CC BY
19УДК 911.3:32 Корома Н. С.
Становления об'сктно-предметноУ cymHOcmi полiтuчноi' географИ та геополiтики
Кшвський нацюнальний ужверситет iMeHi Тараса Шевченка, м.КиТв e-mail: geo.nkoroma@gmail.com
Анотаця. В цй статт/' окреслен основы пдходив опрацюваннi матер/'ал/'в пол1тико-географ1чного та геопол1тичного зм/'сту для об'еднання ¡дей, принципе в единий дисципл/'нарний стандарт ¡з сформульованою об'ектно-предметною сутнстю. З1нтерпретована система понять, що формуе сучасне теоретико-методологчне ядро поля пол/'тико-географ/'чних досл1джень, дано обфунтування багатьом категор/'ям, що виникають знову, як в/'дпов/'дь еже на сучасн1 виклики.
Ключовi слова: пол/'тична географ/'я, геопол1тика, територ/'ально-пол/'тична система, геопол/'тична ситуаця, геопол/'тичний розвиток,геопол1тичний процес, геостратегя, перспективна геопол/'тична модель св тоустрою, техн ка пол тичного проектування.
Вступ
Якщо колись пол^ична географiя намагалася пояснити пол^ичне життя та пол^ичш процеси на певнш територи l'l'географiчним положенням, а головним чином розумп"и саме географiчну природу творення держав i мiждержавних вщносин (або конфлк^в), то сьогодн основы зусилля пол^ичноТ географи направлен бтьше на спроби пояснити розподт пол^ично'Т влади на рiзних полiтико-географiчних рiвнях (нацiональному, наддержавному) через призму географiчного уявлення, груповоТ' та iнституцiйноТ| приналежностi людей, зайнятих у повсякденнш боротьбi. Найважливiшi змши в процесi становлення полiтичноТ| географи, що вщбувалися паралельно ряду взаемопов'язаних змiн, е переорieнтацiя фокусу уваги пол^ично'Т географи, змiни ТТ'об'ектно-предметноТ сутностк
Особливостiрозвитку полiтико-географiчноТдумки, процес формування об'ектно-предметного поля дослщження полiтичноТ| географй та геопол^ики вiдображенi у працях як зарубiжних дослiдникiв, таких як Джон Е^нью [1], Н.В. Каледiна [2], В.О. Колосова [3], П.А. Циганкова [4],В.Л. Цимбурського [5],так i в^чизняних науковцiв - М.С. Днiстрянського [6, 7], С.В. Трохимчука [8], О.1. Шаблiя [9], М.А. Шульги [10],Б.П. Яценка [11]. Важливi питання щодо методолопчних пiдходiв в полiтичнiй географй та геопол^и^ звичайно опрацьованi вамавище названими авторами, та окремi дослщження е ве.Л. Кисельова [12],В.I. Стафiйчука [13].
Метою роботи еокреслення основних пiдходiв в процесi опрацювання матерiалiв пол^ико-географiчного та геополiтичного змюту для об'еднання iдей, принципiв в единий дисциплшарний стандарт iз сформульованою об'ектно-предметною сутнютю.Дана мета обумовила розв'язання ряду дослщницьких завдань, найголовнiшим серед яких е штерпрета^я системи понять, що формуе сучасне теоретико-методолопчне ядро поля полiтико-географiчних дослiджень, а також дати обфунтування багатьом з тих категорш, що виникають знову, як вщповщь вже на сучасн виклики,але були знехтуван в потоцi пол^ично'Т теори.
Матерiали i методи
Головна мета створення новихщей та теоретичних засад зшшою полiтичною перспективоюе не просто замша попередшх. Колись створен теоретичнi погляди пустили сильнi кореш, як можуть продовжувати приносити сво'Т плоди навiть, в той час як новi теори починають Т'х затьмарювати в силу своеТ' геополiтичноТ| перспективи та бiльшого прикладного використання. Хоч у такш «боротьбi» з врахуванням нових умов геопол^ично'Т реальност данi теори часто i виявляються застарiлими, як сьогоднi, наприклад, теорiя екологiчного детермiнiзму, але все ж вони залишаються в якостi орiентира та нагадування про те, ям позици вже колись були широко визнаними.
При вивченн вiдомих праць, що можуть мати вщношення до процесу становлення пол^ичноТ' географияк науковоТ' дисциплiни, за спостереженням Джона Е^нью [1], вiдомого сучасникаамериканськоТ школи полiтико-географiв, важливо не покладатися на дослщженнялише характеру та настро'Твавтора, iсторiю розвитку та змшу наукового впливу йогощей, пiдходiв, як зазвичай прийнято характеризувати роботи великих науков^в, iнтелектуалiв. Джон Е^нью рекомендуе вiддавати перевагу вивченню наявного геополтичного контекстуу подальшому довгостроковому розвитку наукового, штелектуального поля Т'х дослщження. Адже, об'ектно-предметне поле будь-якого дослщження в сферi державотворення, завжди тiсно пов'язане з реальними процесами в суспшьст^ та зпроцесами побудови мiж суб'ектами системи мiжнародних вщносин. У той же час, коло питань з даноТ' тематикимае тюний зв'язок з практичною пол^икою. Тому Дж. Е^нью звертае увагу на те, що мае
сенс 06MipK0ByBaTM процес становлення пол^ичноТ географп як наукового напряму в контекст того перiоду,до якого власне вщносяться конкретнi дослiдження i працi. Враховувати важливо особливостi полiтичного життя, оргашзаци суспiльства, мiжнародних вiдносин, балансу сил на пол^ичнш картi свiту, геопол^ичну перспективу свiтовоТ системи.
Географiчний проспр характеризуеться зростанням iнтересу до юторичноТ випадковостi, а не детермiнованими тлумаченнями. Пщ цим Дж. Е^нью розумiе, що iсторична перiодизацiя розглядаеться як встановлення часових рамок щодо припущених узагальнень [1].
Рух центру ваги штелектуальногополя, так би мовити, вщ Ымеччини перюду «перед-Першою Свiтовою Вшною» до сучасноТ ВеликобританiТ та США, безсумшвно, вплинуло на вiдхiд вщ принципувинятковоТ уваги до географiТ державностк Збiльшилося число дослiдникiв, якi почали вивчати широкий ряд со^альних, нацюнальних, гендерних, сексуальних та етнiчних основ розвитку процеав в суспiльствi, що безсумшвно, розширило рамки емпiричного i межi теоретичного поля дослiджень пол^ичноТ географи та геополiтики. Таке розширення спричинило численнi теоретичнi розбiжностi, i, безсумнiвно, цi розбiжностi будуть перешкоджати об'еднанню iдей, пiдходiв, принципiв в единий дисциплшарний стандарт iз сформульованою об'ектно-предметною сутнiстю.
Першою такою розбiжнiстю е повiльний i нерiшучий перехщ вiд об'ективiстського погляду з шзвщки, що приховуе картину щодо со^альноТ iдентичностi i полiтичних iнтересiв, до бтьш тонких оцiнок фактичних знань. Суть цього переходу в тому, що хоч знання i е завжди частковi i упередженi (тенденцшш), та навiть iдея у формi лише «спроби» залишаеться переконливою. Визнання таких «спроб» вiдiгравало важливу роль у забезпеченн бiльш критичноТ оцшки рiзних явищ, що вивчаються в цш сферi. Науковi доробки iз пропонованими поглядами представникiв раннiх перадв розвитку полiтичноТ' географiТ були менш глибокими за змiстом в бтьшш мiрi тому, що основнi практики такого характеру приховували свою справжню мету своеТ пропонованоТ iдеТ, ховаючись за завiсою повноТ об'ективностi, використовуючи «факти природи», щоб приховати со^альш, расовi i полiтичнi питання, до яких вони були причетш.
Другою розбiжнiстю е тенденцiя переходу вщ натуралiстичних пояснень з точки зору еколопчних або соцiальних причин, до акценту на пол^ичних чинниках в iсторико-географiчному контекстi. У такiй форм^ полiтична географiя засвiдчила свое повернення до пол^ичних концепцiй епохиперед Просв^ництвом, яким було властиве уявлення про пол^ичне, як таке, що по своТй сутi пов'язане з повноваженнями та обов'язками сшльноти продемонстрованi в поличному дискурсi i дм, виключаючи «ефект» структури, що примусово штовхае людей рухатися у продиктованому сптьнотою напрямi. Таке групове розумiння повноважень, загальних для державних можновлад^в та представниш общини, окремi лiберальнi погляди на пол^ику, знаходилися пiд впливом уявлень, як надавали бiльшого значення людським можливостям i Тх продуктивности а не пiдкреслювали людську обмеженють i недосконалiсть.
То й же Джон Е^нью говорить про парадокс становлення пол^ичноТ географи з 1890-х рош по XI столiття [1, с. 181]. Незважаючи на складнють розвитку в роки ХолодноТ вшни академiчноТ полiтичноТ' географiТ в усьому свт, представники полiтико-географiчноТ думки збер^ають свiй вплив. Тепер предметно-об'ектну сутнють пiддають сумнiву через iдею нового св^у - свiту, що не знае меж. Так, св^ знаходиться на шляху перетворень, в якому не мае шякого значення, де ви знаходитесь. Взаемодiя можлива за пщтримки суб'ектами сучасного полiтичного дiалогу у форматi вже мережевого (шформацшного) суспiльства. А кiберпростiр сьогоднi намагаеться витюнити всi об'ективнi, формальнi обмеження географiчного простору, якi е провщними поняттями полiтичноТ' географи. Та св^, як i ранiше наповнений пол^ичними сюжетами, якi можуть бути адекватно зрозумтими, якщо Тх розглядати в Тх географiчному контекстi. Географiчний контекст доти буде доречним, до поки свп" не стане гладкою сферою, де буде вщбуватися безперешкодний рух людини, i всi процеси поширюючись в свiтосистемi не будуть впиратися в фактичний чи уявний кордон певноТ територи.
Отже, на сучасному етап розвитку полiтичноТ географiТ, об'ектно-предметна сутнють дослщжень полiтичноТ' географи та геопол^ики, як спорiдненоТ науковоТ дисциплши,нами визначаеться як така, що мае сптьний об'ект - об'ективно 'юнуюч територiально-полiтичнi системи (ТПС) pi3Hoao iepapxi4Hoao рвня[3,10].
- на MaKpopieHi- св^осистема, геопол^ична структура свiту;
- намезор'вн i- iсторико-географiчний або етнокультурний репон,регюнальне iнтеграцiйне утворення, геополiтичний регюн, iншi географiчнi мiсця наддержавного рiвня;
- HaMiKpopieHi - держава, ^i географiчнi мiсця нацiонального рiвня.
Пол^ична географiя вивчае ТПС як геопросторове формування. Геопол^ика ж е складним i багатовимiрним процесом, яке у рiзних просторах суспiльного життя мае набувати вщповщноТ форми та змюту. Геополiтика як наука у загальнотеоретичному плат наближаеться до фтософсько-свтоглядноТ (геополiтичноТ) доктрини i вивчае або державу, або систему держав як утворення пол^ичш. У плат практичноТ (пол^ичноТ) дiяльностi геополiтика набувае форми вщвертоТ та чiткоТ' геостратегiТ держави на зовшшньопол^ичнш аренi, що часом веде дослщження з позицiТ' штереав певноТ держави i значить е бтьш заангажована (можна бачити Тх i у формi iдеологiчних концепцш).
Сьогодн геопол^ика перестае бути долею окремих держав. Рашше вона могла бути охарактеризована як картографiчне представлення вщносин мiж головними нацiями, що борються. Сьогоднi з'являеться необхiднiсть узгодженоГ взаемоди ycix членiв мiжнародного спiвтовариства у виробленн i реалiзацiï загальнопланетарноГ геопол^ики, в основi якоТ лежали б жтереси порятунку цив^зацп для майбутшх поколiнь. Геополiтика безперечно мала i продовжуе чинити вплив на вивчення мiжнародних вiдносин, так i на мiжнародну стратегiю держав i ïx урядiв.
Згiдно з М. Каледжим, саме в межах суспiльно-дiяльнiсноï парадигми вщбуваеться розробка важливих понять пол^ичноТ' географГ^ та геополiтики [2].
Важливють основних просторових категорiй - територiя, кордон, мiсце, держава, нацiя, геостратепя i геополiтика та iншi - не заперечуеться i набирае все бтьшоТ' анал^ичноТ' ваги. Не лише дат категори формують сучасне теоретико-методолопчне ядро поля полiтико-географiчниx дослiджень, а також багато з тих категорш, що були знехтуван в потоц полiтичноï теорiï, виникають знову, як вщповщь вже на сучаснi виклики.
Складовою «геополiтичного» е територiальнi вщношення, оскiльки географiчний вимiр (географiчнi розмiри об'ектiв, що розглядаються, ïx вщдаленють, напрямки взаемодiï, взаеморозташування, мiсцеположення) як параметр може суттево впливати на формування нацюнальних жтереав, а отже i на зовшшньопол^ичну стратепю держави. Не вс вимiри вiдразу можуть бути задiянi при розглядi конкретних геопол^ичних понять. Але для вщображення геополiтичниx ознак дослiджуваниx об'ектiв обов'язково мае бути якесь одне з територiальниx вщношень.
Поняття «геополтична ситуаця» використовуеться для характеристики стану геопол^ичних систем i тенденцш розвитку геопол^ичних процесiв у певний вiдрiзок часу. Послщовш змiни у геополiтичнiй ситуацп вiдбивае поняття «<геопол'1тичний розвиток». Геопол^ичний розвиток можна простежити при трансформа^ях полiтичного i економiчного життя краж та особливостей ïx взаемоди, при створеннi краïн, формуваннi угруповань, при змжах ïx структури або ïx розпадi, при зникненнi або появi внутрiшньодержавниx та мiждержавниx (полiтичниx, економiчниx, соцiоетнiчниx, вiйськовиx) конфлiктiв. «<Геополiтичний процес» - специфiчна система геополiтичниx вщносин, сформована характером суб'екта пол^ично! дiяльностi та об'ективними характеристиками геопростору, у якому реалiзуеться ця дiяльнiсть; визначений умовами геополiтичноï динамiки та геопол^ично1 напруги. Поняття «геополiтичний розвиток», «геопол^ична ситуацiя», «геополiтичний процес» використовуються при вивченн ТПС на рiзниx iерарxiчниx рiвняx.
Вся дiяльнiсть держави на мiжнароднiй аренi мае вiдбуватися вщповщно до ïï нацiональниx iнтересiв. Нацюнальнi нтереси крани, ïï геостратегiя, вттюються у бiльшостi iснуючиx геополiтичниx доктринах - доктринах минулого та сучасностк Геополiтична доктрина — це вчення та система пашвних «поглядiв i керiвниx принципiв щодо мiсця держави (кражи) в и полiтико-географiчному положены стосовно найближчого та вщдаленого оточення i нав^ь у глобальному масштаба [8,с.369]. Тобто поняття геополiтичноï доктрини е концентрованим вираженням специфки пол^ико-географiчного розмiщення та позицiонування держави в глобальному просторi [9,с.141]. Практично кожна геопол^ична доктрина дае певний набiр ознак за якими можна визначити мюце кожноï краïни у свт та шляхи до отримання нею впливового статусу у свтовш та регюнальнш полiтицi.
Процес формування геостратепчних iнтересiв мае географiчну ознаку: обов'язкова прив'язка до конкретного регюну чи кражи. Геостратепчш iнтереси кражи/регюну пов'язанi насамперед iз зовнiшнiми передумовами розвитку власне кражи/регюну. Зовнiшнi чинники часто е взаемозумовленими. Видтяють, зокрема, таю: пол^ичш (дiяльнiсть кражи у конкретному регюш, регiону в свт) ; економiчнi (спiвробiтництво з конкретним суб'ектом та/або через його територш -транзиты шляхи); соцюетшчш; еколопчш; безпековi тощо.
На початку геостратепя розумтася лише як виборювання прямого, насамперед вшськового i полiтичного, контролю над визначеними територiями. Сучасне трактування поняття «<геостратег'я» фунтуеться на геостратепчних нацюнальних жтересах держави та формулюе геопол^ичну аргументованiсть ïx доцiльностi в мiжнародниx вiдносинаx з iншими державами. В плат генезису геостратепя передбачае та обумовлюе появу реальних геопол^ичних вщносин, при яких спостер^аеться поеднання (взаемодiя) геостратегш зацiкавлениx активних(!) акторiв та формування ними eici геостратег'чних '¡нтересв.
Сучасна геопол^ика як наука, яка вивчае зовшшню полiтику за допомогою комплексного аналiзу просторових характеристик держав в тюному взаемозв'язку з ïx пол^ичними системами, со^ально-демографiчними структурами, економiчними i силовими потен^алами, особливу увагу придiляе проблемам мiжнародноï безпеки.
Мiжнародна безпека у наш час забезпечуеться на рiзниx геопол^ичних рiвняx, якi, з одного боку, утворюють едину iерарxiчну систему усесв^нього масштабу. З iншого боку, для кожного рiвня властивi специфiчнi особливосл, власна конфiгурацiя i меxанiзми створення умов для досягнення прийнятноï, гарантованоГ безпеки. У даному зв'язку, залежно вщ масштабiв прояву розрiзняють наступн рiвнi мiжнародноï безпеки: нацiональний, регюнальний i глобальний. Нацональна безпека — це безпека на рiвнi окремих краж, при якому виключаеться загроза вшни i посягань на суверештет кражи, и незалежнiсть i територiальну цiлiснiсть. Цей вигляд безпеки передбачае безумовну можливють для
проведення державою самостшно!' зовшшньо!' i внутршньо!' полiтики, вiдсутнiсть зовнiшнього втручання в його справи. Регюнальна безпека мае загальн межi з безпекою мiжнародною, в той же час в^зняеться множиннiстю форм прояву, що враховують особливостi конкретних регiонiв сучасного св^у, конфiгурацiï балансу сил в них, ïx iсторичнi, культурнi, релiгiйнi традици' i тому подiбне.
1снуе первинний компонент системи мiжнародноï безпеки, що займае промiжне мiсце мiж нацюнальним i регiональним рiвнем. Таким компонентом е кюрдюн — л^я, що фксуе межi державно!' територiï. У пол^олопчному планi пiд кордоном розумшть рамки, що обмежують простiр, на яке поширюеться нацiональний суверенiтет. У геопол^иц^ згiдно з визначенням американського теоретика Н. Спайкмена, кордон трактуеться як «символ, який орiентуе ландшафт усередину, до серцевини наци, i таким чином е потужним централiзуючим елементом» [14]. Кордон — це не просто л^я, що мехашчно позначае розмежування державних територш. Кордон е одним з найважливших чиннимв, який забезпечуе життездатнiсть i безпеку держави. Вш визначае простiр, в межах якого вщбуваеться формування нацюнально!' самосвiдомостi i нацiональноï iдентичностi. Здатнють держави забезпечувати недоторканiсть i захист сво!'х кордонiв е показником ïï сили i авторитету в мiжнародному спiвтовариствi. Кордони виконують важливi геопол^ичш функцiï. Вони роздiляють зони дм нацiональниx суверенiтетiв, виступають як пункти контролю за мiграцiею людей тощо. Територи, що в зв'язку з цим примикають до кордону, так зван прикордонн зони, мають не лише особливий правовий й геопол^ичний статус. Тут сходяться силовi вектори та концентруються нацюнальш iнтереси рiзниx держав, в першу чергу сусщшх.
Якщо полiтична географiя сьогоднi тюно пов'язана з геополiтикою, то i будь-яке пол^ико-географiчне дослiдження не може обштися без набору геопол^ичних пiдxодiв та методiв. Цей набiр методiв дослiдження суттево впливае на результати прикладних полiтико-географiчниx та геопол^ичних дослiджень, а тенденцiйний ïx п^р часто призводить до звинувачень науки в суб'ективiзмi. Тому важливим е завдання, залишаючи прискiпливу увагу до юторюграфи' iдей класично!' геополiтики у поеднанн з пошуком нових пiдxодiв, побудувати теоретичну та методологiчну основу геопол^ики, яка б вiдповiдала на виклики сучасност та слугувала подальшому розвитку академiчноï геополiтики [13].
В Укра!'ш на фонi велико!' млькосп географiчниx, полiтологiчниx, соцiологiчниx публiкацiй в царин геополiтики питанням методологiï науки присвячен поодинокi дослiдження, серед яких слщ виокремити лише е.Л. Кисельова [12]та М.С. Днiстрянського [7]. Проблемною областю варто вважати узагальнення методолопчних пiдxодiв, ям найчастiше беруться за основу зарубiжними та вiтчизняними науковцями.
На думку М.С. Днютрянського, з метою розроблення основ конструктивно!' зрiвноваженоï геопол^ики та формування геополiтики як струнко!' системи знань концептуальних положень, що основан на об'ективних зв'язках поличного середовища та географiчноï сфери i зорiентованi на оптимiзацiю територiально-полiтичниx спiввiдношень та зрiвноваженiсть геополiтичниx процеав, доцiльно видiлити основнi методологiчнi принципи щодо пояснення структури та перспектив сучасно!' територiально-полiтичноï органiзацiï свiтовоï сптьноти, визначення мiсця Украши в системi глобальних i регiональниx геополiтичниx процеав [6].
Огляд методологи сучасно!' геопол^ики та теорiï мiжнародниx вiдносин виявляе насамперед необхщнють синтезу iдеалiзму та реалiзму у геополiтичниx пiдxодаx, якого, зокрема, можна досягти шляхом прагматизаци iдеалiстичниx принципiв та поступового усунення з реально!' геопол^ики експансiонiстськиx та гегемонютських установок. У цьому плат перспективы геопол^ичш моделi мусять мати конструктивний, виважений характер i виступати не шструментами перерозподту свiту та сфер впливу, а моделями колективно!' безпеки, узгодження штереав держав та регюшв. Тобто сучаснi глобальнi виклики (поглиблення нерiвномiрностi демографiчного та економiчного розвитку, масовi мiграцiï, культурно-цивiлiзацiйнi тертя) потребують розроблення моделей не геопол^ики сили, а цтеспрямованого формування геопол^ики взаемоди' (рис.1.). Перспективна геюпюлтична модель свтюустрюю е основою конструктивно!' зрiвноваженоï геопол^ики.
На актуальностi геополiтики взаемоди' в сучасних умовах наголошуе, зокрема, росшський пол^ико-географ В.А. Колосов [3]. Геопол^ика взаемоди, якщо вона претендуе на те, щоб стати ефективним шструментом стаб^заци та гармошзаци мiждержавниx взаемин, мае бути не щеалютичним пiдxодом, а реалiстичним. А запорука ïï ефективностi - формування гнучких мiждержавниx регiональниx i мiжрегiональниx об'еднань, глобально!' i регiональниx систем безпеки на основi мiжнародниx угод та мiжнародного права загалом в штересах усix культурно-цивiлiзацiйниx регiонiв.
В сучасному дискурс геополiтики, зокрема росшському, можна зустрiти iнтерпретацiю геополiтики як «техшки полiтичного проектування» (рис. 2.) [10]. Таке визначення геопол^ики безумовно е цшним та доцiльним (!) як в методолопчному [4, с.178], так i в практичному значены, а тому може бути використане на обох рiвняx полiтико-географiчного та геополтичного дослiдження - на фундаментально-теоретичному та прикладному.
Рис.1. Перспективна геополiтична модель свплустрою
Рис.2. Схема штерпретацп геополiтики в якосл «технiки полiтичного проектування» (складено за [10])
Такий пщхщ зн1мае дискусш м1ж класичною I модерною геопол1тикою, оск1льки дозволяе перетворити будь-який фактор на фактор геопол1тичний, «тобто такий, що може забезпечити перетворення географ1чного об'екта на певну привабливу пол1тичну програму, надавши простору якост1 «ставки»(Р. Арон)».Так,«економ1чн1 чинники I стають геоеконом1чними, суто територ1альн1 (прост1р як театр, за Р. Ароном) - геостратепчними, культуры - геокультурними, юторичш -геоюторичними I так дал1» [10].
«Варто було б уникати словесних конструкцш, як1 розм1щують геоеконом1ку I геостратепю на одному таксоном1чному р1вн1 з геопол1тикою, лишаючи останньоТ сенсу, I, навпаки, використовувати контексти, як1 описують поеднання геостратег1чних I геоеконом1чних (а також геокультурних) прийом1в I технологш для вир1шення нац1ональних геопол1тичних завдань» [6, с. 210].
Результати i обговорення
Нове покол1ння пол1тико-географ1в у друг1й половин! ХХ ст. суттево розширило поле наукового пошуку в досл1дженнях пол1тосфери, реаб1л1тувавши геопол1тику як науку та зм1нивши дискурс пол1тичноТ географИ. Сьогодн1 можна говорити про вщновлення актуальност1 цих двох спорщнених наукових дисципл1н шляхом переосмислення класичноТ теоретичноТ спадщини та здшснення нових
теоретичних пошуш i практичних досл1джень. Дедал1 б1льше досл1джень проводяться на мезо- та
макрор1вн1. Але саме процеси глобального плану визначають зовн1шню пол1тику держави, головного
суб'екта м1жнародних вщносин, а значить i IT геостратепю.
Лтература
1. Agnew J. MakingPoliticalGeography / John Agnew. - [HumanGeographyintheMaking]. - London, Department of Geography, UCLA. - 2002.
2. Каледин Н.В. Политическая география: истоки и принципы научной концепции / Н.В. Каледин. - С-Пб.: С-Петербург. гос. ун-т. - 1997. - 163 с.
3. Колосов В. А. Геополитика и политическая география / В. А. Колосов, Н.С. Мироненко. — М.: Аспект Пресс, 2002. - 479 с.
4. Цыганков П. А. Политическая социология международных отношений / Цыганков П. А. - М.: Радикс, 1994. -319 с.
5. Цимбурский В. Л. Русские и геоэкономика / В. Л. Цимбурский // Proetcontra. - 2003. - Т. 8. - №2. — С.178-216.
6. Днютрянський М.С. Геополп"ичнщоктрини i пiдходи:критичнийаналiзметодологií. Монографiя / М.С. Днютрянський. - Львiв: Видавничий центр ЛНУ iменilвана Франка, 2003. - 114с.
7. Днютрянський М. С. Полп"ична географiя та геопол^ика Украши / М. С. Днютрянський. - Тернопть: Навчальна книга — Богдан, 2010. — 344 с.
8. Трохимчук С. В. Полiтична географiя св^у / С. В. Трохимчук, О. В. Федунь. — К. :Знання, 2007. — 422c.
9. Шаблш 0.1. Соцiально-економiчнагеографiяУкраíни / М.1. Бтецький, Б.1. Заставецький; О.1. Шаблм—Л. : Св^, 2000. — 679с.
10. Шульга М. А. Геополп"ика - геоекономка - хронополп"ика Росшський погляд на проблему / «Полп"ичний менеджмент» // Украшський центр полiтичного менеджменту [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=59&c=1319.
11. Полiтична географiя та геополп"ика / За ред. Б.П. Яценка. - Кив. нац. ун-т iм. Т.Г.Шевченка. - К.: Либiдь, 2007. - 255 с.
12. Кисельов G. Л. Методологiя геопол^ики / G. Л. Кисельов. — Х.: Видавництво ХарР1 УАДУ «Мапстр», 2002. — 136 с.
13. Стафшчук В. I. Методологiчнiпiдходи в геопол^иц / В. I. Стафмчук // Економiчна i соцiальнагеографiя. Наук. Зб. / Ред. кол. С.Мщук (вщп. ред.) та iн. - К., 2007. - Вип. 57. - С. 26-32.
14. Семенюк О. У вщповщь на «м'яю» загрози: Сптьна европейська полiтика в сферi безпеки та оборони -майбутне европейськоí безпеки? / О. Семенюк // Полп"ика i час. - 2004. - № 2. - С. 63-72.
Аннотация. Н. С. Корома Становление объектно-предметной сущности политической географии и геополитики. В этой статье обозначены основные подходы при обработке материалов политико-географического и геополитического содержания для объединения идей, принципов в единый дисциплинарный стандарт со сформулированной объектно-предметной сущностью. Интерпретирована система понятий, что формирует современное теоретико-методологическое ядро поля политико-географических исследований, дано обоснование многим категориям, возникающих вновь, как ответ уже на современные вызовы.
Ключевые слова: политическая география, геополитика, териториально-политическая система, геополитическая ситуация, геополитическое развитие, геополитический процесс, геостратегия, перспективная геополитическая модель мироустройства, техника политического проектирования.
Abstract. N.S. Koroma Making object-subjectessence political geography and geopolitics. This article outlines the main approaches in studies material of politic-geographical and geopolitical content for pooling of ideas and principles in a single disciplinary standard with formulated object-subject essence. The system of concepts that form the contemporary theoretical and methodological core of politic-geographical studies was interpreted; give justification for many categories, emerging again as a response to the current challenge.
Keywords: political geography, geopolitics, territorial political system, the geopolitical situation, geopolitical development, geopolitical process, geostrategy, perspective geopolitical model of the world, technique of the political projecting.
Поступила в редакцию 30.01.2014 г.
