CC BY
16
Д.В. Нефьодов
ДЖЕРЕЛА 1СТОРЮГРАФ1ЧНОГО ДОСЛ1ДЖЕННЯ РОБ1ТНИЧОГО КЛАСУ УРСР (1946-1965 рр.)
В cmammi проводиться анал1з джерел 1сторюграф1чного досл1дження робтничого класу УРСР повоенного двадцятирiччя (1946-1965рр.). Автор обхрунтовуе поняття «iсторiографiчне джерело», доводить обраний подш джерельного комплексу, характеризуе кожен вид джерел. Вiдбираючи i3 сотень i сотень науково-до^дницьких праць найбшьш типовi, автор виходить з того, що головною ознакою ix е те, що нового вони внесли у скарбницю проблеми, яка вивчаеться. Проте це зовЫм не означае, що в iсторiографiчному до^джент вiдiбранi лише тi пращ, як дають або давали виключно новi вiдомостi. До^дженню тдлягають практично yd, у тому чиmi i так, що майже не поповнювали наyковi знання. Вилучення таких праць iз кола до^джуваних, унеможливило б об 'ективну оцтку тих праць, ят дтсно вносили нове. Стутнь нового можна визначити лише в процеЫ ствставлення з тим, що панувало в науц в момент появи нового.
У висновках зазначено, що джерельна база до^дження формувалася протягом семи десятилть i за останш 25рошв wтотно збагатилася шляхом залучення до наукового об^у численних докyментiв, як ратше перебували в спецфондах арxiвiв, появи на гх основi яюсно нових до^джень, аналiзy й синтезу кращих здобутк1в радянськог, сучасног втчизняног та зарyбiжноi wторюграфт. Завдяки цьому наявна джерельна база wторюграфи робтничого класу УРСР в повоенне двадцятирiччя (1946-1965 рр.) дозволяе вiдтворити особливостi й конкретно^сторичн умови дiяльностi кшькох поколть шторитв як в Украш, так i за ii межами, як активно займалися до^дженням проблеми. Разом yзятi yd види наyково-дослiдницькоi продукцИ дають найрiзноманiтнiшi вiдомостi: про стутнь i темпи розробки обрано'i теми та прир^т наукових знань, методику до^джень, творчу лабораторю вчених, теоретико-методологiчне тдгрунтя науковихрозвiдок, тематичну палтру. Бшьше того, вЫ вони -реальне свiдчення самого стану в wторичнт наущ, а отже - допомагають вивчати ^торю iсторично 'i науки в Украiнi i поступ у до^дженю проблеми «Робтничий клас УРСР в повоенне двадцятирiччя (1946-1965рр.)».
Ключов1 слова: УРСР, робтничий клас, iсторiографiя, iсторiографiчне джерело.
УДК 94(470+571):323.13
О.М. Обершт
ПРОБЛЕМИ ПОЯВИ РОСШСЬКОГО НАЦ1ОНАЛ1ЗМУ В РОС1ЙСЬК1Й СУСП1ЛЬНО-ПОЛ1ТИЧН1Й ДУМЦ1 В Х1Х СТ.
В дант статтi здтснена спроба аналiзy вторичного тла, на якому вибудувався ростський нацiоналiзм. Ми акцентуемо увагу на подвiйностi даного дискурсу в Ростськт iмперii: з одного боку - нацiоналiзм сустльний, з тшого - офщйний, владний. Поява нацюнал^тичного дискурсу в ростському сyсniльствi була зумовлена необxiднiстю дати вiдгyк на виклики модерно 'i доби. В дант розвiдцi ми зосередились на еволюци сnособiв трактування рос^сь^ наци в Х1Х ст., як на^дюв конкретних полтичних та свтоглядних змт.
Ключовi слова:слов'янофтьство, nанславiзм, ростський iмnерiалiзм, ростський нацiоналiзм, тторичний наратив.
Ми схильнi вважати, що iснування традицп, яка, в даному випадку, вирiзняла i консолiдувала консервативну групу росiйського соцiуму, було лише чинником, що полегшував nepe6ir появи росшського нацiоналiзму. Отже, модернiстська концепщя Гелнера частково лягла в структурування матерiалу, пiд час аналiзу росшсько' сустльно-пол^ично' думки.
Наше переконання, що для появи нацiоналiзму була необхщна iсторична традицiя у формi мiфiв, якi лягли в нацiоналiстичний дискурс, змушуе нас звернути увагу на росшську суспiльно-полiтичну думку Х1Х ст. Спочатку важливо вибудувати парадигму росшсько' ще'1, яка лягла в основу нащоналютичних лозунгiв та практик. Це допоможе зрозум^и, як та чому змшювалась позицiя росiйських нацiоналiстiв щодо «украшського питання» в рiзних його просторових варiацiях (украшщ Росшсько' iмперii та украшщ Австро-Угорсько'1 монархп). Витоки росшського нащонашзму ми ведемо з Х1Х столiття, яке, кинувши низку виклиюв, пiдштовхнуло росiйськi освiченi кола та росшську владу сконцентрувати вс сили на конструюванш власно'1' щентичносп, покликану пiдтвердити територiальнi i поттичш амбщп титульно' нацп та змщнити внутрiшньосуспiльну eднiсть. Так почав формуватися росшський iсторичний наратив, який включив декшька iсторичних мiфiв: 1) Росшська iмперiя - основний i прямий спадкоемець пол^ично' та нащонально' спадщини Кшвсько' держави та «збирач руських земель» (пол^ична реiнкарнацiя конфесшно-цившзацшно' спшьноти Slavia Orthodoxa); 2) iдея Росп як третього Риму, пiдхоплена росшською православною церквою, згiдно з якою пiсля занепаду Риму та Константинополя Москва успадкувала всесв^ньо-юторичну вiдповiдальнiсть за християнське царство; 3) триедишсть росшського народу. В результат^ на початок ХХ ст. сформувався росшський нацiоналiзм, який на основi вибудованого юторичного наративу спробуе утвердити поняття росшсько'1 наци.
Рiчард Вортмана в свш час писав, що «вивчення росшсько'1 народностi i росiйського нацiоналiзму завжди ускладнювалося як невизначенiстю само' концепцп нацiоналiзму, так i своерiднiстю розумшня нацй в Росп» [3]. Дшсно, «громадянський» нацiоналiзм, який бiльшою мiрою проявляеться в повсякденному мирному житп i не вимагае загально'1' мобшзацп проти зовшшньо'1 небезпеки, в Росп Х1Х столiття явно не склався. Вш взагалi був викорiнений з щейного життя росiйського суспiльства тсля повстання декабристiв, якi були натхненш iдеями французько'1' революцп. До оприлюднення доктрини «офщшно' народносп» нацiоналiзм асощювався з лiберальною меншiстю у складi освiченоi елiти, яка перебувала тд впливом iдей Французько'1' революцп i нiмецького романтизму. Тому справедливо зазначав О. Мшлер, що у Росп утвердження нащоналютичного дискурсу, як домшуючого, зустрiло великий супротив, але в другш половинi Х1Х ст. його роль була уже досить пом^ною [8, с. 15].
Нащоналютичному дискурсу придав iмперського смаку процес трансформацп Московського царства в Росiйську iмперiю, одержавлення вже усталено'1 схщнослов'янсько'1 спшьноти, яка щентифшувала себе як русько-православна, та перетворення ще' русько-православно'1' щентичносп у росiйсько-iмперську. Цьому сприяла й термшолопчна i концепцiйна плутанина через тдмшу конфесшно-цившзацшно' «руськосп» етнопол^ичною «росшсьюстю». В результатi «Роая» постала як династична i територiальна спадкоемиця «РусЬ>, ускладнивши формування окремих нащональних iдентичностей як укра'нсько', бшорусько'1, так i власне росшсько'. Таку «прийнятну схему «русско'» юторп» аналiзував Михайло Грушевський у сво'й статтi 1904 року, яка увшшла до збiрки матерiалiв 1мператорсько'1' Петербурзько'1 Академп наук [5]. У нш iсторик намагався показати суперечносп iмперського iсторичного наративу: «Те ви'мкове, виключне значiння, яке мае iсторiя великорусько'1 держави в сучаснш схемi «русско'1» юторп, мае вона, властиво, наслщком
пiдмiни поняття юторп «русского народа» (в значшш руських, схщнослов'янських народностей) поняттям юторп великоруського народу» [4, с. 171]. Звичайно, Грушевський показав штучшсть юторично'' схеми росшського наративу, який бiльше вiдповiдав практичним потребам iмперii, нiж вимогам юторично'' науки. Проте новаторство iсторика не отримало належного штелектуального сприйняття, а лише спровокувало хвилю полiтичних скандалiв, якi охрестили його речником «укра'нського сепаратизму».
Повертаючись до основно'1 думки, зазначимо, що iнтенсивнi роздуми про росшську нацiю, про росiйський нацiональний характер почали набувати обертсв в результат популяризацп ще'1 народностi, ii входження, як ключовий принцип, в росшське духовне життя. Поряд з тим, сьогодш можемо констатувати наявнiсть певного комплексу щей, що закршлюе св^огляд росiян рiзних епох, який ми можемо щентифшувати як «росiйську щею». В цiй ще'1 завжди перевагу мали мiфiчнi та iдеологiчнi компоненти, що, в свою чергу, на початку ХХ ст. вилились у кризу, через проблему нацюнально'1 щентичносп. Вщповщно, поява поняття росшсько'' народности (нацп) стало можливим за умови входження «росшсько! ще'1» в нащоналютичний дискурс та розширення кола ii прихильниюв у середовищi вищих прошарюв росiйського суспiльства.
Аналiз «росшсько'' ще'1» варто розпочинати з революцiйних подш часiв декабристiв та польського повстання 1830-1831 роюв, а вiрнiше з того, що стало 1'хшм наслщком. Мiнiстр народно' просвiти Сергiй Уваров, проаналiзувавши витоки та основний змют подiй, дiйшов висновку, що саме поняття нацп, яке лежить на поверхш революцiйних процесiв, може з устхом використовуватись елiтами окра'н, щоб кинути виклик iмперському центру. Це був переломний момент в росшськш владнш та суспiльнiй думцi. Граф Уваров замшюе поняття «нацiя» поняттям «народшсть» для опису полiтики поступово'1' нацiоналiзацii елiт на всiх просторах iмперii. Зрозумiло, що на його дп сильнiше впливали його посадове становище та приналежшсть до царя, шж його симпатй' европейськiй традицп.
В такий спосiб мiнiстр в першу чергу намагався виршити польське питання на захщних окра'нах. Олексш Мiллер писав, що С. Уваров ч^ко сформулював свое ставлення до поличного змiсту поняття нацiя: «Прийнявши химери обмеження влади монарха, рiвностi прав усiх станiв, нацiонального представництва на европейський манер, уявно-конституцшно'' форми правлшня, колос не протягне i двох тижнiв, бiльш того, вш впаде ранiше, нiж цi помилковi перетворення будуть завершенi» [7, с. 289-290]. Лопчно, що витiснення з офщшного дискурсу поняття нацй було, перш за все, викликано його нерозривним зв'язком з конститущею, нацюнальним представництвом i над становiстю [7, с. 290], а головне - посяганням на iмперiю. Таким чином, Уваров фактично започаткував росшський нацюналютичний дискурс, створивши офщшну iдеологiю, в основу яко'1' лягли два цившзацшш принципи Росй - православ'я та самодержавство, та пристосований до росшських умов суто европейський принцип -народшсть. Поняття народносп мобшзувало в росшському суспiльствi нацiоналiстичну логiку. II розвивали як правi, так i лiвi сили. Але будучи лiберальним за походженням, росiйський нацiоналiзм набуде консервативних рис. Сильно на таке становище вплине сама царська влада, легiтимiзуючи твердження, що iмперiя створюе нащю, а не нащя iмперiю.
Одним iз етапiв розгортання росшсько' нацiональноi свiдомостi став вихiд на пол^ичну арену у першiй половиш Х1Х ст. слов'янофiльськоi iдеологii, що стала антитезою лiберальним проевропейським перетворенням Олександа I. Нова система цшностей, розроблена росшськими мислителями Олексiем Хом'яковим, 1ваном
Киреевським, Петром Киреевським, 1ваном Аксаковим, Констянтином Аксаковим, Юрieм Самаршим, 1ваном Беляевим, лягла в основу росшського нацiоналiзму.
Дослiджуючи класичне слов'янофшьство, як самостiйний напрямок росшсько'1' думки, шукаючи його початки, в рiзний час бiльшiсть iсторикiв вказувало на 1839 рш, на статтю О. Хомякова «Про старе i нове» [14] та на полемiку О. Хомякова та I. Киреевського стосовно ще'1 статп. Вважалося, що в цей час були викладеш основш положення слов'янофшьсько'1' доктрини. Ми ж прихильш стверджувати, що вирiшальне значення для адекватно'1' оцiнки будь-якого вчення чи щеологл мае вiзiя розвитку народу, краши тощо. В записщ «Про старе i нове» хоча i стверджувалося, що вiра в росшський народ може бути виправдана не його минулим, а майбутшм, проте про це ж «майбутне» шчого конкретного не було сказано.
Шукаючи програмш засади слов'янофiлiв, деяю дослiдники вказують на 1845 р., коли редактором погодшського «Москвитянина» на короткий перюд став I. Киреевський, а також з'явився знаменитий «валуевський збiрник» [13], в передмовi до якого юторик-слов'янофш Д.М. Валуев «вперше друковано виклав основи юторико-фшософсько'1' концепцп словянофiльства» [15, с. 58]. Говорячи про те значення, яке мають для Росп росiйський народ та iншi народи, якi ii населяють, вiн пiдкреслюe: «I тому всякий тдданий держави належить Росп, - але Роая належить тшьки православному i Росiйському, бо йому одному належить i з ним нероздшьна ii iсторiя, ii минувше та майбутне» [13]. Вже через 60 роюв росiйськi нацiоналiстичнi оргашзацп будуть скандувати на вулицях Киева чи Харкова, чи шших великих мют, щось подiбне, узагальнене в принцип «Росiя для росiян» (центральне твердження в принципi народностi). Також Д.М. Валуев, який рано тшов з життя, в передмовi вмютив основнi положення слов'янофшьсько'1' концепцп' росшсько'1' юторп: специфiчнiсть росiйського iсторичного процесу i його принципова вiдмiннiсть вщ захiдноeвропейського. Ti ж думки лежали i в основi статтi, написано'1' О. Хом'яковим в 1839 р.
Слов'янофши намагалися довести особливiсть шляху розвитку та образу майбутньо'1' Росп, яка, на ix думку, повнiстю вiдрiзнялася вiд захiдноeвропейських держав, як доказ - протилежшсть нацiональниx iдеалiв. Рiзнi аспекти слов'янофшьсько'1' щеологл здшснили вагомий внесок у розвиток росшського нацiоналiзму. Адже з самого початку слов'янофши вщстоювали росiйську народнiсть, ii побутовi особливостi, православ'я. В даному випадку, вдалим було зауваження учасника тих подш генерала Олекая Куропаткша: «Ця партiя отримала тiльки випадково назву «слов'янофшв». 1м правильнiше було б називатися «народниками», «нащоналютами» або «русофшами» [6]. Полемiчна назва «слов'янофши», яку дали опонентам захщники, довгий час сприймалась I. Киреевським, О. Хомяковим, Ю. Самаршим як незаслужене i образливе прiзвисько. В 1847 р. в статп «Про думки «Сучасника», iсторичнi та лiтературнi» Ю. Самарiн особливо обумовлював, що назву «старовiрiв та слов'янофiлiв» придумали «петербурзью журнали», яким вона чомусь здаеться дуже забавною [15]. Варто зазначити, що в росшськш л^ературнш мов^ суспiльнiй практицi середини ХIХ ст., термш «слов'янофiльство» мав подвiйне значення: ним позначалась як течiя росшсько'1' думки, представлена Киреевським, Хом'яковим, Аксаковим, так i слов'янофiльство-слов'янолюбство, яке мало сво'1'х представникiв. Як суспшьно-полггичш явища вони були принципово вщмшними, але спiльна назва зумовлювала ix змiшування, а iнколи i ототожнення. Така нероздiльнiсть понять часто впливала на репутащю класичних слов'янофiлiв перед росшською владою, яка за Миколи I притримувалась принцитв легiтимiзму та непорушносп европейських кордонiв [1, с. 147-163]. Загалом, росшсью слов'янофiли спрямували суспшьну думку на особливу нацюнальну модель, суть яко'1' ми розглянемо в процеа нашого дослiдження.
Стосовно мiсця слов'янського питання, то вичерпною буде наведена думка державного дiяча Ю. Самарша, яку вiн висловив у лисп до друга, написаному в травш 1842 року, вважаючи за хибне дошукуватися «слов'янського духу» в спшщ слов'янських племен: «... Лише в Росп слов'янський дух досягае самоусвщомлення, що витiкае iз самозречення. ...Я не думаю, що Роая може перейняти щось нове, чим би ще не володша, в шших слов'янських племен. Навпаки, 'хне визволення з 'хньо' обмеженостi й актуалiзацiя всерединi них загальнослов'янсько' сутi можлива лише за одше' умови - досягнення 'хнього самоусвiдомлення завдяки Росп» [11, с. 89].
Така думка була тдживлена позищями уряду, який ще рашше намагався поеднати слов'янофшьсью концепцп з охоронною теорiею мшютра народно' освiти С. Уварова, який ii послiдовно розвивав на засадах православ'я, самодержавства та народность Не дивно, що консервативш кола, таю як слов'янофши, зустрiли ii iз захопленням. Адже росiйська влада звернулася до росшських традицiй, в пошуках власних витоюв та еднання з народом, росшським, звичайно, проти шших народiв iмперii. Найпромовистiше вираження позици уряду в слов'янському питаннi можна знайти в циркулярi графа С. Уварова, що вийшов 1847 року: «Все, що ми маемо в Росп, належить нам без учасп шших слов'янських народiв, котрi ниш простягають до нас руки i благають захисту не стшьки з поклику братсько' любов^ як iз розрахункiв дрiбного, але не завжди безкорисного его'зму... Хiба назва роаян не славнiша для нас, ця наша славна назва, яка з моменту заснування нашо' держави повторювалася й повторюеться мшьйонами людей в суспшьному житп? Хай же назва роаян лунае в унiверситетах, як вона лунае серед росшського народу, який без будь-яко' хитромудро' фшософп, без уявного слов'янства, зберiг вiру наших батькiв, мову, норови, звича', всю народнiсть...» [10, с. 153].
Слов'янофшьсью концепцп стали рушiем тдвищення iнтересу до нацiональних звича'в та сощальних потреб народу. Такi символiчнi риси слов'янофiли висували, заявляючи про свою глибоку спорщнешсть iз давньою (допетровською) Московiею. Фiлософсько-полiтична течiя слов'янофшв, яка поеднувала в собi iмперський патрiотизм, iдеали православ'я, Третього Риму, з iдеалiзацiею народно' культури, i певний панславiстський вiдтiнок, вплинула на формування росшсько' нацюнально' щеологл. Поряд з тим ми розумiемо, що слов'янофшьство було лише одним iз типiв реалiзацii нацюнально' щеологл. Будучи одшею з головних iдеологiчних складниюв слов'янофiльського свiтогляду, нацiональна складова пол^ично розумiлась дуже реакцiйно, а не революцшно, як в тогочаснiй Сврот. Про важливiсть нацiональноi iдеi консервативна росшська елiта остаточно усвiдомить лише в час революцп 1905-1907 рр.
Гстотш корективи в росiйську суспшьну свiдомiсть внесла Кримська вiйна 18531856 рр. Поразка Росй змусила роаян, якi перебували при владi та поза нею, переглянути свое внутршне становище, а також свое ставлення до сусщшх держав. Слов'янофш Ю. Самарiн одразу пiсля завершення вшни у формi фiлософських роздумiв про дiю iсторичних законiв, намагався сформувати щею месiанськоi ролi Росп у виршенш гостро' проблеми, яка сто'ть перед людством [12, с. 35-47].
Таким чином, вшна спровокувала пошук нових орiентирiв нацiональноi щеологп, окрiм концентрацй на власних проблемах, частина росшсько' елгги знайшла таю орiентири в «докорiннiй соцiальнiй, культурнш, релiгiйнiй та мовнiй спорiдненостi з шшими слов'янами» [10, с. 101]. Якщо до Кримсько' вiйни панславiзм не мав пiдтримки серед владних юл, то пiсля не' панславютсью iдеi здобувають популярнiсть. Цю думку, зокрема, висловив Михайло Погодiн, тддавши жорсткiй критицi зовнiшню полiтику Росп, i закликавши до широкого союзу з пригнобленим слов'янством [10, с. 101-102]. Отже, в пол^ичних та штелектуальних колах почали переважати прослов'янсью настро'.
Змiна полiтики самодержавства за Олександра II, проведення за його царювання реформувань життя держави i суспiльства призвели до таких змш в кршш, якi вимагали вщповщних змiн в iдеологiчнiй системi слов'янофшьства. До пол^ично'' ситуацп, яка сформувалась в Росп, класичне слов'янофiльство не змогло пристосуватись i, йдучи на спад в 60-т рр. ХК ст., на рубежi 60-70-х рр. ХК ст. поступово зiйшло нашвець. А кволi панславiстськi тенденцп попереднього перюду стали виразником дедалi бшьшо'1' xвилi росiйського нацiоналiзму. Звичайно, частина класиюв слов'янофiльства, спираючись на меаанську роль Росп такi 1'хш представники, як Ю. Самарiн та I. Аксаком долучилися до пщтримки серед слов'ян ще! «любовi до Росп» та «^ри в не'1». Самi цього не помiтивши, вони щейно еволюцiонували в бiк панславiзму.
Отже, тсля Кримсько'1' вiйни росiйськi сустльш дiячi намагалися вiдкрити й «означити джерела слов'янсько'1 eдностi, надiлити слов'янську справу щеолопчною спрямованiстю, пропагувати слов'янську справу та здобувати прихильниюв для свое щеологп» [10, с. 97]. Тепер слов'янофши та близькi до них групи, якi ранiше вивчали свою юторичну спадщину, оминаючи iншi народи, з головою поринули в новий вид дiяльностi. Пiд тиском мiжнародниx подiй вони почали переносити на шших слов'ян тi риси, як вважали особливо слов'янськими, тобто росшськими. Переорieнтований у такий споаб рух невдовзi став вiдомий як панславiзм [10, с. 87]. До слов'янофшьсько'1' концепцп ютори (iдей несумюносп римо-католицького та слов'янського свiтiв, меаашзму Росп та православ'я як ютинно'1' релМ слов'янства) панславiсти додали глибоку перейнятють слов'янським питанням пiд пол^ичним кутом зору. Тобто, було сформульовано зовшшньопол^ичну доктрину.
Росiйський панславiзм виразився в двох формах: культурнш та пол^ичнш. У реальностi обидва напрямки ставили перед собою едину, виключно пол^ичну мету -об'еднання слов'янського св^у. Вщмшносп мiж ними полягали лише в шляхах i способах досягнення ще'1' мети.
Ще в 1858 р. в Мос^ тд егiдою росiйськиx панславiстiв виник «Слов'янський благодiйний комiтет», який займався розповсюдженням безкоштовних книг, нагородженням премiями за наукову працю, допомагав тим слов'янам, яю переселялися в Роаю (переважно чехам), оргашзовував читання рефератiв про слов'янство i слов'янськi справи, фшансував вiдкриття шкiл i церков. Рiзнi слов'янськi комiтети залишалися вiрними сво'1'м заявленим цiлям; вони займалися фшантротею та поширенням росiйськоi мови й л^ератури серед iншиx слов'ян [11, с. 92].
М. Погодш вщверто пов'язав мовну eднiсть iз панславютською полiтичною програмою, коли закликав слов'ян прийняти росшську мову, адже «Бог прирш 1и дивовижну долю, вклавши ii в уста народу, рукопокладеного на першють над усiма народами слов'янського, а може й европейського св^у!» [9, с. 63-64].
Спроба переконати захщних i пiвденниx слов'ян у тому, що Росiя, росшська мова i лiтература здатнi позбавити ix вщ нiмецького, мадярського i турецького гнiту, була зроблена росшськими панславютами на Всеслов'янському з'iздi 1867 р. в Москв^ який мав вщкрити нову епоху в юторп слов'янського свiту. Зручним приводом для скликання Московського зЧ'зду 1867 р. послужила Всеросшська етнографiчна виставка. Московсью панславiсти представляли росiйський етнос безумовним лщером слов'янсько'1' цивiлiзацi'i. Росiйсько-слов'янський прюритет його прихильники визначали i через високий рiвень культури, i через вшськово-пол^ичну мiць. Особливо наголошувалося готовшсть Росй надати допомогу сво'1'м «закордонним братам».
Англiйський iсторик Х. Сетон-Ватсон робить висновок, що пiсля Етнографiчноi виставки в Москвi 1867 р «слов'янофшьство поступилося мiсцем панславiзму, i це ще бiльше скоротило вщмшносп мiж росiйським нацiоналiзмом i iмперськими експансiонiстськими цiлями росiйськоi держави» [17, с. 444-446].
У свою чергу, пол^ичш штереси панславiстiв зблизили 'х iз прибiчниками офщшно' народностi, поборниками росшсько' державно' ще', яка розширювала сво' геополiтичнi iнтереси. Це означало трансформащю панславiзму у його полiтичну форму. Пщ цим термiном ми розумiемо трансформацiю росшсько' пол^ично' думки, концептуальний перехщ росшсько' елiти в ширшi геополiтичнi меж1, претендуючи на росшську гегемонiю не лише в схщнослов'янському свiтi (для цього характерне поняття «панрусизм»), а й серед захщних та пiвденних слов'ян. На нашу думку, пол^ична форма панславiзму оформилась 1869 року в пращ Данилевського «Роая i Свропа».
Першими паростками пол^изацп росiйського панславiзму можемо вважати злиття слов'янофiльства з «офiцiйною народшстю» (представниками якого були: С. Уваров, С. Шевирьов, Ф. Булгарiн, О. Питн), яке дослiдник Олександ Янов подае як польське повстання 1863 року [16, с. 152]. Саме в цей час слов'янофши побачили у такому розвитку подш загрозу реформам Олександра ГГГ, яю для них стали умовою повернення держави в утрачений допетровський перюд, перюд взаемного невтручання мiж владою та народом, кшець «душегубного деспотизму» та «полщейсько' держави». Повставши проти поляюв, слов'янофiли не помiтили, як опинилися в одному таборi з владою.
Пол^ичний панславiзм став апогеем iмперського офiцiйного нацiоналiзму, який протягом усього ХГХ ст. тдживлював рiзнi нащональш ще'. Але став зрозумiлим його утотзм, бо експансiонiстськi цiлi росшсько'' держави, виявилися потужшшими, нiж щеал панслов'янсько' солiдарностi. Поряд з тим, ми бачимо, як панславiзм увшшов в нацiоналiстичний дискурс, апелюючи до росшсько' гегемона в усьому слов'янському свт. Щодо офiцiйного нацiоналiзму, то вш, за словами Б. Андерсона, був «вольовим поеднанням нацп з династичною iмперiею». Росiйський офiцiйний нацiоналiзм, як ми зрозумiли, став реакщею на нацiональнi рухи першо' третини ХГХ ст. Цю думку узагальнюе i сам Б. Андерсон, пишучи, що офщшш нацiоналiзми були реакщями пануючих груп - насамперед династичних i аристократичних, хоча i не тшьки, - яким загрожувало виключення з масових уявних спшьнот або внутршня маргiналiзацiя в цих спшьнотах [2, с. 129].
На подальший розвиток нацiоналiстичного дискурсу в Росшськш iмперii вплинув прямий зв'язок консервативних кiл з самодержавством. Спочатку офщшний нацiоналiзм почав засвоювати елементи суспшьного росiйського нацiоналiзму. Ставши на шлях нацiоналiзацii та пiдтримавши нацiоналiстичний дискурс освiчених консервативних кiл, династiя Романових в результат отримала протектора. Адже влада як i ранiше «освячувалась» вищою релiгiйною iдеею, в дуа «трiади Уварова». Разом з тим, наприкшщ ХГХ ст. консервативнi кола росшського соцiуму прагнули оформити в життя iдею сильно' державностi з метою нейтралiзацii соцiалiстичноi альтернативи. Тут вже монархiзм та нацiоналiзм об'еднались проти поширення сощашстичних поглядiв. Адже XIX стшття показало, що нацiоналiзм як iдеологiя, як дискурс, як поле значень не е абсолютно домiнуючим. Сощалютичш проекти були серйозними конкурентами, особливо в своему росшському виконанш, де свiдомо iгнорувалося нащональне, на вiдмiну, скаж1мо, вiд соцiалiзму австрiйського [7, с. 56]. Тому зрозумшим е те, що щеолопя нацiоналiзму в Росiйськiй iмперii школи не була вiдокремлена вiд царя, монарха. Можемо констатувати об'ективну юторичну ситуащю, притаманну росiйськiй дiйсностi: нацiоналiзм i монархiзм в росiйськiй суспшьно-пол^ичнш думцi накладались один на одного.
Могутня держава та вщчуття мiсii, яка випливала з цього, сприяла агресивносп росiйського нацiоналiзму та появi вимоги панiвноi ролi росiйського народу вже в самш росiйськiй держава
Ми навели ряд типiв росшсько' нащонально' iдеологii, з метою зобразити усю картину росшсько' ще', з яко' вибудувався росiйський нацiоналiзм з центровим
поняттям росшсько'1' народностi. Адже нащональна iдеологiя перетворюеться в щеолопю нацiоналiзму тодi, коли нацiя починае визнаватися найвищою цiннiстю.
Вiдповiдно до вище зазначеного, можемо зробити наступш висновки:
1. Нацiоналiстичний дискурс в Росшськш iмперii зародився в часи, коли посаду мшютра просвiти посщав Уваров, який ввiв в росшський наратив поняття народностi та ii непохитний зв'язок з православ'ям та самодержавством.
2. Класичне слов'янофшьство породило росшський меаашзм, який включае в себе щею особливого iсторичного шляху Росп, без чого важко уявити концепщю росiйського нацiоналiзму. Так само не оминае ця концепщя величi Росп та росшсько'1' нацп, продуковану також слов'янофшами.
3. Росiйський меаашзм, як одна iз складових росшсько'1' нащонально'1' щй, розширив сво'1' меж^ кинувши око на слов'янськi народи, породивши полггичний панславiзм. Це тип щеологл врештi-решт зазнав поразки тд тиском експансiонiстських цiлей росiйського iмперiалiзму.
4. Забезпечення безперервностi полiтичних традицш у нацiоналiстичному дискурсi, намагання пристосувати 1'х до модернiзацiйних викликiв, лавинним шаром докотилось до початку ХХ ст., сформувавши новий полiтичний принцип - нацiоналiзм.
5. Росiйський нацiоналiзм, як iдеологiя, iсторично був пщпорядкований цiлям збереження «амперського тша», будучи опорою режиму i захисником консервативних цшностей. Громадянський нащонашзм взагалi був викоршений з iдейного життя росшського суспiльства пiсля повстання декабристiв.
Список використано1 л1тератури
1. Аксаков, И. С. Иван Сергеевич Аксаков в его письмах / И. С. Аксаков. - Москва : М. Г. Волчанинов, 1888. - Ч. 2 : Учебные и служебные годы. Т. 2 : Письма 18481851 годов. - 409 с. ; Aksakov, I. S. Ivan Sergeevich Aksakov v ego pismakh / I. S. Aksakov.
- Moskva : M. G. Volchaninov, 1888. - Ch. 2 : Uchebnye i sluzhebnye gody. T. 2 : Pisma 1848-1851 godov. - 409 s.
2. Андерсон Б. Уявлеш спшьноти. Мiркування щодо походження й поширення нацiоналiзму / Б. Андерсон. - Кшв : Критика, 2001. - 276 с. ; Anderson B. Uiavleni spilnoty. Mirkuvannia shchodo pokhodzhennia y poshyrennia natsionalizmu / B. Anderson. -Kyiv : Krytyka, 2001. - 276 s.
3. Вортман Р. Национализм, народность и российское государство [Электронный ресурс] / Р. Вортман ; пер. з анг. О. Майорово'1' // Неприкосновенный запас. - 2001. -№ 3(17). - Режим доступа : http://magazines.russ.ru /nz/2001/3/vort.html ; Vortman R. Natsionalizm, narodnost i rossiyskoe gosudarstvo [Elektronnyy resurs] / R. Vortman ; per. z ang. O. Mayorovoi // Neprikosnovennyy zapas. - 2001. - № 3(17). - Rezhim dostupa : http://magazines.russ.ru /nz/2001/3/vort.html.
4. Грушевський М. Звичайна схема «русско'1» юторп i справа ращонального укладу юторп схщного слов'янства / М. Грушевський // Пол^олопя (кшець Х1Х - перша половина ХХ ст.) : хрестом. / ред. О. I. Семюв та ш. - Львiв, 1996. - С. 167-173 ; Hrushevskyi M. Zvychaina skhema «russkoi» istorii i sprava ratsionalnoho ukladu istorii skhidnoho slovianstva / M. Hrushevskyi // Politolohiia (kinets Х1Х - persha polovyna ХХ st.) : khrestom. / red. O. I. Semkiv ta in. - Lviv, 1996. - S. 167-173.
5.Звичайна схема «русскоЬ» юторп i справа ращонального укладу юторп схщного слов'янства // / Ред. В.И. Ламанский. - Санкт-Петербург, 1904. - Вып. 1. - С. 298-304; Пол^олопя (кшець Х1Х - перша половина ХХ ст.): Хрестома^я / Ред. О.1. Семюв та ш.
- Львiв, 1996. - С. 167-173 ; Zvichayna shema «russkoуi» Istoriуi i sprava natsionalnogo ukladu istoriyi shidnogo slov'yanstva // Stati po slavyanovedeniyu. Sbornik Rossiyskoy imperatorskoy akademii nauk / Red. V.I. Lamanskiy. - Sankt-Peterburg, 1904. - Vyip. 1. -
S. 298-3 G4; Politologiya (kinets HIH - persha pol ovina XX st.): Hrestomatiya / Red. O.I. Semkiv ta in. - Lviv, 199б. - S. 1б7-173.
6. Куропаткин A. Н. Pyсская армия [Электронный ресyрс] / A. Н. Куропаткин. -Санкт-Петербyрг : Полигон, 2003. - Pежим доступа : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Kuropat/index.php ; Kuropatkin A. N. Russkaya armiya [Elektronnyy resurs] / A. N. Kuropatkin. - Sankt-Peterburg : Poligon, 2GG3. -Rezhim dostupa : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Kuropat/index.php.
7. Миллер A. И. О русском национализме. Лекции, статьи, диалоги / A. И. Миллер.
- Москва : Полит. Py, 2G13. - 356 с. ; Miller A. I. O russkom natsionalizme. Lektsii, stati, dialogi / A. I. Miller. - Moskva : Polit. Ru, 2G13. - 35б s.
8. Миллер A. И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении / A. И. Миллер. - Санкт-Петербург, 2000. - 260 с. ; Miller A. I. «Ukrainskiy vopros» v politike vlastey i russkom obshchestvennom mnenii / A. I. Miller. -Sankt-Peterburg, 2GGG. - 26g s.
9. Отрывки из писем, о положении славян в Eвропе, М.П. Погодина к Министру народнаго просвъещения, по возвращении из путешествия в 1839 и 1842 гг. // Pyсская беседа. - 1859. - № 1. - С. 62-73 ; Otryvki iz pisem, o polozhenii slavyan v Yevrope, M.P. Pogodina k Ministru narodnago prosveshcheniya, po vozvrashchenii iz puteshestviya v 1839 i 1842 gg. // Russkaya beseda. - 1859. - № 1. - S. 62-73.
10. Пыпин A. Н. Панславизм в прошлом и настоящем (1878) / A. Н. Пыпин. -Санкт-Петербург : Колос, 1913. - 186 с. ; Pypin A. N. Panslavizm v proshlom i nastoyashchem (l878) / A. N. Pypin. - Sankt-Peterburg : Kolos, 1913. - 186 s.
11. Pосiйський iмперiалiзм / упор. Т. Гунчак; пер. з англ. Т. Цимбала. - Кшв : Киево-Могилянська академiя, 2010. - 395 с. ; Rosiiskyi imperializm / upor. T. Hunchak; per. z anhl. T. Tsymbala. - Kyiv : Kyievo-Mohylianska akademiia, 2G1G. - 395 s.
12. Самарин Ю. Ф. Два слова о народности в науке / Ю. Ф. Самарин // Pyсская беседа. - 1856. - № 1. - С. 35-47 ; Samarin Yu. F. Dva slova o narodnosti v nauke / Yu. F. Samarin // Russkaya beseda. - 1856. - № 1. - S. 35-47.
13. Сборник исторически и статистическиx сведений о Pоссии и народаx ей единоверные и единоплеменные / Издал Д. В. - Москва : Типография A. Семена, 1845. -Т. 1. - С. 1-21 ; Sbornik istoricheskikh i statisticheskikh svedeniy o Rossii i narodakh ey edinovernykh i edinoplemennykh / Izdal D. V. - Moskva : Tipografiya A. Semena, 1845. -T. 1. - S. 1-2.
14. Хомяков A. С. О старом и новом // Хомяков A. С. Полное собрание сочинений / A. С. Хомяков. - Москва : Университетская типография, 1900. - Т. 3. - С. 11-29 ; Khomyakov A. S. O starom i novom // Khomyakov A. S. Polnoe sobranie sochineniy / A.S. Khomyakov. - Moskva : Universitetskaya tipografiya, 19GG. - T. 3. - S. 11-29.
15. Цимбаев Н. И. Славянофильство / Н. И. Цимбаев. - Москва : Издательство Московского университета, 1986. - 272 с. ; Tsimbaev N. I. Slavyanofilstvo / N. I. Tsimbaev.
- Moskva : Izdatelstvo Moskovskogo universiteta, 1986. - 272 s.
16. Янов A. A. Патриотизм и национализм в Pоссии. 1825-1921 / A. A. Янов. -Москва : Aкадемкнига, 2002. - 398 с. ; Yanov A. A. Patriotizm i natsionalizm v Rossii. 1825-1921 / A. A. Yanov. - Moskva : Akademkniga, 2GG2. - 398 s.
17. Seton-Watson H. The Russian Empire 18G1-1917 / Н. Seton-Watson. - Oxford : The Claredon Press, 1967. - 813 p.
Стаття надшшла до редакцп: G9.10.2016 р.
O. Obersht
THE FEATURES OF RUSSIAN NATIONALISM APPEARANCE IN RUSSIAN SOCIAL AND POLITICAL THOUGHT IN XIX CENTURY
In this article attempted to show own vision of historical background, which developed Russian nationalism. We focus on the duality of the discourse in the Russian Empire on the one hand - social nationalism, on the other - the official, authoritative. The emergence of nationalist discourse in Russian society was caused by the need to give response to the challenges of modern times. In this exploration, we focused on the evolution of ways of interpretation of the Russian nation in the nineteenth century as the effects of specific political and ideological changes.
We tend to believe that the existence of the tradition, which in this case distinguished and consolidated conservative group of Russian society were only factor that facilitates the flow of the appearance of Russian nationalism. Hence, during the analysis of Russian political thought we partly used the Gellner's modernist concept. Our convictions that for the emergence of nationalism was necessary historical tradition in the form of myths that formed the nationalist discourse, forces us to pay attention to the Russian social and political thought in the nineteenth century. At first, it is important to build the paradigm of the Russian idea, which formed the basis of nationalist slogans and practices.
The origins of Russian nationalism we lead since the nineteenth century, which challenges prompted the Russian enlightened community and Russian authorities to focus all efforts on designing its own identity designed to confirm the territorial and political ambitions of Russian ethnos and strengthen social cohesion.
In this article it comes about the formation of the Russian nationalist ideas influenced by specific socio-political conditions and the conservative response to these conditions. The author considered the key elements of this idea in the light of Russian Slavophilism and Panslavism. Also was analyzed impact of these currents of social life on the appearance of Russian nationalism.
Keywords: Slavophilism, Panilavism, Russian imperialism, Russian nationalism, historical narrative.
УДК 778.5[(477)+(470+571)]:303.823.4
М.Б. Парахша
НАЩОНАЛЬНА К1НЕМАТОГРАФ1Я УКРА1НИ ТА РОСП: ПЕРЕД1СТОР1Я
СП1ВПРАЦ1
У статтi висвтлено ¡сторт ствпращ кiнематографiстiв Украгни та Росп, яка розпочалася ще чаЫв Ростськог' iмnерii. Автор доходить висновку, що ди ростськог' елти в галузi духовног культури е класичним зразком зовнШньог експанси, що мае на метi конкретну цшь - поширити власну культуру, виттнивши нацюнальну.
Ключовi слова: Украгна, РоЫя, кiнематографiя, культура, iсторiя.
Двосторонш вщносини мiж кранами завжди становлять собою складний комплекс проблем, що невщ'емно пов'язаний з особливостями !х юторп, суспшьно-пол^ичного та економiчного розвитку, особливостями мешаштету титульно!' нацп'. Вщповщно !х розбудова i еволющя потребуе багатостороннього аналiзу вах вищенаведених факторiв, а розвиток стосунюв невщ'емно пов'язаний з особливостями юторичного часу. Проте не лише об'ективш, юторичш передумови визначають рiвень активносп ствроб^ництва
