CC BY
7
О.М. Обершт
ПОМ1РКОВАНИЙ РОС1ЙСЬКИЙ НАЦ1ОНАЛ1ЗМ НА ТЕРИТОРП УКРАШСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (ПОЧАТОК ХХ СТ.)
У cmammi в1дображено особливост1 становления та розвитку ростського нацюналктичного руху помiркованого типу на украгнських землях тсля Матфесту Миколи II 1905 року до початку Першог свтовог втни. Автором здтснено спробу розмежування ростського нацiоналiзму на територи тдростськог Украгни. Проаналiзовано умови появи, функцюнування та iдейне поле оргатзацт помiркованого ростського нацiоналiзму. Поряд з тим акцентуеться увага на участi студентства у проростських оргатзащях та виокремлено проблему украгнства в поглядах ростських нацiоналiстiв.
Ключовi слова: помiркованi, ростський нацiоналiзм, Кигвський клуб ростських нацiоналiстiв, Всеростський нацюнальний союз.
Визначаючи особливосп европейсько'1 та св^ово'х ютори протягом останшх двох стол^ь, нацiоналiзм, як полггична сила, набував pi3HHx форм та рiзновидiв. У випадку Росшсько! iMnepii та, вщповщно, украшських земель, ми маемо справу з двома рiзновидами ростського нацiоналiзму - радикальним та помiркованим. Рiзнорiднiсть в середовищi ростських нащоналютичних кш й дос залишаеться дискустним питанням. В основу нашо1 класифшаци поставленнi методи боротьби представниюв цих нацiоналiстичних течш за реалiзацiю iдейних положень та власне нащоналютично! щй в Росшськш державi, тобто типологiя за характером ди. Якщо так званi «чорносотенш оргашзаци» ми зараховуемо до радикально! течи, то партiю росiйських нащоналютсв (праволiбералiв), представлену Всеросiйським нацiональним союзом та Клубами ростських нащоналютсв - до помiркованоi течи. Вiдмiннiсть помiркованих нацiоналiстiв вiд нацiоналiстiв табору «чорно'х сотш» полягала в тому, що першi займалися захистом iнтересiв ростсько'х наци та питаниями розвитку ii добробуту, пов'язуючи цей розвиток з тими чи шшими демократичними перетвореннями, а для других важливiшим було збереження монархи та традицшного способу життя iз частим застосуванням жорстких, нерщко насильницьких, недемократичних методiв. Все ж спшьним для них було бажання утвердження едностi росiйського народу та його верховенства над уйма шшими народами Роси, причому до складу ростського народу зараховувались не лише ройяни, а також сучасш украшщ i бiлоруси [8].
Перюд, який охоплюе наше дослiдження - це час поступового виходу на пол^ичну арену помiркованих росiйських нащоналютичних сил, якi активно дiяли на украгнських землях аж до початку Першог' св^ово'х вiйни (1905-1914 роки).
Природу помiркованого нацiоналiзму на територи украшських земель включили в коло свохх наукових пошуюв представники як украшсько'х, так i зарубiжноi юторюграфи. Останнi дослiдження, присвяченi вивченню помiркованого росiйського нацiоналiзму, вiдзначаються дискусiями щодо iдеологiчноi приналежностi росiйських нацiоналiстичних партш. Тому представники роййсько'х юторюграфп 1.В. Омельянчук, М.Л. Размолодiн зараховують «Всеростський нацюнальний союз», «Клуб ростських нащон&тспв» до чорносотеннох течи, а Д.О. Коцюбинський, С.М. Санькова вiдносять представниюв росiйських нацiоналiстичних угруповань до лiберальноi пол^ично'х течи. Вважаемо, що це обумовлено, по-перше, тим, що протягом свого юнування, в залежностi вщ поштично'х ситуаци у Росiйськiй iмперii, полiтичнi парти та фракцл неодноразово
64
змшювали сво! погляди та вектор пол^ично! дiяльностi. Та, по-друге, певний вплив радянського тдходу до висв^лення питання.
Таким чином, питання типологл великоросiйських нацiоналiстичних об'еднань належить до дискусiйних та потребуе подальшого дослiдження. Актуальним залишаеться вивчення росшського нацiоналiзму на укра!нських землях. Сучасна укра!нська iсторiографiя представлена роботами О. Мартинюк, Т. Кальченка, частково науковими розвщками Т. Любченка та М. Гаухмана. Проте тема помiркованого росiйського нацiоналiзму на територп сучасно! Укра!ни ще повна можливостей для вивчення.
Дане дослщження покликане вiдобразити особливосп становлення та розвитку росiйського нащоналютичного руху помiркованого типу на укра!нських землях пiсля Манiфесту Миколи II й до початку Першо! св^ово! вiйни.
Протягом 1905-1907 рр. поряд з праворадикальними угрупуваннями почали з'являтися праволiберальнi, як в столицi Росшсько! iмперii, так i в регюнальних центрах. Власне на укра!нських землях, в Киев^ виник вiддiл Партп правового порядку (ППП), лiдером яко! став юрист та публiцист Анатолш Савенко. Завдання партп Савенко бачив в протистоянш як революцп, так i реакцп. «Для всiх зрозумша необхiднiсть реформ, -писав Савенко, - реформ, проведених з розумною обережнiстю ...» [17, с. 72]. Отже, оргашзащя виступала проти революцп, як i крайнi правi росшсью оргашзацп, але також за збереження самодержавства в його «конституцшнш» (тобто проголошенш манiфестом 17 жовтня 1905 р. та утвердженш Основними державними законами) форм^ що було неприйнятним для праворадикального табору. За пол^ичним спрямуванням ППП була праволiберальною, хоча на початковому етат спостерiгалась щейна близькiсть з «Союзом 17 жовтня», про що говорили самi члени ППП. Цшавим е те, що на початку свого юнування, Ки!вська ППП навiть хотiла об'еднатися з Ки!вською Конституцiйно-прогресивною партiею. Все ж через питання автономп та систему виборчого права ушя не вщбулась.
Сучасний дослiдник Д. Роусон в системi полiтичних партiй Росшсько! iмперii вдало означив мiсце ППП - «правше октябриспв» [23, с. 135]. Про це говорили й самi «правопорядники», вказуючи на непатрiотичнiсть лiберальних партiй, яка особливо проявилась у нащональному питаннi, в лояльному ставленш до евре!'в та визнаннi за деякими окра!'нами автономп'.
Програма ППП мютила десять положень, якi ми загалом можемо диференщювати на приватш (свобода слова, свобода зборiв та союзiв, свобода вiросповiдань, свобода особистосп) та державнi (еднiсть i неподшьшсть Росй, сильна державна влада, облаштування життя селян та робiтникiв, народне просв^ництво, удосконалення военних сил Росп) [15, с. 102-103]. Звернемо увагу на державш, i власне на сильну державну владу, основу яко!' складае «не насильство i свавшля, а суворе дотримання закону» [15, с. 102]. Дотримання закону було необхщне не лише для вгамування революцшних настро!в, а й для боротьби зi зловживаннями у вищих чинах влади. I в тому, i в шшому правi звинувачували шородщв. Так, А. Савенко писав: «... скасування карносп за службовi злочини призвело до сильного засмiчення правлячого класу порочними елементами. а карнють за злочини все бшьше й бiльше слабшала» через «проникнення в правлячий клас iнородцiв i взагалi людей байдужих до Росп» [18, с. 73].
1907 року на передвиборчих зборах Адам Любинський, в свш час голова КППП, в сво!й промовi про росшський нацiоналiзм вказав: «. партiя наша з гордютю заявляе, що в основi дiяльностi нарiжним каменем лежить росшський нацiоналiзм». Вiн пояснював: «росшський нацiоналiзм не мае нiчого спшьного з антигуманним явищем, яке проявляеться в намаганш будь-що обмежити, образити, асимшювати i навiть поглинути iншi народностi й нацiональностi, навпаки, росшський нацiоналiзм прагне лише
65
захистити, оборонити й оберегти iнтереси росшсько! державносп, росшсько! нацiональностi i росшсько! культури вщ нападiв i посягань на них з боку революцшно-шородньо! навали» [5, с. 4]. З появою манiфесту Миколи II, «правопорядщ» зрозумiли, що задача !х... полягае уже не в боротьбi з покореною й вiдкинутою бюрократiею, а в дружньому сприянш Уряду до припинення в державi смути, яка не дозволяла здшснювати на дш великi основи Манiфесту 17-го Жовтня» [5, с. 15].
Згiдно протоколiв засiдань ППП, за першi мюящ iснування Ки!вського вiддiлу, його членами стали бшьше 1000 осiб (20 листопада - 700 оаб [5, с. 7], 18 грудня -бшьше 1300 осiб [22]). Все ж до 1907 р. через щейш суперечки частина ii члешв перейшла в табiр октябристiв, а шша частина - до правих партiй. Учасник монархiчного руху в Киев^ колишнiй член ППП, а потсм - представник радикального крила А. Ертель, дискутуючи, писав, що на думку А. Савенка, розкол серед правих партш вщбувся в результат «суперечки через партшш програми та особист рахунки» [22]. Та згщно бачення А. Ертеля, питання розколу - «не на програмному груш!, а на грунт питання про майбутне Росп» [22]. Постало питання: «бути в Росп конституци, яка почне нову iсторiю, чи залишиться необмежене самодержавство, яке вже створило Роаю i ii ютор^» [22]. Так як монархiсти стояли за необмежене самодержавство i проти конституци, в блок з помiркованими вони об'еднуватись не хотiли.
Отже, ППП, пщтримавши здобутки революцп, вщштовхнула вiд себе крайнiх консерваторiв, яю ввiйшли в радикальний табiр.
У 1906 р. в Петербурзi було засновано щотижневу газету «Окра!ни Росп», довкола яко! групувалися росiйськi нащоналюти. 30 березня 1908 р. це видання виступило шщатором створення «Росшського Окра!нного Товариства». В його склад увшшов i Д.I. Пiхно, редактор й видавець «Киевлянина». В свою чергу головний щеолог «Росшського Окра!нного Товариства» Я.О. Меншиков виступив за створення едино! партп нацiоналiстiв. 18 червня 1908 р. в Санкт-Петербурзi вщбувся установчий з'!зд Всеросiйського нащонального союзу, який мав намiр об'еднати в едину Росiйську партiю розрiзненi помiрковано-правi, консервативно-лiберальнi, нащонально-орiентованi об'еднання.
Нова росiйська нацiоналiстична органiзацiя остаточно оформилась в 1909 р. тд назвою Всеросшський Нацiональний Союз (ВНС), хоча першi товариства з такими назвами виникли на територп Укра!ни ще в 1905 р., зокрема в Киев^ Аккерманi й Херсош [11, с. 25]. Головою ii став великий подшьський помiщик П.! Балашов. Оргашзащя об'еднала всiх росшських нацiоналiстiв iмперii та стала !хшм органiзацiйним та iдейним центром. На територп Укра!ни вiддiли ВНС було вщкрито в Черкасах, Полтавi, Ижиш, Кременчуцi, Ковелi, Сарнах, Чернiговi, Переяславi [18, с. 69]. Так, 16 жовтня 1911 р. в Черкасах вщбулось вщкриття вiддiлу ВНС. На зiбраннi з доповiддю виступив уповноважений голова ради ВНС та активют Ки!вського клубу росiйських нацiоналiстiв А. Савенко [18, с. 69]. 30 жовтня 1911 р. було засновано Полтавський вщдш ВНС. Вщкриття вщдшу вщбулося за учасп представникiв губернсько! та повiтовоi адмiнiстрацii, мiського управлшня та духовенства. Тут також з промовою виступив делегат головно! ради ВНС А. Савенко та його колега граф В. Бобринський. 29 березня 1912 р. вщдш ВНС було вщкрито в Одеа, 15 серпня 1912 р. - в Ижиш. В промовi в Ижиш Савенко описав запов^ну мрш Нащонального союзу -«бачити свою втизну великою та щасливою» [18, с. 71].
Своею метою ВНС проголосив сприяти пануванню росшського етносу в межах Росшсько! iмперii, тобто перетворенню Росп в кра!ну для роаян, формуванню свiдомостi росiйськоi народно! едносп, розвитку росiйськоi культури, змiцненню росшсько! самодержавно! влади через еднання царя з народним законодавчим
представництвом. В тсляреволюцшний перiод, в час реформ, велика кшькють яких спрямована «поламати росшське життя», як нiколи була потрiбна партiя, покликана «захистити рiдну запов^ну старину» [18, с. 84].
Радянська iсторiографiя, як i деякi сучасш науковцi, зараховують ВНС до чорносотенних органiзацiй, розцiнюючи основнi програмнi положення (посилення ролi православноi церкви, збереження самодержавства та росшський нацiоналiзм) як елементи доктрини чорносотенного руху. Проте на вщмшу вiд крайнiх правих, ВНС осмислював православ'я та самодержавства ^зь призму нацiоналiзму, як щось похiдне з «властивостей та характеру само^' нацп».
Основною метою Союзу, на думку професора Харювського ушверситету Миколи Куплеваського, було: 1) захист штерейв росiйського народу проти шородного засилля; 2) змiцнення росшсько'! державносп, тобто боротьба з анархiею й з сощальною революцiею. Яка руйнуе коршш засади суспiльства i держави [1, с. 1].
Цшь ВНС полягала у сприянш наступних щей: а) панування росшсько'! народностi у межах Росшсько'! iмперii; б) змщнення свiдомостi росшсько'! нацiональноi едностi; в) влаштування по6утово'1 самодопомоги i розвитку росшсько'! культури [7, с. 1]. Оголошувалось, що росiйський народ i всi росiйськi нацiональнi союзи повинш турбуватися про економiчнi вигоди i зручностi для росiйського населення. Пщ словом «росiйський» члени ВНС розумши не лише «осiб, якi носили росшсью прiзвища», але й ойб, якi «органiчно злилися з росшським народом», тобто такi, якi безсумшвно вiдданi його iнтересам» [7, с. 1].
В слово «панування» члени ВНС вкладали не поневолення шородщв в дус рабськоi чи кршосно'! залежностi, а «в сенсi поличному та економiчному»: «полiтичне панування i найбiльш вигiдне економiчне становище в Росп повинно належати росiянам» [7, с. 1].
Помiркованiсть ВНС була виражена таким чином: «Союз мае на меть., сприяти «змщненню росшсько'! державносп на основах самодержавноi влади царя в еднанш з законодавчим народним представництвом». Отже, ВНС визнавав закони, видаш в перюд революцшних подiй, якi, натомiсть, важко сприйняло радикальне крило росшських нацiоналiстiв. Поряд з тим, у помiркованого крила росшських нащоналю^в зберiгалась, характерна для радикалiв, вiдданiсть iдеалам самодержавства, едшсть самодержавства i росiйського народу: «...тд приводом вiйни з царським самодержавством, iнородцi ведуть боротьбу з росшським народом, бажають звести росшське населення i росшську державу» [7, с. 1] на нищу ступiнь розвитку.
Одним з щейних та оргашзацшних центрiв росiйського нацiоналiзму з початку стшття став Ки'Хв. Ще 19 березня 1908 р. мюька влада зарееструвала статут Кшвського клубу росшських нацюналютпв, який був близьким до програми Всеросшського нацiонального союзу. Очолював Клуб спочатку В.С. Чернов, а згодом - А.1. Савенко, який i був його засновником. Вже 1912 року А. Савенко згадуватиме, що вперше думка про необхщшсть нацiональноi органiзацii, яка дала б росшському народу те, що вш потребуе» «зародилась в середиш ки'Хвських суспiльних дiячiв, наслiдком чого стала поява Кшвського клубу росшських нацюналю^в» [18, с.28]. Потребував росшський народ, на думку проросшських украшщв, «розповсюдження в суспiльствi iдей росшсько'! нацiональноi самосвiдомостi та об'еднання людей, яю стоять на основi принцитв нацiонально-росiйськоi державностi» [20, с.1].
Вважаемо, що створення ККРН було спровоковане активiзацiею украшства, його нацiонально-культурними здобутками в першому десятилiттi ХХ ст. Росшсью нацiоналiсти визнавали, що «як не фантастичш намагання «украiнцiв» створити «самостшну Украину», яка не знаходить ствчуття у величезноi бiльшостi малоросшського населення, проте за упертоi настирливосп вожакiв украiнофiльства
67
украшофшьська пропаганда не лишаеться безплщною, а тому вимагае протиди» [21, с. 3]. Саме з щею метою в Киевi виникла нова росiйська нацiоналiстична оргашзащя, членiв яко! об'еднувала «росiйська нащональна iдея, служшню якiй ставить завдання Клуб» [21, с. 3]. Суть дiяльностi ККРН, згiдно бачення органiзаторiв, полягав у «боротьбi культурними засобами проти украшофшьства, яке намагаеться внести розкол в росшський народ i нанести таким чином, росiйськiй нащональнш едностi» [21, с. 3].
ККРН, ел^на за складом органiзацiя, «протиставляючи iншим нацiоналiзмам росiйський нацiоналiзм, продовжував енергшно й з бiльшим темпераментом вести оборонну боротьбу з войовничими шородцями» [18, с. 16]. Проголосивши державш права роаян, народу, який створив «велику Росiйську державу», нащоналюти наголосили й на неподiльностi Росшсько! iмперii: «нiкому не повиннi дарувати жодних автономш», «Фiнляндiя е нерозривною частиною Росшсько! iмперii, приналежною нам по праву завоювання», «Пiвденно-Захiдний край е ютинний i чисто росшський край»
[20, с. 1].
Члени ККРН, зпдно статуту, свою дiяльнiсть мали скеровувати на «розробку i проведення в життя iдей мирного полггичного i культурного розвитку Роси», «вияснення нужд i потреб населення краю i вше! держави i на сприяння задоволення !х легальними способами», «проведення сво!х кандидатiв у вс виборнi установи» [20, с. 2].
В листопадi 1911 р. було створено Кам'янець-Подшьський Союз росшських нацiоналiстiв. Засновником Союзу вважався Тван Ракович, за походженням належав до полтавського дворянства, дшсний статський радник, член державно! ради i переконаний монархют. Союз декларував своею метою «змщнення i захист загальних росшських штереав в Захiднiй Роси» [18, с. 270-272]. Будучи формально самостшною оргашзащею, вона, тим не менш, трималася в руст полiтики впливового Ки!вського клубу росiйських нацiоналiстiв. Союз об'еднував переважно православне дворянство Подшля, високий рiчний внесок (3 рубл^ по сутi, закривав його дверi для малозабезпечених верств населення. У жовтш 1913 року в межах Союзу був створений «Росшський нащональний клуб в мсп Кам'янець-Подiльський», за аналопею з ки!вською органiзацiею званий «Кам'янець-Подшьський клуб росшських нащоналютв» [6]. Засновником Клубу була Рада Союзу в особi голови I.C. Раковiча та членiв Союзу Алмазова, Свтушевського, Жантiева, Лехновiч, Моралевiча, Саченко, Синегуба i Четверикова [10, с. 46]. Актившсть Союзу, так само як i клубу, була висока в 1911-1914 рр. та спала до 1916-1917 рр.
Члени ККРН були тюно пов'язаш з ВНС, хоча збер^ав незалежшсть. Про такий зв'язок свщчить участь делегатiв вiд Ки!вського клубу в з'!здах представникiв ВНС [18, с. 78].
Незважаючи на свш росшський етноцентризм, нащоналюти не ^норували багатонацiональнiсть Росй. Програма щодо шородщв була простою: «Ми хочемо !х зросiйщення. Зросiйщити - означае зробити шородщв за сво!ми переконаннями росшськими... Нi пiд яким виглядом ми не повинш давати шородцям бiльше прав, чим маемо !х ми, росiяни. Iнородна автономiя, ^м того, е першим ступенем до розпаду Роси» [19, с. 21-23].
Доречно було б вважати, що саме ККРН сприяв формуванню щейно! концепци росiйського нацiоналiзму не лише на укра!нських землях, але й в ^rnpi iмперii, впливаючи на прюритети полiтичноi лiнii уряду стосовно укра!нських же окра!н. Не дивно, що безпосередшм приводом до видання чи не единого документу початку ХХ ст. фактично прямо! репресивно! щодо укра!нського руху в його легальних формах ди -Столипшського циркуляру, послужила складена С. Щоголевим, не без впливу дiячiв «Ки!вського клубу росiйських нацiоналiстiв», наприкiнцi грудня 1909 р. i вiдвезена на
початку йчня 1910 р. у Петербург кшвським губернатором О. Прсом доповiдна записка «О польских и малорусских просветительных обществах» [16]. Згодом, у 1914 рощ Департамент полщп визнав Грушевського «одним з головних вождiв мазепинського руху» i рекомендував генерал-губернатору Ф.Ф. Трепову (росшський державний дiяч, у 1908-1914 - кшвський, подiльський i волинський генерал-губернатор) розглянути питання про «необхщне адмшютративне вислання його з меж Швденно-Захщного краю», не без впливу А. Савенка та компани.
Наприкшщ 1913 р. в середовищi ККРН вщбувся розкол [4, с. 42], спровокований загальною кризою пол^ично'1 системи «думсько'1 монархи». В Киeвi, як i в iмперськiй столицi, частина Клубу виявила бажання зблизитись з крайшми правими, частина - за союз з октябристами та прогресистами. Бшьшють члешв тдтримали А. Савенка, виступивши за помiркований курс. Лояльнють октябристам А. Савенку була характерна ще ранiше. 10 вересня 1911 року на засщанш комiтету, присвяченому питанням поточного державного життя, очшьник ККРН ознайомив присутнiх зi змютом випущено'1 Союзом 17 жовтня декларацп i, говорячи про еволюцiю октябриспв вправо, вказав, що нацiоналiсти з охотою би тдписались пiд декларащею [18, с. 59].
Ще одним великим мютом, де розвивалися ще'1 росiйського нацiоналiзму, був Харкiв. 1913 р. тут виник Харювський Нащональний Росiйський Союз, як фiлiя ВНС. Варто зазначити, що специфшою украшських земель було те, що тут не завжди можна було зрозум^и, до якого угрупування росiйських нащоналют1в входила та чи iнша особа. Так, колишш активiсти радикальних оргашзащй могли засновувати оргашзацп помiркованого типу, або бути членами одночасно декшькох союзiв рiзного спрямування. Також, незважаючи на приналежнiсть до партп росшських нацiоналiстiв, члени ВНС i Кшвського клубу росiйських нацiоналiстiв були також i монархiстами, правда не чорносотенного, а «столитнського спрямування».
Гасло Харювського Нацiонального Росiйського Союзу, вiдображене на печатщ його Ради й на обкладинщ уставу оргашзацп, звучало так: «Ройя для Росiян» [10, с. 111]. Ним утверджувалось прившейоване становище пануючо'1 нацп у порiвняннi з шородцями. Очолив органiзацiю В.Я. Воскресенський, заступником став С.Д. 1лын. В Раду Союзу також увшшли Н.Н. Вштерфельдт та В.С. Зайцев [3].
В цей час в Харковi також дiяли «Товариство росiйських людей» (проф. В.1. Альбицький), «Гурток росшських студенев» (В.В. Альбицький), «Союз росшських робггниюв» (С. Наливайко, Ф. Коняев), Гурток ревншешв свято'1' Православно'1' вiри, «Гурток (згодом «Товариство») росiйських жшок» (М.Г. Клименко) [2, с. 20].
1ншою органiзацiею помiркованого нацiоналiзму став «Всеросшський Нацiональний Клуб». «Росiйськi нащоналюти вважають покликанням сво'1'м служити вщновленню iмперськоi iдеi в дусi росшського нацiоналiзму. Не посягаючи на законш права народностей завойованих чи тих, хто добровшьно прийняв пiдданство Росп, народ росiйський повинен вiдстояти свое верховенство й свое единодержавство в розпорядженш державою» [1, с. 11], - писав нащоналют М.Я. Балясний.
Оргашзацшне оформлення та активна дiяльнiсть росшських нащоналю^в вплинули на студентство. В 1910 р. було засновано Всеросшський Нащональний Студентський союз, з центром у Санкт-Петербурзь Студентський союз спочатку планував розширити свою дiяльнiсть на iншi мюта. Але е вщомосп лише про одну фшп ВНСС в Киевi. Вона була створена за шщативи представникiв академiчних партiй унiверситету та Полiтехнiчного шституту i зареестрована у травнi 1911 р. Лщерами цiеi органiзацii були Б.М. Щеглов, брати М.М. i А.М. Ястребови, А.Г. 1оль, В.М. Базилевич, I.I. Бабариков i П.П. Левицький [9].
«Взагалi нацiонально росшський рух йде головним чином з Малоросп, з Киева, з Волиш», - стверджувала на сво'1'х сторшках права газета «Тверское Поволжье» [10, с.
69
114]. Об'ективною причиною цього стала полiетнiчнiсть краю, загострення нащональних протирiч, якi проявлялись в 6opoTb6i за нацiональнi iнтереси.
Напередодш Першо'1 св^ово! вiйни правий табiр перебував в станi кризи. Це стосувалося як крайшх правих, так i помiркованих правих - росшських нацiоналiстiв. Так, у ВНС почали проявлятися двi лшп: одна на зближення з радикалами, шша - з октябристами. До октябриспв тяжши й керiвники украшських органiзацiй росшських нащоналГспв - А. Савенко та В. Шульгш. До того ж, цей час спостерГгалась криза монархiзму, яка була спричинена як змшою суспiльних настро1в та прiоритетiв, так i неспроможшстю правих органiзацiй суттево впливати на вирiшення будь-яких проблем.
Поряд з тим, можемо спостерГгати змшу активностi в росiйському нащоналютичному русi до, пiд час та тсля революцп. Якщо в перюд пiку революцiйних подiй в першост були безстановi оргатзацп крайнi правих (СРН, Союз Михайла Архангела), то тсля ïx спаду - чисто становi органiзацГï дворян, помiркованих росшських нацiоналiстiв - ВНС, ККРН. Отже, важливою причиною спаду дГяльностГ помiркованиx органiзацiй росГйського нацiоналiзму був 1хнш дворянський характер та нездатнiсть розширити свою соцiальну базу. Тому з часом починаеться «ревiзiя» нацiоналiстичноï програми, ïï демократизацiя. Причину поразки руху вказували вихГдцГ з його середовища: «Цей «росГйський нацiоналiзм», справедливо охрещений «казенним» був чужий прогресивному суспшьству та його стремлiнням», «стала позначатися слабюсть, обмеженiсть Гснуючо'1' нацiоналiстичноï програми, яка не вщповщала народним штересам. В нГй дуже багато вузькомплемшного нацiоналiзму i вГдсутнГй взагалi демократизм» [15, с. 386].
Отже, прогрес щей вимагав прогресу рГшень та дш, росГйський нацiоналiзм показав свою неспроможшсть йти в ногу з часом, пристосовуючись до потреб не лише верхГв, але й низГв суспГльно'1' драбини. ОбмеженГсть та недалекоглядшсть спершу породили кризу, далГ розкол, а згодом й занепад помГркованого росГйського нащоналГзму. На украшських землях це було спричинене й активГзащею украшського нацГонального руху, який заполонив щейне поле цих земель.
Список використаноУ л1тератури
1. Балясный М. Я. Чего ждать от русского национализма / М. Я. Балясный . -Санкт-Петербург : Изд. ВНС, 1911. - 33 с. ; Balyasnyy M. Ya. Chego zhdat ot russkogo natsionalizma / M. Ya. Balyasnyy . - Sankt-Peterburg : Izd. VNS, 1911. - 33 s.
2. Вязигин А. С. Манифест созидательного национализма / А. С. Вязигин; сост. и коммент. А. Каплина и А. Степанова; отв. ред. О. Платов. - Москва : Институт русской цивилизации, 2008. - 397 с. ; Vyazigin A. S. Manifest sozidatelnogo natsionalizma / A. S. Vyazigin; sost. i komment. A. Kaplina i A. Stepanova; otv. red. O. Platov. - Moskva : Institut russkoy tsivilizatsii, 2008. - 397 s.
3. Держаний архГв ХаркГвсько'1' обласп, ф. 29, оп. 1, сп. 344, арк. 3, 16, 25 ; Derzhanyi arkhiv Kharkivskoi oblasti, f. 29, op. 1, sp. 344, ark. 3, 16, 25
4. Коцюбинський Д. А. Русскиий национализм в наале ХХ столетия : Рождение и гибель идеологии Всероссийского национального союза / Д. А. Коцюбинський. -Москва : РОССПЭН, 2001. - 528 с. ; Kotsyubinskiy D. A. Russkiiy natsionalizm v naale KhKh stoletiya : Rozhdenie i gibel ideologii Vserossiyskogo natsionalnogo soyuza / D. A. Kotsyubinskiy. - Moskva : ROSSPEN, 2001. - 528 s.
5. Любинский А. И. Русский национализм как средство борьбы с революционно-инородческим движением / А. И. Любинский. - Киев : Типография И. И. Горбунова, Крещатик № 38, 1907. - 16 с. ; Lyubinskiy A. I. Russkiy natsionalizm kak sredstvo borby s revolyutsionno-inorodcheskim dvizheniem / A. I. Lyubinskiy. - Kiev : Tipografiya I. I. Gorbunova, Kreshchatik № 38, 1907. - 16 s.
6. Mартинюк О. Росшський иацiоиалiзм початкy ХХ ст.: коисервативш полiтики та передвиборчi стратеги иа Правобережж [Eлектроииий ресyрс] / О. Mартинюк // Украша модериа. - Режим доступу : http://uamoderna.com/md/182 ; Martyniuk O. Rosiiskyi natsionalizm pochatku KhKh st.: konservatyvni polityky ta peredvyborchi stratehii na Pravoberezhzhi [Elektronnyi resurs] / O. Martyniuk // Ukraina moderna. - Rezhym dostupu : http://uamoderna.com/md/182
7. Mосковские ведомости. - 1908. - № 14S. - С.1 ; Moskovskie vedomosti. - 1908. -№ 14S. - S.1.
8. Обершт O. Радикальные русские националистические организации иа территории Украины (190S-1914) / О. Обершт // Acta scientifica academiae ostroviensis. Sectio A. Nauki Humanistyczne, Spoleczne i Techniczne. - Ostrowiec Swiçtokrzyski. - 201S.
- № S. - S. 146-1S9 ; Obersht O. Radikalnye russkie natsionalisticheskie organizatsii na territorii Ukrainy (190S-1914) / O. Obersht // Acta scientifica academiae ostroviensis. Sectio A. Nauki Humanistyczne, Spoleczne i Techniczne. - Ostrowiec Swiçtokrzyski.- № S(1). -201S. - S. 146-1S9.
9. Омельянчук И. В. Aкадемисты [Электронный ресурс] / И. В. Омельяичук // Фонд изучения наследия П. A. Столыпина. - Режим доступа : http://www.stolypin.ru/proekty-fonda/entsiklopediya-petr-arkadevich-stolypin/?ELEMENT_ID=34S ; Omelyanchuk I. V. Akademisty [Elektronnyy resurs] / I. V. Omelyanchuk // Fond izucheniya naslediya P. A. Stolypina. - Rezhim dostupa : http://www.stolypin.ru/proekty-fonda/entsiklopediya-petr-arkadevich-stolypin/?ELEMENT_ID=34S
10. Омельяичук И. В. Черносотенное движение в Российской империи (1901-1914) : моногр. / И. В. Омельяичук. - Киев : AY^, 2007. - 744 с. ; Omelyanchuk I. V. Chernosotennoe dvizhenie v Rossiyskoy imperii (1901-1914) : monogr. / I. V. Omelyanchuk. -Kiev : AUP, 2007. - 744 s.
11. Острецов В. M. Черная сотня и красная сотня (Правда о Союзе Русского Шрода) / В. M. Острецов. - Mосква, 1991. - 48 с. ; Ostretsov V. M. Chernaya sotnya i krasnaya sotnya (Pravda o Soyuze Russkogo Naroda) / V. M. Ostretsov. - Moskva, 1991. -48 s.
12. Право и порядок. - 190S. - №1 ; Pravo i poryadok. - 190S. - №1.
13. Право и порядок. - 190S. - №4 ; Pravo i poryadok. - 190S. - №4.
14. Полный сборник платформ всех русских политических партий после 17 октября 190S г. С приложением высочайшего манифеста 17 октября 190S г. и всеподданейшего доклада графа Витте. - 2-е изд. - Сакт-Петербург : КИШ, 1906 г. - 132 с. ; Polnyy sbornik platform vsekh russkikh politicheskikh partiy posle 17 oktyabrya 190S g. S prilozheniem vysochayshego manifesta 17 oktyabrya 190S g. i vsepoddaneyshego doklada grafa Vitte. - 2-e izd. - Sakt-Peterburg : NNSh, 1906 g. - 132 s.
15. Пути России. ^вый старый порядок - вечное возвращение? : сб. ст. - Mосква : Швое литературное обозрение, 2016. - Т. XXI. - 4S6 с. ; Puti Rossii. Novyy staryy poryadok - vechnoe vozvrashchenie? : sb. st. - Moskva : Novoe literaturnoe obozrenie, 2016.
- T. KhKhI. - 4S6 s.
16. Реент О. П. Украшський иацюиальиий рух у Росшськш iмперiï та пол^ика державно'1 влади з «украшського питания» в модерну добу рлектронний ресурс] / О. П. Реент // !шешгенщя i влада. - 2012. - Вип. 2S. - С. 83-124. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/iiv_2012_2S_11 ; Reient O. P. Ukrainskyi natsionalnyi rukh u Rosiiskii imperii ta polityka derzhavnoi vlady z «ukrainskoho pytannia» v modernu dobu [Elektronnyi resurs] / O. P. Reient // Intelihentsiia i vlada. - 2012. - Vyp. 2S. - S. 83-124. -Rezhym dostupu : http://nbuv.gov.ua/UJRN/iiv_2012_2S_11
17. Санькова С. M. Русская партия в России: Образование и деятельность Всероссийского национального союза (1908-1917) / С. M. Санькова. - Орèл : С.В.
71
Зенина, 2006. - 370 с. ; Sankova S. M. Russkaya partiya v Rossii: Obrazovanie i deyatelnost Vserossiyskogo natsionalnogo soyuza (1908-1917) / S. M. Sankova. - Orel : S.V. Zenina, 2006. - 370 s.
18. Сборник клуба русских националистов. - Киев, 1913. - Вып. 4-5. - 161 с. ; Sbornik kluba russkikh natsionalistov. - Kiev, 1913. - Vyp. 4-5. - 161 s.
19. Строганов В. Русский национализм. Его сущность, история и задачи / В. Строганов. - Санкт-Петербург, 1912. - 87 c. ; Stroganov V. Russkiy natsionalizm. Yego sushchnost, istoriya i zadachi / V. Stroganov. - Sankt-Peterburg, 1912. - 87 s.
20. Устав Клуба русских националистов в Киеве. - Киев : Типогр. «С. В. Кульженко», 1912 ; Ustav Kluba russkikh natsionalistov v Kieve. - Kiev : Tipogr. «S. V. Kulzhenko», 1912
21. Харьковские губернские ведомости. - 1908. - № 66 ; Kharkovskie gubernskie vedomosti. - 1908. - № 66.
22. Ц1АК, ф. 296, од.зб. 2 , арк. 425 ; TslAK, f. 296, od.zb. 2 , ark. 425.
23. Rawson D. C. Russian rightists and the revolution of 1905 / D. C. Rawson. -Cambridge, 1995. - 283 s.
Стаття надшшла до редакцп 20.05.2016 р.
O. Obersht
MODERATE RUSSIAN NATIONALISM IN UKRAINIAN LAND (EARLY TWENTIETH CENTURY)
The article shows the features of formation and development of Moderate Russian nationalist movement on Ukrainian territory after the Manifesto of Nicholas II in 1905 to the First World War. The author made an attempt to differentiation of Russian nationalism in the territory of the Russian Ukraine. The period covered our investigation is a gradual exit into the political arena Moderate Russian nationalist forces that were active in the Ukrainian lands until the beginning of World War I (1905-1914). During the years 1905-1907, along with Right radicals groups started to appear Right liberals both the capital of the Russian Empire and in regional centers.
Nature of Moderate nationalism on the territory of Ukrainian lands included in the circle of scientific research both representatives of Ukrainian andforeign historiography. And the question of typology Great Russian nationalist groups belonging to the controversial and needs further investigation. This study is intended to reflect the peculiarities of formation and development of the Russian nationalist movement moderate type on Ukrainian territory after the Manifesto of Nicholas II and before the First World War.
The author analyzed conditions of appearance, performance and ideological field moderate Russian nationalism organizations. In this article examined the Kyiv department of the Party of the legal order, the local departments of the Russian National Union, Kyiv club of Russian nationalists.
The author focuses on student participation in the pro-Russian organizations and distinguished the problem of Ukrainianness in the Russian nationalist views.
The article concluded that important cause for the decline moderate organizations of Russian nationalism was their noble character and inability to expand its social base. Therefore eventually began a «revision» of the nationalist program and her democratization. In addition, the decline in the Ukrainian lands of moderate Russian nationalism was also caused by activation of Ukrainian national movement, which captured the ideological field of the land.
Keywords: Moderate Russian Nationalism, Kyiv Club of Russian Nationalists, Russian National Union.
