розмiру обов'язковоï частки також враховувалася вартють спадкового майна, що складаеться з предмета звичайноï домашньоï обстановки та вжитку. У варткть спадкового майна включалися також i вклади в державних ощадних касах та Державному банку СРСР, за виключенням тих вкладiв, щодо яких були спещальш вказiвки вкладника. Останнi не входять до складу спадщини, i вкладник не зобов'язаний тякими обмеженнями, яю iснують в спадковому правi.
До оСб, як мають право на отримання обов'язком частки в спадщиш, зпдно з частиною першою ст. 1241 Цившьного кодексу Украïни (2003 р.) належать: малолгтш, неповнолiтнi, повнолгтш непрацездатнi дiти спадкодавця (зокрема усиновлеш), непрацездатнi вдова (вд1вець), непрацездатнi батьки, яю успадковують незалежно вiд змкту заповiту половину частки, яка належала б кожному з них у разi спадкування за законом. Цей перелж е вичерпним i розширеному тлумаченню не пiдлягае.
Якщо неповнолгшя особа набувае повноï цивiльноï дiездатностi (у разi реестрацiï шлюбу особи, яка не досягла повнолптя, або у випадку, якщо особа, яка досягла пйстнадцять роюв, працюе за трудовим договором, а також якщо неповнолгтня особа записана матiр'ю або батьком дитини) вона також збертае за собою право на обов'язкову частку.
Непрацездатними вважаються жшки та чоловжи, що досягли пенсiйного вжу; так само й iнвалiди I, II та III груп, незалежно ввд того, чи призначена ш пенс1я. Вiдповiдно до абзацу другого частини другоï ст. 36 закону Украши "Про загальнообов'язкове державне пенсшне страхування" непрацездатними вважаються чоловiк (дружина), батько, мати, якщо вони е ^алвдами або досягли пенсшного вжу, передбаченого ст. 26 вказаного Закону, а саме: "особи мають право на призначення пенсп за вжом пiсля досягнення вiку 60 роюв та наявностi страхового стажу не менше 15 роюв". У раз^ якщо особа досягла пенсiйного вжу, але продовжуе трудову дiяльнiсть, вона не позбавляеться права на обов'язкову частку у спадщиш Однак, у оСб, яю не досягли встановленого чинним законодавством пенсшного вжу, але мають право на отримання пенсп на пшьгових тдставах, право на обов'язкову частку у спадщиш не виникае.
Пор1вняльний аналiз норм ст. 1241 Цившьного кодексу Украïни (2003 р.) та ст. 535 Цившьного кодексу Украшсь^ РСР (1963) св^ить про ютотне коригування iнституту обов'язковоï частки: звужуеться коло обов'язкових спадкоемщв (не включаються утриманцi спадкодавця); зменшуеться розмiр обов'язковоï частки: за Цившьним Кодексом УРСР (1963 р.) двi третини вiд законноï частки обов'язкового спадкоемця, а за Цивiльним кодексом Украши (2003 р.) - лише половину ввд та^ частки; розмiр обов'язковоï частки в спадщинi може бути зменшений судом з огляду на вщносини мiж цими спадкоемцями та спадкодавцем, а також на шпй обставили, якi мають ктотне значення; обов'язковий спадкоемець може бути усунений вiд права спадкування взагал^ в тому числi, якщо ршенням суду буде встановлено, що спадкоемець ухилявся вiд надання допомоги спадкодавцев^ який через похилий вiк, тяжку хворобу або калштво був у безпорадному сташ
Право на обов'язкову частку в спадщилi виникае у спадкоемця у випадках, якщо у заповт мктяться положення про усунення його вiд спадкування або цьому спадкоемцевi заповiдана частка спадщини, яка е меншою ввд належноï йому обов'язковоï частки. При цьому право на обов'язкову частку у спадщиш не залежить ввд згоди шших спадкоемщв, волi спадкодавця та не пов'язане зi спшьним проживанням спадкодавця й оСб, якi мають право на обов'язкову частку.
Право на обов'язкову частку у спадщиш мае особистий характер та не може переходити в порядку спадковоï трансмкп. Спадкоемець може ввдмовитися вiд права на обов'язкову частку у спадщиш шляхом подачi нотарiусу заяви про те, що зi змiстом заповпу вiн ознайомлений, змiст ст. 1241 Цившьного кодексу Украши йому роз'яснено i вш не претендуе на одержання обов'язковоï частки у спадщиш.
Однак при спадкуванш за заповгтом, спадкоемцi iнших черг навiть за ввдсутноста спадкоемцiв першоï черги, а також внуки та правнуки спадкодавця, зокрема малолгтш та неповнолиш особи (також у випадку смерта ïх батькiв до вiдкриття спадщини), право на обов'язкову частку не мають.
Вираховуючи частки спадкоемщв за заповггом необхвдно наголосити на тому, що ïхнi частки зменшуються на ту частку, на яку буде видано сввдоцтво про право на спадщину за законом на
212
обов'язкову частку. Розмiр обов'язково! частки вираховуеться з всього спадкового майна - як заповвданого, так i того, що не охоплене заповгтом, речi звичайно! домашньо! обстановки та вжитку, право на вклад у банку (фшансовш установ^ незалежно вiд того, зроблено розпорядження у заповiтi чи безпосередньо у банку (фшансовш установ^, а також умх спадкоемцiв за законом, яю могли б бути закликаш до спадкування, якби порядок спадкування не було змiнено заповвдачем.
Згiдно зi ст. 1243 Цившьного кодексу Укра!ни подружжю надано право скласти спшьний заповiт щодо майна, яке належить йому на правi спiльно! сумiсно! власностi. У разi складення спiльного заповiту частка у правi спiльно! сумiсно! власностi тсля смерт одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. Шсля смерт подружжя право на спадкування набувають особи, визначеш у заповт.
Висновки. Аналiзуючи процес становлення iнституту спадкування в укра!нському правi, можна стверджувати, що його генезис було започатковано в Кшвськш Рум. Подальший його роз-виток був продовжений й за чаЫв незалежно! Укра!ни. Порiвняно iз законодавством Ки!всько! Русi, в Укра!ш, усi дiти спадкодавця, незалежно ввд статi та народження в зареестрованому шлюбi чи поза шлюбом мають право на спадкування на рiвних пiдставах. Також вiдповiдно до ст. 1261-1265 Цившьного кодексу Укра!ни (2003 р.), вперше з 1 Ычня 2004 року, в державi встановлено п'ять черг спадкування, тобто спадкоемцями можуть бути iншi родичi спадкодавця, до шостого ступеня спорiднення включно, а також утриманщ спадкодавця, яю навiть не були членами його мм'!.
1. Баранник Н. М. Наследование: законодательство, теория, практика /Н. М. Баранник, О. П. Синельник. — Х.: Издательство "Прометей-Прес". — 2003. — С. 218. 2. Благовкний С. Г. 1сторичт аспекти тституту спадкового права УкраЧни / С. Г. Благовiсний // Часопис КиЧв. ун-ту права. — 2006. — № 2. — С. 28—32. 3. Бойко I. Й. Правове регулювання цивтьних вiдносин в УкраЧн (1Х-ХХ ст.): навч. поЫб. для студ. вищ. навч. закл. / I. Й. Бойко. — К.: Атiка, 2012. — 348 с. 4. Буркацький Л. К. Спадкове право Украти: теорiя, коментарi, практика, зразки заяв: навч. поЫб. для студ. вищ. навч. закл. /Л. К. Буркацький. — К.: Вид. Дiм "1н Юре ", 2008. — 382 с. 5. Гуз А. М. 1с-торiя держави i права УкраЧни. Джерела перiоду КиЧвськоЧРуа: Навчальний поЫбник /А. М. Гуз. — К.: КНТ. — 2007. — 72 с. 6. Достдар Р. Н. Рецепця права та правовi традици у сучасному спад-ковому правi краЧни / Р. Н. Достдар // Право Украти, 2010. — № 6. — С. 117—121. 7. Жилткова I. В. Актуальт питання спадкового права Украши. Матерiали до семтару /1. В. Жилткова. — Ксилон, 2009. 8. Зайцев О. Право спадкування землi в УкраЧн: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / О. Зайцев. — Х., 2000. — 20 с. 9. ЗаЧка Ю .О. Спадкове право: навч. поЫб. / Ю. О. ЗаЧка, С. О. Рябоконь. — К.: Юртком 1нтер. 2009. — 351 с. 10. ЗаЧка Ю. О. Проблеми, що виникають при застосуванш спадкового законодавства /Ю. О. ЗаЧка // Bimrn Верховного Суду УкраЧни. — 2006. — № 3 (67). — С. 30—35. 11. ЗаЧка Ю. Право власностi. Спадкове право: навч. посiб. /Ю. ЗаЧка,
B. Ствак. — К.: Наук. думка, 2000. — 151 с. 12. Кухарев О. С. Спадкове право УкраЧни. Навчально-практичний поЫбник / О. С. Кухарев. — К.: ЦУЛ, 2012. — С. 222. 13. Нелт О. I. Еволюця спадкового права в УкраЧн (кторико-правовий аспект): монографiя / О. I. Нелт. — К.: ВПЦ "КиЧвськийун-т ", 2009. — 365 с. 14. Нелт О. I. Еволюця спадкового права в УкраЧн (iсторично-правовий аспект): автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01 /О. I. Нелт. — К.: КиЧв. нац. ун-т iм. Т. Шевченка, 2010. — 39 с. 15. Нелт О. I. Спадкове право УкраЧни. ^торико-правовий аспект: монографiя / О. I. Нелт. — К.: Видавець Вадим Карпенко, 2008. — 344 с. 16. Нелт О. Спiввiдношення ЫмейноЧ власностi i спадкування у КиЧвськт Руа / О. Нелт //Юридична УкраЧни. — № 8. — С. 11—15. 17. Шдопригора О. А. Римське приватне право: шдруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / О. А. Пiдопригора. — Вид. 3-те, перероб. та доп. — К.: Ы Юре, 2001. — 440 с. 18. Ромовська З. В. УкраЧнське цивыьне право. Спадкове право: шдруч. / З. В. Ромовська. — К., 2009. — 264 с. 19. Спадкове право: Нотарiат. Адвокатура. Суд: наук.-практ. поЫб. / С. Я. Фурса, С. I. Фурса, О. М. Клименко [та т.]. — К., 2007. — 1216 с. 20. Трифонов С. Спадкування землi в украЧнських землях за Русько-Литовським правом /
C. Трифонов // Пiдприемництво, господарство, право. — 2005. — № 11. — С. 86-87. 21. Фурса С. Я. Спадкове право. Теорiя та практика. Навч. посiб. / С. Я. Фурса, С. I. Фурса. — К.: Атжа, 2002. — 496 с. 22. Харитонов С. О. ЦивЫьне право УкраЧни: пдручн. / С. О. Харитонов, О. I. Харитонова, О. В. Старцев — вид. 2, перероб. i допов.— К.: ^тина, 2009. — 759 с. 23. Чубатий М. Огляд iсторЧЧ украЧнського права /М. Чубатий. — Мюнхен, 1947. — Ч.1. — Вид. 111. 24. Юшков С. В. Общественно-политический строй и право Киевского государства / С. В. Юшков. — М.: Госуд. изд-во юрид. литры. - 1949. - 544 с.
213
