CC BY
14POLITICAL SCIENCES
ПОЛ1ТИЧНА ДШЛЬШСТЬ I. БАГРЯНОГО I 1ДЕОЛОГ1ЧН1 ЗАСАДИ УРДП
Бондар Я.А.
Астрант
Здобувач наукового ступеня кандидата полiтичних наук Шжинський державний утверситет iменi Миколи Гоголя
POLITICAL ACTIVITY OF I. BAGRIANY AND IDEOLOGICAL PRINCIPLES OF URDP
Bondar Y.
postgraduate student Nizhyn Mykola Gogol State University
АНОТАЦ1Я
В статп розглянуто особливосл полгтично! дiяльностi I. Багряного та щеолопчш засади УРДП. Д!я-льшсть I. Багрянова як полiтика вивчаеться через призму його участi в створенщ керiвництвi УРДП. Вста-новлено його роль у формуванш Оргашзацп демократично! укра!нсько! молодi (ОДУМ), виршальний вплив у припиненнi репа^ащ! украшщв, якi опинилися у статусi «перемщених оаб» на територп повоенно! £вропи. Аналiз дозволив вiдзначити ввдмшносп у iдеологiчних поглядах УРДП та ОУН(б), ОУН(м). Ц вiдмiнностi, на нашу думку, переважно, полягають у шдходах до прiоритету на розвиток демократично! держави у першо! полггачно! сили з вiдповiдними орiентирами надання свободи полiтичного вибору гро-мадянами того ладу в державi, який вони будуть вважати найбiлъш оптимальним, i неприйняттям вказаних iдеологiчних засад в концепцп державотворення укра!нських нащоналюпв.
ABSTRACT
The article deals with the peculiarities of I. Bagriany's political activity and the ideological principles of the URDP. I. Bagryanov's activities as a politician are studied through the prism of his participation in the creation, leadership of the UDP. Its role in the formation of the Organization of Democratic Ukrainian Youth (ODUM), a decisive influence in stopping the repatriation of Ukrainians who were in the status of "displaced persons" in the territory of post-war Europe, was established. The analysis revealed differences in the ideological views of the PSDU and the OUN (b), the OUN (m). These differences, in our opinion, mainly consist in approaches to the priority for the development of a democratic state in the first political force, with appropriate guidelines for granting freedom of political choice to the citizens of the state in which they will consider the most optimal, and rejection of these ideological principles in the concept of state formation. Ukrainian nationalists.
Ключовi слова: щеолопчш засади, демократична держава, перемщеш особи, державотворення, ук-рашсьш нацюналюти, полггачний вибiр, украшський визвольний рух.
Keywords: ideological foundations, democratic state, displaced persons, state-building, Ukrainian nationalists, political choice, Ukrainian liberation movement.
Постановка проблеми. Украшський нацюна-льно-визвольний рух пов'язаний з д!яльшстю та впливом тих або шших полгтичних сил та дiячiв. О^м полггичних сил, пов'язаних з радикальними нацюналютичними позищями були iншi сили, яш також працювали для визволення Укра!ни, становления !! як незалежно!, самостшно!, суверенно! держави. Серед таких учаснишв полiтичного руху була Укра!нська революцiйно-демократична пар™ (ско-рочена назва УРДП), одним iз засновникiв яко! був 1ван Багряний (справжне прiзвище Лозов'яга) (поль тичний д!яч, публщист, укра!нський поет та проза!'^. Вивчення полiтично! дiяльностi I. Багряного, вдеологп УДРП дозволить розкрити юторюграфш розвитку всiх напрямкiв укра!нського визвольного руху в ем^ацп.
Ан&т останшх досл1джень i публiкацiй. До-слвдженню певних аспектiв полiтично! дiяльностi I. Багряного, вдеологп УДРП присвяченi пращ насту-пних науковцiв, дослiдникiв, зокрема: П. Гай-Ниж-
ника, О. Ярошинського, В. Гришка, I. Дзюби, В. £в-туха, О. Ковальчука, Ю. Лаврiненка, В. Маруняка, О. Подобед, О. Шугая.
Видшення мевир1шеми\ рашше частин зага-льноТ проблеми. Незважаючи на iснувания достат-ньо вагомо! теоретично! бази щодо вивчення вказа-них проблем, потрiбна комплексна оцiнка вдеологь чних засад УРДП, необхвдне встаиовлення ключових особливостей полiтично! дiяльностi I. Багряного та його впливу на припинення репатрiацi! укра!нцiв, якi опинилися у статус «перемщених оаб» на територп повоенно!' Свропи.
Цiль стати - систематизувати щеолопчш засади УРДП, визначити особливосп полiтично!' д!я-льностi I. Багряного та охарактеризувати його вплив на припинення репа^ацп украшщв, як! опинилися у статус «перемщених оаб» на територп повоенно! Свропи.
Виклад основного матерiалу.
В нашому дослiдженнi розвиток програмових положень та iдеологiчних засад УРДП будемо роз-глядати в комплекс з вивченням основних аспектiв
полпично1 дiяльностi I. Багряного. Таке вивчення, на нашу думку, в розрiзi оцiнки партшно1 вдеологи може бути основане на порiвняльному аналiзi про-грамно! концепцп УРДП та ОУН(б), ОУН(м). Вка-заний системно-порiвняльний щдхвд дозволить в рамках полиичного аналiзу оцiнити внесок УРДП в становлення укранського визвольного руху i ви-явити спiльнi та ввдмшш риси м1ж iншими полти-чними акторами, зокрема, ОУН(б), ОУН(м).
Як сввдчать матерiали наукових, юторичних джерел, документiв [9, с. 161-163; 19; 21], щея щодо створення полиично1 сили, яка б вщстоювала пози-ци соборно! держави виникла у И засновник1в (в тому числ I. Багряного) в 1945 р., в 1946 р. вщбу-лось формування iнiцiативного групи учаснишв, створення Деклараци полпично! сили (при цьому, партiя тодi iменувалась не Укра1нська револю-цiйно-демократична партiя (УРДП), а Украшська демократично-республiканська партiя (УДРП)), i тiльки 1947 р. можна вважати часом створення ще1 полпично1 сили, з узгодженою та остаточною на-звою, програмовими засадами.
УРДП була створена в середовищi емлрантш з Радянсько1 Украни на територи Нiмеччини, поль тичну партiю в певш часи очолювали рiзнi лвдери. Зокрема, Г. Костюк (потiм створив лiву групу, яка перестала кнувати) (з 1946 по 1948 рр.), I. Багря-ний, який найдовше курував цieю полiтичною силою, а саме, з 1948 по 1963 рр., Ф. Гаенко (з 1963 по 1967 рр.), М. Степаненко (нетривалий час в 1967 р.), який також внаслщок розколу вщйшов, створивши праве крило УРДП, В. Гришко (з 1967 по 1975 рр.), М. Воскобойник (з 1975 р.). В рамках нашого дос-лвдження буде розглянуто перюд участi I. Багряного у створенш УРДП, основнi напрямки його ке-рiвництва в контекстi розвитку вдеолопчних засад ц1е1 полтично1 сили.
Перейдемо до оцiнки програмових засад УРДП та порiвняльного системного анатзу концептуаль-них iдеологiчних положень ще1 полпично1 партп та ОУН(б), ОУН(м). Загальне порiвняння буде вивча-тись на фош визначення полiтичного внеску I. Багряного в процес розбудови системи украшсько1 державностi та незалежност!
По-перше, розглянемо концептуальну суть идеологи УРДП, порiвняемо и основнi засади з щеоло-гiчними пiдходами ОУН(б), ОУН(м).
Як визначено в Програмових засадах УРДП 1947 р. [21; 22], суть идеологи полпично! партп пов'язана з трьома основними складовими та !х концептуальним змiстом, а саме:
1) вдеею укршнсько1 нацюнально1 незалежно-стi та свободи. Ввдповвдно до умов програми, ця вдея обумовлена реалiзацiею укранських нацюна-льних цiльових орiентирiв та штереав. Як визначено в положеннях програми партп [21; 22], з соць ально-полиично1 точки зору ця складова означае прагнення украшсько1 людини до визволення, за-безпечення всебiчних свобод, добробуту, якi мо-жуть бути можливi завдяки отриманню незалежно-стi укршнсько1 держави. Як стверджують дослщ-ники, оскiльки I. Багряний стояв у джерел
створення програмових засад УРДП, перша вдеоло-пчна передумова партп (укра1нська складова або забезпечення укршнсько1 нацюнально1 незалежно-стi та свободи) визначена на засадах гуманiстичноí фшософи (екзистенцiалiзму). Це пояснюеться тим, що на першому мiсцi в парадигмi украшсько1 свободи та незалежносл стопъ саме украшська лю-дина, а не просто суспшьство. Зокрема, можна ввд-мiтити, що загальна суть вказано1 складово1 щеоло-ги (укршнсько1 нацюнально1 ще1 щодо незалежностi та свободи) полягае в тому, що створення вшьно1, незалежно1 держави е прюритетом щодо забезпечення iнтересiв та свобод украшсько1 людини. В рамках програмових засад зазначаеться, що вказана перша щеолопчна засада УРДП (нацю-нальна свобода та державна незалежнiсть) е основою розвитку та юнування вае1 укршнсько1 нацп;
2) вдеею революцшно1 боротьби щодо ввднов-лення встановлено1 завдяки украíнськiй революци 1917-1921 рр. Украшсько1 Самостшно1 Соборно1 Держави, забезпечення в нш демократичних свобод, втрачених через колонiзацiю з боку СРСР. В програмових засадах вказуеться на необхвдшсть ра-дикальних революцiйних змiн iснуючого стану Ук-раíни в складi СРСР та всього Радянського Союзу загалом [21; 22]. Засновники УРДП, в тому чи^ I. Багряний, мали власне бачення на процес револю-цп, природу звшьнення укршнсько1 територи вiд радянського тоталитарного режиму СРСР. Зокрема, в резолюци та загальному звiтi доповвдей IV з'йду УРДП вiдзначаеться [24], що полiтична партiя чiтко орiентована на визвольну боротьбу ввд московсь-ких окупантiв, на забезпечення свободи народу та сощального розкрiпачення, на знищення комушс-тично1 системи у вах сферах, на вiддалення Укра-1ни вiд Росп, на створення незалежно1, свободно1, демократично1 держави. Також в цьому докуменп вказуеться, що революцшний iдеологiчний курс партп не пов'язаний з тими або iншими вшсько-вими, окупадiйними дiями, обумовленими явищем перерозподiлу свiту, а тiльки нацшений на знищення протинародного комунютичного ладу за участi революцiйних визвольних рухiв, сприяння кра1н вiльного свиу. Хоча лвдери УРДП i орiенту-вались на сприяння з боку демократичних кра1н, вони вказували на загрози для поневолених народiв через тенденцп мирного спiвiснування з Радянсь-ким Союзом. Вiдповiдно до поглядiв I. Багряного, революцiя виступае так званою реставращею вiд засад сощатстичного сталiнського режиму. За його твердженням [3, с. 16], украшська революцiя буде передбачати реставрацiю прав та свобод людей, включаючи ввдновлення прав на приватнi шща-тиви, права людей на добров№них основах оби-рати мiж комунiстичним, кашталютичним, сощал-стичним, iншим видом господарсько1 системи. Як бачимо, у поясненш I. Багряного феномен револю-ци хоч i виглядае досить дивно для борця iз радян-ським режимом, все ж так позици вiдповiдають засадам демократа, орiентиру на можливiсть волеви-явлення украшського народу. В дослiдженнi П. Гай-Нижника, О. Ярошинського [9, с. 167] вказу-
еться, що зазначенi погляди на укра!нську визво-льну революцш, на жаль, не були спшьними серед представник1в дослiджувано! полггачно! парти, зо-крема, I. Багряного та шших представник1в поль тично! сили. Але, на нашу думку, в даному випадку у трактуваинi революцп з точки зору I. Багряного подано бачення не, яке заперечуе погляди його од-нопартшщв, а яке !х розширюе в розр!з! демократи-зацi! суспшьних прав. А саме, I. Багряний здшснив радикальну акцентуалiзацiю на тому, що потр!бно створити такий сви; в якому укра!нський народ буде в!льним у своему вибор! вгд уах вид!в та форм примусу i зможе отримати те, що обере самостшно.
Програмовi засади УРДП, погляди I. Багряного в питаннях можливого демократичного вибору будь-яко! господарсько! системи, механiзмiв та ме-тод!в визволення Укра!ни в1д СРСР радикально вщ-р!знялись в!д тих, як! висувались представниками ОУН(б) i ОУН(м). Особливо це вщбивалось на ввд-мшносл iдеологiчних позицш щодо дано! проблематики у представнишв ОУН(б) i ОУН(м) та самого I. Багряного. На це протир!ччя вказують р!зш дос-лщники [10, с. 16-17; 20, с. 209-211]. А саме, В. Гри-шко вiдмiчае, що представники ОУН не мали демо-кратичних погляд!в, особливо це стосувалось пи-таиия вибору господарсько! системи та полггачного ладу в кра!ш. Зокрема, ш в кого з учаснишв ОУН(б) та ОУН(м) не йшлося про можлив!сть перебудови та можливого оновлення комушстично! системи, про можливють в!льного вибору сощалютичних засад розвитку. Також бшьшють представник1в ОУН не бачили перемоги укра!нсько! революцi!' без вш-ськового визвольного руху (одш вказували на само-стшний ошр, деяк1 - на можливють вступити на шлях вшськового опору у раз! поразки СРСР у раз! вшни з кранами свпу, шш1 взагал! розглядати варь ант атомно! вшни, як такий, що знищить вшськову, промислову потужшсть СРСР). Так1 позицп не ввд-повщали !деологп УРДП та поглядам I. Багряного. За твердженням дослщнишв, на фон! юнуючих ка-рдинальних протир!ч представники, оч!льники ОУН (в тому числ! С. Бандера) найб!льш негативно та ворожо ввдносились до УРДП та I. Багряного. У вщповщь на обраний УРДП полггачний курс !х зви-нувачували у тому, що вони дшть не з позицш на-цюнально! св1домосл, а на засадах демократ!!, шод! фашизму, нацюнал-комушзму. Окр!м гостро! критики на шпальтах газет, журнал!в укра!нських емь гранлв, протилежному табору (УРДП) погрожу-вали особисто, в листах тощо. Можемо констату-вати, що вс аспекти вибору напрямк1в функцюнування шституту держави розглядались представниками ОУН суто з нацюналютичних позицш.
Розвиток революцшно! щеологи, вадповадно до погляд!в I. Багряного, необхвдно забезпечувати в рамках нацюнального фронту з единим оргашза-цшним центром, який би став об'еднанням уах ук-ра!нських полтгачних партш. Виходячи з позицш I. Багряного, представник1в УРДП, таким единим центром полггачного життя укра!нщв повинна була стати Укра!нська нацюнальна рада (УНРада) [2, с. 62-63]. Такий пвдхщ члешв УРДП, на нашу думку,
виходив з щеолопчних позицш щдтримки та розвитку дiялъностi цього органу, який ми- стати единим та лептимним законодавчо-представницьким органом Укра!нсько! Народно! Республiки, створено! в 1917 р., уряд яко! з 1921 р. став екзильним.
Отже, I. Багряний та його прибiчники праг-нули до створення так званого «передпарламенту», який би штегрував на спiлънiй платформi нацюна-льного фронту вс полiтичнi рухи, нацшеш на виз-волення Укра!ни та знищення радянського ладу. Необхiднiстъ створення передпарламентно! партiй-но! системи може бути пояснена тим, що в часи па-нування тоталiтарного панування Комунiстично! партi! в Укра!нi не може бути створено власного парламенту, який би об'еднував вс полп'ичш сили, що обирались би виборцями. Але об'еднання всiх укра!нських полiтичних сил, що функцiонуютъ для зв№нення вiд колошзаторсько! влади СРСР, потрь бне, i воно може бути представлене у форматi такого передпарламенту. При цьому, для того, щоб цей орган мав визнання в свт потрiбно створити вiдповiднi умови законодавчого забезпечення. I, вiдповiдно, УНРада може стати саме таким органом, створеним як передпарламентна форма державного центру законно створено! Укра!нсько! Народно! Республши (УНР).
Представники ОУН мали шше бачення керiв-ництва укра!нською революцiйною визвольною бо-ротьбою. Як вiдмiчае В. Маруняк [18, с. 97], Закор-доннi частини Оргашзацп укра!нських нацюналю-тiв (ЗЧ ОУН) також прагнули бути центром укра!нського полiтичного емiграцiйного простору. Певш декларативнi постулати про потребу створення единого центру проголошувались на рiвнi представникiв ОУН(м), зокрема, О. Бойдуника [8, с. 8-11], який наголошуе на необхiдностi здiйснення централiзацi! нацiоналiстiв, яка можлива за умов усунення внутрiшнiх проблем та непорозумшь. Але, як бачимо, в даному випадку мова йде тiлъки про об'еднання сил укра!нських нацiоналiстiв. Слад зауважити, що бiлъший внесок в цьому напрямку здiйснив iнший представник укра!нського нацюна-лiстичного руху Ю. Артюшенко. Вiн з позицiй дер-жавотворення, правових норм пропагував ство-рення та органiзацiю дiялъностi Державного центру УНР, наголошував на тому, що цей центр може стати единим укра!нським представницьким держа-вним органом, який буде представляти Укра!ну в свт [1, с. 16]. Незважаючи на те, що в колах представнишв укра!нського нацiоналiзму та УРДП i ви-словлювались заклики про об'еднання укра!нцiв у свт (м^ацшному середовищi), все ж в полггач-ному життi представники рiзних полiтичних рухiв, особливо тих, що мали так рiзнополярнi вдеологь чнi погляди (як ОУН та УРДП), не змогли дшти згоди щодо знаходження консенсусу з питань щео-лопчно! подготовки та оргашзацп революцшно!, визвольно! боротьби за незалежшсть, самостiйнiстъ Укра!ни вiд росiйсъкого, радянського тоталитаризму.
Окрiм пiдходiв до об'еднання укра!нських ре-волюцiйних сил, вщмшних ввд поглядiв нацiоналi-
стичного руху, УРДП на чолi з I. Багряним вщсто-ювали певне бачення формату консолщаци молодi емiградiйного середовища. А саме, як вщзначае О. Подобед, представники УРДП ввдстоювали 1де1 демократичного свиу у всiх сферах життя, стояли на позищях об'еднання всiх укра'нських емiгрантiв, особливо молодi, незалежно вщ територiального походження, релiгiйних уподобань, полпичних по-зицiй батькiв [20, с. 209-211]. I. Багряний наголошу-вав на прюритетносп виховання укрансько! мо-лодi, що проживала в кра!нах вiльного свiту на по-зищях национально! свiдомостi, полпично! подготовки, високо1 моралi, активно1 громадсько1 участi [4, с. 146]. Вш вважав, що молоде поколшня укра!нщв, як1 проживали на територп кра1н антибi-льшовицького табору, зможе в майбутньому разом з молодими громадянами Украíни ввдбудовувати державу, що знания та практичний досвщ отриманi на Заходi сприятимуть розквиу рщно! держави.
В рамках визначення iнiцiативи об'еднання молодих укра!нщв за кордоном I. Багряний був геологом заснування Оргагазаци демократично1 укра-!нсько! молодi (ОДУМ). Як справедливо вiдмiчае О. Подобед [20, с. 212], I. Багряний, як i юторики су-часностi (зокрема, А. Шевченко, В. Трощинський [26, с. 96]) критично оцшював високий рiвень за-грози асимiляцil укра!нських мпранпв, !х нащадк1в в середовищах приймаючих суспiльств за мовним, етнiчним факторами. Зважаючи на це, вiн вщстою-вав вдею щодо формування оргашзацп, яка б об'ед-нувала укранську молодь в ем^ацп. I. Багряний наголошував, що така iнтеграцiйна спшьнота повинна бути створена на засадах демократичности прогресивних сучасних пiдходiв, якi б могли заць кавити молодь, запропонувати !й щось, що зможе щдтримувати постiйний iнтерес, актившсть, потребу в участi в складi в оргаизаци. При цьому, вiн пропагував iдею всеохоплення рiзних верств учас-ник1в тако! оргашзацп, наголошував на необхвдно-стi вщмежування ввд парпйно! належиостi, регюна-л1стичних прiоритетiв у вихованнi (через те, що мь гранти походили не з одного репону Украни i не всi з них сприймали галицьш регiональнi пiдходи у вихованш).
В даному розрiзi, як вiдмiчають В. £втух, О. Ковальчук [12, с. 64-65], I. Багряний не щдтримував пiдходiв, методiв роботи Сшлки укрансько! мо-лодi, сформовано! за активно! учасл його полпич-них опонеипв ОУН (б). А саме, вш вiдмiчав, що ця оргашзащя належить до ОУН(б), тобто е полпично залежною, подходи до виховання молодi вирiзня-ються регiоналiстичними проявами (оргашзащя основана вихвдцями з Галичини), полiтизоваиими та радикалiзоваиими подходами та принципами до ви-ховання.
Слвд ввдзначити, що представники ОУН(б) та-кож вiдповiдно апелювали та висували аиалогiчнi звинувачування УРДП та I. Багряному щодо поль тичного впливу на оргаиiзацiю, дiяльнiсть ОДУМ.
Дослщники [20, с. 212; 31] вiдмiчають, що I. Багряному належить особлива роль у створенш ОДУМу, вш надихнув засновникiв цiе! оргаиiзадi!
на те, що майбутш члени ще! молод1жно! оргаиiза-цi! повиннi бути виховаш на визнаинi демократичного ладу як единого та найбшьш життездатного в свiтi. Також вш пропагував необхiднiсть створення культурного середовища Укра!ни на платформi укра!нського молод1жного об'еднаиия, зазначав, що зусилля в цш сферi подуть на користь батьшв-щинi тощо. ОДУМ, як сввдчать науковi, iсторичнi матерiали [25; 31], спочатку з'явилась в 1950 р. в США, попм в Канад^ поширилась Свропою. Вiд-поввдно до положень доповiдi Т. Коновала (ем^а-нта з УРСР), представлено! щд час Ювiлейного з'!ду ОДУМу, можна зробити висновок, що I. Багряний визначив своерщний курс розвитку цiе! орга-нiзацi!, акцентував увагу на тому, що майбутня ук-ра!нська держава буде потребувати висококультур-них, освiчених представник1в свого народу, ^ що цими людьми повинна стати нишшня укра!нська молодь, яка мае певш можливостi навчатись, жити у вiльному свiтi, яка збереже нацюнальну iдентич-нiсть. Прагнення I. Багряного щодо подготовки, виховання нового поколшня украшщв, яш б в1дро-джували державу, сягало в часи, яких вiн сам, ба-гато його однодумцiв вже не застали. Шдхщ I. Багряного, представнишв УРДП щодо надпартiйно! (незалежно! вщ полiтичних впливiв) молод1жно! оргашзацп, позбавлено! регiоналiстичних особли-востей, пiдходiв, за твердженням досл1дник1в [20, с. 212; 26, с. 96], був слушним в складних умовах по-силення загроз втрати етнiчно! вдентичносл, мови тощо;
3) iдеею демократi!, яка е, за умовами Програ-мових засад УРДП 1947 р. [21], е основною револю-цiйно! щеею змiни всiх сфер життедiяльностi Укра-!ни, поневолено! СРСР. В зазначеному документi визначено, що цi змши стосуються соцiально-еко-номiчно! сфери, державотворення та управлiния кра!ною, iнших сфер тощо. Зпдно з положеннями дослщжувано! програми УРДП встановлено, що вся суть укра!нсько! визвольно! боротьби пов'язана з феноменом укра!нсько! революцiйно! демократ. Доведено, що ця партiйна щеолопя виникла внаслi-док подiй 1917-1921 рр., коли була створена УНР, завдяки революцiйному пориву укра!нських народ-них мас, i, зг1дно з програмовими засадами, стане основою народно! демократично! влади в державi. У якосп едино! соцiально-полiтично! сили (укра!н-ського трудового народу), яка е основою револю-цiйних демократичних змiн, визначених вказаним програмовим документом, виступае селянство, ро-бгтний клас та фахово-творча штелк'енщя. На зага-льному рiвнi УРДП не видме прiоритету на пев-них класах, як i представники ОУН, зокрема, С. Ле-нкавський [16, с. 448]. Цим представники УРДП, укра'нських нацюналюпв вiдрiзнялись вщ маркси-стського середовища, !х послвдовнишв тощо. Але, як вiдмiчае О. Удот [27, с. 139], концептуальною метою УРДП була боротьба за створення демократично! незалежно! Укра!ни, i основана вона була на вах без виключення трудових та нацюнально свi-домих елементах саме в УРСР. Акцентуацiя саме на трудове населення (всi класи без розд^) Радянсь-ко! Укра!ни було принциповим орiентиром, який
йшов в розр!з з щеолопею, окреслену в працях, кон-цептуальних засадах революцшно! боротьби укра-!нського визвольного руху (переважно в рамках концепцп ОУН). Зокрема, вказаний шдход УРДП не в!дпов!дае !деологп С. Бандери про необхадшсть створення полггачно! елти кра!ни (полггачних кадров) [7], як1 б мали високий р!вень щеолопчно!, ор-гашзацшно! подготовки. Тобто, идеолог укра!нсь-кого нацюналТзму автоматично водкидае навть мо-жливють того, що полггачними лщерами у визвольнш боротьб!, державотворенш стануть люди в!льш вщ !деологи, певно! партшно! принале-жност! до полггачних сил (зокрема, ОУН).
Ор!ентир УРДП та I. Багряного на демократично засади в революцшно-визвольнш боротьб!, державотворенш часто ставали причиною непорозу-мшь з представниками укра!нського нащонал!зму. На подстав! вивчення даних !сторичних, аиалiтич-них матер!ал!в [9, с. 167] науковщ вадзначають, що представники ОУН звинувачували I. Багряного в тому, що його цшь полягае не в створенш самостш-но! незалежно! кра!ни, а в демократ!!. Також I. Багряному вказували на те, що йому краще зосереди-тись не на полггачному житл, а на лггератург
Вивчення полггачно! д!яльносп I. Багряного в ем!гращ! дозволило визначити його провщну роль у м!жнародному питанш захисту украшщв вод при-мусово! репа^аци на територш УРСР або СРСР. Ц заходи здшснювались на м!ждержавному р!вш в!дпов!дно до ршень, прийнятих впродовж Ялтин-сько! конференци (проходила з 04.02.1945 р. по 11.02.1945 рр. в м. Ялта) на р!вш глав уряд!в США (Ф. Рузвельта), Велико! Британи (В. Черчилля), СРСР (Й. Сталша). Окр!м важливих аспекпв тери-тор!ального розпод!лу Шмеччини, реоргашзацш-них заход!в щодо подальшого розвитку повоенно! Свропи, норми, передбачеш ршеннями Ялтинсько! конференци регламентували питання репатр!ащ! громадян СРСР, з урахуванням того населення яке прибуло з укра!нсько! територи, що до 1939 р. входила до складу СРСР [27; 30]. Ршення глав трьох наддержав, що стали переможцями в Другш свгго-вш вшщ з б!льшосп питань, в тому числ стосовно проблеми репатр!ацп здшснювались з геополггач-но! точки зору, в контекст! забезпечення глобаль-них штереав цих трьох кра!н, але дана угода була дуже болкною та загрозливою для подальшо! дол! тих украшщв, як1 не хотши повертатися до тоталь тарно! держави, припускали виходячи з негативного досвщу шших, власного, що !х шсля повер-нення можуть водправити до концентрацшних ви-правних табор!в, стануть примушувати з!знаватися у злочинах, яких вони не чинили. Питання повер-нення украшщв в СРСР було важливим, на нашу думку, для тоталитарного режиму ще з щеолопчно! точки зору. Осшльки укра!нщ завжди були невдо-волеш радянським способом життя, багато знали про жахлив! злочини бшьшовицько! московсько! влади проти вае! укра!нсько! наци (в тому числ! го-лодомор, тортури в тюрмах, таборах), !х життя у вольному свт було загрозою для СРСР. Також поправка в даному випадку робилась на те, що таку за-грозу несуть осв!чеш громадяни, штели-енщя,
невдоволеш колективiзацiею представники прогре-сивного селянства та робггаичого класу. Вщпо-водно, можна зрозумiти припущення радянсько! влади про те, що в умовах вОльного доступу до 3MI, мiжнародних громадських органiзацiй, проводних полгтичних сил свиу щ люди почнуть дОяльшсть, яка подриватиме авторитет СРСР, його очильнишв, партп-монополюта (Комушстично! парти Радянсь-кого Союзу).
За твердженням дослоднишв [27, с. 138; 30], службами, державними органами кра!н-союзниюв Радянського Союзу до громадян СРСР, яш у шсля-военш часи опинились на територи, що належала колишньому Третьому рейху, застосовувався зага-льний термш «перемщеш особи» (з англ. «Displaced Persons»). Як сводчать Осторичш, аналь тичш матерОали, до складу цих оаб вщносились, зокрема, так1 категори перемщених оаб (в тому числО з територи УРСР в складО СРСР) [27, c. 138; 30]:
- по-перше, громадяни, яких звшьнили з шме-цьких концентрацшних таборОв, тюрем;
- по-друге, п, хто опинився на територи Тре-тього рейху через примусове водправлення з теренОв СРСР на роботу до промислових, сшьськогосподар-ських об'екпв, до нОмецьких родин та таборОв працО. За даними ОнформацОйних статистичних ма-терОалОв [14], на примусовО роботи до НОмеччини та шших окупованих нею кра!н за чаав Друго! свОто-во! вОйни було вщправлено цивОльних громадян, вОйськовополонених та в'язшв. Загальна чисель-нОсть цих оаб складала 13500 тис. шоземних громадян, при цьому, укра!нщв було вОд 1700 до 2400 тис. оаб. Причиною того, що на перюд кшця Друго! свь тово! вОйни загальна чисельнОсть цих людей (не бь льше 200 тис. разом з представниками укра!нсько! ОнтелОгенцО!, яш опинились в статусО перемОщених оаб) скоротилась майже в десять разОв е висока смертность в трудових таборах;
- то-трете, молодО люди, яш добровольно пере-!хали до кра!н ЗахОдно! Свропи в пошуках кращого життя i пОсля вшни опинились в межах зон, звшьне-них вод нОмецько! окупацО! або в Шмеччиш;
- по-четверте, люди, яш залишили СРСР з причин порятунку вод тоталОтаризму знущань тощо;
- по-п'яте, громадяни, яш воювали проти СРСР або на шнець вОйни були дОючими учасниками збройних сил Радянського Союзу. Ця категорОя осОб на загальному офщшному рОвнО трактувалась так: щодо тих, хто був учасниками збройних сил Радянського Союзу - розглядались вшськовослужбовщ, не звшьнеш з лав Збройних сил СРСР; стосовно учаснишв збройних дш проти СРСР - особи, яш воювали в складО армО! Третього рейху, в тому числО учасники дивОзО! «Галичина». ОстаннО, як сводчать ОсторичнО матерОали, завдяки перегляду Великою БританОею пункпв Ялтинсько! конференцО! в сво!й бОльшосп змогли уникнути поверненню в СРСР [27, c. 138; 30].
Вивчення Осторичних джерел [13, с. 20] свод-чить, що за станом на початок 1946 р. на територи Австрп, Заходно! НОмеччини нараховувалось бли-зько 200 тис. украшщв, яш опинились там: через
примусове вiдпрaвления на роботу; п, хто ем^у-вав з СРСР через притиски з боку влади (перева-жно, iнтелiгенцiя, зокрема, артисти, лiтерaтори, ст-ваки, нaуковi дiячi тощо).
Люди, як1 опинились в статуй «перемщених ойб» для Захщних кран, що опiкувaлись реоргаш-защею повоенно! Свропи, зокрема, Велико! Брита-нi! та США, Фрaицi!, були зайвим тягарем з точки зору розмщення, утримання. I, як сввдчить iсторiя, найкращим рiшенням проблеми було б звичайне повернення !х до СРСР. кнувала програма перевь рки м^ранив, оцiнювaлaсь !х причетнiсть до вшсь-кових злочинiв, визначалось чи тдпадають вони пвд кaтегорiю громадян, яких потрiбно повернути до СРСР за прийнятими рiшениями Ялтинсько! конференций Були випадки примусового повер-нення громадян цiе! кaтегорi! до Радянського Союзу, вони набували розголосу в свгговш пресi, в пе-рiодичних виданнях, на порядку денному в политичному просторi. Завдяки aктивнiй учaстi (мiжиaроднi скандали, розголос в прей тощо) тих, хто був нелояльним до радянського режиму або ошкувався цими людьми, як, наприклад, I. Багря-ний, ситуaдiя з примусовим перемiщенням таких осiб була припинена. I укрaíнцi, як i громадяни ш-ших нaцiй, що опинились в аналопчнш ситуaцi!, в тому чи^ вихiдцi з СРСР, змогли отримати мож-ливiсть сaмостiйного вибору щодо повернення до Радянського Союзу або вщмови вiд нього. Тих, хто хопв повернутись до Радянсько! Укра!ни нарахову-валось небагато, переважно люди припускали, що !х там одразу ж арештують, помiстять до радянсь-ких концтaборiв тощо [27; 30].
Дослщження iсторi! життя I. Багряного пока-зуе, що вiн сам був вимушеним укранським емира-нтом, полишив батьшвщину через iнтерес з боку оргашв НКВС. На долю I. Багряного випали арешти, вш пройшов тюремш ув'язнення, його выправляли до спецпоселень на Далекий Схвд, всi цi подi! пщрвали здоров'я. Але незважаючи на скла-дну долю, I. Багряний в ем^аци веде активну роботу iз захисту людей, якi опинились далеко ввд ба-тьк1вщини, були в складних життево-побутових, соцiaльно-економiчних умовах, i знаходились в стaнi загрози вiдпрaвления до СРСР в рамках норм, прийнятих вiдповiдно до ршень Ялтинсько! конфе-ренцi!.
Соцiaльно-полiтичнa позицiя I. Багряного, який стояв на захисп прав, гiдностi людини, що пройшла тяжк1 життевi тортури в СРСР, зазнала знущань вiд гiтлерiвсько! Нiмеччини, стала остар-байтером, якого принижують в чужому краю, ввд-билася в пaмфлетi, який вийшов в 1946 р. i мав на-зву «Чому я не хочу вертатись до СССР?» (вш та-кож називався - «Чому я не хочу вертатися на «род^»?»). Цей твiр став, за твердженням О. Удота [27, с. 139], фундаментальною основою початку активно! просвггаицько! дiяльностi за вказа-ним питаниям. Вiн, на думку дослщнишв, став сво-ерiдною полиичною деклaрaдiею, яка захищала права, нацюнальну гiднiсть людей, на долю яких випали виклики примусово! репaтрiaцi!, насильс-тва, принижень, знущань, тортур, як залишили, а
деяк1 втратили свш дiм не з власно! вол^ а через по-лiтичнi до тирaиiв, зaгaрбникiв тощо. I. Багряний в цьому творi не просто описував драму певно! групи людей, а намагався донести до захвдного сустльс-тва всю помилковiсть спiвпрaцi з СРСР з питання насильницько! репaтрiaдi! бiженцiв, якi були грома-дянами, але разом iз тим, невинними жертвами тоталитарного режиму Радянського Союзу, який за-стосуе до них стандартш кaрaльнi заходи, коли !х повернуть на батьшвщину. Як вiдмiчaе в своему до-слiдженнi О. Удот [27, с. 139], вказаний памфлет переклали англшською, иалшською, французькою, iспaнською, нiмецькою та шшими мовами, що дало змогу створити резонансний розголос щодо загроз життю та свободам укра!нських полiтичних м^ан-тiв. Зг1дно з твердженням Г. Клочека [5], зазначе-ний памфлет став першим в свт публщистичним твором, в якому на такому високому емоцiйному рi-внi та iз застосуванням незаперечних докaзiв автор (I. Багряний) зумiв представити страшну природу сутностi СРСР, який е iмперiею зла, нaцiленого проти людства. Щодо страшних докaзiв життя в СРСР, то свгтова спiльнотa вперше вщкрила для себе тaкi явища як голодомор, страшш факти «лю-дожерства^>, втрати людсько! гiдностi, знищення iн-телiгенцi! в 1932-1939 рр. (картина «розстрмного в1дродження») [5]. Автор вказуе, що вй цi жaхливi страждання та тортури були результатом ганебного геноциду Й. Стaлiнa щодо укра!нського народу. I. Багряний вперше висвилюе процеси та цiлi колек-тивiзaцi! в укра!нському селi, штучний голодомор. I. Дзюба [11] справедливо зауважуе, що захвдна гро-мадськ1сть змогла вперше побачити грунтовну ви-свилену та спраежню картину життя в СРСР, цей твiр дозволив знищити мiфи про стaлiнський режим. З чайв виходу твору I. Багряного проблема «перемщених ойб» набула политичного забарв-лення, цьому також сприяло загострення вiдносин СРСР з Заходом. Визначну роль у процей змiни вi-дношення до «перемщених ойб» в повоеннш £в-рот пiдкреслювaли як полiтики, iсторики, лтгера-тори тих чaсiв, так i дiячi сучaсностi. Зокрема, за твердженням О. Шугая [32], завдяки зазначеному памфлету I. Багряний став оборонцем свого народу, видатним полемютом та политиком. На нашу думку, його внесок може прирiвнювaтись до виршальних полiтичних крок1в, що змiнювaли юторш певних процесiв, ситуaдiй. Вiдповiдно, ця людина вирiзия-лась виключним розумшням ситуaцi!, вмiнням обрати вдалий момент для представлення певних ар-гументiв, якими, в даному випадку були положення дослiджувaного памфлету «Чому я не хочу верта-тись до СССР?» («Чому я не хочу вертатися на «ро-д^»?»). В розрiзi влучностi обрання зручного моменту представлення цього памфлету (так звано! полпично! деклaрaдi! прав та нацюнально! гiдностi укрaíнцiв, як1 стояли перед загрозою примусового повернення до тоталитарно! iмперi!, тортур, перес-лвдувань за тими або iншими ознаками) I. Багряний постае як полтшк свггового рiвия, створення такого переломного прецеденту також характеризуе його як правозахисника.
Анал!з подальших !сторичних подш сввдчить, що завдяки змши ставлення захвдних уряд!в, гро-мадськосп до вказано! проблематики, було врято-вано життя десятшв тисяч украшщв, яких не вщс-лали до СРСР в!дпов!дно ршень Ялтинсько! конференций Багато хто з цих людей залишив Захвдну Свропу, пере!хав до США, Канади, Австралл.
В подальшому, як зауважуе Ю. Лавршенко [15], I. Багряний в сво!х творах, зокрема, пов!сл-са-тир! у в!ршах «Антон Бща - Герой Труда», удаеться до нищ!вно! критики заход!в радянсько! сторони щодо фальсифжацш картин життя в СРСР, якими вона намагалася заманювати укра!нщв, що опини-лися у вимушенш м!грацп, повернутись на батьшв-щину.
Досладження наукових, !сторичних матер!ал!в [18; 27] сввдчить, що I. Багряний був одшею з най-бшьш впливових оаб в перюд оргашзаци суспшь-ного простору на територ!ях табор!в зах1дних оку-пацшних зон. Це було обумовлено також його по-садою, представницькою та полггачною д!яльшстю як Голова Укра!нсько! нацюнально! ради та вще-президент УНР в екзил! (1952-1963 рр.).
По-друге, проведемо досладження основних свобод та прав людини та громадянина в укра!нсь-кш демократичной держав!, визначених в положен-нях програми УРДП [21; 22].
Серед основних свобод людини та громадя-нина в укра!нськш демократичной держав! визнача-ються, зокрема: свободу вод страху вод насильства з боку державних оргашв влади; свободу ввд голоду, злидшв, як1 можуть бути викликаш сощально-еко-ном!чними факторами (кризи) в держав!; свободу вод експлуатування людини як з боку шшо! лю-дини, груп людей, шших сощальних груп; свободу трудових шщатив та трудово! д!яльносп людини в р!зних сферах життя, в тому числ! економ!чному сектор!; свободу творчосп та творчих думок; свободу преси, шформаци та свободу слова в р!зних сферах; свободу релт!', переконань та сумлшь, обрядового способу життя; свободу оргашзацш та збор!в; свободу полггачних вибор!в та свободу вибору (перед-бачено можлив!сть конкурентного змагання на рь вш р!зних !дейно-пол!тичних середовищ, зокрема, не заперечуеться ! функцiонувания тих або шших вдеологш, також безпартшшсть); свободу пересу-вань, в тому числ! перетинання кордошв без паспортного контролю. Потр!бно вадмиити, що цей пере-лш свобод в цшому не суперечить перелшу свобод людини, визначено вадповадно до вдеолопчних шд-ход!в представник1в ОУН, зокрема, С. Бандери [6, с. 46-47], окр!м акценту на свобод! полггачних ви-бор!в та свобод! вибору. Як ведомо, посилання на цей вид свободи не вказуеться в вдеолопчних поло-женнях як члешв ОУН(б), так ! ОУН(м). Цей аспект е основою щеолопчних розходжень двох укра!нсь-ких полггачних рух!в.
В склад! основних прав людини та громадя-нина в украшськш демократичной держав! в про-грам! УРДП визначено [21; 22]: полгшчш, сощальш права, права на працю та продукти пращ, права на трудову приватну власшсть, сшввласшсть в шших
формах власносп (в тому числО державно!, громад-сько! та шших), права на недоторкашсть особи та приватного життя, листування, мешкання з боку державних оргашв влади, права вибору i зречень громадянства тощо. Перелш основних прав людини, передбачених в рамках пОдходОв укра!нських нащоналОспв i визначених на декларативному рОвш дещо обмежений i включае вОдстоювання права на життя та волю народу, людини (за подходом С. Бандери [6, с. 45]), забезпечення однакових прав та свобод всОх громадян Оз визначенням додаткових прав нацОональним меншинам розвивати власну культуру та вОросповОдання в Укра!нО (в контексл по-глядОв Ю. Пундика [23]). ВОдповОдно, як бачимо УРДП визначала бОльш широке коло прав людини та громадянина, що обумовлене демократичним орОентиром полОтично! партО!.
Висновки та пропозицп. В дослОдженнО розг-лянуто особливостО полОтично! дОяльностО I. Багряного та Одеолопчш засади УРДП. Дояльшсть I. Баг-рянова як полггака вивчаеться через призму його участО в створеннО, керОвництвО УРДП. Встановлено його роль у формуванш ОрганОзацО! демократично! укра!нсько! молодО (ОДУМ), вирОшальний вплив у припиненнО репатрОацп укра!нцОв, якО опинилися у статусО «перемОщених осОб» на територО! повоенно! Свропи. АналОз дозволив вОдзначити вОдмшносп у ОдеологОчних поглядах УРДП та ОУН(б), ОУН(м). Цо вОдмОнностО, на нашу думку, переважно, поляга-ють у подходах до прюритету на розвиток демократично! держави у першо! полОтично! сили з вщповь дними орОентирами надання свободи полтгачного вибору громадянами того ладу в державО, який вони будуть вважати найбшьш оптимальним, i неприйн-яттям вказаних ОдеологОчних засад в концепцп дер-жавотворення укра!нських нацОоналОстОв. Пропозицп щодо подальших наукових дослщжень за даним напрямком можуть бути сконцентроваш в площинО основних напрямшв публОцистично! дОяльностО I. Багряного та впливу його творчосп на становления теорп державотворення.
Лiтература
1. Артюшенко Ю. ПолОтично-ОдеологОчнО проблеми вчорашнього й сьогодшшнього дня. СУ. 1963. Ч. 8(174). С. 10-13. 1963. Ч. 9(175). С. 15-17.
2. Багряний I. Боротьба проти московського ОмперОалОзму й Укра!нська Нацюнальна Рада: Доп. виголош. в Англл: Запитання та водповОдь. Б. м.: Укр. вОстО, 1954. 135 с.
3. Багряний I. Полгшчш принципи !П. Багряного; упор. К. Пммельрейх. Мельборн, 1968. 27 с.
4. Багряний I. Публщистика: доповщ, статтО, памфлети, рефлексп, есе; упоряд. О. Коновал. К.: Смолоскип, 2006. 854 с.
5. Багряний I. Тигролови: роман; Чому я не хочу вертатися до СРСР?: памфлет / БюграфОя !вана Багряного та шильна версоя аналОзу роману Григо-роя Клочека. КОровоград: Стеопова Еллада, 2000. 240 с.
6. Бандера С. До засад нашо! визвольно! поль тики. Перспективи укра!нсько! революцп. Мюнхен: Видання укра!нських нацОоналОстОв, 1978. С. 45-55
7. Бандера С. До питания основних кадав на-цюнально-визвольно! революцй. Перспективи ук-ра!нсько1 революцй. Мюнхен: Видання украшських нацiоналiстiв, 1978. С. 284-291
8. Бойдуник О. Сучасний стан визвольно! политики. Париж. 1965. 22 с.
9. Гай-Нижник П., Ярошинський О. Програ-мовi засади та свiтогляднi ще1 УРДП пiд проводом 1.Багряного (1947-1963 рр.). Украшознавство. 2015. №4 (57). С.160-176.
10. Гришко В.1. До питання про свiтогляд i ще-ологiю УРДП. Резолюцп та окремi доповiдi IV-го з'1'зду Укра1нсько1 революцшно-демократично! партп. Б. м.: Вид-во ЦК УРДП «Нашi позици», 1955. 80 с.
11. Дзюба I. Громадянська снага i полiтична прозiрливiсть (про публщистику 1вана Багряного). Публiцистика. 1ван Багряний. К.: [б. в.], 2006. С. 513.
12. £втух В.Б., Ковальчук О.О. Украшщ в Ка-надi . К.: «Будiвельник», 1993. 144 с.
13. Заставний Ф. Д. Украшська дiаспора. Роз-селення украшщв у зарубiжних кранах. Львiв : Свiт, 1991. 119 с.
14. 1нформацшш матерiали до 75-тих роковин вiд початку вивезення населення Украши на приму-совi роботи в Нiмеччину. URL: http://www.memory.gov.ua/methodicmaterial/informa tsiini-materiali-do-75-tikh-rokovin-vid-pochatku-vivezennya-naselennya-ukrai.
15. Лаврiненко Ю. 1ван Багряний - полiтичний дiяч i письменник. Украшське слово : хрестомат. Кн. 2. К. : Рось, 1994. С. 612-617
16. Ленкавський С. Украшська нащональна револющя. Украшський нацiоналiзм. Твори. Т. 3. Ьано-Франшвськ, 2009. С. 444-475
17. Маруняк В. Украшська емiграцiя у Шмеч-чинi i Австрп по другш свiтовiй вiйнi. Т.2. К., 1998. С. 97.
18. Маруняк В. Украшська емиращя в Шмеч-чинi i Австри по другiй свiтовiй вшш. Т. I : 19451951. Мюнхен : Укр. вш. ун-т, 1985. 405 с
19. Подобед О. Громадсько-полиична дiяль-нiсть 1вана Багряного в емнрацп (1945-1963 рр.). Науковий часопис НПУ iм. М.П. Драгоманова. 2008. Вип. 5. С. 41-45
20. Подобед О. Полиична публщистика 1вана Багряного. Украшський юторичний збiрник. 2013. Вип. 16. С. 203-212
21. Програмовi засади, затверджеш I з'1'здом УРДП 1947. Новий Ульм, 1948. 24 с.
22. Програмовi засади УРДП (Скореговаш й затверджеш II з'1'здом УРДП 15-16 травня 1948 р.). Украшська революцшно-демократична партiя (УРДП-УДРП): збiрн. матерiалiв i документiв. Чикаго; Ки1в: Фундащя iменi Iвана Багряного, 1997. С. 670-672
23. Пундик Ю. Полиика нацiональноl революцй'. Украшський нацюнал1зм. Чикаго. 1965. С. 3352
24. Резолюци та окремi доповiдi IV з'1'зду Ук-рашсько1 революцшно-демократично1 партп. Б.м.: Нашi позици, 1955. 80 с.
25. Статл, повщомлення, доповщ про роботу ОДУМ-у. Машинопис, друк, ксерокопи за 9 серпня 1951 - 19 липня 1994. ЦДАМЛМ Украши. Ф. 1186, оп. 2, спр. 134. С. 66
26. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Укра-нцi в свiтi. К.: Альтернативи, 1999. 352 с.
27. Удот О. Просвггницька дiяльнiсть Iвана Багряного в перюд функцiонування таборiв для пере-мiщених осiб у захщних окупацiйних зонах. Науковий вюник Схiдноевропейського нацiонального унiверситету iменi Лесi Украíнки. 2016. № 3. С. 137143
28. Украшська планета ДьПг сторшками га-зети «Украшсьш вiстi» / упоряд. С. Козак. К.: Лп\ Украíна, 2013. 564 с.
29. Христофорова А. «Бронебшна публщистика» !вана Багряного - публщиста, прозаíка, по-ета, полпичного мислителя (1906-1963). URL: http://libr.rv.ua/ua/virt/131/.
30. Хромейчук О. Радянська репатрiацiйна мь сiя та британська комiсiя з перевiрки бiженцiв. Дата URL: http://uamoderna.com/md/khromeychuk-repatriation.
31. Цимбал Б. Дiяльнiсть Оргашзаци демокра-тично1 украш^ко^' молодi (ОДУМ) в екзилi (50-60-i роки ХХ столптя). Вiсник Кш'вського нащональ-ного унiверситету iменi Тараса Шевченка. 2006. № 87-88. С. 105-108
32. Шугай О. !ван Багряний: «Ходи пльки по лшп найбшьшого опору - i ти шзнаеш свiт». Напе-редоднi 100-рiччя вщ дня народження. URL: http://universum.lviv.ua/previous-site/archive/journal/2004/shug_3_06.html.
