CC BY
22Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-1 (Ч. 1). С. 282-287.
УДК 347.92:347.15/17
ПРАВО НА В1ДПОВ1ДЬ ЯК СПОС1Б ЗАХИСТУ ЧЕСТ1, Г1ДНОСТ1 ТА Д1ЛОВО1 РЕПУТАЦП ПУБЛ1ЧНО1 ОСОБИ
Можаровська К. В.
Нащональний утверситет «Одеська юридична академш» м. Одеса, Украша
У статп дослвджено проблемш питання, пов'язаш з правовим регулюванням такого спещального способу захисту чесп, пдноста та дшово! репутаци публiчних оаб, як право на вiдповiдь. Надане визна-чення поняття «право на вщповщь». Встановлено критери вiдмежування права на вщповщь вiд сутж-них правових категорп. Зроблено пропозицп щодо вдосконалення чинного законодавства, що регулюе порядок застосування права на вдаов^.
Ключовi слова: публiчна особа, честь, гщтсть, дшова репутацш, право на вщповщь.
Спещальш способи захисту права на повагу до пдносп та чесп, а також права на недоторкашсть дшово!' репутаци - це тага способи, яю можуть бути застосоваш лише у випадку порушення зазначених особистих немайнових прав. Вони закршлеш у глав1 20 Книги друго! Цившьного кодексу Укра!ни (дат - ЦК Укра!ни) та спещальному за-конодавст (ст. 37 Закону Укра!ни «Про друковаш засоби масово!' шформацп (пресу) в Укра!ш», ст.ст. 64 - 65 Закону Укра!ни «Про телебачення { радюмовлення» та шш^.
До таких спещальних способ1в захисту вщносяться, серед шших, спростування недостов1рно! шформацп та/або право на вщповщь (стаття 277 ЦК Укра!ни), заборо-на поширення шформацп, якою порушуються особист немайнов1 права (стаття 278 ЦК Укра!ни) тощо.
Необидно звернути увагу на недосконалють законодавчого регулювання питання щодо застосування права на вщповщь як способу захисту чесп, пдносп та дшово!' репутаци. Так, вщповщно до ч. 2 ст. 30 Закону Укра!ни «Про шформащю», якщо особа вважае, що оцшочш судження або думки принижують !'!' гщшсть, честь чи дшову репутащю, а також шш! особист немайнов1 права, вона вправ1 скористатися наданим !й законодавством правом на вщповщь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засоб1 масово! шформацп з метою обгрунтування безпщставносн пошире-них суджень, надавши !м шшу оцшку. Тобто право на вщповщь та право на власне тлумачення справи вказаш як два р1зних права. З шшого боку, у ст. 65 Закону Укра!ни «Про телебачення { радюмовлення» право на вщповщь { право на власне тлумачення обставин справи фактично ототожнюються. Також законодавець не роз'яснюе, що необхщно розумгги пщ правом на вщповщь та правом на власне тлумачення обставин справи, що е змютом цих прав. Викладене дае пщстави стверджувати про акту-альнють теми дано! статп.
Питання захисту чесп, гщносн та дшово! репутаци та, зокрема, такого способу !х захисту, як право на вщповщь, розглядалися у працях знаних науковцiв, таких, як А.В. Б^вський, В.П. Грибанов, О.С. 1оффе, О.В. Кохановська, Л.О. Красавчикова, Д.Д. Луспеник, М.М. Мале!на, В.М. Щцгородинський, М.А. Придворов, О.П. Сергеев, Р.О. Стефанчук, та ш.
Метою дано! статп е дослщження такого спецiального способу захисту чесп, гщ-ностi та дшово! репутаци публiчно! особи, як право на вщповщь. Для досягнення поставлено! мети визначено наступи завдання: надати визначення права на вiдповiдь як способу захисту чесп, гiдностi та дшово! репутаци публiчноi;
проаналiзувати змют права публiчно! особи на вщповщь;
встановити вiдмiнностi права на вщповщь вiд iншиx спецiальниx способiв захисту чесп, гiдностi та дшово! репутаци публiчно! особи, зокрема, права на спросту-вання недостовiрно! шформаци;
дослiдити умови застосування права на вщповщь.
Одним iз спецiальниx способiв захисту честi, гiдностi та дшово! репутаци публiч-но! особи е право на вщповщь.
На думку Р.О. Стефанчука, пiд правом на вщповщь слiд розумiти право на висвплен-ня власно! точки зору щодо поширено! шформаци та обставин порушення особистого немайнового права [1, с. 206]. В лiтературi видшяюгь сумiжнi способи захисту особи-стих немайнових прав, зокрема, право на власне тлумачення справи [2, с. 33], право на «вщповщь на вщповщь», коментар, репшку [3, с. 193 - 194] тощо. Наприклад, О.В. Кохановська схильна розд^ти право на вiдповiдь та право на власне тлумачення обставин справи. Подiбним до права на вщповщь, вказуе О.В. Кохановська, е i право на власне тлумачення обставин справи (е наслщком конституцшного права на свободу думки, свободу слова та вшьне вираження сво!х поглядiв i переконань - ст. 34 Конституци Укра!ни). Однак зазначене право передбачае виключно тлумачення обставин справи, а не вщмову вщ певно! iнформацi!, i реалiзуеться у випадку, коли поширена iнформацiя е абсолютно правильною, але особа бажала б пояснити мотиви свое! поведшки [2, с. 33]. В даному контекстi не можна погодитись з думкою Д.Д. Луспеника, який зазначае, що таке право (на власне тлумачення обставин справи) повинно поширюватись i на осiб, стосовно яких не поширювались данi вiдомостi, а вони просто бажають викласти думку стосовно обставин справи [4, с. 54]. Право на власне тлумачення обставин справи е способом захисту чесп, гщносп та дшово! репутаци, отже воно повинно належати лише тим особам, права яких порушеш внаслщок поширення певно! шформаци. Тому певна особа мае право на власне тлумачення обставин справи, навггь якщо поширена шформащя не стосуеться !! особисто, якщо доведе, що поширенням тако! шформаци було порушено !! права. В протилежному випадку засiб масово! iнформацi!, який опублшував певну iнформацiю, зобов'язаний був би опубл^вати звернення будь-яко! особи, яка виявила бажання надати свое бачення висвiтлениx у засобi масово! iнформацi! подiй.
Сутнiсть права на вщповщь та права на власне тлумачення обставин справи необ-хщно розглядати у !х сшввщношенш з правом на спростування недостовiрноi шформаци про публiчну особу. Чинне законодавство не надае ч^ко! вщповщ на питання, чим мiж собою вiдрiзняються спростування поширено! шформаци про особу i право
ще! особи на вщповщь. Наприклад, у ч. 5 ст. 37 Закону Укра!ни «Про друковаш засо-би масово! шформаци (пресу) в Укра!ш» зазначаеться, що спростування може бути пщготовленим у формi вiдповiдi, обсяг яко! не перевищуе спростовуваного матерiа-лу. Тобто дана норма закону фактично ототожнюе спростування та вiдповiдь.
Д.Д. Луспеник наводить таю вщмшносп мiж правом на спростування та правом на вщповщь, яю знайшли свое вщображення у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду Укра!ни вiд 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гщносп та чесп фiзично! особи, а також дшово! репутаци фiзично! та юридично! особи». За ст. 277 ЦК Укра!ни вщмшшсть мiж правом на вiдповiдь та правом на спростування полягае в тому, що заявлення позову про право на вщповщь вбачае в собi внесення потерпшим свого пояснення щодо поширено! про нього або його близьких недостовiрно! шформаци, яка завдае шкоди його штересам без права вима-гати визнання цих вщомостей неправдивими, що мае на мен позов про спростування.
Вщповщь надаеться суб'ектом, щодо якого поширена дана шформащя, в якш вш коментуе поширеш вщомосп, спростовуе !х правильшсть або iншими суб'ектами, якщо поширена шформащя порушуе будь-якi !х особист блага чи законнi iнтереси, тодi як спростування поширено! iнформацi! здшснюеться лише особою, яка пошири-ла щ неправдивi вiдомостi [4, с. 51].
Подiбну позицiю висловлюе й Р.О. Стефанчук, який вказуе, що:
1) вщповщь передбачае внесення пояснення щодо поширених вщомостей, тодi як спростування зводиться до визнання поширених вщомостей неправдивими;
2) вщповщь здшснюеться особою, стосовно яко! були поширеш вщомосп, або членами !! шм'!, тсд як спростування - особою, яка поширила щ неправдивi вщомосп [1, с. 207].
О.В. Кохановська стверджуе, що вщмшшсть мiж поняттями «спростування» та «вщповщь» ютотна: спростування е, по суп, добровшьним визнанням факту поши-рення тако! iнформацi! (в цьому разi фiзична особа, права яко! порушено, отримуе право вимагати вщшкодування збиткiв та компенсащю морально! шкоди), тодi як вщповщь таких правових наслiдкiв не мае [2, с. 33]. З даною позищею можна пого-дитись лише частково. Так, спростування поширено! недостовiрно! шформаци може бути здшснено в добровшьному порядку. Наприклад, вщповщно до ч. 2 ст. 37 Закону Укра!ни «Про друкованi засоби масово! шформаци (пресу) в Укра!ш» якщо редак-цiя не мае доказiв того, що опублiкованi нею вщомосп вщповщають дiйсностi, вона зобов'язана на вимогу заявника опубл^вати спростування !х у запланованому най-ближчому випуску друкованого засобу масово! шформаци або опубл^вати його за власною iнiцiативою. Мiж тим, засiб масово! шформаци може бути й примусово (за ршенням суду) зобов'язаний розмютити таке спростування. У такому випадку дане спростування не може вважатися добровшьним визнанням факту поширення недо-стовiрно! шформаци. Водночас зв'язок мiж правом на спростування шформаци та правом на вщшкодування морально! шкоди автором вщображено вiрно.
Таким чином, точки зору бшьшосп авторiв сходяться у наступному:
1) спростування поширено! шформаци полягае у публiчному сповщенш про не-достовiрнiсть поширено! про особу негативно! шформаци, тсдо як право на вщповщь реалiзуеться шляхом надання пояснення вiдносно поширено! шформаци.
При цьому Д.Д. Луспеник також наголошуе на тому, що пред'явлення позову про право на вщповщь вбачае в соб1 внесення потерпшим свого пояснення щодо поширено! про нього або його близьких недостов1рно! шформацп, яка завдае шкоди його ш-тересам без права вимагати визнання цих вщомостей неправдивими, що мае на мет позов про спростування. Тобто реал!защя права на вщповщь не передбачае визнання поширених вщомостей про особу недостов1рними. М1ж тим ч. 1 ст. 277 ЦК Укра!ни вказуе на те, що право на вщповщь, як { право на спростування поширено! шформацп виникае у раз! поширення про певну особу та (або) члешв !! с1м'! саме недостов1рно! шформацп. Таким чином, для застосування такого способу захисту права як право на вщповщь, суд все одно повинен встановити факт недостов!рносн поширено! негативно! шформацп, однак в резолютивнш частиш ршення про визнання шформацп недостов1рною не зазначаеться. Таке законодавче положення не можна вважати пра-вильним. У раз! поширення про особу негативно! шформацп, яка принижуе !! честь, гщшсть та дшову репутащю, особа повинна мати право на вщповщь незалежно вщ того, чи вщповщае шформащя дшсносн. Правдива шформащя, однак вирвана з контексту, чи неповна шформащя, чи шформащя з1 змшеними акцентами або викладена одноб1чно можуть запод1яти тако! само! шкоди чесп, пдносп та дшовш репутаци особи, як { недостов1рна шформащя, а !! поширення можна вважати зловживанням особою сво!м правом на свободу слова та думки. Наприклад, поширена шформащя про те, що публ1чна особа застрелила людину, звичайно, негативно сприйматиметься суспшьством, в той самий час, як шформащя про те, що ця особа застрелила нападни-ка, захищаючи свою с1м'ю, - це вже зовшм !нша подача шформацп, яка зовшм !накше характеризуе публ1чну особу в очах суспшьства, хоча обидва повщомлення по сут1 в1дпов1дають дшсносп. Таким чином, Д.Д. Луспеник мае ращю в тому, що, по суп, головна в1дм1нн1сть м1ж спростуванням та правом на в1дпов1дь полягае в тому, що у раз! поширення про особу неправдиво! шформацп ефективним способом захисту е !! спростування, у раз! ж поширення про особу правдиво! (хоча б частково) шформацп, яка м!ж тим принижуе !! честь, гщшсть та дшову репутащю, повинно застосовува-тись право на вщповщь. Навть розглядаючи дану ситуащю з психолопчно! точки зору, можна стверджувати, що якщо особа не вимагае спростування певно! шформацп про себе, а намагаеться пояснити ситуащю, то шформащя не е цшковито неправдивою, !, можливо, в якшсь частиш вщповщае дшсносн, однак викладена, на думку ще! особи, неповно, некоректно чи одноб!чно. Цшаво, що в деяких шших кра!нах, як вказуе Д.Д. Луспеник, де теж зазначений такий спошб захисту нематер!альних благ як право на вщповщь (Ашгтя, Австрал!я, США та шш!) цей спошб захисту гщносн, чесп та репутаци можливий ! у випадку поширення в!домостей, незалежно в!д того, вщповщають вони д!йсност! чи ш, якщо ця !нформац!я завдае шкоди будь-яким ште-ресам особи, тобто ! при дифамац!!, як виду правопорушення, що представляе собою поширення вщомостей, що порочать особу незалежно вщ !х !стинност! [4, с. 51].
Виходячи з вищевказаного, можна стверджувати про необхщшсть доповнення ч. 1 ст. 277 ЦК Укра!ни абзацом другим наступного зм!сту: «Ф!зична особа, особист! немайнов! права яко! порушено внасл!док поширення про не! та (або) члешв !! с!м'! !нформац!!, яка принижуе !! честь, гщшсть та (або) дшову репутащю, мае право на вщповщь незалежно вщ того, чи вщповщае поширена шформащя дшсносн»;
2) обов'язок спростування поширено! шформаци покладасться на особу, яка ïï по-ширила, а вщповщь на поширену шформащю надае сама потерпiла особа.
Ще одшею вiдмiннiстю, про яку також необхщно пам'ятати, е те, що право на вщповщь може бути реалiзоване у разi поширення про особу й так званих ощночних суджень, яю, як вiдомо, не пщлягають спростуванню.
На нашу думку, немае жодноï необхiдностi роздiляти право на вщповщь та iншi так зваш «сушжш» права (право на власне тлумачення справи, на коментар, рептку тощо). Вiддiливши вказанi права вщ права на вiдповiдь, ми позбавимо будь-якого змюту саме право на вщповщь, оскшьки як можна надати вщповщь на поширену про публiчну особу негативну iнформацiю, не прокоментувавши ïï, не зазначивши власного тлумачення обставин справи i т.п. Тому вбачаеться, що право на власне тлумачення справи, коментар, реплшу повинш розглядатися як складовi права на вщповщь. Тобто, надаючи власне тлумачення справи у разi поширення про не1' не-гативноï iнформацiï, публiчна особа реалiзуе свое право на вщповщь. Надавши на законодавчому рiвнi особi можливiсть реалiзувати право на вщповщь, незалежно вщ того, чи вщповщае дiйсностi поширена про не1' негативна iнформацiя, що принижуе ïï честь, гщнють та дiлову репутащю, ми тим самим приберемо едину штучну вщ-мiннiсть, яка на сьогодшшнш день вiдмежовуе право на вщповщь вщ права на власне тлумачення обставин справи.
Що ж до права на «вщповщь на вщповщь», то така правова конструкщя е досить умовною. Особа може надати вщповщь на вщповщь тод^ коли реалiзуючи свое право на вщповщь, шша особа поширила про не1' негативну шформащю, тобто у разi злов-живання особою своïм правом на вщповщь. Тому в такому випадку матиме мюце не вщповщь на вщповщь, а вщповщь на негативну шформащю, поширену особою пщ час реалiзацiï свого права на вщповщь.
Не потрiбно роздшяти право на вщповщь та iншi так зваш «сушжш» права (право на власне тлумачення справи, на коментар, рептку тощо). Право на власне тлумачення справи, коментар, рептку повинш розглядатися як складовi права на вщповщь.
Таким чином, пщ правом на вщповщь необхщно розумгги право публiчноï особи, про яку поширено в засобi масовоï шформаци негативну шформащю, на пояснення, коментар чи власне тлумачення обставин справи, здшснеш в тому самому порядку, в якому про не1' було поширено негативну шформащю.
Список лггератури:
1. Стефанчук Р.О. Особиста немайнов1 права ф1зичних оиб (поняття, змгст, система, особливосп здшснення та захисту): Монограф1я / В1дп. ред. Я.М. Шевченко. - К.: КНТ, 2008. - 626 с.
2. Кохановська О.В. Проблеми захисту чесп, пдност й дiловоï репутацiï особи в Цившьному кодека Украши / О.В. Кохановська // Вгсник Верховного Суду Украши. - 2005. - № 6. - С 30 - 35.
3. Гражданское право. Учебник для вузов. Часть первая / Н.Г. Валиева, Б.М. Гонгало, Ю.Е. Добрынин и др. / Под общей ред. Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнева. - М.: Норма-Инфра-М, 1998. - 464 с.
4. Луспеник Д.Д. Новий цившьний кодекс. Спещальш способи захисту пдносп, чесп та дiловоï репутацiï за новим ЦК: теоретичш та практичш аспекти // Застосування новел ЦК i ЦПК Украгни в судовш практиц1. Сер1я «Судова практика» / Д.Д. Луспеник. - Харюв: Харюв юридичний, 2005. - 432 с.
Можаровская Е. В. Право на ответ как способ защиты чести, достоинства и деловой репутации публичного лица // Ученые записки Таврического нацюнального университета имени В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - 2013. - Т. 26 (65). - № 2 - 1. - Ч. 1. - С. 282 - 287.
В статье исследованы проблемные вопросы, связанные с правовым регулированием такого специального способа защиты чести, достоинства и деловой репутации публичных лиц, как право на ответ. Сформулировано определение понятия «право на ответ». Установлены критерии отграничения права на ответ от смежных правовых категории. Сделаны предложения относительно совершенствования действующего законодательства, которое регулирует порядок применения права на ответ.
Ключевые слова: публичное лицо, честь, достоинство, деловая репутация, право на ответ.
A RIGHT ON AN ANSWER AS METHOD OF DEFENCE OF HONOUR, DIGNITY AND BUSINESS REPUTATION OF PUBLIC PERSON
Mozharovska K. V.
National University «Odessa Law Academy», Odessa, Ukraine
Problem questions ot the article are investigational in the article, tying up with the legal adjusting of such special method of defence of honour, dignity and business reputation of public persons, as a right on an answer. Given determination of concept «right on an answer». The point of view is defended, that a right on own interpretation of circumstances of business is the method of defence of honour, dignity and business reputation, thus it must belong to only those persons rights for that are broken as a result of distribution of certain information. Therefore a certain person has a right on own interpretation of circumstances of business even if widespread information does not touch her personally, if will prove that by distribution of such information it was broken her rights. Essence of right on an answer is examined in correlation with a right on refutation of unreliable information about a public person, differences are analysed between these special methods of defence of right. The criteria of dissociation of right are set on an answer from contiguous legal to the category, in particular, rights on own interpretation of circumstances of business. remark it is suggested to be examined as component rights on an answer. Suggestions are done in relation to perfection of current legislation that regulates the order of application of right on an answer. It becomes firmly established that in case of distribution about the face of negative information, that humiliates her honour, dignity and business reputation, a person must have a right on an answer regardless of or information of reality answers.
Key words: public person, honour, dignity, business reputation, right on an answer.
Spisok literaturi:
1. Stefanchuk R.O. Osobisti nemaynovi prava fizichnih osib (ponyattya, zmist, sistema, osoblivosti zdiysnennya ta zahistu): Monografiya / Vidp. red. Ya.M. Shevchenko. - K.: KNT, 2008. - 626 s.
2. Kohanovska O.V. Problemi zahistu chesti, gidnosti y dilovoyi reputatsiyi osobi v Tsivilnomu kodeksi Ukrayini / O.V. Kohanovska // Visnik Verhovnogo Sudu Ukrayini. - 2005. - № 6. - S 30 - 35.
3. Grazhdanskoe pravo. Uchebnik dlya vuzov. Chast pervaya / N.G. Valieva, B.M. Gongalo, Yu.E. Dobryinin i dr. / Pod obschey red. T.I. Illarionovoy, B.M. Gongalo, V.A. Pletneva. - M.: Norma-Infra-M, 1998. - 464 s.
4. Luspenik D.D. Noviy tsivilniy kodeks. Spetsialni sposobi zahistu gidnosti, chesti ta dilovoyi reputatsiyi za novim TsK: teoretichni ta praktichni aspekti // Zastosuvannya novel TsK i TsPK Ukrayini v sudoviy praktitsi. Seriya «Sudova praktika» / D.D. Luspenik. - Harkiv: Harkiv yuridichniy, 2005. - 432 s
