CC BY
96
Коваленко И. И.
Посвящено рассмотрению правового воспитания с позиций социокультурного подхода. Показано, что правовое воспитание является сложным феноменом правовой культуры, имеющем собственную специфику, а также зависит от наличествующих социокультурных факторов и тенденцш.
Ключевые слова: правовое воспитание, правовая культура, социокультурная трансформация
Socio-cultural approach as methodological ground of studying juridical education
Kovalenko I.
This article is dedicated to consideration of juridical studying with the help of socio-cultural approach. It's demonstrated that juridical education is a complex phenomenon of juridical culture, which has got its own specifics, and also depends on present socio-cultural factors and tendencies.
Key words: juridical education, juridical culture, socio-cultural transformation
УДК 340. 12
В. А. Трофименко, кандидат юридичних наук, доцент
ПРАВОВА ДОКТРИНА — ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ПРАВОВО1
СИСТЕМИ КРА1НИ
Рухливють суспшьних вщносин спричиняе нестабшьшсть правово'1 системи держави. Окремi правовi норми, нормативно-правовi акти постшно змшюються законодавчим органом держави на вщповщнють сьогоденню. Однак для запоб^ання повно'1 руйнацп правово'1 системи необхщно мати базис, який мютить вщправш елементи ще'1 системи. Таким базисом може виступити правова доктрина, яка включае вс концептуальш ще'1 i принципи права. Це тим бшьше вiрно тому, що правова доктрина дуже близько ствюнуе з правовою наукою. Це допомагае швидко впроваджувати в законодавство найефективнiшi механiзми правового регулювання i новiтнi джерела права.
Ключовi слова: правова доктрина, теоретичний фундамент правово'1 системи, радянська доктрина, захщноевропейська правова ам'я, романо-германська правова ам'я, модернiзацiя права.
Постановка проблеми. Ефектившсть норм права прямо залежить вщ обгрунтованост !х створення 1 дотримання. Для цього необхщно юнування концептуально-оформлених щей, принцишв, що розробляються вченими-правниками з метою вдосконалення законодавства. Але повинна юнувати можливють прямого використання цих щей. Таким актом може бути правова доктрина. Структурна наближешсть правово! доктрини до правово! науки
дозволяе використовувати и, по-перше, як шдгрунтя виникнення та iснування iнших джерел, та по-друге — як безпосередньо джерело права. Дослщження вггчизняного та шоземного досвiду розвитку правово! доктрини дадуть змогу виробити основнi вимоги до правово! доктрини як ефективного мехашзму формування правово! системи кра!ни.
Анал1з джерел i публжацш показуе, що правова доктрина дуже часто згадуеться вченими. У пострадянськ часи загальнотеоретичш аспекти правово! доктрини дослщжували О. Е. Лейст, Р. З. Лiфшиц, В. С. Нерсесянц, Л. С. Явич. Безпосередньо шоземна правовая доктрина анашзувалася в працях В. Д. Зорькша, В. А. Туманова, Г. I. Муромцева, Б. А. Куркша. Однак фшософсько-правового аспекту ще! проблеми вченi практично не торкалися.
Мета цiе! публiкацi! — показати, як шдвалини права, закладенi у доктриш, впливають на формування нових джерел права та ефектившсть !хньо! дi!.
Появу правово! доктрини пов'язують з дiяльнiстю давньоримських юристiв у перюд Ш-1У столiть до н. е., коли Апш Клавдiй та Гней Флавш оприлюднили формули позовiв i календарь дат [16; с. 95]. Пращ римських юрис^в мали характер раз'яснень i тлумачень чинних закошв. К. К. Жоль також висловив думку, зпдно з якою першi твори римсько! юридично! лггератури були збiрниками юридичних формул [5; с. 53]. У Римi фшософш вперше було прикладено до позитивного права, завдяки чому наука права видшилася в самостiйну, фiлософськi санкщоновану галузь знання. Найбiльшу роль у цьому з^рала школа сто!кiв. У подальшому свiй розвиток вона отримуе в унiверситетах Свропи Х111-Х1У сташть, i безпосередньо тодi, як вiдмiчають Р. Давiд i К. Жоффре-Стноз^ «...в унiверситетах було головним чином вироблено основш принципи права» [4; с. 105]. Шсля цього «протягом тривалого часу доктрина була основним джерелом права в романо-германськш правовш Ым'!» [4; с. 105].
Аналiз джерел показуе, що право в т часи створювали унiверситети. Якщо точнiше, то вчений не створював, а описував право, формулював на його основi новi теоретичнi розробки, що у подальшому накладало деякий вщбиток на змiст самого права. Право тому не мало в т часи впорядкованост та iерархiчностi. Тут бiльша увага придiлялася безпосередньо регламентаци прав людини (в тому вираз^ в якому вони юнували на той час), а не встановленню санкцiй. З другого боку, це пов'язано зi слабкiстю пенггенщарно! системи кра!ни. Все це вказуе на провщну роль правово! доктрини вже як джерела права.
З розвитком держави, !! апарату починае проявлятись !! волевиявлення у виглядi законодавчо! дiяльностi. Доктрина набувае нового статусу. Цей статус, з одного боку, зменшуе !! значення — доктрина стае другорядним джерелом права, але, з другого боку, вона справляе значний вплив на законодавця. Тому закономiрною е поява у наущ рiзних рiвнiв доктрини. При iерархiчнiй системi законодавства в перiод розвитку держави та суспшьства базою для побудови вЫе! системи законодавства стае конституцшно-правова доктрина, пiд якою провiднi укра!нськ теоретики права розумiють
сукупшсть фшософських { правових щей, втшених у конституци та шших законодавчих актах, що визначають напрямок розвитку кра1ни { сусшльства, нацюнально1 правово! системи [15; с. 146]. Мета конституцшно-правово! доктрини, на думку Ю. М. Тодики, закласти основу правово! доктрини кра1ни, 11 демократичну чи антидемократичну спрямовашсть [15; с. 147].
Вщм1чаючи роль доктрини, Р. Давщ { К. Жоффре-Спшоз1 також пишуть: «.. .11 роль виявляеться в тому, що саме доктрина створюе словник та правов1 поняття, котрими користуеться законодавець. Важлива роль доктрини в установлены тих метод1в, за допомогою яких вщкривають право { тлумачать закони. Додамо до цього вплив, який доктрина може справляти на самого законодавця. Останнш часто лише виражае т тенденци, котр1 встановилися в доктриш, { сприймае шдготовлеш нею пропозицп» [4; с. 106]. Таким чином, по сут1, доктрина вщшрае роль теоретичного фундаменту законодавчо-вольово1 д1яльност1 кра1ни, надаючи законодавцю { термшолопчний апарат, { перш1 розробки в галуз1 права. Можна сказати, що перш1 нормативш акти були формашзованим закршленням основних положень доктрини. Однак у подальшому доктрина втратила сво1 позицИ як джерело права, але набула того ж самого значення в галуз1 методологИ права. На р1вш методологИ 11 вплив на законодавця вщкривае нов1 способи впливу на нього. Можна говорити про психологда доктрини.
Подальший розвиток нацюнального законодавства прив1в до вщокремлення та 1ндив1дуал1зацИ як законодавства в цшому, так { його джерел. О. Ф. Скакун, вщм1чаючи важливють доктрини на сучасному етап1 правового розвитку, пише: «У наш1 дш роль доктрини важлива для правотворчост1: вона сприяе вдосконаленню нормативно-правових аклв, створенню нових правових понять { категорш, розвитков1 методологИ тлумачення закошв» [16; с. 336]. Доктрина допомогае рацюнал1заци вольового вияву державно1 влади. Це пов'язано з тим, що в кожнш кра1ш як географ1чному утворенн1 мають м1сце р1зн1 умови для розвитку й юнування як сусшльства, так { права. Под1бну взаемопов'язашсть вид1лив ще Ш. Л. Монтеск'е [11; с. 198]. Мае велике значення { те, що основш положення спочатку зароджуються в розум1 людини, а це означае, що вони суб'ективш { вщмшш одне вщ одного,тод1 як вольове ставлення держави до подш не повинно мати таких вияв1в.
Якщо врахувати перехщ доктрини на р1вень методологИ, то зрозум1ло, що кожна кра1на мае свою систему права, свш наб1р правового 1нструментар1ю. Правова доктрина в кожнш з таких кра1н матиме нацюнальний характер, що може привести до незрозумшост1 11 положень вченими, як1 працюють у галуз1 права виключно свое1 краши [2; с. 356-357].
Але не можна казати, що доктрина гальмуе розвиток права, створюючи таке розма1ття. За 11 допомогою правники (теоретики та практики) йдуть до одше1 мети р1зними шляхами. Це е необхщним, оскшьки тривае процес збирання по часткам всього того, що потр1бно для досягнення едино1 ще1 права у нац1ональному законодавств1 (шмецькому, французькому, швейцарському та 1н.). 1нша ситуац1я в латинських кра1нах (1тал1я та 1н.).
Освгта в цих державах будуеться не на виршенш конкретного випадку, а на знайомсга з основними поняттями i провiдними принципами, з яких будуеться право. Конкретш рiшення не суть важлив^ тому що вони дуже мшливц головне — це система [4; с. 107]. У свою чергу це сприяе появi вщокремлено! групи чи навггь прошарку правникiв. На цьому етапi при абстрагуванш вiд зазначених проблем у правниюв-практиюв можуть виникнути деякi трудношд, бо 1м доведеться розглядати позови, що виникли, наприклад, з економiчних вiдносин, абстрагуючись вiд таких вщносин взагалi.
Наступне вдосконалення правово! доктрини привело до появи i змщнення трьох основних доктрин: доктрини романо-германсько! правово! сiм'ï, доктрини радянського права, доктрины системи загального права. Кожна з цих доктрин зробила вагомий внесок у розвиток фшософи права.
Украшсью теоретики права О. I. Харитонова i G. О. Харитонов видшяють доктрину «захiдноï традици» права i доктрину «схщноевропейсь^' традицiï» права [16; с. 45]. Доктрина «схщноевропейсь^' традици» права iсторично включае радянську доктрину i доктрину романо-германсь^' правовоï сiм'ï. Позицiя наведених авторiв якнайбшьше вiдповiдае стану правово!" науки шсля розпаду СРСР.
Основнi положення доктрини романо-германськоï правовоï системи було описано вище при розглядi iсторiï появи останньоï. Зародившись в европейських ушверситетах, правова доктрина дуже тiсно вплелась як у правову науку, так i в усю законодавчу процедуру. Сьогодш правова доктрина е методолопею фшософи права i шдгрунтям законодавчого процесу. Можна сказати, що, не маючи зовтштх засобiв виразу, реалiзацiя яких забезпечуеться будь-яким силовим мехашзмом, вона здiйснюе внутрiшнiй тиск для слщування необхiдним шляхом розвитку.
При аналiзi радянськоï доктрини слiд осягнути два основш моменти:
1) розвиток правовоï науки;
2) оригiнальнiсть деяких шститу^в радянського права i можливють ïx застосування при проведення правовоï реформи в Украïнi.
У зв'язку з пол^ичними процесами демократизаци доктрина радянського права перестала юнувати шсля розколу самого СРСР. Однак у нашi дш вона з деякими змшами знайшла свiй вираз у доктриш колищшх радянських республiк i тому розглядатиметься нижче.
Кажучи про розвиток радянськоï правовоï науки, не можна обшти осторонь iдеологiю марксизму-лешшзму, яка була пiдгрунтям, що спрямовував розвиток радянськоï краïни на вЫх етапах ïï iснування. С. С. Алексеев вiдмiчае: «Фiлософiя права, що склалася на основi марксистськоï доктрини в ïï леншсько-сталшськш, бiльшовицькiй штерпретаци, становить результат складного, протягом багатьох десятил^ь, розвитку вiд права романтизованоï революцiйноï диктатури до феномену «радянське право» [1; с. 163]. Зазначена щеолопя привела до роздiлу вчених-теоретиюв i практикiв, оскiльки не завжди положення теоретичноï науки, навiть радянськоï, пiдxодили для умов i способiв реалiзацiï права в СРСР. Кожний з них мав
свое завдання. Завданням викладача у ВНЗ, наприклад, було забезпечення розумшня права i його застосування шляхом тлумачення ролi законодавця.
Науковщ-теоретики — це пращвники 1нституту держави i права Академи наук СРСР, 1нституту радянського законодавства при Мiнiстерствi юстицiï СРСР, 1нституту кримiнологiï при Прокуратурi СРСР та шших наукових установ. У них проводилася дослщницька, теоретична робота, результати я^ лише бралися до уваги законодавцем. Якщо врахувати роль Верховноï Ради СРСР як законодавчого органу, котра була декларативною, то стае зрозумшим, до якого ступеня доктрина обгрунтовувала закон як вольовий акт державно'' влади.
Не треба забувати, що щ установи мали багатiшi бiблiотеки, якi надавали дослщникам широкi шляхи для наукових розробок. Тим бшьше, що яка б щеолопя не панувала в кршш, в цих бiблiотеках було зiбрано численнi джерела з фiлософiï права, хоча ця наука не була визнаною i не мала статусу самостшно''.
Слщ сказати про один iз виявiв доктрини, який визнавали i органи влади i був поширений в юридичнш практицi СРСР. Фактично тшьки цей вияв напрямку показував взаемозв'язок рацюнальних i вольових механiзмiв у праву. Таким виявом е розроблення, видання i широке застосування науково-практичних коментарiв до основних закошв i кодексiв краши. Науково-практичнi коментарi являли собою раз'яснення i тлумачення основних положень закошв i кодекЫв, в яких автори здшснювали спробу дати теоретичне обгрунтування нормам права, поеднати положення цих нормативних аклв з шшими нормами законодавства, судовою практикою, робили екскурс в юторда. Коментар^ видаш при шдтримщ вiдомих правникiв, застосовувалися на практицi i дуже часто безпосередньо вони, а не сам закон, виршували справу. Важливють коментарiв була визнана i державою, що шдтверджуеться ïx виданням великими накладами провщними видавництвами: Полiтвидавом та ш. Нинi коментар зберiг своï позици в юридичнiй практицi Украïни.
Який же внесок зробила радянська доктрина у розвиток фшософи права? Цей внесок особливо помггний при розглядi системи органiв несудового вирiшення спорiв.
В СРСР iснувала розгалужена система квазюудових органiв, яка зберiглася i в Укршт. До них можна вщнести товариськi суди [12], професшш спiлки [6], комiсiï по трудових спорах [9] та ш.
Справи в таких органах розглядалися самими громадянами, як у бiльшостi не мали юридичноï освiти i великих знань про право та законодавство. Таким чином, розгляд справи i ухвалення ршення повинш були базуватися на принципах справедливости правди, ще". Враховуючи вiдсутнiсть вищоï юридичноï освгги, можна сказати, що цi поняття i принципи складалися в розумi самоï людини на основi ïï свiтосприйняття. Це пiдтверджуеться i системою застосовуваних покарань: догана, публiчне вибачення, тобто в основному це заходи морального впливу.
Видшимо найбшьш важливi положення радянськоï доктрини:
1) радянська система квазюудових органiв виршення спорiв мiж громадянами базувалася (тут потрiбно зробити акцент) на справедливост i моральнiй оцiнцi поведiнки громадянина самим суспшьством. Сьогоднi саме таю шститут^ заснованi на справедливостi, поновлюються в Укра!ш при проведеннi правово! реформи. Так, у ст. 124 Конституци i Законi «Про судоустрш Укра!ни» закрiплено створення iнституту народних засщателей i присяжних у судi [10];
2) доведення до вщома практикiв розробок провiдних учених — правниюв через видання i застосування науково-практичних коментарiв.
Доктрина загального права, яка розроблялась, перш за все, представниками англо-американсько! школи, зробила найвагомiший внесок в розвиток уявлень про основи права.
Загальне право — право казу!стичне. Це право конкретного, iндивiдуально визначеного випадку. Шд цим криеться повна чи часткова вщсутшсть загальних принципiв права, що приводить до велико! кшькосп як прогалин в праве, так i перевищення ролi судових оргашв у формуваннi права.
Навiть наявшсть правила прецеденту не дозволяе виршити цi проблеми, тому що саме це правило мае внутршню систему, зпдно яко! не кожне ршення англiйського, а тим бiльше американського суду, визнаеться у подальшому прецедентом [14; 514]. Росшський дослщник А. К. Романов, стосовно особливостей загального права, пише: «По своему происхождению общее право — это право, которое никто не вводил и никто не принимал. Оно не является правом, официально провозглашаемым государством, а поэтому ближе к правовым обычаям и представляет собой по существу неписаное право» [8; 264]. Тому саме в загальному правi сторюються новi норми, як грунтуються перш за все на рацюнальнш оцшщ i вольовому ршенш суддь
Звернення до розумно-вольово! природи права породжуе питання: як уявляють взаемодш розума i волi представники англо-американсько! школи права? Вщповщь дана Р. Давщом: «Это разумное решение спора, когда по данному вопросу нет ни прецедента, ни законодательной нормы, ни обязательного обычая. Это, прежде всего, поиски решения, наиболее соответствующего нормам действующего права, а поэтому наиболее удовлетворительно обеспечивающего порядок в сочетании со справедливостью, которая и составляет основы права» [4; 264]. З цього ршення ми бачимо, що шд рацюнальшстю розумiеться пошук найбшьш прийнятно! норми, який реалiзуеться вольовим актом суду. Таким чином, видно, що юристи системи загального права протягом довгого часу виршують питання вольового застосування розуму. Вони встановили межi i порядок його реалiзацi! для фiзично! реальностi, а також встановили пряму системувзаемоди розуму i справедливостi.
Встановивши цi моменти i зберiгши вiрнiсть природi права, англшсью та американськi юристи дуже сильно вплвали на континентальне право.
Сьогодш йде вщродження принципу: право — це розум, який був зароджений i шдтримуеться системоюй загального права.
Розглянувши вищенаведеш доктрини права, потрiбно згадати також i регiональнi доктрини. Це доктрина мусульманського права i ряд шших подiбниx ш. Але вони не мали помггного впливу на фшлософш права, тому згадаемо про них лише в загальних рисах.
Доктрини такого типу представляють собою лише сукупшсть релiгiйниx i теоретичних праць вчених-теоретиюв. В багатьох випадках доктрина тут навт не визнаеться другорядним джерелом права, що говорить про ïï роль. Це вiдмiчають i украшсью правники, говорячи, що в бшьшосл вiпадкiв у сучасних правових системах мусульманська правова доктрина не мае значення самостшного джерела права [16; 651].
Тшьки з впровадженням захщного свггогляду, поширенням основних принцишв доктрини 1нди, мусульманських краш починають сприймати елементи метафiзичноï природи права.
На пiдставi викладеного визначимо основш принципи застосування доктрини права: взаемозв'язок правовоï доктрини з рацiональною дiяльнiстю, волею i справедливiстю, визнання наукових розробок законодавцем (науковють законодавчоï дiяльностi).
Пiдкреслимо головне:
1) доктрина права зародилась в ушверситетах i це нерозривно пов'язало ïï з теоретичним обгрунтуванням права. Сьогодш доктрина мае важливе методолопчне значення для правовоï науки. Як методологiя при ошдуванш до iдiï права доктрина встановлюе i систематизуе вс необxiднi досягнення рiзноманiтниx систем нацiонального права держав, створюючи тим самим едину доктрину права;
2) у свт юнуе три основнi правовi доктрини: романо-германськоï правовоï сiм'ï, сiм'я загального права, система пострадянського права. Поки неможна говорити про зникнення системи радянського права — в багатьох випадках змшилась лише ïï назва;
3) доктрина починае повертати своï позици як джерело права. Так як вс досягнення фшософи права про розум, щею права, шляхи ïï розвитку поки не можуть бути сформульоваш мовою нормативного акту, то вс досягнення в галузi науки про право проголошуються вченими у статтях, монографiяx, шших роботах. Законодавець повинен враховувати вказаш пращ, але сама форма та стиль нормативного акта не дозволяють врахувати вс позитивш моменти наукових розробок. Тому на сучасному еташ доктрина i закон повинш юнувати як джерела, яка взаемодоповнюють один одного. I в цьому сенс зовЫм по шшому сприймаеться загальновщомий принцип: «дозволено усе, що законом не заборонено».
Але в Украш законодавець поки не наважився надати такий обсяг свободи своïм громадянам, що проявилось у статп 19 Конституцн Украши, яка закршлюе: «Правовий порядок в Украш базуеться на принципах, у вщповщнос^ з якими нixто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» [10]. Враховуючи стан украшського
законодавства, а також юнуючу рiзницю в поняттях «законодавство» i «право», можна побачити, як вагомо обмежений громадянин в своïx дiяx. Цей принцип говорить про обмежену сферу ди закону, в тому чи^ i Основного закону краши, i надае найбшьшого значення суб'ективному самовизначенню особистость З цього прикладу також видно, що за допомогою доктрини визначаються подальшi шляхи проведення правовоï реформи в Укршш;
4) в кожнш краïнi правова доктрина, як методолопя права, е одним з визначальних i поxiдниx елементiв на пiдставi яких формуеться нацiональна система законодавства.
Цiкавим прикладом може слугувати доктрина iнформацiйноï модершзаци права, яка розробляеться правниками сумюно з робiтниками iнформацiйно-кiбернетичноï галузi у Росшськш Федераци, базисом якоï е метод автоматизацп. Розробники цiеï доктрини стверджують, що правовi норми е ресурсами iнформацiйноï модернiзацiï права, якщо вщповщають наступним вимогам:
- мютять в собi iнформацiйну складову, яка виражена у числовш формi (ставки податюв, мита i деякi шш^ i задана для застосування у точних числових вимiраx;
- мютять в собi iнформацiйну складову, яка виражена у числовш форм^ але не визначена точно, а задана описово: ставка рефшансування тощо;
- мютять в собi iнформацiйну складову, яка виражена у числовш форм^ яка задае обмеження, в рамках яких припустими деяк ди або стани, чи вихщ за рамки яких не припускаеться (наприклад, стаття 4 Закону РФ «Про конкуренщю i обмеження монополiстичноï дiяльностi на товарних ринках» встановлюе межi для визначення «домшуючого положення» по частщ товару даного господарюючого суб'екта на товарному ринку: менше 35%, вщ 35 до 65%, 65% i бшьше);
i усi перелiченi види норм дозволяють автоматизувати правотворчi процеси зi змiни числових параметрiв, сгтьовому розповсюдженню ïxнix нових показникiв в реальному режимi часу, а також автоматизувати процеси правореалiзацiï даних норм чи елеменпв норм;
- зобов' язують одним органам отримувати шформащю у осiб, якi ïï не мають, якщо ця iнформацiя находиться в розпорядженш iншиx державних i недержавних структур i останшх можна зобов'язати новим законом надавати потрiбну шформащю через сучасш комп'ютернi сiтьовi комунiкацiï.
Пiд ресурсами iнформацiйноï модершзаци права також розумшться тi види правових вщносин, якi в перспективi можуть бути переведенi з традицiйноï форми ïx реалiзацiï у форму автоматизованоï, полуавтоматичноï чи автоматичноï правотворчост i (або) правозастосування. Ресурси iнформацiйноï модернiзацiï права мають i своï природнi межi i обмеження, бо далеко не вс числовi параметри елемеипв норм права, далеко не вс норми права i правовщносини можуть бути автоматизованi i не завжди це потрiбно.
Якi важливi правовi сфери, таким чином, можуть бути модершзоваш (автоматизованi)? Наведемо невичерпний перелж:
1. Автоматизащя правотворчост шляхом припущення автоматизованоï генерацiï окремих елементiв деяких норм права: податкових ставок, розмiрiв мита та шшь
2. Автоматизацiя правореашзацшних процесiв тих важливих норм публiчного права, якi втсановлюють сплату податюв та iншиx обов'язкових платежiв.
3. Автоматизащя виконання правового принципу «що не заборонено, те дозволено», шляхом шдказки сiтьовоï системи правових варiантiв i блокування неправових при укладанш угод i правових процедур.
4. Автоматизащя процеЫв дистанцшного укладання договорiв в мережi мiж двома сторонами. Одночасно це дозволить реашзувати принцип презумпци знання закону, для чого необхщно створити попутнi комп'ютернi програми для направляння дш сторiн при дистанцшному укладаннi договору.
5. Автоматизащя процеЫв голосування з вiдправкою ршення громадянином зi свого термiналу безпосередньоо на центральний комп'ютер виборчоï комиси i можливiсть швидкоï перевiрки результату врахування свого голосування.
6. Автоматизащя процеЫв шдготовки правових актiв шляхом використання запропонованоï файловоï побудови внутршшх частей статей законiв i инших нормативно-правових аклв.
7. Автоматизацiя реестрацшних (посвiдчувальниx) процедур, що проводяться нотарiусами, реестрацiйними палатами, реестраторами прав тощо.
8. Автоматизащя перепису населення краши i любих ïï регюшв, в тому чи^ вшьно взятоï групи регюшв, мют i iншиx населених пунклв.
Таким чином можна побачити, як впровадження новоï доктрини на базис методу автоматизацiï може покращити правову систему краши в цшому.
Висновки. Надання переваги тому чи iншому ïï рiзновиду приводить до того, що i в системi джерел надаеться переважливють тому чи шшому джерелу. Хiд проведення правовоï реформу в Украïнi показуе, що навггь у XXI столiттi наша краша поки що неповнiстю визначилась з тим, яку систему законодавства будувати i яку доктрину сповiдувати. Але великий вантаж нормативно-правовоï бази, накопичений за роки незалежност^ все ж таки дозволяе визначити декшька основних джерел, яким наша краша надае переважливе значення.
Обраш джерела права дозволяють поеднати рiзноманiтнi погляди на право. Вже сьогодш зус^чаються джерела, яю орiентуються на цiннiсне ставлення громадян до права, а також ri, яю надають праву примусову силу завдяки карнiй його частинi. Таю джерела права i будуть розгляну^ нижче.
Але головне про що слщ наголосити — це зрозумгги глибоку думки американських вчених Л. Лопаки i В. Вероча: «Можливо, найбшьш важлива роль правовоï доктрини сьогодш постае в тому, щоб укршити повагу народу до правовоï системи i ршень, якi вона виносить» [17].
Л I Т Е Р А Т У Р А
1. Алексеев, С. С. Философия права / С. С. Алексеев. — М.: НОРМА, 1998.
2. Венгеров, А. Б. Теория государства и права / А. Б. Венгеров. — М.: Юриспруденция, 1999.
3. Гражданский кодекс Украины: научно-практический комментарий / под общ. ред. д-ра юрид. наук, проф. Е. О. Харитонова. — Х.: Одиссей, 2000.
4. Давид, Р., Жоффре-Спинози, К. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози; пер. с франц. — М.: Междунар. отношения, 1999.
5. Жоль К. К. Философия и социология права / К. К. Жоль. — К.: Юринком Интер, 2000.
6. Закон СССР «О профессиональных союзах, их правах и гарантиях их деятельности»: по состоянию на 10. 12. 1990 // Верхов. Совет СССР. — Офиц. изд. — 1990. — №51. — Ст. 1107. — (Ведом. Верхов. Совета СССР);
7. Закон Украши «Про судоустрш в Укршш» // Верхов. Рада Украши. — Офщ. видання. — К.: М-во юстицп Украши. — 2002. — №10. — (Офщ. вюн. Украши).
8. Романов А. К. Правовая система Англии / А. К. Романов. — М.: Дело, 2000.
9. Кодекс закошв про працю Украши: станом на 01. 01. 2004 року // Верховна Рада Украши. — Неофщ. вид. — К.: Юршком 1нтер. — 2004. — №1. — (Бюл. зак-ва i юрид. практики Украши).
10. Конститущя Украши // Верхов. Рада Украши. — Офщ. вид. К.: Верховна Рада Украши. — 1996. — №30. — Ст. 407. — (Вщом. Верхов. Ради Украши);
11. Монтескье, Ш. Л. О духе законов / Ш. Л. Монтескье; пер. с франц. — М.: Мысль, 1999.
12. Положение о товарищеских судах Украинской ССР: по состоянию на 01. 05. 1985 года // Верхов. Совет УССР. — Офиц. изд. — 1985. — №45. — Ст. 1054. — (Ведом. Верхов. Совета УССР);
13. Скакун, О. Ф. Теория государства и права / О. Ф. Скакун. — Х.: Консум, 2000.
14. Теория государства и права: ученик для ВУЗов / под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. — М.: НОРМА-Инфра-М, 1997.
15. Тодыка, Ю. Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика / Ю. Н. Тодыка. — Х.: Факт, 2001.
16. Харитонова, О. I., Харитонов, С. О. Порiвняльне право Свропи / О. I. Харитонова, С. О. Харитонов. — Х.: Одюсей, 2002.
17. LoPucki L. M., Weyrauch W. O. A Theory of Legal Strategy // Duke Law Journal. April 2000. Vol. 49. N 6. P. 1442, http: //www. law. duke. edu/ shell/ cite. pl?49+Duke+L. +J. +1405
Подвижность общественных отношений приводит к нестабильности правовой системы государства. Отдельные правовые нормы, нормативно-правовые акты постоянно изменяются законодательным органом государства с целью приведения их в соответствие с реалиями жизни. Однако для предотвращения полного разрушения правовой системы необходимо иметь базис, который содержит основные элементы этой системы. Таким базисом может выступить правовая доктрина, которая включает в себя концептцальные идеи и принципы права. Это тем более верно потому, что правовая доктрина очень тесно взаимодействует с правовой наукой. Это помогает быстро внедрять в законодательство эффективные механызми правового регулирования и новейшие источники права.
Ключевые слова: правовая доктрина, теоретический фундамент правовой системы, советская доктрина, западно-европейская правовая семья, романно-германская правовая семья, модернизация права.
The mobility of social relations leads to volatility of state's legal system. Several legal provisions and regulations are constantly changed by state's legislative authority in accordance with reality. However to avoid a total ruining of legal system, it's necessary to have a basis, comprising main elements of this system. As a basis there could be presented a legal doctrine, which includes conceptual ideas and principles of law. It is all the more true because a legal doctrine interworks with legal science tightly. It helps to implement the effective legal controlling instruments and up-to-date sources of law.
Key words: legal doctrine, theoretical fundament of legal system, Soviet doctrine, Common law, Civil law, modernization of law.
УДК 1:316. 3 +340.
Ю. Ю. КАЛИНОВСЬКИЙ, кандидат полтичних наук, доцент
ВЗАеМООБУМОВЛЕШСТЬ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ, nPABOBOÏ КУЛЬТУРИ ТА ПРАВОСВ1ДОМОСТ1 У СОЦ1АЛЬНИХ В1ДНОСИНАХ
Дослщжено взаемодп, взаемовплив та взаемообумовлешсть таких сощальних феномешв, як правове виховання, правова культура та правосвщомють. Проаналiзовано тдходи до розумшня поняття «система правового виховання». Шдкреслено необхщшсть створення та впровадження нащонально1 системи правового виховання в укршш. Розглянуто структуру правового виховання у взаемодп з правовою культурою та правосвщомютю.
Ключовг слова: правосвщомють, правова культура, правове виховання, самовиховання, система правового виховання.
Постановка проблеми. Правове виховання е важливим засобом процесу правово! соцiалiзацiï населення i безпосередньо впливае на рiвень правосвщомосп та правово! культури громадян. Необхщно зазначити, що аналiз вищеозначено1 проблеми не буде повним без послщовного застосування рiзноманiтниx пiдxодiв та принцитв, а саме загального зв'язку, дiалектичного розвитку, едшсть юторичного й лопчного, едшсть практичного й теоретичного, взаемообумовленосп та доповнюваносп. В контекст подальших роздумiв деяких пояснень потребуе застосування принцитв взаемообумовленосп й доповнюваносп. Пщкреслимо, що перший принцип нерозривно пов'язаний з системним методом i передбачае розгляд сощальних феномешв в ïx цшсносп й розвитку. Поряд з принципом дiалектичноï взаемообумовленосп доцiльно застосовувати принцип доповнюваносп [1, с. 89]. Цей принцип мае сенс застосовувати для вивчення правового виховання, правово1 культури та правосвщомосп, оскшьки вш допомагае подолати проблему штерпретацп факпв, визначити варiацiï спiввiднесення дискретного й безперервного. Зазначимо, що щея доповнюваностi знаходить свое застосування у найрiзноманiтнiшиx галузях наукового знання [2], [3], [4].
Анал1з наукових джерел i публжацш. Таким чином, ми будемо аналiзувати правове виховання, правову культуру й правосвщомють у ïx дiалектичнiй едносп та взаемодп, спираючись на науковий доробок таких науковщв як В. Абрамов, A. Айзенберг, М. Галiмов, О. Дзьобань, С. Срохш, В. Зенш, В. Казимирчук, М. Козюбра В. Кудрявцев, О. Новакова, В. Оксамитний, А. Рябко.
Загальновщомо, що мета правового виховання — це формування системи знань, переконань, мотивiв, настанов та звичок сощально активно1 поведшки. Отримаш знання допомагають суб'екту правовщносин сформувати цiннiснi орiентацiï та правовi настанови,
