CC BY
32УДК 911.3:32.01(477)(091) Мирош М. В.
Поняття, структура i титзац 'я пол'тично)' активност1 в cucmeMi суспiльно-географiчних знань
Львiвський нацюнальний уыверситет iMeHi 1вана Франка, м. Львiв e-mail: murmarja@gmail.com
Анотаця. В дан/'й статт/' проанал1зовано основы пдходи (пол/'толог/'чний, психолог1чний, соцологчний, сусп/'льно-географ/'чний) сучасно¡' науки до деф/'н/'цювання явища пол1тичноГ активностi, як такого, комплексне досл1дження якого неможливо зд1йснювати в межах одшеГ ¡з суспльних наук i котре потребуе м1ждисципл1нарного пдходу. Запропоновано авторське визначення пол1тичноГ активност1. Охарактеризовано iснуючi пдходи до можливих структуризацй та класиф/'кац'й форм пол1тичноГ активност1 та зд/'йснено власн1 спроби класиф/кац/ ¡¡' форм та видлення окремих тип1в.
Ключовi слова: пол/'тична активнсть, форми, типи, р1вн1, компоненти пол1тичноГ активностi, конвенцйна та неконфенцйна, автономна та моб1л1заи,1йна, «мобльна» та «¡ммоб/'льна» пол/'тична активнсть, кваз активн сть.
Специфка становлення демократи в сусптьсш вимагае вщ кожного шдивща, як громадянина держави активно!' пол^ичноТ позици в пол^ичних процесах, участ в прийнятт пол^ичних ршень та вщповщальносл за i сусшльне життя краТни. Упорядкований процес вщносин мiж шдивщами, етшчними групами, полiтичними органiзацiями в суспшьсга на европейському континентi настiльки глибоко шдивщуальний, що вимагае докорiнного й глибокого аналiзу.
Проблема, яку ми дослщжуемо, е мiждисциплiнарною, а для сусптьноТ географп - ще й досить новою.'Теоретичш, методичнi та прикладн аспекти полiтичноТ активностi розроблялись в працях украТнських та шоземних вчених полiтологiв (Л. Мiлбрайт, Д. Ольшанський, А. Дегтярьов, Г. Дилигенський, О. Шестопал), соцiологiв (Н. Смелзер, В. Жуков), пол^ичних психологiв (К. Абульханова-Славська, Г. Белицька, А. Брушлинський, М. Берштейн, Л. Рубiнштейн), та, в меншш мiрi - географiв. Дослiдженням географiчних аспектiв прояву рiзних форм п.а. займались О.Шаблiй (електоральна географiя), Б.Яценко (типи, форми пол^ично! активностi), О. Гладкий (екстремальна географiя), В. Миронюк, G. Хан (електоральна географiя регiону), О. Склярська (пол^ичы процеси), А. Голод (полiтична поведшка) та iн.
Термiн «активнiсть» походить вщ латинського «activus», що в буквальному перекладi означае «дiяльний» i вживаеться в науковому обiгу для позначення штенсивноТ дiяльностi, активного стану. Вперше термiн було вжито в Давнш Грецп.
За «Коротким оксфордським полiтологiчним словником», пол^ична активнiсть (political activity, далi - п. а.) - поняття, що характеризуеться сптьнютю дш, рухом енерги iндивiдiв та со^альних груп, що направленi на змшу свого полiтичного статусу й оточення у певному регюш.
«(Короткий словник полiтологiчних mepMiHie» подае таке визначення пол^ично! активност -енергшна, наполеглива дiяльнiсть особистостi, групи, рiзних полiтичних сил i органiзацiй, спрямована на досягнення певних соцiально-економiчних i полiтичних цiлей. Це дiяльна життева пози^я людини, що виражаеться в спрямованост ТТ мислення, поведiнки, вчинмв, у принциповостi, послiдовностi вiдстоювання своТ'х поглядiв та iнтересiв.
П.а. може виявлятися як у конструктивы дiяльностi громадян, партш, лiдерiв, що вщповщае iнтересам суспiльства, його консолiдацiТ i стабiльностi, так в негативних формах, наприклад, у нацiоналiзмi, сепаратизмi, екстремiзмi.
Словник з полimологií В. Н. Коновалова розглядае п. а., як правило, в едност двох компонент: матерiальних (мiнливiсть полiтичних вiдносин) i духовних (акумуляцiя i трансляцiя пол^ичних знань, досвiду, обмiн iнформацiею, мiжгрупова та мiжособистiсна координацiя). П. а. проявляеться в пол^ичнш дiяльностi, спткуванш, поведiнцi, i може бути спрямована як на конструктивно-реформацiйнi змши полiтичноТ якостi, так i на деструкцш застарiлих полiтичних форм.
^м цього, iснуе чимало авторських визначень пол^ично! активностi.
Класик полimичноí думки М. Вебер стверджуе, що пол^ична активнiсть е сукупнiстю елементарних пол^ичних дiй (акцiй), кожна з яких, стввщноситься з дiями iнших людей i орiентуеться на них [3, С.229]. Пол^ична дiяльнiсть, поведiнка i спiлкування являють собою вiдповiдно рiзнi форми i способи iнтерпретацiТ активности коли увага концентруеться на засобах державного впливу суб'екта на об'ект (фяльшсть) або на змшу особистоТ ролi i позици суб'екта (поведшка), або ж, нарешт, на мiжсуб'ектних взаемовiдносинах (спiлкування). Саме в такому пiдходi е певне розумiння того, чому форми пол^ичноТ активностi зб^аються,або ототожнюються, або замiнюються у своему визначенн через форми й типи пол^ичноТ участi, полiтичноТ дiяльностi чи пол^ичноТ поведiнки.
Дещо вщмшними е визначення сучасних полтолопв. Зокрема, у визначеннi росiйського пол^олога Д. Ольшанського полiтична активнiсть - це дiяльнiсть полiтичних груп або шдив^в, пов'язана з намiром розвитку або змши полiтичного чи соцiально-економiчного ладу та вiдповiдних со^ально-пол^ичних iнститутiв. На iндивiдуальному рiвнi пол^ичну активнiсть вчений розглядае як сукупнють проявiв життедiяльностi людини, в яких вщбиваеться його прагнення брати активну участь в пол^иц^ захищатисвоТ права та штереси [15,С.285].
Цiкавим, на нашу думку, е пщхщ до визначення термшу «полiтична активнiсть» росшським вченим-полiтологом А. Дегтярьовим: це «вс види i засоби впливу поличного суб'екта на об'ективний св^ i iнших суб'ектiв пол^ики. Рiзноманiтнiсть полiтичноТ' активностi проявляеться у ТТ рiзних формах (i Тх комбiнацiях), «розпредметнення» влади тих, хто управляе, i впливу тих, ким управляють» [15].
Полiтичнi психологи, зокрема С. Рощин, В. Немировський, С. Туманов мають свое бачення пол^ичноТ активность С. Рощин вважае, що пол^ичну активнiсть можна розумiти як прояв штересу до полiтичного життя сусптьства, або як участь у ньому в тих чи шших формах. Вш зазначае, що головною умовою прояву i в першому i в другому випадку е вщповщна потреба особистостi [15, С. 284]. Тож пол^ичний iнтерес i полiтична потреба розглядаються як рушшш джерела активностi людини в сусптьно-пол^ичному жигп. В. Немировський також вказуе на необхщнють дослiдження як поличного iнтересу (читання полiтичноТ преси, обговорення пол^ичних подiй), так i реальноТ дiяльностi (участь у полiтичних м^ингах, контакти з полiтичними партiями i дiячами, вiдвiдування партiйних зiбрань тощо) [15]. С. Туманов основну увагу придтяе аналiзу полiтичного iнтересу та електоральноТ активностi молодi [15, С.284-285].
Соцiологи, до прикладу украТнська дослщниця Н. Дембицька визначае полiтичну активнють як функцiональний прояв особистостi в пол^ичнш дiяльностi, котра, у свою чергу,впорядковуеться самим суб'ектом. Стаючи суб'ектом владних вщносин, особистiсть вибудовуе власну систему пол^ичних дiй, структуруючи ТТ певним чином, але у вщповщносп до вимог пол^ичноТ' системи i власноТ полiтичноТ' культури [15, С.285-286].
Таке рiзноманiття наукових дефiнiцiй пол^ичноТ активностi обумовлюеться тим, що на сьогодн в полiтологiчних, соцiологiчних, суспiльно-географiчних дослiдженнях поряд iз цим термшом вживаються категори полiтичноТ дiяльностi, пол^ичноТ участi, полiтичноТ поведiнки. Пропонуемо, вважати поняття «пол^ичноТ активностi» ширшим за обсягом за ус попереднi поняття. Адже пол^ична активнiсть, враховуючи особливост полiтичноТ культури, полiтичного виховання особи (групи, оргашзаци) визначае певну модель пол^ичноТ поведiнки, яка на практик проявляеться через рiзнi форми пол^ичноТ участi, полiтичноТ дiяльностi i поличного функцiонування.
Отже, можна запропонувати власне визначення пол'тично)' активност/ - це вид сусптьноУ активност'!, що являе собою систему погляд'в, уявлень, установок, 'деологш, знань щодо полтичного життя в краУнi, реалзуеться через певн форми полiтичноУ поведнки з метою задоволення власних / суспльних потреб / досягнення певних цтей.
Дослщжуючи феномен пол^ичноТ активности необхщно зосередити увагу на Т'Т структура компонентах, складових п.а., формах та типах.
В межах ^еТ статт не будемо наводити вичерпний перелк усiх можливих компонентних структур та класифкацш форм полiтичноТ' активностi, а лише розглянемо окремi пiдходи.
Пол^ична активнiсть у рiзних людей варшеться. М. Вебер у своТй лекцп «Полiтика як покликання i профеая» видiлив три можливих рiвнi активност в полiтицi:
• Професiйна активнють;
• Активнють у пол^и^ «за сумюництвом»;
• Активнiсть у пол^и^ «з нагоди» .
Професйний р'тень заняття пол^икою демонструють полiтичнi лщери , якi зробили полiтику «справою життя» , а також люди, як в професшному планi обслуговують пол^ичних лiдерiв: партiйнi функцiонери, державы чиновники, пол^технологи, журналiсти.
Другий р'тень участ в полiтичному життi представлений активютами партiй i громадських рухiв, якi, хоча i займаються пол^икою, беручи участь у мiтингах, виступаючи в ролi агiтаторiв, спостерiгачiв на виборах, все ж мають сферу професшних штереав, що лежить поза пол^икою.
Третiй р'тень об'еднуе бтьшу частину громадян, чия полiтична активнють проявляеться в участ у виборах, в ак^ях протесту або пщтримки [3].
Американськ полiтологи К. Джанда , Дж. Берр/ i Дж. Голдман видiлили два блоки активности о активнють , що демонструе пдтримку влади / полiтичноУ системи - участь у святкових заходах з приводу будь-яких подш, робота в якост спостерiгача на виборах. Нав^ь пiднiмаючи державний прапор у святковi днi, прикрiплюючи на одяг значки з державною символкою, людина стае пол^ично активною i демонструе пiдтримку краТнi i побiчно Т'Т полiтичнiй системi;
о активнсть, за допомогою яко'У громадяни намагаються вплинути на владу i змшити певн сторони суспiльного життя. У цю групу об'еднан такi форми:
■ голосування за партп i полiтикiв, якi виражають iнтереси певноТ групи виборцiв;
■ контакти з офщшними особами (найчастiше з представниками мюцевих органiв влади), щоб привернути Тх увагу до яких-небудь проблем;
■ Ы^ативш рухи ( 36ip шдпиав за проведення референдуму з якого-небудь питання, nMCbMOBi звернення до оргашв влади, в ЗМ1);
■ участь у санкцюнованих мiтингах, демонстрацiях;
■ особливi форми участi - лобшвання, фiнансування виборчих кампанiй.
РосшсьК вчен О.М. Карпенко i I.A. Ломаное видтяють 5 компонентie, котрi являють собою змiст п.а.:
• розумова,
• електоральна,
• стихшно-масова,
• структурна
• професшна [5, С. 135-143], i 2 р'ен'! п.а.:
• шдивщуальний,
• колективний рiвнi со^ально-пол^ично'|' активностi: o груповий (первиннi, малi групи молодi в полiтицi), o органiзацiйний (рiвень молодiжних органiзацiй),
o масовий (масовий пол^ичний рух) [5, С. 144].
На основi наведених пiдходiв, пропонуемо в полiтичнiй активност видiляти 5 зм/'стових складових та 3 р 'ен '! прояву.
Компоненти, змстов складовi п.а.:
• свтоглядна (пол^ична свщомють, обiзнанiсть та зацкавленють в полiтицi);
• ¡нформац1йно-п1знавальна i комун'кацшна (пасивна пол^ична активнiсть: опрацювання полiтичноï лiтератури та преси, перегляд пол^ичних шоу та програм, штернет-активнють (полiтичнi форуми, блоги, соцiальнi мереж^;
• електоральна (активнiсть населення (явка, участь у виборах та передвиборчих кампашях, активнють рiзних соцiальних груп), активнють пол^ичних партiй, рухiв, груп за штересами (участь у виборах, виборчих кампашях);
• професйна (активнють громадян, партш, рухiв, об'еднань, що професшно займаються полiтичною дiяльнiстю);
• протестна.
3 р'вн'! прояву активности
• низький р'тень: найпростш реакци (позитивнi i негативш) на iмпульси-подразники, якi надходять вщ полiтичноï системи, ïï шститутв та Тх представникiв, але не пов'язаш з необхiднiстю високоТ особисто' активностi людини. Населення, в основному, не цкавиться полiтикою,а несвiдомо втягуються в полiтичнi процеси завдяки впливу зовшшшх факторiв впливу;
• середнш р'вень: участь у дiях, пов'язаних з делегуванням особистих повноважень, виконання окремих ситуацшних, одноразових доручень;
• високий р'тень: виконання вщносно постшних конкретних пол^ичних функцiй в межах шститутв полiтичноï системи або опозицшних 'й.
1снуе чимало пiдходiв до класиф'каци форм пол1тичноУ активност'!.
Найбтьш поширений - за критер1ем легальност'! - подт Тх на «конвенцшн!» (лег1тимн1) i «не конвенцшн'!» (нелег1тимн) [13, С. 155-156.]. Цю класифкацш використовують як вiтчизнянi, так i зарубiжнi дослiдники.
Конвенц1йн1 форми пол^ичноТ активностi цiлком узгоджуються з правилами i нормами (передуам правовими), як iснують в суспiльствi, i варшють вiд абсенте'зму до участi в пол^ичних органiзацiях. До традицiйного типу (конвенцшного) п.а. вiдносяться тi його форми, як будуються навколо голосування, моб^зуючого значнi полiтичнi ресурси [2]. Основною формою конвенцшного поведшки е участь у виборах. Участь у виборах дозволяе обмежити прояви небезпечних для пол^ичноТ' системи форм масово' активности спрямувавши ï'ï в шституцюнальне ( регульоване нормами) русло, коли невдоволеш полiтикою уряду люди виражають свш протест, голосуючи за змши. А шша частина громадян за допомогою виборiв демонструе пiдтримку урядовому курсу. Вже на цьому прикладi можна побачити, що конвенцюнальна активнють орiентована на досягнення рiзних цтей.
Неконвенцйн'! форми виходить за межi чинних правил i норм i варшють мiж «м'якими» (пiдписання петицш, участь у санкцiонованих мiтингах i страйках) та «жорсткими» або й протизаконними (захоплення примщень, погроми, нищення майна, голодування, прояви екстремiзму тощо) пол^ичними дiями. Передбачае використання неiнституцiоналiзованих форм i методiв боротьби [1, С.15.].
Неконвенцйна активнiсть пiдроздiляеться на ненасильницьк i насильницью види. До перших можна вщнести м^инги i маршi протесту проти будь-яких дш офiцiйноï влади, пiкети, сидячi страйки у громадських мюцях i пщ вiкнами урядових будiвель, перекриття транспортних магютралей. Цi дiï' можуть здшснюватися з порушенням чинного законодавства. Свщома вiдмова пiдпорядковуватися законам (а у виняткових випадках - вщмова вщ сплати податкiв), проведення несанкцiонованих акцш
протесту, припинення будь-якоТ дшовоТ активност! - BCi ц1 ди об'еднуються назвою «громадянська непокора». Тактика масових ненасильницьких акцш громадянськоТ непокори була обгрунтована М. Ганд1 та М.Л. Кшгом. Виступаючи за незалежн1сть 1нд1Т, М. Ганд1 в 1930 р. очолив «Соляний пох1д» -своер1дну символ1чну акц1ю протесту проти урядовоТ соляноТ монопол1Т. У США в к1нц1 50-х - перш1й половин! 60-х рр. рух за громадянськ1 права негр1в, очолюваний М.Л. К1нгом, використовуючи ненасильницьк1 акц1Т, зум1в домогтися прийняття закошв, як1 скасовують расову сегрегацш у п1вденних штатах США та надають афроамериканцям р1вн1 з ¡ншими виборч1 права [14].
Далеко не всяк1 акци протесту досягають результату, бтьше того , вони можуть перерости у форми конфронтаци з використанням насильства. Неконвенцюнальш насильницьк1 форми участ1 охоплюють спектр д1й вщ масових заворушень i псування майна до терроризму [14].
Р1вень усв'домленостi стае критер1ем, що дозволяе под1ляти пол1тичну активн1сть на автономну та мобт1зацшну [1, С.15.].
Тип активности заснований на придушенн1 або викривленн в1льних пол1тичних переваг i який визначаеться тиском зовн1шн1х обставин (адмшютративним, парт1йним контролем), визначаеться пол1тологами як моблзацйний. В1н носить примусовий характер. Стимулами пол1тичноТ активност! стають страх, адм1н1стративна дисципл1на. Як правило, мобт1зацшна активн1сть направлена на створення видимосп п1дтримки пол1тичноТ системи, сформованого ел1тою образу нац1онального чи регюнального л1дера, нац1онального проекту, i його метою е демонстрац1я в1дданност1 правлячш ел1т1, всенародного едност1 i схвалення проведеноТ пол1тики. Таку модиф1кац1ю п. а. ще називають кваз1активн1стю [1, С.15.].
I навпаки, автономна активнють розглядаеться як результат рацюнального i в1дносно в1льного вибору.
Сучасн1 пол1тичн1 системи , в тому числ1 i демократичн1 , передбачають поеднання мобт1зацшних i автономних форм. Це означае, що,поряд з рац1ональними мотивами участ в пол1тиц1, як1 сформувалися на основ! усв1домлення власних ¡нтереав, пол1тична активн1сть 1ндив1д1в може бути вщповщдю на моб1л1зац1йн1 заклики партш, демагог1чну риторику пол1тичних л1дер1в.
С. Гантнгтон i С. Лпсет уточнюють, що тип п.а. значною м1рою визначаеться характером ¡снуючого полтичного режиму [6]. Зрозумто, проблема пол1тичноТ активност не може бути розглянута без урахування правових основ. Правова система, що ¡снуе в сусшльств1, визначае кордони i допустим! норми пол1тичноТ активност!. В умовах постмодерн1стськоТ л1берал1зацп загальнодержавноТ думки виникае необх1дн1сть додатковоТ верифкацп норм пол1тичноТ активност!. Одним з р1зновид1в протестноТ п.а., що отримав розвиток у XXI ст., стала модель ненасильницького опору. Дана модель, що базуеться на гуманютичних принципах Гандизму, отримала популярнють як технолопя оранжевих революцш або революцш постмодерну. Ця пол1тична технолога пропонуе молод1 поставитися до пол1тики як до гри, веселого цкавого заходу. Зокрема, Д. Шарп нав1ть розкривае 198 мехашзм1в реал1зац1Т постмодернютськоТ стратеги п. а. [17]. Окр1м цього, сьогодн п. а. молод1 все часпше набувае мережеву форму. Деяк1 досл1дники вважають за краще говорити в цих умовах про становлення модел1 «мережевоТ п. а.» у 1нтернет1, блогах, соц1альних мережах, на форумах (Р. Коллшз , Е. Пдденс , М. Манн , М. Гранноветер ).
Росшськ i украТнськ досл1дники [12,16] в1дзначають, що пол1тична активн1сть мае й своТ особливост1 i, в1дпов1дно, прояв в неоднакових формах в умовах демократичного i недемократичного (перех'дного) сусптьства. У демократичних суспльствах вона проявляеться у таких формах, як голосування на виборах р1зних р1вн1в, референдумах, участь в управлшш, в мюцевому самоврядуванш, в д1яльност1 парламенту. Кр1м того, наприклад, в ход1 передвиборчоТ кампанп чимало людей залучаеться до р1зних форм практичноТ активност! - збирання пщпиав, зустр1ч1 з кандидатами, м1тинги, демонстраций п1кети, наметов1 м1стечка тощо. Демократичн конституцй передбачають i р1зн1 форми прямого впливу громадян на органи влади при прийнятп р1шень, зокрема, законн1 форми демонстрац1й, м1тинпв, збирання п1дпис1в п1д петиц1ями, безпосереды контакти з оф1ц1йними особами. О. Шестопал у прац1 «Людина i пол1тика» згадуе i про так1 форми пол1тичноТ активност1, як страйки, атчни, антивоенн1 демонстрац1Т, захоплення порожых прим1щень безпритульними тощо [18, С.78]. У недемократичних суспльствах, де обмежуються пол1тичш права i свободи, пол1тична активн1сть переважно формальна i найчаспше проявляеться лише в участ1 у виборах. Неконвенцшш ж форми пол1тичноТ активност! жорстко пересл1дуються владою.
Росшськi пол1тологи В. Жуков i Б. Краснова розглядають пол1тичну активнють особистосп у двох аспектах: по горизонтал1 та по вертикал1, у вигляд1 своер1дноТ матриц!. Критер1ями вони вважають, по-перше, р1зн1 форми прояву активних пол1тичних д1й, наприклад, членство в парт1ях, робота в державних структурах, участь в м1тингах, рухах тощо, а по-друге, активнють суб'екта в будь-якому окремому вид1 д1яльност1 [10].
Пол1тичний психолог Д. Ольшанський бере за основу своеТ класифкацп «мобльнi» (активн) та «¡ммобтьн1» (патенты, неактуалзованi) форми пол1тичноТ активноси [8, С. 387]. Активних форм вш називае шють: 1) найпрост1ш1 реакц1Т (позитивы i негативн1) на ¡мпульси-подразники, як1 надходять в1д пол1тичноТ системи, ТТ ¡нститут1в та Тх представник1в, але не пов'язаш з необх1дн1стю високоТ особистоТ активност! людини; 2) участь у д1ях, пов'язаних з делегуванням особистих повноважень (електоральна
поведшка), виконання окремих ситуацшних, одноразових доручень; 3) особиста участь в дiяльностi пол^ичних оргашзацш, вiдвiдування зборiв та шших заходiв; 4) виконання вщносно постшних конкретних полiтичних функцiй в межах шститутв полiтичноï' системи або опозицшних 'й; 5) пряма пол^ична дiя - вихiд з товаришами на мiтинги, допомога в побудовi барикади, участь в полiтичних сутичках тощо; 6) активна, в тому чи^ керiвна, дiяльнiсть в позашституцшних полiтичних рухах, спрямованих проти юнуючо' полiтичноï системи з метою добитися ï'ï замши чи радикально'' перебудови, часто це лщерство у натовш, налаштованому на злам полiтичноï системи [8, С. 387].
Серед «¡ммобтьних» форм Д. Ольшанський виокремлюе чотири основы форми: 1) повна виключенють iз пол^ичних взаемин, обумовлена низьким рiвнем громадянського розвитку; 2) пол^ична виключенiсть як результат надмiрноï бюрократизаци - самоï' панiвноï' полiтичноï' системи, низьким зворотним зв'язком мiж ^ею полiтичною системою i громадянським сусптьством в цiлому, розчаруванням людей в пол^ичних iнститутах; 3) полiтична апатя як форма неприйняття полiтичноï' системи, нав'язано'' людям ззовнi - наприклад, в результат програшу вiйни i завоювання кражи ворогом; 4) пол^ичний бойкот як прояв активно'' ворожост до пол^ично''' системи та ï'ï шститутв.
Смисловий вимiр «активнсть-пасивнсть» як критерш для визначення рiвня i форм пол^ично' активностi досить популярний серед дослщниш. Так, пол1тичний психолог Б. Мар'енко пропонував розглядати пол^ичну активнють у виглядi континууму, на одному з полюав якого - пол^ична пасивнiсть (абсенте'зм виборцiв, пол^ична iммобiльнiсть), а на протилежному - пол^ична гiперактивнiсть та екстремiзм (вщ участi у пiкетуваннях, страйках до терористичних дш та громадянсько'' вшни) [7, С. 81-82].
Конкретнi форми пол^ично''' участi розглядаються у працях В. Петухова (починаючи вщ рiзних проявiв полiтичного iнтересу i закшчуючи реальними способами впливу на владу - участь у виборах i референдумах, м^ингах, голодуваннях, у дiяльностi пол^ичних партiй та суспiльних оргашзацш, звернень до оргашв влади тощо) [11].
^м наведених тишзацш, юнують iншi критерiï' до видiлення форм та титв полiтичноï' активностi. Пропонуемо тишзувати полiтичну активнiсть: За суб'ектом пол1тичноУ активности
• п. а. шдив^фв: (тут ще можна здшснювати подт за рiзними соцiальними групами: за статтю (чоловiкiв, жiнок), за вком (молодi, середнього вiку, похилого вку);
• п. а. мас (пол^ичних партiй, рухiв, груп за штересами, груп тиску). За оргашзован'ютю:
• усвщомлена (цтенаправлена);
• ситуативна;
• стихшна.
За видом прояву:
• мiжнародна(дипломатична, громадська);
• сусптьна (регiональна, мiсцева,колективна);
• особистюна (вiдставка, голодування, абсенте'зм та ш.). За ¡нтенсивн/'стю:
• активна;
• пасивна.
За формами прояву:
• в'дсутнi форми як так (недорозвиненють пол^ично' активностi);
• первинн1 форми: пол^ичш думки, ще''', обiзнанiсть iз полiтичною ситуацiею, читання пол^ично''' лiтератури, перегляд полiтичних програм, вщвщування полiтичних сайтiв i форумiв та iнше;
• середнi форми: участь у виборах, у референдумах, плебюцитах, участь у первиборчих кампашях, допомога пол^ичним особам, петици та ш.;
• вищ1 форми: участь в м^ингах, страйках, ак^ях, бунтах, демонстрацiх, ходах, участь у пол^ичних партiях, рухах, групах за штересами, професшна пол^ична дiяльнiсть.
За часом ¡снування:
• постшна(тривала);
• затяжна(перюдичнють);
• тимчасова.
За напруженстю:
• динамiчна(радикальна);
• помiркована;
• формальна.
За сусп льним резонансом:
• резонансна;
• локальна.
Пол^ичну активнiсть можна розглядати як одну з форм активност людини. Вона е об'ектом дослщження багатьох сусшльних наук, кожна з яких звертае увагу на той чи шший аспект
дослщжуваного явища. Просторовий аспект, що полягае у вивченж територiальних закономiрностей поширення певних типiв полiтичноï активностi, аналiзi ïï геопросторовоТ органiзацiï та ролi в розвитку регiональних суспiльних систем е особливо актуальним. Адже вш дае можливiсть виявити всi закономiрностi здiйснення полiтичноï активностi населення, ïï структурно-функцiональнi особливостi та геоторiальну оргашзацш. Тому суспiльно-географiчний напрямок у сучасних дослщженнях полiтичноï активностi е найбтьш перспективним i потребуе подальших наукових пошуш.
Лтература
1. Milbrath L. Political participation / L. Milbrath, M.L. Goel. - Chicago, 1977.
2. Schonfeld W.R. Les Abstentionnistes ont-ils toujours tort? / W.R. Schonfeld, M.F. Toinet // Revue française de science politique. - 1975. - № 4.
3. Вебер М. Основные социологические понятия / М. Вебер // Вебер М. Избранные произведения. - М., 1990. -С. 603.
4. Дегтярев А. Основы политической теории: Учеб. пособие / А. Дегтярев. - М.: Высш. шк., 1998. - 239 с.
5. Карпенко О.М. Молодёжь в современном политическом процессе в России / О.М. Карпенко, И.А. Ламанов. М.: Изд-во СГУ, 2006.
6. Липсет С. Политический человек. Социальные основы политики / С. Липсет. М., 1998.
7. Мар'енко Б. С. Психолопчы аспекти полiтичноï активност та радикалiзму / Б. С. Мар'енко // Наую^ студи з пол^ичноТ психологи. - К.: ДОК-К, 1996. - Вип. 2. - С. 80 - 87.
8. Ольшанский Д. В. Основы политической психологии / Д. В. Ольшанский. - Екатеринбург: Деловая книга, 2001. - 496 с.
9. Ольшанский Д.В. Политико-психологический словарь / Д.В. Ольшанский. - М., 2002.
10. Петрунько О. В. Мотиви вщчуження сучасноТ молодi вщ активно!' полiтичноï дiяльностi / О. В. Петрунько // Педагопка i психолопя. - 1996. - № 1. - С. 98 - 101.
11. Петухов В. В. Политические ценности и поведение среднего класса / В. В. Петухов // Социс. - 2000. - № 3. -С. 23 - 33., с. 27 - 30
12. тча В. М. Полп-олопя / В. М. ^ча, В. М. Хома. - К.: „Каравела", Львiв: „Новий Свп" -2000", 2001. - 344 с.
13. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа. Сб. уч. мат. / Под ред. Е. Ю. Мелешкиной. - М., 2001. - С. 155 - 156.
14. Про полiтичну активнють [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://imp.rudn.ru/ffec/polit/p14.html
15. Социальная психология / Под ред. А. Л. Журавлева. - М.: Per Se, 2002. - 350 с.
16. Тульский государственный педагогический университет им Л. Н. Толстого. Кафедра политологии и социологии. Колмакова Н. Н., Бадзагуа Г. Ж., Баринова В. И., Бормотов И. В., Виноградова И. Б., Володин С. Ф., Тимофеев С. В. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.tula.net/tgpu/resources/politolog /lec4.html.
17. Шарп Дж. От тоталитаризма к демократии. Издание Военно-Державного Союза России / Дж. Шарп. - М., 2005.
18. Шестопал Е. Б. Личность и политика: Критический очерк современных западных концепций политической социализации / Е. Б. Шестопал. - М.: Мысль, 1988. - 203 с.
Аннотация. М. В. Мирош Понятие, структура и типизации политической активности в системе общественно-географических знаний. В данной статье проанализированы основные подходы (политологический, психологический, социологический, общественно-географический) современной науки к дефинииирования явления политической активности, как такового, комплексное исследование которого невозможно осуществлять в рамках одной из общественных наук и которое требует междисииплинарного подхода. Предложено авторское определение политической активности. Охарактеризованы существующие подходы к возможным структуризаииям и классификаииям форм политической активности и осуществлено собственные попытки классификаиии ее форм и выделения отдельных типов.
Ключевые слова: политическая активность, формы, типы, уровни, компоненты политической активности, конвениионная и неконвениионная, автономная и мобилизаиийная, «мобильная» и «иммобильная» политическая активность, квазиактивность.
Abstract. M. Myrosh Concept, structure and standardization of political activity in the human geographical knowledge. This paper analyzes the main approaches (political, psychological, sociological, human geographical) of modern science to definition a phenomenon of political activity, as such, a comprehensive study which can not exercise within one of the social sciences and which requires a multidisciplinary approach. An author's definition of political activity has been suggested. Existing approaches to characterize the possible classifications and structuring of the forms of political activity have been given and own attempts to classify its forms and the selection of individual types have been made.
Keywords: political activity, forms, types, levels and components of political activity, conventional and unconventional, independent and mobilization, «mobile» and «immobile» political activity, kvaziactivity.
Поступила в редакцию 09.02.2014 г.
